Сутність суворості заборони навчати Торі ідоловірця

Стаття 17, 1987

(переклад з івриту)

Кабалісти сказали в трактаті Хаґіґа, 13-й лист: «Сказав рав Амі: «Не передають слова Тори ідоловірцю, як сказано: «Не зробив таке жодному народові і законів Його не знають». А в трактаті Сангедрін, 59: «Сказав рабі Йоханан: «Ідоловірець, що займається Торою, повинен смерті, як сказано: «Тору заповідав нам Моше, спадщина…» . Нам ця спадщина, а не їм».

І Ґемара утруднює питання: «Адже рабі Меїр говорив: «Звідки це, що навіть якщо ідоловірець, і займається Торою, він як первосвященник, як сказано: "Котрі виконуватиме людина, і житиме ними». Не сказано «коени, левіти та ісраеліти, а «людина», - вчи з цього, що навіть ідоловірець, але займається Торою, отже, він як первосвященник».

І треба зрозуміти це в плані духовної роботи, відповідно до правила, за яким стосовно справ духовної роботи ми вивчаємо всю Тору щодо однієї людини. А також відповідно до того, що говорить Зоар, що кожна людина є маленьким окремим світом. Тобто, що вона складається з усіх сімдесяти народів світу. Якщо так, що називається «Ісраель», і що називається «ідоловірцем» в самій людині?

І ще важко зрозуміти щодо тлумачення рабі Меїра, котрий наводить нам доказ з написаного: «Котрі виконуватиме людина, і житиме ними». Чи не вчить рабі Шімон: «Людиною називається Ісраель». І наводить доказ із писання: «Ви зветесь «адам», людина, а не народи світу». Якщо так, то як наводить рабі Меїр доказ зі слова «людина», маючи на увазі ідоловірців, а Тосафот в трактаті Сангедрін хоче пояснити, що є різниця між двома поняттями «людина»?

І Раші пояснює, щоб не було утруднення в словах рабі Шімона, який говорить «Людина – мається на увазі Ісраель». Просто для рабі Шімона «людина» означає саме «Ісраель». А також треба зрозуміти велику різницю, котра є між рабі Йохананом і рабі Меїром, де рабі Йоханан говорить: «Ідоловірець, що займається Торою, повинен смерті». А рабі Меїр стверджує, що він подібний не просто до людини з Ісраеля, а до первосвященника. Чи може бути, щоб був більшим ніж просто людина з Ісраеля?

Зоар в главі «Ахарей мот» говорить: «Рабі Елазар запитав рабі Шімона, батька свого: «Не зробив так кожному народові», але ж можна запитати, - оскільки написано «Сповіщає слова Свої Яакову», - чому написано: «Закони та постанови Ісраелю»? Адже це подвоєння вислову. І через те, що Тора, котра є вищим і дорогим призначенцем, буквально Його іменем, тому вся Тора і закрита, і відкрита, бо є в неї і тайна, і закон у змісті Його імені».

І тому Ісраель, вони на двох рівнях, на закритому і на відкритому. Адже вивчали ми 3 рівні, котрі пов’язані один з одним, такі:

а) Творець,

б) Тора

в) Ісраель.

І це те, що написано: «Говорить слова свої Яакову, закони та постанови Ісраелю». Це два рівні. Один відкритий, і це – рівень «Яаков», і один прикритий, і це – рівень «Ісраель». І що хоче Писання [сказати] цим? І відповідає: «Просто кожний, хто обрізаний і записаний в святому Імені, подають його як відкриті речі в Торі». Це те, що написано: «Сповіщає слова Свої Яакову».

Але «Закони та постанови Ісраелю», що є більш високим рівнем, і тому «закони і постанови Ісраелю», адже вони – таємниці Тори і закони Тори, і те, що є прихованим в Торі, що відкривають тільки тому, котрий на більш вищому рівні, як належить. То якщо в Ісраелі розкривають Тору лише тому, хто на вищому рівні, то тим більш це для народів-ідоловірців».

А в пункті 103 написано: «Іди й дивись, перша річ що в Торі, - коли дають її дітям, то це [лише] «алеф-бет», абетка. І це річ, котру мешканці світу не можуть ні осягти своїм розумінням ні захотіти цього».

А щоб урозуміти сказане вище, маємо перш за все знати, що таке «Ісраель» в духовній роботі, і що таке «ідоловірці» в духовній роботі.

Кабалісти, (в трактаті Шабат, 105:2), пояснювали вислів: «Хай не буде в тебе чужого бога, і не схиляйся перед богом стороннім». Який це «чужий бог», що є в тілі людини? Це – зле начало. Виходить з цього, що «ідоловірцем» називається зле начало. Тобто, коли говоримо щодо одного тіла, виходить, що ідоловірство, зване «чужий бог», або «сторонній бог», - все міститься в людині. І, відповідно до цього, треба визначити в самій людині категорію «ідоловірець», що це – зле начало, а категорію «Ісраель», що це – добре начало.

Проте треба зрозуміти, чому називається це начало, що спокушає людину насолоджувати себе, і щоби мала вона задоволення від життя, іменем «зло». Чи не говорить воно людині: «Послухайся мене, і будеш мати задоволення від життя». Якщо так, чому воно зветься іменем «зле начало». А також іменем «чужий бог». І який є зв’язок між ідоловірством і злим началом. І чому воно називається іменем «божество», що служать йому та схиляються перед ним як коли служать бовдурам.

Відомо, що є два царя в світі:

а) Цар царів над царями,

б) цар старий та дурний, що мається на увазі зле начало.

І це зветься також «дві влади»:

а) влада Творця,

б) влада людини

Коли людина народжується, говорять кабалісти, що народжується відразу зі злим началом, як написано: «При вході гріх лежить». І пояснено в Зоар: «Що відразу, коли виходить з утроби, з’являється до нього зле начало». І треба пояснити за змістом духовної роботи, що відразу, з того дня, коли народжується людина, служить вона і працює всім серцем і душею злому началу, котре в неї всередині. Проте відомо, що зле начало є ніщо інше, як бажання отримувати, котре існує в кожній людині, як пояснено в передмові книги Зоар. А у людини, від самого народження, немає іншої цілі, як тільки служити бажанню отримувати, тобто всі відчуття її налаштовані на те, як служити «царю старому та дурному». А також поклонятися йому. Поклонятися говориться тому, що схиляє знання та розум свій перед ним.

Інакше кажучи, навіть коли людина чує іноді, що треба служити Царю царів над царями, і навіть буває іноді, що розум і знання зобов’язують, що головне, для чого народилися ми у світі, - не для того, щоб обслуговувати бажання отримувати, все ж подавляє цю свою думку. І говорить: «При тому, що логіка показує мені, що не варто працювати і служити всі дні життя мого бажанню отримувати, а варто служити Творцеві, але я йду вище знання. Тобто, тіло говорить мені, - «Облиш все, що дістав від книг та авторів, що, мовляв, треба служити Творцю, а як раніше, так і зараз буде, і не заперечуй бажанню отримувати, а служи йому серцем і душею».

Виходить, що людина схиляється перед бажанням отримувати, бо те, що вона підкоряє своє знання, називається «поклонінням». І це зветься, що людина «служить чужому богові», бо це є чужим щодо святості. А також називається він «бог сторонній», бо він є чужинцем для святості.

А людина, котра служить йому, зветься тоді «чужинцем», або «ідоловірцем». Це і є «чужий бог» в тілі людини. Тобто «чужим богом» не називається щось іззовні, що людина служить чомусь, що зовні від її тіла. Бо думають, що саме так називається те, коли займаються ідоловірством. А тим, що людина служить і обслуговує своє тіло, що зветься «бажанням отримувати», котре існує в її тілі, це називається, що вона «займається ідоловірством», а людина така зветься «чужинець», або «ідоловірець».

І це через те, що немає їй жодного відношення до святості. Бо «святим» зветься Творець, як написано: «Святими будьте, бо святий Я, Творець». Що означає «відокремлені будьте» (як сказано в статті 16 за 1987 рік). Бо оскільки Творець є Тим, хто дає, то для того, щоби було злиття з Ним, що зветься «тотожністю властивостей», людина також має бути у віддачі, і це зветься «святістю».

Виходить, згідно з цим, той, хто працює для бажання отримувати й обслуговує його, і робить з нього сутність, тобто, він для нього вже як його «бог», і тільки йому хоче служити серцем і душею, і все, що він робить, навіть дію віддачі, але тільки аби зросли з цього добро та задоволення для його бажання отримувати, і не відволікається від нього, борони боже, а весь він злитий з вірою в нього, що, мовляв, тільки йому треба служити, навіть коли знання зобов’язує його, що не варто служити тому, все ж не сила йому зрадити «бога» свого, котрому він служить з дня свого народження. Тому називається це «вірою», оскільки служить своєму бажанню отримувати вище знання. І жодний розум у світі не здатний відірвати та відокремити його від злиття з тим, з котрим він злитий з часу народження. І таке зветься «ґой - егоїзм», або «чужинець». А «Ісраель» називається те, що зворотне «чужому богові» - «ель-зар», тобто «яшар-ель», «прямо до Творця». Що означає, що весь намір його – аби все було «прямо до Творця». Тобто, все, що він думає і чого бажає, - це лише прямо дістатись до злиття з Творцем. І не хоче дослухатись до бажання отримувати. І говорить, що ім’я, яке дали бажанню отримувати, зване «злим началом», пасує йому, тому що воно заподіює йому тільки зло.

Тобто, скільки б він не намагався сповнити своє бажання, аби не заважало йому в роботі, адже він хоче бути працівником Творця, - все виходить назворот. Це озачає, що з того, що дбає, аби дати щоразу те, що воно вимагає від нього, і він таки дає йому, тому що думає, що завдяки цьому воно не заважатиме йому. І бачимо тоді все точно назворот, що той отримувач набуває додатково ще істотної сили від того, що він постачає йому все потрібне, тобто, робиться ще злішим.

І тепер він бачить, як праві були кабалісти, коли сказали (в Берешіт Раба, 25,8): «Добро злому не роби». Що означає, злій людині не роби добра. І також в нашій справі, де вчимо все в одній людині, пояснення таке, що не можна робити добро бажанню отримувати, яке є злим началом. З тієї причини, що з усього добра, котре людина робить йому, є в нього потім сили заподіяти їй зло. І це зветься «платить злом за добро». І воно як дві краплі води, тобто в тій мірі, як людина обслуговує його, в тій же мірі є в нього сили чинити їй зло.

Проте, має людина завжди пам’ятати, що то за зло, котре отримувач спричиняє їй. А тому покладено на людину пам’ятати завжди мету творіння, котра є «насолодити створіння». І вірити в те, що Творець, - є в Його силах дати добро та насолоду безмежні, як написано: «І будь ласка, перевірте Мене цим, - сказав Творець воїнств, - чи не відчиню Я вам вікна небесні, і чи не виллю вам благословення безмежне».

А що за причина того, чому людина не відчуває добра та насолоди, тих, що Творець хоче дати? Відомо, що це через розбіжність властивостей, котра існує між Творцем, котрий є Тим, хто віддає, і між отримувачем. І це призводить до сорому в час отримання добра та насолоди. А для того, щоб не було «сорому дармового хліба», зроблено виправлення, зване «скороченням». Котре полягає в тому, щоб отримувати лиш тільки аби принести задоволення Творцю. Що зветься «тотожністю властивостей», як сказали кабалісти: «Який Він милосердий, таким і ти будь милосердим».

Що означає: як Творець є Тим, хто дає, і не притаманне Йому ніяке отримання, «бо від кого отримуватиме?» Так і людина повинна намагатися дійти до цього рівня, щоби не бажала б для себе нічого, а всі думки й бажання її були б тільки лиш приносити задоволення Творцю. І тоді вона дістає келім, здатні отримувати «вище світло», - що є загальним найменуванням добра та насолоди, котрі Творець бажає дати створінням. Загалом світло поділяється на п’ять категорій, званих НАРАНХАЙ, а іноді вони звуться НАРАН, або просто називається вище світло іменем «нешама»-душа, а те, що отримує «нешама», зветься «ґуф»-тіло. Але назви ці не є постійними, а все відповідно до ситуації.

І зі сказаного виходить, - хто той, хто заважає отримувати зазначені добро та насолоду. Чи це не те лише бажання отримувати, котре є перешкодою, котре не дає нам вийти з під його влади, що зветься «отримання заради того щоб отримати». І саме на цю категорію було скорочення, аби виправити клі отримання, щоб були заради віддачі, бо тоді воно подібне до Того, хто дає. І виникне тотожність властивостей, що зветься «злиттям». А тоді, через злиття з Творцем, людина зветься «живою», оскільки вона злита з «Життям життів». І з цієї причини сказали кабалісти: «Грішники за життя свого звуться мертвими».

Коли так, зрозуміло само собою, хто він, той хто заважає, бо ж не дадуть нам життя. Він - лише отримувач, що в нас. І це треба встановити за допомоги наведеного розрахунку. Виходить, що всі лиха і біди, котрі ми терпимо, - він до них призводить. Зрозуміло, само собою, що личить йому ім’я «зле начало», оскільки він спричиняє нам все зло.

Уявимо собі людину, хвору, яка хоче жити. А щоб врятувати її життя, існують тільки одні ліки, якими вона може здобути життя, інакше вимушена буде померти. І є одна людина, яка затримує її, не даючи прийняти ліки. Напевно, ця людина зветься «злий чоловік». Те ж саме і в нас, - коли людина доходить висновку, що тільки за допомогою бажання віддавати можна удостоїтись духовного життя, де і є справжні добро та насолода, а це бажання отримувати, воно затримує нас, не даючи здобути це, - то як нам треба дивитися на нього? Певно, що ми повинні бачити його як ангела смерті. Тобто, він спричиняє нам щоб ми не удостоїлися б життя.

І коли людина доходить до такого усвідомлення, що наш «отримувач», він є злом, котре в нас, а вона хоче бути «ісраель», тобто, не хоче служити ідолу, котрим є зле начало, що в тілі людини. І хоче повернутися до Творця в каятті за те, що була весь час ідоловірцем. І хоче бути працівником Творця.

То в цьому стані, коли бажає людина вийти з-під влади злого начала, що їй робити? На це є відповідь, - те, що сказали кабалісти (в трактаті Кидушин, 30:2): «Так Творець сказав їм, Ісраелю, - «Сини мої, створив Я зле начало, і створив йому Тору-приправу. І якщо ви займаєтеся Торою, ви не віддаєтесь йому в руки, як сказано: «Адже коли добро чинитимеш…», а якщо не займаєтесь ви Торою, віддаєтесь ви йому в руки, як сказано: «При вході гріх лежить». Що означає, - тільки завдяки заняттям Торою є у вас «сгула» - чудодійний засіб, - вийти з-під влади злого начала й увійти в святість».

Отже, зі сказаного витікає, що той, хто займається Торою, то, коли говорити з боку духовної роботи, покладено на людину, щоб була їй ясна ціль вивчення Тори. Тобто, причина, котра приводить її до занять Торою. Оскільки дві речі, протилежні одна одній, існують в Торі, як сказали кабалісти (в трактаті Йома, 72:2): «Сказав рабі Єгошуа бен Леві, - що це, що написано: «І це Тора, котру поклав Моше…»? Заслужив – робиться для нього зіллям життя, не заслужив, - робиться для нього зіллям смерті. І через це, коли людина займається Торою, має пильнувати, щоби Тора не привела її до рук смерті».

Але ж важко зрозуміти, як може бути така велика відстань між «заслужив» і «не заслужив». Настільки, що сказали, що коли не заслужив тим, що займається Торою, робиться для нього зіллям смерті. Чи не було б досить того, що не отримав винагороди? Але чому він є ще гіршим від того, що взагалі не займається Торою, тобто, людина, яка не займається Торою, немає для неї «зілля смерті», а той, хто займається Торою, він одержує за свою роботу категорію «смерть». Чи може бути таке?

І ця проблема наводиться в Передмові до «Вчення Десяти Сфірот», пункт 39: «Однак ці їхні слова потребують роз’яснення: треба зрозуміти, як і в чому стає для нього свята Тора смертельною отрутою? Мало того, що трудиться даремно й марно, та немає йому ніякої користі від турбот і старань своїх, - до того ж Тора і робота сама перетворюється для нього на смертельну отруту. І це дуже дивно».

І в Передмові до «Вчення Десяти Сфірот», пункт 101: «…сказано, що Творець приховує Себе в Торі. Тому що питання про страждання і муки, які людина отримує в час укриття лику, розрізняється для людини, що порушує та применшує Тору і заповіді, та для людини, яка примножила (зусилля) в Торі і добрих справах. Тому що перша – найбільш підготовлена до того, щоби виправдати свого Владику. Тобто - подумати, що ці страждання прийшли до неї через її порушення та применшення Тори. З іншого боку, другій людині більш важко виправдати свого Владику».

Те ж саме і щодо нашої справи. Бо в час, коли поставив перед собою мету, тобто що з боку Вищого, бажання Його – насолодити свої створіння, проте, щоб не було сорому, потребуємо ми келім віддачі. І оскільки ми народилися з бажанням отримувати, котре є «чужим богом», і ми служимо йому, навіть вище знання, і він закріпачує нас, і немає в нас сили вийти з-під його влади, але віримо ми кабалістам, які сказали: «Сказав Творець – створив Я зле начало, створив Тору-приправу», і це й є причиною, котра приводить людину займатися Торою. Тоді Тора дає їй життя. Інакше кажучи, за допомогою Тори людина виходить з-під влади злого начала, і буде працівником Творця. Тобто, весь намір її буде приносити задоволення Творцеві, і заслужить злиття з Творцем, бо буде тоді злитою з «Життям життів». І тільки в такому стані, коли людина вчиться з такою ціллю, Тора називається для неї «зіллям життя», оскільки завдяки Торі вона заслужить життя.

Але ж якщо не так, якщо не займається Торою з цією ціллю, виходить, що через Тору, яку людина вивчає, бажання отримувати посилюється і дістає більше сили тримати її під своєю владою. Бо «отримувач» дає зрозуміти людині, що вона не подібна до решти людей, бо, подяка богові, вона є людиною, в якої є великі надбання Тори та добрих справ, і напевно Творець повинен поводитися з нею не так, як поводиться з «просто людьми», а Творець має знати, що вона собою являє.

І коли людина працює скромно, непоказним чином, то напевне є в неї претензії до Творця. Бо коли, борони боже, страждає від чогось, говорить Творцеві: «Це – Тора, і це – плата за неї?» І через це є в неї завжди нарікання до Творця, що зветься «піддавати сумніву Шхіну». І цим люди відокремлюються від «Життя життів».

Іншими словами, там, де треба було б прагнути скасувати себе перед Творцем, і все, що робимо, все лише аби служити Творцю, там ті, що працюють для «отримувача», хочуть, щоб Творець обслуговував їх, і всім, чого бракує їхньому «отримувачу», Творець повинен наповнювати його. Виходить, що вони роблять зворотну дію порівняно з тими, котрі бажають удостоїтися життя завдяки своїм заняттям Торою.

І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували, - який сенс того, що рабі Амі говорить: «Не передають слова Тори ідоловірцю». Чи говориться тут з боку духовної роботи, тобто, як зазначалося, про саму людину, і вона зараз в категорії «ідоловірець», і буде це причиною, що заборонено вчитися, через те, що не буде користі. Бо в плані духовної роботи ми вчимо, що треба вчити Тору, щоби вийти з-під влади злого начала. А якщо людина не хоче вийти на волю з того уярмлення, яким поневолило її зле начало, коли так, то навіщо їй потрібна Тора? Виходить, якщо дати цьому злому началу Тору, не буде з цього користі. Якщо так, то жалко й клопоту, котрий завдасть собі людина, якщо навчатиме його.

Однак, рабі Йоханан додає до рабі Амі, і говорить: «Мало того, що це даремна річ, але коли «ідоловірець» займатиметься Торою, це завдасть людині шкоди. І вона піддає небезпеці свою душу, оскільки, щодо ідоловірця, тобто того, хто вчить Тору, коли немає в нього при цьому цілі вийти з-під влади злого начала, а саме залишитися під його рукою, і служити йому серцем і душею, це зветься «ідоловірством».

І це як написано, що він є «чужим богом в тілі людини». Отже, вона приймає в себе зілля смерті. Тому й сказав рабі Йоханан, - «Ідоловірець, що займається Торою, повинен смерті». Те, що він піддає небезпеці свою душу, означає, що Тора буде для нього зіллям смерті. Проте, те, що рабі Меїр говорив – «Звідки це, що навіть якщо ідоловірець, і займається Торою, він як первосвященник, як сказано: "Котрі виконуватиме людина, і житиме ними»³.

І запитували ми про це:

а) чому він говорить, що той – як первосвященник, а простий коген – не на цьому високому рівні. І це настільки далеко від думки рабі Йоханана, який вважає, що той повинен смерті. А саме такий високий ступінь, - первосвященник, - який сенс цього?

б) коли коментатори запитують, - той доказ, котрий наводить рабі Меїр, тим, що написано «людина», - чи не говорить рабі Шимон, що людиною, «адамом», зветься саме Ісраель, а не ідоловірці?

Треба пояснити: те, що рабі Меїр говорить «ідоловірець, який займається Торою», мається на увазі те, що ми з’ясували вище, - що рабі Меїр говорить про людину, яка дійшла висновку, що вона – «ідоловірець». Бо бачить, що з дня свого народження й досі вона займалася ідоловірством, що це зветься «чужий бог», і мається на увазі зле начало, котре є тілом людини. І бачить, наскільки вона закріпачена і перебуває під його владою, і не сила їй заперечувати йому. І навіть якщо й буває багато разів, коли людина розуміє своїм розумом та в знанні, що не варто служити йому, а навпаки, щоб зле начало служило б святості, але все ж підкоряє це своє знання і обслуговує зле начало так, що неначебто й дійсно розуміє, що варто служити йому. І коли людина усвідомлює це, і бачить вона, що не існує жодної сили в світі, котра могла б допомогти їй, і бачить, що пропала вона, і буде вона викреслена з життя навіки, то щоб врятувати себе від смерті, а це є категорією «грішники за життя свого звуться мертвими», в такому стані вона приходить до віри в слова кабалістів, які сказали: «Так Творець сказав їм, Ісраелю, - «Сини мої, створив Я зле начало, і створив йому Тору-приправу. І якщо ви займаєтеся Торою, ви не віддаєтесь йому в руки».

Про такого ідоловірця сказав рабі Меїр, що він – як первосвященник. І наводить доказ, - бо сказано: «Котрі виконуватиме людина, і житиме ними». І пояснює, - що якщо той, хто йде займатися Торою в сенсі «і житиме ними», тобто з причини, що його заняття Торою, вони для того, що хоче він удостоїтися категорії «життя», і не бути «грішником», - тим, хто займається «чужим служінням», тобто – «чужому богові», що в тілі людини, - а весь його намір аби тільки удостоїтися життя, то це – «котрі виконуватиме людина, і житиме ними», - написано про нього, тоді саме про нього написано, що коли займатиметься Торою, буде він як первосвященник, «великий коген». Не «просто коген», а буде коген тим, що удостоїться властивості «хесед», що й називається когеном, тобто, заслужить келім віддачі. А також удостоїться категорії «величі». І це те, що говорить, що він – як «великий коген», первосвященник.

І в цьому ж плані є питання про форму виразу, - бо рабі Меїр говорить саме «навіть ідоловірець». Але згідно з тим, що ми пояснили, навпаки, такий ідоловірець є достойним, щоби стати великим когеном. Можемо пояснити і сказати, що під словом «навіть» мається на увазі, що навіть коли людина доходить до такої ницості, що бачить, що вона дійсно є ідоловірцем, буквально, тобто, бачить, що досі не було в неї жодного просвітку в її житті, крім того, що служила вона злому началу.

Інакше кажучи, всі думки та всі бажання її були виключно на добро «отримувачу», а до путі істини навіть не доторкнулася. Тобто, щоб була в неї можливість вірити в Творця вище знання. А лише так, як думка «отримувача» дозволяла їй, даючи зрозуміти, що саме тим, що служитиме йому, він дасть їй паливо займатися Торою та заповідями.

Приходить до такої людини рабі Меїр: «Не сумуй з цієї ницості. Бо треба тобі повірити, що навіть тоді коли дійшов ти до такого падіння, і тут Творець може допомогти тобі, так, що вийдеш з вигнання, під владою якого був ти весь час. І сенс виходить навпаки, і саме згідно з цим буде ясно, і те, що сказав «навіть», це буде загальною думкою.

Однак, по правді, тільки зараз є потреба в Торі. Тільки зараз є в тебе справжні келім, тобто справжня потреба, щоби Творець допоміг тобі, оскільки ти прийшов до точки істини, того, що сказали кабалісти: «Зле начало людини посилюється над нею щодня, якби Творець не допоміг, не подолала б його». І тепер вона бачить правду, - що вона дійсно потребує допомоги Творця».

І зі сказаного зможемо пояснити зазначені вище слова Зоар, де він сказав, що так виходить з простого сенсу, що треба в порядку духовної роботи визначити три категорії:

а) властивість «ідоловірець»,

б) властивість «Яаков»,

в) властивість «Ісраель».

І відмінність між ними така, що ідоловірцю заборонений навіть простий сенс Тори. І бере він це з того, що написано: «Не зробив таке жодному народові». А коли взагалі можна вчити його простому сенсу, - саме у речах відкритих. І вчить це з того, що написано: «Сповіщає слова Свої Яакову», що є нижнім ступенем, а коли він на вищому ступені, дозволено навчати його тайнам Тори. І вчить це з написаного: «Закони та постанови Ісраелю».

А в Зоар, в главі Ітро, говорить: «Так скажи дому Яакова…», тому місцю, що достойне їхнього рівня, «…і сповісти синам Ісраеля». Бо Яаков і Ісраель є двома рівнями. Адже «Яаков» це рівень ВАК, а «Ісраель» це рівень ҐАР. Проте Ісраель зветься досконалістю всього, що означає показати мудрість і говорити в дусі мудрості».

І говорить Зоар, в главі Ітро: «Так скажи дому Яакова», тобто жінкам, «І сповісти синам Ісраеля», тобто чоловікам». І ще в Зоар, в главі Ітро: «Говорить «Так скажи дому Яакова», тобто говорінням, і – з боку суду. «І сповісти синам Ісраеля», це як сказано «І повідом їм союз його», де повідомлення це милосердя до синів Ісраеля, тобто чоловіча частина, вона з боку милосердя. Тому сказано про них «сповісти».

І треба зрозуміти відмінність в мові Зоар, котрий говорить в главі «Ахарей мот», що Яаков та Ісраель, вони два рівні:

а) Яаков унизу, і з ним вчать простий сенс,

б) Ісраель є ступенем угорі, і з ним вчать таємниці Тори.

І ще в Зоар, глава Ітро в п.260, говорить: «Яаков, він категорія «жінки», Ісраель – «чоловіки». І в п.261 говорить «Яаков – з боку суду, тому написано «говоріння». А Ісраель – це милосердя, бо повідомлення – це милосердя».

…

Ось, порядок роботи, котру людина повинна почати, аби прийти до мети, це – знати, в якому стані вона перебуває в роботі Творця, і до якої мети вона повинна дійти. Тобто, що то за досконалість, до якої покладено на людину дійти.

Перший стан людини, це що вона знає, що вона займається «чужим служінням», що зветься категорією «ідоловірець», і це – зле начало, що існує в тілі людини, що зветься «чужий бог», або «бог-чужинець». І щоб був ясним той стан, в котрому вона перебуває насправді, тобто, що вона – в категорії «ідоловірець».

Проте людина повинна докласти великі зусилля, щоби бачити правду, через те, що неможливо дійти до правди інакше, як тільки через Тору та духовну роботу. Як сказали кабалісти: «Із ло лішма приходять до лішма». А в стані ло лішма, коли людина вкладає сили в Тору й роботу, тоді в природі людини дивитися на інших людей в оточенні, в котрому вона перебуває. І вона бачить, что немає таких як вона, таких, щоби вклали так багато часу в роботу Творця.

І вона відчуває себе тоді, що вона є вищою за інших. Це призводить до того, що вона забуде мету. Тобто, головне, що треба прийти до лішма, оскільки люди навколо призводять до того, що вона відчуватиме себе досконалою. А досконалість ця, вона є причиною того, що не зможе відчути, що бракує їй головної мети, якою є – прийти до лішма.

А конкретно, коли вони поважають людину через те, що вона є працівником Творця, певно, що всі люди, які її поважають, наділяють її своїми поглядами, так, що вона повірить тому, що вони думають про неї, що вона є людиною сповненою чеснот, і не бракує їй нічого. І коли так, як може статися, що людина віритиме собі, що вона перебуває в стані «ідоловірець», і поки що «не обрізана». Виходить, що злиття, котре є в неї з масою, тобто те, що вони дотримуються Тори і роботи, дає їй досконалисть. І це називається в поняттях духовної роботи, що «зовнішні сили тримаються» за неї.

То що людина втрачає з того, що вони тримаються її? Відповідь. Тримання це є причиною того, що людина не може бачити свій істинний стан, те, що вона досі в категорії «ідоловірець», щоби змогла б дати раду собі та вийти з-під влади зла.

Другий стан людини – той, коли вона «обрізала» себе. А «обрізання» означає, що обрізає «орла»-(крайню плоть), а цим ім’ям називають три нечисті кліпи, що звуться «руах сеара» (буремний вітер), «анан ґадоль» (велика хмара), «еш мітлакахат» (вогонь що спалахує), звідки й приходить бажання отримувати.

Але не в змозі людина відрізати таку «крайню плоть». А про це сказав мій батько й учитель, Бааль Сулам, що Творець повинен допомогти, аби змогла людина відрізати (лікрот) «крайню плоть». І це те, що написано: «І уклав (карот) з ним союз». А «з ним» означає, що Творець допомагає людині, - але вона повинна почати.

Однак, якщо говориться, що не може людина сама себе обрізати, то про що йдеться, що вона повинна почати, якщо ми говоримо, що не зможе закінчити? Коли так, то ця її робота видається даремною. Проте, справа в тому, що «немає світла без клі». А «клі» називається потреба. Бо там, де немає потреби, немає місця й наповненню

І згідно з цим і з’ясовується «людина повинна почати», мається на увазі потреба. А не те, що людина має почати наповнювати. І те, що ми називаємо «початком», це – щоб дала потребу і хісарон. Це і буде зватись «і уклав з ним…», бо Творець допомагає людині.

І це визначається також як права лінія, котра означає, що «батько дає білину», як пояснено в ТЕС. А сенс цього, що вище світло, котрим є світло хохма, зветься «батько», коли він світить, тоді бачать правду, що «крайня плоть», котрою є бажання отримувати, - зла. І тільки тоді починає усвідомлювати, що варто відкинути себелюбство. Це й є допомога, котру людина отримує від Творця, бо приходить до усвідомлення зла.

Мається на увазі, що до того, як людина прийде до рішення, що не варто користуватись «отримувачем», не в змозі вона користуватися келім віддачі. Через те, що одне суперечить другому. І тому має людина обрізати себе, а потім вона може прийняти на себе бажання віддавати.

Виходить, що справа усунення «орла» - «крайньої плоті», називається «міла» - обрізання», і це приходить через допомогу згори. Тобто, що саме в час, коли світить вище світло, людина бачить ницість свою, що не може отримати нічого з причини розбіжності властивостей. І в світах це називається «батько дає білину».

А після того, як приходить до усвідомлення зла, настає друге виправлення, тобто, що починає працювати заради віддачі. Також і для цього потрібна допомога згори. І це вже називається «мати дає червоність». І в ТЕС пояснює, що мається на увазі бажання віддавати. Згідно з цим виходить, що як силу скасування бажання отримувати, так і силу, що здатна виконувати дії віддачі, дає вищий. Тобто допомога приходить згори. Якщо так, виникає питання: а що дає нижній? Бо говорять же, що нижній зобов’язаний почати. В чому він починає, аби потім Творець дав би йому потрібну допомогу?

Отже, зі сказаного виходить, що нижній може дати Творцю лиш тільки хісарон, потребу, - щоб у Творця була можливість наповняти. Інакше кажучи, на людину покладено, - той, хто хоче бути служителем Творця, а не ідоловірцем, хай відчує свою ницість. І відповідно до міри його відчуття, так утвориться в нього потроху біль від того, що він настільки занурений в себелюбство, буквально як худобина, і немає жодної належності до категорії «адам» - людина.

Проте є іноді таке, що людина доходить до такого, що може бачити свою ницість, і не хвилює її те, що вона занурена в себелюбство, і не відчуває, що вона настільки вже в низкому стані, щоб їй було б потрібно, щоби Творець вивів би її з тієї ницості.

Тоді людина має сказати собі: «Так, я не вражаюся від того, що подібна до худобини, і чиню лише дії тваринні, і всі мої турботи тільки на тому рівні, що я прошу у Творця, щоби дав мені відчути більше смаку в матеріальних речах. І окрім цього немає в мене потреб». То в цьому стані повинна людина сказати собі, що вона зараз в стані утраті тями. І якщо немає в неї можливості молитися Творцю, щоби допоміг їй, є їй тільки одна рада, - поєднатися з людьми, про яких вона думає, що вони мають відчуття недоліку від того, що вони перебувають в ницості своїй, і вони просять у Творця, щоби вивів їх з тіснини на роздолля і з пітьми до світел, і якщо вони поки що не врятовані, але хай Творець наблизить їх до Себе. Тоді людина повинна сказати, - певно, що їхнє клі хісарону, що зветься «потреба вийти з цього вигнання», ще не завершене повністю на сто відсотків. Але напевно вони вже пройшли більшу частину шляху до відчуття справжньої потреби. І з їхньою допомогою вона може також дістати їхнє відчуття, що також і вона відчує біль через те, що перебуває в ницості. Але неможливо дістати вплив від громади, коли людина сама не приліплена до громади, тобто, не цінує їх. Бо в цій мірі вона може отримати вплив від них без зусиль, тільки лише від злиття з громадою.

Виходить, що в другому стані, тобто коли людина «обрізана», як сказано вище, відбулися з нею дві речі:

а) усунення зла, що є скасуванням клі отримання;

б) досягла клі віддачі. Бо повний рівень визначається, коли людина може користуватися також келім отримання заради віддачі. А оскільки після «обрізання» вона досягла лише келім віддачі, щоб були вони заради віддачі, тому визначається це як ступінь ВАК. І це називається «рівнем Яакова». А також це називається категорією «нукви», жіночої частини, тобто «послабла сила його як у жінки», що означає, що не в силах подолати і спрямувати бажання на «заради віддачі», а є тільки келім віддачі, і не більше.

А також цей ступінь називається категорією «суд», що означає, що поки що панує тут категорія суду над келім отримання, і не можна користуватися ними, через те, що не може спрямувати себе на заради віддачі. І ще називається «рівнем відкритим», щоби знати, що є ще рівень, що прихований від людини. А також зветься «нижнім рівнем», аби знати, що є рівень вищий. І знання це нам необхідне, аби знала людина, що є ще над чим працювати, тобто дійти до більш високого ступеня.

І ще називається цей рівень іменем «простий сенс», оскільки зараз, після того, як обрізала себе людина, вона робиться зараз «просто єгуді (єврей)», тобто, до того, як була обрізана, була служителем ідолів, як пояснено вище, а тепер вона просто в категорії «єгуді».

І зветься тепер категорією «Яаков». І це те, що написано: «Так скажи дому Яакова». Тобто, слова ці є м’яким виразом, оскільки рівень Яакова визначається тим, що людина працює тільки з келім віддачі, котрі є чистими келім. Тому й належить до цього «казання», що є м’яким виразом.

І зовсім інше - категорія «Ісраель». Зоар пояснює, що Ісраелем називається:

а) рівень ҐАР, досконалість всього;

б) «зхарім», чоловіча частина;

в) милосердя;

г) рівень незнаний і вищий, котрий є категорією таємниць Тори.

І пояснимо це одне за одним:

А. Про рівень ҐАР. Оскільки кожний ступінь має десять сфірот, що поділяються на рош і ґуф, то рош називається

ГАР, тобто кетер, хома, біна. А ґуф зветься ЗАТ. І це – дві половинки ступеня. І через це визначається як нижній рівень – ВАК, а вищий рівень – ҐАР. І відомо, що коли говоримо про рівень ВАК, це зветься «половина ступеня». І це є ознакою, що бракує ҐАР. А тому, коли говоримо «рівень ҐАР», мається на увазі що існує повний ступінь. Через те, що є правило, - коли два рівня разом, говоримо з боку вищого рівня. А він включає також і нижній. Тому називає Зоар категорію «Ісраель» довершеністю всього.

Б. Рівень «зхарім». На кожному рівні є два види келім:

Зхарім, котрі є келім віддачі.

«Авім» (егоїстичні), котрі є келім отримання.

І користуватися ними можна тільки коли накладають на них намір заради віддачі. А через те, що «заради віддачі» - це проти природи, і потребуємо зміцнення і великої сили проти природи, тому коли не можуть зміцнитися, є тільки чисті келім, називається це категорією «некева», жіноча, що вказує на «послабла сила його як у жінки.

Але ж коли вже може подолати келім отримання, тоді називається «ґевер» (чоловік) - чоловіча частина, «захар», «сильний». І оскільки «Ісраель» зветься категорією ҐАР, довершеністю всього, бо користується також і келім отримання, тому називається Ісраель категорією «зхарім».

В. Рівень милосердя. Означає це, що оскільки на келім отримання зробилось скорочення і «суд», - закон, що не можна користуватися ними, а лиш тільки за умови, коли мають намір заради віддачі. І через це, в час, коли не може мати намір заради віддачі в келім отримання, виходить, що перебуває над ним категорія суду, що заборонено користуватися ними. Тому «некева» називається «суд».

Але ж «захар», котрий може зміцнитися до «заради віддачі» навіть щодо келім отримання, то категорія суду йде від них, і користується келім заради віддачі, і це називається «милосердям».

І зі сказаного витікає, що зхарім звуться «милосердям», а не «судом», як сказано в Зоар (п.261) «Так скажи дому Яакова», - отже, «казання», воно з боку суду. «І сповісти синам Ісраеля», бо «сповіщення» це милосердя.

А слова «Так скажи дому Яакова» пояснював Раші: «Згідно з книгою «Мехільта», це – жінки, говори з ними м’якою мовою, а «сповісти синам Ісраеля», - чоловікам, гіркі речі». І треба пояснити те, що написано «жінкам м’якою мовою», - це, як зазначено вище, що у категорії некевот немає достатньо сили для подолання, - лише тільки щодо чистих келім, і це називається «м’яка». Тобто, м’який тому, що не так вже й важко пересилити келім віддачі.

Але келім отримання дуже важко пересилити. Тому для зхарім, тобто людям, котрі в категорії «зхарім», в яких є сила подолання, дав їм порядок роботи з речами гіркими. Де маються на увазі келім отримання. А те, що пише Зоар, що «зхарім, вони - милосердя», - то чи не говорить «гіркі речі», а «твердим» зветься суд, а не милосердя. І тому, з одного боку говорить, що зхарім називаються «гіркі речі», а з іншого боку говорить, що вони – милосердя.

Маємо пояснити це так, що зхарім, - є в них сила подолати також і келім отримання. Бо це важко, їх подолати і коли пересилюють клі отримання, котрі називаються «категорія суду», що перебуває над ними, виходить що тепер перебуває на цьому місці категорія милосердя, а не суду. Але некевот, в котрих немає сили подолати келім отримання, то само собою, перебуває над ними міра суду, і не можна користуватися ними.

Г. Рівень незнаний і вищий, - це категорія «таємниць Тори». «Незнаний» називається тому, що коли людина навіть обрізала себе, і заслужила категорію «простий сенс» тобто бути «простим єгуді», що означає, що приходить до стану, коли вже не «служить ідолам», а він вже працівник Творця, і все ж поки що закрите від нього світло хохма, котре відкривається в келім отримання.

Але той, хто вже удостоївся вищого рівня, а це – захар, у котрого є сила подолання також і щодо келім отримання, тоді розкривається щодо цих келім світло хохма, що зветься «таємниці Тори». І тому говорить Зоар (в п.265) «І сповісти синам Ісраеля», що означає показати хохму (мудрість) і говорити в дусі мудрості, бо «сповіщення» натякає на мудрість, як написано: «І сповістив вам Його союз».

І зі сказаного виходить, - те, що сказали «не можна навчати Торі ідоловірця», в плані духовної роботи треба пояснити, що неможливо навчати Торі ідоловірця. Як сказав мій батько і вчитель, Бааль Сулам, коли говорять про справи духовної роботи, там, де написано «заборонено», означає це «не може». Тільки після того, як обріжеться, існує два рівні, - вищий і нижній, тобто простий сенс і тайна.