У главі «Бешалах» ми знаходимо, що писання каже нам: «І не повів їх Всесильний шляхом землі філістимлян, бо близький він, то може передумає народ, побачивши війну і повернуться до Єгипту». Якщо так, випливає з цього, що близький шлях, він недобрий. А щодо другого Песаха ми читаємо: «Говори до синів Ісраеля, кажучи: «Кожен з людей, якщо буде нечистий від мертвого або буде в дорозі, далекій для вас, то влаштує Песах Творцеві наступного місяця». Тобто, якщо він в дальній дорозі, не може влаштувати Песах у призначений час.

Бачимо ми: глава «Бешалах» каже, що близька путь це не добре, як написано «і не повів… бо близький він», а от дальня путь – краща. А в главі «Бегаалотха» написано, що той, хто в дальній дорозі, відтерміновує [святкування] до другого Песаха. То виходить, що далекий шлях, він гірший за близький.

Перш за все ми повинні знати, що поняття шляхів, - «близький шлях», і «далекий шлях», - про які говорить Тора, явно натякає на те, щоб прийти до досконалості мети. Якщо так, важко зрозуміти, як близький шлях може бути недобрим. Тобто, смисл, який пропонує Тора, полягає в тому, що «побачивши війну, повернуться до Єгипту», але оскільки «близьким» називається близький до Творця, то якщо він близький до Творця, - як можна сказати, що «передумає народ… і повернуться до Єгипту». Ми розуміємо, що якби передумав народ на шляху, далекому від Творця, тоді годилося б сказати «може передумає народ, побачивши війну і повернуться до Єгипту».

Ось, в главі «Р’е» каже писання: «А якщо завеликим буде для тебе шлях, бо не зможеш винести його, тому, що далеко від тебе те місце, що обере Творець Всесильний твій помістити там Своє ім’я…» Сказав мій пан, батько й учитель пояснення про це, спитавши: який смисл того, що писання пояснює нам про «якщо завеликим буде для тебе шлях, бо не зможеш винести його». І сказав, що оскільки людина повинна прийняти тягар малхут небес, то має це бути «як віл під ярмо і віслюк під поклажу», і людина не зможе винести цього, тобто важко буде їй терпіти той тягар, що й є сенсом «не зможеш винести його», - і через це далеким буде для тебе шлях.

У той час, якби людина таки прийняла на себе тягар малхут небес, тоді побачила б, що все – близьке до неї. Тобто те, що людина бачить, що далеко від неї «місце, яке обере Творець Всесильний твій помістити там Своє ім’я», - тобто місце, де обрав Творець поселити ім’я Своє, як написано «І зробіть Мені святилище і мешкатиму серед вас», - задалеко це від людини, щоб могла влаштувати в серці своєму місце для перебування там Шхіни, означає, що далеко це від розуміння, щоб мала людина силу утворити місце для перебування Шхіни в серці своєму. І все це тому, що «не зможе винести його», - що не хоче прийняти на себе бажаний шлях «як віл під ярмо і віслюк під поклажу».

Виходить, відповідно, що людині потрібно віддати усі свої сили лиш тільки для цього. Тобто, щоб завжди обдумувати способи, як прийняти на себе такий тягар. І всю свою роботу повинна людина сконцентрувати на цьому, тобто при всьому, чим займається в Торі та заповідях, має вона прагнути, щоб ці дії дали їй змогу прийняти на себе тягар малхут небес не заради отримання винагороди. І що це є тим місцем, котре обрав Всесильний помістити там ім’я Своє.

Як відомо, «Його іменем» називається малхут, яка зветься «Шхіною», а це означає те, що каже Зоар: «Бо Він – Шохен (той, хто мешкає), а вона – Шхіна», як сказав мій батько й учитель, місце, де Творець відкритий, називається Шхіна, бо Творець називається «Шохен». Але коли він називається «Шохен», - там, де є той, хто осягає Шохена, і він каже, що Шохен і Шхіна не є двома речами, а вони є одне. Тобто, Шохен – так називається світло без клі, а Шхіна – це місце, де Творець розкривається. Отже: що є в місці, де Творець розкривається? – лиш тільки Творець і нічого іншого. Проте, як зазначено вище, - світло і клі, тобто що існує клі, яке осягає світло.

І згідно з цим висновується, - що то за місце, яке обрав Творець оселити там Своє ім’я? Це те, як ми вивчаємо: потрібно нам виправити наші келім отримання, щоб були вони заради надання задоволення Творцю, і це буде тотожністю властивостей, і тоді в цьому місці розкриється ім’я Творця.

А тому, - як можна сказати на близький шлях «і не повів їх Всесильний… бо близький він»? Але ж виходить, що дорога далека, як написано про другий Песах: той, хто був у далекій дорозі, відтерміновує до другого Песаха. А написане в главі «Р’е»: «А якщо завеликим буде для тебе шлях, бо не зможеш винести його», згідно з тлумаченням мого батька й учителя означає, що поняття далекості місця випливає з причини «не зможеш винести його», тобто стерпіти тягар малхут небес. Якщо так, як може бути, що далекий шлях буде кращим за близький?

В трактаті «Ірувін», 53:2, наведено від імені рабі Єгошуа бен Хананья, який сказав «Одного разу йшов я дорогою і побачив одного хлопчика, що сидів на перехресті доріг. Спитав я його: «Синку, якою дорогою піти до міста?» Сказав він мені: «Ця – довга і коротка, а ця – коротка і довга». Пішов я дорогою короткою і довгою. Коли дістався до міста, оточували його сади й цитрусові плантації. Повернувся я назад, сказав йому: «Синку, чи не сказав ти мені, що ця – коротка?». Відповів мені: «Рабі, чи не сказав я тобі «коротка і довга»?» Висновок з цього той, що є поняття «близька і далека», і «далека і близька».

А в главі «Ніцавім» написано: «Бо ця заповідь, яку Я заповідаю тобі сьогодні, не прихована вона від тебе і не далека вона. Бо близька до тебе річ ця дуже, в устах твоїх і в серці твоєму, виконувати її». Висновок з цього той, що поняття «близький» це добрий шлях, як написано «в устах твоїх і в серці твоєму виконувати це», а не як в главі «Бешалах».

І щоб зрозуміти наведене вище, слід пояснити це на прикладі порядку, як починається духовна робота. Бо існує поняття практичної роботи, і також є поняття роботи з наміром, тобто людина повинна працювати також з наміром. Це означає, щоб у час виконання заповідей мала вона добрий намір, а це означає те, з яким наміром вона виконує заповіді, тобто причина, що приводить її до виконання заповідей.

Оскільки слід спрямовувати дії, щоб були вони не заради отримання винагороди, але людина народжується з клі отримання, а воно якраз таке, що неможливо зробити жодного руху без того, щоб отримати оплату, тобто винагороду за роботу. І це сидить в нашій природі, і ми не робимо жодного руху без того, щоб побачити його вигідність, чи буде нам за це більше насолоди, коли ми жертвуємо своїм спокоєм.

Тобто те, що ми поступаємося станом, в котрому перебуваємо, це для того, щоб отримати насолоди більше, ніж є в нас наразі, перш ніж ми покинемо насолоду і підемо виконувати іншу дію. Бо ясно, що людина думає, що тим, що чинитиме зараз нову дію, вона дістане більшу насолоду.

Якщо так, людина мусить діяти й виконувати Тору та заповіді не через те, що Творець бажає, щоб ми робили це, а це ми бажаємо виконувати Його бажання аби було Йому задоволення від того, що ми слухаємо Його. А оскільки Він гарантує нам велику оплату за те, що ми будемо Його слухати, то через це ми й стараємося виконувати те, що Він вимагає від нас, тому що ми дивимося на добру платню, котру Він дасть нам за нашу роботу.

І це подібно до людей, що працюють на підприємстві у господаря. І порядок такий, що працюють по вісім годин, і завдяки тому, що робітники працюють у нього, господар має прибуток. А тому є втіха господареві з того, що є в нього робітники і виконують його бажання. А деяка частина з робітників приходять до господаря і пропонують йому, що позаяк вони бачать, що він горює з того, що гарантував комусь деяку кількість продукції, виробити її за певний термін, а вони бачать по темпу роботи, як робітники працюють і видають продукцію за вісім годин роботи, що він не зможе виконати угоду, яку уклав з кимось і видати йому продукцію в призначений термін.

А тому вони згодні працювати в нього понаднормовий час, хоча й мають вони бути вдома відразу після восьми годин роботи, адже потрібно займатися дітьми, і в одного з них дружина трохи хвора, тому відразу ж після роботи вони намагаються скоріше прийти додому, і все одно, оскільки вони бачать скруту господаря, вони згодні працювати в нього додатковий час.

І ясно, що господар, коли він чує про ту самовідданість, яка є щодо нього у його робітників, які не можуть стерпіти його біду, і через це згодні працювати наднормові години, тому що знають, що господар у сутужних обставинах, бо змушений виконати умови контракту, за якими він пообіцяв покупцеві видати продукцію у певній кількості в зазначений час, а при робочій нормі у вісім годин немає можливості виконати те, що він зобов’язався.

Тому те відчуття, що є в них у серцях щодо того, хто дає їм роботу, не залишає їм можливості бути у спокої, нічого не роблячи для господаря. А отже вони згодні докласти зусиль більше, ніж є в них сили. Тобто, як сказано вище, попри те, що це після робочого дня, і те, що є в кожного сім’я багатодітна, і також в одного з них дружина трохи хвора і він мусить поратися також в домашньому хазяйстві, все одно їхнє сумління не дає їм залишити господаря в скруті.

Тому вони й прийшли до нього і сказали йому, що ми вирішили, що будемо працювати додатковий час для тебе. І коли господар чує про відданість його робітників, спостерігає він тепер щось нове. Тобто, до того, як ці робітники прийшли до нього показати йому своє співчуття, він думав, що всі, хто працюють у нього, позбавлені внутрішніх відчуттів і будь-якого сумління, а те, що вони роблять саме в нього, а не когось іншого, це тому, що він дає більшу зарплату, ніж інші, через це вони й працюють у нього. Але тепер він бачить інше, - що помилявся у своїй оцінці щодо робітників.

Але потім вони кажуть йому: «Однак ти маєш знати, що за додаткову роботу, тобто щоб працювати також вночі, ми хочемо аби ти заплатив нам за наднормові години вдвічі більше за те, що ти платиш нам за звичайний робочий день.

Тоді господар знову починає думати: те що вони хочуть працювати наднормові години, - чи це дійсно так, як вони кажуть, тобто що хочуть врятувати мене зі скрутного становища? Чи навпаки, оскільки вони бачать, що я перебуваю під тиском обставин, тому вони вимагають від мене велику суму за додаткові години роботи, тому що знають, що немає в мене виходу. Отже, вони дають зрозуміти, щоб я знав, що повинен буду дати їм стільки, скільки вони бажають, бо вони розповідають мені про моє сутужне становище, в якому я опинився, щоб я знав, що їм відомий мій стан, тому хочуть натиснути на мене, щоб я заплатив їм за додаткові години стільки, скільки вони вимагають.

І зі сказаного вище можна дістати приклад для нашої роботи у виконанні Тори та заповідей, тобто розрізнити між діянням та наміром. Діянням називається, коли людина має на увазі виконати дію, яку Творець наказав нам через Моше, вчителя нашого, - виконувати Тору та заповіді в усіх деталях та подробицях, - і що заповідь, яку ми виконуємо, це для того, щоб виконати Його волю, те, як Він бажав, щоб ми виконували Тору та заповіді.

Виходить, що намір, який людина має спрямовувати, це те, що ми повинні думати, що діяння, які ми здійснюємо, вони для виконання того, що Творець повелів нам. І це зветься, що Він наказав про дії, щоб були вони як слід, такими, як Він сказав нам через Моше, вчителя нашого. І це як закон про сурмління в шофар, що «якщо сурмив у шофар щоб навчитися, а також сурмив для пісні, а не в ім’я заповіді, - не виконав обов’язок».

І відповідно, те, що ми кажемо «заповіді потребують наміру», мається на увазі, що людина повинна спрямовувати дію, котру виконує, на те, що вона робить це аби виконати наказ Творця. І ясно, що дія має відповідати закону, яким мудреці встановили міри Тори та заповідей, якої форми та характеру має бути виконання заповідей.

Наприклад, сукка, є щодо неї кілька законів, якої форми вона має бути і таке інше, інакше буде недолік у виконанні. І також щодо вивчення Тори. І також щодо заповідей заборонних є багато законів. А якщо не дотримується законів, які є щодо них, тоді існують недоліки у виконанні заповідей. І навіть якщо людина виконує все згідно з законом, все одно вона повинна спрямовувати намір на те, що виконує заповідь тому, що Творець заповідав нам виконувати Його бажання виконанням заповідей, які наказав нам через Моше, вчителя нашого.

І все це зветься лише «діями заповідей», а не наміром. Тому що все, про що людина думає, це аби тільки виконати дії, які Творець заповідав нам, і всі ті труди, котрими ми докладаємо зусиль в Торі та заповідях, вони як і у всіх людей у світі, які працюють і трудять себе для того, щоб отримувати винагороду, і не більше.

І слід звернути на це ще більшу увагу, бо те, що ми кажемо, що вся робота, вона у виконанні заповідей, це каже нам, що всі зусилля наші – виконувати дії, і не говориться тут, що є робота щодо отримання винагороди. Адже щодо отримання винагороди за зусилля, ми не бачимо такого, щоб мала людина клопіт отримати винагороду, тому що вся причина того, що ми гаруємо і поступаємося багатьма речами, це те, що ми дивимося на оплату і тільки оплата зобов’язує нас виконувати важкі роботи, не дивлячись ні на якість того, що ми робимо і ні на час роботи, і лиш тільки винагорода визначає все.

А тому слід зрозуміти те, що ми кажемо, що існує робота над наміром, тобто робота над винагородою. Адже як можна сказати, що це робота? А справа в тому, що коли людина займається Торою та заповідями і хоче, щоб оплатою їй було те, що Творець дасть їй думку й бажання працювати не заради отримання винагороди, - на таку оплату тіло не згодне. Бо ведеться в світі так, що за роботу отримуємо винагороду. Тобто робота, вона у відмові від того необхідного, від якого людина має задоволення. І за це вона отримує насолоди більші, ніж те, чим поступається. Наприклад, відмовляється від спокою, а іноді також від сну та іншого, і отримує за це насолоди більші та більш нагальні.

У той час, якщо вона поступається насолодами, але робить це через примус, тобто коли тіло не згодне, і бажає щось натомість, то щоб воно таки згодилося поступитися різними насолодами, виходить що і роботою є дії віддачі, й винагородою буде намір лише віддавати без ніякої оплати отриманням. Щодо такого наміру, тобто задля такої оплати, людина має вкласти велику роботу.

І вона важча ніж робота в дії, хоча намір щодо винагороди не потребує ні інших дій, ні іншого часу. А тієї дії, яку вона виконує і того ж часу, котрий вона приділяє виконанню дій, достатньо їй, і потрібні не інші дії, а просто думка й намір. І що то за намір, думка та бажання щодо якого були б такі ж як і відносно дії? Тобто, як і дію людина виконує тому, що Творець наказав робити її, так і намір буде лише таким, що вона хоче виконати заповідь Творця виключно для Самого Творця, без будь-якого отримання за це. І ця річ, тобто що не вимагають від людини нічого крім як в момент виконання дії, якою вона виконує наразі волю Творця, спрямувати намір на те, що вона виконує заповідь не тому, що дивиться на винагороду і це зобов’язує її працювати день і ніч. Тобто те, що вона виконує написане: «І роздумуй над цим вдень і вночі», це не тому, що дивиться на винагороду і та зобов’язує її працювати день і ніч, а через бажання принести задоволення Творцеві, - воно і є причиною, котра дає сили до роботи.

І це як у наведеному вище прикладі, коли робітники згодилися працювати у господаря додатковий час, також і вночі, але вони вимагали дати їм оплату вдвічі більшу ніж та, котру вони отримують при звичайній роботі. Бачимо ми, яка відстань є між роботою для отримання винагороди і роботою не заради отримання винагороди. І ніхто не скаже, що робітники віддані господареві і через це вони згоджуються працювати в нього день і ніч, а скажуть про них навпаки, що оскільки господар підприємства потребує їхньої роботи, тому вони зловживають цим і бажають щоб він заплатив їм подвійну оплату.

Так само і робота. Хоч якщо це і ло лішма, вона є роботою, і нема чого додати до дії, а тут це питання наміру. Тобто який намір людини в тому, що вона працює, - чи для власної користі, чи на благо Творця.

І це є роботою великою й важкою, щоб тіло згодилося працювати на користь Творця. Тобто сказати тілу, на що я сподіваюсь, яку винагороду я бажаю отримати від Творця за те, що я примушую тебе так тяжко трудитися, - на те, що Творець дасть мені таку винагороду, що ти не зможеш заважати мені, коли я бажатиму робити все заради віддачі.

І природно, тіло волає на всі голоси і все, що в його змозі, воно робить щоб не втратити свою владу. Тому навіть прості дії воно не дозволяє людині робити, оскільки боїться, може через ці дії воно прийде до стану «лішма», а він увесь – в ім’я небес, і не буде йому й частки, щоб змогло отримати щось для свого себелюбства.

І через це ми бачимо, що тим людям, які бажають виконувати Тору та заповіді ради віддачі, кожна невеличка річ коштує великих зусиль, тому що тіло боїться будь-якої дії, котру воно робить, - може цим людина прийде до лішма, тобто вся влада бажання отримувати, яка є в нього над людиною, анулюється. І це зветься, що існує робота також стосовно виду винагороди, тобто має воно роботу – яку винагороду обере собі за свою роботу в Торі та заповідях. Чи винагороду, що належить до себелюбства, чи винагороду, яка «виключно Творцю», і не бажає дати себелюбству жодної частки в своїй роботі, і постійно очікує, коли я удостоюся, щоби було в мене бажання тільки лиш надавати задоволення Творцю.

А тепер зможемо зрозуміти те, що запитували: як може бути близька дорога недоброю, як написано: «І не повів Всесильний… бо близький він». Отже, це слід зрозуміти з того, що сказав хлопчик рабі Єгошуа бен Хананьї, що «є дорога далека й коротка, і коротка й довга, тобто близька але далека». А це означає, що хоч вона близька, але вона далека від мети.

Відомо, що Рамбам каже, що поняття лішма не можна розкривати, і ось його слова («Закони повернення», розділ 10): «І сказали мудреці: «Завжди хай займається людина Торою і навіть ло лішма, бо із ло лішма приходить до лішма. Тому, коли навчають малих, жінок і загал простолюду, то навчають їх не інакше як працювати зі страху і для того, щоб отримати винагороду, і аж коли примножиться їхнє знання і помудрішають додатковою мудрістю, - розкривають їм цей секрет потроху, і привчають їх до цього поступово аж поки осягнуть, і знатимуть і виконуватимуть з любові».

Зі слів Рамбама висновується, що існує дорога близька, тобто близька до серця людини, і це – заради отримання винагороди. Отже, відповідно, називається вона близькою через те, що близька вона серцю людини. І ще є тлумачення слів «близька дорога», - коли людина бачить щоразу, що вона наближається до мети, а мета для неї й називається винагородою, і сподівається вона, що коли буде в неї певна сума Тори та заповідей, вона відразу отримає оплату за свою роботу, як відомо, «наймана праця оплачується лише в кінці» (трактат «Бава Меціа», 65).

Тому людина вірить, що закінчивши роботу в цьому світі, вона отримає свою плату в світі прийдешньому. Крім того, є заповіді, що і оплата за них – у цьому світі, як написано: «Це речі, плоди яких людина їсть у цьому світі, а фонд існує для неї у світі прийдешньому».

І згідно з цим, що кожного дня людина відчуває, що має щось у руках, тобто оплату за робочий день, і кожен день долучається до року, а рік до року... Наприклад, людина починає виконувати заповіді з тринадцятирічного віку, бо тоді час обов’язку виконання заповідей. І коли приходить до віку двадцяти років, вона радіє що хвала богові, є в неї вже записана на її рахунок робота семи років. А коли приходить до віку тридцяти років, то зрозуміло, що людина радіє ще більше, оскільки є вже записано в її обліковій книжечці сімнадцять років роботи. Виходить, відповідно, що кожного разу, коли діє, вона може радіти, оскільки заробіток її, що не день, накопичується. Отже, ця робота називається близькою їй до серця, тому людина впевнена у своїй винагороді, що збільшується. І тому називається це «близька дорога», оскільки дорога ця близька її серцю.

І якщо людина бачить поступ на тій дорозі, котрою вона йде, тоді ця путь припадає їй до серця, оскільки має вона на що дивитися, тому що в плані дій, які вона виконує, бачить, що має кожен день певну міру годин роботи в Торі та заповідях, і все внесено у записник, як написано (трактат «Авот», розділ 3): «Він казав: «Усе дано під заставу і тенета накинуті на все життя, крамниця відчинена, і крамар - всеосяжний, і книга обліку розгорнута, і рука пише». Через це людина впевнена, що має вона великий набуток винагороди, що накопичується для неї день у день і рік у рік. І тому зветься це «близька дорога». І називається також «коротка дорога», і це через згадану причину, оскільки не потрібно людині багато часу аби зрозуміти, що варто йти цим шляхом, тому що дорога ця близька її серцю, тому вона «коротка дорога».

Однак дорога ця - довга, тобто аби прийти до істини, що Тора та заповіді приведуть людину до того, що весь її намір буде заради віддачі, бере дуже багато часу, оскільки дорога ця є протилежною дорозі до злиття з Творцем, яка вся є віддачею. І тоді людина починає йти дорогою, коли весь її намір буде тільки аби отримати винагороду. Але [насправді] ціль, до якої людина повинна прийти завдяки своїм зусиллям в Торі та заповідях, вона - привести її до «заради віддачі», як сказали мудреці: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу». І людина повинна дбати про те, щоб завдяки Торі та заповідям було виправлено зло, що в ній, зване «отримання заради отримання», і щоб могла вона робити все на благо Творцю, а не для особистої користі. Бо щодо особистої користі сказали мудреці про вислів «людина, коли помре в наметі», - що «Тора існує тільки в тому, хто вмертвляє себе за неї», а не для особистої користі.

І це те, що зветься дорога «близька й далека». Тобто близька до серця людини з двох згаданих вище причин, але далека від істини, як каже Рамбам: «Той, хто працює з любові, займається Торою та заповідями і йде путями мудрості не задля чогось у світі, і не через страх перед злом, і не для того, щоб успадкувати добро, а чинить по-правді через те, що вона – правда».

Виходить за словами Рамбама, що та близька дорога, вона далека від правди. І згідно з цим можемо пояснити «І не повів їх Всесильний шляхом землі філістимлян, бо близький він, і може передумає народ, побачивши війну і повернуться до Єгипту». Бо проблему «побачивши війну» слід пояснити так, що оскільки тим, що будуть діяти ло лішма, а дорога ця, яка світна і світить, що, мовляв, потрібно прийти до лішма, - то через те, що початок роботи буде в ло лішма, не захочуть розпочинати війну зі злим началом, тому що боятимуться що впадуть зі свого рівня, на якому займаються Торою та заповідями.

І це – далека дорога. Творець бажав негайно йти з ними до гори Синай і дати їм Тору. І через це відразу сказав їм, що потрібно йти далекою дорогою, тобто незважаючи на те, що ця робота є далекою від серця, але вона – близька до правди і завдяки цьому будуть готові до отримання Тори під час стояння при горі Синай.

Тому й робимо висновок, що ми зможемо пояснити «дорога довга і коротка» так, що вона далека і близька. Тоді тлумачення буде – «далека від серця», тобто потрібен для цього довгий час щоб дати зрозуміти серцю, аж поки зможе збагнути, що варто працювати над істинною ціллю, тобто виконувати Тору та заповіді по правді, через те, що Творець заповідав нам виконувати Тору та заповіді, і ми хочемо здійснити це для того, щоб Він мав задоволення від того, що ми виконуємо Його бажання.

Отже, чинник і причина виконання Його заповідей це Творець, а не задля людини [це робиться]. Тобто важливість Творця зобов’язує людину мати бажання і прагнення служити Йому і приносити Йому насолоду. І це зветься «далекою дорогою», через те що вона далека від серця, але близька до правди. Бо тим, що розкривають людині правду, наближають її прийти до правди. Тоді як «близька й далека» означає «коротка і довга». Сенс цього буде «близько до серця», тому що оскільки тіло прагне до насолод, і людина обіцяє йому, що завдяки його трудам в Торі та заповідях воно отримає винагороду, отже, тіло є причиною виконання Тори та заповідей. Тобто, якби могло отримати більшу насолоду з іншого місця, то навіщо йому працювати в місці, де отримують маленьку платню. Тому називається це «близька і коротка», бо не потрібно багато часу аби дати тілу зрозуміти, щоби прийняло на себе тягар Тори та заповідей.

І це як каже в коментарі «Сулам» («Передмова книги Зоар»), такими словами: «1) Коли боїться Творця і дотримується Його заповідей щоб жили сини його і сам буде збережений від покарання його тіла або статків, тобто боїться покарань у цьому світі. 2) Коли боїться також покарань пекла. І ці два не є справжніми страхами, бо відчуває страх не через те, що це заповідь Творця, а з причини особистої користі. І виходить, що особиста користь є коренем, а страх це гілка і наслідок особистої користі. А отже, це називається «довга і коротка, далека і близька», і через те, що написано в главі «Бешалах»: «і не повів їх Всесильний шляхом землі філістимлян, бо близький він».

Однак, в главі «Бегаалотха» про другий Песах написано: «Або ж коли був у далекій дорозі, відкладається до другого Песаха». І запитували ми, - то висновок такий, що далека дорога не є доброю дорогою, тому все і відтерміновано до другого Песаха? І слід пояснити це у наведений вище спосіб, що коли людина йде близьким шляхом, тобто близьким до серця, то почувається вона близькою до святості, більше за інших, які йдуть далекою дорогою. Адже щодня вона відчуває, що Тора та заповіді, котрі вона виконує, все збільшуються з дня на день.

Якщо так, нічого людині й виправляти себе, щоби бути ближче до святості, адже бачить на свої очі і не потрібно вірити вище рівня знання, що вона піднімається сходами святості. Адже вона виконує Тору та заповіді в усіх деталях та подробицях, і само собою, накопичується в ній святість день у день і почувається вона закінченим праведником, і дивиться на себе – як це вона може виконувати те, що сказали мудреці: «Дуже-дуже будь принижений духом»?

Виходить, ця людина, в тому стані, в котрому перебуває в сенсі практичних дій, не має шансів, щоб була їй можливість «принести жертву» (івр. «леакрів») Творцеві, тобто щоб наблизитися (івр. «легіткарев») до Нього в плані тотожності властивостей, тому що не відчуває себе зануреною в себелюбство.

Однак, якщо людина відчуває себе, що вона віддалена від Творця, тобто коли вона бачить, що поки що занурена в любов до себе, і кричить до Творця, щоб витягнув її з «особистої користі» і ввів її у «користь для Творця», тоді є для неї виправлення, тобто відтерміновується до другого Песаха, і потім вона приносить жертву, тобто тоді вона наближається до Творця.

Випливає з цього, що потрібно розрізняти два види в роботі Творця: перший вид це люди, які поки що належать до ло лішма, а другий вид – це ті, що належать вже до лішма.

І це два види людей, де один вид не може зрозуміти іншого. Це і зветься «довга й коротка, далека і близька».