У Зоар, в главі «Ваера», написано: «Почав рабі Ельазар і сказав: «Знай же нині й поклади на серце своє, що Творець, Він – Всесильний». Запитує: цей вислів слід було б сказати: «Знай же нині, що Творець, Він – Всесильний», а в кінці – «І поклади на серце своє»? Адже саме знання, що Творець є Всесильним, робить людину гідною покласти собі на серце. І відповів: «Однак сказав Моше, що якщо ти хочеш стояти на цьому і знати, «що Творець, Він – Всесильний, «отже» – поклади на серце своє». Адже неможливо знати «що Творець, Він – Всесильний» інакше, як завдяки «і поклади на серце своє». Тому й поставило писання першими слова «і поклади на серце своє», – щоби знати завдяки цьому, «що Творець, Він – Всесильний», кінець цитати.

І слід пояснити це в системі духовної роботи. Отже, порядок духовної роботи, він не той, як розум зобов’язує, згідно з думкою народів світу, що спочатку «почуємо», а потім «зробимо». А спершу «зробимо», а потім – «почуємо», як сказали Ісраель: «Зробимо й почуємо». Бо мудреці казали (в трактаті «Шабат», 88): «В час, коли сказали Ісраель «зробимо» перед «почуємо», вийшов голос з небес і сказав їм: «Хто відкрив синам Моїм цю таємницю, якою користуються ангели служіння?» Означає це, що тим, що сказали «зробимо й почуємо», цим вони подібні ангелам служіння, а не синам людським. І слід зрозуміти сенс цього.

Ось ангел називається посланцем. І щодо цього існують дві категорії ангелів:

1) той, кому не важливо, що саме Той, хто посилає його, каже йому зробити, і яка суть справи також його не цікавить. На кшталт того, як дехто дає пакунок комусь, щоби передав іншому, - не цікаво йому, що в пакунку і який зв’язок між відправником і одержувачем. Але якщо він бажає виконати наказ того, хто посилає, він робить це з бажанням серця. І певно посланець отримує якусь оплату за свою дію. І це зветься, що він обслуговує свого пана ради отримання винагороди;

2) а є іноді, якщо відправник є людиною поважною, тоді оплата того полягає в тому, що удостоївся служити своєму панові. І йому не потрібно натомість нічого, що звалося б винагородою. Виходить, що посланцеві немає жодного діла й потреби знати, що за зв’язок є між тим, хто доручає йому доставити посилку, і одержувачем її. І також немає йому потреби знати, що то за предмет, тобто що є в цій посилці, яку він отримує від відправника віднести цей предмет до такої-то особи.

І це є поняттям «зробимо» - як посланець. І не цікавить нас нічого. Бо ми бажаємо слугувати Цареві, щоб було Йому задоволення. А наше задоволення від того, що він дає нам можливість служити Йому. І це й є категорія «ангел», тобто посланець.

А поняття «почуємо» означає, що він вже чує і розуміє всю тему з усіх сторін. Тобто тоді він не називається «ангелом»-посланцем, а робиться вже тоді самим одержувачем подарунка від відправника. І тоді ця ситуація не називається «посланець і відправник». А це вважається «отримувачем і дарителем», тому що він сам знає, що є в цій посилці, тому що даритель бажає, щоб він отримав цю посилку і побачив би цінність подарунка, який він дає йому.

І, згідно зі сказаним вище, можемо ми пояснити поняття «І поклади на серце своє» як поняття «зробимо», що є станом віри вище знання. А потім можемо удостоїтися категорії «Творець, Він – Всесильний», що є вже поняттям «почуємо».

А поняття дії (мається на увазі діяння силою), коли немає в людини відповіді тілові на те, що воно запитує. І вона бачить, - те, що тіло запитує, є запитанням правильним, на яке немає що відповісти. І тоді немає місця суду й пересудам, оскільки воно задає правильні питання. А є тоді лише одна відповідь, і вона вище рамок знання. Тобто попри те, що тіло опирається всім діям, які людина бажає робити ради небес, все одно вона повинна сказати: «Заповідь тягне за собою іншу заповідь».

І оскільки заповідь одна є в людини, та, яку вона виконує завжди, і це заповідь обрізання, то цій заповіді тіло не може протидіяти. Тому, якщо людина може радіти чомусь одному, навіть коли вона виконує заповідь Творця, і якщо вона думає про виконання цієї заповіді, про яку у тіла немає ніякої думки, то в силу цього людина може пробудити в собі знову свою здатність діяти і працювати з наснагою, як це було до падіння.

Але необхідно знати: кожен з підйомів є чимось новим. Тобто людина, коли піднімається, не піднімається у попередній стан. А завжди це новий стан, як відомо, і як каже Арі: «Жоден день не подібний іншому дневі, і жодна мить не подібна до іншої, і не може людина виправити те, що виправить її ближній».

І цим слід пояснити те, що сказали мудреці: «А коли увійшов цар Давид в лазню й побачив себе, що стоїть нагий, сказав: “Горе мені, стояти так нагим, без заповідей”. Коли ж згадав про заповідь обрізання, що на його плоті, утішився. А потім, коли вийшов, промовив про цю заповідь псалом, як сказано: “Диригенту, на восьмиструнному, псалом Давида”, - про обрізання, що дано на восьмий день».

Ось слово «лазня» слід пояснити, що коли людина входить, аби очистити себе, стан очищення називається «лазнею». І тоді, коли дивиться на себе, тобто скільки Тори та заповідей вона має, щоб могла сказати, що виконала їх заради небес, тоді вона бачить себе голою. Це щодо минулого. А потім людина дивиться на теперішнє. Тоді вона бачить, що і зараз вона не бажає робити нічого у віддачі. І це те, що сказав: «Горе мені, стояти так нагим, без заповідей».

«Коли ж згадав про заповідь обрізання, що на його плоті, утішився». Тому що про заповідь обрізання не було у нього ніяких сторонніх думок, бо свідомість немовляти не брала участь в дії у час обрізання. І на цій основі обрізання він починає вибудовувати тепер весь порядок своєї духовної роботи. Тобто, щоб також був вище за рівень знання.

Після того, як вийшов, промовив про неї (заповідь) псалом. Тобто після того, як вийшов зі свого стану, іншими словами, під час підйому, а це зветься, що вийшов з лазні, бо вже очистився, промовив про неї псалом, тому що на цій основі, на «вище за знання», звів усю будову, віднині й надалі, оскільки перша заповідь, що була в нього, була вище за знання.

Тому слід пояснити, що «побачив себе, що стоїть нагий», тобто немає в нього жодного бажання виконувати заповіді. А якщо так, то не має він тепер ніякого зв’язку зі святістю, оскільки тіло протидіє наразі будь-чому в святості. Але оскільки згадав про заповідь обрізання, що на його плоті, то цьому тіло не може опиратися. І навіть ті, хто самі обрізали себе, - хоча в час, коли робили собі обрізання, мали вони вибір, - але тоді вони були в стані підйому, інакше не зробили б собі обрізання. А потім, в період падіння, вже немає їм вибору щодо обрізання.

Проте жінки, які не мають стосунку до заповіді обрізання на своїй плоті, - у чому вони можуть зміцнитися? Можна сказати з боку поруки: «Ісраель є поручителями один за одного». І ця заповідь відбита буквально на плоті, тобто на тілі, а не в діях заповідей, що виконуються зовні від тіла. «Утішився» означає, що навіть в стані такого падіння він перебуває в зв’язку із заповідями Творця.

І це може дати людині можливість звести свою будову святості і сказати своєму тілу: «Ти не можеш ввести мере в стан зневіри, адже ти бачиш, що відокремлене ти від усієї справи Тори та заповідей, і немає в тебе ніякого прагнення. А коли так, то що це ти ще й фантазуєш, мовляв, може статися, що Творець наблизить тебе більше за інших. І чи не бачиш, що ти є гіршим за інших, то звідки ти береш таке нахабство [вважати], що Він наблизить тебе іти дорогою істини. Адже це властивість віддачі, не отримуючи нічого, тоді як ти бачиш, що навіть займатися Торою та заповідями ло лішма ти, тіло, не згодне».

І на це приходить відповідь, що заздалегідь і навмисне залишив Творець заповідь на твоєму тілі для того, щоб зміг ти побачити, що завжди є те, що зв’язує тебе з Творцем, тобто заповідь обрізання, яку ти не можеш анулювати. І це те, що сказано: «Бо не буде відштовхнутим від Нього віддалений», а всі наблизяться до Творця. Тому через це й утішився він, коли почав вибудовувати все своє усвідомлення на [основі] обрізання, що на його плоті. І це те обрізання, що дано на восьмий день, бо біна називається «восьмою», і вона є категорією вкритих хасадим, тобто вище за знання.