Бней Барух Академія кабали

У трактаті Меґіла (аркуш 29) написано так: "Вчимо, що рабі Шимон бен Йохай каже: "Іди й дивись: настільки дорогий Ісраель Творцеві, що в кожному місці, куди пішли у вигнання, - Шхіна з ними". Як сказано: "І поверне Творець полонених твоїх..." Не сказано буквально "і поверне"- а в формі "і повертається". Це вчить нас, що Творець повертається з ними із вигнань". Кінець цитати. І треба зрозуміти це в поняттях духовної роботи:

1) Що дає нам в роботі те, що Шхіна теж у вигнанні? Тобто, яка користь від того, що також Шхіна у вигнанні, як написано: "... дорогі Ісраель Творцю тим, що також Шхіна - у вигнанні". Якщо так, треба зрозуміти, - що додає нам це в роботі? Іншими словами, - у чому виправлення, яке ми дістаємо з того, що також Шхіна знаходиться у вигнанні?

2) Що означає те, що сказали мудреці: "Горе Шхіни в тому, що вона у вигнанні"? І мудреці сказали: "Людина повинна шкодувати про горе Шхіни". Як можна сказати, що є смуток вгорі, і ми повинні просити у Творця "підняти Шхіну з пороху"; тобто ми повинні просити у Творця, щоб Він підніс Її з пороху?

3) Що означає в духовній роботі, - зрозуміти що Шхіна лежить у поросі, що вона сама не може піднятися, а необхідно, щоб Творець підняв Її?

4) Для того, щоб Творець підняв Її - ми повинні молити Його про це. І нібито без нашої молитви не може Творець витягти Її з пороху.

І щоб збагнути все це, необхідно спочатку зрозуміти, яку властивість ми називаємо Творець і яку властивість ми називаємо Шхіна. Мій пан, батько й учитель (Бааль Сулам), дав просте тлумачення на те, що написано в Зоар: "Він – «Той, хто мешкає», а вона – «помешкання». І слід знати: те, що ми розрізняємо багато характеристик у вищих світах, - це лише з боку тих, хто сприймає. Але з боку Творця - написано: "Я АВАЯ не міняв". І тому визначають у всіх світах дві категорії:

а) Творець, який є "Тим, хто мешкає" (івр. «шохен»). І називається "світло", і називається "Той, хто впливає", "Той, хто дає" і "Той, хто оживляє";

б) Місце, де Творець проявляється. Тобто, - місце, де відчувають Його і осягають Його відповідно до масштабу клі, яке в тотожності властивостей [з Ним]. І виправлення це виникло після скорочення. Згідно з цим виходить, що він сказав, що місце, де «Шохен» проявляється, - це місце зветься «Шхіна». Якщо так, вони не є двома окремими речами, а це - світло і клі; світло називається "Шохен", а клі, в яке облачається світло, називається "Шхіна".

І сказаним, відповідно до його слів, маємо пояснити всю справу духовної роботи, яку ми маємо щодо виправлення створіння, і вона полягає у виправленні келім. Пояснення: як є вищий достаток, коли бажання Творця – дати благо створінням, то щоб келім стали придатні до отримання цього достатку, світла, і щоб світло не пішло до зовнішніх сил, - тільки це є нашою роботою, і не більше.

Виходить, відповідно до цього, Шохен хоче бути відкритим, - тобто, щоб добро і насолода були відкриті створінням. І до Творця ми відносимо тільки властивість "впливає" і "дає" тому, що це була мета творіння.

Але з боку нижніх, - клі, в якому повинні бути проявлені добро і насолода, оскільки воно прагне до тотожності властивостей з його Коренем, - тобто, щоб стати «тим що дає», як і Корінь; тому сказало, що воно не хоче отримувати заради отримання. І зробило на це скорочення. І тільки тоді, коли буде можливість утворити намір заради віддачі, тоді клі отримає добро і насолоду. І це утворилося в вищих світах, які називаються "коріння душ". Тобто, душі також отримають задоволення лише за тих умов, що звуться "заради віддачі". Це те, що викликає затримку, коли не може проявитися добро і насолода, поки нижні не будуть гідні їх отримати.

А зі сказаного виходить, що місце, де Шохен повинен бути проявленим, - якщо нижні не надають цього місця, тому що не в їхніх силах створити намір на дарунок, який дасть Шохен, щоб отримання було заради віддачі, - це називається "стражданням Шхіни". Тобто, Творець не може давати добро і насолоду за своїм бажанням, а Його бажанням є давати благо Своїм створінням. Виходить, "горе Шхіни" означає, що є горе у Творця, що Він не може проявити добро і насолоду через те, що створіння не надають місця, підготовленого для отримання. Бо, якщо дасть їм добро і насолоду, - все піде до сітри ахри (букв. «іншої сторони»). Тому, виходить, що не може впливати добром так, як Він бажає.

З цього зрозуміємо, що людина повинна шкодувати про горе Шхіни. І ми запитали, - чому Творець не піднімає Її з пороху? Йому необхідно, щоб у своїх діях нижчі спрямовували б намір під час своїх дій. Тобто те, що вони роблять, - все повинно бути з наміром "підняти Шхіну з пороху".

І відповідь: тому, що все, що Творець дає, все це - добро і насолода. Така мета Його – давати благо Його створінням. Але ж "підняти Шхіну з пороху", тобто, щоб була можливість у Творця дати вищий достаток, і достаток цей не пішов би до сітри ахри, - це може статись тільки тоді, коли створіння не хочуть отримувати для власної користі, а тільки заради віддачі.

І це відноситься до роботи людини, а не до Творця. До Творця відноситься "давати". Разом з тим, "не давати", відноситься не до Творця, а до створінь. Тобто, створіння не хочуть отримувати для себе, а тільки за умови "заради віддачі". І це, як сказали мудреці: "Все в руках небес, крім страху перед небесами".

І пояснив мій пан, батько й учитель: "Все Творець дає". Мається на увазі: "все", тобто всі добрі впливи – Творець дає. А «страх перед небесами», тобто щоб не отримати для власної користі, - це тільки людина повинна зробити. Тому на людину покладено виправити себе, щоби була можливість у Творця дати добро та насолоду.

Є в цьому таке: те, що людина працює на користь Творця, - виникає питання: яка ця користь? Чого бракує Творцеві, що ми маємо працювати на Його користь, і Творець отримує від роботи людини? Можна сказати тільки одне, - місце. Щоб була в Нього можливість давати туди добро і насолоду, що й було Його бажанням під час створення світу, - давати благо Своїм створінням.

Тому, коли ми говоримо "горе Шхіни", мається на увазі, що не може Творець відкрити їм добро і насолоду. Виходить, що існує, нібито, страждання через те, що Він не може дати благо створінням. І це називається "горе Шхіни», - страждання, що не може дати [добро і насолоду] в келім. Бо келім називаються "Шхіна", де перебуває Шохен.

І причина того, що ми зобов’язані в усіх наших діях мати на увазі страждання Шхіни, - в тому, що ми повинні прийти до тотожності властивостей, що зветься "заради віддачі, і не отримувати для власної користі». І це правило: не може людина працювати безцільно. Якщо так, людина повинна уважно дивитися, - чого вона хоче від своїх зусиль. Тобто, що вона хоче здобути в житті, аби знати, - якщо вона досягне цього, то буде найщасливішою людиною у світі.

Тому кажуть їй, що немає справи більш значущої і важливішої, ніж те, що вона задовольнить бажання Творця, а не бажання отримати для себе. І тоді людина повинна знати, чого бракує в «царському домі», щоб вона могла доповнити цю нестачу. Тобто, про що можна сказати, що Творець тужить, бо саме цього Йому бракує. І якщо дадуть Йому, - буде Він радіти.

На це приходить відповідь, що людина повинна шкодувати про страждання Шхіни, як зазначено вище. Бо Творець начебто засмучений тим, що Він не може давати добро і насолоду створінням. Як притча, що наводиться в Мідраші, де сказано: це схоже на царя, коли має він палац, повний усякого добра, і немає у нього гостей. І щоб зрозуміти притчу Мідраша, можна навести приклад, що це схоже на чоловіка, який влаштував синові весілля і замовив в якомусь залі п'ятсот порцій, і ніхто з них не прийшов, через якусь причину, і насилу зібрав він міньян (десятеро чоловік) для хупи (весільної церемонії). І який жаль цей чоловік відчуває через те, що є в нього п'ятсот порцій для громади, а громада не прийшла. І з цієї причини повинна людина працювати, аби удостоїтися зробити приємність Творцю тим, що вона отримує від Нього добро і насолоду. І людина, яка прийшла до цього ступеня, - найщасливіша людина в світі.

Але ж, якщо людина виконує Тору і заповіді заради того, щоб Творець дав їй добро в бажання отримати, ради того, що вона хоче насолоди собі, - така людина віддалена від вищого достатку. Тому, що вищий достаток може прийти тільки в бажання віддачі. Тому причина того, що людина виконує Тору та заповіді, повинна бути така, що завдяки цьому вона буде серед людей, які хочуть принести задоволення Творцеві, як показано вище в прикладі.

Але, оскільки людина народилася з клі егоїстичного отримання, то як можна поміняти природу, і сказати, що вона не турбується заради себе ні про що? Лише що болить людині, що вона сумує, - то це тільки горе Шхіни, що означає, як сказано вище, що є якесь наче страждання вгорі через те, що не може задовольнити бажання людини.

Тобто, оскільки бажання Творця - давати добро, але не може реалізувати це благодіяння, бо немає у створінь підготовлених келім, щоб змогли отримати його, і оскільки, завдяки виконанню Тори і заповідей, буде людина здатна зробити келім придатними для цього, - як сказали мудреці: "Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу", - це й є причина, вона працює з усіх сил у виконанні Тори і заповідей, адже завдяки виконанню Тори та заповідей вона вийде з себелюбства і удостоїться келім віддачі. І тоді буде в її змозі принести задоволення Створювачу тим, що отримує від Нього добро і насолоду.

І цим зрозуміємо друге питання. Як можна говорити, що є горе і хісарон вгорі? Відповідь така: оскільки Творець хоче дати створінням все хороше, а створіння не здатні отримати через розбіжність властивостей. І те, що Він не може дати благо в місце, де повинен бути розкритим Шохен, що зветься "Шхіна", - це називається "горе Шхіни". Тобто, горе, що не може бути місця перебування Шохена. Бо Шхіна називається клі, де розкривається світло.

І зі сказаного зрозуміємо третє питання, де ми запитували: що означає в духовній роботі, що Шхіна лежить у поросі? А Творцеві потрібно, щоб тільки створіння змогли підняти її з пороху, як ніби Він сам цього не може.

А зі сказаного вище маємо пояснити це, що оскільки те місце, в якому Шохен може бути розкритий, воно - коли є в клі намір заради віддачі. А у створінь, що народилися з бажанням отримувати для себе, місце віддачі називається "смак праху", через те, що це проти їхньої природи. Тому кожного разу, коли вони хочуть діяти з наміром ради віддачі, вони відчувають в цьому смак пороху, тому що віддача, - вона проти природи, як зазначено вище. Отже, покладено на створіння, щоб вони вдавались до дій та засобів, аби змогли б виправити це місце, щоб було підготовлене отримати ці добро і насолоду.

Тому, коли говорять про виправлення келім, тобто що нижній повинен виправити себе, аби бути готовим отримати. І це згідно з правилом: кожен повинен дивитися, щоби був він у порядку, і щоби міг виконувати дії, які він повинен виконувати. Тому те, що той, хто віддає, повинен робити, відноситься до того, хто у віддачі, а те, що той, хто отримує, повинен робити, - відноситься до одержувача. Тобто, одержувач повинен старатися, щоб були у нього підготовлені келім, тобто, щоб кліпот не забрали у нього те, що він отримає. Це означає, що він повинен докладати зусиль, щоби під час отримання спрямовувати намір на віддачу, інакше вище світло не зможе увійти в ці келім через розбіжність властивостей. Тому покладено це на нижнього піднести властивість віддачі, щоб отримати вищий достаток.

І зі сказаного з'ясуємо тепер те, про що запитували: який виграш в духовній роботі з того, що сказали мудреці: "Ісраель, коли вигнані - Шхіна з ними". Ось, сказали мудреці (Мідраш Танхума, Ніцавім, 1): "Ісраель, коли страждання сходять на них, - вони підкоряються і моляться. Але, народи світу нехтують ними і не згадують ім'я Творця".

І треба пояснити це в термінах духовної роботи. За поняттями духовної роботи, стражданнями називається час, коли людина приходить в стан падіння. І страждання її в тому, що немає у неї смаку і життєвої сили в Торі та заповідях, і весь світ померкнув для неї, і не знаходить ніякого заспокоєння для своєї душі.

І починає дивитися в минуле, тобто, в чому причина того, що прийшла до стану ницості? І вона не знаходить в собі нічого, від чого залежало б це падіння. А ще важче їй це зрозуміти, чому перш, ніж увійшла в роботу віддачі, відчувала, що перебуває в світі, який весь добрий, і великою роботою було для неї виконати те, про що сказали мудреці: "Дуже, дуже будь принижений духом".

А тепер людина бачить, що гірша за весь світ, в тому, що весь світ живе і втішається від того, що займаються Торою та заповідями. І коли вони моляться, кожне слово, яке вони здобувають з вуст, - вони відчувають, що справляють враження у висях. І через те, що вони вірять, що справляють враження вгорі, - це утворює враження внизу. Тобто, кожен з них відчуває в своєму серці, що зробив сьогодні велику справу тим, що молився або вивчав Тору. Таким чином, він все більше додає, з кожним днем.

Але ж ця людина бачить себе гіршою за весь світ, оскільки весь світ потьмарився для неї. Тобто, що сонце, яке світить світу, - не світить їй, і не бачить вона собі права на існування в світі. І людина в цьому стані стоїть перед дилемою:

Або сказати, що вона є властивістю Ісраель, і вірить в Творця і в те, що все - в Його управлінні. Тобто той стан, в якому вона перебуває наразі, - це Творець послав їй таке падіння. І страждання через те, що вона нині в стані ницості, - все приходить від Нього. Це означає, що, певно, Творець хотів, щоб людина піднялася рівнем вище, щоб не залишилася в стані, коли вся її робота була б для власної вигоди, оскільки цим вона відділена від злиття з Творцем.

А може, Творець бажає, щоб людина таки побачила свій справжній стан: наскільки вона віддалена від роботи на користь Творця. І тому Творець забрав у неї смак, який відчувала в "ло лішма". І тому вона залишилася без життя. Виходить, що Творець доглядає її і хоче ввести її в святість.

І тому належить їй зараз молитися Творцеві, щоби допоміг їй. Тому що є зараз у неї потреба в Його допомозі. Інакше, вона бачить, що пропала повністю. І це визначається, що досягла людина нині клі й потреби в допомозі Творця, оскільки бачить, що насправді вона відділена від Творця, тому, що немає у неї ніякого життя, адже той, хто злитий з Творцем, - є у нього життя, як написано: "Тому що в Тобі джерело життя".

І тепер, певно що вона може піднести молитву з глибини серця. Бо справжня молитва називається, коли саме з глибини серця. І тому людина повинна скласти подяку Творцеві за те, що дав їй можливість побачити свій справжній стан. Адже тепер вона бачить, що потребує Творця, щоб дав їй необхідну підтримку. Як сказали мудреці: "Тому, хто приходить очиститися, - допомагають". І Зоар запитує: "Чим допомагають?", - і каже: "Святою душею".

Коли так, то Творець дав тепер людині можливість, щоб змогла досягти властивості «свята душа». Якщо так, - наскільки вона повинна бути щасливою від стану падіння і страждань, котрі відчуває в цьому стані! Тому вона має сказати, що не перебуває вона в стані падіння, а навпаки, - вона перебуває в стані підйому.

І цим треба пояснити те, що сказали мудреці: "Ісраель, коли страждання сходять на них, - вони підкоряються і моляться". Це означає: в той час, коли приходять в стан падіння, то бачать свій істинний стан, - наскільки вони зараз в ницості. Це й зветься, що вони покоряються, тому що бачать свій стан: як вони відокремились від Життя живих. Бо той, хто в злитті з Творцем, - він живий. Але сама людина відчуває лише страждання. Тому ясно їй, що саме зараз – час молитви з глибини серця. І це те, що написано: "Вони підкоряються та моляться"

І можна сказати навпаки, що це є претензія, яка відноситься до властивості "народи світу", а не до властивості "Ісраель". Тобто, людина не вірить, що Творець послав їй цей стан, коли вона бачить, що знаходиться в стані падіння, - бо відчуття її таке, що немає у неї зараз ніякого смаку в Торі і заповідях. А перебуває в стані страждань, і взагалі немає їй сенсу в житті, і вона тепер "сумнівається в першоосновах", тобто, вона розкаюється в тому, що ввела себе в те, щоб іти дорогою віддачі.

Це означає, що людина говорить, що перш ніж увійшла в роботу віддачі, - мала вона радість від роботи, коли займалася Торою і молитвою, і виконанням заповідей. Бо тоді вона знала, що не треба робити жодних розрахунків. І всі її турботи були, як збільшити кількість, тобто, присвятити більше часу молитві та Торі. Але звертати увагу на якість роботи і думати, з якою метою вона виконує роботу святості, не було у неї потреби. І покладалася на загал людський, тому що не спадало тоді їй на думку, що є необхідність думати про причину, яка зобов'язує її займатися Торою і заповідями. Тому людина завжди відчувала себе, що перебуває в цілковитій досконалості.

Але тепер, коли почала думати про причину, задля якої вона хоче виконувати Тору і заповіді, і хоче займатися цим «заради небес» (ради властивості віддачі), тобто, заради віддачі, а не щоб отримувати собі, - тоді робота стає їй важчою, важче їй перебороти своє зла начало.

І людина каже, що там, де вона хоче йти шляхом істини, логіка підказує, що зле начало повинно бути покірним і більш слабким. А тепер воно точно навпаки: в кожній справі, що в святості, яку вона хоче зробити заради віддачі, зле начало посилюється проти неї, і важко їй подолати його. І вона питає: "Де ж справедливість?". І від безлічі роботи, коли вона повинна щоразу переборювати, людина приходить до падіння.

І тоді вона приходить до "претензії розвідників", і каже, що остогидла їй ця робота, і втікає з поля бою, тому що має претензію: замість того, щоб повинна була просуватися, вона відступає назад. Тому людина "сумнівається в першоосновах", як сказано вище, і відкидає цей шлях, де потрібно працювати над намірами і недостатньо дій, а головне - це намір, як написано: "Краще трохи в намірі, ніж примножувати без наміру". І вона каже, що ця робота - не для неї.

І сказаним треба пояснити те, що сказали мудреці: "Однак народи світу, коли страждання сходять на них, вони нехтують ними, і не згадують Ім'я Творця". Це означає, що в той час, коли страждання сходять на людину, тобто, коли відчуває страждання під час падіння, - тим що не відчуває ніякого смаку й життєвої сили в Торі та духовній роботі, і страждання настільки великі, що весь світ померкнув через них, - вона сама не знаходить ніякої ради, крім як втекти з поля бою. І це називається: "вони нехтують ними".

І треба знати, що втеча ця відбувається тільки з однієї причини, - як написано: "Але народи світу нехтують ними, і не згадують ім'я Творця". Що означає, що в стані падіння, в якому людина відчуває страждання, - "не згадують ім'я Творця", не говорить, що Творець послав їй цей стан падіння, щоб знала свій стан гранично ясно: наскільки вона здатна працювати в «ім'я небес» (в ім’я властивості віддачі). І щоб відчула: нині вона бачить, що без допомоги Його неможливо вийти з-під влади отримання для себе.

І тепер вона вже не повинна вірити в слова мудреців: "Зле начало людини посилюється проти неї щодня, і якби не допоміг їй Творець, - сама б не впоралася". Бо тепер вона бачить, що потребує підтримки згори. І зараз - саме той час, коли вона може піднести молитву з глибини серця.

Тобто, молитва людини – від усього серця, бо серце розуміє, що без підтримки згори – людина пропала.

І поняття молитви, яка повинна бути з глибини серця, пояснює мій пан, батько й учитель в книзі "Прі Хахам" (ч.2, стор. 161) так: "Немає щасливішого стану в світі людини, ніж коли знаходить себе немов зневіреною у власних силах. Тобто, тому що вже докладала зусиль і зробила все, що, як здавалося їй, спроможна була зробити. А ліків немає. Адже тоді гідна повної молитви про допомогу Творця, адже знає напевно, що її власна робота не принесе їй користі. І поки відчуває якусь силу працювати зі свого боку, - не повна молитва її. Тому, що зле начало випереджає її і каже, що зобов'язана спочатку зробити те, що в її силах, і потім буде бажаною для Творця".

І треба пояснити те, що говорить: "Тому, що зле начало випереджає її і каже, що зобов'язана спочатку зробити те, що в її силах". Виходить, на перший погляд, ніби воно говорить як праведник. То чому це зветься, що зле начало говорить до людини?

Відповідь: зле начало каже їй хороші речі. Але який намір його в цих гарних промовах: що немає в неї необхідності молитися Творцеві, і ще має вона час, просити у Творця? Тому, коли вже зробила все, що в її можливостях, - не може зле начало прийти до неї з твердженням, що є у неї ще час молитися Творцеві. Бо тоді людина відразу відповідає злому началу: "Вже не залишилось мені робити щось, чого я не зробила – і не допомогло мені". Тому зараз час, найбільш придатний для молитви Творцю.

Але в час, коли людина вже зробила те, що в її можливостях, і немає у злого начала аргументів, щоб сказати людині, що є ще час до молитви, адже ще є їй що робити, - бо вже зробила все, що в її силах, - тоді є у злого начала інші слова, ще гірші, і це промови зі ще більшою отрутою і смертельним зіллям.

І означає, як сказано вище: "І не згадують ім'я Творця". Тобто, людина не говорить, що Творець послав їй стан страждань, - те що відчувається під час падіння. А що вона робила під час падіння? Як написано: "Але народи світу під час падіння, коли відчувають страждання, нехтують ними". Тобто, залишають поле бою і тікають від роботи віддачі.

І зі сказаного зрозуміємо те, про що запитували: що означає "Ісраель, коли у вигнанні, - Шхіна з ними"? Як сказав рабі Шимон бар Йохай: "У всякому місці, де вигнані, - Шхіна з ними". Який виграш від цього в роботі, що говорить про це: "Наскільки дорогі Ісраель Творцеві"?

Маємо пояснити сказане вище, що в той час, коли людина відчуває, що знаходиться у вигнанні, тобто, відчуває в духовній роботі смак вигнання, і хоче втекти з вигнання, це означає, що вона повинна вірити, що в будь-якому місці, де вигнані [Ісраель], - "Шхіна з ними ". Тобто, Шхіна дала їй відчути смак вигнання. «З ними» пояснюється тим, що Шхіна злита з ними, і не перебувають вони (боронь Боже) в стані відділення від Шхіни, коли мали б сказати, що це - стан падіння. Але навпаки, Шхіна дає людині зараз поштовх, щоб піднялася сходами святості, і що Вона сама облачається в образ падіння.

І коли людина дізнається про це, і віритиме, що так воно, - це дасть їй підтримку, щоб не втекла з поля бою. Щоб не сказала, що робота віддачі - не для неї, через те, що завжди бачить, що повсякчас перебуває в стані злетів і падінь, і не бачить кінця цим станам, і падає у відчуття розпачу.

Але ж, якщо вона піде шляхами віри, і буде вірити в слова мудреців, тоді вона повинна сказати навпаки. Бо решта людей, – порядок їхньої роботи, як зазвичай. Тобто, вони почуваються досконалими. Іншими словами, вони бачать, що хвала Богові, вони виконують заповіді, і моляться, і вивчають Тору, і чого їм ще бракує? Тобто, що згори ними особливо не опікуються, кожним їхнім кроком та просуванням, щоб сказати їм, чи путі їхньої роботи правильні, чи ні.

І це подібно до людей, які вчать Тору в навчальному закладі для дорослих. Скажімо, є там, у цьому закладі, сто чоловіків. І в якомусь місті потрібен рабин. І мешканці міста надіслали прохання голові закладу, щоб послав їм когось, бути рабином. Тоді глава закладу обирає комісію, щоб влаштували іспит, - хто з тих, хто навчається, здатний бути там рабином. І порядок такий, що зі ста учнів цього закладу вибирають найбільш видатних. Скажімо, беруть п’ятьох і влаштовують їм іспит. І на іспиті задають питання, на які ті повинні відповісти. Але вони не зобов’язані відповідати на всі запитання. Бо коли відповідають на дев’яносто відсотків, - це вже зветься, що вони гідні бути обраними. А є такі, що відповідають менше, ніж на дев’яносто. То чи можна сказати, що ті учні закладу, котрих обрали, аби перевірити їхній стан у вивченні Тори та мудрості, є людьми простими? А ті зі студентів, яких не перевіряють, щоб визначити їхній стан, чи вони гаразд щодо Тори та мудрості, - їх не треба перевіряти через те, що вони видатніші?

Так само і в порядку духовної роботи існує правило. Скажімо, наприклад, що ті дев’яносто дев’ять відсотків робітників Творця, котрих не перевіряють, чи вони гаразд. Тобто, не показують їм їхній стан, чи вони в порядку в своїй Торі та духовній роботі. А це означає – якщо їх не перевіряють, певно, кожен з них думає, що він в порядку.

Але, скажімо, що саме ці п’ять відсотків, які підготовані, щоб прийти до досконалості, щоби ввести їх в царський палац, - цих людей беруть на іспит. І вони є тими, яким показують згори справжній їхній стан в Торі та заповідях, щоб знали, що виправляти. А виправленнями називаються віра, молитва, зусилля.

І це як сказав мій пан, батько й учитель про вислів: "І сказав: "Покажи мені славу Свою", і сказав Творець: "Ось місце зі Мною". І сказали кабалісти: "Зі мною" – (літери алеф-тав-юд) – це початки слів: алеф - віра, тав - молитва, юд – зусилля. Тобто, завдяки цим виправленням можемо прийти до справжньої досконалості".

І зі сказаного ми бачимо, яким є справжній шлях в Торі та заповідях. Дорога ця – прийти до злиття з Творцем, що зветься "тотожність властивостей". Коли саме цим удостоюємося "життя", як написано: "Бо з Тобою – джерело життя". А підйоми й падіння, - їх дають підготовленим, які більш здатні увійти до "царського палацу".

І сказаним маємо пояснити те, що запитували: що додає нам в роботі знання того, що також і Творець повертається з вигнання, як і Ісраель. Бо тлумачили кабалісти вислів: "І поверне Творець Всесильний твій полонених твоїх", і сказали: і не написано: "і повертає ", але (буквально) - "і повертається". Навчає цим, що Творець повертається з ними із вигнань".

Проте, перш за все треба зрозуміти, як можна сказати про Творця "вигнання". Адже вигнання означає, що вийшов зі свого місця, де був, і мусив іти в чужі місця, і бути під владою інших царів. І не має жодного вибору, а примушений робити й виконувати кожне бажання кожного володаря, під владою якого перебуває. Але ж чи не повинні ми вірити в те, що написано: "Сповнена вся земля славою Його"? Коли так, як можна сказати "вигнання" про Творця.

І ще треба зрозуміти: стосовно кого ми говоримо, що Творець перебуває у вигнанні. Стосовно Його самого не можемо так сказати, бо нам невідомі Його думки, як написано в Зоар: "Думка не осягає Його абсолютно". А все, що говоримо про Творця, все це в категорії "з дій Твоїх пізнали ми тебе". Якщо так, то мусимо сказати, що Творець перебуває в вигнанні стосовно Ісраеля. Тобто, народ Ісраеля бачать, що Творець – у вигнанні між народами. Тому треба зрозуміти, в чому виражається те, що Творець бачиться народу Ісраеля, що Він у вигнанні.

Однак, треба також зрозуміти, що таке "вигнання". А потім зможемо збагнути, що той, хто перебуває в вигнанні, пізнає смак вигнання. І також треба знати, що стосовно вигнання ми знаходимо дві категорії:

1. Що народ Ісраеля був на святій землі, і був у них Храм. І прийшов Навуходоносор, і зруйнував Храм, і вигнав Ісраель з країни, як написано (Меґілат Естер, 2): "Чоловік юдей був в столиці Шошан, на ім’я Мордехай, який був виведений у вигнання з Єрусалиму". Виходить, що вигнанням зветься, що вивели їх з місця щастя та спокою, йти та страждати, бути блукачами, щоб не було їм спокою душевного.

2. Ми знаходимо в єгипетському вигнанні, що не були вигнані з якогось місця спокою, а там, де вони були, почали відчувати що вони у вигнанні. І побачили, що вони підкорені фараону, царю Єгипту. Тобто, те, чого цар єгипетський вимагав від них, не було в них в цьому свободи, а змушені були виконувати його бажання в усьому, що він вимагав від них.

Згідно з цим, яке буде пояснення, що Творець був у вигнанні зі Свого місця? Чи ж не написано: "Сповнена вся земля славою Його"? Коли так, як можна сказати про Творця, що виведений був зі Свого місця в інше? А згідно з другим поясненням поняття "вигнання", як єгипетське вигнання, коли фараон, цар Єгипту, панував над синами Ісраеля тим, що відчували вигнання. Але як це можна сказати про Творця, що (боронь Боже) існує хтось, хто панує над Ним, так, що можна сказати, що Творець у вигнанні?

Проте, певно, те, що ми говоримо про вигнання стосовно Творця, - це лише щодо створінь. Тобто, що це відповідно до осягнення створінь існує поняття вигнання та визволення. Бо іноді вони осягають Творця, що Він є великим Царем, що сидить в Своєму палаці, і «серафими та хайот, та святі офанім» стоять навколо Нього. А іноді вони осягають Його, коли образ Його – як царя, що вигнаний зі свого палацу, і сидить в полоні під владою іншого царя. І це визначається, що Цар перебуває у вигнанні.

І згідно з цим маємо пояснити, що народ Ісраеля вийшли з землі Ісраеля і зруйновано Храм. А в поняттях духовної роботи треба тлумачити, що народ Ісраеля вийшли назовні, і не відчувають смаку в Торі та заповідях, і серце їхнє, що було місцем відчуття святості, і яке зветься Храмом, - місце це зруйновано.

А другий цар, званий "цар старий та дурний", захопив їхнє "серце". І все святе начиння забрав звідти. Що означає, що всі думки про святість, що були в їхньому серці, забрав звідти, і заніс туди створену подобу, в палац Творця. Це означає, що до того була там святість. А він забрав усі святі думки, де "святістю" звуться думки "в ім’я небес", а він захопив їхнє серце, і вніс в їхні серця думки, котрі лише для власної користі. А це зветься, що "цар старий та дурний" захопив Храм і вивів Ісраель з них. Тобто, властивість «ісраель» вже не існує в їхніх тілах.

І це – як написано (Теилім, 79): "Всесильний, прийшли народи в уділ Твій, осквернили Храм святості Твоєї, зробили Єрусалим руїнами". Тобто, властивість «ісраель» вийшла з їхніх сердець, а замість неї увійшли інші народи.

І згідно з цим пояснення буде таке, що і Творець пішов у вигнання разом з ними. Іншими словами, що для Ісраеля Він вийшов зі Свого Храму, - тобто, так вони відчувають, що не має Він важливості, такої, котру відчували до того, як були вигнані з землі Ісраеля. А що за здобуток з того, що також і Творець вийшов у вигнання разом з ними? Це можемо зрозуміти так, як сказав мій пан, батько й учитель про те, що сказано кабалістами: "Людина грішить лише тоді, коли входить в неї дух глупства".

І це є складним питанням для всіх, - а чому ввійшов дух глупства, щоб людина згрішила? І сказав він, що оскільки існує правило "Око бачить, - і серце жадає", виходить, що коли побачить щось погане, - або ж очима, або ж у думці, - вимушений впасти в жадання. Тому, хоч оку не може людина перешкодити в цьому, бо і бачення, і думка з’являються без підготовки, тому це ще не вважається гріхом. Але цим приходять до гріха, що зветься "спокусою". І якщо людина відразу розкаюється щодо свого бачення, то само собою, не прийде до спокуси, і немає за нею гріха. Але ж коли людина не розкаюється відразу про бачене, тоді вона вимушено приходить до гріха, що зветься "спокусою".

І зроблено виправлення згори, щоб людина не завдала шкоди Царю слави, - забирають в неї дух мудрості та вводять в неї дух глупства. А ми бачимо, що також і в земному суді дурню не присуджують покарання такого, котре дають людині розважливій. Виходить в нас, що ввійшли народи в серце людини, і вона не відчуває смаку життя в Торі та заповідях. Вважається це щодо людини, що і Творець у вигнанні. Бо немає в людини тоді, в цьому стані, віри в Творця, як було в неї до того, як сталося їй падіння. Тому ушкодження не таке вже й велике.

І ще є пояснення тому, що і Творець також у вигнанні, коли народ Ісраеля в вигнанні. Коли народи панують над ними, то і Творець – у вигнанні. Тому ми просимо за Творця, щоб Він вийшов з вигнання. Оскільки нам треба берегтися, щоб не молитися із себелюбства, а все щоб було на користь Творця. Тому, коли просить Творця, щоб вивів Себе з вигнання, виходить, що просить на користь створінням, а не на користь Творцеві.

І через те, що ми віримо, що також і Творець у вигнанні, тому ми просимо на користь Творця. Тобто, ми молимося за "славу небес". І це, як говорять в молитві "Таханун": "Захисти нас, Творець, навіщо щоб сказали народи, - де їхній Всесильний, заради Себе вчини з нами милість, і не відкладай". Виходить, тим, що знаємо, що також і Творець страждає від вигнання, - цим дається людині можливість молитися на користь Творця, а не ради власної користі.

Проте, як ми можемо сказати, що й Він перебуває у вигнанні і що народи неначебто панують над Ним, як володарюють над народом Ісраеля? Відповідь така, як зазначено вище, - оскільки метою творіння є дати благо створінням, і на те благо, котре створіння мають отримати, зроблено виправлення, щоб вони спрямовували намір на "ради віддачі", тому, коли Ісраель у вигнанні між народами, що означає, - перебувають під владою егоїстичного отримування, тоді вони не здатні отримати благо та насолоду, що облачаються в Тору та заповіді.

І через це вони не можуть скуштувати той смак життя, котрий є в святості. А оскільки вигнання серед народів світу панує ними, через це все, що отримають, скуштують в цьому смак "приховання лику Творця". І через те, Творець бажає, щоби світ існував, тому Він мусить облачити Себе у вбрання, що не належить до святості, тобто Він дає світові життєву силу в образі матеріальному. Тобто, лише в матеріальних речах Він дає світові насолоди та життя.

Це означає, що люди в світі можуть отримувати втіху та насолоду лише в одіяннях, званих заздрість, і пристрасті, і пошана. Тобто, освітлює і оживляє світ в облаченні кліпот, котре є облаченням, що відділяє людей від Творця, тому що ці насолоди приходять, одягнені в келім себелюбства.

Виходить, що Творець страждає через те, що в них зараз час вигнання. Тобто, в час, коли вони перебувають під владою народів світу, Творець мусить приховувати Себе від Своїх синів, щоб не впізнали Його, що Він є тим, хто дає їм смак вигнання в Торі та заповідях, і всю життєву силу вони знаходять в келім отримання. Тобто, це виправлення, щоб насолода була в келім отримування, і не змогли б відчувати смаку в Торі та заповідях, - Творець зробив це виправлення, щоб не завдали пошкоджень святості, і щоб усе не пішло б у кліпот. Що означає, щоб не віддалилися більше від святості тим, що відчують більше смаку в егоїстичному отримуванні. Бо всюди, де є більша насолода, більше віддаляються до келім отримування, і це відокремлює їх від святості.

Виходить, згідно з цим, що тим, що людина знає, що Творець у вигнанні, і що змушений приховувати себе, і неначе Він у вигнанні, з цього людина може знати, що немає ніякої кліпи в світі, а про все людина має просити лише Творця, і не існує іншої сили.