Бней Барух Академія кабали

Мудреці (трактат «Брахот», 24) сказали так: «Прийшов Хавакук і поставив усе на одну основу», як сказано: «а праведник вірою своєю житиме». А сенс того, що треба виконувати всю Тору та заповіді, - це аби прийти до цієї конкретності, що є вірою. Тобто те, що вимагають від людини, що має вона прийти до досконалості, - мається на увазі, що вона повинна прийти до віри в Творця. Тобто, після того, як прийде до віри, вона вже буде людиною досконалою.

І маємо зрозуміти цей предмет. Адже існує поняття, що людина має працювати над виправленням створіння. Через те, що людина створена з природою бажання отримувати для себе, що є протилежним властивості Творця, адже Творець, Він – даритель. А оскільки людина розбіжністю властивостей робиться відокремленою від Творця, то яка користь з того, що є в неї віра, якщо вона поки що відділена від Творця. То, як сказали: «Прийшов Хавакук і поставив все на одну основу – і праведник вірою своєю житиме». Що означає: якщо має людина віру, є в неї вже досконалість.

А відповідь така: треба знати, що існує тут важливий предмет, котрий є великим принципом, що потребує великої уваги, щоб змогли ми прийняти це, і він є входом, завдяки якому людина може удостоїтися повної віри. А інакше буде в неї лише часткова віра. Як написано в «Передмові до ТЕС», п.14: «Однак, це віра часткова... Так і людина: один виділяє собі, виходячи з величини своєї віри в Творця, лише одну годину в день для занять Торою та духовною роботою... третій не втрачає навіть однієї миті... лише в останнього віра є повною».

А для того, щоб удостоїлася людина повної віри, мусить вона спочатку вийти з себелюбства, інакше не зможе удостоїтися властивості повної віри. Адже інакше не дають їй згори можливості, щоб була в неї повна віра. Однак, це людині на добро. І це, як написано в коментарі «Сулам», такими словами: «Бо є законом те, що не зможе створіння прийняти зло від Нього, благословен Він, - відкрито, бо це є ураженням (боронь Боже) для честі Творця, коли створіння осягає Його як того, хто чинить зло, адже це не личить досконалому Діячеві. І тому, коли людина відчуває зло, тоді, тією ж мірою, володіє нею заперечення Його управління, і зникає для неї Діяч, благословен Він».

Тому, до того, поки не здатна буде людина прийняти від Творця добро й насолоду, не може вона прийти до властивості віри. А умова, котру слід виконати, щоб можна було дати їй добро й насолоду, це келім віддачі. А от щодо келім отримання було виправлення, щоб не користуватися ними, адже ними ми віддаляємося від Творця з причини розбіжності властивостей, котра існує між нами. Виходить, ще до віри людина має удостоїтися виправлення келім, що зветься «виправленням створіння».

І як написано там, в коментарі «Сулам»: «І знай, що це й є вся відмінність, яка існує між цим світом, до виправлення, - і кінцем виправлення. Бо перед кінцем виправлення малхут називається «древом добра і зла», і це означає, що малхут – це принцип управління Творця в цьому світі. І поки одержувачі ще не прийшли до довершеності, щоб могли отримувати досконалість Його блага, яке Він уготував для них в задумі створіння (тобто, поки не виправляться наші келім отримання, щоб бути ради віддачі, - Творець не зможе дати нам добро й насолоду, через те, що все піде у кліпот), вимушене вище управління здійснюватися методом добра і зла, винагороди та покарання. Бо клі отримання наші ще забруднені егоїстичним отриманням, міра якого дуже обмежена. А також відокремлює нас від Творця, і повного блага, велику міру якого Він задумав для нас, немає».

І в сказаному ми бачимо, що насправді основною є ця деталь, - віра. І це те, що ми запитували, як ми можемо сказати, що віра є досконалістю. Адже необхідно також виправлення створіння, що зветься «досягти келім віддачі». Інакше благо не може прийти до нижніх, через розбіжність властивостей. А відповідь та, що загалом мусимо виконувати Тору та заповіді, для того, щоб прийти до келім віддачі. І це те, що сказали мудреці: «Створив Я зле начало, створив Тору-приправу, оскільки світло, що в ній, повертає до добра».

Виходить, що перший стан в порядку духовної роботи, це прийти до того, щоб зло, зване «бажання отримувати собі», повернулося б до добра. Тобто, щоб була в людини сила користуватися всім заради віддачі. Однак, слід вирізнити в цьому, що потрібні Тора та заповіді, аби прийти до усвідомлення, що зле начало зветься «злом». А перш, ніж людина приходить до такого усвідомлення, що отримувач називається «зло», як можна повернути її до добра?

І це, як ми говорили про подібне в попередніх статтях, що мудреці сказали: «Чому Тора називається «тушія» (букв. «кмітливість»), - тому що «матешет» (послаблює) сили людини». І запитали ми, - адже сказали: «Болить голова – хай займеться Торою, болить нутро, - хай займеться Торою. Як сказано «Й усю плоть його лікує».

І згідно з тим, що сказав мій пан, батько й учитель, - Тора зветься «сам» (зілля). Тобто, іноді вона є еліксиром життя, а іноді вона – зілля смерті. І сказав, що цілюще зілля є зціленням тому, хто хворіє. Але ж здорова людина, коли прийме це зілля, може захворіти. Тобто, Тора, коли приходить до того, в кого є недолік, він може вилікуватися Торою. Виходить згідно з цим, що існує відмінність, що перш за все людина повинна вивчати Тору для того, щоб побачити, що вона хвора.

Тому сказали, - Тора послаблює сили людини. Означає це, що завдяки Торі вона може зрештою побачити, що категорія «людина», що в ній, є слабкою, і не має ніякої сили подолання. І тоді людина бачить, що в аспекті духовного вона хвора. І завдяки Торі вона приходить до усвідомлення зла, як говорить Зоар про вислів: «Або повідомив йому гріх його»: це означає, що Тора дає знати людині, що та згрішила. І якби Тора не повідомила їй, людина не могла б знати й відчувати, що той, хто отримує для себе називається «зло» через розбіжність властивостей, що є між ним і Творцем. Бо ту відомість, що відмінність властивостей призводить до відокремлення, - це треба сповістити їй згори, з допомогою Тори. Тому слід сказати, що порядок такий:

1) Виконує Тору та заповіді для того, щоб прийти до усвідомлення зла.

2) Виконує Тору та заповіді тому, що «світло, що в ній повертає до добра». І тоді приходить час, коли людина отримує згори силу, що зветься «бажання віддавати», що є категорією тотожності властивостей.

3) Властивість віри. І це є поясненням «Прийшов Хавакук і поставив усе на одну основу, - «праведник вірою своєю житиме». Виходить, що займаються Торою та заповідями в загальному плані для того, щоби прийти до цієї деталі, якою є віра. І тоді людина може отримати повну віру, коли вся її робота – щоб тільки прийти до цього.

Однак, ще перед цими трьома зазначеними характеристиками, є річ, яка існує, загалом, в спільноті Ісраеля. І це буквально найперша річ: людину починають виховувати в Торі та заповідях. А це тому, що загалом усі мають знати, для якої потреби вони повинні дотримуватися Тори та заповідей. Це для того, щоб отримати винагороду. А якщо (боронь Боже) не виконуватимуть Тору та заповіді, вони дістануть покарання. І це є порядком, однаковим для всіх. І про це сказав Рамбам так: «Тому, коли навчають малих і жінок, і загал простолюду, навчають їх не інакше як працювати зі страху і для того, щоб отримати винагороду. Аж поки примножиться їхнє знання і порозумнішають більшою мудрістю, тоді розкривають їм цю таємницю потроху».

І зі сказаного виходить, що порядок роботи такий:

1) Загал Ісраеля. Навчають їх дотримуватися Тори та заповідей в усіх подробицях та деталях і намір при цьому – любов до себе. І не можна розкривати їм, що слід працювати лішма, тобто заради віддачі, а хай працюють і докладають зусиль, щоб усе було заради отримання, для власної користі.

І треба знати, що коли робота в ім’я любові до себе, тобто щоб заслужити виконанням Тори та заповідей прийдешній світ, - така людина, якщо має справжню наснагу працювати для власної користі, вона готова зробити все. Тобто, роботу, яка вище знання, - адже знанням людина не здатна осягнути це, - вона готова виконувати, якщо вона дійсно має енергію і бажає заслужити майбутній світ. Як написано: «Бережи себе, щоб не домагався б ти їхніх богів, говорячи, - як служать ці народи своїм божествам, так і я робитиму. Не роби так, бо і синів своїх, і дочок своїх спалювали вогнем для своїх богів». І наводить Раші пояснення мудреців: «Додаючи до цього також батьків їхніх і матерів їхніх. Сказав рабі Аківа: «Бачив я чужинця, який зв’язав батька свого перед собакою своїм і [той] з’їв його», і пояснює книга «Сіфтей хахамім»: «Має на увазі – ідолослужіння, «і з’їв його» - має на увазі, що спалив його у вогні».

Однак, - хоч людина й готова працювати для власної користі, тобто, якщо вона вірить в те, що гарантували їй майбутній світ, [і готова] виконувати найважчі роботи, навіть коли говорять спалити синів та дочок, і батьків, і є у таких енергійних сила для такої роботи, адже все це поки що в клі себелюбства, - слід знати, що це ще не називається «вище знання». Тобто, можемо зрозуміти це як природу, коли людина ради свого бажання отримувати для себе, готова зробити все.

А також ми знаходимо, що в час руйнування Храму, як написано: «Милосердні жінки варили дітей своїх, були їм їжею». І пояснює Альшейх: «були їм їжею», що тільки вони самі їли плоть дітей своїх. І те, що сказано: «їм», - тільки матері самі їли, і не давали з цього дітям, що залишилися, хоч ті були також голодними».

Це показує нам, - коли немає святості, а є лише руйнування святості, тоді панує виключно бажання отримувати для себе, - і що людина здатна робити на благо себелюбства: «милосердні жінки варили дітей своїх». І маємо ми два приклади:

1) Для свого бажання отримувати: за спалення дітей та батьків, - майбутній світ, або щоб отримати цей світ, - для цього «милосердні жінки варили дітей своїх». Виходить, аби задовольнити своє бажання отримувати, в природі котрого людина народилася, вона здатна зробити все.

Але ж якщо починають іти шляхом особистої духовної роботи, тобто удостоїтися злиття з Творцем, коли треба вийти з себелюбства, людина не здатна виконати навіть невелику роботу. Іншими словами, якщо скажуть людині, - зроби те ж саме, що ти робиш, але додай до цього намір віддавати Творцю без жодної оплати, - це дуже важко зробити. Оскільки таке - проти природи, котра зветься «бажання отримувати собі».

Тобто, та ж сама дія, а отже те ж саме практичне зусилля, яке людина докладає, працюючи, - і не треба додавати жодного руху, лиш тільки спрямувати намір на те, що вона робить це на користь Творцю, - і вже не стає їй сили. І вже здається їй, наче величезна гора стоїть просто неї, і не в змозі вона зсунути ту гору ані на дещицю, і почувається наче весь її світ розтрощився. А все тому, що це проти її природи.

І в такому стані, коли бажає людина прийти до істини, до особистої роботи, повідомляють їй згори, наскільки вона перебуває в стані ницості. Адже бачить, що не здатна вона вчинити хоч щось на користь Творця. І цей стан називається «усвідомлення зла». І це зветься «першим станом в особистій духовній роботі», – усвідомлення зла.

А потім починається другий стан, коли людина має виконувати Тору та заповіді для того, щоби «світло, що в ній», повернуло б її до добра, бо завдяки світлу отримає вона келім віддачі. Це означає, що матиме вона тягу до віддачі Творцю, і цим вона буде втішатися.

А потім людина приходить до третього стану, що є станом повної віри, як згадано вище: «Прийшов Хавакук і поставив усе на одну основу: праведник вірою своєю житиме». І це є тією «деталлю», до котрої людина має прийти. А коли матиме віру, тоді вона удостоїться добра й насолоди, які є в Його вищому управлінні у властивості «добрий і добродійний».

А про те, що написано в коментарі «Сулам»: «Бо такий закон, що не зможе створіння прийняти явне зло від Нього, благословен Він, адже це (боронь Боже) є ураженням для честі Творця, щоб створіння осягали б Його як такого, що чинить зло. І тому в час, коли людина відчуває зло, то зникає для неї Діяч, благословен Він». І не слід питати, чому це так хвилює Творця, коли людина відчує Його як такого, що чинить зло. Чи шукає Творець пошани від створінь, щоб шанували Його, Йому на благо? Адже Він не потребує тих речей, котрі належать до «плоті та крові».

Однак це – на благо людини. Тому що пошкодження, про яке говоримо в духовному, наприклад, коли завдає ураження святості, - тоді в корені душі людини вже перебуває сітра ахра, яка спричинила цю шкоду вгорі. Отже, нам необхідно вірити, що ім’я Творця – це «Добрий і добродійний».

Виходить, в час, коли людина відчуває, що стан, в котрому вона перебуває, є злом, як вона може виправдати вище управління, і сказати, що Творець поводиться з нею властивістю «добрий і добродійний»? Виходить, що людина дістає ушкодження тим, що завдала шкоди святому Імені, яким є ім’я «Добрий і добродійний». А коли вона отримує благо згори, тоді вона радіє і може сказати відкрито: «Благословен Той, хто сказав, - і постав світ».

У той час, як коли людина почувається зле, вона не може сказати: «Благословен Той, хто сказав, - і постав світ». А говорить вона, як сказав Йов: «І відповів Йов, і сказав: «Хай згине день, коли народився я, і ніч, коли сказано: «Зачато чоловіка». День той хай стане пітьмою». Тому це є виправленням, - те, що людина не вірить тоді, що Творець спричинив їй все зло, бо, само собою, не говорить вона зле про Творця.

І з цього походить, в матеріальному, що ми бачимо іноді чоловіка, син якого працює, отримуючи платню, котрої недостатньо щоб прохарчуватися. Тим більше, що коли пішов на ту роботу, був ще парубком, тоді цей заробіток був добрий. Але ж тепер він не може прогодувати себе на цю зарплату. І батько говорить йому: «Ти ж бачиш, що господар не додає тобі, так іди й пошукай собі місце роботи, де дають більшу платню». А син відповідає йому: «Тут я вже звичний і до господаря, і до робітників, тому не можу я залишити це місце». Що робить батько – іде до господаря й розповідає йому про стан свого сина. Говорить йому господар: «Я не можу дати йому більше, але я пошлю його в місце, де таки дадуть йому більше». Тоді батько просить у нього: «Скажи моєму синові, що немає в тебе роботи для нього, тоді він піде на інше місце. Бо я вже розмовляв з ним кілька разів, щоб покинув місце роботи, де не дають доброї платні, і йшов би туди, де таки дають кращу зарплату. І кажу я тобі по-правді, що він сказав мені, - що він любить тебе і робітників твоїх, тому він не бажає йти з цього місця. Тому якщо ти звільниш його, не буде йому виходу і буде змушений іти в інше місце. Але я прошу, зроби мені ласку, не кажи йому, що я був у тебе і просив тебе щоб ти не давав йому працювати в тебе. Інакше він скаже, - як це батько такий жорстокосердий до сина... Тобто, він не може зрозуміти те, що я клопочусь аби звільнили його з роботи, що це йому на благо. Адже коли він почує від свого господаря, що це я просив щоб звільнили його, - що він скаже? Хай Творець благословить мого таточка, який тільки про благо моє клопочеться? Ясно, що він гніватиметься на мене».

Так це і в духовному, коли Творець посилає людині стан падіння. Тобто зі стану, де вона отримувала забезпечення, хоч Батько й розумів, що «заробіток» цей недостатній, і здатна вона заробити більше, однак «син» не розуміє цього. Через це Творець посилає людині падіння, - це зветься що «викидають її з роботи». І вона тоді сердиться, чому Творець робить їй зле. Адже вона знає, що перед цим був у неї стан духовного підйому, а Творець викинув її. Ясно, що буде злою на Творця. І це зветься: «Хто сумнівається в Шхіні, покарання йому дуже велике». Тому, коли дається таке виправлення, що не знаходить того, хто вчинив зло, - то само собою немає на кого й ремствувати. Виходить, коли людина втрачає «хто той, хто усе це робить?», - це їй на благо.

І так пише там: «Однак той, хто дійсно старається щоб не відлучитися від віри в Творця, попри те, що відчуває смак зла в Його управлінні, той має винагороду. А якщо не вийде в нього докласти зусиль, належить йому покарання, бо відокремився від віри в Творця. І виходить, що незважаючи на те, що Він єдиний діяв, діє й діятиме в усіх справах, все одно залишається це прихованим від тих, хто відчувають добро і зло».

Бачимо ми, що той, хто може докласти зусиль і сказати, що Творець посилає йому зло, а йому це на добро, той залишається у вірі, настільки, що може сказати, що стан, в котрому він перебуває, послав Творець йому на благо. Коли так, то це не називається «чинить зло». І само собою, він залишається у вірі. Тоді як коли він не може сказати, що Творець послав це йому на добро, а воно зле йому, тоді стан цей зветься, що Творець «чинить зло». Тому для людини вимушено пропадає Діяч. І зветься це, що зникає в неї властивість віри, і це вважається покаранням.

І зі сказаного виходить, що якби не підйоми й падіння, нездатна людина була б відчути, що має вона хісарон, тобто не відчувала б, що вона потребує милосердя небес, адже це не в змозі людини, тобто не в її силах, вийти з себелюбства, і щоб усе її бажання було б - приносити задоволення Створювачу своєму. А всі дії її можуть бути лише задля власної користі. А у власної користі є сила робити таке, що людина навіть не може оцінити. Чи то як в часи руйнування Храму, коли «милосердні жінки варили своїх дітей», або як ті, які служили своїм божествам, спалювали своїх синів та дочок.

Але працювати ради небес, тобто, щоб не бажати жодної винагороди за своє служіння, навіть просто мати намір при своїх діях отримання, людина не здатна на це. Мається на увазі, що коли людина хоче їсти заради небес, а не для власної користі, то хоч сама дія є отриманням задоволення, але те, що треба мати намір, - це не в її силах, - лише сам Творець може допомогти в цьому. І це є відмінністю між загальною роботою, що належить до загалу, і роботою особистості.