Бней Барух Академія кабали

Раші пояснює вираз «І явився йому Творець» – «При вході в намет, (коли вийшов Авраам) дивитися, чи є перехожі, аби ввести їх у свій дім. При спеці дня вийняв Творець сонце з його «чохла», щоб не турбувати його гостями. А оскільки побачив його засмученим тим, що немає гостей, привів до нього ангелів у вигляді людей». І треба зрозуміти:

а) те, що сказав: «а оскільки побачив його засмученим, що немає гостей, привів до нього ангелів у вигляді людей». Але ж чи не знав Творець перед цим, що Авраам сумуватиме через те, що немає гостей? Коли так, чому вийняв сонце з його «чохла»?

б) і чи не було у Творця іншої ради послати йому гостей, а лиш тільки через оману, тобто ошукавши його, щоб він думав, що то люди. Чи не було в Нього простого способу повернути сонце в його чохол, і тоді само собою буде можливість у людей прийти до Авраама, як гості?

Кабалісти сказали (в Мідраші), що говорив Авраам: «Поки не обрізав я себе, заходили перехожі до мене, тобто, відтоді, як обрізав я себе, не приходять до мене». Сказав йому Творець: «Поки не обрізався ти, необрізані приходили до тебе. А тепер Я і Мій почет приходимо до тебе».

Але також і це важко зрозуміти:

а) чи це відповідь на запитання – «чому не приходять зараз гості». Тоді відповів йому, - «раніше необрізані приходили до тебе, а тепер Я і Мій почет». Але чому саме не приходять гості – не відповів йому;

б) що це взагалі за питання – чому не йдуть? – адже це просто – через спеку, тому гості й не можуть прийти;

в) і взагалі, що це за відповідь, що Творець відповів йому, - начебто ти зараз в стані набагато вищому й важливішому, ніж той, коли приходили необрізані? Чи не сказали кабалісти: «Прийом гостей – вище, ніж зустріч Шхіни». То згідно з цим твердження Авраама є справедливим, бо Авраам розумів, що після обрізання певно що має він піднятись на ступінь більш важливий, але бачить, що не так воно, бо зараз в нього падіння, адже він втратив важливу річ, таку як прийом гостей.

Однак треба зрозуміти й те, чому важливіший прийом гостей від зустрічі Шхіни.

Бо сказали кабалісти (в трактаті Шавуот, 35:2) так: «Бо сказав рав Єгуда: «Сказав Рав – прийом гостей є більшим від зустрічі Шхіни». А те, що зветься «більшим», мається на увазі – більш важливе.

І ось ми бачимо в реальності цього світу, що речі, найважливіші в світі, мають тільки одиниці, а не пересічні люди. І тих є лише невеличка кількість. Але ж речей, менших за цінністю, є в людей більше, ніж речей важливих. А відповідно до цього правила, мало б бути в світі багато людей, котрі удостоїлися зустрічати Шхіну, і менше тих, хто удостоївся прийняти гостей.

Але в дійсності ми бачимо навпаки, тобто, що є більше людей в світі, котрі виконують заповідь прийому гостей, ніж тих, хто удостоїлися зустрічати Шхіну. Настільки, що ми навіть не здатні й визначити їх, - скільки їх у світі, тих, хто заслужили зустрічі Шхіни. І більш за це, - ми повинні вірити, що є взагалі у світі такі, що заслуговують зустрічати Шхіну,
незважаючи на те, що ми не знаємо, хто вони. Але кабалісти сказали: «Не існує покоління, в котрому не було б 36 праведників», - але ж хто знайомий з ними?

Однак, ми маємо вірити, що вони існують у світі. І саме про них сказано, що прийом гостей є більш важливим, ніж зустріч Шхіни. А за логікою, має бути не так, як в нашій дійсності, бо річ важливу важче знайти ніж речі не так вже й важливі.

І так само треба зрозуміти те, що сказали кабалісти (в трактаті Брахот, 8:1): «Великим є той, хто втішається від праці своєї більше ніж від «страху небес», а сенс цього – той, хто втішається від праці своєї, і немає в нього «страху небес». А також – той, хто втішається від праці своєї, є в нього «страх небес». В чому велич – напевне в тому, що є «страх небес». Бо на додаток до цього є в нього ще гідність, - що втішається трудами рук своїх. Напевне, він є більш важливим. Але треба сказати, що мається на увазі, що той, в кого є лише одна чеснота, тобто лише труди рук його, він є важливішим від «страху небес». Також і це треба зрозуміти, що воно є протилежним дійсності.

Бо в дійсності ми бачимо що є багато людей, котрі насолоджуються від плодів своєї праці. Але не бачимо, щоб було багато людей, в яких був би «страх небес». І якщо ті, що втішаються від плодів своєї праці важливіші за тих, хто боїться Творця, мало б бути багато людей, які б мали страх перед Творцем, а людей, що втішаються від наслідків своєї праці, мала б бути невеличка частина від усього загалу.

І для того, щоб зрозуміти сказане вище, пояснимо це шляхом духовної роботи, бо цей шлях приводить людину до входу в палац Царя, і зветься шляхом Тори. І стосується це саме працівників Творця, а не поглядів обивателів, як ми вже говорили про це в попередніх статтях.

Проте, треба зрозуміти, що то за робота, що дана людині, і вона повинна докладати зусиль, як сказали кабалісти (в трактаті Меґіла, 6:2): «Доклав зусиль і не знайшов – не вір. Не доклав зусиль і знайшов – не вір. Доклав зусиль і знайшов – повір». Але ж маємо зрозуміти, навіщо нам докладати зусилля.

І треба повернутися і пояснити те, про що ми говорили в попередніх статтях, - адже відомо, що метою творіння було те, що Творець творив створіння через своє бажання насолодити створіння. Як оповіли (в Берешіт Раба, 86) про створення людини: ангели сказали Творцеві: «Хто така людина, що згадуватимеш про неї, і син людський, котрого визначатимеш, - лихо це Тобі навіщо?» Відповів їм Творець, - якщо так, навіщо «дрібна й велика худоба»?

До чого це подібно? Подібно до царя, в якого був палац, сповнений всілякого добра, і не було в нього гостей. Яка втіха царю з того достатку? Відразу сказали Йому: «Творець, Пане наш, наскільки могутнє ім’я Твоє на всій землі! Роби те, що добре Тобі».

Проте, якщо згідно з цим, то чому створіння не отримують добро та насолоду, котрі бажав Він дати їм? А пояснення, воно відоме, - щоб не було «сорому дармового хліба», дав нам Тору та заповіді, і через виконання Тори й заповідей зможемо отримати добро та насолоду, і не будемо відчувати в цьому «хліб сорому».

Але якщо так, то постає складне питання, - адже ясна мішна (в трактаті Авот, розділ 1, 3), де написано: «Він говорив: «Не будьте як раби, котрі служать господарю заради отримання оплати. А будьте як раби, котрі служать Господарю не заради отримання платні». А якщо так, то як можна трудитися і докладати зусиль в Торі та заповідях для того, щоб отримати винагороду за свої зусилля, бо тільки в такий спосіб може статися, що отримаємо добро та насолоду без сорому.

Тож, як пояснюється в Передмові до «Вчення Десяти Сфірот», тлумачення таке: через те, що вкарбовано в нас бажання отримувати насолоди, що зветься себелюбством, і немає в нас навіть розуміння в справі любові до ближнього, бо коли говорять нам, що треба зробити щось на благо ближньому, відразу наше тіло запитує: «Що буде нам з того, що працюватимемо задля інших?» І через це, коли говорять нам про виконання Тори та заповідей, то тіло наше питає: «Що це в вас за робота?» Тобто, що ми цим виграємо такого, що заради цього маємо докладати зусиль в Торі та заповідях. Тому говорять йому, що цим буде тобі добре в цьому світі, і також буде тобі світ прийдешній. Інакше кажучи, без оплати працювати неможливо. Виходить, що загал людський навчають виконувати Тору та заповіді аби отримати винагороду, інакше жоден не захоче займатися Торою й заповідями.

І Рамбам (Закони повернення, розділ 1) пише так: «І сказали мудреці, - завжди хай займається людина Торою навіть ло лішма, бо із ло лішма приходить до лішма. Згідно з цим, коли навчають малих, і жінок, і загал простолюду, то навчають їх не інакше, як тільки докладати зусиль через страх і щоб отримати оплату, аж поки збільшиться їхня свідомість, і здобудуть додаткову мудрість, тоді розкривають їм цю таємницю помалу, і призвичаюють їх до цієї справи поволі"

Отже, пояснюється в словах Рамбама, що є відмінність між загалом і особистістю. Тобто, що тільки одиницям можна відкрити шлях Творця, що означає, як зазначено вище, дорогу, що веде до палацу Творця. Іншими словами, що цим шляхом можна прийти до злиття з Творцем, як написано: «І злийся з Ним», тобто, що приходить до тотожності властивостей, про сенс котрого сказали кабалісти: «Як Він милосердий, - так і ти (будь) милосердий».

Це й є різницею між думкою Тори та думкою обивателів. Бо думка обивателя така, що все, що він знає: з усього, що він робить, він має дістати вигоду і отримати здобутки в свою власність, тобто, відчуває що є в нього його особиста власність і він володіє своїм майном.

Зате думка Тори така, що не має він особистої власності. І це те, як сказали кабалісти (в трактаті Брахот, 63): «Як сказав Ріш Лакіш: «Звідки ми знаємо, что слова Тори здійснюються лише в тому, хто вмертвляє себе над нею? - як сказано: «Ось Тора, - людина, котра помре в наметі…»

Проте маємо зрозуміти вислів кабалістів, де сказано: «Тора здійснюється лише в тому, хто вмертвляє себе над нею».

а) до чого тут смерть? Чому людина повинна вмертвити себе, аби Тора отримала існування завдяки їй?

б) якою є необхідна міра смерті? Не можна ж сказати, про справжню смерть, бо чи ж не написано: «Бо вони життя наше і тривалість днів наших», а це суперечить смерті.

в) і не можна сказати, що те, коли людина повинна віддавати багато часу вивченню Тори і розуміти її, - що це називається смертю. Ми ж бачимо, що і ті, хто хоче вкласти свої сили лише в вивчення зовнішніх наук, а не святих текстів, і бажають отримати докторський ступінь в будь-якій науці, - вони також просиджують дні та ночі над своїм навчанням. Ще й таких бачимо, котрі отримали вже ступінь доктора наук, і все ж продовжують навчання і бажають дійти до ступеня професора. І ще є люди, які вже отримали ранг професора, але вони не припиняють свого навчання, і хочуть вкладати всі свої сили та енергію в дослідження, і стати вченими світового рівня, і все ж не говорять про них, що їхня наука реалізується в них, аж поки не доведуть себе до смерті, як сказали кабалісти: «Тора здійснюється лише в тому…» Що означає, що в зовнішніх науках немає таких умов. Коли так, то що означає – «Тора здійснюється лише в тому, хто вмертвляє себе над нею»? Що
означає ця «смерть»?

г) і ще треба зрозуміти те, що сказали кабалісти: - «Тора здійснюється…» Що це за «здійснення»? Якщо ми пояснимо це так, що «здійсненням» називається, коли він знатиме й пам’ятатиме те, що вчив, і саме це зветься «Тора здійснюється». І саме для цього людина має вмертвляти себе. То згідно з цим виходить, що якщо народився талановитим, і має гострий розум, і він як «вапнована яма» не втрачає жодної краплі, і все, що вчить, залишається йому в пам’яті, - то виникає питання: навіщо йому треба вмертвляти себе, щоб Тора здійснювалася в ньому?

Для того, щоб зрозуміти наведене вище, повернемося до того, що почали ми з’ясовувати в справі мети творіння, котра існує для того, щоб насолодити створіння. А згідно з тим, що пояснено (в Передмові до «Вчення Десяти Сфірот»), - що всі створіння звуться «створіннями» через те, що «те, що створене» - є річчю новою, тим, чого не було до сотворіння світів. І це – категорія нестачі та прагнення отримати задоволення й насолоду. А як відомо, міра задоволення й насолоди залежить від прагнення та жадання до чогось. Саме в цій мірі людина може насолоджуватись. Як, наприклад, коли людина не голодна, вона не може втішатися від страв, котрі їй дають.

Однак тут, через бажання отримати насолоду, котре вкарбовано в створіння, зробилося роз’єднання та розбіжність властивостей між Творцем і створіннями, бо, як відомо, відмінність властивостей в духовному розділяє ціле надвоє. А в мірі різниці у властивостях частини віддаляються одна від одної. І через це відділилися створіння від Творця, і зробилося два володіння, бо людина стверджує що вона також господар, а не гість, бо є в неї власне володіння.

Проте, маємо знати, що це бажання отримувати, воно є тим злом, що існує в світі, як пояснено там же (в Передмові до «Вчення Десяти Сфірот»). Тобто, що всі крадіжки і вбивства, і війни, що є в світі, а також усі злі властивості, як злостивість, погорда і таке інше, - все походить від цього бажання отримувати, бо воно бажає з усіх своїх сил наповнити своє себелюбство, наскільки зможе. І від усього, що воно бачить, що з цього буде йому насолода, відразу готове себе наповнити.

І навіть лінь, коли людина не робить нічого, це також через себелюбство обирає вона зараз не робити нічого, оскільки відчуває, що тіло прагне дістати насолоду від спокою. І з цієї причини людина поступається іншими насолодами, бо в цю мить вона бачить, і думає, що від цього втішатиметься більше ніж від решти речей. Це означає, що ледачим зветься той, який має надмірну насолоду від спокою. Але все це входить у себелюбство, котре є злом, від якого страждає весь світ.

А для того, щоби виправити це зло, зване злим началом, бо воно спричинює нам розбрат, а через це ми не можемо отримати ті добро та насолоду, котрі Творець бажає нам дати. А якщо ми вийдемо з себелюбства і скасуємо своє власне «володіння», і все наше бажання буде ради того, щоб принести задоволення Творцю, що зветься «скасуванням володіння», - адже ми вже не будемо турбуватися про те, щоб мати насолоду, а все прагнення наше буде лиш тільки на користь Творцеві, не для власної користі.

Тоді людина прийде до відчуття того, чим вона може принести втіху Творцю, тобто – що людина може назвати такого, з чого буде Творцю задоволення? - адже нічого не бракує в домі Царя. Тоді людина знаходить одну річ, про яку може сказати, що від цього Творець втішатиметься. Адже метою творіння було насолодити створіння. І через це людина ходить і шукає, як би дістати насолоди, - щоб принести задоволення Творцю.

І тим, що вона бажає надати втіху Творцеві, виходить зовсім нова справа, - що дійсно людина отримує насолоду, а інакше це зватиметься неправдою, а так вона дає можливість Творцю реалізувати Його бажання, те, що Він бажає, щоб створіння насолоджувались. А якщо людина не дістає втіхи, але говорить, що відчуває задоволення, - виходить, що вона бреше Творцю. Але насправді вона отримує втіху та насолоду.

А, вся різниця лише в намірі, іншими словами, насолода, котру людина отримує, - це через те, що Творець бажає цього. А зі свого боку, хоч і є в неї бажання та жага до насолод, все ж вона долає своє бажання і йде проти нього. І не хоче отримувати (для себе). Тоді це зветься «отримує заради віддачі».

Таким чином, ми бачимо, що також і з боку дії обидва рівні, тобто обидва відчувають задоволення, але, все ж є відмінність в намірах. Той, хто отримує задоволення з причини себелюбства, - той іде за порадою злого начала. І це саме через себелюбство він поступається насолодою. А той, хто насолоджується з причини заповіді Творця, бажання Якого - насолодити, і саме через це він отримує задоволення, - тоді це зветься, що така людина йде за порадою доброго начала.

І на кшталт цього ми знаходимо в словах кабалістів (трактат Назір, 13) таке: «Сказав Раба бар Хана: «Сказав рабі Йоханан, - чому написано: «Бо прямі шляхи Творця, праведники підуть ними, а грішники зазнають на них невдачі». Притча про двох чоловіків, котрі смажили м’ясо своїх пасхальних жертв. Один – в ім’я заповіді, а другий їв його аби жерти. Цей, що їв в ім’я заповіді, - «праведники підуть ними», а той, хто їв аби жерти, - «а грішники зазнають на них невдачі». Сказав йому Ріш Лакіш: «Цей не зветься грішником. Скажімо, не виконав він заповідь як добірну, а все ж таки заповідь виконав».

Витікає з цього, що є відмінність в намірах, попри те, що з боку дії обидва рівні. А також те, що Ріш Лакіш сказав, - що не зветься грішником, бо все ж таки виконав заповідь, просто не в кращий спосіб. Це можна пояснити, що саме про заповідь ми говоримо, - що зветься заповіддю. Хоч і не з добірних. І це сенс того, що сказали кабалісти (в трактаті Назір, 23:2) так: «І сказав рав Єгуда: «Сказав Рав – хай завжди займається людина Торою і заповідями, навіть не лішма, бо від ло лішма приходить до лішма».

Але в справі дозволеного, звісно що є відмінність між тим, що він отримує насолоду з причини заповіді Творця, бажання Якого насолодити створіння, бо інакше, тобто з себелюбства, поступився б насолодою. Виходить, що головне – це намір. Просто в справі заповідей говорять, що навіть коли робить без наміру, - також зветься заповіддю. (І це, як зазначено вище, щодо загалу – навчають їх виконувати Тору та заповіді ло лішма, як говорить
Рамбам).

І зі сказаного треба пояснити справу, що людина має вмертвити себе. І запитали ми, - до чого тут смерть. Тож зараз зрозуміємо це, що поняття «смерть» - це скасування свого володіння. І говорить людина, що немає жодної іншої влади в світі, крім влади Творця. І це зветься «влада Єдиного» і це те, про що ми говоримо: «Слухай, Ісраель, Творець – Всесильний наш, Творець – один». Що є лише одна влада в світі, і людина скасовує своє
себелюбство.

А цим ми можемо пояснити те, що сказав Арі, - що треба говорити «Слухай, Ісраель» зі самозреченням, маючи на увазі те, що сказано вище, тобто скасування себелюбства. А потім можна вже сказати: «Полюби Творця Всесильного свого всім серцем і всією душею, і всією сутністю своєю», оскільки власна сутність людини вже не існує для неї, а всі думки її лише «заради небес». І це й називається «вмертвити себе над нею».

І зі сказаного зрозуміємо, чому Тора здійснюється тільки в тому, хто вмертвляє себе над нею. І запитували, - що означає здійснення Тори, що без того, що вмертвить себе над нею, Тора не може здійснитися. І треба пояснити «здійснення», - мається на увазі те, що Тора гарантувала нам, тобто те, що написано: «Бо вони – життя наше і довгота днів наших». А також, те, що написано: «Привабливіші від золота і безлічі червоного золота, і солодші від
меду і стільникового меду». І ще, і ще подібне до цього – те, що Тора пообіцяла нам.

Це, як зазначено вище, - всі ці речі включені в мету творіння, що зветься «Його бажання насолодити створіння». І все це не може прийти до створінь через вказану вище причину, - через розбіжність властивостей з Творцем. Бо Він, бажання Його – віддача, а створіння, їхнє бажання, - отримати собі у власність, і це зветься в духовному розбрат. І від цього утворюється для нас феномен «хліб сорому».

А перед цим має бути приховання. Тобто, коли вище світло, включене в мету творіння, не може світити. А сенс цього – щоб була можливість вибору. І з цього витікає те, що ми бачимо в світі «приховання Його лику». Це те, про що сказав цар Давид, мир з ним (в Теилім, 73): «Ось ці грішники і безтурботні в світі здобули силу».

Проте, коли людина вже прийшла до стану «вмертвляє себе над Торою», тобто, вмертвляє свою сутність, якою є себелюбство, і немає вже жодної турботи про себе, а всі турботи тільки про те, як звеличити славу Творця в світі, як написано: «Хай звеличиться і освятиться ім’я Його велике». І тоді, коли людина бажає надати насолоду Творцеві, що зветься «і злитися з Ним, - як Він милосердий, так і ти (будь) милосердий», тоді можемо заслужити всі ті речі, котрі Тора гарантувала нам, - тоді реалізується.

І з цього можна зрозуміти слова кабалістів, те, що вони сказали: «Тора здійснюється лише в тому, хто вмертвляє себе над нею». Виходить, що «Тора здійснюється» означають те, що обіцяно нам, але тільки після того, як «вмертвляє себе над нею».

А тепер з’ясуємо те, що ми запитували про сказане кабалістами: «Докладав зусиль і не знайшов». І запитували ми, - навіщо тут зусилля? І щодо цього існує відома проблема: адже знахідка з’являється без підготовки. Тобто, трапилося з людиною так, що знайшла щось, - але ж без підготовки. А тут, в Торі, є умова перед знахідкою, що, мовляв, необхідне
велике зусилля для того, щоб дістати знахідку. Але щодо цього треба було б сказати «доклав зусилля і здобув».

Мій батько й учитель пояснював, що мається на увазі те, що коли людина спочатку доклала зусиль в Торі, тоді вона заслуговує знайти милість в очах Творця, і тоді Творець дає їй Тору в подарунок. Це й є сенс «доклав зусилля і знайшов».

А зі сказаного вище зрозуміємо, чому Творець не хоче дати Тору в подарунок до того, як людина докладе зусиль спочатку, а також – що таке «зусилля». Відповідь – як сказано (в Передмові до ТЕС), - оскільки людину створено з бажанням отримувати для себе, і через це вона зробилася відокремленою від Творця, то для того, щоб бути злитою з Творцем, має бути тотожність властивостей, «як Він милосердий, так і ти (будь) милосердий». Інакше, коли людина отримає справжню насолоду від Тори, - буде ще більше віддаленою від Творця.

Тому, коли бажає увійти в категорію «щоб були всі твої дії заради небес», тоді бажання отримувати, що в тілі, опирається цьому. І це є справжнім зусиллям створінь, оскільки вони повинні йти проти своєї природи, в якій народилися. Виходить, що зусилля полягає в тому, що треба іти проти природи. А для чого потрібне зусилля? – для того, щоб прийти до стану «і приліпитися до Нього», щоби утворилася єдина власність, як зазначено вище.

А з цього витікає, що треба розрізняти між людським загалом і особистістю. Тобто, загал навчають і виховують працювати ло лішма, тобто – щоб отримати оплату. І вони звуться «як раби, що служать господарю заради отримання платні».

А щодо особистості говорять: «будьте як раби, що служать Господарю не заради отримання оплати. І буде страх небес на вас». І пояснює Зоар так: «Страх, котрий є головним, - в тому, що людина боятиметься Господаря свого через те, що Він великий і владний». Це вчить нас, що є три види страху Творця, і тільки один з них вважається справжнім.

а) коли боїться Творця і дотримується Його заповідей щоб жили сини його і був би сам збережений від покарання щодо його тіла або майна. Тобто, страх перед покараннями, що в цьому світі;

б) коли боїться покарань пекла. І ці два види не є справжнім страхом, бо не дотримується страху через те, що це – заповідь Творця, а заради власної користі. І, виходить, що власна користь є коренем, а страх – гілкою, і спричинений власною користю;

в) «страх, котрий є головним», тобто страх перед Творцем, хай благословиться, тому, що Він – великий, тому, що Він – корінь.

Виходить, згідно з цим, що зусилля в основному докладають ті люди, які бажають іти особистим шляхом, що є шляхом Тори, а для нього характерно скасування влади більшості, і ці люди бажають, щоб була лише влада Одного, як зазначено вище. Тобто, людський загал сподівається на оплату, як сказано в Зоар: «Як оплата в цьому світі, так і оплата в світі прийдешньому».

Але індивід, котрий скасовує свою особисту владу, і всі його турботи лиш про те, як насолодити Творця, і всі його прагнення лише до роботи та зусиль, а не до платні, бо вони, особистості, бажають служити Господарю так, щоб не заради отримання платні, - виходить, що не важливий для них ні цей світ, ні майбутній, а все їхнє жадання – лише до роботи.

А якщо вони прагнуть до роботи, - в такому разі вони певні, що не брешуть собі в тому, що працюють «заради небес». Бо коли дивиться на оплату, то хоч і може сказати, що намір його «заради небес», все ж таки хто знає, чи так це насправді. Тому найдорожче, що є в них, це те, що мають вони можливість працювати, щоб не отримувати при цьому винагороди.

І зі сказаного зможемо зрозуміти слова кабалістів, що в Мідраші, - що сказав Авраам: «Поки не обрізав я себе, заходили перехожі до мене, тобто, відтоді, як обрізав я себе, не приходять до мене». Сказав йому Творець: «Поки не обрізався ти, необрізані приходили до тебе. А тепер Я і Мій почет приходимо до тебе».

І запитали ми: що це за відповідь на його запитання, - чому він не може виконати заповідь прийому гостей. Відповідь: він зараз на більш високому ступені, і це – зустріч Шхіни. Це те, що відповів йому: «А тепер Я і Мій почет приходимо до тебе». То чи не мав він перед цим вищий ступінь, котрим є прийом гостей? Адже прийом гостей є вищим рівнем, ніж зустріч Шхіни. Коли так, то що то за відповідь, котру Творець дав йому?

Проте й це треба зрозуміти, чи не протирічить це логіці, Але ж у світі ведеться так, що вважається людям великою честю, коли приходить до них важлива людина. І, відповідно до рівня важливості тієї людини, важливою є також підготовка до її зустрічі. Наприклад, - чи має завітати до людини хтось шанований в її місті, або шанований в державі, або людина, велика в усьому світі.

А тут ми говоримо про те, що удостоївся зустрічати Шхіну, - таке, що не можна навіть оцінити важливість події, і не дано навіть збагнути, що це, - зустріч Шхіни, - як наведено в багатьох книгах, людина не в змозі осягнути це, можуть лише ті, хто удостоївся такого. І, напевно, ті, хто заслужили цього, є безперечно найбільшими праведниками в поколінні. А ми, - навіть хто вони, ті праведники, - і цього не розуміємо. Тільки через нашу віру, - коли віримо ми, що існують такі люди, - сказано нам про це, що прийом гостей ще важливіший. І, зрозуміло, є відповіді на це також на рівні простого сенсу.

А ми пояснимо це в плані духовної роботи. Оскільки існує справа зусиль в Торі, і знання Тори. Зусилля в Торі існують тому, що оскільки людина бажає служити Творцеві з наміром не отримувати винагороду, тому вона завжди пильнує тільки за зусиллями. А якщо вона думатиме про знання Тори, виглядає це так, що сподівається на оплату. Адже ми маємо вірити, що немає винагороди важливішої, ніж знання Тори, як написано в Зоар: «Бо вся Тора, цілком, є іменами Творця». А людина зветься досконалою, коли вже заслужила категорії «Тора і Творець, і Ісраель є одне». Коли так, напевно, що зустріч Шхіни є дуже важливою, оскільки, в кінцевому результаті, людина має дійти до цього рівня.

Але, аби дістатися до рівня зустрічі Шхіни, повинна бути спершу підготовка, щоб людина була здатна до цього, і це зветься мовою кабалістів «Як Він милосердий, - так і ти милосердий». Бо саме так пояснили вираз «і злитися з Ним», - злийся з Його властивостями». І справа ця пояснена в книзі «Дарування Тори», - що лише тим, що людина працює в любові до ближнього, вона може дійти до злиття з Творцем. А в цього є багато назв: «присутність Шхіни», «осягнення Тори», «зустріч Шхіни» і таке інше.

А головне в підготовці, котра зветься «зусиллям», те, що треба підготувати себе до скасування своєї влади, тобто своєї сутності, як зазначено вище. І це можна назвати «прийомом гостей», тобто, коли людина скасовує «думку обивателів», і прагне до «думки Тори», що й зветься скасуванням своєї влади. І, само собою, робиться вона гостем у Творця, бо Він є Господарем всього світу.

А оскільки є в цьому підйоми й падіння, тобто, багато разів тіло дає зрозуміти, що воно також – господар, що означає, - може воно чинити як йому завгодно, і не підкоряється воно Господарю, тобто Творцеві. І звісно, воно бажає робити все, що йому заманеться. Але потім людина перемагає думки та бажання тіла, і приймає на себе, що вона є гостем, а Творець є Господарем, і не має людина жодної влади та власності, і вона лише гість минущий в цьому світі.

І цей процес, тобто ці підйоми та падіння, повторюються знову й знову. Виходить, що людина завжди знову й знову приймає гостей у своєму тілі. Тобто, завжди ходить з думками, що вона – гість. І можна назвати це «прийомом гостей», бо щоразу людина приймає в своє тіло думки гостей. Проте, це великі зусилля, оскільки воно проти природи тіла.

А потім людина заслуговує винагороди, що зветься «зустріч Шхіни». І через це, аби вона не обманювала себе, що, мовляв, вже не дбає про оплату, що зветься «заради отримання винагороди», адже вона дійсно бажає працювати не заради отримання платні, тому велич людини дається взнаки, коли вона говорить: «Прийом гостей – вище, ніж зустріч Шхіни». Тоді робиться звичною і усталюється в людині ясна думка, - що не дивиться вона на оплату, а тільки на роботу та зусилля, щоб було в неї чим служити Творцеві, і в цьому - все її прагнення.

І треба зрозуміти це з притчі: двоє чоловіків, які були великими друзями, і любили один одного душевно. І сталося так, що одному з них було нагально потрібно п’ять тисяч доларів, і сказав він товаришеві: «Оскільки я потребую зараз від тебе великої послуги, щоб ти позичив мені цю суму, і оскільки я знаю, що немає в тебе таких грошей, але мені відомо, що є в тебе знайомі та друзі, в яких ти зміг би позичити в двадцяти людей по двісті п’ятдесят доларів. І тоді буде в тебе потрібна мені сума. А за два тижні я поверну тобі з божою поміччю». Його товариш не знає що й робити. Він повинен зараз ходити і у двадцятьох чоловік боргувати гроші з умовою, що поверне їм через два тижні. «А як не буде в нього грошей повернути вчасно, як він мені пообіцяв, - що мені тоді робити? Якими очима дивитися мені їм у обличчя, - адже я не виконав те, що пообіцяв їм…»

Проте, потім він подумав інакше: «Позаяк він мій товариш, і він напевно любить мене, і якби він не знав стовідсотково, що матиме гроші віддати вчасно, тоді не засмучував би мене так». А потім приходить йому інша думка, - так, той не просив би в нього позики, якби не знав на сто відсотків, що будуть в нього гроші віддати, проте, може статись, що помилився він у розрахунках, тобто, там, де він думав, що отримає потрібну суму, - то розрахунок його був не такий вже й точний, а коли так, - що буде, коли він не поверне мені вчасно? Потім з’являється в нього інша думка: «Адже, через те, що так, як я люблю його, - так само і він любить мене, і тому я повинен визнати, що він подумав кілька разів перед тим, як сказав мені, щоб я дав йому позику…» І такі думки одна за одною приходять до нього, знову й знову.

І зрештою він вирішує вище знання, тобто: «Попри те, що думки приводять мене до сумнівів, - чи дотримається він терміну повернення позики, - все ж я йтиму вище знання, і я говорю собі: оскільки є між нами товариська любов, тому я хочу зробити добро моєму товаришеві, бо цим я зможу проявити любов, яка є в мене до нього».

Але, коли він приніс тому п’ять тисяч доларів, той витяг з кишені два чека на суми, котрі він має отримати від уряду. Дата одного – за тиждень, а другого – за два тижні. Таким чином цей чоловік стає перед дилемою:

а) коли він говорить товаришеві: «Чому ти не показав мені ці два чеки тоді, коли просив у мене позику. Тільки тепер, як приніс я тобі гроші, ти показуєш мені?» І той питає: «А яка різниця?». Тоді цей каже йому: «Дві ночі не міг я заснути, бо міркував, - що робитиму, якщо ти не зможеш віддати вчасно. А зараз ти буквально каменюку скинув мені з серця, бо тепер я впевнений, що зможу бути достойною людиною перед тими двадцятьма людьми, в яких узяв позики»;

б) коли він говорить йому: «Чому ти показав мені ці чеки? Адже, якби ти не показав би мені їх зараз, то були мені два цілих тижні встояти в товариській любові вище знання. І був би мені тоді великий здобуток в справі товариської любові, а це для мене велика річ. А тим, що ти показав мені зараз ці чеки, - неначе вкрав у мене можливість роботи».

І з цієї притчі зможемо зрозуміти слова Мідраша, що Авраам, після того, як удостоївся укладення союзу з Творцем, як написано: «І уклав Ти з ним союз», заслужив зустрічати Шхіну. І тоді удостоївся постійності в любові до Творця, без підйомів і падінь. І побачив свою винагороду за роботу. І відчув, що не в змозі зараз докласти зусиль, і думав, що вся робота його тепер заради отримання, що є самолюбством. І жадав він роботи, оскільки зараз він вже знав точно, що не в його намірах отримувати винагороду, а бажає працювати не заради оплати. Але тепер, після того як обрізався, немає в нього вже падінь та підйомів, і немає вже можливості подолання в роботі.

Тому звернувся з претензією до Творця, і сказав: «Поки не обрізав я себе, заходили перехожі (івр. «оврім ве-шавім») до мене». Тобто, колись я бачив, що я переступаю («овер») слова Тори, і не дотримуюсь їх так, як треба дотримуватись Тори Творця, а потім подолав я це. І «шавім» (букв. ті, хто повертається), тобто, коли я знову повертаюся до Творця. А потім ще раз «оврім» (букв. ті, хто переступає), - знову було в мене падіння з попереднього рівня. А потім ще раз переборов і повернувся, що зветься «шавім». І так повторюється.

Виходить, що я відчуваю, що роблю щось навпаки. І тепер, коли обрізався, тобто удостоївся укласти з Тобою союз, - нічого не роблю для Тебе, а я ж прагну зробити Тобі якусь послугу, аби змогти сказати, що це – не заради винагороди. Але можливість зникла». Якщо так, то претензія Авраама є справедливою.

Проте Творець відповів йому: «Поки не обрізався ти, необрізані приходили до тебе». Адже, врешті-решт, був ти в категорії «необрізаний», навіть коли отримував якийсь підйом в роботі, і все ж таки був «необрізаний». Зате нині удостоївся зустрічати Шхіну, і це те, що сказав йому Творець: «Тепер Я і Мій почет приходимо до тебе». То чого ж ти сердишся на Мене?

Тепер вже є можливість знати правду. Тобто, чиє твердження більш істинне.

Відповідь така, що обидва твердження істинні, як оповідано вище в притчі, тобто, що кредитор, після того, як товариш його показав йому два чеки на п’ять тисяч доларів, оскільки не хотів, щоб товариш його був у смутку – може не вдасться віддати борг вчасно.

І кредитор обурився на товариша через те, що втратив можливість роботи, тобто, якби товариш не показав йому – звідки він може віддати йому, тоді він всі два тижні перебував би в роботі, працював би з собою. Тобто: «Я маю бути в товариській любові, і вірити товаришеві, що він кілька разів подумає, що коли просить у мене щось, то щоб це не завдало мені, борони боже, ніякого горя». А тіло наводить йому завжди зворотні докази, - «Оскільки воно хоче внести в моє серце ненависть між нами. І, само собою, будуть в мене підйоми і падіння. Тоді я втішатимусь від того, що працюю з собою. А тепер, тим, що ти хотів зробити мені добро, - для мене це втрата». Тож з цієї притчі ми бачимо, що обидва праві. Тобто, тим, що кожний стверджує, що бажає показати іншому любов, - цим любов усталюється безповоротно.

Так же й тут, показав Творець Аврааму любов, тим, що прийшов до нього через укладення союзу, що було між ними, як написано: «І уклав Ти з ним союз». Також і Авраам показав, в докорі Творцеві, любов до Нього, що хоче працювати на Нього з наміром не заради оплати. І тому Авраам жадав роботи, званої «прийом гостей», як зазначено вище, де ми пояснили про прийом гостей.

А тепер з’ясуємо те, що ми запитували, - про те, що пояснив Раші: «При спеці дня вийняв Творець сонце з його «чохла», щоб не турбувати його гостями. А оскільки побачив його засмученим тим, що немає гостей, привів до нього ангелів у вигляді людей».

І запитали ми, - чи не знав Творець, що сумував він через те, що не було гостей? Коли так, чому вийняв сонце з «чохла»? І ще запитали, - навіщо було посилати йому ангелів у вигляді людей, бо це виглядає як обман. Була ж Йому проста рада, - знову внести сонце в його «чохол», і, само собою, буде можна людям прийти до нього.

І треба зрозуміти, що означає «виймання сонця з чохла» в духовній роботі. Отже, «світло Творця» називається «день», або «сонце». «Чохлом» зветься те, як меча сховано в піхви. Коли хоче сказати, що світло Творця прикрите, він говорить, - сонце сховане в «чохлі», так, що не відчувається.

А в час роботи, тобто, перед тим, як людина вийшла зі свого себелюбства, вона має працювати в стані приховання. Тобто, навіть коли ще не відчуває смак в Торі чи в молитві, вона повинна докладати зусиль в Торі та в молитві. І не говорити, - коли буде в мене смак в Торі й молитві, тоді я вчитиму. Бо коли людина не думає про себе, а бажає робити послуги Творцю, в такому разі неважливо, який смак вона відчуває. А повинна сказати: «Я виконую зараз заповідь Творця, і бажаю принести Йому задоволення тим, що дотримуюсь Його заповідей, і нема мені чого дивитися на себе, а треба пильнувати лише – від чого Творцю буде більше задоволення.

Проте, оскільки, коли Творець бачить, що людина вже здатна отримувати все ради віддачі, тоді вона заслуговує «відкриття обличчя Творця». І це зветься «вийманням сонця з чохла», коли приховання лику Творця зникає, і замість нього приходить відкриття лику.

І це, як слова кабалістів (трактат Авот, розд.6): «Рабі Меїр говорить: «Кожний, хто займається Торою лішма, удостоюється багатьох речей, і відкривають йому таємниці Тори». Означає, коли займається Торою лішма, тобто не для власної користі, а весь намір – виконання Тори та заповідей лише «заради небес», тоді цим робиться підготовленим до отримання світла, оскільки є тут тотожність властивостей, що зветься злиттям, і це – як Творець бажає віддавати створінням, так і людина хоче віддавати Творцеві.

Тоді, природно, відходить приховання, бо все воно було для виправлення «хліба сорому». А тепер, коли дістається людина до ступеня, коли бажає віддавати, тоді вже немає місця для сорому, бо все, що вона отримує зараз, - не для власної користі, а тому, що Творець бажає цього. І, само собою, заслуговує зустрічі Шхіни. І це зветься «вийманням сонця з чохла», що означає, - виводить вище світло з його приховання, в котрому було досі.

І зі сказаного вже немає питання, - чому вийняв Творець сонце з «чохла», - адже Творець знає заздалегідь, що Авраам жалкуватиме про те, що немає в нього гостей, що звуться «ті, хто проходять і повертаються», тобто підйоми й падіння. І не ввів сонце в «чохол», тобто, не вчинив приховання інакше, як тільки щоб була можливість у людини прийти до «заради небес».

Інакше кажучи, навіть коли не бачить жодної винагороди в своїй роботі, що може прийти до лішма, і неотримання винагороди. І тепер, коли Авраам дістався до цього, звісно, що немає сенсу в прихованні, і, природно, приховання пішло від того, що належить Творцеві. Як написано: «У кожному місці, де згадаю Своє ім’я, прийду до тебе й благословлю тебе».

Проблема тут в «де згадаю». Треба було б сказати, що коли людина згадає ім’я Творця, тоді «прийду до тебе й благословлю тебе». Чому ж «згадаю»? Це ж означає, що Творець згадає Своє ім’я. І треба пояснити це, як сказано вище, - коли людина скасовує себе, як ми пояснили про думку Тори, тобто коли виконує «вмертвляє себе над нею», що означає скасування своєї влади, бо немає іншої влади, крім Єдиного, що є владою Творця, тоді Творець може сказати: «У кожному місці, де згадаю». Чому «Я можу згадати Своє ім’я»? Тому, що людина скасувала це «місце» заради Творця. Тоді реалізується «прийду до тебе і благословлю тебе». І через це все приходить до того, що Творець вийняв сонце з «чохла», що є «зустріччю Шхіни».

Тож, само собою, немає вже тут проблеми, щоби Творець, коли побачив, як він сумує, щоб увів сонце назад у «чохол». Бо це протирічило б меті». Оскільки мета творіння, як написано: «І зробить Мені святилище, і мешкатиму серед вас». І не відійде, - хай нас омине! Увесь час, коли існує тотожність властивостей, тобто, коли бажає віддавати, тоді й Творець приводить Себе туди. Тільки в стані, коли грішать, тобто падають, через якийсь гріх, знову в келім отримання ради отримання, тоді світло йде геть через прогріхи, і це зветься «руйнування Храму».

І через це не міг дати йому можливість прийому гостей. Бо такий стан ще не є святістю, бо є там підйоми та падіння. А послав ангелів, що є цілковитою святістю, бо вже не може бути інакше, оскільки уклав союз з Творцем навіки. Але в образі людей, тобто, що Авраам повинен розкрити цей стан. Що це тільки для видимості. Іншими словами, аби була в нього можливість перевірити себе, чи справді його намір – ради винагороди, тобто зустрічі Шхіни, чи він прагне бути таким, що служить Господареві не для отримання оплати.

І тоді, якщо він радіє тому, що удостоївся гостей, навіть коли потім стане відомо йому, що вони – ангели, то вже перевірку самого себе: що саме він хотів бачити, і чи може обманював себе, бо думав про винагороду, а не про роботу, - він вже її пройшов, тим, що радів з того, що може зараз ще раз прийняти гостей, тобто, що буде в нього можливість роботи. Тоді стало ясно йому, що він працює для того, щоб не отримувати оплату.

І все це так, як пояснював мій, благословенної пам’яті, батько й учитель відоме всім питання про написане: «І сказав: «Не простягай руки своєї до юнака, і не роби йому нічого, бо тепер узнав Я, що боїшся ти Всесильного». І питання таке: чи ж не знав Творець цього ще до випробування?

І сказав, що «бо тепер узнав Я» - це ти взнав, що боїшся ти Всесильного. І мається на увазі, що Авраам бажав знати, чи йде він виключно шляхом Творця, а сам він при цьому начебто й не існує. То через це й влаштував йому Творець випробування, аби знав Авраам, що він здатний його витримати. А справа в тому, що Авраам хотів знати, чи він дійсно достойний, аби тоді вже не боятися притягувати вище світло вниз, адже тоді буде ясно йому, що не завдасть шкоди вищому світлу. Тому що бачитиме, що все його бажання – лише віддавати а не для власної користі, і це зветься «отримувати заради віддачі».

І зі сказаного можна пояснити те, що ми запитували про сказане кабалістами: «Великим є той, хто втішається від праці своєї більше ніж від «страху небес». І запитали: чи дійсно? як може бути таке?

Ось, відомо, що є труд в Торі, і вивчення Тори. Вивченням Тори зветься те, коли Тора навчає нас виконувати заповіді Творця в дії та в намірі. Як ми бачимо, існують два благословення:

а) «Благословен Ти, Творець, …. займатися словами Тори»;

б) «Благословен Ти, Творець, котрий навчає Торі народ Свій, Ісраель».

Тобто, ми складаємо подяку Творцеві за те, що дав нам можливість займатися словами Тори, і мається на увазі труд, котрим ми можемо займатися, і це – заняття Торою. А також дякуємо Творцеві за навчання Торі, тобто, за те, що ми удостоюємося, що Творець навчає нас, - і це зветься – знання Тори, того, чому Тора навчає нас.

І ми потребуємо обох, - і зусиль, і знання. Це те, що ми вчимо: «Немає світла без клі». Це означає, що немає наповнення без хісарону, відчуття нестачі. Подібно до того, як людина не може насолоджуватись відпочинком, якщо не було перед цим клопоту й зусиль.

Проте тут, в роботі Творця, існують дві категорії хісарону:

а) це коли прагне до насолод. І це перша властивість клі, званому «хісарон», коли відчуває, що бракує (івр. «хасер») цієї насолоди:

б) щоби наповнити хісарон, існує умова, - треба заплатити за насолоду. Наприклад, в матеріальному, коли людина заходить в якусь крамницю, і бачить там гарну річ, і бажає її, і хоче дістати її, виходить, що пробуджується в неї зараз хісарон до цього.

І цей другий, хісарон, коли людина бажає отримати цю річ, але не дають їй без оплати. Адже вона повинна заплатити господарю, тоді дадуть їй цю річ. І те, що треба платити, відзначається як зусилля. Тоді це зветься хісарон. Бо людина думає, що якби дали їй без оплати, тоді вона була б позбавлена хісарону. Скажімо, немає в неї грошей, дати за ту річ, що було б заміною, котру вимагають від неї, а вона не може цього дати.

Тож виходить, що зараз є в неї два хісарони:

Перший – що вона жадає цієї речі, і другий – немає в неї можливості оплатити. Виходить, що прагнення до тієї речі породило в людині ще один хісарон. Але хто породив у людини той хісарон, що вона зараз прагне до Творця? Це прийшло згори. І це зветься «пробудженням згори, коли закликають людину, щоб вона увійшла у святість, як написано: «Святими будьте, бо святий Я, Творець». І раптом людина починає відчувати, наскільки вона віддалена від Творця. Тобто, в стані, що перед закликом, турбувалася вона про різні потреби, а тепер вона бачить, що лише духовного бракує їй.

А потім починає думати, - що то дійсно за причина, що не має вона духовного? Тоді приходить людина до рішення, що це лише через брак тотожності властивостей, в сенсі «як Він милосердий, так і ти – милосердий», як вказано вище.

Виходить, що перший хісарон – це те, що немає в неї духовного, це те, що вказано вище, як «перший». А те, що вона має зараз працювати в справі тотожності властивостей, і бачить, що не може, - це другий хісарон. І щодо цього сказали кабалісти (в трактаті Сукка, 42): «Зле начало людини посилюється в ній щодня, і якби Творець не допоміг би їй, не поборола б його».

Однак другий хісарон також приходить згори. Тобто, тим, що Творець навмисне робить, щоб несила була людині подолати його (з причини, про яку ми вже говорили), а тільки за Його допомогою, то виходить, що і цей хісарон також приходить згори. Витікає зі сказаного, що основне зусилля стосується другого хісарону, це зветься що немає в неї чим заплатити ціну, котра вимагається за вивчення Тори.

Значить, щоб заслужити Тору, вимагають за це дорогу ціну, тобто, тотожності властивостей, аби не було «хліба сорому». І це те, як ми пояснили слова кабалістів – «Тора здійснюється лише в тому, хто вмертвляє себе над нею», а це є істинним зусиллям, як вказано вище. І на цей хісарон потім приходить наповнення, що задовольняє його. Тобто, зустріч Шхіни, або таємниці Тори тощо.

І саме тут починається істинний поділ між зусиллям та винагородою. Інакше кажучи, є такі, що бажають трудитися без оплати, що бажають долучитися до таких робітників, котрі служать Господареві заради того, щоб не отримувати винагороду. Або вони працюють аби отримати платню, тобто оплату за зусилля, тобто, дивляться на те, що саме зможуть заслужити своїми зусиллями, котрими є категорія Тори в тому плані, що вся Тора є іменами Творця, і це зветься «і знатимете, що Я – Творец Всесильний ваш».

А як сказали кабалісти, які пояснювали (в трактаті Брахот, 38:1) так: «Аби вивести вас, зробив я вам, щоб ви знали, що Я – Той, хто вивів вас з Єгипту», і пояснив я в 13-й статті 1986, - мається на увазі, що Творець, крім того, що вивів їх з кліпи єгипетської, зробив так, щоб вони удостоїлись знання Творця, а це – знання Тори в плані – «Тора і Ісраель, і Творець – є одне».

А для того, щоб зрозуміти відмінність між зусиллями в Торі та знанням Тори, тобто, - це коли людина бажає лише служити Господарю не заради отримання оплати, без платні, - зветься знанням Тори. А оскільки бажанням Творця є розкрити Тору, як написано: «Творець бажає ради праведності Своєї, - звеличить Тору й прославить її», то людина говорить: «Я згодна докладати зусиль багато годин в Торі, щоб змогти пізнати Тору. А коли бажають дати мені оплату за зусилля, я згодна, щоб оплату дали іншому. Тобто, щоб я докладала б зусилля в Торі, а інший отримав би винагороду, тобто, - знання Тори, - котре має розкритися за зусилля, що доклала».

І це є справжній труд, тому що людина бажає лише зусиль, а не оплати, хоч і оплата дуже важлива для неї, і все ж таки вона поступається нею, через те, що бажає служити Господареві не заради отримання платні. А оскільки бажанням Творця є розкриття Тори створінням, - людина бажає, щоб саме товариш її удостоївся б знання Тори, і хоче продовжити зусилля в Торі. І це дійсно справжнє зусилля, тому що вона прагне знання Тори. А доказ цьому те, що саме людина ця докладає зусиль, а не її товариш. Але через те, що вона бажає, щоб робота її була «заради небес», тому воліє залишатися саме в стані зусиль.

Проте, є люди, які йдуть шляхом «як раби, що служать господарю, щоб отримати платню». І тому все їхнє прагнення - до знання Тори, а не до зусиль. А згідно з тим, що сказали кабалісти (в Мідраш Раба, глава «Ве-зот а-браха»): «Сказав Творець Ісраелю: «Присягаюсь, уся мудрість і вся Тора – легка річ: кожен, хто страшиться Мене й виконує слова Тори, - вся мудрість і вся Тора в його серці».

А щоб дістати винагороду без зусиль, і оскільки страхом перед Творцем можна легко осягнути мудрість і Тору, без жодних зусиль, як сказано в Мідраші, і тому вони бажають бути в трепеті перед Творцем, щоб отримати винагороду, що зветься «мудрість і Тора». Виходить, що цей трепет перед Творцем стоїть на основі себелюбства, тобто, служить Творцеві, щоб отримати винагороду, і це зветься ло лішма, і це називається «думкою обивателів», як зазначено вище. І, як сказав Рамбам, - «до того, як збільшиться їхнє знання і здобудуть додаткову мудрість, навчають їх займатися Торою та заповідями ло лішма, ради отримання винагороди».

І зі сказаного можемо пояснити те, про що ми запитували, про сказане кабалістами: «Великим є той, хто втішається від праці рук своїх більше, ніж від страху перед небесами». І запитали ми, - як може бути таке? А з того, що з’ясували, можна відповісти: «страх перед небесами» - це коли бажає здобути мудрість і Тору легко, без зусиль. Тобто, сподівається оплати, а не зусиль, тож не бажає служити Господарю не заради отримання винагороди. І хоче не служби, що зветься зусиллям, а платні, і це є «ло лішма», тобто за оплату.

А той, хто втішається від праці рук своїх, тобто, зусиллями в Торі, і думає не про оплату, а про те, що зусиллям своїм він заслужить клі, тобто місця, в яке може облачитися Шхіна, оскільки є тут тотожність властивостей світла та клі, і все його бажання, - лиш тільки принести задоволення Сотворителю своєму, а не власна користь, як сказано (в справі, що прийом гостей важливіший від зустрічі Шхіни), то напевно, що цей рівень, втіха від своїх зусиль, більш важливий від «страху небес», бо страх перед Творцем, - мається на увазі, що він ло лішма, в той час як той, хто втішається від зусиль своїх, думає тільки про лішма, тобто, не має він іншого наміру, як тільки віддача.

Але ж не треба ускладнювати питання щодо Мідраша, де сказано, що Творець говорить: «Присягаюсь, уся мудрість і вся Тора – легка річ: кожен, хто страшиться Мене й виконує слова Тори, - вся мудрість і вся Тора в його серці». Бо згідно з поясненим вище, це зветься ло лішма. Тож як може заслужити мудрість і Тору? А Творець говорить, що страхом таки можна заслужити мудрість і Тору.

Це можна пояснити відповідно до відомого всім утруднення щодо тексту (в Торі, глава Матот, 31:2): «І говорив Творець, сказавши: «Помстись помстою синів Ісраеля мідьянітянам… І говорив Моше до народу, сказавши: … і підуть на Мідьян, зробити помсту Творця в Мідьяні». І виникає питання, - чому поміняв Моше те, що сказав йому Творець? Бо Творець сказав – «помста синів Ісраеля», а Моше сказав народові «помста Творця в Мідьяні».

А справа в тому, що Творець створив світ з метою насолодити створіння, тобто, щоб створіння отримали добро й насолоду. А з тієї причини, щоб не було неприємності, що зветься «хліб сорому», в тих насолодах, котрі отримають створіння, було зроблено виправлення, що отримувачі дістануть добро й насолоду від Творця лише за умови, коли вони зможуть отримати заради віддачі. І це зветься злиттям в тотожності властивостей.

І це те, що сказали кабалісти (в трактаті Хаґіґа, 7): «Як Я безкоштовно, так і ти безкоштовно». Означає це, - «як Я бажаю дати вам задоволення й насолоду без жодної оплати, а хочу Я, щоб ви мали втіху, так само «так і ти безкоштовно», тобто робота, котру ви виконуєте для Мене, буде без оплати, без жодної винагороди вам за вашу роботу», - а це зветься тотожністю властивостей.

І через це можна пояснити, що Творець сказав Ісраелю: «…легка річ… - вся мудрість і вся Тора в його серці». Але людина має сказати, - не бажаю я насолоди, котру Ти хочеш дати мені, таку, що зветься «Бо це довгота днів твоїх, і привабливіші від золота і безлічі червоного золота, й солодші від меду та стільникового меду». І цим вона поступається, попри те, що душа її дуже жадає всіх цих добрих речей. І все ж, оскільки все це входить в келім себелюбства, а себелюбство утворює розрив між людиною і Творцем через розбіжність властивостей, а вона бажає тотожності властивостей, - і через це відмовляється.

І саме ті, хто бажають тотожності властивостей, і хочуть бути між тими, хто служить Господареві не за оплату, саме ці люди є такими, в яких є клі для вищого світла, і в цього є кілька назв: «перебування Шхіни», «зустріч Шхіни», або «таємниці Тори», або «світло Тори», - і тоді реалізується мета творіння, котрою є «насолодити створіння».

А зі сказаного зможемо пояснити вираз кабалістів: «Великим є той, хто втішається від праці своєї більше ніж від «страху небес». Бо щодо страху небес написано: «Щасливий муж, який боїться Творця», а про того, хто втішається від праці своєї, написано: «Труди руки свої, - і їстимеш, щасливий ти і добре тобі. Щасливий ти в цьому світі, і добре тобі в світі прийдешньому». А стосовно страху небес не написано «в ньому, і добре тобі».

Отже, «цей світ» треба розуміти як час роботи, а «світом прийдешнім» зветься час винагороди, котру отримають після роботи. Як написано: «Сьогодні виконати їх, а назавтра отримати оплату за них». Тому, стосовно «страху небес», - головною оплатою для людини є те, що легко отримає потім мудрість і Тору, що зветься «майбутнім світом». Цього вона сподівається, що удостоїться потім, - добра. Тому написано «в ньому» один раз, бо написано лише «в ньому щасливий ти», тобто оплата, котра в світі майбутньому, - на це людина сподівається. А «цим світом» зветься час зусиль, і від цього вона не почувається щасливою, і щодня стоїть і чекає, - коли я удостоюсь оплати, що зветься «мудрість і Тора».

Але той, хто втішається працею своєю, виходить, що добре йому під час роботи, бо тільки цього він бажає, бо бажає служити Господареві не за оплату. Тож виходить, що він насолоджується в цьому світі, що є категорією «сьогодні зробити їх», а також заслуговує світу прийдешнього, що зветься «і назавтра отримати оплату за них».

І сказаним маємо пояснити те, що запитували про сказане кабалістами, - «доклав зусилля і знайшов», - адже зусилля воно без ніякої підготовки. І треба було б сказати: «доклав зусилля і придбав». Тобто, що робота була підготовкою для надбання. Але знахідка є тим, що трапляється, коли немає наміру. І зі сказаного виходить, що зусилля є метою, тому що людина бажає служити Господарю не за оплату, і, як я говорив вище, людина згодна, щоб знання Тори, котре розкриється після її зусиль, отримав би її товариш, оскільки Тора розкривається лише після зусиль, і це визначається як світло та клі. Тобто, хісарон і наповнення. І тепер, після того, як людина надала клі і хісарон, вона згодна, щоб наповнення удостоївся її товариш.

Виходить, згідно з цим, що під час роботи людина зовсім не думає про оплату. Коли так, то її зусилля не було підготовкою до знахідки, котрою є знання Тори, бо не щодо цього був намір, коли вона працювала. Бо людина прагнула бути серед працівників, що служать Господареві не заради винагороди. І тому зусилля не були підготовкою до надбання. Бо Тора називається «надбання» (трактат Авот, розділ 6). Через це й сказали «доклав зусилля і знайшов». Оскільки те, чого удостоїлась людина, - це знання Тори, котре прийшло їй без наміру, без жодної підготовки до цього, і само собою зветься це знахідкою.

А те, що сказано вище про Авраама, - що навіть після того, як удостоївся зустрічати Шхіну, прагнув ще приймати гостей, оскільки бажав, щоб було ясно, що намір його - не отримати оплату, а бути служителем Господаря не заради винагороди. Зрозуміймо ж те, що пояснив мій батько й учитель про відому всім проблему в тому, що написано: «І побачив Ісраель», а потім написано: «І повірили». Витікає з цього, що перед тим, як побачили, то, хай нас омине! – не вірили? І пояснив, що означає це, що навіть після того, як удостоїлися побачити, - прагнули стану віри.

І зі сказаного видно перевагу, котра є в роботі, більша, ніж сподівання винагороди.