Що є основною нестачею, про яку треба молитися

Стаття 12, 1986

(переклад з івриту)

Відомо, що «створінням» зветься хісарон, відчуття нестачі. Тому воно зветься «суще з нічого». І людина, яку створено, сповнена хісаронів. І через це, щоб людині щастило в роботі, коли вона збирається наповнювати свої хісарони вона має знати перед цим, що є основним хісароном, якому треба віддати перевагу над усіма іншими нестачами. І оскільки є хісарон духовний і хісарон матеріальний, нам треба перевірити спочатку, що зветься «духовним», і що ми називаємо «матеріальним».

І ось в книзі «Вступ до науки кабала (Птіха)», написано так: «І разом з цим зрозумій істинне визначення, щоб розрізняти між духовним та матеріальним. Бо все, в чому є бажання отримувати, досконале в усіх властивостях, що є четвертою стадією, - це зветься матеріальним. І воно існує в усіх деталях дійсності, що налаштована нам перед очима в цьому світі. А все, що вище за цю велику міру бажання отримувати, визначається іменем «духовне».

Згідно з цим виходить, що «матеріальним» зветься те, що призначено наповнити наше бажання отримувати. Тобто, все те, що людина робить собі на користь, зветься «матеріальним», а те, що робить на користь Творця, зветься духовним.

І зі сказаного зрозуміло само собою, що ради клі для матеріального, тобто ради хісарону, щоб задовольнити потребу у власній користі, нам не треба турбуватися та винаходити собі клі щоб отримати заради отримання. Оскільки такі келім дав нам Творець відразу при появі створіння. Як відомо, задум творіння, котрий зветься «Його бажання насолодити створіння», створив, як «суще з нічого», бажання отримувати, щоб воно прагнуло отримати добро та насолоду. А Творець, - певно що наповнює це клі за Своїм бажанням. Виходить, що про келім отримання не треба просити.

Тому молитва, котру ми піднімаємо за матеріальне, - вона лише про наповнення. Тобто, щоб Творець наповнив нам все, що ми відчуваємо як таке, що нам бракує. Бо відчуття нестачі – це те, що спричинює нам страждання. А страждання в наших відчуттях є причиною того, що ми зробимо все, що в нашій змозі, щоб наповнити наші хісарони.

Але ж коли нам треба молитися за духовне, щоб Творець наповнив наші потреби, щоби потреба в духовному була б причиною молитви до Творця задовольнити наші прохання, - адже ми страждаємо, коли хісарон ще не отримав наповнення, - то цей хісарон ще в нас не народився. Тобто такий, щоб бракувало нам наповнити клі, що зветься «клі віддачі», як сказано вище, - а це й є різниця між духовним і матеріальним. Адже «матеріальним клі» називається клі отримання, коли бажає наповнення для власної користі. А «клі духовним» називається клі, яке бажає саме отримати все на користь Творця, і в протилежність власній користі.

Але цього клі не існує в природі створіння. Адже з боку природи людина народилася лише з клі власної користі. А те, що ми кажемо нашому тілу, що треба працювати на благо Творця, - ні цього поняття воно не знає, ні навіть того, що говорять йому. Бо не спаде йому на думку, що є таке, щоб не дивитися на власну користь, а думати б увесь день про користь Творця. А особливо коли чує, що варто поступитися насолодами, котрі належать до себелюбства, для потреб блага Творця.

І настільки дивні ці речі для тіла, коли воно чує, що потрібно працювати тільки заради віддачі, що відразу воно починає мудрувати й запитує: «Я бажаю знати, чи бачиш ти людей, які йдуть цією стезею, що ради них і ти бажає діяти, як вони? Дійсно, я б і згодилося б з тобою, але сам скажи: скільки людей ти бачиш, всі думки яких в житті, - дбати лише про те, що належить до блага Творця, а не до власної користі? І якщо, скажімо, ти дійсно знаєш, що існують люди, які йдуть цією лінією, але скільки вони вклали часу та зусиль, щоб мати можливість аби всі їхні дії були б тільки ради віддачі? І головне, - скільки часу має взяти таке діло? Місяць, два, рік, два роки?..» І ще більше воно примудряється, запитуючи, чи всім, хто доклав зусиль і часу, пощастило дістати такий рівень, щоб змогли спрямовувати всі свої діяння на заради віддачі. І ці слова мають силу віддалити людину від духовної роботи, котра належить до шляху віддачі.

Виходить з усього сказаного, що коли йдеться про духовне, що зветься «принести задоволення Створювачу своєму», - то в людини немає такого хісарону. А навпаки, коли виникає у когось якась думка, що треба вчинити щось у віддачі Творцю, без жодної оплати, відразу постають проти нього думки та бажання тіла і кричать: «Не будь дурнем і «унікумом», - іти проти звичаю всього світу, коли всі знають, що головна причина, котра зобов’язує людину працювати, це власна користь».

І лише з цією силою людина може займатися Торою та заповідями. І хоча знає, що треба працювати лішма, але на це є загальна відповідь, що вона виконує те, що сказали мудреці: «Завжди займатиметься людина Торою та заповідями ло лішма, оскільки завдяки ло лішма вона удостоїться лішма». Але немає потреби турбуватися про це, тобто перевіряти себе, чи дійсно вже наблизилася трошки до стану лішма. Адже вона знає, що «зрештою шана прийде», тобто, що ясно, що вона прийде до стану лішма. І само собою, немає потреби навіть думати, що означає «лішма», бо про те, що не покладено на неї займатися, немає необхідності думати і влазити в деталі, знати в чому там справа. А живе вона як і весь загал.

Тому є велика відмінність між молитвою, коли моляться за матеріальне, і молитвою, якщо моляться про духовне. Бо про духовне, потрібно перш за все молитися про клі. Це означає, про хісарон, тобто щоб відчула людина скруту та страждання через те, що немає в неї цього клі, званого «бажання», тобто, щоби прагнула приносити задоволення Створювачу своєму.

Виходить, відповідно, що не треба їй молитися про наповення хісарону, як це в матеріальному, коли має хісарон, і просить про його наповнення, - адже поки що немає в неї ніякого духовного клі. І тому людині, яка збирається молитися про духовне, необхідно молитися про клі, щоб Творець дав би їй клі, щоб захотіла вона віддавати Йому. А потім, коли вже є в неї клі, що належить до духовного, тоді вона може молитися про благо, щоб увійшло в духовне клі.

Витікає з усього сказаного, що істинний хісарон, про який людина має молитися Творцеві, повинен бути про клі, і це відповідає правилу «Не існує світла без клі». І коли людина молитсья про справжній хісарон, те, чого їй бракує, тоді приходить відповідь на молитву, тобто Творець дає їй нове клі. І це як написано: «І усуну Я кам’яне серце з плоті вашої і дам вам серце з плоті».

І на тему цього хісарона чув я від свого пана, батька й учителя, який сказав від імені його рава, адмора з Пурсова про вислів «накажи Аарону»: «І пояснив Раші, що немає іншого наказу, як лише «поквапити негайно і на покоління». Сказав рабі Шимон: «Найбільше повинно писання «поквапити» там, де є «хісарон кіс» (нестача для кишені)». І сказав пояснення простого сенсу: «Кіс» (кишеня) – це клі, в яке кладемо гроші. І зазвичай люди клопочуться і докладають зусиль щоб здобути гроші. І сказав: «Найбільше повинна людина турбуватися, коли є «хісарон кіс», мається на увазі хісарон клі».

І це так, як ми пояснили, що в духовному людині не треба молитися, щоб Творець дав їй благо та світло, а має вона подбати спочатку, щоб було в неї клі, тобто бажання й прагнення віддавати Творцеві, оскільки з боку природи маємо ми бажання лиш тільки отримувати, а не віддавати.

І зі сказаного ясно, що коли людина входить в роботу святості, і бажає дійти до своєї досконалості, потрібно їй вкладати всі свої сили, щоб придбати бажання, щоб хотіла вона приносити задоволення своєму Створювачу. І на цьому вона повинна зосередити всі свої молитви, щоби Творець допоміг їй і дав би їй це нове клі. І сказати перед Ним: «Володаре світу, як дав Ти мені, на початку мого створення для цього світу, клі виключно для отримання ради власної користі, - я прошу в Тебе, дай мені нині нове клі, тобто щоб було в мене бажання лиш тільки надавати Тобі задоволення».

І не варто запитувати, як можна молитися, щоб дав їй клі, що зветься «бажання віддавати», коли ми говоримо, що не має людина потреби в цьому клі. Бо вона не відчуває, що це бракуватиме їй. А якщо так, як можна просити про те, до чого немає хісарону.

І хоча людина бачить, що немає в неї цього клі, що зветься «бажання віддавати», але ми ж не кажемо, що все, чого немає в людини, означає, що їй бракує. Як написано про вищі сфірот, що сфіра біна, яка зветься «бо бажає хеседу», попри те, що через друге скорочення, як ми вчили, вийшла з рош Аріх Анпіна, все одно вважається наче й не вийшла. Хоч і немає в неї [світла] хохми, але це не вважається хісароном, тому що їй його не бракує.

Ми бачимо, - коли відчувається те, чого немає в людини, як хісарон, - саме коли їй бракує цього. Мало того, треба ще й відчувати страждання через те, що немає в неї. Тобто, навіть коли людина відчуває, що бракує їй, але немає страждань через нестачу, - таке ще не визначається як хісарон. А якщо так, як людина може молитися про те, чого їй не бракує.

І через це покладено на людину думати про мету творіння, адже відомо, що це – «дати благо створінням». І коли людина починає перевіряти це «благо», що існує між створіннями, тобто, як вони втішаються в світі від добра та насолоди, які Творець бажає дати їм, то вона не знаходить цього між створіннями. І через це людина приходить до усвідомлення, що певно є якась причина, яка перешкоджає створінням відчувати добро та насолоду, і через цю причину вище благо не може розкритися, і тому мета творіння не може прийти до реалізації.

А коли людина дивиться на себе, вона каже, - те, що вона бачить, що створіння не прийшли до отримання вищого блага, це напевно через те, що не виконують Тору та заповіді як належить виконувати накази царя. І це як сказали мудреці: «Бажав Творець удостоїти Ісраель, тому примножив для них Тору та заповіді». Виходить з цього, що завдяки Торі та заповідям можна заслужити благо й насолоду.

Але виникає питання, - чому не виконують Тору та заповіді так, як належало б служити царю? Тоді людина каже, що це з тієї причини, що бракує нам відчуття важливості Тори та заповідей. А також не відчуваємо ми важливості заповіді Творця, якою наказав нам виконувати Його Тору та заповіді.

І тоді людина приходить до остаточного рішення, що тільки Творець може виправити це. Тобто, якщо Він відкриє нам трошки світла Тори та заповідей, щоб ми відчули насолоду, яка є в них, безсумнівно кожен матиме можливість служити Царю всією своєю сутністю та душею, як і належить бути тим, хто відчуває велич Царя. А тому – про що треба молитися Творцеві? - щоб дав трошки вищого блага, тоді всі займатимуться Торою та заповідями як годиться, без будь-якої недбалості.

Проте, ми бачимо, що каже Арі, - що там не було нукви, як належить, тому було розбиття. І «Ор пнімі» пояснює слова Арі, що оскільки вище світло повинно увійти в клі, котре отримало б благо ради віддачі, і через те, що світло було набагато більшим, ніж клі було готове отримати, адже клі повинно отримати світло точно в тій мірі, наскільки може спрямувати намір на заради віддачі, - а щодо такого великого світла не було можливості у клі мати намір ради віддачі, - тому світло мусило увійти в келім, бажання котрих було заради отримання.

І це зветься «кліпа». І виходить, що келім розбилися, і це означає, що в ці келім, якщо увійде вище благо, це благо піде до зовнішніх сил, тобто до кліпот. І це подібно до того, як говорять, що коли посудина побита, не наповнюють її нічим, бо все виллється назовні.

Тому людина не молиться, щоб дали їй благо згори, бо напевне все піде зовнішнім силам. А молитиметься Творцю, щоби дав їй клі, яким є бажання й прагнення віддавати Творцю. І коли буде в неї це клі, тоді безсумнівно розкриється вище благо людині, і відчує вона добро й насолоду, котрі були в задумі творіння, «дати благо створінням». Тому слід просити у Творця того, чого насправді людині бракує, і це – клі віддачі. А про решту речей не треба молитися.