Бней Барух Академія кабали

Написано в Пасхальній Аґаді: "Пам’ять про Храм, і звичай Гілеля. Так робив Гілель, коли існував Храм: складав разом "песах" (м’ясо пасхальної жертви), мацу та марор (від "мар" - гіркий) і їв разом, - виконати сказане: "З мацою та гірким зіллям їжте його".

І маємо зрозуміти це в поняттях духовної роботи. На що вказує нам зв’язок, що існує між цими трьома речами, які він їв разом?

А щоби зрозуміти поняття пасхальної жертви, що була в час виходу з Єгипту, коли вийшли з поневолення, в якому були у вигнанні в Єгипті, спершу маємо зрозуміти поняття єгипетського вигнання, від чого вони там страждали.

Про марор написано в Аґаді: "Марор цей, що ми їмо, - чому? Тому, що гірким робили єгиптяни життя батьків наших в Єгипті, як сказано: "І гірким робили життя їхнє важкою роботою, до котрої примушували їх утиском".

І треба зрозуміти поняття "І гірким робили життя їхнє важкою роботою", що означає - в роботі Творця. Ось, відомо, що робота Творця це коли працюють на користь Творця, коли ми заслуговуємо бути злитими з Життям життів, і саме коли працюємо у віддачі, тоді саме час отримати добро та насолоду, що створив Творець аби дати благо створінням Своїм. Тобто, коли визволення Творця входить в келім віддачі.

А щодо того, що вищий достаток приходить в келім віддачі, треба розрізнити в цьому два визначення:

а) вищий достаток приходить щоб утворити келім віддачі;

б) світло приходить після того, як є вже для нього келім віддачі.

Пояснення таке: в час, коли людина бажає йти шляхом принесення задоволення Творцю, а не для власної користі, тоді тіло протидіє з усієї сили, і не дає їй зробити жодної дії, і забирає в людини все "паливо", ті сили, яких було в неї трошки, аби чинити дії заради небес.

І коли людина бачить правду як вона є, тобто коли бачить, наскільки вона занурена в себелюбство, і немає в тілі її жодної іскри, що дозволило б людині зробити щось у віддачі. І оскільки в такому стані вона вже прийшла до істини, тобто, прийшла до усвідомлення зла, що немає їй жодної ради, щоб мати сили допомогти собі, то є тільки одна рада, і це – кричати до Творця, щоби допоміг їй, як написано: "І застогнали сини Ісраеля від роботи, і закричали, і піднісся їхній лемент до Всесильного від роботи".

І це те, що сказали: "Тому, хто приходить очиститися, допомагають. І запитує святий Зоар, - чим? – і відповідає: святою душею".

Виходить, що поняття "І гірким робили їхнє життя" означає що не давали їм працювати ради віддачі, а це дає злиття з Життям життів. Але кліпа Єгипту і фараона панувала над синами Ісраеля владою себелюбства, щоб не могли нічого вдіяти проти бажання єгиптян, і це й було вигнання, тобто хотіли вийти з цього вигнання, і не виходило в них.

Відповідним буде й пояснення того, що написано: "І застогнали сини Ісраеля від роботи", - про яку роботу йдеться? можна сказати, що про роботу Творця. А зветься "важкою роботою", через те що було важко їм працювати ради віддачі, тому що єгиптяни та фараон, цар Єгипту, впливали на них своїми думками та бажаннями. Тобто, оскільки кліпа Єгипту головним чином це себелюбство, тому єгиптяни панували над народом Ісраеля, щоб народ Ісраеля також ішли б їхньою дорогою, що зветься себелюбством. І було важко Ісраелю перебороти ці думки, і це те, що написано: "І застогнали сини Ісраеля від роботи". Тобто тоді, коли йшли дорогою єгиптян, а це – заради отримання, тіло давало їм паливо, і не важко було їм виконувати роботу Творця. Адже відомо, що єгиптяни були робітниками Творця, як пояснили мудреці те, що написано (Мідраш Танхума, глава Бешалах): "І взяв шістсот колісниць", (а якщо запитаєш) – звідки була худоба в єгиптян, адже сказано: "І вмерла вся худоба єгипетська", - то це від страху перед словом Творця, як написано: "Ті з рабів фараона, хто страшився слова Творця, ввели рабів своїх і худобу свою в доми". Через це й сказали, що той, хто страшиться слова Творця, зробиться перепоною для Ісраеля.

А Раші наводить звідси, - рабі Шимон говорив: "Самого гідного з єгиптян вбий, кращому зі змій розтрощи мозок". І зі сказаного виходить, що найважча робота, яка була в них, це робота в полі, бо полем зветься свята Шхіна, адже відомо, що малхут називається поле.

І важко було їм прийняти на себе тягар малхут небес (панування властивості віддачі) ради віддачі, адже єгиптяни бажали, щоб виконували роботу святості заради отримання, і давали їм зрозуміти, що це зветься "Той, хто боїться слова Творця".

Проте з цього, з цієї категорії утворилася перепона для Ісраеля, тобто властивості "яшар-ель" (прямо до Творця), адже ті бажали, щоб вся їхня діяльність була лиш тільки для власної користі, і з цього вийшла перепона.

Інакше кажучи, перепона була головним чином тоді, коли єгиптяни говорили до Ісраеля мовою страху перед небесами, і з цієї мови походять всі перешкоди для Ісраеля. Адже якби єгиптяни говорили мовою світських людей, певно що Ісраель тікали б від їхнього впливу, коли ті приходили до них зі своїми думками та бажаннями.

І зі сказаного маємо пояснити те що написано: "І примушували єгиптяни синів Ісраеля до роботи утиском (івр. "бе-парех)". І пояснили мудреці: "бе-пе рах" (м’якими вустами), і треба зрозуміти що це таке, "м’які вуста", в роботі Творця.

А це, як сказано, що єгиптяни говорили з думками й бажаннями, що так, треба працювати на Творця, але щоб було заради отримання, і це зветься "м’які вуста", тому що з наміром отримання тіло згодне більше працювати в святій роботі, і не треба триматися наміру ради віддачі.

Виходить, цими розмовами спричиняли Ісраелю, щоб була в них важка робота під час прийняття тягаря малхут небес, і через це кожен з Ісраеля говорив, що свята робота заради віддачі, це річ дуже важка.

Тому єгиптяни впливали на них думками, що більш варто працювати ради отримання, бо таким чином вони побачать, що кожного дня вони просуваються в своїх добрих справах. А от працюючи у властивості Ісраель – самі бачать, що це важко, і доказом є те, що не бачать жодного просування в роботі.

Виходить, що "м’які уста" пояснюються так, що дали вони Ісраелю зрозуміти, що коли йтимуть їхньою дорогою, це буде легшою роботою, - це й зветься "м’яке", тобто, набагато легше буде просуватися в святій роботі.

І цими твердженнями єгиптяни робили гірким їхнє життя обтяжливою роботою, тим, що завжди пояснювали Ісраелю, що робота Ісраеля зветься роботою важкою, і це не для них.

"Бе-хомер" (глиною), тобто єгиптяни пояснювали Ісраелю "хумра" (тяжкість) віддачі, а от робота єгиптян буде завжди "білою", і не відчують жодної темряви в роботі, навпаки, тіло згоджуватиметься з цією роботою. І це зветься "бе-левенім" (цеглою), тобто робота єгиптян буде завжди як "леванім" (білі), без плям і бруду, і завжди будуть досконалими, і цим дійсно спричинювали Ісраелю, що було їм важко працювати ради небес.

Тобто, важка робота походила від того, що єгиптяни завжди говорили їм про прикрість, котра є в роботі віддачі, і білину, котра є в їхній роботі, - і страх єгиптян.

Як зазначено вище, через страх [єгиптян] перед Творцем виходила для Ісраеля перешкода. Інакше кажучи, від цього походила непосильність їхньої роботи в полі, тобто робота з малхут небес, котру хотіли прийняти на себе, і не могли.

І рабі Шимон говорить, виходячи з цього, про того, хто страшиться слова Творця: "Самого гідного з єгиптян убий, кращому зі зміїв розтрощи мозок". І треба пояснити слова рабі Шимона "Самого гідного з єгиптян убий".

Це означає: те, про що єгиптяни говорять, що воно гідне – убий, оскільки сказали мудреці: "Того, хто прийшов убити тебе, - встань і вбий його". Тобто те, що єгиптяни говорять тобі, що щось гідне, і такий шлях достойний щоби йти ним, - знай, що він бажає вбити тебе, [щоб не жив] духовним життям, тому вбий ці думки.

"Кращому зі зміїв розтрощи мозок", пояснення буде таке: якщо змій, який є злом, що в людині, радить тобі, що цей шлях є добрим для тебе, і дає тобі зрозуміти великим осмисленням і ясним розумом, так, як змій з’явився до Хави (Єви), - не сперечайся з ним, а розтрощи йому мозок. Тобто всю розумову "логіку", з котрою він пояснює, - розтрощи цей розум, мається на увазі, що треба йти вище знання.

А тепер з’ясуємо поняття маци. В плані духовної роботи треба пояснити, що слово "маца" – від слова "чвара". "Через випробування та чвари, і через суперечку синів Ісраеля, і через те, що випробували Творця, говорячи: "Чи є Творець в нашому середовищі, чи немає?"(глава Бешалах, 17:7).

Про чвару говорить Тарґум (переклад на арамейську): "Ве мацута (чвара), аль де-ніцу (сварилися) бней Ісраель". Виходить, маца – від слова "мацута", тобто у народу Ісраеля була чвара з Творцем, - чому він робить, щоб було настільки важко працювати у віддачі, і чому, попри те, що вони намагаються вийти з-під влади Єгипту, все ж мало того, що не просуваються, а ще й бачать, що йдуть назад, а не вперед.

Інакше кажучи, вони відчувають гіркий смак в роботі, і це приводить їх до того, що здіймається суперечка з Творцем, а суперечка зветься "маца". А претензія така, що ми бачимо, - народ Ісраеля сварилися з Моше про цю справу, тобто через те, що бачили: коли розпочали роботу на Творця, зробилися вони набагато гіршими. Як написано: "І сказали їм, - хай подивиться Творець на вас і хай судить за те, що зробили ви дух наш гидким для фараона".

І ці претензії, які вони говорили до Моше, висказав Моше Творцеві, як написано: "І звернувся Моше до Творця і сказав: "Пане мій, чому зле зробив ти народу цьому, чому це послав мене, і відтоді, як прийшов я до фараона говорити від імені Твого, зле стало цьому народові, а врятувати – не врятував Ти народ Свій".

І треба пояснити претензії, що були в них до Моше, коли сказали: "подивиться й судитиме", означає, що сварили Моше, адже Моше сказав їм, щоб вірили в Творця, тоді вони вийдуть з-під влади тіла, бо ж в тілі панує фараон, цар Єгипту, котрий піддає утиску святість. І вони почали роботу "моха ве-ліба", і побачили, що тіло, тобто категорія "фараон", почало панувати над ними, - тобто все, що вони хочуть зробити в роботі Творця, тіло найбільше опирається саме цьому. При тому, що перш ніж почали йти шляхом Моше, були в них сили до роботи, а нині все, що вони роблять, тіло гидиться цим, і це те, що написано щодо Моше: "Ви зробили дух наш гидким в очах фараона". Тобто тіло наше гидиться нашим духом в роботі Творця, відтоді, як ми почали наш шлях у віддачі.

А після того пішов Моше до Творця з претензіями Ісраеля, які сварилися з Моше через те, що приніс їм те, з чим його послав Творець. Як написано: "І повернувся Моше до Творця, - чому зле зробив Ти народу цьому, чому це послав мене?" (тобто, в чому полягають претензії?). І сказав: "І відтоді, як прийшов я до фараона говорити від Твого імені, зле стало народу цьому, а врятувати – не врятував Ти його".

Це означає "І відтоді, як я прийшов до синів Ісраеля", - до їхніх тіл, що звуться "фараон", "говорити від імені Твого", тобто щоб всі почали працювати ради небес, - як написано "від імені Твого". Певно, що логіка змушує думати, що оскільки кожен бажає лише правди, і чи є дурень якийсь у світі, що мав би бажання йти дорогою брехні, - а певна річ, кожен бажає правди, як водиться в світі, коли знають, що хтось говорить брехню, немає нікого, хто захотів би його слухати.

І тут говорили, - чому, коли прийшов Моше і сказав їм, щоби йшли дорогою істини, то тіло, що зветься «фараон», "гидким робить дух наш", коли ми починаємо цю роботу.

І через це була в них досада на Творця, чому вони зробилися тепер гіршими ніж до того, як прийшов до них Моше, як посланець Творця. Адже він хоче вивести їх з вигнання, то чому вони бачать зараз, що ще більше входять у вигнання, що фараон володарює їхніми тілами ще сильніше, і ще більше логічних думок, якими дає нам розуміти все щоразу з іншою претензією. Якщо так, тоді був кращим стан синів Ісраеля в роботі до приходу Моше до них посланцем від Творця. Проте наразі вони бачать, що їхні тіла, котрі є категорією "фараон", панують абсолютною владою синами Ісраеля, тобто, замість того, щоби бути в піднесеному дусі коли знають, що йдуть шляхом правди, а що стало? – навпаки, адже в очах тіла, званого фараоном, який дух став у них? – як написано: "що зробили ви гидким наш дух в очах фараона", бо тіло говорило їм, який стан духу є в роботі віддачі.

А "зробив гидким (букв. "смердючим")" означає поганий запах, коли не можуть стерпіти той запах. Іншими словами, не можуть витерпіти цей стан духу, і хотіли би втекти, як тікають від смороду. Тобто, замість того, щоб робота дорогою істини мала б принести піднесений настрій, і щоб людина захотіла б залишатися в цьому стані духу постійно, - тут зробилося навпаки, тобто, від роботи у віддачі дістали стан духу – сморід. Що означає, що бажають втекти від такого стану духу, бо не можуть витримати його ні однієї миті. Як сказали Моше: "Тим, що зробили гидким дух наш", і обурення Ісраеля приніс Моше до Творця, і запитав: "Чому це послав Ти мене?"

І відповів Творець Моше, як написано: "І сказав Творець до Моше: "Тепер побачиш, що я зроблю фараонові, бо сильною рукою відішле він вас".

І відповідь на це – чому Він робить так, що робота у віддачі була б настільки важкою? - це тому, що Я бажаю, щоб розкрилася "сильна рука", як написано: "Бо сильною рукою відішле він вас, і сильною рукою вижене вас зі своєї країни".

А в якому випадку буває потрібна сильна рука? - це саме тоді, коли другий опирається з усіх сил, тоді можна сказати, що треба користуватися "сильною рукою". Але недоречно сказати, що коли другий – слабак, то слід поводитись з ним "сильною рукою". Це як приклад, котрий навів мій пан, батько й учитель, що ведеться в світі так, що коли двоє сперечаються, то доходить іноді до бійки, і той, хто бачить, що не зможе подолати другого, бере проти нього ніж. А другий, який бачить, що є в того ніж, бере пістолет, а коли цей бачить, що в того пістолет, бере рушницю, і так далі. До того, що другий бере проти цього кулемет, а коли є в нього кулемет, цей бере танк. Але ніколи не чутно було, що коли хтось бере палицю і хоче побити, то другий візьме танк і воюватиме з тим, хто взяв палицю.

Так само і в духовній роботі, не можна сказати, що треба йти проти фараона сильною рукою, якщо той не виказує сильного спротиву. А оскільки Творець бажав розкрити йому при цьому "сильну руку", тому Він мав обтяжити серце фараона, як написано: "Бо Я обтяжив його серце і серце слуг його, щоб встановити ці знамення Мої в його середовищі".

Проте, треба зрозуміти сенс того, що написано, що Творець обтяжив серце фараона для того, що Творець бажав дати знамення, - щоб стало відомим ім’я Творця, - то чи в Творця є хісарон (боронь Боже), і бракувало Йому того, щоб знали, що Він може здійснити знаки й знамення? І ще – на що це натякає в справі духовної роботи, так, що ми повинні знати це в усіх поколіннях?

А згідно з тим, що сказав мій пан, батько й учитель про питання, котре поставив Авраам, після того, як Творець пообіцяв йому, як написано: "І сказав йому, - дати тобі землю цю успадкувати її». І сказав: "По чому(як) знатиму, що успадкую її?" І сказав Авраамові: "Знаючи, знай, що чужинцем буде потомство твоє в землі не своїй, і поневолювати та мучити будуть їх чотириста років. А після того вийдуть з великим майном".

І запитав [Бааль Сулам] що це за відповідь на питання, котре поставив Авраам: "По чому(як) знатиму, що успадкую її?" Тобто, що означає те, що відповів йому Творець?

Відповідь: "Бо знаючи, знай, що чужинцем буде потомство твоє, і мучитимуть їх, і після цього вийдуть з великим майном". І запитав, - адже з написаного ясно, що відповідь була вичерпною, бо не запитував більше Авраам. А ми бачимо, що звичай Авраама – сперечатися з Творцем, як знаходимо в справі мешканців Сдому, коли Творець сказав Аврааму: "Крик Сдому і Амори великим є".

А тут, коли сказав йому "знаючи, знай", видно, що прийняв відповідь з задоволенням.

І сказав, - оскільки Авраам бачив величину спадщини, котру обіцяно синам його, то мислив Авраам згідно з правилом, що немає світла без клі, тобто немає наповнення без відчуття нестачі. А він не бачив, що сини Ісраеля потребуватимуть ступенів і осягнень настільки великих у вищих світах. І тому й запитав Творця: "З чого знатиму, що передам її в спадщину?", - адже немає в них келім і потреби в такій великій спадщині, в тій, що Ти показуєш, що даси її моїм нащадкам, бо ж не мають вони потреби.

І на це відповів йому Творець, - Я дам їм потребу в світлах, так само, як дам їм і світла. Тобто, Творець дасть їм світло і також і клі. Мовляв, ти не думай, що лише достаток Я даю, а даю їм як потребу, що зветься клі, так і достаток, що зветься наповненням хісарону.

І тим, що народ Ісраеля будуть у вигнанні єгипетському чотириста років, де чотири – це повний рівень з чотирьох категорій, і тим, що вони будуть у вигнанні, в землі не своїй, тобто, що єгиптяни додаватимуть Ісраелю егоїстичне бажання отримувати, яке не належить до святості, і це зветься "ерец" (земля) від слова "рацон" (бажання), і захочуть втекти від цього бажання, тоді, коли Я зроблю, що не зможуть вийти з-під цієї влади власними силами, а побачать, що лише Творець може допомогти їм, і не буде їм іншої ради як тільки просити допомоги від Мене. А це так, як сказали мудреці: "Тому, хто приходить очиститися, допомагають", і говорить Зоар, що допомога та, що дають їм святу душу. І завдяки примноженню молитов, коли проситимуть від Творця допомоги, отримуватимуть щоразу рівень ще більший, і цим буде їм потреба просити в Творця, і це підштовхне їх просити Творця і отримувати більший рівень. А після цього буде в Мене можливість дати їм спадщину.

Виходить, що Творець навмисно робить так, що не зможуть подолати, - щоб були в них келім. Отже, обтяження серця, котре зробилося фараонові, - воно для того, щоб можна було здобути потребу в вищих світлах, але якщо не буде їм важкою робота, не матимуть потреби у великих світлах, як вищезгаданий приклад.

Бо той, хто йде битися з іншим руками або кийком, то інший не має потреби взяти проти нього танк або гармату. І через це, щоб була у нижніх потреба отримати великі світла, мусять стояти проти них сильні кліпот, а щоб зламати їх, людині треба притягнути великі світла, інакше задовольнилися б малим. Виходить, що влада фараона призводить, обтяженням серця, щоб притягували великі світла. І з цього зрозумій те, що ми питали, - чи для того, "щоб встановити Мої знамення", тобто, щоб стало відомим серед народів, що Творець може утворити дива й чудеса, - для цього, аби поважали Його, зробив Він обтяження серця? І чи Творець входить у сварки зі Своїми створіннями? – тобто робить щось що не є бажанням створінь – адже всією метою творіння є дати створінням благо. А тут виходить навпаки, тобто, Він обтяжує серця створінням, щоби всі побачили Його велич, те, що Він – всемогутній.

А зі сказаного зрозуміємо це в простому розкладі. Оскільки поняття "фараон" та "Єгипет" – це влада бажання отримувати, що існує в створіннях, і для того, щоб створіння потребували б досягнення великих ступенів, які Творець приготував для них, а як сказано у Бааль Сулама, тим, що не буде в них можливості подолати своє бажання отримувати, а буде в них пробудження до злиття з Творцем, - а це вони дістали завдяки заслугам праотців, яким Творець пообіцяв, що їхні сини удостояться добра й насолоди, що створив Він для створінь, - тому вчинив обтяження серця, щоб була в них необхідність просити Творця допомогти їм. А допомога Його приходить, як сказано в словах Зоар, тим, що дасть їм святу душу.

Виходить, що все посилення в тому, що вони притягують трохи світіння згори, і завдяки цьому зрештою матимуть келім, тобто потребу в спадщині, яку обіцяв Творець праотцям. Отже, згідно з цим, те, що написано "щоб встановити Мої знамення" – це не для користі Творця, а на добро створінням. Що означає – обтяженням серця, котре Він робить фараонові, тобто, те, що тіло робиться щоразу більш активним, і не дає людині права чинити дії ради віддачі, а оскільки людина жадає злиття з Творцем, тому вона мусить намагатися щоразу докладати все більших сил, інакше не буде в змозі перемогти його. А для того, щоб отримати більші сили, немає іншої ради, як тільки молитися Творцеві, бо лише Він може дати людині сили, придатні до цього.

А сили Творця, вони, як сказано: те, що дає йому щоразу Творець духовну силу, називається душею, що зветься світлом Тори, тобто кожного разу відповідно до подолання, котре людина має зробити, вона отримує літери (івр. "отійот") Тори, це і зветься «щоби встановити ці Мої знамення (івр. "отот")». Інакше кажучи, щоби розкрилися літери Тори для Ісраеля, Він мусить утворити в них потребу, і це означає, що Творець дає обтяження серця на благо створінь.

Зі сказаного зрозуміємо те, що сказали ми вище, що ми потребуємо вищого достатку для утворення келім. Тобто, щоб келім були гідні отримати вище світло, а допомога ця зветься, що світло з’являється, щоб утворити келім святості, щоб захотіли працювати ради віддачі. Як сказано про "Тому, хто приходить очиститися, допомагають".

А після того, як вже досяг келім, що бажають віддавати Творцеві, тоді приходить достаток з боку самого достатку, а не щоб утворювати келім.

А в тому плані, що є вже в людини бажання до Творця, вона вже не потребує обтяження серця щоб отримувати світло Тори. Бо згідно з правилом, що коли людина працює для власної користі, тоді приходить їй інша думка, що й тут, тобто, цієї насолоди, званої насолода спокою, - також і цього не треба забувати. Виходить, що насолода спокою є причиною, що немає вже потреби в більш високих ступенях, а задовольняється людина малим, і тому Творець мав потребу дати обтяження серця, тобто коли людина бачить, що не може зробити нічого для Творця. Тобто весь час, поки людина не підготувала свої келім щоб були ради віддачі, і поки що перебуває в себелюбстві, вони дають їй насолоду в тому, що удостоїлася трошки працювати ради небес. Адже відчуває себе, що працює заради небес, і має з цього задоволення, і не в змозі прагнути до ступенів більш високих. Виходить з цього, що не було місця для розкриття літер Тори. І тому кожного разу, коли людина отримує якусь допомогу згори, а потім вона спускається зі свого ступеня і знову бажає увійти в святість, тоді повинна знову отримати допомогу, як написано про фараона щодо кари градом: "І послав фараон, і закликав до Моше: "Творець – праведний, а я і народ мій – грішники". А потім написано: "Підемо до фараона, бо Я обтяжив його серце, щоб встановити ці Мої знамення в його середовищі".

І цей порядок продовжується, аж поки людина виправить свої келім, що належать до її рівня, і тоді починається процес приходу світел.

Проте, в час, коли вже заслужила людина келім святості, як сказано вище, коли все її бажання – віддавати своєму Створювачу, не личить їй говорити, - зараз я говорю, що вже дала Тобі багато, і тепер бажаю трохи відпочити, оскільки мені треба отримати заради власної користі також. Але той, хто має в собі лише бажання віддавати, не потрібно робити йому обтяження серця, як тоді, коли треба утворити потребу, коли займається утворюванням келім віддачі. Тому що немає в нього таких схильностей, - в того, хто вже удостоївся бажання віддачі, бо бажає завжди віддавати Творцеві.

І зі сказаного витікає, що в час, коли є в людини лише бажання віддачі, і хоче приносити задоволення Творцеві, тоді починає думати, - чого бракує Творцю, щоб вона могла б дати Йому те, чого в Нього немає, і приходить до висновку, що немає в Творця ніякого хісарону. Лише в тому, що створив світ з наміром давати благо створінням, щоб створіння отримували від Нього добро й насолоду, і тому людина йде і просить Творця, щоб дав їй добро та насолоду. Бо тут можна сказати, що цього Йому бракує, - того, щоби нижні отримували б від Нього великі світла, котрі уготовані для створінь. І можна сказати, що від цього Творець втішається. Але ж якщо створіння не здатні отримувати світло Тори, що зветься "літери Тори", то неначе існує хісарон вгорі. І це те, що сказали мудреці (трактат Сангедрін, 46): "В час, коли людина в смутку, якими словами говорить Шхіна: "Сором голові моїй, сором руці моїй". Виходить з цього, коли є втіха вгорі? – лише коли є у створінь добро й насолода.

І тому немає тоді потреби для обтяження серця, а час, коли дійсно треба дати згори обтяження серця, - лише коли необхідно утворення келім віддачі, щоб змогли отримати добро та насолоду. І це заради "встановити Мої знамення (івр. «отот»)", - і треба пояснити, що мається на увазі під літерами (івр. «отійот»), бо літери звуться келім, тобто щоб була в людини потреба, звана "келім", для цього потрібно обтяження серця, як написано: "щоб встановити ці Мої знамення". Але ж після того, як вже є в людини келім, немає більше потреби в обтяженні серця.

І зі сказаного зрозуміємо те, що запитували, - що це за зв’язок між песахом, мацою та марором, як робив Гілель, коли існував Храм. І говорив – виконати те, що сказано: "З мацою та гірким зіллям їстимете його".

І ми запитували, - на що це натякає нам в роботі Творця?

А згідно зі сказаним вгорі, виходить, що головна ціль роботи це прийти до злиття з Творцем. Оскільки розбіжність властивостей існує між нами через силу бажання отримувати, яке вкарбовано в нас, - чим і віддалилися створіння від Творця, - це головне що покладено на нас виправляти. Проте, питання – як виправляють це.

Адже тотожність властивостей – це віддавати, а не отримувати, то як можемо йти проти природи? - адже тіло має свою власну природу. А відповідь така: за допомогою сґули (чудодійного засобу) Тори та заповідей.

Однак, якби створіння з легкістю отримували силу віддачі, тоді задовольнялися б цим, позаяк вже відчували б, що віддають, і не було б у них ніякої потреби в розкритті літер Тори. Як сказано вище, - "щоб встановити Мої знамення", бо Творець бажає розкрити їм Тору як імена Творця, а звідки вони візьмуть потребу в цьому? Адже після того, як подолали бажання отримувати і бажають тепер віддавати Творцеві, і вже є в них злиття з Ним, то чого бракує їм ще? Але відомо, що немає світла без клі, і немає наповнення без хісарону. Тому що зробив Творець? Дав обтяження серця, щоб не було сил людині подолати самій своє зло, а щоб потребувала допомоги Творця, як сказано, що тому, хто приходить очиститися, допомагають святою душею.

А поняття "душа" наводиться в книзі "Прі хахам(Плоди мудрості)" (част. 2, стор.65): "Що є в душі п’ять категорій, що звуться НАРАНХАЙ. А в НАРАНХАЙ ми розрізняємо дві властивості: а) світла; б) келім. Келім НАРАНХАЙ здобувають виконанням 613-ти заповідей Тори і семи заповідей мудреців. Світла НАРАНХАЙ – це суть Тори, а світло, одягнуте в Тору є Нескінченністю. І так пише: «Виходить, що Тора і душа є одне, але Творець - це Нескінченність, що облачається в світло Тори, котре є в 620 згаданих заповідях. І це сутність того, що сказали мудреці: "Уся Тора цілком є іменами Творця". Означає це, що Творець – Той, хто включає все, а 620 імен – це частини й деталі, і ці частини відповідають крокам і ступеням душі, котра отримує своє світло не за раз, а поступово, потроху, одне за одним".

І з цього ми бачимо, що Творець зробив так, що не зможе людина сама подолати зло, а буде потребувати Творця, щоби допоміг їй. І є стан проміжний, тобто такий, що змушує людину куштувати гіркий смак в роботі, через те, що тіло не дає їй можливості чинити дії віддачі. І це призводить до того, що людина має суперечку з Творцем, - чому створив тіло, щоб було їй настільки зле, що не мала б ніякої можливості вийти з-під влади зла, званого бажанням отримувати собі. А коли закінчуються всі келім, котрі потрібні людині для її довершеності, щоб існувало клі, що тримає в собі благословення, тоді починає відчувати порятунок Творця, тобто, відчуває сама наближення Творця.

І цим зрозуміємо зв’язок між мацою, марором і жертвою Песаха, оскільки завдяки маці та марору людина досягає істинної потреби в літерах Тори, тобто, лише мацою та марором утворюється в людині потреба в допомозі Творця. А Його допомога – душею, що зветься "Тора, і Творець – одне", як написано в книзі "Прі хахам".

І коли має людина потребу, тоді Творець наближає (івр. "мекарев") її, і це зветься жертва (івр. "корбан") Песаха, коли Творець проминає (івр. "посеах") всі недоліки людини і наближає її, - удостоїтися мети творіння.