Творець і Ісраель пішли у вигнання

Стаття 27, 1986 р.

(переклад з івриту)

В Зоар, в главі Бехукотай, щодо уривку: "І покараю вас всемеро проти гріхів ваших", пише так: "Прийди й бач вищу любов Творця до Ісраеля. Подібно до царя, в якого був єдиний син, і грішив він проти царя. Одного дня завинив перед царем. Сказав цар: "Всі ці дні карав я тебе, і не приймав ти цього. Віднині й далі дивися, що зроблю тобі. Якщо вижену тебе з країни, то може постануть проти тебе ведмеді що в полі, або вовки польові, або вбивці, і зведуть тебе зі світу. Що я зроблю? Вийдемо, я і ти, з країни». Так, навіть Я, як написано, означає: "Я і ви вийдемо з країни". Тобто, підемо у вигнання, і покараю вас виходом у вигнання. І якщо скажете, що Я залишу вас, то адже Я з вами". Кінець цитати.

І слід зрозуміти справу виходу народу Ісраеля з країни за межі її, що зветься "вигнання серед народів". Що це означає в поняттях духовної роботи? Тобто, що називається "країною, землею", і що зветься "виходом з країни". І в чому суть того, що коли грішить людина – карають її і присуджують до вигнання, котре буде між народами світу. Чим це допомагає, і яку користь це приносить на шляхах духовної роботи. Тобто, в чому полягає виправлення, коли виходять у вигнання бути під владою народів світу. І ще треба зрозуміти, як можна сказати, що Творець виходить також з країни йти з народом Ісраеля в вигнання, чи не "Сповнена вся земля славою Його", і, як написано: "Царство Його в кожній владі", що навіть кліпот - Він підтримує в них життя, і як можна сказати, що виходить у вигнання разом з народом Ісраеля, і начебто Його немає в країні.

А для того, щоб зрозуміти сказане через духовну роботу, маємо знати спочатку, що таке земля Ісраеля, і що таке за межами землі Ісраеля, і чому називається вихід з землі за її межі вигнанням між народами. А також треба зрозуміти, певно, що вигнання є виправленням гріхів. Тобто, тим, що терпітимуть вигнання, страждання вигнання приведуть до повернення в каятті, і тоді можна повернути їх в країну. Але ж написано: "І змішаються з народами і навчаться від їхніх діянь." Якщо так, які страждання вигнання вони відчувають, що були б причиною, щоб розкаялися й повернулися в країну? Тобто, як він може знати благо землі Ісраеля, щоби прагнути до нього, і земля ця була б причиною того, щоб мусив розкаятись через любов до землі Ісраеля.

Відомо, що ця земля зветься "малхут", і зветься "свята Шхіна", і зветься "кнесет Ісраель" (зібрання Ісраеля), яка є сукупністю всіх душ, що означає, що вона має отримати добро й насолоду, бо задумом творіння було дати благо Його створінням, тобто, щоб душі отримали добро та насолоду.

А порядок сходження вниз був зі світу Нескінченності до світу скорочення, а потім до лінії, на яку облачаються п’ять парцуфів світу Адам Кадмон, а потім до п’яти парцуфів світу Ацилут. А потім малхут світу Ацилут утворила три світи БЄА. А потім створено було Адама Рішона і зовнішня сторона його тіла подібно до нинішнього матеріального тіла, зробилася з біни де-малхут світу Асія, як написано в ТЕС: "А потім було в нього НАРАН від БЄА, а потім було в нього НАРАН від Ацилут".

Згідно з цим, виходить, що земля Ісраеля, звана "малхут Ацилуту", а про світ Ацилут написано: "Не оселиться з Тобою зло", що означає, що там немає зла абсолютно, а лише в світах БЄА існує аналіз добра та зла. А там (в Ацилуті) добро і зло відкриті, так, як задумав дарувати душам. Як сказали кабалісти про вислів "Спочатку створив Всесильний", - "Немає іншого початку крім Ісраеля", що все для Ісраеля, тобто для душ Ісраеля. А Адам Рішон, після того, як згрішив з Древом пізнання, вивели його з Ацилуту, і спустився в БЄА, і тоді почав він процес повернення і виправлення гріха. І завдяки цьому він повернувся і ввійшов в  Ґан Еден (райський сад), тобто в Ацилут. А виправлення було в тому, що вигнали його з Ґан Едену, як написано: "І сказав Творець, - а тепер може протягне руку й візьме також з Древа життя, і з’їсть і житиме вічно. І вислав його Творець з Ґан Едену, обробляти землю, з котрої його взято".

І пояснив мій пан, батько й учитель, що то за страх, через який вигнали його з Ґан Едена, бо написано: "Може протягне руку і візьме також з Древа життя і з’їсть і житиме вічно". І сказав, - оскільки Адам згрішив з Древом пізнання, то якщо людина отримує покарання, тобто відчуває страждання від покарання, котре дали їй, ці страждання приводять до повернення в каятті й виправлення гріха та пошкодження, котрі спричинила. Але, коли людина не отримує покарання, і не відчуває страждань від гріха, котрий вчинила, певно, не розуміє, що треба покаятися за це. І, як написано в Зоар ("Передмова книги Зоар", стор.186 і в Суламі п.192): "Плакав рабі Шимон і говорив: "Горе, якщо скажу, горе, якщо не скажу. Якщо скажу, знатимуть грішники, як служити Господареві їхньому".

І пояснює в коментарі Сулам так: "Указує цим, що не може розкрити в цьому місці свої слова повністю, тому що боїться, щоб не пошкодити грішникам. Тому, що збирається розкрити тут, як приліпитися до Древа життя, і не торкатися ніколи до Древа смерті, і це зробить гідними лише тих, хто вже виправили категорію Древа пізнання добра і зла. Але грішники, які не ще виправили гріх Древа пізнання добра та зла, не можна їм знати це, бо вони мають трудитися спочатку на всіх роботах, аж поки виправлять гріх Древа пізнання. І знайдеш таке також в написаному: "Може простягне руку й візьме також з Древа життя і їстиме, і житиме вічно". Бо після того, як згрішив Адам з Древом пізнання, вигнано було його з Ґан Едена з побоювання, що може приліпиться до Древа життя і житиме вічно. То виходить, пошкодження, котре зробив в Древі пізнання, залишиться назавжди невиправленим".

І згідно з цим виходить. Те, що виводять людину з країни, мається на увазі малхут небес (влада властивості віддачі), котра була в неї, оскільки не може відчути важливості духовного, тієї, котру відчувала перед тим, як вивели її з малхут небес. І пішла у вигнання, тобто, як написано: "І змішаються з народами і навчатимуться від їхніх діянь", а зветься це так, що попали в поневолення до народів, тобто, всі пристрасті, що ведуться у народів світу, панують і над народом Ісраеля, який пішов у вигнання. І тоді не мають вони ніякого зв’язку з духовним, і лише те, що вони звичні виконувати, бо так заведено, - цього вони дотримуються, але більш за це не спадає їм на думку, що мають вони що виправляти.

Виходить згідно з цим, що треба вирізнити дві характеристики в справі вигнання:

1) Що вийшли у вигнання під владу народів. І весь розум та розсуд, і як міркували, коли були на своїй землі, тобто на рівні малхут небес, коли думали щодня, як вийти з себелюбства і прийти до любові до Творця, - а коли згрішили, вийшли у вигнання, можуть тлумачити це як роботу особистості, адже, як відомо, ціле та частка дорівнюють одне одному. Це означає: якщо людина, коли жила в своїй країні, згрішила, тобто коли отримала якесь світіння згори, - скористалася ним для власної користі. Отже, сказала, що тепер вже є в мене трохи смаку в Торі та заповідях, то не маю я тепер необхідності потребувати віри вище знання, і це зветься "гріх", оскільки завдала шкоди вірі вище знання.

І через це вигнали її з землі, і падає під владу пристрастей народів світу. А як вже живе в вигнанні, відразу захворіває на забудькуватість, і не пам’ятає, що колись була на своїй землі, тобто, що була в стані малхут небес, і думала тільки як дістатись до злиття з Творцем, а бажає продовжувати так усе своє життя, тобто дбає тепер лиш про те, як задовольнити ті потреби, які є вимогами тіла для власної користі, і ніщо інше її не цікавить.

А коли минає якийсь час, - а щодо кожного є особистий розрахунок (тобто, на небесах, коли судять людину, то в кожного є особистий рахунок, на який саме термін залишають її у вигнанні, аж поки одержить пробудження згори) – людина отримує пробудження зверху і починає відчувати, що вона у вигнанні, і починає нагадувати собі, як вона впала "з високої гори в глибоку яму". 

Тобто, в час, коли жила в землі Ісраеля, пам’ятає, що дивилася на весь світ як на якийсь непотріб, і завжди думала, - навіщо Творець створив грішників у світі, яку втіху та користь можуть ці грішники дати Творцеві? А тепер вона дивиться на себе, на те, як вона сама тепер у вигнанні, - що вона може дати Творцеві, щоб було задоволення вгорі? І тепер починає відчувати страждання від того, що спустилася з рівня "людина" до рівня худоби, тобто бачить, що є в неї зараз жадання до тваринних приваб, чого не було в неї до того, як вигнали її з її країни.

І починає відтак прагнути до Творця, щоб наблизив її та ввів би знову в землю Ісраеля, і врятував би від тваринних пристрастей, і щоб дав їй задоволення від їжі, що личить людині, тобто, від дій віддачі, а не те, щоб живлення її було від їжі худоби, як сказали мудреці: "Коли сказав Творець Адамові Рішону, - колючки й будяк роститиме тобі [земля], потекли очі його слізьми. Сказав, - я й віслюк мій їстимемо з одних ясел? Коли ж сказав йому, - в поті чола свого їстимеш хліб, - відразу заспокоївся".

Виходить, неначе це Творець повідомив йому: "Колючки й будяк роститиме тобі", а до того як сказав йому Творець, - він не бачив, що їжа його лише "колючки й будяк", що є виключно їжею худоби? І можна пояснити це так, що дано було йому пробудження згори, коли нагадали йому про те, що було до гріха, про ті високі рівні, котрі були в нього, а з виходом з Ґан Едена, неначебто забув він усе.

І це зветься, що Творцеь сказав йому це, тобто тим, що отримав від Творця пробудження згори, згадав те, що мав. Тоді почав відчувати страждання від того, що викинули його з Ґан Едену і став плакати, - чому він стоїть на тому ж рівні, що й худоба. Тобто прожиток його лише від того, що належить до себелюбства, а це зветься "їжа худоби". І це - "потекли очі його слізьми, сказав, - я й віслюк мій їстимемо з одних ясел?" Іншими словами, їжа, те, що живить його, буде подібна до тваринної, бо зможе діставати задоволення тільки від того, що належить до себелюбства.

Проте, коли сказав йому: "В поті чола свого їстимеш хліб», - заспокоївся". І пояснив Раші: "в поті чола свого" – після того, як багато попрацюєш для нього". І маємо пояснити "праця" – що це? Як ми вчимо, оскільки Адам вже відчув, що стоїть на рівні, подібному до худоби, звідси виходить, що відчуття також має бути в такій мірі, що приводить аж до страждань, коли пускатиме сльози про свій стан, жалюгідний та  низький, як сказали мудреці, що "потекли очі його слізьми".

І тому страждання, через те, що людина відчуває себе подібною до худобини, дають їй сили докласти великих зусиль вийти з себелюбства, що є властивістю худоби, і заслужити рівня "їжа людини", що означає, що тепер людина здатна втішатися від дій віддачі. І згідно з цим виходить, що треба розрізнити дві характеристики в вигнанні:

1) Коли людина перебуває в вигнанні, але не знає, що вона нині в вигнанні, а добре їй в цьому стані. А шукає вона кількості, тобто більше грошей, більше пошани тощо. Але хай знає, що була вона колись на ступені "Адам", що зветься "земля", яка є "малхут небес". Це вже забулося їй з серця. І взагалі, жодна думка не приходить людині в голову про те, що треба поміняти свій прожиток, і те живлення, котре отримує в клі себелюбства, і зветься воно "їжа худоби", - не приходить їй в голову, що треба замінити, щоб були в неї думки про віддачу.

Виходить з цього, що стосовно джерела живлення, - адже вона живиться лише з того, що є в келім себелюбства, - цього вона не бажає міняти, а бажає поміняти тільки те, що туди попадає. Наприклад, людина хоче поміняти квартиру, і це тому, що вже не дістає насолоди в тій квартирі, в якій живе, а бажає іншу, бо з нової квартири таки буде їй втіха. Також і меблі міняє, бо з цих не може вже отримати насолоду, а коли буде в неї нове начиння, тоді її бажанню отримувати буде від чого здобути насолоду, і таке інше.

2) Однак не міняти джерело постачання свого. Тобто сказати, що хай би живлення її приходило б від джерела віддачі і лише в келім віддачі, - це їй і на думку не спадає. Як відомо, одержувач не може зрозуміти, як можна живитися від того, що він віддає. А той, хто віддає, навпаки, коли бачить, що займався отриманням, - він соромиться перед самим собою робити таке, що сам вважає ницістю. Але насправді, треба поміняти джерело постачання, бо існує прожиток, який дається в келім себелюбства, і це живлення приходить від кліпот, і є прожиток, що йде в келім віддачі, і це приходить від світів святості.

Тому, згідно з двома зазначеними характеристиками, що існують у вигнанні, виникає запитання, що є причиною того, що людина таки відчує, що перебуває в вигнанні. І через це відчуває страждання, бо бажає вийти з вигнання, як сказано про вигнання з Єгипту: "І застогнали сини Ісраеля від роботи, і закричали, і піднісся їхній лемент до Всесильного від роботи". Маємо сказати, що це пробудження приходить від Творця, тобто щоб не залишатися їм у вигнанні, в стані забування, - то Творець дає пробудження.

Виходить згідно з цим, - вони відчувають, що існує духовне, проте це духовне, воно в стані ницості, і через це боляче їм, - чому "Шхіна у вигнанні", і чому духовне має смак праху? Тобто, коли вони бажають працювати заради віддачі, вони не здатні шанувати цю роботу так, як мали б відчувати, що зараз вони виконують святу роботу, а не роботу людей, подібних худобі.

А насправді все навпаки, бо коли працює на користь людини, - відчуває смак в роботі, але коли виконує роботу Творця, - не відчуває жодного смаку. Тобто, та дія, яку людина виконує, коли бачить, що її бажанню отримувати є що отримати, коли винагорода світить їй під час роботи, - через це вона відчуває смак. Але коли вона міняє намір під час роботи, і говорить, що ця дія – не для отримання винагороди, відразу відчуває свою слабкість, так, що не здатна докласти зусиль, і робота відразу починає йти через великі лінощі.

Виходить згідно зі сказаним, що Творець неначе з’являється людині й говорить: "Подивись на свій ниций стан, адже ти буквально наче худобина", і людина починає відчувати страждання з того, що не має вона ніяких людських відчуттів, і це болить їй, і відчуває страждання та біль від того, що вона перебуває в вигнанні під владою народів світу, тобто, що відчуває зараз, що є в неї злі пристрасті, що личать лише сімдесяти народам.

А до того, як це відкрилося їй, як відчула свою ницість, жила людина в світі, що був увесь – добро, тобто, не відчувалося ніякого недоліку в тому, що перебуває в ницості. І не відчувала вона, що це – низький стан, а навпаки, поводилася як решта людей, все прагнення яких – пристрасті та шанолюбство, та гроші й подібне. Однак зараз, коли розкривається їй Творець, щоб вона побачила, що подібна до худобини, а не до людини, - вона відчуває страждання, тобто, якщо могла б вийти з вигнання, була б рада цьому розкриттю.

Але оскільки вона зараз у вигнанні, то бачить це, але не бачить можливості, як можна вийти з вигнання. Виходить, ці страждання спричинюються до нестійкості, тобто не знає, що робити. З одного боку, людина бачить наразі, що відчуває істину, тобто, до якого сорту людей вона належить, оскільки є люди, що належать до тваринного виду, і є люди, що належать до людського. А якщо ще точніше, то треба виділити три види:

а) є люди, що зовсім не належать до духовного;

б) є люди, що займаються Торою та заповідями, але заради отримання винагороди;

в) є люди, що працюють не ради винагороди.

Виходить, з одного боку, людина може бути нині щасливою з того, що бачить істину, тобто, до якого сорту людей вона належить, і до якого рівня вона має намагатися дійти. Але разом з цим, вона відчуває наразі біль та страждання, через те що бачить, наскільки віддалена від злиття з Творцем. Тобто, вона бачить, що не здатна зробити нічого для Творця, а за всі свої дії бажає отримати винагороду, а з боку бажання віддавати вона не бачить жодної можливості вийти з цього власними силами.

І виходить згідно з цим, що людина прагне до стану, коли б вона належала до другого виду, бо тоді мала б вона сили до роботи, адже винагорода тоді світила б їй, і на її думку тоді була б у стані, близькому до Творця. І говорила б завжди з Творцем, і просила б в Нього оплату за свою роботу, і почувалась би досконалою, що не бракує нічого, бо була б впевнена в оплаті, адже вона виконує заповіді Творця. А Творець певно, бачить, що немає багато людей, котрі мали б прагнення дотримуватись Його заповідей. А вона таки ж намагається виконувати Його заповіді, то напевне Творець рахуватиметься з нею, і дасть їй за це гарну платню.

І само собою, після такого розрахунку, людина почуває себе, що перебуває між хмарами небесної височіні, і всі там дивляться на весь світ, що певно "завдяки їхнім заслугам в Торі світ існує", як сказали мудреці: "Світ не зможе встояти без Тори". Виходить, що тоді людина була б буквально одною з найщасливіших у світі.

А тепер, коли вийшла з другого стану, і Творець освітив їй насправді те, що головне в роботі на Творця це намір принести задоволення Творцеві, а не щоб для власної користі, а сама людина бачить, наскільки вона віддалена від істини, - то відчуває себе протилежною. Тобто, замість того, що я думала, коли була в ло лішма, і було гарне відчуття, що я в злагоді з Творцем, адже я намагаюся дослухатися до Нього, наскільки це можливо, і звуся "робітником Творця", і певно, вся та платня, котру гарантував нам Творець, безсумнівно приготована для мене, і чого мені ще бракує? - то тим більше, коли я почну працювати заради віддачі, відразу ж відчую піднесення. Однак, не так воно. І хоч зараз, коли людина дійшла до відчуття правди, що головне це працювати для Творця: "І безсумнівно, я маю радіти, що (дякувати Богу) стала я на правильну путь, і це приведе мене до близькості Творця, і коли так, то мала б я бути завжди в піднесеному настрої і говорити, що бачу, що Творець милосердиться наді мною, і не дає мені працювати марно, а всі мої зусилля будуть тепер аби прийти до мети, що зветься "злиття з Творцем", - проте, відчуває себе в стані протилежному.

Тобто нема їй тієї радості, котра була в неї тоді, коли працювала ради отримання винагороди. Через те, що бачить людина, що не має вона нині допомоги від свого тіла, адже вона говорить йому: "Засвой собі, що віднині й надалі я не дам тобі ніяких прибутків в роботі, бо тепер я працюю не ради власної користі, а хочу я робити лише на користь Творця. Тоді тіло не згоджується давати сили для роботи. Виходить, що людина тепер падає в стан ницості.

Але до того, як було їй дано розкрити правду, була вона завжди в піднесеному настрої, позаяк бачила як щодня вона все більше додає в згаданих вище діях, і оплата була гарантована. Проте саме зараз – це час істини, коли людина може підняти щиру молитву до Творця, аби вивів її з вигнання, бо перш ніж розкрили їй згори, що вона перебуває в вигнанні під владою себелюбства, неможливо було, щоб Творець вивів її з вигнання, оскільки поки що не бачила, що вона в вигнанні, під владою народів світу, котрі звуться "бажанням отримувати ради отримання". Якщо так, то в людині не було хісарону, щоб Творець задовольнив би її потребу, тобто, щоб вивів її з вигнання. Виходить згідно з цим, що Творець дав людині клі, тобто хісарон, а потім Він дає їй світло, і обидва вони приходять згори, як світло, так і клі.

І цим зможемо пояснити те, що ми запитували, що Зоар говорить Ісраелю в час, коли ті грішать, - сказав Творець: "І покараю вас виходом у вигнання, і якщо скажете, що покину вас – навіть Я з вами". І ми запитували, - як це може бути, щоб Творець вийшов з землі Ісраель за її межі, у вигнання, чи не "Сповнена вся земля славою Його"? І як може сказати, що виходить назовні? І ще запитували, що додає нам те покарання, що ми виходимо у вигнання, адже напевно все, що Творець робить, це лише на благо людини, коли так, то що людина виграє з того, що виходить у вигнання під владу народів світу?

А з того, що ми пояснили вище, виходить, що те що говорять "Сповнена вся земля славою Його", - навчає нас, що з боку Творця немає жодних змін у світі, а все це, як написано: "Ти – Той самий ще до створення світу, і Ти – Той самий після створення світу". А всі зміни лише з боку готовності одержувачів, тобто, наскільки вони зможуть віднести свою роботу лише до віддачі Творцеві, - в цій мірі зникає скорочення і розкривається світло, що приховане для нижніх, і цим отримують нижні добро та насолоду.

І це зветься, що "народ Ісраеля мешкає на землі Ісраеля". Тобто, коли відчувають, що Творець є категорією "земля Ісраеля". Інакше кажучи, оскільки "народ Ісраеля" перебуває в "землі Ісраеля", тоді Творець зветься на ім’я дії, - того, що Він являє Себе створінням, щоб вони пізнали б і знали б Його, коли будуть готові до цього. А якщо вони грішать, і можуть завдати шкоди, тобто отримати вищий достаток і передати його кліпот, котрі є категорією себелюбства, тоді вимушено треба "вивести Його з землі Ісраеля", тобто знову з’являється скорочення і зникає світло.

І це зветься, що вони вийшли з країни, де місце малхут небес, що зветься Шхіною, і виходять у вигнання під владу народів світу. А виправлення з того, що виходять у вигнання, таке:

а) перш за все, щоб не зіпсували вищий достаток;

б) тим, що коли вони у вигнанні, Творець не покидає їх у вигнанні, як пояснено вище, бо є іноді, що людина перебуває в вигнанні, але не знає, що це вигнання і що треба тікати з цього місця, тобто зі стану, в котрому вона перебуває і отримує живлення, і це місце зветься себелюбством. А навпаки, всі страждання, що відчуває, вони від того, що не може задовольнити те, чого народи світу прагнуть від неї силою, котрою вони панують над людиною, тобто, не може задовольнити їх всіма насолодами, що належать до себелюбства.

І це те, що говорить Зоар: "Якщо вижену тебе з країни, то може постануть проти тебе ведмеді що в полі, або вовки польові, або вбивці, і зведуть тебе зі світу." Це означає, що зведуть тебе цілком з духовного світу, і залишать лише в матеріальному світі, що зветься себелюбством.

Тому, щоб не пропали у вигнанні, навіть Творець виходить з ними у вигнання, тобто, Він розкривається їм у формі вигнання. Інакше кажучи, Творець називається Його ім’я, на ім’я дії, котру Він здійснює. Оскільки він надає їм нині властивість вигнання, тобто, щоб відчули, що перебувають у вигнанні, - це зветься, що Творець вийшов з ними у вигнання. А те, чому Він дає їм відчуття вигнання, - це для того, щоб не пропали повністю в вигнанні через те, що не відчувають, що викинули їх з країни і вони перебувають зараз під владою народів світу.

А тепер зрозуміємо те, що ми запитували, - що це за виправлення, що виведено їх з країни:

1) Щоб не зіпсували те, чого досягли, що виглядало б як такий, хто знає свого Пана, і наміряється збунтуватися. Це означає, що він знає свого Пана, але не здатен бути виключно в стані віддачі.

2) Щоб тим, що вони будуть у вигнанні, вони відчули б потребу перебувати лише в стані віддачі, бо цим удостояться злиття з Творцем, а страждання вигнання повернуть їх до добра.

А те, що ми запитували, - що означає, що "Творець виходить у вигнання", - треба пояснити, що оскільки Творець дає їм смак вигнання, отже, це називається, що "Творець вийшов із властивості "земля жадана й добра", і впливає на них такою властивістю, котра їм на благо.