У Зоар (стор.1, п.1) написано так: «Рабі Єгуда почав і сказав: «Щасливий той народ, який вміє сурмити. Постійно повинні люди йти шляхами Творця і дотримуватися заповідей Тори, щоб удостоїтися, завдяки ним, світу прийдешнього, і щоб вони врятували їх від усіх обвинувачів вгорі й унизу. Бо так само, як є обвинувачі в світі внизу, так і вгорі існують обвинувачі, готові звинувачувати людей», кінець цитати.

І маємо зрозуміти, хто такі ті обвинувачі внизу. Загалом, «вгорі» – це ми розуміємо, що коли бажають людині щось дати, – приходять обвинувачі й звинувачують людину. І кажуть, що не варто давати їй те, що хочуть дати. Але якщо внизу, то виникає питання: перед ким вони звинувачують людину?

Отже, слід пояснити, що обвинувачі приходять до самої людини. Бо якщо людина хоче йти дорогою, що піднімається до віддачі Творцю, тоді приходять обвинувачі й кажуть їй, що шлях віддачі – це не для тебе, що шлях цей пасує обраним особистостям, які мають особливі властивості, вони талановиті, мужні, сильні, є в них сили подолання тощо. Але не ти, бо немає в тебе рис людини, піднесеної над народом. А коли так, краще буде для тебе – «в народі своєму я мешкаю», тобто йти колією всього загалу, і не мати бажання бути винятком.

Щодо цього звертається до нас рабі Єгуда висловом: «Щасливий народ, який вміє сурмити». І пояснив Раші, що знають, як догодити Створювачу своєму. А чим догоджають Йому? – щоби дав їм вище благо. І пояснює це рабі Єгуда, що «Потрібно йти шляхами Творця і дотримуватися заповідей Тори». І слід зрозуміти, що це таке – «шляхи Творця». А про це каже нам вислів: «Бо не Моїми думками є ваші думки і не Моїми шляхами – ваші шляхи».

Тобто, що лише вище рівня знання може людина йти шляхами Творця. Але в рамках знання – саме тіло зводить наклепи на людину і звинувачує її, даючи їй зрозуміти, що дорога віддачі Творцю – це не для неї.

І з цього зрозумій написане: «І хабара не бери, бо хабар робить сліпими прозорливих і спотворює слова праведних». Отже, ми бачимо, що коли людина хоче перевірити порядок своєї духовної роботи і бачить умови, що вимагаються від неї, тоді вона приходить до рішення, що не має вона можливості прийняти на себе цей шлях, яким є робота у віддачі, з двох причин:

1) бо в оплаті за роботу людина не впевнена на сто відсотків, оскільки вона не бачить когось, хто б уже отримав оплату, заради якої вона докладає зусиль. Тобто, коли вона починає дивитися, хто з тих людей, що вона бачить, які підставили плечі свої під тягар умов цієї роботи, і бачить вона, що дійсно вони вкладають в це великі сили, але не знаходить серед них таких, хто б уже отримав винагороду за свою роботу. І якщо людина запитує себе: а дійсно, чому вони не отримали оплату? - то їй вдається дуже гарно пояснити це: адже той, хто виконує всі умови роботи, той безсумнівно дістає винагороду. Отже, хоч усі вони й доклали великих зусиль, але не на сто відсотків саме в тому, що вимагалося від них. Тому вони й перебувають в стані, в якому людина їх бачить, згідно з їхніми поглядами (на роботу, бо, на їхню думку, вони праві, що робота віддачі – вона не для них);

2) і тоді виникає друге питання: хто знає, чи сама вона матиме більший хист, ніж вони? Чи зі своєї сторони вона може виконати всі сто відсотків умов, що вимагаються для того, щоб наблизити її до злиття з Творцем? І через ці дві причини людина доходить висновку, що вона має рацію на всі сто відсотків в тому, що не хоче приймати на себе цей шлях, що спирається на віру вище знання і на основу віддачі. І вона настільки добре розуміє, що правда на її боці, що аж впевнена, що не існує нікого, хто зміг би піддати її критиці за те, що вона не бажає йти цим шляхом.

І, згідно з цим, постає питання: ті люди, які таки стали на цей шлях, які прийняли на себе йти дорогою віддачі, - як вони розв’язали всі ці питання? Адже напевно, коли кажуть людині: йди і докладай зусиль, але не ради отримання винагороди, - відразу виникають в неї всі наведені вище питання. І ці питання не дають людині спокою. Якщо так, - якою силою людина може вийти з оточення цих запитань, що звуться «зловмисними водами».

Отже, немає іншої ради, як тільки йти вище рівня знання. І казати: те, що я вважаю, що маю рацію, і мені слід іти дорогою, якою весь загал іде, - не є істиною, наскільки я бачу. Бо лише той, у кого розплющені очі, може бачити істину, тоді як той, в кого очі не розкриті, – неспроможний бачити її. А оскільки людина, коли задає всі ці питання, підкуплена силою свого бажання отримувати, адже вона дивиться на те, як може вийти користь і задоволення для неї, тому вже не здатна бачити правду. І на це з’являється вислів і каже нам: «І хабара не бери, бо хабар робить сліпими прозорливих».

Тому не можна сказати, що правда на її боці, оскільки людина так бачить, - через те, що вона отримує хабар від бажання отримувати. Тому немає в неї більше «відкритих очей» бачити істину. А має вона сказати [своєму егоїзму]: «При тому, що я чула усі твої правильні запитання, але наразі я не готова відповісти тобі, а після того, як удостоюся бажання віддачі, і тоді очі мої будуть розплющені, тоді, якщо ти прийдеш до мене з усіма своїми питаннями, я дам тобі правильні відповіді.

Але зараз немає мені жодної іншої ради, як тільки діяти вище рівня знання. Бо все знання, яке я бачу, воно є суцільним підкупом. Я бачу це, і хоча я й думаю, що всі мої розрахунки правильні, про це слід сказати так, як каже нам вислів: «і спотворює слова праведників». Бо я не здатна побачити, з ким правда, тобто сказати, що все це поняття, що треба діяти заради небес, - не про мене це сказано, а я – «в народі своєму я мешкаю». Як і всі, кому достатньо того, що виконують вони Тору та заповіді й кажуть: «Те, що покладено на мене робити, я виконую, а щодо намірів, - це стосується тих, хто відчуває їх нестачу, а я не відчуваю, що мені слід бути розумнішим за всіх, і я й сам задовольняюсь малим». І про це сказано: «І спотворює слова праведників», - а я йтиму вище рівня знання».

І це є справою міри важливості «чистоти», бо наводиться в усіх книжках, що людина повинна бути чистою перед будь-якою заповіддю, котру збирається виконати. Про питання чистоти казав мій пан, батько й учитель, що людина має берегтися в усьому, щоб усе було по-правді, і не було б там домішано ніякої брехні. І ще сказав, що є різниця між людьми щодо дотримання чистоти в матеріальному. Є люди, які прискіпливі до будь-якого бруду на своєму одягу, і є люди, що не так вже й стежать за цим, і лише коли бруд дуже видно, тоді вони відчищають його. Тобто це залежить від міри огиди, наскільки людині бридкий цей бруд. Так само в духовному, ніхто не схожий на інших, а все залежить від того, наскільки людині набридає брехня. І в тій мірі, як вона не може терпіти брехню, настільки вона наближається до шляху істини. І ще сказав, що слід знати, що цей бруд, який стосується душі, він справжній шкідник. І оскільки душа є вічною, тому людині треба дуже берегтися брехні, і щоб її правда була чистою від будь-якого бруду брехні.

І з цього зрозуміємо те, що казали мудреці: «Сказав рабі Хія бар Аба, сказав рабі Йоханан: “Кожен мудрець, в якого є пляма на одязі, повинен вмерти, як сказано: “Усі ненависники Мої люблять смерть”. Читай не “ненависники Мої”, а “збуджують ненависть до Мене”». І пояснює Раші: «збуджує ненависть» - ті, хто роблять себе бридкими в очах людей, і люди кажуть, - горе їм, тим, хто вивчає Тору, бо вони бридкі й непристойні. Виходить, це ті, хто збуджує ненависть до Тори.

І, на перший погляд, важко зрозуміти це в простому сенсі: якщо є в нього пляма на одязі, то вже йому смерть? І наводить доказ з вислову, де сказано: «Усі ненависники Мої люблять смерть». І це також слід зрозуміти: якщо він є «ненависником Творця», - це ознака, що любить смерть?

А згідно з тим, що ми пояснили вище, під поняттям «чистота» мається на увазі, що повинен бути чистим, щоб не було там домішок брехні, коли бажає йти шляхом істини. Бо істина зветься «лішма», як каже Рамбам (в «Законах повернення», розд.10) так: «Той, хто виконує духовну роботу з любові, займається Торою та заповідями і йде дорогами мудрості, не через щось у цьому світі, і не через страх зла, і не для того, щоб успадкувати добро, а чинить істинно тому, що це істина, і кінцеве добро прийде саме завдяки їй».

Якщо так, відповідним буде пояснення вислову «в якого є пляма на одязі», - що ті облачення, в яких отримуємо добро й життя, мають бути чистими від будь-якого домішку себелюбства, а все лише в ім’я небес. Згідно з цим буде й пояснення слів «усі ненависники Мої люблять смерть». І ми запитали: чому вислів каже «всі ненависники Мої», тобто сенс «ненависники Мої» в тому, що любить смерть?

А згідно зі сказаним вище, це просто, бо поняття смерті пояснюється так, що саме той, хто злитий з Життям живих, - є в нього життя. Тоді як той, хто відокремлений від Нього, той відокремлений від життя.

Тому сказано: «Усі, хто ненавидять Мене», тобто не люблять Творця, щоб працювати тільки в ім’я Творця, а домішано в це трохи себелюбства. А себелюбство є категорією смерті, тому що воно призводить до відокремлення від Життя живих. Тому, оскільки він любить смерть, тобто себелюбство, то через це він робиться ненависником Творця.

А слова Раші пояснюють, що «збуджують ненависть», бо роблять себе бридкими в очах людей. І люди кажуть: “Горе їм, тим, хто вивчають Тору, бо вони бридкі і непристойні”. Виходить, це ті, хто збуджує ненависть до Тори. І це важко зрозуміти: якщо є якась пляма на одязі, то він вже гидкий в очах людей? І також: Тора спричинює, що люди збуджують ненависть до Тори. Ще й настільки, що як покарання за це вже належить йому смерть, як сказали мудреці: «Кожен мудрець, в якого є пляма на одязі, повинен вмерти».

Тож згідно з методикою духовної роботи слід пояснити, що «роблять себе гидкими в очах людей» означає - для своїх органів, бажань і думок. Адже тіло людини називається «окремішній світ», як відомо. І органи тіла кажуть: «Горе їм, тим, хто вивчає Тору, бо вони бридкі і непристойні. Ось написано: «Бо вони життя наше і довголіття наше, і вони привабливіші від золота і численного червоного золота, і солодші, ніж мед і стільниковий мед», - а ми не бачимо цього в тих серед нас, хто вивчає Тору».

А причина того, що не бачать всіх цих дорогих речей у тих, хто вивчає Тору, це те, що є «пляма на його одязі», тобто у тих серед нас, хто вивчають Тору, замішане в них себелюбство під час духовної роботи. Виходить, що ця пляма призводить до того, що добро і життя, що в Торі, не може облачитися в цей одяг, тому що він не чистий, так, щоб все було в ім’я небес. І тоді «люди, що в його тілі», впадають у зневіру. Виходить, що вони спричинюють, щоб Тору ненавиділи.

Тобто замість того, щоб ті, хто вивчає Тору, були б повинні розкривати цінність Тори, як написано: «Бо це мудрість ваша і розуміння ваше в очах народів», а тут люди бачать щось протилежне. І хто спричинює все це? Усе це тому, що не стережуться щодо чистоти, і це зветься «брудна пляма».

І з цього зрозуміємо, чому «якщо є пляма на його одязі, повинен вмерти». Це щоб повідомити нам, що ця пляма, яку він робить на своєму одязі, призводить до відокремлення від Життя живих. Тому визначається це так, що він змушує себе прийти до стану «смерті». І все тому, що не стежив за чистотою, а примішана в його роботу також і категорія неправди, що зветься «ло лішма», тоді як все має бути в ім’я небес.