Бней Барух Академія кабали

Ось, Зоар (в главі «Екев») каже так: "І їстимеш, і наситишся, і благословиш Творця Всесильного свого". Це заповідь – благословити Творця за все, що їв і пив, і насолоджувався в цьому світі. А якщо не благословляє, зветься грабіжником відносно Творця. Як написано: «Грабує батька й матір своїх», і товариші постановили, що йдеться про Творця. Оскільки благословення, котрими людина благословляє Творця, призначені притягнути життя, - з джерела життя, яким є біна, – до імені Творця», кінець цитати.

Ми бачимо тут, що повинні бути дві речі:

а) задоволення, - те, що людина насолоджується;

б) те, що людина має благословляти за задоволення, яке отримала.

І говорить, - інакше, якщо людина не благословляє, вона називається «грабіжником щодо Творця». І каже: причина цьому те, що благословенням вона притягує вище благо до імені Творця. І слід зрозуміти, чому, якщо людина не благословляє, не притягується вище благо до імені Творця. Тобто, якщо в силах Творця дати благо, чому Він потребує збудження благословенням.

І пояснює там в коментарі «Сулам», що «батько його» - це Творець, а «мати його» - це Шхіна. І благословенням притягується вище благо до Творця та Його Шхіни. Але маємо зрозуміти, яку важливість має благословення, що спричиняє притягнення блага згори. А якщо не благословляє, то грабує благо, те, що «батько й мати його» мають отримати.

Цитований вище вислів мудреців наводиться також в Талмуді («Брахот», 35:2) такими словами: «Кожен, хто втішається цим світом без благословення, той неначе грабує Творця і «кнесет Ісраель» (зібрання Ісраеля), як сказано: «Той, хто грабує батька й матір своїх, і говорить «немає злочину», - товариш він нищителю». І немає батька йому крім Творця, як сказано «Адже Він батько твій, господар твій». І немає матері йому крім «кнесет Ісраель», як сказано: «Слухай, сину мій, повчання батька свого і не відмовляйся від вчення матері своєї». Що означає «товариш він нищителю (івр. «машхіт»)»? Говорить рабі Ханіна бар Папа: «Товариш він Йораваму бен Навату, який розбестив (івр. «hишхіт»)» Ісраель по відношенню до Батька їхнього, що на небесах.

Також і цей вислів важко зрозуміти: той, хто не благословляє за задоволення, коли насолоджується, він є товаришем Йораваму бен Навату, який розбестив Ісраель по відношенню до Батька їхнього, що на небесах. І слід зрозуміти те, що так велику суворість ми знаходимо в питанні благословення. І чому це гірше, ніж як хтось припустився якогось порушення, і належить йому покарання за порушення, яке зробив. А тут виходить, що це порушення, коли пропустив благословення, подібно начебто зіпсував і розбестив увесь світ.

Відомо, що весь світ створено лише для трепету перед небесами. Як сказали мудреці: «Кожна людина, яка має страх перед небесами, слова її чутно, як сказано: «Кінець справи – все чути, Всесильного бійся [і заповідей Його дотримуйся, бо в цьому – вся людина]». І запитує, - що таке «бо в цьому – вся людина». Сказав рабі Ельазар: «Сказав Творець – увесь цілий світ створено лише для цього». І пояснив Раші: «Для цього – щоби було створено це».

І слід зрозуміти, що означає «Бо весь цілий світ створений лише для трепету перед небесами». Адже це виглядає на перший погляд як протиріччя відомому правилу щодо творіння світу. Як написано (Мідраш Раба, «Берешіт»), що сказав Творець ангелам служіння, що Він бажає створити світ, тому що це подібно до царя, який має вежу, сповнену всякого добра, і не має гостей. Тому Він створив людину, щоби дати їй добро й насолоду. А тут він говорить, що світ створено виключно для трепету перед небесами. Неначе Творцю потрібно, щоб трепетали перед Ним, і тому створив світ.

І щоби збагнути це, маємо спочатку зрозуміти, що називається «світом» і що називається «трепетом». Отже, згідно з правилом, яке ми вчили, що причиною створення світів було [бажання] дати благо Його створінням, і ця причина створила в створіннях бажання та прагнення отримувати задоволення та насолоду. І цей феномен називається «малхут Нескінченності», тому що тоді малхут поки що не утворила кінець розповсюдженню світла, а прийняла в своє бажання насолоджуватися.

Але потім, після того, як отримала світло, ми вчили, що тоді малхут почала прагнути тотожності властивостей, тому що кожна гілка бажає уподібнитися своєму кореню. Тому побажала не отримувати для власної користі, а для того, щоб дати задоволення Творцеві. Тобто, оскільки Творець бажає дати благо Своїм створінням, тому, з цієї причини, вона й хоче отримати.

І це називається словами Арі «скорочення і зникнення, і приховання», як він каже в книзі «Ец хаїм», що перш ніж були створені світи, вище світло наповнювало всю дійсність. І не було ні рош, ні соф, а все було в єдиній рівності. Але коли виникло в Його бажанні – еманувати еманованих і створити створених, тоді скоротив Себе, і ось, лишилося вільне місце. І говорить там так: «І отже, після зазначеного вище скорочення, ось, вже було місце, де могли бути емановані і створені, і утворені, і зроблені».

Бачимо ми, що до скорочення не було такого, як світи, адже «олам» (світ) називається так від слова «hеелем ве-естер» (приховання та вкриття). І приховання та вкриття, що утворилися тоді, були, як написано, «щоб виявити при світлі досконалість Його дій». І пояснює там в «Ор пнімі», що це означає: для того, щоб була тотожність властивостей, що зветься «отримує ради віддачі». Інакше не отримають ніякого світла, щоб не було розбіжності властивостей, що зветься «відокремленням». І малхут Нескінченності прагнула до цього.

А якщо було б розкриття світла в клі отримання, не було б місця духовній роботі, щоб змогти колись прийти до тотожності властивостей. Тому стався вихід світла, званий «зникнення та приховання». А потім, відповідно до сил подолання, званих «екран на вище світло», щоб змогти отримувати заради віддачі, в цій мірі й розкривається світло.

І оскільки це клі утворено силами нижнього, тобто, нижній має утворити клі, тому не в силах нижнього отримати все світло, котре було в задумі творіння, коли Творець надав світло в клі, яке Він зробив, зване «бажання отримувати». А світло, що світило в клі отримання, тепер приймається певними мірами, одна за одною, що зветься «леат-леат» (потроху). Адже келім, котрі утворюють створіння, що звуться «заради віддачі», не здатні зробити все за один раз.

І з цієї причини утворилися багато світів, тобто багато екранів, де кожен екран, з одного боку, він утворює приховання, а з іншого боку робиться завдяки йому розкриття. У той час, як до скорочення не було місця для світів, тобто не було місця для приховання, просто тому, як написано, «що вище світло наповнювало всю дійсність».

І зі сказаного виходить, що людині належать дві дії:

а) коли вона хоче отримати все для власної користі, що зветься: бажає отримати все задоволення й насолоду, які бачить, всередину клі, зване «отримання для себе»;

б) коли вона хоче віддавати ближньому.

І маємо сказати, згідно з зазначеним вище, що дія, коли бажає отримати ради власної користі, це з’являється у створіння від Творця, тобто Творець вживив у створіння клі, зване «отримувати ради отримання». І ради цього клі людині не треба працювати, щоб придбати його, а дістається це їй з природою, яку створив Творець.

А от дії, котрі людина чинить на благо ближньому, це йде від створінь, тобто людина має докласти зусиль аби придбати це клі. Через те, що не було у Творця наміру, щоб нижні давали б Йому, а бажав Творець Сам давати створінням. Проте для того, щоб не існувало стану сорому, через це нижній робить скорочення та приховання, щоб отримувати світло виключно в мірі того, як він може спрямувати намір ради віддачі. Тому, оскільки цю дію нижній має зробити самотужки, тому мусить нижній докласти багато зусиль, щоб змогти придбати це клі, тому що воно проти природи, в якій створено створіння.

Виходить, запитання, яке ми поставили: яку дію, що робить людина, ми відносимо до Творця, тобто, Творець створив її? Можна сказати, - те, що людина бажає отримати все благо для власної користі, - це приходить прямо від Творця, але дія віддачі, - це ми відносимо до створіння. Тому це клі людині важко здобути, адже це проти природи.

І зі сказаного зможемо пояснити те, що ми запитували, - про сказане мудрецями, що весь світ створено для «цього», тобто для трепету перед небесами. А також написано («Коелет», 3, 14): "І Всесильний зробив, щоб трепетали перед Ним». Але ж це протирічить словам мудреців, що створення світу було для того, щоби дати благо створінням, а не щоб існував стан трепету, створено світ, - як це сказано, що весь світ створено лиш тільки для «цього», тобто для трепету перед небесами. То виходить, неначе Творцю потрібно, щоби трепетали перед Ним, тому й створив для цього створіння.

І згідно з тим, що ми пояснили, що «світ» означає «приховання та вкриття», виникає питання: чому Творець створив приховання та вкриття, тоді як причиною створення світу було «дати благо створінням». Однак, існує тут справа виправлення, названого словами Арі в книзі «Ец хаїм» так: «Для того, щоб виявити при світлі досконалість Його дій, скоротив Себе». Ми бачимо, що приховання та вкриття, зване «скорочення», було для того, щоб могли отримувати вище світло і залишалися в стані злиття, званого «тотожність властивостей».

Тобто, навіть коли отримують добро й насолоду, все одно, оскільки отримують ради віддачі, це називається тотожністю властивостей. Іншими словами, з боку бажання та прагнення, яке вони мають до вищого блага, вони поступаються отриманням добра та насолоди. Але через те, що є від цього задоволення й насолода Творцеві від того, що вони втішаються, - адже це й було ціллю творіння, - тому вони отримують, оскільки Творець бажає, щоб вони мали задоволення, - а не через те, що вони хочуть отримати насолоду для себе.

І це виправлення відбувається саме завдяки прихованню та вкриттю, і тоді є можливість вибору, - сказати, що коли це не з наміром віддавати, він не бажає отримувати. Але ж якби світло було відкритим, як це було до скорочення, - як можна тоді сказати, коли вище світло наповнює всю дійсність, що існує місце для вибору? Тобто якби не міг би мати намір на віддачу, не отримував би.

Це було неможливим, адже ми бачимо, що після всіх скорочень, що були, те, що світить в цьому світі відкрито, - говорить Арі, що це ніщо інше, як «тоненьке сяйво», що спустилося зі святості живити кліпот». Тобто, всі насолоди, котрі існують в матеріальному світі, є не більше ніж дуже маленьке світіння порівняно зі світлами, що є в духовному світі. І ми бачимо, як важко людині в час, коли отримує матеріальну насолоду, - що є крихіткою порівняно з духовним, де міститься основне благо, - і все одно важко їй сказати, що в разі, коли не можу я намірятися на віддачу, я поступаюся насолодою. То якщо так, уявимо собі, якби світло було явним, наприклад, світло, що зодягнене в заповідь цицит (китиці, що приписано носити на кутах одягу), - як людина була б здатна сказати, що вона поступається цією насолодою, якщо не в її змозі спрямувати намір на заради віддачі?

Отже, зі сказаного зрозуміємо, що поняття «світ» означає приховання. І цим зможемо пояснити те, що сказано: «Світ створено лиш тільки для цього», тобто для трепету перед небесами. Однак, що означає «трепет перед небесами» в роботі на шляху до істини? Пояснення таке, як наведено в «Передмові до книги Зоар»: «Проте, і перший трепіт, і другий трепіт, вони не ради власної користі, а лише коли боїться, що може зменшити надання задоволення Створювачу своєму».

І з цього зрозуміємо те, що написано: «Увесь світ створено лише для трепету перед небесами». Це означає, що вся справа приховання, званого «світ», полягає в тому, що приховання це створено щоб була можливість прийти до властивості віддачі. Іншими словами, якби не було приховання, не було б можливості нам працювати заради віддачі.

Відповідним буде й пояснення того, що ми запитували, - те, що написано, що світ створено аби давати благо створінням, мається на увазі задум творіння, в сенсі, як сказав Творець, що це подібно до царя, який має вежу сповнену всякого добра... А потім з’являється виправлення створіння, що є «працювати заради віддачі», щоб був стан злиття, тотожності властивостей, і це зветься «трепетом». І на цьому виправленні утворено стан «світ», тобто, щоб було приховання і вкриття.

Виходить, що світ, тобто приховання, утворено для того, «щоб трепетали перед Ним». Мається на увазі, що трепет, - він на добро людині, щоб мала вона можливість працювати на благо Творця. І не можна сказати, що Творцю потрібно, щоб трепетали перед Ним. А, як зазначено вище, трепет полягає в тому, що людина боїться, - може не матиме можливості працювати ради віддачі. Для цієї потреби утворено світ. І ця робота стосується людини, бо вона має докласти великих зусиль, аж поки здобуде ці келім. З тієї причини, що це проти природи, адже Творець дав створінням бажання отримувати втіху та насолоду.

І зі сказаного маємо пояснити написане: «А Всесильний зробив, щоб трепетали перед Ним». Тобто, для того, щоб людина дотримувалася б трепету, званого «малхут небес», зроблено виправлення. Тобто, в мить, коли людина облишає малхут небес, звану «віра вище знання», Творець робить таке, що людина відразу падає з того рівня, коли вона думала про духовне, і падає в матеріальний світ, де немає жодного зв’язку між тим і тим.

І ці падіння спричинюють, щоб людина берегла себе, щоб не міняти порядок роботи віри вище знання. І подивися в «Передмові до книги Зоар»: «Однак, вся справа трепету, це лише на благо людині, а не те, що Творцю бракує, щоб створіння шанували Його, як царя з плоті та крові. А все, що Він зробив, все на добро людині, адже завдяки тим виправленням, які Творець зробив, вони будуть вести людину щоби йшла прямим шляхом, котрий приводить до мети творіння, якою є те, щоб створіння отримали б добро та насолоду».

А тепер з’ясуємо те, що запитували стосовно благословення, як написано: «Хто отримує задоволення в цьому світі без благословення, той подібний до Йеровама бен Навата». І запитали ми, - чому прогріх того, хто отримує задоволення без благословення, настільки важкий, більше за інші прогріхи. Неначе в інших порушеннях, яких припускається людина, вона не подібна до Йеровама бен Навата, який грішив і штовхав у гріх багатьох, а от той, хто отримує задоволення без благословення, він є подібним до Йеровама, який розбестив Ісраель перед Батьком їхнім, що на небесах.

І в поняттях духовної роботи слід пояснити, коли людина втішається від будь-чого, і благословляє це, - тут присутнє поновлення віри. Тобто, людина під час благословення повинна вірити, що Творець дав їй це задоволення, що належить до категорії «Його бажання дати благо створінням». Тому також і в матеріальних задоволеннях облачається та насолода, котру Творець бажає дати створінням. Адже лише Творець, - Він оживляє все, як написано «І Ти оживляєш усіх». Однак, увесь той час, коли людина не гідна відчути, Хто їй все постачає, тоді Творець облачається у вбрання матеріального. Тобто, лише в низькі облачення, такі, що й тварини здатні також відчувати в цих облаченнях задоволення, а також і на рівні «медабер» (людина, досл. «мовець») дано людині відчути в них задоволення.

І в цих насолодах матеріальних, в яких людина відчуває задоволення й насолоду, як і тварини, є можливість вибору. Тобто, є тут можливість сказати, що всі насолоди, котрі є в цих «вбраннях» - це природа. Іншими словами, такі люди кажуть, що немає жодного управителя (боронь Боже) у природи. І з цього витікає, що всі «вільні» люди, які не бажають вірити, що є Управитель у природи, мають вони в своєму розумі ясні докази, - що це так, як вони говорять.

А є віряни, які кажуть, що вони йдуть вище знання. Тобто, хоч з боку розуму маємо сказати, що все це є лише природою, але все одно, - вони ж належать до вірян, тож мають віру в мудреців, які кажуть, що існує добрий Творець та Управитель. Виходить, що те, що Творець зодягається в матеріальні насолоди, а вони отримують задоволення й насолоду, - цього їм досить аби жити щасливим життям. І немає їм ніякої потреби знати, чи є управитель у природи, бо – що це додасть до наших насолод? І вони хочуть примножити насолоди збільшенням кількості «вбрання».

Наприклад, щоб було більше грошей, і більше шани, і більше наповнювати тіло їжею й питвом тощо. А причина того, що не мають вони потреби шукати, чи є управитель у природи, - це походить від сенсу вислову: «Раб, про якого забули – зручно йому». Це означає, як казали мудреці, що людина не бажає прийняти на себе поневолення ні від кого, а хоче вона жити вільно і не бути підпорядкованою жодній людині. Виходить, що якщо людина шукатиме способи аби узнати, що є управитель у природи, то коли прийме на себе знання, що існує Управитель, буде вона вимушена виконувати настанови Управителя і повинна буде сказати, що існує винагорода та покарання. Коли так, то краще говорити, що природа, - вона без управителя. І тоді людина може жити безхазяйним життям. Отже, зі сказаного витікає, - те, що приховані від нас добро та насолода в Торі та заповідях, це зроблено навмисно, щоб була можливість вибору. Адже щодо Тори та заповідей неможливо сказати, що немає (боронь Боже) Управителя, бо хто той, що дає Тору та заповіді?

Однак, хто є тим, що збуджує робити вибір і вірити, що існує Управитель природи? Просто коли людина міркує собі, що не може бути, щоб «адам» (людина), який є рівнем «медабер» (мовець), щоб існування його було б на тому ж рівні життя, як і тварини. Тобто, не може примиритися з тим, що не мають люди більш важливої функції в своєму житті, ніж тварини. І такі люди починають шукати собі мету життя.

Як сказали мудреці про Авраама, який запитав: «Але ж чи існує будова без управителя?» - і відразу розкрився йому Управитель «будови» і сказав йому: «Я Господар будови». Тобто, коли побачив великий будинок, що горить, а це означає, - побачив увесь світ, що зветься «будовою», і всі в ньому терплять страждання. Про це він і сказав : «Чи існує будова без управителя?». Певно що природа не завдає мук людству сама, без Того, хто управляє природою. І почав він шукати його. Відразу розкрився йому Управитель, і сказав йому: «Я той, хто є Господарем світу».

Ми бачимо, що має бути збудження з боку нижнього, який побажає знати і відчувати, що є Управитель у природи, і буде прагнути злитися з Ним, благословен Він. І робитиме все, що в його змозі, хоча й бачить, що важко йому осягти це в рамках свого розуму, що Управитель природи є добрим і добродійним. Адже він бачить, що сам він позбавлений добра та насолоди, а також, коли дивиться на світ, бачить, що весь світ перебуває в стражданнях та злиднях, як в матеріальному, так і в духовному, - все одно він має вірити вірою вище знання, що Творець є Управителем світу, і Він дарує всьому світові тільки добро.

Як говорить мій пан, батько й учитель («Шаматі», стаття 1), людині треба вірити вище знання, що Творець керує світом особистим управлінням, властивістю «добрий і добродійний». І попри те, що в рамках знання вона бачить зворотне, слід їй сказати: «Очі в них – і не бачитимуть», що весь час, допоки людина ще не удостоїлася увійти в володіння Творця і анулювати власне володіння, вона не здатна бачити істину.

І в сказаному ми бачимо, що коли людина втішається в цьому світі, тобто в бажанні отримувати задоволення для себе, - хоч це бажання приходить від Творця, тобто, тільки це було бажанням Творця, щоби створіння втішалися всяким добром, - виходить, коли людина отримує задоволення, вона виконує бажання Творця.

Коли так, чому вона повинна благословляти Творця. Чи задум Того, хто дає благо створінням, виник тому, що бракує Творцеві, щоб Його благословляли? Адже поняття благословення, це, коли благословляють дарителя, щоб було благословення всім його діянням.

І маємо запитати, невже необхідно Творцю, щоби зичили Йому благословення та удачу? Адже таке ведеться лише у створінь. Бо самі по собі вони слабкі, тому вони й потребують благословення та удачі в тому, чого вони не можуть досягти своїми діями. Адже вони безсилі, але як можна сказати таке про Творця?

Однак, як ми вчили, в плані виправлення створіння сталися скорочення і приховання, для того, щоб була можливість у нижніх отримувати, і не було б відчуття сорому в час отримання насолод. І в цьому сенсі дано нам розрізняти дві речі:

а) дія, - тобто те, що людина отримує задоволення;

б) намір, - тобто причина, інакше кажучи: хто той, що зобов’язує людину отримувати задоволення, що і зветься «дією».

Тож людина починає робити самоаналіз, і починає бачити, Хто і що є причиною її задоволення, коли вона втішається. І бачить, що все задоволення залежить від прагнення до цього. І це ми відносимо до нашої природи. Тобто, що Творець дав нам бажання та прагнення отримувати задоволення від того, чим ми здатні насолоджуватися. І коли людина робить самоаналіз, то бачить, що через це вона приходить до відокремлення від Творця. Тобто, вона бачить, що через це отримання вона буде більш віддаленою від роботи Творця, з причини розбіжності властивостей. І людина буде вимушеною через це ще більше наблизитися до матеріального. А основний сенс «матеріального» це те, що приймає на себе працювати для власної користі, і тоді людина називається «матеріальною», а не на благо Творцю, - а Творець визначається як «духовне». І тому покладено на людину утворити намір щодо отримання задоволення:

а) щоб вірила, що це задоволення, яке отримує, приходить від Творця, а не від іншої сили;

б) щоб спрямувала намір на заради віддачі, і сказала, що оскільки Творець бажає, щоб створіння діставали б насолоду, тому вона виконує бажання Творця, інакше, якщо не зможе спрямовувати намір на благо Творця, вона готова поступитися цим задоволенням.

Але це така робота, що не за один раз приходять до такого. І зветься це, що благословляє Творця, тобто завдяки роботі у віддачі утворюється ситуація, що людина надає келім Творцеві, щоб Той мав можливість дати людині насолоду. Адже скорочення сталося щоб не давати благо в келім отримання, а тепер приходить такий стан, коли Творець таки зможе наповнювати келім, тому що скорочення зникло з них, адже створіння отримує зараз не для власної користі, а для блага Творця.

Тому можемо тепер сказати, що людина, яка благословляє, це означає, що спрямовує намір під час отримання задоволення, щоб задоволення її було в тому, що вона виконує бажання Творця, те, що Він хоче дарувати благо Своїм створінням. І це зветься, що благословляє діяння Творця. Адже оскільки діяннями Творця є віддача створінням, отже, завдяки тому, що людина спрямовує намір на віддачу, є сила вгорі дарувати нижнім. Бо тепер нижні не віддалені своїм отриманням. І навпаки, тепер видно, що вони злиті з Творцем, і доказом цьому є те, що вище благо може увійти в келім, підготовлені для отримання, бо келім залишаться в святості. Виходить, що людина спричиняє своїм благословенням розповсюдження світла до нижніх.

І цим зрозуміємо те, що ми запитували, чому такою важкою є проблема благословення. Як видно це приносить більше шкоди, ніж решта прогріхів. І з вищезгаданого виходить, що питання благословення є проблемою підготовки келім, і Творцю буде можливість дати нижнім добро й насолоду, і це благо буде їм не на шкоду. Тобто, не віддаляться вони від Нього через відмінність властивостей, якщо будуть отримувати від Нього добро й насолоду. Бо як відомо, розбіжність властивостей призводить до віддалення від Творця.

Виходить, що той, хто не благословляє на насолоду, тобто, не спрямовує намір, щоб був заради віддачі, той утворює перешкоду для блага згори. Виходить, він призводить до того, щоб Творець не мав можливості реалізувати мету творіння, тобто, дати благо створінням Його. Отже, як зазначено вище, людині належать дві дії:

а) те, що прийшло з боку Творця, і це є бажанням та прагненням до насолод;

б) та дія, котру ми відносимо до створіння, і нею є намір ради віддачі, і це ми приписуємо нижньому, який має спрямовувати намір на віддачу.

Виходить, відповідно, що клі буде підготовленим отримати благо, і залишиться в злитті в час цього отримання, отже, - дві зазначені умови: дія та намір. І тут слід побачити спільність в утворенні досконалості клі:

а) Творець

б) створіння

І це як написано в Зоар, - і сказати Сіону «амі ата» (ти народ мій). Читай «народ мій» - не «амі» (аїн-мем-юд) де аїн з оголосом «патах», а читай «імі», («зі Мною» - ті самі літери), де аїн з оголосом «хірик», що означає, бути в співпраці зі Мною. Як Я утворив небо та землю словами Своїми, як сказано: «Словом Творця небеса утворені», так само й ти, бо словами мудрості своєї утворив нові небеса й землю. Щасливі ті, хто трудяться в Торі». Йдеться про те, що завдяки Торі, світло якої повертає до добра, можна прийти до ступеня скасування власного володіння. І все, що робить людина, буде для того, щоб давати задоволення її Творцю.

І зі сказаного виходить, - якщо людина не додає своєї частки, що в клі, а це друга частина, що зветься «бажанням віддавати», вона спричинює цим, що благо, котре має прийти до нижніх завдяки її діям, - а вона не докладає наміру, - через неї благо затримується. Тобто, тим, що не зробила благословення, не утворився зв’язок між вищим та нижнім, адже вищий, він віддає, а нижній отримує. Коли так, є між ними розбіжність властивостей, і немає злиття, а отже, - як може благо прийти до нижніх.

Тому, коли є дещо, що зв’язує, тобто коли і нижній бажає бути дарителем, як і вищий, тоді благо вже може прийти до нижнього через той зв’язок, що є між ними. У той час, як коли немає цього зв’язку, тоді неначе грабує ту поживу, що батько й мати повинні дати дітям. Ця людина пограбувала, і немає дітям чим живитися.

Тобто тим, що насолоджується і не благословляє, тобто, не спрямовує намір на благо Творцю, - цим людина бере насолоду, що є категорією отримання, і передає її сітрі ахрі, а вона бере всі отримання ради отримання, і цим харчується. Тобто, замість того, щоб завдяки благословенню, якби воно було ради віддачі, харчувалася б від цього святість, і цим би збільшилося благо в світах святості, людина своїми діями без наміру дає силу кліпот.

І залишилося запитати: що означає, що «розбестив світ», адже людина зіпсувала лише свій духовний стан. То як це співвідноситься з усім світом? Слід пояснити це так, як сказали мудреці: «Рабі Ельазар, син рабі Шимона, каже: «Оскільки світ судиться за своєю більшістю, і індивідуум судиться за більшістю, то якщо виконав одну заповідь, - щасливий, що схилив себе і весь світ на шальку заслуг. Зробив одне порушення, - горе йому, що схилив себе і весь світ на шальку провини».

Ми бачимо, що одна людина своєю провиною грабує поживу, яка має прийти всьому світові. Тому той, хто не благословляє, той грабує батька й матір своїх. Тобто, те, що воно повинні дати йому благо, і те, що повинні Батько й Мати його дати всьому світові, - він заважає їм у цьому. Виходить, що розбещує світ щодо Батька їхнього, що на небесах.

Тобто, те, що Батько їхній, що на небесах, мав дати благо та харчування всьому світу, ця людина грабує ту силу, яку мали б усі отримати, щоби збільшилася святість у всьому світі. І передає цю силу сітрі ахрі. Оскільки кожен момент «отримання ради отримання», до якого вдаються нижні, перетворюється на додаток сили для сітри ахри. А кожен намір в час дії, коли спрямовує його на «ради віддачі», спричиняє додаток блага для святості.

І зі сказаного нам зрозуміла проблема: «той, хто втішається в цьому світі і не робить благословення на задоволення». Тобто, як сказано вище, йдеться про намір, адже тільки завдяки благословенню збільшується благо в усіх світах. І приходить благо всьому світові.

І зі сказаного виходить, що якщо намір людини тільки лиш надати задоволення Творцю, а не отримати для власної користі, тоді вона не дивиться на величину задоволення. А дивиться лише на силу прагнення, з яким вона бажає принести задоволення Творцеві. Оскільки завдяки прагненню дати втіху Творцю вона спричинює тотожність властивостей в корені своєї душі. І це приведе до того, що притягнеться більше благо. Адже вищий бажає дати більше, ніж нижній хоче отримати, бракує лише келім віддачі. Виходить, тим, що людина зміцнюється у віддачі, само собою, притягується більше благо. Тому треба не просити, щоб були їй більші світла, а намагатися, щоб були в неї великі келім, келім віддачі.

І це те, як ми тлумачили вище, що сказали мудреці: «Що означає, що написано: «Бо це – вся людина». І відповідає: «Сказав рабі – увесь цілий світ створено лиш тільки для цього». Тобто, для трепету перед небесами. Як написано: «Чого Творець Всесильний твій бажає від тебе – нічого, крім трепета». А поняття трепету, це, як каже в коментарі «Сулам», коли боїться, що раптом не зможе віддавати Творцеві. «І це й є вся людина». Це все, що має людина робити, тобто утворити собі келім віддачі, а решту, тобто світла, - Творець дає. Що й означає: «Усе в руках небес, крім трепету перед небесами».