Бней Барух Академія кабали

Щодо поняття "вище знання". Слід користуватися цим клі як між людиною та її ближнім, так і між людиною й Творцем. Але є відмінність між тим і тим. Бо між людиною та Творцем, це клі повинно залишитися назавжди. Тобто, взагалі заборонено нехтувати цим клі, що зветься "віра вище знання". Але ж між людиною та її ближнім, якщо вона може бачити гідності ближнього в знанні, це набагато краще.

Але щодо природи тіла – то це навпаки, бо завжди воно бачить недоліки ближнього, а не його гідності. І через це сказали кабалісти: "Суди кожну людину на шальку заслуг". Тобто, незважаючи на те, що в рамках знання людина бачить, що ближній неправий, все ж вона має старатися судити його на шальку заслуг. І це може бути вище знання. Тобто, попри те, що з боку розуму немає їй чим його виправдати, все ж вище знання вона може це зробити.

Але якщо може виправдати ближнього на рівні знання, це звісно краще. Скажімо так – уявимо: якщо людина бачить, що товариші її стоять на вищому рівні, ніж вона, і вона бачить на власні очі, наскільки вона кінцево низька в порівнянні з товаришами, і бачить, що всі товариші дотримуються часу, в котрий встановлено приходити в дім зібрання, і вони більше за неї цікавляться всім, що відбувається між товаришами, аби допомогти кожному в чому тільки можна, і всі слова про духовну роботу, котрі чують від викладачів, вони відразу беруть це для практичного користування, дієво, і таке інше.

Безсумнівно, це впливає на людину, і дає їй сили перебороти свої лінощі, в час, коли вона повинна прокинутися вдосвіта, коли будять її. І під час навчання її тіло більше цікавиться уроками, бо інакше вона буде відсталою серед товаришів. І також в усіх справах духовної роботи людина мусить сприймати все більш серйозно, тому що тіло не може терпіти своєї ницості. І мало того, - коли людина дивиться на товаришів, і бачить, свідомо, як всі працюють "заради небес", тоді й її тіло також дає їй працювати "заради небес".

А причина того, що тіло допомагає людині працювати "заради небес", це як сказано вище, - бо воно не готове терпіти свою ницість. Адже кожне тіло сповнене пихи, і не готове змиритися з фактом, що товариш буде більшим за нього. Виходить згідно з цим, що в час, коли людина бачить, що товариші стоять на рівні вищому за неї, це спонукає її підніматися в усіх сенсах.

І це те, що сказали кабалісти: "Заздрість авторів примножує мудрість". Тобто, в час, коли всі товариші дивляться на групу, що всі вони стоять на високому рівні, і з боку свідомості, і з боку практичного, тоді природним є те, що кожен з них змушений піднятися зі свого рівня на рівень більш високий, ніж той, що є в нього з боку властивостей тіла.

Тобто, коли навіть за своєю природою людина не прагне великих пристрастей, і не тягне її жага до пошани, все ж через заздрість вона може здобути додаткові сили, котрих немає в неї від природи, з якими вона народилася. А міра заздрості, котра є в неї, - її сила породжує в людині нову снагу, котра є в групі. І силами групи людина набуває тих нових властивостей, тобто, сил, котрих немає в неї з боку батьків, які її породили. Виходить тепер, що є в неї нові властивості, котрі група породила в ній.

Виходить, що в людині є властивості, котрі батьки дають в спадщину дітям, і є властивості, ті, що вона сама придбала з оточення. І це є новим придбанням. І приходить воно до людини лише від сили єднання з групою, завдяки заздрості, котру має вона до товаришів, коли вона бачить, що мають вони властивості гарніші ніж ті, що в неї. Це дає їй зліт, щоб придбати від них їхні добрі риси, що вони мають, а вона ні, - і заздрить їм.

Виходить, що людина здобуває у групи нові властивості, котрі робляться її навичками, силою того, що вона бачить, що товариші стоять на рівні вищому, ніж вона сама, і вона відчуває заздрість до них. Це спричиняє, що людина може бути тепер більшою, ніж якби не було в неї групи, бо «купляє» завдяки групі нові сили.

Проте це може бути сказаним, якщо справді людина бачить, що група стоїть на рівні більш високому, ніж вона сама. Але в час, коли її зле начало з’являється і показує їй низькість групи, і дає їй зрозуміти, що навпаки, ця група, з людьми в котрій ти хочеш поєднатися, - це не для тебе. Оскільки вони стоять на багато ступенів нижче за тебе. Коли так, то з цієї групи ти не тільки не будеш мати якийсь зиск, а навпаки, - і ті сили, що ти маєш від народження, хоч сили ці й малі, але ця група – мають вони властивості набагато менші ніж у тебе. Коли так, навпаки, віддаляйся від них. І якщо ти таки бажаєш поєднатися з ними, то дивись, принаймні, щоби всі дослухалися до тебе. Тобто, як ти вважаєш, щоб поводилися в групі. Інакше кажучи, як і яким чином щоб вони сиділи, коли збираються, і як та яким чином щоб навчалися й молилися, тобто, щоб були серйозними всі і боронь боже, щоб ніхто з них не сміявся, і хай не говорять ніколи про матеріальне свого товариша, тобто чи є в нього заробіток, або як він заробляє на життя – легко, чи з великими зусиллями, або чи є в нього місце роботи, де немає утиску, чи може господар його жорсткий і він страждає від нього, або робітники, з якими він працює разом, то може вони завдають йому лиха через те, що він вірянин тощо, - всі ці теми є речами несуттєвими, і не варто думати про них, бо це речі суто матеріальні. А сама вона, людина, приходить брати участь в товариських зборах ради речей високих, тобто хоче бути справжнім робітником Творця. Виходить, що коли людина бажає забути про своє матеріальне, і все це її матеріальне хоч і тривожить її серце, все ж вона поступається ним і не бажає пам’ятати, - тоді приходять товариші і починають говорити про матеріальну сторону життя товариша. А це не цікаво їй, - матеріальне життя товариша, - адже вона бажає наразі духовного, і чого це раптом товариші забивають мені мізки речами матеріальними, тим, що мене зовсім не обходить, і чи для цього я бажаю забути про своє матеріальне життя, - щоб був мені час думати про матеріальну сторону своїх товаришів? Чи можна щоб таке було? Коли так, то краще, - говорить людині її тіло, - послухайся мене і віддалися від них, і напевне матимеш більший успіх, бо навіщо тоді забивати собі голову такими дурницями?

Виходить, що коли тіло показує людині ницість товаришів, - то що вона може відповісти тілу, коли воно приходить з твердженнями "праведника". Тобто, те, що тіло радить людині віддалятися від групи, - не тому, що воно радить їй бути грішником (боронь Боже), а навпаки, тіло говорить їй, - тим, що ти віддалишся від групи, ти будеш праведником, і думатимеш лише про своє духовне, ну а при необхідності також і про своє матеріальне.

Тому, якщо людина вірить, що без групи неможливо просуватися, щоб прийти до любові до Творця, бо це є трампліном щоб вийти з себелюбства до любові до Творця, - тоді немає їй іншої ради, як тільки йти вище знання. Тобто, хай скаже своєму тілу, - те, що ти бачиш, що вони не настільки стоять на рівні прагнення прийти до любові до Творця, як прагнеш ти, тобто, оскільки ти – моє тіло, я бачу по тобі, що ти більш святе, ніж тіла товаришів, іншими словами, ти бажаєш бути працівником Творця, як я бачу по тому, що ти радиш мені залишити групу позаяк по їхніх тілах видно ззовні їхню ницість, і не мають вони сил приховати свої ганебні властивості, адже в звичаях світу щоб кожен приховував би зло, що є в ньому, від іншого, щоби інший поважав би його через його шановані властивості.

А тут, - зло їхнє настільки велике, що не мають вони сили перебороти й приховати його, щоб інші не бачили. Коли так, то наскільки я бачу, вони дійсно низькі. Але без групи я нічого не здобуду, з усіма моїми хорошими якостями. А вище знання я буду виконувати те, що сказали кабалісти (Авот, розд.4:4): "Дуже-дуже будь принижений духом". Тобто вище знання я змушений іти й вірити, що вони стоять на щаблі, вищому за мене. І тоді, відповідно до моєї віри, я можу отримати підтримку й підсилення від групи, і отримати від них те, що група здатна дати. Виходить, те, що людина сприймає товариську любов вище знання, це через необхідність, тобто, немає іншого виходу, але в знанні вона бачить, що правда за ним.

Проте, саме тут, тобто щодо товаришів, в знанні це більш важливо ніж рівень вище знання. Тому, що насправді, коли людина бажає наблизити себе до злиття з Творцем, тоді завдяки її роботі, коли бажає працювати лише на віддачу, - починає розкриватися в ній зло. А справа усвідомлення зла – це не стосується розуму, а є відчуттям серця.

Це означає, що людина має сама відчути, що вона набагато гірша і ниціша за увесь світ. І якщо не прийшла ще до цього відчуття, а ще здається їй, що існує хтось гірший за неї, певно, що не дійшла ще до усвідомлення зла. Тобто, що зло її ще приховане в серці людини, і ще не розкрилося їй. Бо не можемо бачити зло інакше, як лише коли є в людині трішечки добра. Наприклад, в темряві не бачимо ніякого бруду в домі. А коли включаємо там лампочку, тоді можемо бачити, що таки є там бруд.

Так само якщо людина не чинить добрих справ, тобто не займається Торою та молитвою, і не бажає наблизитися до Творця, - тоді немає в ній жодного світла, щоб освітило їй серце, і була б їй можливість бачити все те зло, що є в її серці. І згідно з цим виходить, - чому людина ще не бачить, що є в її серці більше зла, ніж у всіх товаришів? Це тому, що бракує їй ще добра. І через це вона думає про себе, що має вона кращі гідності, ніж у свого товариша.

І зі сказаного виходить, що все те, що людина бачить, що є товариші, гірші за неї, це тому, що бракує їй категорії світла, щоб світило їй, аби побачила б зло, що в її нутрі. Виходить, що все зло, котре є в людині, воно не в існуванні зла. Бо у всіх існує це зло, що зветься "бажання отримувати ради отримання", що є себелюбством. А всі відмінності лише в розкритті зла. Тобто, що не кожна людина бачить і відчуває себелюбство як річ погану і шкідливу. Бо людина не бачить, щоб було в неї зло через те, що займається вона наповненням свого бажання отримувати, що зветься "себелюбством".

Проте, коли починає займатися роботою в святості шляхом істини, тобто, коли бажає прийти до злиття з Творцем, що означає, - щоб всі дії людини були б "ради небес", і цим вона отримає щоразу трошки світла, щоб світило їй, тоді вона починає відчувати, що себелюбство є поганою річчю. І це йде за порядком і ступенями, так, що кожного разу, коли людина бачить, як себелюбство заважає їй дістатись до злиття з Творцем, тоді вона бачить, щоразу все більше, як воно, тобто бажання отримувати, є її справжнім ненависником. Як цар Шломо називав зле начало іменем "ненависник", як написано: "Якщо голодний ненависник твій, нагодуй його хлібом, бо жарини ти нагрібаєш на його голову".

І згідно з цим ми бачимо, що насправді людина має відчувати, що вона є гіршою за інших, через те, що така вона, правда. І також треба зрозуміти те, що сказали кабалісти: "Заздрість авторів примножує мудрість". Це – саме в рамках знання. Але ж вище знання не так вже й видні гідності товариша, щоби, скажімо, мала б людина заздрість до товариша, і це спричинило б їй потребу докласти зусиль та роботи тому, що товариш "зобов’язує" до цього, через заздрість.

І мій пан, батько й учитель пояснював слова рабі Йоханана: "Побачив Творець, що праведники нечисленні, став, і посадив їх у кожному поколінні". Як сказано: "Бо Творцеві висоти землі, і на них заснував всесвіт". І пояснив Раші: "Розсіяв їх в усіх поколіннях" – бути основою та існуванням і підвалинами існування всесвіту" (трактат Йома, 8:2). "Нечисленні" означає, що все більш зменшуються в кількості. Тому що зробив, - "Став і посадив їх в кожному поколінні". Тобто, тим, що посадив у кожному поколінні, - цим вони примножаться. І слід зрозуміти, як це, - якщо розсіяв їх в кожному поколінні, вони збільшаться в кількості? Бо маємо збагнути, що за різниця, - чи всі праведники існують в одному поколінні, або ж розсіяв їх в усіх поколіннях, як це зрозуміло зі слів коментаря Раші, - що тим, що розсіяв їх в усіх поколіннях, ще додадуться праведники.

І сказав мій батько й учитель, що тим, що будуть праведники в кожному поколінні, цим буде можливість у людей, котрі від народження не мають властивостей, здатних прийти до злиття з Творцем, а от тим, що приєднаються до праведників, які будуть в кожному поколінні, тоді приєднанням до них навчатимуться їхнім діям, і зможуть дістати нові властивості від праведників, які будуть в кожному поколінні. Тому й розсіяв праведників в кожному з поколінь, що таким чином збільшиться кількість праведників.

І згідно зі сказаним, те ж саме можемо досягти єднанням товаришів, - нові властивості, котрими будемо здатні прийти до злиття з Творцем. І все це може бути сказаним про те, коли людина бачить гідності товаришів, тоді можна сказати, що вчитиметься від їхніх дій. Але ж, коли людина бачить, що вона більш обдарована за них, тоді вже немає їй що взяти від товаришів.

І тому сказали, що в час, коли зле начало з’являється й показує людині ницість товаришів, вона повинна йти вище знання. Але ж напевно краще й більш успішно було б, якби вона могла бачити в рамках знання, що товариші стоять на рівні вищому, ніж вона сама. І цим можна зрозуміти молитву, котру склав для нас рабі Елімелех, благословенна пам’ять праведника, і так сказав: "Дай нам в серце, щоб бачив би кожний гідність товаришів, а не їхні вади".

Проте, між людиною та Творцем, це вже зовсім інша річ. Тобто, вище знання – це набагато краще. Бо коли людина приймає на себе віру вище знання, тоді її робота йде правильним шляхом. Але ж на рівні знання, - розум людини бачить зовсім по-іншому, - адже кожна людина знає і розуміє, якби їй не треба було б вірити, а було б розкрито всім управління Творця в усьому світі, тобто, для всіх створінь, - певно що всі люди займалися б Торою та заповідями, і не було б тоді місця для непричетних до Тори, всі були віддані Творцю.

Але, оскільки управління Творця не розкрите нижнім, а треба вірити, а справа віри – то важка річ, через те, що Творець дав нам розум та знання бачити кожну річ так, як ми її бачимо очима. А все, що ведеться між людиною та ближнім її, ми дивимося на це лише так, як розум сприймає, і немає в нас нічого, що давало б нам визначення, крім нашого розуму, як сказали кабалісти (трактат «Бава Батра», 131): "Немає в судді нічого крім того, що бачать його очі". Виходить згідно з цим, що в усіх справах ми йдемо за розумом, і це – всередині знання, а не вище знання.

І через це, коли людина починає роботу на Творця, і говорять їй, що вона має прийняти на себе віру вище знання, вона починає сумніватися, - адже я бачу, що Творець дав нам знання розуміти кожну річ розумом, тобто згідно з тим, як розуміє наше знання. І як я можу прийняти на себе річ, котра проти нашого розуму. І це є річчю дуже складною, - щоб тіло зрозуміло, що варто виконувати духовну роботу вище знання.

А «вище знання» - воно як в розумі, так і в серці. І це є причиною, що не кожен здатний увійти в духовну роботу у властивості віддачі, що є роботою вище знання. І через це, коли навчають широкий людський загал роботі Творця, порядок такий, як сказав Рамбам, що починають з "ло лішма", аж поки збільшиться їхнє розуміння і порозумнішають більшою мудрістю, тоді розкривають їм, що головне в роботі – це ради віддачі, що зветься "робота ради небес".

Але треба зрозуміти, чому робота саме заради віддачі – набагато краща. Адже розум змушує думати навпаки, що якби служіння Творцю облачалося б у знання, тоді приходило б більше людей, які захотіли б бути служителями Творця. Про це говорить мій пан, батько й учитель, що хай не думає людина, що та робота, котру Творець дав нам і яка має бути вище знання, - що це низький рівень. А треба нам вірити, що це є ступенем дуже високим, що саме завдяки цьому людина має можливість працювати ради віддачі, інакше була б вимушена працювати ради отримання.

Тому, якби була б ця робота в знанні, певно було б тоді більше робітників, але ніколи не змогли би прийти до злиття з Творцем, що є роботою ради віддачі. Тому, хоч і було б збільшення кількості, але в плані якості не було б жодної можливості, щоби людина могла отримати добро й насолоду, які Творець бажав дати створінням, адже, як відомо, бажанням Творця є «дати благо Своїм створінням».

Однак, щоб у добрі та насолоді, котрі отримають створіння, не було жодного недоліку, тобто, щоб не стали б вони «хлібом сорому», сталося виправлення скороченням, щоби світило вище благо лише там, де буде тотожність властивостей. Це зветься, що створіння отримають світло в келім віддачі. А коли келім віддачі не буде у створінь, тоді вони будуть вимушені залишитися в пітьмі, що називається «і помруть, і без мудрості».

Але маємо знати, що і в ло лішма існує світло Тори. Адже про це сказали мудреці: «Хай завжди займається людина Торою та заповідями ло лішма, бо із ло лішма приходять до лішма. Адже світло, що в ній, повертає до добра». Але потім повинна людина прийти до лішма, щоб працювала, в серці та розумі, вище знання.

А от між людиною та її ближнім, якщо вона здатна працювати в товариській любові в рамках знання, тобто, якщо вона старається бачити товаришів, що вони стоять на духовних сходах вище за неї, то певно, це буде набагато краще. Тобто, якщо людина бачить в рамках знання, що товариші близькі до злиття з Творцем більше за неї, звісно, що це стан більш чудовий, ніж коли б мусила вірити вище знання.

Тобто, коли насправді людина бачить, що вона стоїть на рівні більш піднесеному, ніж її товариші, і своїм розумом вона завжди бачить, що товариші – в ницості, - але вище рамок свого розуму вона вірить, що має сказати, виконуючи заповідь, що треба їй вірити: стан зовсім не такий, яким вона його бачить. І зрозуміло, що в рамках знання, якщо вона може побачити, що товариші, вони стоять на духовних сходах, - це набагато краще.

І в цей же спосіб можна пояснити написане (Пророки, Шмуель, 16:7): «І сказав Творець Шмуелю: «Не дивися на його зовнішність, і на його зріст, бо гребую я ним, адже не те, що бачить людина [є правдою], бо людина бачить очима, а Творець бачить серця».

Ми бачимо, що коли Творець послав Шмуеля помазати на царство одного з синів Ішая, Шмуель зрозумів, дивлячись своїми очима, що Еліав, син Ішая, гідний, як він бачить, бути царем для Ісраеля замість царя Шауля. А Творець не згодився на те, що він зрозумів. А в кінці, коли привели йому Давида, який був пастухом овець, і був Давид рудий з красивими очима і гарний видом, «І сказав Творець: «Встань, помаж його, бо це – він».

І чому це нас вчить? Ми бачимо тут дві речі: перше, - з боку Шмуеля, який зрозумів, згідно зі своїм розумом, достоїнства Еліава, що той гідний бути царем над Ісраелем. А Творець сказав йому: «Ні, не йди за своїм розумом». Бо те, що стосується Творця, розум нічим не може зарадити. А оскільки Творець бажав поставити царя, це називається «між людиною та Творцем», де не існує поняття «знати», «Бо не Мої думки ваші думки, і не Мої шляхи ваші шляхи». А що сказав йому Творець? – «...Не те, що бачить людина, бо людина бачить очима, а Творець бачить серця».

І згідно зі сказаним можемо пояснити «бо людина бачить очима», - це добре між людиною та її ближнім. Тоді це добре, що можуть іти в рамках розуму, і це згідно з тим, що бачить людина. Але ж «а Творець бачить серця». Тобто, те, що стосується справ Творця, це – вище знання, - не можна людині дивитися на це так, як бачать її очі, а тільки вище знання. Тому виходить тут, що маємо вирізнити дві речі:

а) між людиною та Творцем – вище знання це краще:

б) між людиною та її ближнім, - в знанні це краще.

Тому сказав йому Творець: «Не дивися на його зовнішність». Бо щодо того, щоб слідувати за тим, що бачать очі, це добре між людиною та її ближнім. Якщо ти можеш бачити чесноти товариша в рамках знання, це краще. Але ж тут, коли Я хочу помазати його як царя, - ця дія належить Мені, це Я хочу, щоби був цар. І це називається «між людиною та Творцем». Тут саме робота вище знання є правильною, бо тільки завдяки цьому буде можливість прийти до отримання ради віддачі, а інакше людина впаде в отримання заради отримання, що приводить до відокремлення і віддалення від святості.

Але тут виникає питання: адже людина вирішила йти вище рамок розуму і не дивитися на всі важкі питання, котрі тіло починає задавати, коли вона приступає до роботи способом віддачі та віри вище знання, і людина долає всі перешкоди, ті важкі питання з усього світу, які наводить їй тіло, і заплющує очі, й не бажає дивитися на все те, що суперечить «розуму та серцю», а вирішує йти лише вище знання.

А після цього рішення буває іноді, що з’являються в людини раптом гарні пояснення, з котрими тіло мусить згодитися. Коли так, то бачить вона, що просувається тепер в рамках знання. А що їй робити з тим, що вона бачить нині завдяки поясненням, які отримала згори. І говорить собі, - а що я можу вдіяти, коли не маю зараз можливості працювати вище знання. Адже я ясно бачу, що все, що я роблю ради віддачі, - зрозуміло мені, що саме так повинно бути.

І вже немає їй тепер ніяких складних питань щодо служіння Творцю, коли вона мусить працювати вище за свій розум. А оскільки головне в духовній роботі – це вище знання, коли так, що їй робити в тому стані, в якому вона опинилася?

І сказав мій пан, батько й учитель, що коли людина удостоїлася деякого розкриття згори, і відчуває нині, що варто бути працівником Творця, виходить що досі, коли мала вона роботу вище рамок розуму, і тіло не згоджувалося з такою роботою, і потрібно було завжди переборювати, і мала потребу в тому, щоби Творець давав їй силу подолання вище знання. А от тепер вона вже не потребує допомоги Творця, оскільки відчуває, що має вже фундамент, має на чому звести свою будівлю. Тобто, вже є в неї основа, на що спертися. Виходить, тим, що тепер вона завдає шкоди своїй вірі, якою користувалася раніше, і тепер вже може сказати: «Благословен Творець за те, що звільнилася я від ярма віри, яке було мені тягарем і важкою ношею. А от тепер є в мене вже основа в розумі, позаяк дістала я нині деяке збудження зверху, таке, що тіло також згодне, що варто виконувати Тору та заповіді. То виходить, цим вона завдає шкоди вірі.

І сказав мій батько й учитель, що тоді покладено на людину сказати, - нині я бачу, що істинний шлях такий, щоб іти саме вище знання. І доказом цьому є те, що заслуживши деяке світіння згори, отримала його саме тому, що прийняла на себе йти вище знання. Тому й удостоїлася я, що Творець наблизив мене трошки до Себе і дав мені деяке пробудження згори. І це світіння, яке людина отримала згори, дає тепер їй пояснення всім складним питанням. Виходить, що це свідчить про «вище знання». І що робити тепер, якщо продовжити йти вище рамок знання? Лиш тільки зміцнюватися і почати шукати способи, як би змогти облачити свою роботу у «вище знання».

І виходить, що людина аж ніяк не пошкодила свою віру, якою йшла до того, як удостоїлася деякого світіння згори. Бо і нині не сприймає це світіння як фундамент, аби звести на ньому будову своєї духовної роботи. А приймає людина це світіння як свідчення того, що вона просувається правильним шляхом, котрим є віра вище знання. Бо лише такою роботою Творець наближає людину до Себе, і дає їй можливість наблизитися до Нього, тому що це зближення не дасть їй впасти в келім отримання, що звуться «в рамках знання». Оскільки Творець бачить, що людина старається йти лише вище знання.

Витікає з вищесказаного, що в справі роботи вище знання відрізняється «між людиною та Творцем» від «між людиною та її ближнім». Бо між людиною та її ближнім, якщо вона може бачити гідності товаришів у знанні, це набагато краще. Але якщо в рамках знання людина бачить тільки недоліки своїх товаришів, тоді немає в неї виходу, а мусить вона іти вище знання. І казати, - те що я бачу і чую, і відчуваю, все це неправильно і не є істиною. Бо не може бути, щоб у товаришах, яких я обрала аби поєднатися з ними, сталася б мені помилка, тобто щоб мої розрахунки були помилковими.

Тобто, я думала, що зможу збагатитися від них в духовному, тому що мають вони таке, чого немає в мене. Тому, якщо я поєднаюся з ними, тоді я зможу піднятися навіть на більш високий ступінь, ніж думала. А тепер я бачу, що фактично виглядає все це зовсім по-іншому. А також чула я, що Бааль Сулам сказав, що єдиною радою, яка може допомогти людині вийти з себелюбства і удостоїтися любові до Творця, є любов до товаришів.

Тому, говорить людина, немає мені ніякого виходу і повинна я поєднатися з цими товаришами, попри те, що, як бачать мої очі, краще було б для мене віддалитися від них і не зв’язуватися з ними. Але немає виходу, і я вимушена вірити вище знання, що насправді ці товариші стоять усі на високому рівні. Просто своїми очима не маю я права бачити їхню піднесеність. Тому людина вимушена вірити вище знання. Але коли б вона бачила чесноти товаришів у рамках знання, ясно, що могла б отримати від них велику користь. Проте, що поробиш, немає виходу.

А от між людиною та Творцем порядок інший. Бо там, де вона може йти вище за рамки знання, це набагато краще. І через це, там, де людина може отримати якусь допомогу в знанні, тобто, якщо удостоїлася трошки світіння згори, тоді є в неї можливість сказати, - зараз я бачу, що варто бути працівником Творця, позаяк я відчуваю смак в роботі. Виходить, що вона взяла собі те відчуття, коли відчуває смак в роботі, як основу та фундамент, на якому вона будує свою властивість «ісраель». І тепер вона вже може збагнути своїм розумом, - варто виконувати Тору та заповіді. Виходить, що вся її основа зведена на цій умові. Тобто, коли є в неї смак в роботі – тоді воно варто слухатися Творця. Виходить з цього, що коли б не так, тобто якби не було для неї смаку в роботі, не була б здатна виконувати заповіді Творця.

І відомо, що прийняття на себе «малхут небес» повинно бути «усією душею своєю і всією сутністю своєю». Тобто, навіть коли забирає в людини її душу, що означає, що коли не має вона ніякої життєвої сили, ба навіть рівня «нефеш» вона не має, також зобов’язана бути працівником Творця. А не ставити умови Творцеві, говорячи Йому, - якщо Ти задовольниш моє бажання, те, що я розумію, що мені цього бракує, тобто що саме в цьому я відчуваю нестачу, - якщо наповниш мою нестачу, я гарантую Тобі, що буду працівником Творця. А якщо ти не задовольниш моє прагнення, те, що як я розумію, нагально мені необхідно, я не зможу прийняти на себе все, що ти наказав мені через Моше, вчителя нашого.

А повинна людина прийняти тягар малхут небес без жодних умов. Тобто, навіть вище знання. І більш за це, людина має сказати – те, що ми мусимо працювати вище знання, то це не тому, що Творець не може дати нам знання. А треба нам вірити, що все це – для нашої ж користі. Виходить, що між людиною та Творцем треба саме намагатися, щоб було вище знання. А якщо отримує якесь знання, треба поводитися як зазначено вище.