Бней Барух Академія кабали

Сказали мудреці в трактаті Сота: «Кожна людина, що має рису грубості (букв. «грубість духу»), сказав Творець, - Я і він не можемо жити в світі, як сказано: «Хто зводить наклеп таємно на ближнього свого, - його знищу, гордовитого, жадібного серцем – його (івр. «ото») не зможу [терпіти]» Читай не «ото», а «іто» (з ним) – не зможу [жити]». А вислів «гордовитого, жадібного серцем» пояснює «Мецудат Давид» так: «гордовитий це пихатий, що має гординю, а жадібний серцем – жадає та пристрасно бажає всього», кінець цитати.

І маємо зрозуміти, чому щодо інших прогріхів не сказав Творець, що не може жити з ним у світі, а щодо гордовитого – не може жити з ним. А також слід зрозуміти те, що написано там, що сказав рабі Йоханан від імені рабі Шимона бар Йохая: «Кожна людина, яка має «грубість духу», неначе займається ідолопоклонством». А сам рабі Йоханан сказав: «Як наче заперечує основи».

Якщо так, потрібно зрозуміти, чому це гординя настільки вже тяжка річ. А також маємо зрозуміти те, що написано: «Піднесений Творець, а ниций побачить». Що означає: людина повинна бачити велич Творця і власну ницість. Загалом, велич Творця повинна людина намагатися осягти, оскільки мета роботи людини має бути з причини «що Він великий та всевладний». Тому в тій мірі, якою вона цінує Творця, в тій же мірі може бути її робота усім серцем та душею. Але для якої потреби людина має намагатися бачити свою ницість? І що це додасть їй в духовній роботі?

Перш за все ми повинні знати, що є метою творіння. Тобто, для якої потреби ми народилися, щоб знати нам, яку ціль ми повинні досягти, щоб це стало нашою досконалістю. І перш ніж ми дійшли до цієї мети, ми, виходить, є недосконалими.

Отже, метою творіння, як ми вчили, є «Його бажання дати благо створінням». Виходить, що поки створіння не дійшли до стану, коли відчувають себе щасливими в світі, вони визначаються як позбавлені досконалості, бо ще не досягли спокою та надбань.

Однак, питання таке: відомо що оскільки Творець створив створіння, аби дати їм благо та насолоду, і створив через це бажання та прагнення в створіннях отримувати благо та насолоду, згідно з цим виходить, що існує бажання з боку Дарителя – дарувати, й існує бажання з боку одержувачів, - отримувати. Якщо так, то хто перешкоджає щоб вони відразу прийшли до досконалості? Проте, дана нам робота в Торі та заповідях, щоб завдяки цьому ми мали б можливість отримати благо та насолоду, інакше залишаємося без нічого, позбавленими того добра, яке Творець бажає дати.

І також після того, як людина займається Торою та заповідями, не кожен удостоюється отримати благо, як сказали мудреці: «Тисяча людей входять в Тору, виходить з них сотня до Мішни, десятеро до Талмуду, і один – до світла». Отже, згідно з цим, тільки один з тисячі може удостоїтися світла, а «світлом» називається досконалість. Інакше він називається «учень, що не дійшов до світла та до викладання». І це зветься «недостойний суддя». І це, як сказали мудреці: «Сказав Ріш Лакіш: «Кожен, хто призначає недостойного суддю, начебто садить дерево ідоловірства в Ісраелі».

Бачимо ми, що не так вже й легко можна заслужити блага та насолоди. Коли так, виникає те ж саме питання, «хто перешкоджає?» Адже тут бачимо, що і з боку Того, хто дає, і з боку одержувача, немає тут ніякої завади. Певно, що Творець створив створіння і дав їм бажання отримати благо, і неможливо змінити чи анулювати це бажання, що прагне отримати насолоду. Якщо так, то що за причина, що отримуємо це виключно з допомогою зусиль.

Відповідь така: відомо, що для того, щоб була тотожність властивостей, що називається станом «злиття», і не існував би завдяки цьому стан сорому, тому утворено було щось нове, - що келім, які Творець створив у створіннях, якими є бажання отримувати для себе, - вони, через зазначену вище причину, стали непридатними. І повинна людина працювати і виправляти келім отримання, щоби були ради віддачі. І це й є всією завадою в цій справі. Тобто, хоча з боку Творця не відбулося змін, а з боку виправлення створіння, вважається це неначе немає в нього, у створіння, келім, щоб були підготовлені отримувати вище благо. І це запроваджено у вищих світах, і зветься «цимцум» (скорочення), і воно належить до нижніх, щоб не змогли отримувати добро та насолоду, до того, як удостояться келім віддачі.

І зі сказаного виходить, що основне, що перешкоджає отримувати добро та насолоду, це бажання отримувати собі. І це означає, що є два володіння:

а) Творець;

б) створіння, котрі мають взяти [вище благо] з володіння Творця в своє володіння.

Отже, маємо тут говорити про два феномени, якими є Творець і створіння. А різниця між ними та, що Творець є Тим, хто дає, а створіння є отримувачем. І з цього виходить, що вище благо, яке дається від Творця, мусить, начебто, відділитися від Творця, для того, щоби увійти у володіння створіння, що зветься станом «відокремлення». І основне в скороченні та прихованні було для того, щоби вище світло не відокремлювалося б від Творця. І, як ми вчили, скорочення було через те, що хотіла Малхут бути злитою з Коренем, що зветься «скасуванням власного володіння (права)», щоби злитися з Творцем, що зветься «володінням Єдиного». Тобто, володіння отримувача анулюється і залишиться тільки володіння Творця.

Ми бачимо, - те, що заважає отримати благо, це лише наше володіння, те, що ми не готові анулювати наше володіння, яке зветься «бажанням отримувати собі». Тобто, що все, що людина бажає отримати, все лиш тільки й виключно в своє володіння, як написано «усе, що є в людини, віддасть вона за душу свою». Людина готова віддати все, що вона має, аби тільки душа її залишилася в неї, тобто, щоб вона відчувала своє «я», і ніяк не інакше.

Тобто, коли говорять людині, - я дам тобі все, що ти бажаєш, і все, що душа твоя жадає, але спочатку віддай мені свою душу. Коли так, то людина запитує, - кому ти даєш, якщо не в її володіння, тобто її бажанню отримувати, отже, щоб було в неї власне, окреме, володіння, і все отримуватиме в нього, інакше людина не здатна працювати. І це витікає з боку природи, адже Творець створив у створіннях бажання мати задоволення, і це відповідає меті, що витікає з наміру дати благо створінням.

Мудреці (в трактаті «Брахот», 17) сказали так: «А рабі Александрі після того, як молився, говорив: «Адже, Володаре світу, відомо й відкрито перед Тобою, що бажання наше – виконувати Твоє бажання, а хто перешкоджає? – розчина, що в діжі, і поневолення «малхуйот» («царства», множина від «малхут»). А пояснення Раші таке: «Розчина що в діжі – це зле начало, що в наших серцях, воно «заквашує» нас.

І маємо зрозуміти «після того, як молився», - це означає, що після молитви підносив ще одну молитву, коли так, то про що він молився, якщо потрібно йому ще помолитися про ту молитву, що вже закінчив. І слід пояснити, що перед тим, як молиться, ще не дається взнаки в людині те, чого бракує їй, а от після того, як людина вже помолилася, тоді розкривають їй згори, що є справжнім хісароном. Тобто, молитва, якою людина молиться про те, що, як вона думає, не вистачає їй, є лише засобом, щоб завдяки цій молитві Творець послав би їй згори відповідь, - знати, чого їй бракує і про що просити.

І це як написано (в молитві «мусаф» на Рош а-Шана), такими словами: «Будь з устами посланців народу Твого, дому Ісраеля, які стоять в проханні молитви та благання перед Тобою про народ Твій, дім Ісраеля, навчи їх, що їм сказати, дай їм розуміння, що говорити, дай їм відповідь на те, що будуть запитувати». Ми бачимо, що існує особлива молитва в час моління, щоби Творець послав би нам знання, аби зрозуміти те, чого нам не вистачає, і про це піднести молитву з глибини серця.

Адже відомо: стосовно духовної роботи людина зветься цілим світом. Виходить, в час, коли людина молиться, цей стан називається «посланець громади», що вона молиться за весь загал Ісраеля, з якого складається сама людина. Тому існує особлива молитва, яку людина повинна скласти, молитва, щоби Творець допоміг їй і дав би поміч згори, щоб знати істину, чого бракує людині, і про це просити допомоги від Творця.

І цим слід пояснити слова рабі Александрі, який після молитви складав основну молитву, коли казав, що він бажає, щоби Творець допоміг йому з тим, хто йому заважає, бо не дає нам дійти до отримання добра та насолоди, як того бажає Творець. І цей, хто перешкоджає, називається «розчина, що в діжі та поневолення царств». Тобто, бажання отримувати для себе, що є володінням людини, відокремленої від володіння Творця, і походить від малхут, котра визначається, як корінь бажання отримувати для себе. І воно панує людиною і не дає їй вийти зі свого володіння.

А малхут святості пояснюється в ТЕС, част.2, так: «Остання стадія називається малхут, «царство», в ім’я того, що від неї походить властивість управління, активного та повновладного, як страх перед царством». І як ми вчили, малхут зветься «бажання отримувати», і отримала добро та насолоду, а потім ця малхут зробила скорочення, тобто, щоб отримувати тільки з виправленням, що зветься «намір заради віддачі», і під цією владою утворилися всі парцуфи святості.

Виходить, що тільки в цій малхут, котра встановила, що будь-яке світло буде дано не в клі отримання, а лише тому, хто може спрямувати намір на віддачу, і анулює власне володіння. Виходить, всі дії будуть лише на благо Творцю. І людина говорить тоді, що для власних потреб не варто жити. Цим вона утворює в світі володіння Єдиного.

Виходить, що коли вона притягує собі якусь насолоду, то це не з наміром отримання насолоди, і щоб увійшла вона не в її володіння, а у володіння Творця. Тобто, втіха, котру людина отримує, вона на благо Творця, а не для власної користі. І, само собою, інує тут лише одне володіння, що зветься «володіння Єдиного». І ця відомість, - знати, чого дійсно їй бракує, - це те, що приходить після молитви, коли молиться, щоб повідомили їй правду, чого їй не вистачає. Тоді людина підносить справжню молитву, що саме малхут, тобто поневолення царств, протилежна святості і є бажанням отримати собі, - і вона й є тим, що перешкоджає прийти до мети, якої людина має досягти.

А чому потрібно молитися про це, а не сама людина переборювала б своє клі отримання для себе? Про це сказали мудреці: «Зле начало людини посилюється проти неї щодня, і якби Творець не допомагав би їй, не подолала б його». Отже, це не в силах людини, - вийти з-під влади малхут, в природі якої вона народжується. І лише сам Творець, Він може вивести її з-під цієї влади.

І це зветься «виходом з Єгипту», «Бо тільки Сам Творець, - Він вивів народ Ісраеля з Єгипту, як написано (в Пасхальній Аґаді): «І вивів нас Творець з Єгипту рукою сильною, не з допомогою ангела, і не з допомогою серафима, і не з допомогою посланця, а сам Творець, власною персоною». А пояснення таке, як наводилося вище: оскільки Творець створив людину з природою бажання отримувати собі, тому лише Він сам може дати людині іншу природу, що є бажанням віддавати.

І в сказаному ми бачимо, що треба розрізняти три характеристики в людині, тому що людина народжується після спуску світів, коли утворилися кліпот з причини розбиття келім, котре було в світі Некудім. Отже, ми знаходимо в самій людині стосовно духовної роботи:

1) Ті люди, які не мають жодної належності до Тори та заповідей. Вони називаються «народ, подібний до осла», просто віслюки, що не мають жодного поняття більшого, ніж тваринні пристрасті.

2) Ті, що таки виконують Тору та заповіді, але тільки ло лішма. Вони називаються категорією «народи світу», як написано в Зоар про вислів «А милість народів є гріхом, тому що все добро, що роблять, для себе його роблять». Це означає, що все чинять лише для власної користі. Тобто, все добро, зване «дії віддачі», - все воно для їхнього власного блага. Це називається «худобина», що є категорією «некева (жіноча частина), що отримує». У той час як «адам» називається «захар» (чоловіча частина), адже відомо, що Зеїр Анпін, котрий є дарителем, називається «адам». Ґематрія слова адам це ім’я МА, а от малхут, яка є частиною, що отримує, зветься ім’ям БОН, ґематрія чого – бегейма (худобина), що зветься отримувачем.

І як наводить в «Передмові до ТЕС», п.31, такими словами: «Уся плоть – трава», - всі є подібними до худоби, що їсть траву. «І вся милість його, як билинка польова», - вся милість, яку роблять, - для себе роблять... І навіть всі ті, хто докладає зусиль в Торі, вся милість, яку роблять – для себе роблять». Ми бачимо зі слів Зоар, що ті, які займаються Торою для власної користі, а не для віддачі, вони подібні до худоби, як написано «як худоба, яка їсть траву». І це можна назвати категорією «худобина, що в людині», адже вони вже займаються Торою та заповідями, але це – ло лішма.

3) Це категорія «людина, що в людині». Тобто, ті, що працюють лішма, і це через трепет перед Творцем, а не для власної користі. Вони називаються «адам», що є категорією «захар», як сказано, адже «адам» за ґематрією МА, що є ступенем Зеїр Анпіна, - тим, хто дає. І це написано (в трактаті «Євамот», 61:1) так: «Рабі Шимон бар Йохай говорить: «Могили ідоловірців не роблять нечистим в наметі. Як сказано: «А ви – дрібна худоба Моя, худоба пасовища Мого, ви – «людина». Ви зветеся «людиною», а ідоловірці не називаються «людиною».

Однак, маємо зрозуміти, що таке поняття «адам», людина. І що саме категорія «Ісраель» називаються «адам». Слід пояснити це так, як ми казали про тлумачення мудрецями вислову: «Кінець справи – все чути, Всесильного бійся [і заповідей Його дотримуйся, бо в цьому – вся людина]». І запитує Ґемара: «Що означає «бо в цьому - вся людина». Сказав рабі Ельазар: «Увесь цілий світ створено лиш тільки для цього».

Тобто, «Всесильного бійся» - це «вся людина». Отже, «людиною» називається той, хто має трепет перед Всесильним, і це пояснюється так, як сказав рабі Ельазар, що весь цілий світ створено лиш тільки для «цього», - для трепету перед Творцем. Проте, маємо зрозуміти, чому він каже «бо в цьому – вся людина», в той час як «увесь цілий світ створено лиш тільки для цього».

Ось, сказали мудреці (трактат «Ірувін», 13): «Людині краще не бути створеною, ніж бути створеною. Але тепер, коли вже створена, хай завжди перевіряє свої діяння». І треба зрозуміти, як можна сказати, що Творець створив людину, начебто без усякої потреби. Тобто, що було б краще, якби Творець не створював би її. Чи можна говорити, що Творець, коли збирався створювати людину, не бачив до кінця всіх поколінь? І все ж таки створив її? Якщо так, як можна сказати «Людині краще не бути створеною, ніж бути створеною». І ще, - що це за порада, коли говорить: «А тепер, коли вже створена, хай завжди перевіряє свої діяння».

Згідно з тим, що пояснив мій пан, батько й учитель, слід тлумачити так: краще людині «ше-ло» (щоб не), означає «бішвіло» (для нього). Тобто, якщо людина бажає працювати тільки ради власної користі, було б краще щоб не була створена, ніж створена. І це як сказали мудреці (трактат «Брахот», 17:1) такими словами: «А кожен, хто діє ло лішма, краще б йому щоб не був створений».

Проте, слід зрозуміти причину, чому коли ло лішма, то краще б йому, щоб не бути створеним. А причина у виправленні, котре сталося, щоб навіть коли створіння отримають добро й насолоду від Творця, щоб це не вважалося розбіжністю властивостей і відокремленням. Тому й зроблено було виправлення, що неможливо отримати благо й насолоду інакше, як в келім віддачі. Тобто, що саме тоді, коли людина працює лише заради віддачі, тоді реалізується задум Творця, яким є – дати благо створінням. Тобто, коли людина думає тільки про користь Творця.

Іншими словами, всі думки людини про те, як вона може принести задоволення Творцеві. І тоді вона приходить до відчуття: тим, що вона отримуватиме благо й насолоду, цим вона принесе задоволення Створювачу своєму. Бо в цьому була вся мета творіння, і саме через це людина бажає нині отримувати добро й насолоду. І цим здійсниться мета творіння.

Але ж, якщо вона працює ло лішма, - для власної користі, - то на це клі, що зветься «отримує для себе», було зроблено скорочення та приховання. І само собою, ніколи не прийде до мети, ради котрої створено людину. Тому, якщо людина не займається лішма, виходить, що вона створена дарма. Тобто, без жодної користі. Тому сказали мудреці: «Той, хто вчиться ло лішма, краще б йому щоб не був створений, ніж бути створеним». І це те, що сказано мудрецями: «Людині не бути створеною краще, ніж бути створеною». А отже, якщо людина працює для себе, собі, для власної користі, краще не бути створеною.

І цим маємо пояснити те, що ми запитували, - і чи можна говорити про діяння Творця, що було б краще, щоб не робив би цієї дії, - тобто, щодо створення людини, - ніж зробив це діяння, створення людини. І чи є в нас право звинувачувати діяння Творця? І також ми запитували, що означає: «А тепер, коли вже створена, хай завжди перевіряє свої діяння».

Однак, як зазначено, приходять мудреці відкрити нам очі наші, щоб ми побачили, що саме покладено на нас робити. Тобто та робота, котра дана нам в Торі та заповідях, - для якої потреби вона нам дана. Тому перш за все вони дають нам зрозуміти: те, що людину створено, і вона прагне отримати насолоди для свого бажання отримувати, котре Творець надав нам в нашу природу, - то їй, тобто для неї самої, краще було б, щоб не бути створеною. Однак Творець створив людину діяти, де поняття «діяння» мається на увазі виправлення келім, що треба додати до бажання отримувати намір віддавати, і цим людина буде підготовлена отримувати добро та насолоду. І це те, що написано: «А тепер, коли вже створена», - що їй робити? – «хай завжди перевіряє свої діяння», і пильнує, щоб кожна з її дій, які вона робить, була б заради віддачі.

І цим зрозуміємо те, що запитували, - чому Творець не може жити в одному місці з гордієм.

Відомо, що тотожність властивостей з’єднують одного з іншим, а розбіжність властивостей розділяє й відокремлює одного від іншого. Тому той, хто не має тотожності властивостей, відокремлений від Нього, благословен Він. Отже, той, хто має гординю, а це означає, що він не може анулювати своє володіння і своє суще. Адже «суще з нічого», що створено, є власним володінням, і воно бажає, щоби Творець дав йому все добро й насолоду у володіння людини, що і зветься «бажанням отримувати для себе».

Виходить, щодо кожного, хто гордує, говорить Творець, - знайте, що це призводить до роз’єднання та віддалення. Отже, Я і він не можемо жити в світі. Чому? Тому що існує віддалення й відокремлення. Тому й не можемо жити в одному світі. І тому рабі Шимон бар Йохай каже, - кожна людина, яка має «грубість духу», вона неначе займається ідолопоклонством. Тобто, людина має працювати на користь Творця, а вона працює задля власної користі. Це і зветься «ідолопоклонством».

А рабі Йоханан каже, - неначе заперечує основи. Тобто, неначе заперечує основи мети творіння, якою є – дати благо створінням. І через те, що є в нього «грубість духу», - ніколи не зможе прийти до злиття, яке є тотожністю властивостей. А якщо немає в людини келім віддачі, ніколи не зможе отримати добро й насолоду. Виходить, що вона заперечує основи мети творіння, якою є – дати благо створінням. Бо без келім віддачі людина перебуває в пітьмі. Тому вони радять людині, щоб принизила себе і анулювала б власне володіння, і віддала б усе Творцеві.

І з цього зрозуміємо питання, чому ми повинні знати власну ницість. І чому не досить, щоб ми знали велич Творця, і що дає нам те, що знатимемо власну ницість. Відповідь: власна ницість означає, що ми, з нашого боку, не маємо ніякої сили аби змогли б скасувати себе перед Творцем. Тому, перш ніж ми прийдемо до усвідомлення зла, немає в нас потреби просити у Творця, аби допоміг нам. Адже ми думаємо про себе, що маємо погляди і маємо розум. І є в нас сила зробити те, що ми розуміємо. І ми не боїмося жодної сили, яка могла б зупинити наш дух і наші цілі в житті. І якщо ми тямимо своїм розумом, що Творець є важливим, відразу ми виконуємо дії, як і личить тим, хто має розум.

А насамкінець ми бачимо, що коли з’являється трошки пристрасного бажання, ми підкоряємося йому. А особливо, коли з’являється в нас робота - віддати себе на користь Творця, а тіло не бачить, що воно виграє з цього, відразу людина відчуває, наскільки вона слабка серцем, і вона відразу хоче втекти з поля бою.

Тому, коли вона бачить свою ницість, від цього виникає в неї потреба в милосерді небес, щоби допомогли їй:

а) щоб не тікати з поля бою, і щоб мала вона принаймні можливість молитися Творцеві;

б) щоб Творець допоміг їй насправді вийти з-під влади тіла.

Виходить, відповідно, що коли людина має гординю, і не бажає анулювати своє володіння перед Творцем, і каже, що не має вона ницості, а те, що бажає, те вона й робить, - від цього і з’являються в неї всі погані риси. Оскільки світло насолоди, що приходить згори і світить як «тоненьке світіння», щоби дати існування світові, то, як відомо, воно зодягається в три категорії: заздрість, пристрасть і шанолюбство. І всі три ці категорії включені у властивість гордині. Хоч на перший погляд, - яка належність є у пристрасті до гордині, адже пристрасть це тваринна властивість, то до чого тут йдеться про гординю?

А справа в тому, що феномен гордині, це не саме між людиною та її ближнім, а головним чином це між людиною та Творцем. Тому коли людина гордує перед Творцем, і не бажає анулювати власне володіння, це й є вся причина панування бажання отримувати для себе. Але ж якщо людина анулює власне володіння по відношенню до володіння Єдиного, тоді вона удостоюється життя вічного.