У трактаті «Шабат», 23:2, написано: «Сказав Раба: «Ясно для мене, що між домашнім світильником і ханукальним світильником домашній має перевагу, тому що це мир у домі». І пояснив Раші: «Домашній світильник - це в суботу, бо людина бідна, і не може вона купити олії для двох світильників». Мир у домі, - і так кажуть далі: «І позбулася спокою душа моя», - це запалювання суботніх світильників, коли домочадці людини журяться, сидячи в темряві», кінець цитати.

Але ханукальний світильник, він не для того, щоб був мир у домі, бо не можна користуватися його світлом, як кажуть після того, як його засвічують: «Свічки ці є святістю й не маємо ми дозволу користуватися ними, а лише бачити їх». І слід зрозуміти:

1) Він пояснює, чому суботній світильник має перевагу над ханукальним, бо він для того, щоб був мир у домі. Це поняття потребує пояснення. Чи є це достатньою причиною скасувати заповідь ханукального світильника, який настільки важливий через святість, що існує в (його) свічках? Настільки, що сказали мудреці, що не можна користуватися їхнім світлом, як сказано вище про те, що ми кажемо: «Свічки ці є святістю й не маємо ми дозволу користуватися ними, а лише бачити їх». А задля миру в домі, який є поняттям матеріальним, анулюють цю заповідь.

2) Взагалі маємо зрозуміти, який зв’язок є між суботнім світильником і миром у домі, про що вивчаємо з вислову: «І позбулася спокою душа моя». Це – засвічування суботніх свічок.

І аби зрозуміти наведене вище, потрібно спочатку з’ясувати три наступні поняття:

а) що таке субота;

б) що таке мир у домі;

в) що таке Ханука.

Ось, про суботу сказали мудреці, що вона подібна світу прийдешньому (трактат «Брахот», 57). І як написано в суботній вечірній молитві: «Ти освятив день сьомий для імені Твого як ціль творення неба й землі», де «ціль» означає, що це є призначенням, задля якого створено небеса й землю.

І відомо, що метою творіння є «дати благо Його створінням», що означає, - створіння отримають благо й насолоду. І це й зветься «задумом творіння». А що є перед досягненням задуму? Це час роботи. Але згідно з тим, що написано вище, виникає питання: якщо ціллю є «дати благо», - навіщо нам ця робота?

А пояснення цьому відоме, бо для того, щоб не було «хліба сорому», дана нам робота, що зветься «виправленням створіння». А означає це, що завдяки цьому виправленню зможемо отримувати благо й насолоду. Бо вже буде в нас тотожність властивостей з Творцем в тому плані, що й створіння бажатимуть віддавати Творцеві, як і Творець бажає давати створінням. Виходить, що тим, що діємо заради віддачі, вже немає місця для «хліба сорому».

І згідно з цим виходить: те, що сказано про роботу, що дана нам, це сказано про виправлення створіння, а не про мету, бо метою є насолоджуватися, а не працювати. А те, що ми потребуємо виправлення, - не йдеться про насолоду, бо її дає Творець з боку мети. Але для того, щоби благо й насолода, які отримаємо, були б досконалими, а досконалість в тому, щоб можна було отримати благо, не відчуваючи себе неприємно, для цього дана робота. А робота, вона в тому, що ми повинні поміняти наші келім, які отримали з боку природи й дістати інші келім, звані «келім віддачі». А в час, коли отримуємо благо й насолоду в келім віддачі, немає вже місця неприємним відчуттям під час отримання вищого блага.

Отже, дві категорії, що ми пояснили щодо мети творіння, щоб прийшло воно до досконалості, пояснено нам двома станами:

1) Порядок виправлення створіння такий, що ми трудимося в Торі та заповідях заради віддачі, і це називається, що ми користуємося келім віддачі. Тобто, оскільки існують дії й існують наміри, тому в цьому стані ми користуємося діями віддачі, що є категорією Тори та заповідей, і дії ці визначаються, що людина діє за принципом «як Він милосердний, так і ти милосердний».

Тобто, людина бажає віддавати Творцю, на зразок того, як Творець хоче давати створінням. Тому, якщо вона діє подібно до Творця, тобто йде Його шляхами, тому вона хоче, щоб Творець заплатив би їй винагороду за її роботу для створінь. Але тут є також робота з наміром, і це – намагатися, щоб намір був подібний діянням.

Бо буває іноді, коли хоч діють, займаючись віддачею, але намір зовсім інший. Тобто, причина того, що людина віддає, – це щоб отримати потім винагороду. І це називається «ло лішма».

І через це людині доводиться вдатися до великої роботи, якщо вона хоче щось вдіяти у віддачі. А причина, яка зобов’язує зайнятися віддачею, та, що є якийсь привід, що змушує людину віддавати, а не отримувати. Тобто, ведеться у світі так, що коли когось люблять, тоді збуджується в серці бажання давати улюбленому. Бо в цьому виражається його любов до нього.

Або ж щодо важливої людини також пробуджується в серці людини бажання розкрити перед нею свою любов, тим, що дати їй подарунок. І це називається «уста й серце рівні між собою», що означає, що дія й намір однакові, і немає в серці людини іншого наміру ніж її дія у віддачі, тому що причина – в намірі віддачі. І це зветься «лішма».

2) А другий стан, і це – мета творіння, пояснюється нам тим, що тоді ми можемо користуватися келім отримання. Тобто, коли ми займаємося отриманням насолод. Але причина того, що ми бажаємо отримувати насолоди, це не щоб задовольняти наші бажання прагнення до насолод, і через це ми хочемо тепер їх отримувати, а є тут зовсім інша причина, тобто протилежна нашим діям.

Отже, ми прагнемо віддавати Творцеві, і для самих нас ми не хочемо отримувати, всередину нашого бажання отримувати, тому що це приводить нас до стану відокремлення від Творця. Але що ми можемо дати Творцю, щоб Він мав би втіху від цього? І про що дозволено нам сказати, що цього начебто бракує Йому? Тільки про одну річ можна сказати, оскільки створив Він створіння для того, щоб давати благо створінням Своїм, тому ми хочемо отримувати благо й насолоду через те, що бажаємо задовольнити Його бажання, - дати благо.

А тепер зможемо з’ясувати питання «що таке Ханука?». Згідно з тим, як ми пояснили перший стан, то робота з виправлення створіння, вона аби дістати келім віддачі, а ними зможемо прийти потім до мети творіння. І це можна назвати іменем «духовне», бо не хоче людина робити жодної дії для себе самої, а все – ради Творця, як сказали мудреці: «Всеспалення, тобто жертва всеспалення, вона вся для Творця, все – духовне».

Ось, диво Хануки стосувалося духовного, як ми кажемо (у благословенні «За дива…»): «Коли постало царство елінське злодійське на народ Твій, Ісраель, примусити їх забути Тору Твою й в вернути їх від законів волі Твоєї. І Ти, в милосерді великому Твоєму, став за них в час біди їхньої…»

І згідно з тим, що ми пояснили, виходить, що «духовним» називається те, коли користуються келім віддачі. А поняття влади еллінів виражається в тому, що не давали робити нічого, що належить до келім віддачі, тому що там в них була також влада над діями в Торі та заповідях. І це було в зовнішньому плані. А тим більш у внутрішньому, у думці, мали владу над думками, щоб не було в них можливості мати намір хоч в чомусь в ім’я небес, а хотіли, щоб народ Ісраеля були б занурені в себелюбство. І цим були відокремлені б від Творця. І всі задуми сітри ахри були тільки лиш аби віддалити їх від Творця. А віддалення й відокремлення приходять лише через розбіжність властивостей, як відомо, що є себелюбством.

І мій пан, батько й учитель сказав про те, що запитували мудреці (в трактаті «Шабат», 21:2), - що таке Ханука. І пояснив, що відповіддю є «хану-ко». І мається на увазі, що «хану ко» (зупиніться тут), тобто («ко» - літери каф-вав, ґематрія 25), що 25 числа місяця кислева не було закінчення війни, а була лиш тільки зупинка. На зразок того, як коли військо хоче вчинити новий і сильний наступ, то дають воякам відпочити, для того, щоб додалися їм нові сили й змогли б продовжити воювати. І сказав, що тоді знаходяться дурні, які, отримавши команду не йти вперед, у землю ворогів, а відпочити, думають, що вже закінчили війну й не треба вже перемагати ворога.

Виходить, відповідно, що феномен Хануки ще не є досягненням мети, а це лиш тільки стан виправлення створіння. І цим виправляються келім віддачі, що означає – дії віддачі. І через це заборонено користуватися світлом Хануки, бо користування є дією отримання, а диво було тільки лиш щодо дій віддачі, щоб могли вже виконувати їх і спрямовувати намір на віддачу, що зветься «лішма».

І це було дивом, те, що вийшли з-під влади еллінів, і могли йти в категорії вище рівня знання. Тоді як кліпа еллінів панувала над Ісраелем, щоб не робили жодної дії, якщо не знає навіщо це й задля якої користі дана ця дія. А особливо, щоб не мати ні в чому намірів в плані віри вище рівня знання.

І згідно з тим, що ми пояснили, виходить, що ханукальний світильник, хоч він і вказує на духовне диво, на те, що народ Ісраеля вийшов на волю з-під влади еллінів, але це була тільки половина справи, тобто тільки келім віддачі були виправлені дивом Хануки. І це зветься категорією «виправлення створіння», але ще не метою творіння. Тоді як субота, яка «подібна світу прийдешньому», який є «кінцевою ціллю небес і землі», що зветься «метою творіння», адже «кінцева ціль» означає досягнення мети. Тобто те, що розкриється в кінці виправлення, - подібне цьому світить і в суботу.

Тому субота – це час отримання насолод, тобто коли користуються келім отримання, лиш тільки слід спрямовувати намір на віддачу. І це зветься, що всі мешканці світу мають прийти до цього рівня, як написано, «бо не буде відштовхнутим від Тебе віддалений», а всі прийдуть до довершеності мети, тобто – отримувати. Але буде це заради віддачі.

А тепер з’ясуємо те, що ми запитували: який зв’язок суботи з миром у домі. Відомо, що «домом» називається малхут, яка отримує вище благо в келім отримання заради віддачі. Однак, є багато імен у малхут. І ім’я «дім» вказує на довершеність, як написано в коментарі «Сулам»: «І слід тобі знати, що коли людина повністю досконала, вважається, що вона сидить у домі, де слово «дім» вказує на нукву Зеїр Анпіна, що світить у мохін де-ҐАР, в сенсі написаного «мудрістю збудується дім». І тому ті, що отримують від неї, вважається, що вони сидять у домі. Однак, коли людині потрібні виправлення, бо вона не є довершеною, то потребує вона збереження, щоб не трималися за неї зовнішні сили аби ввести її в гріх. І тому людина вимушена вийти з дому, бо не можна їй отримувати такі високі мохін зі страху, щоб не живилися від неї зовнішні сили. І вимушена вийти на шлях Творця, тобто отримати виправлення, які їй необхідні. І дозволено людині в цей час отримувати мохін від зівуґу Зеїр Анпіна й Леї. Бо оскільки вони є світлом хасадим, закритих від хохми, немає від них ніякого живлення для зовнішніх сил. І ці мохін називаються «притулок», бо вони призначені для подорожан. І тому, попри те, що «Ноах був щирим праведником», все одно він уявляє стан як гість подорожанин».

Отже, ми бачимо, що потрібно розрізняти в процесі духовної роботи дві категорії:

а) стан, що називається «дім»;

б) стан, що називається «гість подорожанин».

Отже, коли людина ще не в досконалості, і вона повинна вийти й бути в стані тих, хто йде шляхом, і це шлях Творця, для того, щоб дістати виправлення, і цим вона прийде до досконалості, тому звуться такі люди «подорожанами», тому що вони поки що посеред дороги й ще не прийшли до мети, якої вони мають досягти.

І хоч вони й праведники, як, наприклад, Ноах, який був щирим праведником, все одно людина поки що має недоліки, тому що вона виправила лише келім віддачі, що звуться «духовними келім». І це, як сказано вище, називається «виправленням створіння», бо можливості людини вже такі, що вона здатна й до віддачі заради віддачі. Що називається категорією «лішма».

І цим зрозуміло, на що вказує нам світильник «хану-ко». Що це лише зупинка, а не кінець роботи. І через це ханукальним світильником не можна користуватися для освітлення, тому що диво було щодо келім духовних. А цими келім, келім віддачі, не належить користуватися, щоб отримувати користь і задоволення від світла. І тому він, щоб «тільки бачити їх».

І зовсім інше – суботні свічки, бо субота є «завершенням неба і землі», і вона «подібна світу прийдешньому», що називається метою творіння, - дати благо Його створінням, щоб вони отримали благо й насолоду. Тому це світло приймається в келім отримання, що звуться «отримання заради віддачі». Тобто, користуються келім отримання.

І це зветься категорією «дім», за суттю сказаного «мудрістю збудується дім». Де малхут, яка є коренем душ, звана «спільнота Ісраеля», отримує вище благо для душ. А коли нижні вже гідні отримувати світло хохма, це називається «мохін суботи», тобто мохін хохми. А мохін хохми - це світло мети творіння. Випливає з цього, що ханукальний світильник і шабатні світильники вказують на дві категорії, не схожі одна на одну.

А тепер з’ясуємо те, що ми запитували, - як стосується мир у домі до суботи, і настільки, що мудреці сказали: «Він (суботній світильник) переважає ханукальний світильник». Так от, сфіра єсод називається «миром у домі», тому що вона дає все малхут, оскільки малхут є коренем душ. І коли малхут в стані точки, тобто світить лише як маленька точка, немає тоді у душ вищого блага, якого вони потребують. І це зветься «Шхіна у вигнанні». І тоді кліпот посилюються й хочуть панувати над тим, що у святості, і є у нижніх велика робота, і з цього утворюється суперечність між святістю та нечистотою.

А коли з’являється єсод великого стану, ґадлуту, який дає вище благо для малхут, тобто дає їй світло хохма, утворюється тоді «мир у домі». Як написано: «Коли бажає Творець шляхів людини, також і вороги її примиряться з нею». І тому називається єсод «мир», оскільки він утворює «мир у домі», і тоді анулюються сили кліпи, як написано: «Коли входить та субота, відділяються від сітри ахри, і всі увінчуються новими душами».

Виходить, що «дім» це малхут, коли отримує світло суботи, робиться мир, і тоді всі суди вагітніють від неї. Тому суботній світильник, він вказує на вищий достаток ґмар тікуна. Тоді як ханукальний світильник вказує на світло, яке осягаємо в процесі роботи, і це для того, щоб змогли ми продовжити й закінчити роботу. І тому суботній світильник називається «мир у домі», на ім’я того світла, що приходить від єсода до малхут.