Бней Барух Академія кабали

Коментатори запитують: чому закликав саме Йосефа і сказав йому: "Зроби зі мною милість та істину"? Пояснив Раші: "Милість, котру роблять по відношенню до мертвих, є істинною милістю, бо не сподівається на винагороду". А про написане "А я дав тобі на один уділ більше за братів твоїх", Раші пояснює: "Тому що ти клопочешся, займаючись моїм похованням".

І ось, слова Раші протирічать тому, що написано тут. Бо він «дає йому на один уділ більше, ніж братам». І пояснює, що той клопочеться з його похованням. Якщо так, то це не "істинна милість". Адже він платить йому за його зусилля тим, що дає йому на один уділ більше, ніж братам його. А щодо "істинної милості" пояснює Раші, що він не дає йому нічого за його труди, - принести його в землю Ісраеля, бо говорить "Адже це милість, котру роблять щодо мертвих, бо не сподівається на винагороду".

Кабалісти коментують написане: "І наказали сказати Йосефу, - батько твій заповідав перед своєю смертю", - перемінили слова задля миру, бо не заповідав Яаков так, бо не підозрюваним був Йосеф в його очах. І хоча коментар кабалістів пояснює це затруднення, що немає такого, щоб Яаков заповідав перед смертю сказати таке, все ж таки натяк на це можна дати. Тобто, натяком все ж таки наказав йому перед смертю. Але не так, щоб прямо сказав йому, - такого не було.

І для того, щоб зрозуміти сказане, треба спочатку повторити те, про що вже говорили ми багато разів. Тобто, якою є мета творіння. І ми вчили, що вона – дати благо створінням. Але, щоб не було "хліба сорому", виправлена справа так, щоб скасувати сором у час отримання добра й насолоди. І зветься це "спрямовувати намір на "заради віддачі", при отриманні насолоди.

І тоді, оскільки одержувач не має наміру на благо собі, а все, що він отримує, - бажає цим втішити Творця, тому що саме Його бажання було таким, що Він бажає дати благо, і через це зникає сором, і з цієї ж причини зникають світла з келім, коли пропадає намір заради віддачі. Що у вищих парцуфах називається "очищення екрана", і через це не мають вони відбитого світла.

А відбите світло означає, що нижній бажає повернути задоволення вищому. Що означає, що як вище світло приходить до нижнього з причини бажання "дати благо створінням", так само і нижній повертає зараз насолоду вищому. Тобто, нижній бажає дати задоволення вищому тим, що він отримає вищий достаток.

І також, з цієї ж причини народилися кліпот, властивістю яких є бажання отримувати лише для себе. А добро і зло, які ми відчуваємо в нашому світі, також походить від цієї причини. І всі зіпсутості та виправлення базуються лише на цій точці, що зветься "бажання отримувати задоволення".

Але якщо залишиться клі отримання таким, як з’явилося, тобто бути отримувачем ради отримання, це призводило б до сорому через розбіжність властивостей. І тому запроваджено виправлення, що зветься "заради віддачі". І це, тобто, перетворення бажання отримувати на "заради віддачі", - є всією тією роботою, що мають нижні. А у вищих світах це називається "вихід світел", або "розповсюдження світел".

Тобто, це "ради віддачі" – є тим, що приводить у дію всі світи. Це означає, що коли є у нижнього сила віддачі, тоді він отримує вище світло. І ще краще те, що міра світла, яке нижній отримує, залежить від міри сили віддачі, котра є у нижнього.

І як ми вивчали, кожен, у кого є більший "авіют", - товщина, грубість бажання, - і може подолати і підняти відбите світло, він здобуває більш високий рівень. Це означає, що все залежить від міри віддачі, котру нижній здатен задіяти.

І вже говорили ми про те, що в цьому бажанні отримувати, - лиш яке й зветься "нове створіння", а також зветься "клі, в яке надходить вище світло", а з нього потім приходить і до нижніх створінь, - в цьому бажанні отримувати маємо визначити чотири властивості:

1) Те, що є загальним у світі, - що всі йдуть за своїми прагненнями, а це – отримати задоволення й насолоду, через те, що бажають втіхи самим собі.

2) Коли таки надають задоволення й насолоду іншим, але також і цьому, треба вирізнити дві категорії:

а) тобто, коли надають втіху й насолоду іншим, і отримують за це гроші, - це не називається віддачею іншим. А це зветься "обмін", коли кожний міняє те, що є в нього, а інший дає йому за це те, що є в нього;

Приклад: коли є в когось ресторан, або готель, і дає людям місце ночувати, або їсти й пити. Ніхто не скаже, що людина ця займається віддачею. А це тому, що отримує за це гроші. І він ще й відмірює ціну, - скільки грошей візьме за те, що дає комусь.

Або, скажімо, офіціанти, які обслуговують гостей. І навіть якщо не отримують від гостей ніякої платні, все ж таки ніхто не скаже, що офіціанти – це люди, що займаються віддачею. І це тому, що хазяїн готелю платить їм гроші за те, що обслуговують гостей.

б) коли займаються віддачею, тобто дають людям їсти й пити, і дають їм місце для ночівлі, але без оплати грошима. Однак, він знає, що за те, що клопочеться аби робити добро іншим, він здобуває собі добре ім’я. І що все місто знає, що це людина, котру варто поважати за те, що вона віддає свої сили і кошти на добро людям. Людина ця вже набуває ім’я "добрий", "милостивий", "гостинний" і таке інше. І хоча вона робить це заради пошани, але ніхто не скаже, що все те, що вона робить, - все це собі на користь, тобто через те, що бажає пошани.

І традиційно люди вважають, що якщо хтось поводиться так, тобто, робить добро людям, - це зветься, що працює заради людей, а не ради отримання винагороди. І насправді всі шанують його за його праведність і прямодушність. То ця категорія називається в роботі Творця, що людина "віддає ради отримання".

Тобто, категорія перша зветься "отримує ради отримання". А та категорія, коли не бажає грошей за свою роботу, називається "віддає, але заради отримання". І це називається "ло лішма" (не заради Тори). Пояснення: сама дія – віддача. Тобто віддає свою силу і майно для потреб святості, але бажає при цьому винагороду. Тому називається це "віддає ради отримання". І це зветься категорія друга.

в) – це категорія, коли він не бажає за свої зусилля, яких докладає, і силами своїми, і майном, ніякої винагороди. Тобто, коли це «між людиною і ближнім», - він діє приховано, а «між людиною і Творцем», - він говорить Творцеві: "Я дуже вдячний Тобі за те, що Ти дав мені бажання та прагнення робити щось для того, щоб дати Тобі втіху. І це є вся оплата в моєму житті, - те, що удостоївся служити Тобі. І я прошу, щоб Ти дав мені оплату тим, що даси мені ще бажання й прагнення, і щоб не було в мене сторонніх думок, - робити будь-що для власної користі. А хай всі мої бажання і прагнення були б лише тільки працювати "в ім’я небес". І я думаю, що немає нічого важливішого у світі, такого, чого людина могла б сподіватися удостоїтися у своєму житті і бути щасливою у світі. Бо за багатство працює весь світ, і всі хочуть прийти до нього. Але вони не знають, що таке щастя. Хоч у цьому всі рівні, - що хочуть бути щасливими. А я дійсно знаю, що це таке – щасливий. Тобто, якщо людина може удостоїтися служити цареві, і думати не про свою користь, а про користь для царя, - ця людина є найщасливішою у світі. А звідки я знаю це, – тому що я відчуваю так. І тому, якої винагороди я бажаю? - тільки цього".

Тому він говорить, що Творець удостоїть мене примножити дії ради небес. І це так, як сказали кабалісти (трактат Авот, розд.4): "Оплата за заповідь – заповідь". І через це саме на таку оплату я сподіваюсь. Ця категорія називається "віддає ради віддачі". І це – категорія "лішма" (заради Тори).

г) – це категорія, коли людина вже готова сказати, що я бажаю отримувати втіху й насолоду не саме від того, що я віддаю, а бажаю отримувати задоволення та насолоду від того, що я буквально отримую. Оскільки вона вже дійшла до рівня "віддає заради віддачі", і не дбає про власну користь. І через це починає думати, що можна мені сказати, щоб від цього Творець втішався б. Адже Він не потребує нічого, щоб Йому дали, бо весь світ – Його. Як написано: "І якщо буде правим, що дасть Тобі?"

Ця думка приводить людину до того, що вона починає думати про мету творіння. І бачить те, що написано, - що мета творіння, це "дати благо створінням". Тобто, що Творець бажає дати створінням добро й насолоду. І через це людина говорить тепер Творцю: "Дай мені добро та насолоду. А бажаю я цього не тому, що я думаю задовольнити себе, а бажаю насолодитися тому, що є Тобі втіха з того, що ми насолоджуємося. І тільки з цим наміром я прошу Тебе, щоб дав мені благо та насолоду. Тобто, не маю я жодного бажання власної користі. А все, що я думаю та роблю, все це для того, щоб Ти мав задоволення".

А коли людина бажає вийти зі стану "людський загал", що є "отриманням ради отримання". Тоді порядок такий, що входять у другий стан, званий "віддає заради отримання". І це зветься ло лішма, бо дія – віддача, але сподівається, що отримає винагороду за те, що виконує дії віддачі.

Також і в цьому потрібно розрізняти два моменти:

а) коли людина бажає, щоб люди дали їй винагороду. І це виглядає так, що вона працює і робить благодіяння, тому що люди зобов’язують її, тим, що шанують її й таке інше. Виходить, що неначебто людина виконує Тору та заповіді для людей, які наказали їй виконувати це, а не тому, що Творець зобов’язує.

б) коли людина працює приховано, і не бажає ніякої винагороди від людей. Бо вона не показує їм роботу, яку виконує. І, само собою, не дають їй за це нічого, та й бажає вона, щоби Творець давав їй оплату за виконання Тори та заповідей.

І тут існує велика різниця між станами ло лішма. Адже в цьому стані Творець є тим, хто наказує виконувати Тору та заповіді, а не люди зобов’язують до цього. Тому ця людина зветься "робітником Творця", позаяк вся її робота – лише для того, щоб виконувати заповіді Творця, котрий наказав нам це. Але справа в тому, що вона бажає оплати за свою роботу, щоб Творець дав би їй платню, а не "плоть і кров".

Але кабалісти сказали (трактат Псахім, 50:2): "Хай завжди займається людина Торою та заповідями, навіть ло лішма, бо із ло лішма приходять до лішма. І в роботі ло лішма, коли людина хоче перейти від цього до рівня лішма, в цьому випадку головне те, що вона має надзвичайно пильнувати, і добре розуміти, і мати особливу інструкцію для того, - як вийти зі стану ло лішма і прийти до лішма.

Бо тут дуже складне становище, тому що не в можливостях людини з’ясувати правду. Тобто, що є істина, і що є неправда. Бо в природі людини - не бачити в собі жодних вад, тому що людина є "найближчою до себе самої", і тому вона – підкуплена. А "хабар осліплює очі мудрих".

І більше того, коли навіть вона бачить істину, що вона не йде правильним шляхом, і має поміняти свій шлях, тобто вийти з себелюбства, але кліпа Єгипту панує над тілом, і людина здатна вийти з-під цієї влади лише завдяки допомозі згори. Як сказали кабалісти: "Зле начало людини посилюється проти неї щодня, і якби Творець не допомагав, не подолала б його". І через це головна робота починається в другому стані, який зветься ло лішма.

І зі сказаного випливає, що головна робота з тілом, яке опирається, і не дає людині працювати, - це тоді, коли людина працює приховано і скромно, і не надіється отримати ніякої платні від людей, а працює лише ради Творця, тобто через те, що Творець заповідав нам виконувати Тору та заповіді, і людина хоче виконувати Його бажання. І саме це є для неї причиною виконання Тори та заповідей.

І лише одного бракує їй. Адже людина сподівається на оплату за це. Тобто, вона бачить, що не здатна працювати не ради отримування винагороди, а може лише тоді, коли гарантує своєму тілу, що отримає якусь платню за свої зусилля. І в тій мірі, в якій тіло вірить цьому, тобто, що отримає оплату, - людина може виконувати Тору та заповіді. Але коли тіло сумнівається в оплаті, - немає в нього "палива" для роботи.

І в такому стані, тобто, коли людина жадає бути робітником Творця з наміром не отримувати оплату, тоді тіло чинить спротив з усіх сил, і не дає їй спокою, коли вона говорить йому, - хочу я виконувати Тору та заповіді без жодної платні, бо бажаю виконати заповідь віри, тобто, вірити у велич Творця попри те, що тіло не відчуває величі й важливості Творця настільки, щоб було варто слухатись Його і виконувати Його заповіді в усіх подробицях і деталях.

Тому, що коли я служу Творцю, я уявляю собі картину, що якби було треба обслуговувати когось, великого в поколінні, і він не всім дає служити йому, а обрав невеличку купку людей, і я серед них, - яка радість була б мені тоді. А чому тут, у роботі Творця, я не здатна працювати без ніякої оплати, а сподіваюсь, що дадуть мені якусь винагороду за служіння?

Це тому, що там я бачу людину, котру всі шанують і говорять мені про її велич. І я можу осягнути її велич, про яку говорять інші. То я обслуговую ту людину через її важливість. Але ж щодо Творця, - ми повинні вірити в Його велич і важливість, а головне, - вірити, що Він – Добрий і дає добро. А от тіло хоче не вірити, а бачити на свої очі, що це так.

І через це, коли людина зміцнюється іноді до рівня часткової віри, тобто, маленькими частками може віддавати Творцю, віри їй вистачає, але щоб була в неї повна віра, - не має вона сили так вірити, як написано в Передмові до ТЕС (пункт 14).

І зі сказаного можемо зрозуміти, що за причина, що людина не може просуватися в роботі віддачі. Тобто, там, де вона не бачить, що буде їй оплата за роботу, закінчується в неї "паливо" і тіло звільняється від роботи.

Треба сказати, що все це лише через брак віри. А коли людина знає це, тобто, в час, коли людина знає причину, що саме призводить до ослаблення, що не стає сили для роботи, тоді є місце для надії на те, що буде в неї можливість виправити себе, так, щоб бути здоровою та сильною, щоб мати можливість іти до роботи.

Але ж якщо людина не знає справжню причину, що саме спричинило їй слабкість, вона може піти й послухати кількох людей, що вони їй порадять, щоб їй одужати. Проте нічого їй не допоможе, адже кожен говорить їй те, що вони розуміють, свій погляд на її "одужання". Але іноді отримує людина від них якісь "ліки". І починає думати, що вони розуміють щось, інакше не слухала б їх.

А тим більше, легше повірити їм, що вони знають, що говорять, через те, що вони самі вважають себе великими знавцями. Також і "ліки", котрі вони дають, не становлять небезпеку життю людини, життю в себелюбстві.

І тому всі, хто відчуває певну слабкість в роботі, йдуть до них. І вони дають їм "ліки", і ці ліки – заспокійливі. Тобто, той, хто відчуває трохи страждань в роботі Творця, тим що бачить, наскільки він віддалений від істини, і не бажає обманювати себе, для цього він іде просити якісь ліки аби вилікувати свою слабкість у роботі.

І коли він приймає ті "ліки", котрі вони дають, - то це ліки тимчасові. Тобто, страждання, що були, зникли в нього завдяки їхнім "лікам". Тобто, не відчуває він вже страждань від того, що він не йде шляхом істини. Інакше кажучи, через ті ліки, які отримав від них, вже немає в нього потреби в істині. Виходить, що ті ліки, що дали йому – це ліки, щоб заспокоїтись, тобто, щоб не відчувати болю.

І це подібно до того, в кого болить голова, і він приймає пігулки для заспокоєння. І не те, щоб ці пігулки вилікували його, бо це лише щоб заспокоїтись, і не більше. Так і в нашому випадку, всі поради, котрі він дістає від тих "радників", що належать до мас, не можуть дати йому ради, як діяти на віддачу. Бо це "ліки" лише для заспокоєння, а не для суті самої хвороби, котра є основною причиною, що призводить до слабкості людини.

Однак, коли людина приходить до усвідомлення причини хвороби, того, що вся причина в тому, що бракує їй віри, - вірити у велич і важливість Творця, і це зветься мовою книги Зоар "Шхіна в поросі", а робота наша – "підняти Шхіну з пороху", то це дає нам інший порядок у роботі Творця.

Іншими словами, людина має знати, що є дія і намір в тому, що дано нам виконувати Тору та заповіді в плані дії, мовою й дією. Але в усього цього, тобто і в Торі, і в заповідях, є також намір, - тобто спрямовувати намір на те, що я бажаю за виконання Тори та заповідей, що означає – який намір я повинен мати при виконанні Тори та заповідей.

І головним чином людина має знати, на благо Кого мені потрібно їх виконувати. Тобто, щодо людей, які належать до маси, не можна сказати, що в них буде намір з ло лішма прийти до лішма, і вдовольняться лише діями. І тому не можна зобов’язати їх утворювати намір.

А те, що вони виконують Тору та заповіді в плані дії, - а це ведеться в заповідях, що залежать від мови або дії, - не має тоді значення намір. Бо навіть коли немає в них жодного наміру, але є помисел, що от зараз вони виконують те, що Творець нам заповідав робити, цього досить нам для ло лішма.

Але тоді, коли людина бажає прийти до лішма, що означає, - хоче виконувати Тору та заповіді "не заради отримання винагороди", а бажає принести задоволення Творцеві, то щоб прийти до цього, з’являється феномен наміру. Інакше кажучи, "заповідь ця, котру я виконую, - з яким наміром я роблю це?"

І відомо, що без винагороди неможливо працювати. Коли так, що можна сказати людині? - що варто працювати не ради отримання оплати? Адже їй потрібна оплата. Лише одну річ можна сказати їй, - це те, що вона удостоїться служити Цареві, і що немає більшої насолоди, ніж те, що вона служитиме Царю. І відповідно величині важливості Царя, людина має втіху. Тобто, вимір насолоди від служіння Царю залежить від важливості Царя, від міри, якою людина цінує його.

А оскільки Шхіна у вигнанні, і також Шхіна в поросі, тому наведено в Зоар, що людина має спрямовувати намір на "підняття Шхіни з пороху", бо «порох» є категорією ницості, того, що людина "топче п’ятами". Це означає, що кожну дію, котру людина робить при виконанні Тори та заповідей, вона повинна супроводжувати наміром, що цим удостоїться "підняти Шхіну з пороху". Означає це, що вона бажає винагороду за свої зусилля в Торі та заповідях, – заслужити відчуття, що вона служить великому Цареві.

Адже під час зусилля людина відчуває в духовному, тобто в час, коли бажає працювати заради віддачі, - то відчуває смак пороху під час роботи. І це тому, що є велике приховання на духовному, що не бачимо і не відчуваємо важливості в цьому, і через це з’являються всі перешкоди.

Але ж якщо Творець забере від неї приховання, і відчує важливість Царя, то це буде вся винагорода, яку людина бажала б собі в житті. Адже вона бажає бути служителем Царя, як написано, що ми говоримо в молитві "І приходить в Сіон": "Благословен Він, Всесильний наш, який створив нас ради слави Своєї". І людина бажає мати можливість скласти подяку Творцеві за те, що створив її ради слави Своєї, тобто служити Творцю. І означає це, що людина згодиться усіма органами своїми, і будуть "Одне - і в устах і в серці" в тому, що вона складає подяку Творцю за те, що створив людину на славу Собі, і що не створив її для її власної користі, а щоб все її бажання і прагнення було виключно – принести задоволення Творцеві.

І цей намір людина повинна утворювати при кожній дії, яку вона виконує. Щоб завдяки дії, котру вона виконує, Творець дав би їй намір, щоб усі дії її були аби тільки віддавати, і щоб усунув від неї бажання себелюбства. Оскільки вона бачить, що не може вийти з-під його влади, і перебуває у вигнанні серед "народів світу", які існують в її тілі.

Як відомо, Зоар говорить: "Адже кожна людина це малий світ". І, як сказано, у світі мешкають сімдесят народів, а також народ Ісраеля, а також в кожній окремій людині є всі сімдесят народів, а також категорія Ісраель. І категорія Ісраель, що в людині, у вигнанні під владою сімдесяти народів, що в ній.

І це те, що сказали кабалісти: "Тому, хто приходить очиститися, допомагають" (трактат Шабат, 104:2). І треба пояснити, що означає "приходить". Можна сказати, що "приходить" називається «дія, котру людина виконує». І бажає робити це лішма. І не може, тому що перебуває у вигнанні під владою народів світу. Допомагають йому згори, тобто Творець визволяє людину з вигнання серед народів, котрі панували над нею.

Виходить згідно з цим, що коли людина виконує дію, то бажає, щоб дія була лішма, а не через себелюбство, тобто, щоб отримати якусь винагороду за дію, оплату в цьому світі, або в світі прийдешньому. Головне те, що людина хоче щось за дію, котру виконує. А від Творця вона бажає, щоб дія, котру вона виконує, дала їй повне задоволення, і відчула б себе щасливішою за всіх у світі тим, що служить Цареві.

Але ж, якщо вона отримає ще щось, крім служіння, яке вона здійснює, це завдасть шкоди служінню Царю. І доказ цьому те, що вона бажає ще чогось. Але що людина дійсно може просити, чому не має вона піднесення і справжніх відчуттів у час, коли вона говорить з Царем?

Наприклад, людина просить у Творця те, що бажає, в час, коли говорить "Благословення на насолоди", і промовляє: "Благословен Ти, Творець, який добуває хліб із землі", - але чому немає в неї, як водиться, щоб стояти в страху та трепеті, як стоять перед царем? А звертається до Творця, і немає ніякого захоплення, щоб відчувала, до Кого вона говорить.

І це болить їй. А оскільки людина не здатна виправити сама себе, через це вона просить Творця, щоби допоміг їй, щоб подарував їй невелике розкриття, щоби відчути, перед Ким вона стоїть, - перед Царем царів над царями. Адже чому вона не відчуває цього?

І про це сказали в Зоар: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І запитує: «Чим?» І відповідає: «Святою душею». Тобто, дають людині згори світло, що зветься «душа». І це допомагає їй, щоби була в неї можливість вийти з-під влади вигнання в себелюбстві, й увійти в святість. Тобто, що всі думки людини будуть лише тільки про принесення задоволення Творцю.

А оскільки душею, котрої людина досягла, видаляються приховання та скорочення, і відчуває вона велич Творця, і тоді тіло підкоряється, «як свічка перед смолоскипом», перед світлом Творця. І людина відчуває тоді, що вийшла з рабства на волю. Тобто, в місце, де в той час, коли бажає працювати лише тільки заради Творця, відразу приходять запитання 70 народів світу, що в тілі людини, і запитують, - чи може це бути, щоб поступитися реальністю тіла і не думати про нього нічого, а всі сили і відчуття вкладати лиш тільки в «як можна знайти якісь поради, - як давати задоволення Творцеві».

І запитання їхні ще гірші тим, що людина не думає, що ці думки не належать народу Ісраеля, а є думками сімдесяти народів, а вважає людина, що це – її думки. Тобто, що вона сама задає собі ці запитання. А сама з собою як людина може воювати?

І мій пан, батько й учитель сказав, що людина має знати, що ці думки й бажання, чужі духовній роботі, не належать самій категорії Ісраель, а приходять від думок усього загалу народів світу, що входять до властивості "особисті народи світу", котрі є в кожній людині. І коли людина вірить, що це так, тобто, що вони – не її, тоді з чужим явищем людина може воювати. Але ж коли вона думає, що ці чужі думки – вони її, то сама з собою людина не може боротися.

І щодо сказаного, немає іншої ради як тільки просити в Творця, щоби допоміг людині вийти з цього гіркого вигнання, але тільки з Його допомогою. Як сказано в Зоар: "Допомога, яка приходить згори, - це те, що дають йому душу". І завдяки душі, котра показує розкриття величі Творця, підкоряється тіло.

І цим ми можемо пояснити те, що написано про вихід з Єгипту (в Пасхальній Аґаді): "І над усіма богами Єгипту вчиню суди. Я – Творець, саме Я, а не посланець. Я – Творець, саме Я, і не інший".

І це говорить нам, що лише Творець може допомогти вийти з поневолення у вигнанні у фараона, царя єгипетського, котрий утримує людину, щоб не визволилася від свого себелюбства, і робила б лише такі дії, котрі принесуть користь себелюбству. І немає жодної ради, як знайти можливість зробити щось на користь Творцеві. І тоді приходить допомога від Творця.

Проте, мій батько й учитель говорив, - коли людина може сказати, що не має ніякої ради, як зробити щось на користь Творця? Саме тоді, коли зі свого боку зробила все, що в змозі була зробити. Мається на увазі, що сама по собі людина вже використала всі можливості, що є в світі, котрі, як вона думала, допоможуть їй. І все ж не допомогли їй її задуми. Тоді людина може сказати щиро: "Якщо Творець не допоможе мені, - я пропала. Бо з боку можливостей нижніх, створінь, того, в чому вони мають змогу щось вдіяти, - я вже все зробила, і не допомогло мені".

І це подібно до чоловіка, в домі якого був хворий, людина, що захворіла. Що робити? Іти до лікаря і сказати, щоб той став добрим посланцем з боку Творця, і тоді хворий одужає. А якщо, боронь Боже, хворий все ж таки не одужав, тоді зазвичай ідуть до професора. І говорять, що певно той буде добрим посланцем від Творця і вилікує людину. А якщо і професор не може допомогти, тоді влаштовують консиліум професорів, - може вони разом, порадившись між собою, знайдуть якесь зцілення хворому. А якщо й це також не допомагає, тоді зазвичай говорять Творцеві: "Володаре світу, якщо Ти не допоможеш, то немає нікого іншого, хто зміг би нам допомогти. Тому що вже були ми у великих лікарів, котрі є Твоїми посланцями, і жоден з них не може допомогти. І немає мені кого просити, крім Тебе, щоб Ти допоміг мені. І тоді, коли хворий видужає, людина говорить, що лише Творець, власною персоною, допоміг їй, а не через посланця.

І це те, що написано в Пасхальній Аґаді, що вихід з Єгипту було вчинено виключно самим Творцем, а не посланцем. Як тлумачення слів: "І над всіма богами Єгипту вчиню суди, Я, Творець, а не посланець, Я, Творець, – і ніхто інший".

Тобто, коли всі можливості та прийоми людина вже використала, - а вони подібні посланцям, як і лікарі у наведеному прикладі, - і не допомогло їй, тоді людина може піднести молитву з глибини серця, оскільки не має вона куди ще звернутися по допомогу, тому що вже вдалася до всіх способів, котрі спали їй на думку.

І тоді починається описане: "І застогнали сини Ісраеля від роботи, і закричали, і піднявся їхній лемент до Всесильного від роботи їхньої". Що означає, що саме від роботи були їхні крики? - бо "від роботи" означає, що після того, як вже зробили все, що треба було виконати в плані роботи, що належить їм, і побачили, що не мають вони з цього допомоги після всіх зусиль, саме через це був їхній лемент із глибини серця. Інакше кажучи, побачили, що жоден посланець не може допомогти їм, а лише сам Творець. Як сказано: "Я, а не посланець". І тоді було їх визволено, і вийшли з Єгипту.

І з цього зрозуміємо те, що сказав Арі, - що народ Ісраеля був перед виходом з Єгипту «в 49-х воротах» нечистоти, і тоді розкрився над ними Цар царів над царями, і визволив їх. І виникає питання: навіщо чекав до цього часу, коли опинилися в цілковитій ницості?

Тож згідно зі сказаним вище слід зрозуміти, що до того, як побачили свій стан істинної ницості, що повернули назад, і не вдалося їм просунутися в бік святості, тоді зрозуміли, що жоден посланець не здатен допомогти їм, як сказано у прикладі про лікарів. І, само собою, закричали тоді саме до Творця, щоби Він допоміг їм. Тому написано: "Я, а не посланець".

А те, що саме Він врятував їх і вивів з вигнання, означає, що вони осягнули: немає у світі ніяких посланців, а все робить Творець, і це, як сказано в Зоар: "Тому, хто приходить очиститись, допомагають. І питає: чим допомагають йому? - святою душею".

Тобто людина отримує розкриття всесильності Творця, що називається «нешама» (душа), і цим осягає свій корінь. І тоді людина анулюється «як свічка перед смолоскипом», після того, як досягла категорії «нешама», адже відчуває тоді, що це частина Творця згори.

І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували, - чому закликав саме Йосефа, а не решту його братів, сказати їм, як сказав йому: «І зроби зі мною милість та істину». І пояснив Раші: "Милість, яку роблять щодо мертвих, є істинною милістю, бо не сподівається на винагороду". Але тут є протиріччя в словах Раші, в тому, що він пояснює про вислів: "А я дав тобі на один уділ більше за братів твоїх". І пише так: "Тому що ти клопочешся, займаючись моїм похованням". І є тут утруднення щодо його слів: Яаков сказав Йосефу, щоб зробив з ним істинну милість, - це через те, що той не сподівається на винагороду. Адже він дає йому оплату за клопоти тим, що дає йому «на один уділ більше за братів».

Отже, тут вказується на порядок роботи, з початку до кінця. Як сказано, Яаков наказав сину своєму Йосефу:

1) Щоб зробив істинну милість. Бо початок роботи такий, що треба прийти до лішма, що зветься «віддає ради віддачі», і не вимагають ніякої винагороди за роботу. І це означає те, що пояснив Раші: милість, яку роблять з мертвими – це те, коли не сподіваються ніякої винагороди. А чинять лише милість, тобто дії віддачі ради віддачі, коли не надіються ні на яку оплату.

І бажає цим вказати, що оскільки «грішники за життя свого звуться мерцями», - а в Передмові книги Зоар пояснено причину, чому «грішники за життя свого звуться мерцями»: адже вони занурені в себелюбство, що називається «бажанням отримувати лише собі», - то цим вони відокремлені від Життя життів. Тому вони називаються «мертвими», бо це стан, про який ми говорили, званий «отримання ради отримання».

І через те, що людина створена з бажанням отримувати, що приходить від АБЄА нечистоти, то, як написано в Передмові Зоар: «Тому людина повинна намагатися чинити істинну милість зі своїм тілом, яке називається «мрець». Тобто, хай напучує його прийти до того, щоби діяти у віддачі ради віддачі, що і зветься «істинна милість», яку людина робить зі своїм тілом, званим «мрець». Щоби прийшло до такого рівня, де виконувало б дії віддачі, а мертвий не сподівається ні на яку оплату. І коли досягне цього ступеня, це зветься, що прийшов до третього рівня, який називається «віддає ради віддачі», що є категорією лішма. І це пояснення того, що: "І закликав сина свого, Йосефа…» і наказав зробити істинну милість.

А потім приходить четвертий рівень, який називається отримує ради віддачі. Тобто після того, як прийшов до рівня лішма в келім віддачі, тоді наставляв його, що треба таки отримувати. Але так, щоб було в його силах мати намір ради віддачі. І це те, що Раші пояснює про вислів "А я дав тобі на один уділ більше за братів твоїх". "Тому що ти клопочешся, займаючись моїм похованням", - це вказує на довершеність, що потім вже може отримувати ради віддачі.

І це те, що ми запитували, - чому закликав сина свого Йосефа. Можна сказати, що хотів натякнути йому на те, що написано: "І наказали сказати Йосефу, - батько твій заповідав перед своєю смертю". І мудреці сказали, що не знаходимо ми, щоб Яаков сказав йому так. І пояснили, - перемінили слова задля миру. І слід сказати, що тим, що наказав Йосефу зробити істинну милість, мав на увазі, щоб той робив би все лише у віддачі, а не для власної користі. Виходить, натякнув цим, щоб не було в нього ніякої ненависті до братів. Адже той, хто йде шляхом віддачі і не дбає про любов до себе, не можна сказати, що має ненависть до того, хто вразив його.

І зі сказаного зрозуміємо різницю між «істинною милістю» і «милістю, що не є істинною». Пояснили ми, що в духовній роботі милість, яку роблять щодо мертвих, називається «істинною милістю», тобто коли не сподівається на винагороду.

Пояснення таке. Людина виконує дії віддачі, тобто Тору та заповіді, і це заповіді лише від наших вчителів, або звичаї Ісраеля, що загалом звуться «620 заповідей», і вони ж називаються «кетер» (корона), як сказано в книзі «Прі хахам».

Тіло називається категорією «мрець», як сказано, через те, що воно походить від АБЄА нечистоти, і тому воно називається «грішним та мертвим», оскільки відокремлено від Життя життів. Говорять нам, що ця милість, яку чинять щодо тіла, має бути істинною. Тобто, що насправді намір буде як дія. Мається на увазі, що і намір буде на віддачу. Але ж, якщо намір не на віддачу, така милість не називається «істина».

А якщо милість не є істиною, то така милість не виправляє його мерця, який називався «грішником», через своє бажання отримувати, завдяки якому тіло отримало дві назви: «грішник» та «мрець». І щоби виправити його, треба дати йому таке виправлення, щоби тіло діяло буквально назворот тому, як діяло досі, коли йшло шляхами отримання, а не шляхами віддачі.

Виходить, що коли ця милість не справжня милість, а є в неї інший намір, то від тієї дії милості, яку воно виконує, тіло не отримує ніякого ґрунтовного виправлення. І хоча існує поняття «Від ло лішма приходять до лішма», але це лише спосіб переходу. Тобто, неможливо прийти до істинної милості перш ніж проходять перший етап, що називається «милість, яка не є істиною».

Але головне це прийти до істини, як зазначено вище, коли милість буде насправді милістю. А не лише, що ззовні ми бачимо, що це милість, тобто як виглядає дія зовнішньо, але те, чим вона покрита, тобто намір, ми не можемо бачити, що є в людині в її серці. І може бути в серці, де міститься намір дії, є в людини розрахунок отримати за цю милість, яку вона чинить, якусь винагороду, а це зветься «віддає ради отримання».

І можна пояснити таким же чином те, що написано: «І приховуй свої взаємини зі Всесильним твоїм». Де сенс «приховання взаємин» в тому, що хтось інший не може бачити те, що ця людина думає про дію. Бо намір, це річ утаєна, а інший не знає думок свого ближнього, тому писання й говорить: «І приховуй взаємини». Те, що є в твоєму серці, намагайся так, щоб це було з Творцем Всесильним твоїм. Тобто віддачею, як це буває, коли відкрито і називається «Одне - і в устах і в серці». І через це маємо розрізняти дві категорії:

а) милість, що не є істинною. І це – ло лішма, тобто віддає ради отримання;

б) милість істинна, і це – лішма, тобто віддає ради віддачі.

Однак існує основна річ, і це - мета творіння. Тобто, щоби нижній таки отримував добро та насолоду, але щоб спрямовував намір на «ради віддачі». І на цю категорію також натякає те, що написано: «І зроби зі мною милість та істину». Що означає: ця милість приведе його до істини. А «істина» означає те, як написано в ТЕС (част.13, пункт 17), що «сьоме виправлення з 13-ти виправлень дікни – це «і істина», що зветься ім’ям «два святих яблука», і це – дві сторони».

І пояснює там (в «Ор пнімі»), що коли досягають сьомого виправлення, званого «і істина», тоді бачимо, що управління Творця створіннями, воно насправді є управлінням «Доброго, Того, хто дає добро». Тобто те, що це управління було раніше лише у вірі, тепер удостоїлись осягнення та відчуття, що воно істинно так. І тоді отримують благо в категорії отримання заради віддачі. І це є метою творіння, тобто, щоб створіння отримали благо та насолоду, бо цим реалізується мета творіння.

І зі сказаного слід пояснити написане: «Близький Творець до всіх, хто закликає Його, до всіх, хто закликатимуть Його істинно», також двома способами:

а) «Близький Творець». Тобто, чує молитви всіх тих, «хто закликатимуть Його істинно». Іншими словами, відчувають, коли докладають зусиль чинити дії віддачі. І все ж вони бачать, що далекі вони від наміру віддачі. Це означає, що вони бачать істину, що відстань між дією та наміром настільки велика, що вони не можуть вийти з наміру себелюбства. І моляться Творцеві, щоби Він вивів їх з цього поневолення. І це є всім їхнім бажанням та прагненням. Тож лише на це визволення вони сподіваються.

Адже вони вірять, що весь той час, коли людина перебуває в себелюбстві, вона відділена від Життя життів. І про це говорить писання: «Близький Творець до всіх, хто закликають Його», що Творець дасть їм істину, тобто зможуть вони чинити «милість істинну», і не задовольнятися тим, що роблять «милість, що не є істинною», тобто ло лішма.

І оскільки це молитва з проханням істини, то Творець допомагає їм, і отримують від Нього категорію істини.

б) коли бажають удостоїтися категорії істини, що є сьомим виправленням з 13-ти виправлень дікни, і цим виправленням розкривається створінням, і насправді всі бачать, як Творець керує Своїм світом управлінням «Добрий, Той, хто дає добро». Що зветься «відкритими хасадім», коли розкрито перед усіма, що хасадім Творця, це – істина.