<- Кабалістична бібліотека
Продовжити читання ->
Кабалістична бібліотека

Моше

Рашбі

Рамхаль

Аґра

Домашня сторінка кабалістичної бібліотеки /

Рабаш / І буде, коли згрішить і завинить

І буде, коли згрішить і завинить

Стаття 20, 1986 рік

(переклад з івриту)

У книзі Зоар (глава «Ваїкра», розд.2, п.251) написано так: «Вивчали ми написане: «І буде, коли згрішить, і завинить». Що означає, що спочатку каже «коли згрішить», а в кінці каже «і завинить». І відповідає, - однак, так ми вивчали, що «коли згрішить», тобто через ці прогріхи створіння грішили, як написано «від кожного гріха людини», а «завинить» це як сказати «повинна жертва, повернута Творцю», а отже «і завинить» означає «і виправить». Тобто «і буде, коли згрішить», - якщо виправить свої діяння і поверне награбоване, те, що захопив. Сказав рабі Йосі, - те, що написано «і повернув», означає «повернув добровільно», бо не написано вислів наказового способу «і поверне», а написано саме «і повернув», і це саме так, тобто – добровільно.

І слід зрозуміти, що означає сказане «коли згрішить» про ті прогріхи, що звуться гріхом, як написано «від кожного гріха людини». І маємо зрозуміти, чи є прогріх, що не зветься гріхом? І наводить цьому як доказ, написане «від кожного гріха людини». А потім він пояснює вислів «за грабунок», що ведеться саме між людиною та її ближнім. А що з заповідями між людиною та Творцем?

І з’ясуємо це за методикою духовної роботи. Відомо, що те основне, що в усіх гріхах, походить від бажання отримувати, яке вживлене у створених силою задуму творіння, яким є «дати благо Його створінням». А потім утворилася заборона отримувати заради отримання, і зміст її – виправлення скороченням, яке сталося для того, щоб не було «хліба сорому».

І через це виправлення утворилися потім, з причини спуску світів, «кліпот». А потім, з причини гріха Адама а-Рішона з древом пізнання, утворилися дві системи, за принципом «одне проти одного утворив Всесильний». І є АБЄА святості, і проти нього є АБЄА скверни.

І звідти походять всі гріхи, тим, що бажають отримувати лише заради отримання. Тобто, людину створено з боку природи з себелюбством, і це означає, що не дбає ні про що як тільки про власну користь. І тільки «чудодійним засобом Тори та заповідей» можна виправити це, щоб було заради віддачі. А до того, як дістане це виправлення, що зветься «заради віддачі», людина бажає поглинути все в своє розпорядження, тобто хоче забрати все з володіння Творця і ввести це в володіння людини. І з цього приходять до нас у наш світ три категорії:

а) речі заборонені, речі дозволені;

б) щодо речей дозволених ми розрізняємо також два види: те, що належить до заповіді і те, на що має право;

в) те, що належить до наміру; тобто слід мати намір і щодо заборонених речей також: те, що ми не робимо їх, це щоб і вони були задля віддачі. А стосовно речей дозволених, - чи то належать вони до заповіді, чи до того, на що має право, - намір має бути заради віддачі, а не для особистої користі, тобто щоб людина дотримувалася Тори та заповідей через те, що це заповідь Творця. Бо вірить вона у Творця, що матиме Він насолоду від того, що вона виконує все, що Він заповідав нам. І це й є весь її намір, тобто в усьому, що вона робить, як в заповідях наказових, так і в заповідях заборонних, і так і в тому, на що має право, завжди вона намагається спрямувати намір, коли діє в цьому, - «заради небес».

І зі сказаного виходить, - якщо людина отримує задоволення у своє особисте володіння, то гріх її в тому, що забирає з володіння Творця у своє володіння у той час, як все має увійти у володіння Творця. А сама людина, вона лише «раб Творця», і немає в неї особистого володіння, а все – у володінні Господаря її, і не має раб ніякого окремого володіння.

Однак, коли він отримує насолоди, що є у світі, в своє володіння, виглядає це начебто існують два володіння. І це називається, що бере з володіння Творця, якому належить світ, і вводить у своє володіння.

А щодо забирання з володіння ближнього у своє володіння, слід розрізняти два види.

1) Коли ближній її не бачить, як людина бере в нього і забирає у своє володіння, і тоді вона зветься «злодієм», тобто якщо ближній не бачить, тоді людина має сміливість перевести майно ближнього в своє володіння. Проте, якщо вона відчуває, що ближній подивиться й побачить, як вона  бере його речі і переносить у своє володіння, тоді вона не вкраде.

2) Є іноді, коли людина бере майно ближнього свого, навіть коли ближній противиться цьому. І це зветься «грабіжник», бо грабує ближнього свого, навіть якщо ближній бачить, і не переймається тим, що той кричить, що «це грабунок», і «я не дозволяю брати». Але людина робить своє, тобто не має сил протидіяти пристрасті, тому, що прагне майна ближнього і мусить грабувати. А причина того, що не переймається тим, що той дивиться на нього, коли вона бере собі, певно що це тому, що її бажання отримувати вже у неї розвинуте в найбільшій мірі.

І так сказав мій пан, батько й учитель, що різниця між злодієм і грабіжником в тому, що у грабіжника є бажання отримувати більше, ніж у злодія. Тому злодій, коли він знає, що господар бачитиме його в час дії, цей сором дає йому сили перебороти себе і відмовитися від крадіжки. Тоді як грабіжник, бажання отримувати в нього настільки сильне, що немає нічого, що могло б завадити йому реалізувати свій злий задум. А бажання і велика пристрасть, що є в нього, - через них він не дивиться ні на що і здійснює свій задум.

Отже, сказаним ми можемо пояснити те, що запитували вище: на що хоче вказати вислів, коли каже: «коли згрішить». Тобто на які прогріхи, що звуться гріхом, як написано «від усякого людського гріха». Слід пояснити тим, що каже «від цих прогріхів, званих гріхом», а потім він наводить доказ з написаного «від усіх гріхів людини». І що має на увазі – «від усіх». Слід пояснити, що вказує він виключно на корінь, від якого походять всі гріхи, і це – бажання отримувати, в якому починаються всі дії, що існують у світі, і ним закінчують всі роботи. Тобто, дано нам виправити це бажання отримувати, щоб було заради віддачі і коли буде загальне бажання отримувати виправленим на «заради віддачі», це зватиметься «ґмар тікун».

Тобто, всі ці виправлення, те, що ми повинні труждатися в Торі та заповідях, це не більше ніж аби виправити бажання отримувати, щоб було заради віддачі. І тоді удостоїмося стану «злиття», і тоді зможемо досягти мети творіння, якою є «дати благо Його створінням».

І виходить, що кінець виправлення означає коли все виправлено і немає більше що виправляти, і йдеться про те, що все має увійти в святість, тобто навіть зловмисності також повинні увійти в святість. Інакше буде так, що бракуватиме частки бажання отримувати, котра залишилася назовні і ще не дістала виправлення. І це те, що ми казали про натяк, який дає написане «від усіх гріхів людських», тобто все, що походить від цього кореня, отже, слід знати, що немає жодного гріха, який не походив би від кореневого бажання отримувати, а воно, як відомо, є коренем всіх створінь. І відповідно, якщо залишиться навіть один гріх, то оскільки він походить від кореня, яким є бажання отримувати, також і він мусить бути виправленим заради віддачі. Інакше буде ця нестача даватися взнаки в корені, тобто в першому скороченні, що зроблено було на кореневе бажання отримувати. І зроблено  було для того, щоб ми отримали все, що є в задумі творіння, «дати благо Його створінням», - в келім, які вже виправлені «заради віддачі».

І це можна зрозуміти в такій, наприклад, картині. Скажімо, бажання Творця дати благо створінням було розраховано на сто кіло насолоди, зрозуміло, що було б слід підготувати клі, яке мало б хісарон на сто кілограм, інакше не зможе увійти сто кіло насолоди, адже наповнення може бути тільки в місці хісарону. Виходить, відповідно, коли наповнюють келім, тобто хісарони, то зовні залишаються ті келім, тобто та частина келім, що хоч і належать до ста кіло хісарону, але вони нечисті і не готові до того, щоб наповнити їх благом, яке їм належить. А інакше не реалізується ні те благо, яке було в бажанні Творця дати, тобто сто кіло насолоди, ні Його бажання, тому що частина з келім, хоч і належить їм якась частка вищого блага, але ще не отримали те, що їм належить.  

І відповідно, стан такий, що ті келім, які утворилися в час творіння, всі повинні увійти в святість. І з цього зрозуміло те, що каже Зоар: «У майбутньому ангел смерті стане святим ангелом». І це, як зазначено вище, тому, що все зло походить від бажання отримувати, яке Творець створив, а потім зробив на нього скорочення, зване «виправленням». Отже ясно, що мають бути всі сто кілограм бажання отримувати, яке створив, отриманими завдяки виправленню, що зветься «отримання заради віддачі». А ті властивості, які не можна виправити до ґмар тікуну, називаються «кліпот і скверна, і сітра ахра». Але в ґмар тікуні всі келім мусять увійти у святість з наведеної вище причини, бо інакше буде нестача вищого блага, адже всі келім повинні отримати вище благо, яке належить їм отримати.

І як сказано, буде зрозуміло те, що написано, - «від кожного гріха людини», де мається на увазі корінь гріхів, званий бажанням отримувати. І це те, що написано: «І буде, коли згрішить і завинить», де сенс написаного «з усіх гріхів людських», - не означає саме ті гріхи, що між людиною та ближнім її, як написано потім в поясненні про вислів «і завинить». А це, як ти кажеш, «повинна жертва, що буде повернена Творцю», де «і завинить» означає – і виправить свої діяння, і поверне здобич, що награбував, а це означає саме те, що між людиною та її ближнім.

Однак, слід пояснити сказане вище, що корінь усіх гріхів це бажання отримувати заради отримання, що означає, - людина отримує від Творця, тобто із Його володіння і вводить все у своє володіння, що й називається грабунком. Як сказано вище, вона забирає з володіння Творця, попри те, що Тора волає і каже, що заборонено забирати в своє володіння, інакше це виходить, що начебто існують два володіння, тобто є володіння Творця, а людина забирає насолоди з володіння Творця у власне володіння. А отже, вона називається не злодієм, а грабіжником, тому що хоч Творець і бачить, що вона бере, але бажання отримувати людини настільки сильне, що не в її силах подолати його, і через це називається вона грабіжником, а не злодієм.

І що є виправленням для неї? – «і поверне награбоване, те, що захопив», тобто щоб вчинила повернення, і виправить так, щоб усі її дії увійшли б у святість, тобто хай залучить бажання, щоби всі її діяння були заради віддачі. І це те, що пояснює «І буде, коли згрішить і завинить», де сенс «і завинить» - тобто, виправить.

А рабі Йосі додає й каже, - це означає те, що написано «і повернув», тобто «повертає від себе», бо «і поверне» означало б вислів наказового способу, тому написано «і повернув», і це точно від себе самого. Тобто, є «повернення в трепоті», і тоді «зловмисності робляться для нього як похибки», і це зветься, що хоча й повертає награбоване, але означає, що ще не за бажанням. Адже оскільки є в нього трепіт, тому він і повертає награбоване. Але це не називається «від себе», тобто за своїм добрим бажанням, щоб міг сказати, що задоволений тим, що повертає награбоване, - а так, начебто немає йому іншого вибору. Але «поверненням у трепоті» ще не виправляється гріх, бо «поверненням у трепоті» «зловмисності робляться для нього лише як похибки». І через це є келім, які поки що за межами святості, тобто вище благо ще не може облачитися в них. Якщо так, то неможливо бажанню Творця, яким було «дати благо створінням», - тобто віддавати нижнім, - здійснитися, бо немає у що облачитися, виходить, начебто є недолік у меті.

Тому  дано нам виправлення, що зветься «повернення в любові», і тоді «зловмисності робляться для людини як заслуги». І само собою ці келім, які були в стані «зловмисності», і котрі є бажанням отримувати, і їм належить вище благо з боку мети творіння, - не гідні вони отримати благо. Але коли з цих келім зробилися заслуги, тоді вони вже гідні щоб вище благо облачилося в них, і тоді може існувати досконалість мети, якою є «дати благо Його створінням», - у мірі того блага, що було в Його бажанні дати їм. І воно тепер увійшло в усі келім, що належать до загального бажання отримувати, яке розділилося на кілька частин, тому що менші частини легше виправляти.

І це як у прикладі, який наводить мій батько й учитель про справу виправлення гріха древа пізнання, - про царя, який хотів надіслати велику суму золотих динарів сину своєму у далеку країну. Але всі мешканці його країни – злодії. То пішов він і розміняв динари на копійки. А копійка до копійки накопичуються у великий рахунок, і завдяки цьому виправиться все.