Зоар в главі «Балак» пише: «І якщо скажеш, що Творець захотів так: - дати первородство Ісраелю, а не щоб по закону, - іди й дивися: Ейсав був кліпою й сітрою ахрою. І відомо, що кліпа (в сенсі «шкаралупа») передує плоду, і тому він вийшов першим. І коли вийшла кліпа й була видалена, ось, є мозок (плід). Орла (крайня плоть), вона перша, і це – Ейсав, вона назовні. І тому вийшов першим. Бріт («обрізання», «союз»), який є дорожчим за все, тобто Яаков, - він розкрився потім. І тому те, що Ейсав випередив, не вважається первородством, бо він є кліпою й орлою, у яких немає жодної цінності й порівняння з мозком та брітом. Та й вийшов він першим за тим же принципом, «кліпа передує плоду», кінець цитати.

І слід зрозуміти, навіщо йому потрібно пояснювати, адже це питання вже пояснили мудреці (наведено в Раші на початку глави «Берешит»): «Сказав рабі Іцхак: «Було б почати Тору з «Цей місяць для вас…», що є першою заповіддю, даною Ісраелю. А чому почав з [слова] «Берешит» (спочатку), - для того, щоб про силу діянь Творця повідомити Його народові, дати їм спадщину народів. Бо якщо скажуть народи світу Ісраелю: «Грабіжники ви, бо захопили землі семи народів”, - вони скажуть їм: «Уся земля належить Творцю, Він створив її і дав тому, кому вважав справедливим, за Своїм бажанням дав їм і за Своїм бажанням взяв у них і дав нам».

Якщо так, то й тут, в справі первородства, та ж сама річ: спочатку дав Ейсаву, а потім взяв у Ейсава й дав Яакову. І не можна сказати, що первородство не подібне до земель тому, що землю дано продавати й дано дарувати, тоді як, мовляв, первородство є реальністю, тобто той, хто народився першим, називається «первістком», і змінити неможливо. Але ми бачимо, що й первородство є річчю, яку дано продати, і само собою, можна вже сказати, що дано взяти в цього й дати іншому. Інакше, як Яаков міг би купити первородство в Ейсава. Як написано: «І продав своє первородство Яакову».

З цього ми бачимо, що первородство подібне до землі, яку можна передати, як сказано вище. Якщо так, то на що натякає нам цим поясненням, коли говорить тут, що оскільки плоду передує кліпа, тому не вважається те, що народився першим, народженням первістка.

А для того, щоб збагнути цю справу, спочатку слід знати, що таке кліпа. І що таке «мозок», і що таке орла, бо Зоар називає Ейсава назвою «орла», і що таке «бріт», бо називає Яакова назвою «бріт». І упередимо спочатку ціллю творіння: що це таке? А потім зможемо з’ясувати, що є головним і що другорядним, для того щоб знати поняття плоду і кліпи, що має бути перед плодом, і чому це так обов’язково, що не може бути інакше.

Ось щодо мети творіння зрозуміло, що вона для того, щоб дати благо Його створінням. І через це створив Творець створіння, - «суще з нічого». І це створіння зможе отримати благо й насолоду, котрі Творець бажає дати йому. І це створіння називається «бажанням отримувати заради отримання». Виходить, відповідно, що ми можемо говорити про щось, тільки якщо є в нього бажання отримувати, інакше це не називається «створінням», щоб ми змогли говорити про нього. Бо створіння називається «клі», а «світла без клі не існує». Тобто про світло ми можемо говорити лиш тільки, коли світло зодягнуте в клі.

Однак це клі, зване «бажання отримувати задоволення й насолоду», отримало лише після того, як сталося виправлення, що зветься «тотожністю властивостей», для того, щоб не було «хліба сорому». Як відомо, коли людині потрібно щось отримувати, існує сором, як сказали мудреці про вислів «крум зулут лі-вней адам» (коли підноситься низькість синів людських), що коли людина мусить отримувати від людей, обличчя її змінюється як «крум». Тому зроблено виправлення, що зветься «скорочення й утаєння», щоб не отримувати ніякого задоволення інакше, як з наміром заради віддачі. Згідно з цим виходить, що ми маємо розрізняти дві речі.

Перше, і головне, - це клі, і зветься воно «бажання отримувати благо й насолоду». І якщо немає цього бажання, немає про що й говорити. Однак з цього феномену походить сітра ахра і кліпот, бо в процесі спуску світів з’являється для нас (наш) корінь, і це означає, що з цієї точки відкрите розповсюдження з розкриттям усього зла. Тобто, як сказав мій пан, батько й учитель, скорочення є коренем судів, і це означає: тому й сталося скорочення, щоб не отримувати заради отримання, а тільки заради віддачі. А отже, порядок такий, як пояснено в ТЕС (част.1), що спочатку було скорочення за вибором, тобто ще не було заборони отримувати. Але потім утворилася заборона отримувати. Тобто, щоб не було нікого, хто захотів би порушити заборони скорочення. Однак, завдяки другому скороченню народилося щось нове, тобто вже існує хтось, хто бажає отримати заради отримання. Але кліпот ще не було.

Проте, після розбиття келім, яке було в світі Некудім, народилися кліпот, але ще не було в них певної будови, а називалися кліпот тоді «вав з точкою». І ще вони не мали конструкції світів. А тільки після гріха Адама а-Рішона з древом пізнання, коли облачення впали в кліпот, дістали тоді кліпот будову чотирьох світів, на зразок того, як у святості. І називаються «чотири світи АБЄА нечистоти». І це поняття, наведене в «Передмові до книги Зоар» (п.29), де пишеться так:

«І знай, що наша робота впродовж сімдесяти цих років поділяється на чотири частини:

Частина перша – це досягнути надмірного, без обмежень, бажання отримувати, в усій мірі його зіпсованості, під впливом системи чотирьох світів АБЄА нечистоти. Бо якщо не буде в нас цього дефектного бажання отримувати, ми ніяк не зможемо його виправити. І згідно з цим, недостатньо тієї міри бажання отримувати, що вкарбована в тіло від його народження на світ, а повинно ще, крім цього, побути вмістилищем для нечистих кліпот не менше 13 років. Тобто, щоб кліпот панували над ним, і давали б йому свої світла, бо їхні світла все далі збільшують його бажання отримувати, адже наповнення, які кліпот забезпечують бажанню отримувати, даються лише для того, щоб розширювати вимоги бажання отримувати. І якщо не зміцнюється за допомоги Тори та заповідей, щоб очистити бажання отримувати й обернути його на віддачу, то бажання отримувати продовжує розширюватись упродовж усього його життя.

Частина друга – це від 13 років і далі, бо тоді дається сила точці в серці людини, яка є «ахораїм» - зворотною стороною, - святої душі, одягненої в бажання отримувати з часу народження людини. Проте, не починає пробуджуватися раніше, ніж через 13 років. І тоді людина починає входити під владу системи світів святості, у тій мірі, в якій займається Торою та заповідями. І головна функція в той час, це досягти й збільшити духовне бажання отримувати. І тому визначається цей ступінь, що з’являється після 13 років, як категорія святості. І це як «свята служниця», яка служить своїй пані, тобто – святій Шхіні. І ця служниця приводить людину до лішма, і вона заслуговує, що перебуває на ній Шхіна.

А останній ступінь у цьому розподілі той, що полюбить людина Творця з великою пристрастю, як сказав поет: «Як згадаю Його, не дає мені це спати».

І зі сказаного зможемо зрозуміти, що таке святість і що таке кліпа. Поняття святості з’ясовується з вислову «присвячене Творцю», і означає це, що воно не належить нам, тобто що це не в нашому володінні, а ми висвячуємо це для Творця. Тобто, людина видаляє це з володіння «невігласа» й вводить його у володіння святості. Проте, не можна сказати, що вводить це у володіння святості, якщо це не було спочатку у владі людини. І тоді можна сказати, що людина виводить це зі свого володіння й вводить у володіння святості. Тому мусить людина спочатку бути у володінні кліпи, до 13 років, як сказано вище, і тоді вона відчуває, що має вона своє володіння, тому що кліпа, що зветься «бажання отримувати заради отримання» називається «відмінністю властивостей», що відокремлює її від Творця. І цей феномен, клі отримання, яке людина здобула в той час, коли була під владою кліпи, до 13 років, дає їй відчути себе господарем в домі, тобто що вона може робити все що захоче, тому що не відчуває ніякого іншого володіння, крім свого.

І через це, коли кажуть чоловікові після 13 років, що ось, прийшов час, коли ти повинен скасувати своє володіння й сказати, що немає жодного іншого володіння крім Творця, тоді він починає думати й сумніватися, навіщо я маю скасовувати своє володіння й казати, що тільки Творець є господарем, а я його «раб», і не маю я ніякого надбання, а як сказали мудреці: «Те, що купив раб – це купив його господар», і це означає, що мені слід служити Творцеві, щоб Він мав задоволення».

Тоді тіло чоловіка, зване «бажання отримувати» висуває жорстке твердження: перш за все «я» повинно вірити, що існує зв’язок у Творця зі створінням. А потім «я» повинно бачити, що варто вірити, що Творець є господарем. Але навіщо «я» повинно анулювати своє володіння й дбати тільки про те, щоб було задоволення Творцю? Який зиск є мені в цьому? Однак воно розуміє, - оскільки вірить, що існує зв’язок у Творця зі створіннями, тобто вірить, що всім бажанням Творця є дати благо створінням, - розуміє, що воно має бачити в цьому стані не більш ніж те, як Творець служить йому. Тобто, Творець – слуга, а чоловік – хазяїн, і він - господар у домі, а на Творця покладено обов’язок обслуговувати його, коли чоловік є паном, а Творець є слугою.

Проте, коли кажуть йому, що слід знати правду, що Творець є господарем, а ми – створіння, і немає в нас ніякого знання щодо світу. І чи приймаємо ми на себе Його царювання, і чи є світські люди, що не бажають прийняти на себе Його царювання, - їм це нічим не допомагає, а робить Творець те, що Він бажає, а створіння вимушені примусом приймати Його команди, як сказали мудреці (в трактаті «Авот», розд.3, п.20): «І стягують з людини, коли відомо їй і коли не відомо».

Виходить, що людина навіть не згодна з тим, що кажуть їй, але те, що вона не бажає вірити, це не міняє реальності, тобто Творець є господарем і робить Він те, що хоче. Але люди не здатні бачити істину, і через це не бажають вірити. Однак, коли людина, боже збав, не вірить у це, вона не може прийняти на себе бути слугою Творця, тобто вірити, що Він є паном, а ми Його слуги. Бо таке можуть саме ті, хто вірить.

Але хоча й немає істинної віри, є все ж сорт людей, що таки вірять, що Творець є Сотворителем і Він створив світ з ціллю, яка зветься «дати благо Своїм створінням». А також вірять, що Творець заповідав нам через Моше, учителя нашого, щоб ми виконували Тору та заповіді, які Він дав нам. Однак у все це ми можемо вірити й тому, що це варто робити, тобто Він заплатить нам за те, що ми трудимося в роботі виконання Тори та заповідей. І є їм на що спертися, як сказали мудреці (в трактаті «Авот», розд.2, п.16): «Якщо багато вивчав Тору, дають тобі щедру оплату, і вірним є Він, Господар твоєї роботи, який дасть тобі винагороду за твої дії, і знай, що надання винагороди праведникам - в майбутньому прийдешньому».

Отже, ми бачимо, що існує поняття віри у Творця й в Його Тору, і люди дотримуються легкої заповіді, як і суворої. Однак все це виміряється тим, «чи варто», а це означає – заради отримання винагороди, що зветься «ло лішма». Але потрібно пам’ятати те, що сказали мудреці: «Із ло лішма приходять до лішма». Якщо так, то це вже визначається як певний рівень в святості. Але коли кажуть комусь після 13 років, що нині прийшов час, коли ти повинен скасувати особисте володіння й сказати, що в світі немає ніякого володіння, а сам ти не більше, ніж служитель, який обслуговує Творця з наміром не отримувати винагороду, тоді тіло протидіє цьому.

І починається тоді робота, що є основною, - тому що вона проти природи. Тому повинна людина вірити вище рівня знання й сказати своєму тілові: «Що ти маєш знати, що не здатне ти виконувати роботи надання задоволення Творцю без ніякої оплати. Адже ти народилося в рамках природи бажання отримувати, і ця природа є необхідною, бо лише вона і є всім створінням, як відомо, бо бажання отримувати, що зветься «хісарон і прагнення отримувати насолоду», воно називається «суще з нічого».

І виходить, відповідно: те, що ми називаємося «створіннями», - це саме через бажання отримувати, його ми можемо називати іменем «створіння».

І це бажання існує на всіх рівнях й у всіх світах святості. Але в святості це бажання отримувати виправлено наміром «заради віддачі». Виходить, що головним є бажання отримувати, а відмінність між святістю та нечистотою й між життям та смертю, вона лише в намірі.

Означає це, якщо отримання – заради віддачі, це зветься «святість», оскільки існує тут тотожність властивостей. А тотожність властивостей називається «злиттям», як сказали мудреці про вислів «і злитися з Ним», що означає «злийся з Його властивостями: як Він милосердний, так і ти милосердний». І через це людина злита з життям живих. Виходить, що посилають їй життя згори.

Тоді як, коли не може надати жодній дії намір «заради віддачі», - перебуває в стані розбіжності властивостей з Творцем, оскільки Він – той, хто віддає, а створіння бажають отримувати. І через це вони відокремлюються від життя життів. Само собою, є в них лише смерть. І це називається кліпою, хоча й з’являється в створінні, як основне. Бо інакше, якщо немає там бажання отримувати, немає про кого й говорити. Але разом з тим, якщо немає в неї виправлення віддачею, вона називається «кліпа», «сітра ахра», «ангел смерті» тощо.

Бачимо ми, згідно з порядком виправлень, що перш за все має бути бажання і прагнення отримати насолоди, а потім кажуть, що повинні знати, що не можна отримувати з наміром себелюбства. І попри те, що є велика жага до отримання насолоди, все одно мусять подолати цю пристрасть і працювати з собою так, щоб захотіти отримувати насолоду тільки лиш за умовою: він здатен спрямувати намір на отримання, на те, що якщо він отримує нині, то це тільки тому, що Творець бажає, щоб він отримав насолоду, то на основі цього він і отримує, через те, що хоче дати задоволення Творцеві.

Бо своє володіння він вже скасував, тобто не хоче отримувати нічого в клі, зване «бажанням отримувати». Але оскільки Творець бажає, щоб він отримав, і через те, що він каже: наразі я бажаю отримати задоволення й насолоду тому, що Творець цього хоче, а я бажаю задовольнити бажання Творця, - тому він отримує нині благо й насолоду.

Але для того, щоб людина прийшла до цього рівня, що зветься «все бажання людини - лиш тільки давати задоволення Творцю», - починається справжня робота. Тому що слід розрізняти в справі духовної роботи дві категорії.

Перша – це дія, бо важко людині поступитися насолодою. І не має значення, яка то насолода, будь-яка. Скажімо, наприклад, насолода спокоєм. Коли людина повинна йти виконувати роботу в матеріальному, для того, щоб отримати матеріальну оплату, вона йде працювати на будівництві, або на заводі, і певно, що важко їй поступитися насолодою спокою. Але оскільки має вона більше страждань від того, що не буде їй що їсти, то через це вона й відмовляється від насолоди спокою й приймає на себе труд, тому що завдяки цьому вона досягне насолоди ще більшої.

А чим вона велика, - тим, що тут людина виграє дві речі: не буде їй страждань від того, що немає чого їсти, або ж не має вона страждань сорому від того, що немає їй що вдягнути. А також буде в неї насолода від їжі й задоволення в тому, що є в неї пристойний одяг. І тоді людина поступається насолодою спокою, але страждань не відчуває від того, що не має спокою. Хоча й можна сказати, що коли людина відмовляється від сну, є в неї страждання бажання сну, крім того, що бракує їй насолоди сну. А також, коли працює, можна сказати, що крім того, що людина поступається насолодою спокою, має вона страждання руху. І особливо, коли вона працює на фізичній роботі, відчуває вона страждання також і під час роботи, але вони не подібні стражданням, які людина відчуває, коли вона голодна, або коли вона має йти між люди, туди, де святкують або «бріт міла» (обрізання), або весілля й тому подібне, - і немає їй уві що вбратися. І тому легше їй відмовитися від спокою й прийняти на себе клопоти зусиль. Бо це ми бачимо, - як ведеться у світі, коли поступаються спокоєм і йдуть працювати. Якщо так, то страждання від позбавлення набагато важчі.

Те ж саме відбувається в час, коли кажуть людині: поступись відпочинком і починай працювати в Торі та заповідях. Тоді вона відразу питає, як в матеріальному: «Якщо я відмовлюсь від відпочинку, яка мені буде винагорода? Я хочу бачити вигідність цього». Про це говорить Рамбам (в кінці «Законів повернення»): «Оплата тобі буде в цьому світі й у світі прийдешньому, і врятуєшся від нещасть й усіх злих речей». Тоді людина може вірити в те, що кажуть їй і діяти у виконанні Тори та заповідей заради небес. Тобто, вона спрямовує намір на те, що тим, що вона виконує Тору та заповіді, які Творець заповідав нам через Моше, вчителя нашого, за це ми отримуємо винагороду за роботу та зусилля. І коли ми відмовляємося від багатьох насолод, які Тора заборонила нам, і за це ми отримуємо винагороду на кшталт того, як коли ми працюємо на якомусь підприємстві, чи на якомусь будівництві через те, що отримуємо платню.

Те ж саме ведеться також і в духовному. Тобто ми працюємо у Господаря, і не те, щоб Він був господар одного підприємства, а ми віримо, що Він є господарем усього світу, - і в Нього ми працюємо. І кажуть нам: поступись тією роботою, де ти працюєш у маленькій фірмі, де дають тобі невелику зарплату, - і працюй у великого Господаря, який є господарем усього світу.

Але, відповідно, постає питання: чому всі не приходять працювати в Пана всього світу?

Відповідь, вона проста: оскільки не бачимо оплати на місці, а потрібно вірити в оплату, яку отримаємо після закінчення роботи. І через це не всі здатні вірити у винагороду. І оскільки є сумніви в оплаті, і повинні ще й вірити, що кінець-кінцем отримаємо платню, - через це небагато тих, хто рвуться до цього. І оскільки звичай у світі працювати за винагороду, в якій упевнені, а не сумнівну, тому є велика різниця між матеріальним і духовним. Але потрібно знати, що вся відмінність полягає в тому, що тут, в духовному, немає оплати на місці, а потрібно вірити. Це й є всією різницею.

Проте, ми бачимо, що з’являються люди, які хочуть виконувати Тору та заповіді, незважаючи на те, що весь час, аж поки прийшли до цього, були вони в середовищі людей світських, але вони приходять і кажуть, що хочуть повернутися до Творця. І коли запитують їй, що то за причина, що вони хочуть поміняти життєвий шлях противу того, до чого були звичні весь час, вони кажуть, що це тому, що не знаходять смак в житті, тобто в себелюбстві. І через те, що немає людині, що отримати й дати їм (бажанням свого себелюбства), бо не має вона, що їм дати (бажанням себелюбства), тому вона хоче виконувати Тору та заповіді.
Оскільки вона чула, що від Тори та заповідей таки можна отримати насолоду, тоді буде людині чим порадувати своє бажання отримувати. Тобто, весь той час, коли вона бачить, що є в неї можливість забезпечувати бажання отримувати матеріальними насолодами, - не має вона потреби міняти свій життєвий шлях. Але якщо чує, що існує феномен віри, і що існує Господар, який керує світом, і створив Він світ не просто так, а з певною метою, і мета ця зветься «дати насолоду Своїм створінням», то коли людина чує це, і немає в неї задоволення від матеріальних насолод, оскільки не відчуває в них смаку життя, щоб задля них варто було жити в світі й терпіти, - адже кожен страждає на своєму рівні, - тому, коли така людина чує, що є місце, і там таки є щось, що світить трошки в житті, тоді вона може вийти зі сфери матеріальних насолод, попри те, що ми казали вище, що в матеріальні насолоди немає потреби вірити. Тоді як духовні – вони в цієї людини під сумнівом, а тільки вірити потрібно, що «шана зрештою прийде», тобто кінець-кінцем вона отримає винагороду. Але через те, що немає в неї задоволення від матеріальних насолод, то вона може перейти на бік святості й виконувати Тору та заповіді.

Але коли людина занурена в матеріальні пристрасті й знаходить в них задоволення, навіть коли це задоволення тимчасове, а потім вона побачить, що не має ніякої втіхи, вже вона як та дитина, що в полоні в ідоловірців, і немає в неї сили вийти з-під їхньої влади.

Проте навіть після того, яка такі люди прийняли на себе тягар Тори та заповідей, буває іноді, що збуджується в них тема матеріальних пристрастей, і тоді важкою стає для них робота. Але потрібно знати, - те, що пробудилися в них матеріальні пристрасті, тобто, коли починають вони відчувати смак в них, те, чого не відчували перед цим, а також ті люди, які народилися з релігійним вихованням і виконують Тору та заповіді з часів своєї юності, і коли починають діяти у віддачі, збуджується в них смак до матеріального більший, ніж тоді, коли почали займатися роботою віддачі, - то це так, як сказали мудреці (трактат «Сангедрін», 75:2): «І сказав рабі Іцхак: «Відтоді, як зруйновано Храм, забрано смак злягання й дано тим, хто робить прогріхи».

І слід пояснити «Відтоді, як зруйновано Храм», тобто в час, коли святість, що в серці людини зруйнована, «забрано смак злягання», бо «злягання» є назвою, що узагальнює всі насолоди. «І дано тим, хто робить прогріхи», і це дивує, чому належить тим, хто припускається прогріхів, відчувати насолоду в матеріальних справах більше за тих, які не роблять прогріхів. Начебто належить їм отримати винагороду за те, що вони роблять прогріхи, щоб відчували вони більший смак насолоди, ніж інші.

Аби зрозуміти це, повинні ми подивитися, як воно ведеться в процесах цього світу. Тобто, якщо хтось може зробити, щоб людина працювала в нього за невелику оплату, - не дасть їй більше, і кожна людина намагається дістати робітника, щоб працював у неї й виконував би все, що вона вимагає від нього, а платила б йому меншу зарплату. Але не можна сказати, що платитиме йому більше, ніж робітник вимагає. І зі сказаного виходить, коли йдеться про роботу Творця, коли зле начало приходить до людини й каже їй: «Поруш заповідь Тори». Тоді людина питає його: «що даси мені?» Тоді зле начало каже їй: «дам я тобі за це те, що ти слухатимешся мене, скажімо наприклад, двісті грам насолоди» Тоді людина каже йому: «за двісті грам насолоди я не хочу порушувати заповідь Творця». Отже, зле начало мусить додати їй ще сто грамів, аж поки людина вже не зможе відмовлятися від такої насолоди, тоді вона мусить слухатися злого начала.

Виходить, згідно з мірою, якою людина оцінює величину гріха, в цій мірі важко їй порушити заповідь. І оскільки ця дія, порушення заповіді Творця, важка, і є правило, що за важку роботу потрібно давати добру оплату, тому, позаяк важко людині зробити цей прогріх, тому зле начало вимушене дати добру платню, тобто велику насолоду за порушення. Тоді як, коли не важко порушити заповідь Творця, то зле начало не зобов’язане давати людині велику оплату.

Відповідно, виходить, ті світські люди, що взагалі не виконують Тору та заповіді, не відчувають, що вони роблять цим якийсь прогріх. Як сказали мудреці (трактат «Йома», 86:2): «Зробила людина прогріх і повторила, - робиться для неї дозволеним». Якщо так, то злому началу не потрібно давати їм смак в прогріху, бо для них припускатися прогріхів не є чимось важким, щоб мусили платити їм за те, що порушують заповіді. Тому немає в них великого смаку в прогріху. Бо воно завжди знайде робітників, які бажають працювати для нього, і само собою немає потреби платити їм великою насолодою.

Тоді як ті люди, які не бажають припускатися прогріхів, і коли діє людина, і відчуває, що зараз зробить прогріх, - важко їй зробити це. І тому зле начало вимушено давати їм таке, щоб відчули великий смак в прогріху, інакше не прислухаються до нього, щоб виконувати його розпорядження. Тому воно мусить платити їм багато насолод.

І цим можна пояснити «Відтоді, як зруйновано Храм», тобто коли не існує святості в серці людини, «забрано смак» - загальний, всіх насолод, званий «зляганням», і «дано тим, хто робить прогріхи». І означає це, що кожного разу, коли людина відчуває, що вчинила прогріх, вона відчуває смак. Але «зробив прогріх і повторив, - робиться для нього дозволеним», - вже зле начало не дає людині насолоду, тому що вона вже працює без ніякої оплати, оскільки аж ніяк не важко їй робити прогріхи.

Тому, існує велика помилка між людьми релігійними, бо є такі, хто думає, що є у світських людей смак в матеріальних насолодах. Бо оскільки вони служать злому началу без ніякої оплати, то вся життєва сила їхня це те, що проти служіння Творцю, і немає в них насолоди, як думають релігійні, тому що зле начало не дає оплату марно, як зазначено вище. Тому не дивуйся, якщо людина бачить, що коли починає виконувати роботу віддачі, вона відчуває ще більшу жагу до матеріальних насолод. Це не тому, що дістала падіння, а навпаки, оскільки тепер вона вже не бажає отримувати ради отримання, а хоче вона тільки віддавати, і через це зле начало, коли приходить заважати її роботі віддачі, воно дає їй більший смак в матеріальних насолодах, для того, щоб послухалася б його й не змогла б більше подолати його бажання отримувати.

Тоді як до того, як почала людина роботу віддачі, тоді, коли займалася матеріальними пристрастями, не мала вона такого вже й великого жадання до матеріальних пристрастей, тому займалася ними без великої насолоди. Тоді як зараз, коли почала роботу у віддачі, то якби не відчувала великий смак, певно не було б злому началу що робити, бо ясно, що не слухалася б його. Виходить, що в тій мірі, якою людина віддаляється від себелюбства, в цій же мірі починає відчувати ще більший смак (в матеріальних пристрастях), бо інакше не послухається (злого начала).

І зі сказаного виходить, що немає чого людині жахатися того, що посеред роботи дістає жадання до матеріальних пристрастей при тому, що раніше такі пристрасті для неї були ніщо. Але тепер, оскільки вона має кожного разу виправляти клі отримання, то що більшою є насолода, це означає, що й бажання її набагато більше. І коли виправляє бажання, тобто переборює його, тоді людина з’ясовує щоразу для себе бажання, зване «клі», тим, що вибирає його з кліпот і вводить у святість. І через це дають їй щоразу пристрасть ще більшу, як сказано вище.

Але кожного разу людина повинна молитися, щоб дали їй силу згори, щоб змогла вона подолати це клі, що зветься «бажання». І це називається «виправлення келім, що в корені її душі». І ці келім, які людина має виправити, - (виправлення їх) починається з келім матеріального бажання отримувати, і насамкінець приходить, коли виправляє келім, тобто бажання отримувати речі духовні. І про всі їх вона повинна просити у Творця, щоб дали їй силу екрана, що є допомогою, яку дають згори, як сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають».

А тепер перейдемо до з’ясування того, що ми запитували.

1) Про те, що Зоар пояснює, що дано первородство Яакову, - хоча Ейсав народився першим. І пояснив, що Ейсав був кліпою, тому вийшов першим. А потім вийшов Яаков, тому що порядок такий, що «кліпа передує плоду». І запитували ми: адже є вже просте пояснення, як наводить Раші на початку глави «Берешит», що написано: «Про силу діянь Творця сказав Його народові… Бо якщо скажуть народи світу Ісраелю, - грабіжники ви, - вони скажуть їм - вся земля належить Творцю, Він створив її і дав тому, кому вважав справедливим дати, і за Своїм бажанням взяв у них і дав нам». І якщо так, навіщо він додає тут інше пояснення.

2) Чому необхідно, щоб був стан «кліпа передує клі». А зі сказаного це виходить просто, що оскільки Творець створив світ, і зміст «створіння» - це клі, як відомо, бо світло не називається створінням, а зветься «суще з сущого». А тому неможливо сказати, що необхідно було спочатку створити виправлення для створіння, до того, як є що виправляти. Пояснення сказаного: перш за все створив клі, зване «бажання отримувати». А потім з’явилося щодо цього клі виправлення, зване «скорочення й приховання». І тоді долучається до нижніх категорія народів світу, що є бажанням отримувати заради отримання, і це – клі, позбавлене виправлення. І клі без виправлення називається «кліпа».

Якщо так, то й не може бути інакше, оскільки неможливо виправити те, що поки що не народилося в світі. Отже, те, що вони кажуть: «Він створив це» - сенс цього, що Він створив світ за прийнятим порядком, тобто, спочатку з’являється хісарон, а потім можна виправити хісарон. І через це згідно з правилом кореня й гілки, спочатку слід вийти з отримання заради отримання, що є категорією, протилежною Творцю через розбіжність властивостей, званою «народи світу». Як написано в Зоар: «У народів світу все добро, яке роблять, задля себе роблять його». І це зветься «кліпа, що передує плоду». Тобто, кліпою називається те, що непридатне до їжі, тому що вище благо не входить в келім отримання після виправлення скороченням.

І зовсім інше, коли приходить виправлення, зване «заради віддачі», що є категорією «Яаков». І це називається «плід», тому що на бажання отримувати існує тепер виправлення, – надання задоволення Творцю. І вже є можливість їсти плоди, тому що вже існує тут тотожність властивостей між світлом і клі. Тоді клі удостоюється плодів. У той час як про сітру ахру сказано в Зоар: «Інший бог оскопився й не дає плодів». І те, що каже, що Яаков називається «бріт» (союз), це тому, що укладення союзу означає, що буде тотожність між ними. І це як написано: «Бо знак союзу вічного між Мною й синами Ісраеля, знак цей – навіки». Виходить, що те пояснення, яке висловив рабі Іцхак, сенс його – від «сили дій Його», і це те пояснення, що Творець створив світ згідно з порядком, коли «кліпа передує клі». І за принципом кореня й гілки виходить, що спочатку потрібно створити кліпу, яка є отриманням заради отримання, а потім з’являється виправлення, і це – Ісраель, або ж Яаков. Виходить, те, що каже: «Взяв у них і дав нам», щоб виправити, тому що таким є порядок.