Покажи мені славу Свою
Стаття 26, 1985
(переклад з івриту)
І сказав: "Покажи мені славу Свою… І відведу руку Свою, і побачиш Мене ззаду, а лиця Мого не буде видно" (Шемот, 33:18, 23). І треба зрозуміти, - на що вказує нам запитання вчителя нашого, Моше, і відповідь Творця, стосовно нашої роботи.
По-перше, людина, коли починає входити в роботу Творця, прагне побачити славу Творця.
Тобто, в час, коли Творець світить їй, іншими словами, коли має вона смак до Тори та заповідей, і прагне до духовного, тоді може займатися святою роботою. І тоді людина знає сама, що йде шляхом Творця, і почувається вище мас народу, бо весь загал людський - грубо-матеріальний, і лише вона знає й розуміє, що таке духовне.
І оскільки відомо, що сказали кабалісти (трактат Авот, 4:4): “Рабі Левітас, мешканець Явне, говорить: "Дуже-дуже будь приниженим духом".” Тому є в людини велика робота, щоб знайти в собі якийсь хісарон (недолік), і щоб змогла сказати, що вона принижена духом. Але оскільки це заповідь – виконати сказане мудрецями, то людина приймає це вище знання, і говорить, - певно що поки що вона не досконала.
І також, існує період "ахораїм" (зворотна, задня сторона), тобто, коли не світить їй жадання до Тори та заповідей, і не відчуває хісарону з того, що не має потреби до злиття з Творцем. І в стані "ахораїм" людина може бачити себе, тобто свій справжній стан такий, як він є, чи вона ще бачить себе вище всіх, і тоді має працювати над приниженістю духа, прийняти на себе заповідь приниження вище знання. І дивиться на інших людей, котрі стоять в стані духовного падіння, а вона сама в стані підйому. Виходить, що лише в період "ахораїм" людина може бачити правду, а от в період "панім" (лицьова сторона) вона може ошукати себе.
Але на рівні ахораїм є також багато характеристик. Коли людина вже ввійшла в роботу істини, тобто ступила на шлях, де треба працювати заради віддачі, адже тільки так починають відчувати істинні стани ахораїм. Бо тоді іноді з’являється картина ахораїм, коли людина бачить своє падіння, хай навіть якщо була вона в стані панім, перед падінням до стану, в котрому вона перебуває. Але тепер, те, що вона бачить, що немає в неї жодної потреби ні в Торі та заповідях, ні в молитві тощо, а відчуває, що вона наразі як порожня посудина, в якій немає ні краплі вологості роботи Творця. Ще й на додаток вона бачить сама, неначе жодного разу не працювала в роботі святості, і взагалі не знає нині, що таке робота Творця.
А іноді людина доходить до такої затьмареності, що коли починає говорити з собою, що треба увійти в роботу, і це не ціль – залишитися без жодної мети в житті, тоді здається їй, що вона говорить сама собі щось геть нове, наче ніколи й не чула про духовні поняття. І тоді людина дивується сама собі, як може бути таке почуття, що вона зараз – як початківець, який ніколи не займався духовною роботою, при тому, що залишилося трохи іскор в пам’яті, коли думала про себе, що була завжди між передовими в роботі, - і раптом все забулося з серця, і вона згадує це лише як уві сні.
Виходить, що людина бачить свій справжній стан лише в період ахораїм. А це: "І побачиш Мене ззаду, а лиця Мого не буде видно". І тоді вона має вже місце роботи, - просити в Творця, щоб наблизив до Себе, і відкрив би їй світіння Свого лиця, і тоді вона повернеться до Творця, - "Аж поки засвідчить про людину Той, Хто знає таємне, що не повернеться до глупства свого більше".
І подивися в "Передмові до ТЕС" (п.п. 53,54), де пише так: "І маємо знати, що весь зміст роботи виконання Тори та заповідей за власним вибором, ведеться головним чином в двох видах прихованого управління, і про цей період говорить Бен Га Га: "За мірою негараздів і оплата". Адже оскільки управління Творця не розкрите, то неможливо бачити Його інакше, як в прихованні обличчя, тобто лише через ахораїм. Проте, після того, як бачить Творець, що людина довершила міру своїх зусиль, і закінчила те, що мала зробити силою свого вибору та зміцнення в вірі в Творця, тоді допомагає їй Творець, і удостоюється вона осягти розкрите управління, тобто розкриття обличчя Творця. Виходить згідно з цим, що початок роботи дорогою правди – в категорії ахораїм. І це для того, щоб людина підготувала для себе келім, в котрих перебуватиме світло Творця. А келім називаються бажаннями. Тобто, перед тим, як людина проходить період ахораїм, вона не знає, що треба, щоб Творець допоміг їй, а думає, що вона власними силами може досягти довершеності, і не потребує надзвичайної допомоги Творця.
А знає й вірить, як це водиться в Ісраеля, що попри те, що людина бачить, адже розум зобов’язує думати, що людина є тим, хто робить, все ж таки вірить, що Творець допоміг їй досягти необхідного їй. Але в роботі віддачі людина відчуває, як розум говорить їй, що несила їй прийти до рівня віддачі, а хай сидить та сподівається, що Творець допоможе їй. Виходить, що лише такий стан зветься, що людина потребує Творця. І це називається клі й бажання.
Бо шлях істини зветься лішма, тобто, коли робить все ради принесення задоволення Творцю. І тоді проявляється протидія тіла, котре стверджує, що воно розуміє, що вся робота полягає в наповненні клі тіла, і це є любов’ю до себе. І тоді починає людина розуміти, що не в змозі вона йти проти тіла. І потребує тоді вона допомоги Творця. А це зветься, що вже є в неї клі, тобто бажання і потреба щоб Творець наповнив її. І тоді здійснюється для неї те, що сказали мудреці: "Тому, хто приходить очиститися, допомагають". І сказано так: "Приходить син людський, - якщо приходить людина очиститися, допомагають їй святою душею, і очищають її, і освячують її, і зветься святою".
Отже, ми бачимо, перш ніж буде в людини клі, не можуть дати їй світло. А після того, як усталиться в її серці, що потрібна допомога від Творця, тоді вона отримує допомогу, - як сказано, що саме коли приходить очиститися, і бачить, що не може, тоді людина отримує згори святу душу, яка є світлом, що належить саме їй, щоб допомогти, і щоб була в неї можливість іти вперед і перемогти свої келім отримання, щоб змогла користуватися ними заради віддачі Творцеві.
І треба пояснити те, що написано: "Мир, мир далекому й близькому". Бо мир (івр. "шалом") вказує на довершеність (івр. "шлемут") суперечки, бо суперечка ця та, про яку сказали мудреці: "Хай завжди підбурює людина добре начало проти злого начала". І пояснив Раші, - щоби вело з ним війну. Людина думає, що лише тоді, коли вона відчуває себе близькою до Творця, тоді перебуває в довершеності, і здається їй, що вона вже удостоїлася категорії панім. Але в час, коли людина відчуває себе віддаленою від Творця, тоді думає, що не йде по путі довершеності.
Тоді говорять: "Мир, мир", тобто категорія миру, про яку говорить Творець.
Також написано (Теилім, 85): "Послухаю, що промовить Творець, коли говоритиме мир до народу Свого, і до вірних Своїх, щоби не повернулися до глупства". Цей вислів [говорить, що] треба вірити, що Творець промовляє "мир" також і тоді, коли людина відчуває, що віддалена від Нього. Бо хто дав їй зрозуміти, що вона наразі віддалена більше, ніж в будь-який інший час? Адже зазвичай людина починає відчувати, що вона віддалена тоді, коли вона примножує в Торі та заповідях і бажає йти ще більш істинною дорогою, тоді вона бачить, що є більш віддаленою. Виходить, відповідно правилу "заповідь веде за собою заповідь", що коли це дійсно так, людина повинна була б відчувати себе більш наближеною [до Нього].
Але, як зазначено вище, Творець наближає її тим, що показує їй правду, щоб звернула увагу на допомогу Творця. Тобто, показує людині, що вона не здатна перемогти в війні без допомоги Творця. Виходить, що коли віддалена (коли людина відчуває, що вона віддалена), і це – категорія ахораїм, саме тоді це час наближення до Творця.