<- Кабалістична бібліотека
Продовжити читання ->
Кабалістична бібліотека

Моше

Рашбі

Рамхаль

Аґра

На ложі своєму ночами

Стаття 23, 1985

(переклад з івриту)

 

Зоар (Тазріа, стор.1, і в Суламі, п.1) запитує про уривок "На ложі своєму" так: "Рабі Елазар почав: "На ложі своєму ночами шукала того, кого любить душа моя". Запитує: сказано "на ложі", - "в ложі" треба було б сказати". Що таке "на ложі"? – і відповідає: проте, "кнесет Ісраель" (зібрання Ісраеля) сказала перед Творцем, прохаючи його щодо вигнання, тому що вона мешкає між рештою народів зі своїми синами, і лежить в поросі, і оскільки вона лежить на іншій, нечистій, землі, говорить – на ложі своєму я шукаю, бо я лежу в вигнанні, а вигнання зветься "ночі". І тому шукала я Того, кого любить душа моя, щоб вивів мене з нього".

Відомо, що кнесет Ісраель – це малхут, яка включає всі душі. І відомо, що кожна людина являє собою "маленький світ", як написано в Зоар, "людина складається з сімдесяти народів світу", і це відповідає "семи сфіротам", де кожна сфіра складається з десяти, отже, їх сімдесят властивостей. І вони є протилежністю святості, бо існують сім сфірот святості і сімдесят народів, з яких складається людина. Означає це, що кожен народ має особливу пристрасть, що належить до його характеру. А людина складається з усіх сімдесяти пристрастей, котрі є загалом у народів світу. І також є в людині властивість "ісраель", що є її особистою суттю. Однак, вона називається точка в серці, а точка означає темряву, тобто, властивість ісраель, що в ній – не світить, і вважається категорією ахораїм (зворотної сторони). А причина та, що вона перебуває у вигнанні, під владою "сімдесяти народів", що існують в людині.

А в чому їхня сила – панувати над властивістю ісраель? – роблять це питаннями, котрі ставлять властивості ісраель, коли бажає зробити щось Творцеві, і зветься тоді яшар-кель (прямо до Творця). Тоді вони дають зрозуміти, що не варто працювати інакше, як лише ради любові до себе. Але ж коли це ради небес, то вони запитують "що", - "Що це за робота у вас?" а ми вчили, що це "запитання грішника". І якщо людина бажає перебороти його претензії, тоді з’являється в неї "запитання фараона", який сказав: "Хто такий Творець, що я буду слухатись Його?"

І якщо ці запитання не діють на людину за один раз, тоді вони повторюються знову й знову цілий день, як написано (Псалми, 42:11): "Трощачи кістки мої, ганьблять мене гнобителі мої, говорячи до мене весь день: "Де Всесильний твій?" І людина не здатна вийти з-під їхньої влади. І вони принижують властивість ісраель в людині до праху, як написано: "Бо з прахом розмовляє душа наша, з’єдналася з землею утроба наша". І треба пояснити: тим, що "з прахом розмовляє душа наша", спричинює нам, що "з’єдналася з землею утроба наша", де "утроба", - це клі отримання людини, і це те, що точка в серці, вона – "як прах". І це призводить до того, що наші келім поєднані лише з матеріальністю, що й є "себелюбством".

Але ж якби була "малхут небес" в стані "слави", тоді, напевно, славою була б для нас можливість служити Творцю хоч чимось, хай навіть то була б щонайменша служба, - великим надбанням вважалась би для нас. І для цієї слави варто нам поступитися всіма насолодами, які отримуємо завдяки себелюбству. І це те, що ми говоримо в молитві мусаф в дні трьох свят підйому в Єрусалим: "Батько наш, Цар наш, розкрий славу царства Твого над нами скоріш". Що означає: ми просимо у Творця, що оскільки малхут небес в ницості, і вона в стані "Шхіна в праху", тому ми бажаємо, щоб Творець розкрив нам важливість і славу малхут небес, і тоді великою заслугою буде нам, коли удостоїмося цим вийти з себелюбства і прийти до любові до Творця.

І це те, що пояснює Зоар: "І тому шукала я Того, кого любить душа моя, щоб вивів мене з неї". Як відомо, людина складається з трьох нефашот (душ):

а) нефеш де-кдуша (святості);

б) нефеш кліпи ноґа;

в) нефеш трьох нечистих кліпот.

Нефеш святості світить лише як точка. Тому нефеш кліпи ноґа має приєднатися до нефеш святості, як ми з’ясували в попередніх статтях від імені мого пана, батька й учителя, і оскільки діє головним чином нефеш кліпи ноґа, - бо нефеш трьох нечистих кліпот неможливо виправити, а нефеш святості не треба виправляти, адже вона є святістю, - то вся робота проводиться лише з нефеш кліпи ноґа.

І в час, коли (людина) виконує заповіді, кліпа ноґа приєднується до святості. А коли чинить (боронь Боже) гріхи, тоді нефеш кліпи ноґа долучається до нефеш трьох нечистих кліпот. Але нефеш святості - в ахораїм, так, що не світить, і перебуває в ницості. Тому не бажаємо докладати зусиль і чинити добрі справи для того, щоб кліпа ноґа долучилася до святості.

Тому "На ложі своєму ночами шукала я Того, кого любить душа моя, щоб вивів мене з неї", адже нефеш святості належить до кнесет Ісраель, а вона перебуває в іншій, нечистій, землі, і просить у Того, "кого любить душа моя", щоб вивів мене з неї, - з нечистої землі. Пояснення: позаяк нефеш святості перебуває в ницості, тому нефеш ноґа робить те, чого бажають три нечистих кліпи. Виходить тоді, відповідно, що нефеш святості вимушена терпіти владу нечистих кліпот, які тоді панують. Тому нефеш святості просить – виведи мене з цього вигнання, що зветься "ночі".

Там же в Зоар (а в Сулам п.9) написано так: "Рабі Аха сказав: "Це те, що ми вчили, що Творець присуджує краплі, чи буде захаром (чоловічим єством), чи некевою (жіночим єством), а ти говориш, - жінка, коли запліднює першою, народжує захара. І тому не треба присуду Творця". Сказав рабі Йосі: "Певно, що Творець розрізняє де крапля захара, а де крапля некеви, і оскільки взнає її, - присуджує її, чи буде захар, або некева".

І це пояснення незрозуміле, що він пояснив цим, - позаяк "розрізняє, чи захар…" – так Він і присуджує. Але навіщо Йому присуджувати, чи не станеться це само собою, - захар або некева? І пояснює там, в коментарі Сулам, так: "Пояснення: бо троє беруть участь в людині: Творець, батько та мати, де батько дає білину, що в ній, а мати дає червоність, що в ній, а Творець дає душу. І якщо крапля є захаром, - дає Творець душу захара. А якщо некева, дає Творець душу некеви. І виходить, що тим, що жінка запліднює першою, ще не робить краплю кінцево захаром, якщо Творець не дасть в неї душу захара. І це визначання, коли Творець розрізняє в краплі, - гідна вона для душі захара або некеви, - вважається присудом Творця.

Бо якщо не розрізнив би цього, і не послав би душу захара, не мала б душа неодмінно бути захаром. То ж виходить, що два ці вислови не суперечать один одному".

І маємо зрозуміти все наведене вище шляхом духовної роботи. Треба пояснити, що всі ці "троє співучасників", - в одній людині. "Батько й мати" є чинниками того, що народиться дитина. "Батько" зветься "захар", і називається "чоловік, муж", і зветься "довершеність", бо захар є категорією довершеності.

І батько дає білину, бо "біле" зветься "досконалістю", де немає ніякого бруду. А "мати" зветься "некева", і називається "жінка", і зветься категорією "хісарон" (нестача, потреба), бо "некев" означає хісарон і зветься "червоністю". Як говорять, - там он червоне світло, і не можна там проїхати, це зветься "махсом" (шлагбаум), коли не можна рухатися вперед. А Творець дає душу, бо все може людина зробити, але дух життя належить Творцеві.

І порядок роботи такий, що людина повинна поділити день роботи на категорію "день" і на категорію "ніч". "День" зветься досконалістю, а "ніч" зветься хісароном. І щоб народився син, щоб був йому "довгий день", цей син має бути породженим батьком та матір’ю. Бо батько дає йому білину, тобто довершеність, що є категорією "чоловік захар". А мати дає йому категорію хісарону, що називається "жінка некева". Довершеність та хісарон повинні існувати тому, що людина мусить отримувати поживу для життєвої сили, лише тоді вона може працювати. А також тут, в роботі Творця, людина мусить отримувати духовну поживу, а потім вона може бачити, що треба виправити, інакше, без їжі, не матиме сил для роботи. А живлення отримують лише від досконалості.

Тому, дано нам дістати досконалість, коли займаємося Торою та заповідями, бо тоді не треба нам дивитися, наскільки ми докладаємо зусиль у виконанні Тори та заповідей, щоб це було найкращим чином, без жодного хісарону. Тобто дивитися на себе й бачити, чи ми в порядку, чи ні. Бо тоді час подивитися й на Тору та заповіді, як такі, - тобто Чиї Тору та заповіді ми виконуємо. І треба нам думати про "Того, хто дає Тору", адже ми благословляємо: "Благословен Ти, Творець, який дає Тору". А при виконанні заповідей ми говоримо: "…котрий освятив нас заповідями Своїми…", тобто щоб знати, що ми виконуємо заповіді Творця.

Тому нам і треба дивитися на важливість Того, хто дає, і нам треба дістати від цього життя та радість, від того, що ми удостоїлися виконувати те, що Він заповідав нам, хоч трохи, і сказати тоді, що також і виконання, хай це поки що не "істинне виконання", щоб було повністю "заради небес", але все ж таки ми зобов’язані вірити, що є люди котрим не з’явилося в них бажання й не спало їм на думку дотриматись Тори та заповідей навіть на дещицю. І нам дав Творець бажання й прагнення виконати трохи, тобто з мінімумом розуміння, але ж ми врешті-решт робимо щось, в той час як у людей – навіть і цього немає, і коли звертаємо на це увагу, то отримуємо силу життя й живлення від цього.

І це називається "батько дає білину", як сказано, що досконалість зветься "білиною", де немає ніякого бруду, а виграш з цього – подвійний:

а) цим людина отримує піднесений настрій, тому що вона злита з Досконалим, тобто з Творцем. А те, що Він дає, - треба вірити, що це є досконалістю. А досконалість робить людину довершеною, щоб відчувала й себе досконалою. І само собою людина дістає від цього живлення, щоб змогла жити й існувати, щоб була в неї потім сила виконувати роботу святості;

б) згідно з мірою важливості, котру здобуде в час досконалої роботи, буде людині потім можливість відчути хісарон тієї своєї роботи, яка не в істинній чистоті. Тобто, тоді вона може уявити собі, наскільки вона втрачає через свою недбалість в роботі. Бо може порівняти важливість Творця з власною ницістю, що дасть їй силу для роботи.

Але людина має виправити також і себе, інакше вона залишиться в пітьмі, і не побачить справжнього світла, що світить в келім, гідних цього, що звуться "келім віддачі". А виправлення келім називається "категорія нукви", хісарон, коли працює щоб виправити свої хісарони. І це зветься "мати дає червоність", тобто бачить тоді червоне світло, і це – шлагбауми, що стоять людині на путі, і не дають їй прийти до мети.

І тоді приходить час молитви, оскільки людина бачить міру роботи, яка є в неї в справах "розуму та серця", і те, як вона не просувається в роботі віддачі. А також бачить, яке її тіло слабке, і немає в неї великих сил, достатніх, аби подолати свою природу. Тому людина бачить, що коли Творець не  допоможе їй, - вона пропала, як написано (Теилім, 127): "Якщо Творець не збудує дім, - дарма трудилися з ним будівники".

І після цих двох, тобто після довершеності та хісарону, котрі є категоріями "батько й мати", виходить, що Творець допомагає людині, бо Він дає їй душу, котра є духом життя. І тоді народжується дитина. І це те, що сказали мудреці: "Троє беруть участь в людині". А та дитина, що народилася, вважається "життєстійким сіменем", тобто є в неї довголіття. Інакше, якщо позбавлена вона цього, - що "Творець дає душу", - то те, що народилося, зветься "викиднем", тобто, не має воно права на існування, - і людина падає зі свого рівня. І треба знати стосовно Творця, що Він бажає дарувати, як пояснено в кількох місцях, що "Вище світло не припиняє світити", і лише гідних келім ми потребуємо.

Тому, стосовно того, що залежить від підготовки людини, маємо розрізняти в цьому дві категорії, адже і в людині є дві сили:

а) сила отримання;

б) сила віддачі.

І дві ці сили треба виправляти, щоб були ради віддачі. Сила віддачі, що в людині, зветься "іш" (чоловік, муж). А сила отримання в людині зветься "іша" (жінка), "некева". А поняття "сіяння", "запліднення" називається, коли людина працює, щоб досягти певної речі. Наприклад, коли людині потрібна пшениця, вона сіє пшеницю, тобто, роботою своєю здобуде пшеницю. А якщо людині потрібна картопля, вона садитиме картоплю. Тобто, що точно вона бажає, таку й роботу вона виконує, і те й здобуває.

Так само в роботі Творця. Якщо людина бажає виправити келім віддачі, звані "захар", "іш", що зветься "коли чоловік запліднює першим", тобто початковим його задумом є виправити келім віддачі, тоді – "і народжує некеву". Адже, як відомо, існує зворотний порядок келім та світел, бо "світло некева" називається категорією катнуту (малого стану).

"А якщо жінка запліднює першою", тобто коли бажання людини – виправити келім отримання, щоб були ради віддачі, тоді "і народжує захара", тобто "світло захар", що є світлом ґадлуту (великого стану). "А Творець дає душу". "А Творець визначає краплю", що означає: від якої властивості в роботі людини, було "запліднення" її, тобто підготовка. Інакше кажучи, якщо людина бажає, щоб келім отримання були ради віддачі, тоді Творець дає душу захара, котра зветься "душею ґадлуту". А якщо людина в категорії "іш", тобто бажає лише, щоб келім віддачі були заради віддачі, тоді вона отримує від Творця світло катнуту, зване "некева".