Стаття на завершення Зоар

(переклад з івриту)

Відомо, що бажаною метою роботи в Торі та заповідях є злиття з Творцем, як написано: «І злитися з Ним». І треба зрозуміти, що означає це злиття з Творцем. Чи не сказано: «Думка абсолютно не осягає Його»? Дійсно, вже до мене кабалісти ставили це важке питання про написане: «І злитися з Ним», - як можна злитися з Ним, чи не Він є «вогонь, що пожирає»? І відповіли: «Злийся з Його властивостями: як Він милосердний, так і ти милосердний, як Він милостивий, так і ти милостивий».

І на перший погляд важко зрозуміти, - як мудреці позбавили написане його простого сенсу. Чи не написано ясно: «І злитися з Ним»? І якби це означало «злитися з Його властивостями», треба було б написати: «І злитися з Його шляхами», то чому ж говорить «І злитися з Ним»?

А справа в тому, що в матеріальних об’єктах, що мають своє місцезнаходження, ми розуміємо злиття як просторову близькість, а роз’єднання зрозуміло нам як просторова віддаленість. Але в духовних об’єктах, що не займають ніякого місця, злиття і роз’єднання не розуміються нами як просторові близькість або віддаленість, - адже вони зовсім не належать до якогось місця, - а тотожність властивостей, котра є між двома духовними об’єктами, розуміється нами як злиття, і розбіжність властивостей двох духовних об’єктів розуміється нами як відокремлення. І як сокира розрубує і розділяє матеріальну річ, поділяючи на дві, тим, що віддаляє частини одну від одної, так розбіжність властивостей ділить духовний об’єкт і розділяє його на два. І якщо розбіжність властивостей між ними мала, говориться, що вони далекі одне від одного в малій мірі, а коли розбіжність властивостей велика, говориться, що вони дуже далекі одне від одного. А коли у них протилежні властивості, говориться, що далекі вони одне від одного надзвичайно.

Наприклад, коли двоє людей ненавидять одне одного, говориться про них, що вони відділені одне від одного як схід від заходу. А якщо люблять одне одного, говориться про них, що вони злиті одне з одним як одне тіло. І не йдеться тут про близькість у просторі або віддаленість, а говориться про тотожність властивостей, або про розбіжність властивостей. Бо коли люди люблять один одного, це тому, що є між ними тотожність властивостей, - оскільки через те, що один любить все, що його товариш любить, і ненавидить все, що його товариш ненавидить, виходить що злиті один з одним і люблять один одного. Але якщо є між ними, існує якась розбіжність у властивостях, тобто один любить щось, незважаючи на те, що його товариш це ненавидить, і так далі, то в міру цієї розбіжності властивостей вони ненависні один одному і розділені й далекі один від одного. А якщо вони протилежні, так, що все, що один любить, є ненависним його товаришеві, про таких сказано, що роз’єднані вони й далекі, як далекий схід від заходу.

І ти бачиш, що відмінність властивостей діє в духовному як сокира, що роз’єднує в матеріальному. І тому міра віддаленості і величина розділення між ними залежить від міри розбіжності їхніх властивостей. А міра їхнього злиття залежить від міри тотожності їхніх властивостей.

І цим робиться нам зрозуміло, наскільки справедливі були слова кабалістів, які коментували написане «І злитися з Ним», як злиття властивостей: «Як Він милосердний, - і ти милосердний, як Він милостивий, - і ти милостивий». Бо не позбавили написане його простого сенсу, а навпаки, повністю пояснили написане саме за його простим сенсом. Адже духовне злиття не можна уявити інакше, як тотожність властивостей. І тому, тим, що ми утотожнюємо свої властивості з властивостями Творця, ми робимося злитими з Ним.

І це те, що сказано: «Як Він милосердний…» - тобто, як у Нього всі Його дії - віддавати і приносити користь ближньому, а зовсім не для власної користі, - адже Він, хай благословиться, не має нестачі, щоб треба було її наповнити, а також – немає Йому від кого отримати. Так і ти – нехай всі твої дії будуть аби тільки віддавати і приносити користь ближньому, і цим утотожниш властивості свої з характером властивостей Творця, і це буде духовним злиттям.

І є в цій тотожності властивостей категорії «моха» (мозок, розум) і «ліба» (серце). Заняття Торою та заповідями ради того, щоб принести задоволення Творцеві, є тотожністю властивостей з боку категорії «моха». Бо як Творець не думає про себе, - чи Він існує, і чи Він наглядає за створіннями, та подібні «сумніви», - так і той, хто бажає удостоїтися тотожності властивостей, не можна йому помислити про такі речі, адже ясно йому, що Творець не думає про них. Адже немає розбіжності властивостей більшої, ніж це. І тому кожний, хто думає таке, напевне є відокремленим від Нього. І не прийде до тотожності властивостей повік.

І це те, що сказали кабалісти: «Хай будуть усі твої дії заради небес». Тобто, злиття з «небесами», - не роблячи нічого, що не приведе до цієї мети, злиття. Іншими словами, щоб усі твої дії були у віддачі й принесенні користі ближньому твоєму. Саме тоді прийдеш до тотожності властвостей з «небесами», - як у Творця всі його дії є віддачею і принесенням користі ближньому, так і в тебе, хай всі дії твої будуть лише віддачею і принесенням користі ближньому твоєму, -  саме це буде довершеним злиттям.

І не варто утруднювати питання, - як можливо, щоб людина робила б усе, все що робить, на благо ближньому, адже вона вимушено повинна працювати для існування, - свого і своєї сім’ї. Відповідь така, що ті дії, котрі виконує через необхідність, тобто, щоб дістати ту малість, котра необхідна для існування, то необхідному немає ні ганьби, ні слави, і це не вважається неначебто робить щось для себе.

І ось, той, хто проникне в глибину цих речей, певно здивується, як це можливо для людини прийти до повної тотожності властивостей, щоб всі її дії були для віддачі ближньому, тоді, коли вся сутність людини є ніщо інше, як отримання для себе. І з боку природи, з якою її створено, вона не здатна зробити навіть щонайменшу дію на благо ближньому. Бо коли віддає ближньому, то вимушена сподіватися, що в результаті одержить за це оплату, що варта цього. А коли матиме сумнів в оплаті, - вже буде ухилятися від дії. То як можна, щоб усі її дії були б лише в віддачі іншим, і анітрохи не для власних потреб?

Дійсно, я згоден, що це дуже важко, і не в силах людини змінити природу, з якою створена, і котра є виключно егоїстичним отриманням, не говорячи вже про те щоб змогла обернути свою природу на абсолютно протилежну. Тобто, щоб не отримувати для себе нічого, а всі дії щоб були віддачею.

Але тому й дав нам Творець Тору та заповіді, котрі нам наказано виконувати лише заради того, щоб дати задоволення Творцеві. І якби не заняття Торою та заповідями лішма, тобто, щоб робити цим задоволення Творцю, а не для власної користі, - ніякі виверти у світі не допомогли б нам перетворити свою природу.

І з цього зрозумій всю серйозність занять Торою та заповідями лішма. Бо коли намір в Торі та заповідях не для користі Творця, а для власної користі, то мало того, що не змінить людина свою природу, а навпаки, її бажання отримувати стане набагато більшим, ніж те, що є в неї від природи її створення. Як я пояснив це в «Передмові до коментаря Сулам» в п.п. 30, 31. І не треба й продовжувати тут.

А якими є гідності тієї людини, котра заслужила злиття з Творцем? Вони не пояснені в жодному місці, лише іноді, тонкими натяками. Але щоб роз’яснити ці речі в своїй статті, я мушу трохи розкрити їх, в мірі необхідності, і поясню на прикладі.

Тіло і його органи є одне. І тіло обмінюється думками й відчуттями з кожним окремим своїм органом. Наприклад, якщо тіло вважає, що один з його органів має обслужити його і дати йому насолоду, відразу ж той орган знає його думку, і надає йому ту насолоду, котру тіло задумало. А також, якщо якась частина тіла думає та відчуває, що тісно їй там, де вона перебуває, відразу тіло знає її думку та відчуття, і переміщає її в місце, зручне для неї.

Також, якщо сталося, що якась частина тіла відрізана від нього, тоді вони робляться двома окремими сутностями, і тіло вже не знає потреб тієї частини, що відділена. І та частина не знає вже думок тіла, щоб мати можливість обслужити його і принести йому користь. А якщо з’явиться лікар і приєднає ту частину до тіла, як це було спочатку, ось, знову та частина тіла знає думки і потреби тіла в цілому, і тіло також знову знає потреби своєї частини.

Згідно з цим прикладом маємо також зрозуміти і гідності людини, що заслужила злитися з Творцем. Адже довів я вже в своїй «Передмові до книги Зоар», п.9, що душа є світінням, що приходить від «Ацмуто», Творця, і це світіння відділене від Творця тим, що Він одягнув його в бажання отримувати. Бо задум творіння, - насолодити створіння, - створив в кожній душі бажання дістати задоволення, і ця особливість властивості бажання отримувати відділила те світіння від сутності Творця, і зробила його частиною, відокремленою від Нього. І вивчи це там, в першоджерелі, бо немає тут місця продовжувати про це.

Отже, витікає з цього, що кожна душа до її створення була в загальності суті Творця. Але разом зі створенням, тобто з природою бажання отримувати задоволення, котре в ній вкарбовано, набула розбіжності властивостей і відділилася від Творця, котрий увесь – віддача. Бо розбіжність властивостей розділяє в духовному, як сокира в матеріальному, як пояснено вище.

І виходить, що душа цілком подібна тепер прикладу з частиною тіла, відрізаною від тіла і відокремленою від нього. Так, що незавжаючи на те, що перед розділенням обоє вони, - частина тіла, і тіло в цілому, - були одне, і обмінювалися думками і відчуттями одне з одним, то після того, як відрізана ця частина від тіла, зробилися цим двома володіннями. І вже не знає один думок другого і потреб другого. А тим більше, після того, як душа одяглася в тіло цього світу, припинилися всі зв’язки, котрі були в неї до того, як відділилася від «Ацмуто» Творця, і вони – як дві окремих сутності.

І згідно з цим зрозуміла, само собою, велич людини, яка удостоїлася знову злитися з Ним, що означає, що заслужила тотожності властивостей з Творцем. Заслужила тим, що силою Тори та заповідей перетворила бажання отримувати, що вкарбовано в неї, - адже саме воно й є тим, що відділяє людину від сутності Творця, - зробивши його бажанням віддавати. І всі дії людини тепер, - лише віддача і принесення користі ближньому, що уподібнює її властивості Творцю. Тобто, буквально подібно до тієї частини тіла, що відділена була від тіла, - і повернулася, і поєдналася знову з тілом, і знову знає думки тіла в цілому, так, як знала їх перед тим, як була відділена від тіла.

Так і душа, після того, як здобула тотожність властивостей з Ним, хай благословиться, ось, вона знову знає думки Творця, як знала їх перед тим, як відділилася від Нього з причини характеру властивостей бажання отримувати. І тоді реалізується те, що написано: «Знай Всесильного батька свого». Бо тоді заслуговує повного знання, котре є знанням Всесильного. І удостоюється всіх тайн Тори, бо думки Творця є таємницями Тори.

І це те, що сказав рабі Меїр: «Кожний, хто вивчає Тору лішма, удостоюється багатьох речей, і розкривають йому тайни і сенси Тори, і робиться як джерело, що весь час посилюється…»

Тобто, як ми говорили, що заняттями Торою лішма, що означає, - з наміром принести задоволення Творцеві заняттями в Торі, а зовсім не ради власної користі, - гарантовано людині злитися з Творцем. Що означає - прийде до тотожності властивостей, і всі її дії будуть на користь ближньому, і анітрохи не для власної користі. Це означає – буквально як Творець, всі дії якого лише віддавати і надавати благо ближньому, і цим людина знову зливається з Творцем, так, якою була душа до того, як була створена. І тому заслуговує вона багатьох речей, і заслуговує тайн і сенсів Тори, і робиться як джерело, що весь час посилюється, через скасування перетинок, що відділяли її від Творця, - бо знову стала з Ним одним цілим, як перед тим, коли була створена.

І насправді, вся повністю Тора, чи то відкрита, чи прихована, є думками Творця, нічим не відрізняючись. Навпаки, це подібно до чоловіка, що тоне в річці, якому товариш кидає мотузку, щоб врятувати його. І якщо тонучий хапає мотузку там, де вона близько до нього, - зможе його товариш врятувати його і витягти з річки. Так і Тора, котра вся є думками Творця, і подібна вона до мотузки, котру кинув Творець людям, врятувати їх і витягти їх з кліпот. А кінець мотузки – близький до всіх людей, і означає він відкриту Тору, котра не потребує ніякого наміру і думки. І мало того, - навіть коли існує при виконанні заповіді порочна думка, це також прийнятно для Творця, як написано: «Завжди хай займається людина Торою та заповідями ло лішма, бо від ло лішма приходить до лішма». І тому Тора та заповіді є кінцем мотузки, і немає людини в світі, яка не змогла б триматися за неї. А якщо хапає її з силою, тобто займається Торою та заповідями лішма, що означає, - аби принести задоволення Творцю, а не для власної користі, тоді Тора та заповіді приводять людину до тотожності властивостей з Творцем. І це принцип «І злитися з Ним», бо тоді удостоюється осягти всі думки Творця, що звуться тайнами Тори і сенсами Тори, які є вся решта мотузки, котру заслуговує лиш після того, як приходить до повного злиття.

А те, що ми уподібнюємо думки Творця, тобто тайни і смисли Тори до мотузки, це тому, що існують багато ступенів у тотожності властивостей з Творцем. Тому є багато «ступенів» у мотузки, котра в Нього, тобто в осягненні тайн Тори. Так, що відповідно до міри ступеня тотожності властивостей з Творцем, такою є і міра осягнення тайн Тори. Тобто в знанні думок Творця. І зазвичай їх п’ять ступенів: нефеш, руах, нешама, хайя, єхіда. Де кожна складається з усіх, і є в кожній п’ять ступенів, і діляться так, що в кожній з них є щонайменше двадцять п’ять ступенів. І звуться також «світи», як сказали кабалісти: «Має Творець наділити кожного з праведників трьомастами десятьма світами».

А сенс того, що ступені в управлінні Творця звуться світами, - це тому, що два значення є у слова «світ»: а) що всім мешканцям одного світу даються рівні чуття і відчування, і все, що один бачить і чує, і відчуває, бачать і чують, і відчувають всі мешканці того світу; б) що всі мешканці того, «невідомого», світу не можуть знати і осягти будь-що в іншому світі.

І ці два ступені існують також і в осягненні: а) кожний, хто удостоївся якогось рівня, він знає і осягає все, що осягли всі ті, хто на тому рівні, в усіх поколіннях, котрі були й будуть, і він перебуває з ними в спільному осягненні, як ті, хто перебувають в одному світі; б) усі, хто досягли цього ступеня, не зможуть знати й осягти будь-що з того, що є на іншому ступені, як у цьому світі, де не зможуть знати будь-що з того, що є в світі істини. Тому й називаються ступені іменем «світи».

І тому можуть ті, хто осягли, писати книги і записувати свої осягнення натяками, і притчами, і зрозумілі вони всім, хто удостоївся тих ступенів, про які говорять ті книги, і мають вони з ними спільне осягнення. Але той, хто не удостоївся всього обсягу того ступеня, як ті автори, не зможе зрозуміти їхніх натяків. І нічого й говорити про тих, хто не удостоїлися осягнення, - вони не зрозуміють там нічого, оскільки немає в них спільних осягнень.

І ми вже говорили, що повне злиття і цілковите осягнення поділяється на 125 загальних ступенів, а перед цим, - до днів Машіаха, неможливо удостоїтися всіх 125 ступенів. І є дві відмінності між всіма поколіннями і поколінням Машіаха: а) тільки в поколінні Машіаха можливо осягти всі 125 ступенів, а не в решті поколінь; б) у всіх поколіннях ті, хто піднімаються, хто заслужив осягнення і злиття, - нечисленні, як сказали кабалісти про написане «Людину з тисячі знайшов Я», бо «Тисяча входять в навчання… і лише один виходить до світла», тобто до злиття й осягнення. Як сказали: «І сповнена земля знанням Творця», «… і не буде більше навчати кожний ближнього свого, і кожний брата свого, говорячи: «Пізнайте Творця», бо всі знатимуть Мене від малих їхніх до їхніх великих».

Крім Рашбі та його покоління, тобто, авторів Зоар, котрі удостоїлися всіх 125 ступенів в повноті, незважаючи на те, що були до днів Машіаха. Адже про нього і його учнів сказано: «Мудрець краще за пророка». І тому багато разів знаходимо в Зоар, що не буде такого, як це покоління Рашбі, - до покоління царя Машіаха. І тому справив його великий твір настільки сильне враження в світі, бо тайни Тори, що в ньому, сягають височини всіх 125 ступенів, а тому сказали в Зоар, що книга ця розкриється лише в кінці днів, тобто, в дні Машіаха.

Бо сказали ми, що коли рівні тих, хто вивчає, не тієї міри, як рівень автора, - не зрозуміють його натяків, бо немає в них обох спільного осягнення. А оскільки рівень авторів Зоар – на всю висоту 125 ступенів, неможливо досягти їх до днів Машіаха. Виходить, що в поколіннях, котрі до днів Машіаха, немає спільного осягнення з авторами Зоар, і тому не міг Зоар розкритися в поколіннях, що передували поколінню Машіаха.

А з цього виходить ясний доказ того, що вже прийшло це покоління до днів Машіаха. Бо бачимо на власні очі, що всі коментарі на книгу Зоар, котрі були перед нами, не пояснили навіть десяти відсотків з важких місць у Зоарі. І навіть те, що пояснили, - слова їхні незрозумілі, майже як слова самого Зоар. А в нашому цьому поколінні удостоїлися ми коментаря «Сулам», котрий є повним поясненням всіх слів Зоар. І крім того, що не залишає жодного незрозумілого слова в усьому Зоар, не пояснивши його, - самі пояснення також обґрунтовані відповідно до простого здорового глузду тих, хто вивчає, і кожен з них може їх зрозуміти. А те, що розкрився Зоар в цьому нашому поколінні, - це ясний доказ, що ми живемо вже в дні Машіаха, на початку того покоління, про яке сказано: «І сповнена земля знанням Творця».

І треба знати, що духовні процеси не такі, як процеси матеріальні, в котрих віддача й отримання відбуваються одночасно. Бо в духовному час віддачі – окремо, і час отримання – окремо. Бо спочатку дається від Творця отримувачу, і цим даванням наділяється він лише можливістю отримати, проте ще не одержав нічого. Аж поки освятить себе і очистить, як належить, - тоді заслуговує отримати це, так, що від моменту дарування до моменту отримання може пройти багато часу. І згідно з цим, те, що сказано, що це покоління вже прийшло до написаного «І сповнена земля знанням Творця», то ось, це сказано лише в плані дарування. Але до стану отримання, певно ми ще не дійшли, - аж поки очистимось і освятимо себе, і вивчимо, і докладемо зусиль в бажаній мірі, - прийде час отримання, і здійсниться щодо нас написане «І сповнена земля знанням Творця».

Відомо, що визволення і довершеність осягнення зв’язані одне з одним, і ознака цього, - що кожний, в кого є потяг до таємниць Тори, - є в нього потяг до землі Ісраеля. А тому обіцяно нам «І сповнена земля знанням Творця» лише на «кінець часів», тобто, на час визволення.

Відповідно до цього, так само як і щодо повноти осягнення ми ще не удостоїлися часу отримання, а лише часу дарування, котре дає нам можливість прийти до повноти осягнення, так і щодо визволення, якого ми удостоїлися лише з боку дарування. Бо фактом є, що Творець забрав нашу святу землю з-під влади чужинців і повернув нам, і все ж таки поки що ми не прийняли землю в нашу власність тому, що не прийшов ще час отримання, як пояснили ми це щодо питання повноти осягнення, - тобто, що Він дав, а ми ще не прийняли.

Бо ж не маємо ми економічної незалежності, а політична незалежність не існує без економічної. А ще важливіше за це те, що немає визволення тіла без визволення душі. І поки більшість синів цієї землі в полоні у культур чужих народів, і анітрохи не здатні до ідеї Ісраеля і до культури Ісраеля, отже й тіла також у полоні, під впливом сил чужинців. І в цьому плані перебуває поки що земля в руках чужинців, а ознака цьому та, що жодна людина  не в захваті від визволення, як має бути в час визволення після двох тисяч років.

І не тільки те, що ті, хто ще у вигнанні, не збуджені можливістю прийти до нас і насолоджуватися від визволення. А ще й велика частина тих, хто звільнилися, і вже живуть серед нас, сподіваються, - всі очі видивились, - як би звільнитися від цього визволення і повернутися в країни свого розсіяння.

Тобто, незважаючи на те, що Творець забрав країну з-під влади народів і дав її нам, разом з цим ми ще не прийняли її, і не відчуваємо задоволення від цього. Отже, цим даруванням дав нам Творець можливість визволення, тобто, очиститись і освятити себе, і прийняти на себе роботу Творця в Торі та заповідях лішма. І тоді збудується Храм, і отримаємо ми країну в своє володіння, і тоді буде в нас відчуття радості визволення. Але поки ми не прийшли до цього, нічого не зміниться, і немає жодної різниці між тим, як ведеться на цій землі тепер, і тим, як коли вона була під владою чужинців, - ні в суді, ні в економіці, ні в роботі на Творця. І не маємо ми нічого, крім можливості визволення.

З того, що ми сказали, витікає, що це наше покоління є поколінням днів Машіаха. Тому й заслужили ми звільнення нашої землі святої з рук чужинців. Також удостоїлися ми розкриття книги Зоар, що є початком реалізації написаного «І сповнена земля знанням Творця…», «І не будуть навчати… бо всі знатимуть Мене від малих їхніх до великих їхніх». Але двох цих речей ми удостоїлися лише в плані дарування від Творця, але самі, в свої руки, ще не отримали нічого, а дана нам цим лише можливість почати роботу Творця, зайнятися Торою та заповідями лішма. І тоді заслужимо великої удачі в усьому, що обіцяно поколінню Машіаха, того, чого не знали всі покоління до нас, і тоді удостоїмося часу отримання цих обох: «повноти осягнення» і «остаточного визволення».

Отже, з’ясували ми добре відповідь кабалістів на важке питання, - як можна злитися з Творцем. Бо сказали, що сенс слів «злийся з Його властивостями» є істинним з двох причин: а) адже духовне злиття полягає не в просторовій близькості, а в тотожності властивостей; б) оскільки душа відокремилася від Його сутності через бажання отримувати, котре надав її природі Творець, тому після того, як знову відділив від неї бажання отримувати, повернулася вона знову до попереднього злиття з Його сутністю. Проте все це – в принципі, але практично ще не пояснено нічого тлумаченням «злийся з Його властивостями», що означає – відокремити бажання отримувати, вкарбоване в природу Його створіння, і прийти до бажання віддавати, котре є протилежним цій природі.

І те, що ми пояснили, що тонучий в річці повинен міцно триматися за мотузку, - то до того, як займається Торою та заповідями лішма, так, що «не повернеться знову до своєї глупоти», ще не вважається, що міцно тримає мотузку. Отже, проблема знову повертається на своє місце: звідки візьме «паливо», аби докладати зусиль усіма своїми «серцем і сутністю» лише для того, щоб принести задоволення Творцеві? Адже людина не здатна поворухнутися без жодної користі для себе, як машина, котра не може працювати без палива. І якщо не буде жодної власної користі, а лише задоволення для Творця, - немає в неї «палива» для роботи. 

А відповідь така, що кожний, хто осягає велич Творця як належить, то віддача, те, що він дає Йому, перетворюється, стаючи отриманням. Як написано в трактаті Кідушін, 7:1 про шанованого чоловіка, - коли жінка дає йому гроші, вважається щодо неї, як отримання, і вона робиться дружиною. Так і людина із Творцем. Адже якщо осягла Його велич, тоді немає отримання більш важливого, ніж задоволення  Творцю, і цього цілком досить для «палива» трудитися і докладати зусиль від усього серця, душі й усієї сутності, щоб надавати насолоду Йому, хай благословиться.

І тому, щоразу, коли матиме намір дійсно лише надавати задоволення Творцю, а не щодо власної  користі, втрачається відразу сила працювати, абсолютно, бо залишається як машина без палива. Адже людина не здатна поворухнути чимось без того, щоб здобути від цього будь-яку користь для себе. А тим більше таке велике зусилля, коли справа стосується зречення своєї душі та сутності, як цього зобов’язує Тора, - то немає сумніву, що не зможе зробити цього, не діставши якогось задоволення для себе.

І дійсно, осягнення величчя Творця в мірі, в якій віддача перетвориться на отримання, як в прикладі з шанованим чоловіком, - це зовсім не важко, адже всі знають велич Творця, який створив усе і веде все без початку і без кінця, величі Якого немає кінця й межі. Проте, важко в цьому те, що оцінка величі не залежить від когось одного, а лише від оточення. Наприклад, навіть коли людина сповнена добрих властивостей, - якщо не буде поважати її оточення і не шануватимуть її, така людина буде завжди пригніченою і не зможе пишатися своїми чеснотами, незважаючи на те, що не матиме сумніву в їх істинності. І, відповідно, та людина, в якої немає взагалі гарних якостей, але оточення шануватиме її, неначе є в неї численні чесноти, - ця людина буде сповнена гордощів. Бо оцінка важливості та величі віддана повністю в руки оточення.

І коли людина бачить, як її оточення легковажно ставиться до роботи Творця, і не цінує Його величності як годиться, - одинак не зможе пересилити оточення, також і величність Творця він не зможе осягнути сам, а тому, як і вони, буде легковажним в цій роботі. І оскільки немає в нього основи для осягнення величі Творця, само собою зрозуміло, що не зможе працювати не для своєї користі, а щоб принести задоволення Творцю, бо немає в нього «палива» для зусиль. А оскільки «не доклав зусиль і знайшов, - не вір», то немає йому жодної ради, як тільки або працювати для власної користі, або зовсім нічого не робити, бо надання насолоди Творцю не буде для нього справжнім отриманням.

І з цього зрозумій написане: «В численності народу велич царя». Бо цінність величі приходить від оточення за двох умов: а) в мірі, як її оцінює саме оточення; б) в мірі величини оточення, - і тому в численності народу велич царя. І через великі труднощі в цій справі порадили нам кабалісти: «Зроби собі рава і придбай собі товариша». Тобто, щоб людина вибрала собі чоловіка шанованого і відомого, аби був їй равом, щоб від нього змогла б прийти до занять Торою та заповідями ради надання задоволення Творцю.

Бо в двох речах рав полегшує роботу: по-перше, через те, що він є чоловіком шанованим, отже, учень може приносити йому задоволення на основі величі рава, бо віддача перетворюється в нього в отримання, що є природним «паливом», щоб зміг він щоразу примножувати дії віддачі. А потім, коли призвичаїться займатися віддачею щодо рава, він зможе перевести це також на заняття Торою та заповідями лішма по відношенню до Творця, бо звичка робиться другою натурою. А друге полегшення таке, що тотожність властивостей з Творцем не допомагає, якщо вона не навічно, тобто «аж поки засвідчить про нього Той, хто знає тайне, що не повернеться знову до своєї глупоти». Але тотожність властивостей з равом, через те, що його рав – у цьому світі, в часовому вимірі, - тому тотожність властивостей з ним допомагає, навіть коли вона лише тимчасова, і потім учень знову залишить це. Але виходить, коли учень щоразу утотожнює свої властивості зі своїм равом, він зливається з ним на якийсь час, і з цього він осягає знання і думки рава, згідно з мірою злиття з ним. Як ми пояснили це на прикладі з частиною, відрізаною від тіла, котра знову потім злилася з ним, - вивчи це добре. І тому учень може скористатися осягненням величі Творця своїм равом, котра перетворює віддачу на отримання і на «паливо», достатнє для віддачі душі й усієї своєї сутності. І тоді зможе учень також займатися Торою та  заповідями лішма всім серцем своїм, і душею і сутністю, що є «сґулою», чудодійним засобом, що приводить до вічного злиття з Творцем.

І з цього зрозумій те, що сказали кабалісти (трактат Брахот, 7:2): «Великим є обслуговування Тори, - більшим за її вивчення, як сказано про Елішу бен Шафата, який лив воду на руки Еліягу. Не сказано «вчився», а «лив», що на перший погляд дивно, як прості дії можуть бути більшими за навчання мудрості та знанню. А зі сказаного добре зрозуміло, що служба, котрою служив равові своєму тілом своїм і сутністю заради принесення задоволення раву, - здобув цим знання та думки свого рава за принципом «уста в уста», що є злиттям «дух з духом». І цим заслуговує осягти велич Творця в такій мірі, що перетворює віддачу на отримання, щоб було йому достатнім «паливом» для самопожертви. Настільки, що удостоїться злиття з Творцем, як зазначено вище.

Але вивчення Тори у свого рава, - воно вимушене бути для власної користі, і не приводить до злиття, а характеризується як «з уст у вухо». Так, що коли обслуговування дає учневі думки його рава, то навчання лише слова рава. І цінність обслуговування більша за цінність навчання в мірі, в якій мислення його рава важливіше за його слова, і як «уста в уста» важливіші за «з уст у вухо». Проте все це сказано, якщо облуговування робиться заради того, щоб принести тому задоволення, але якщо обслуговування лише заради власної користі, тобто таке, що не здатне привести його до злиття зі своїм равом, певно, що тоді навчання у рава важливіше за обслуговування його.

Отже, як ми говорили про осягнення величі Творця, що оточення, котре не шанує Його як годиться, - воно послаблює людину, і позбавляє її осягнення величі Творця. І це, звісно, актуально також щодо рава, - що оточення, коли воно не шанує рава як годиться, не дає учневі можливості, щоб зміг осягти велич свого рава як належить. І тому сказали кабалісти: «Зроби собі рава і придбай собі товариша», тобто, людина зможе утворити для себе нове оточення, щоб це оточення допомогло їй осягти велич свого рава за допомоги любові між товаришами, які шанують рава. Таким чином, що від розмов між товаришами про величність рава кожний отримує відчуття його величі. Так, що віддача равові обернеться отриманням і «паливом», в такій мірі, що приведе учня до занять Торою та заповідями лішма. І про це говориться щодо 48 властивостей, котрими здобувається Тора: про обслуговування мудреців і про дбайливість щодо товаришів. Бо крім того, що обслуговує свого рава, має також дбати про товаришів, тобто, про віддачу товаришам, щоб впливали на нього в справі осягнення величі рава, бо осягнення величі цілком залежить від оточення. І окрема людина нічого сама не зможе тут вдіяти.

Однак, дві умови існують щодо осягнення величі: а) завжди дослухатися та приймати оцінку оточення, в міру їхньої визначності; б) щоб оточення було великим, як написано: «В численності народу велич царя». І, прийнявши першу умову, кожний учень повинен відчувати себе найменшим за всіх, - і тоді зможе сприймати оцінку величі від усіх. Бо великий не здатен отримати від меншого за себе, а тим більше бути в захваті від його слів. І лише малий може захопитися від цінностей великого.

А щодо другої умови, зобов’язаний кожен учень підносити гідності кожного з товаришів і шанувати його так, немов той – великий у поколінні. Тоді впливатиме на нього оточення, так, якби було б великим, як належить, бо «структурність важливіша за численність».