І повернув Хізкіягу обличчя своє до стіни

стаття 15, 1985

І повернувся Хізкіягу лицем до стіни і почав благати Творця ("Зоар", Ваєхі). Там же в коментарі "Сулам" сказано: Людина повинна молитися впритул до стіни, щоб не було перешкоди між нею і стіною, тому й говориться: "І повернувся Хізкіягу обличчям до стіни".

Потрібно зрозуміти, що це за стіна, впритул до якої потрібно молитися, і що це за перешкода, якої не повинно бути. І далі в коментарі “Сулам” пояснюється, що стіна - це Повелитель всієї Землі - Творець, і це Шхіна.

З цього можна зрозуміти, що "молитися впритул до стіни" означає молитися в максимальному зближенні (властивостей) зі Шхіною. Але ще потрібно уточнити, що значить "впритул", яка міра цієї близькості. І тоді нам пояснюють: настільки близько, щоб не було перешкоди між людиною та "стіною". Але що це за перешкода?

Такою перешкодою є бажання отримувати. Так само, як Шхіна - це бажання насолодити "нижніх", так само й людина, відкинувши бажання отримувати, повинна прийти до того, що всі її устремління й бажання будуть спрямовані тільки на віддачу Творцю. І тоді це буде називатися, що людина "близька", знаходиться "впритул до стіни", тобто до Шхіни.

Однак перш за все ми повинні знати або принаймні повинні намагатися зрозуміти, наскільки дозволяє нам наш розум, про що ми повинні молитися. Тобто з усього, що нам бракує, ми повинні виділити щось якнайбільш важливе для себе і настільки, що якби могли заповнити цей недолік, то були б повністю задоволені.

Відомо, що головна молитва - про "Шхіна бе-галута" (про Шхіну у вигнанні). Але й це вимагає пояснення. У багатьох місцях написано, що головне, про що ми повинні молитися, це про "підняття Шхіни з праху". І цьому є безліч різних тлумачень.

Те, що ми можемо трохи зрозуміти, що Шхіна зветься "Царством Творця", "Царством Небес" ("Малхут Шамаїм"). Це означає, що коли людина приймає рішення, що відтепер її єдиною метою стає служіння Царю, причому без бажання отримати за це нагороду, тоді вона удостоюється злиття з Творцем, і в неї з'являється можливість зробити Йому приємність, бо властивості її стали подібні до властивостей Творця. І така людина в стані здійснити задум творіння - бажання Творця дати насолоду Своїм творінням.

Але така риса, як "зробити приємність Творцеві", відсутня у творінь, тому що з моменту створення закладено в них тільки бажання отримувати. І тому поняття "віддачі" абсолютно незбагненне для них. Це подібно до того, як якась річ валяється в пилюці, і тому людина не звертає ніякої уваги на неї, і не здається їй, що варто її підняти. І це називається "Шхіна у праху". Як сказано в молитві "Сліхот": "Створене мною місто, все воно на руїнах збудоване, місто ж Творця принижене і подібне до непроглядного пекла".

"Місто", про нього сказано: "Маленьке місто, і людей у ньому небагато" (Коелет 9). Ібн Езра пояснює це так: "Ранні коментатори говорили, що мовою притчі" маленьке місто "- це тіло (бажання) людини," ... і людей в ньому небагато "- тих, хто здатен породити, хто прислуговує душі".

"Місто Творця" - це коли тіло хоче, щоб у ньому оселився Творець, тоді всі його органи починають чинити опір цьому. І тоді духовна робота, робота в ім'я Творця, втрачає для людини будь-який сенс, здається найнижчою і безчесною, набуваючи смаку праху. Тому проклятий був Змій словами (Берешит): "І прах їстимеш всі дні свого життя". Це означає, що все, що б він не їв, матиме для нього смак праху.

Так само і тут: коли людина починає працювати духовно, працювати заради Творця і не бачить, що з цього хоч щось дістанеться її егоїзму, і не зможе вона отримати насолоду заради себе, тоді така робота здається їй низькою, нікчемною. І все, що б не робилося нею в цій роботі, набуває для неї смаку праху. Саме це й називається, що "місто Творця принижене до пекла".

Це означає, що якщо є перешкода між людиною та Шхіною, тобто якщо духовна робота людини будується на основі егоїзму, тоді починає їй здаватися, що вона вже знаходиться в цілковитій досконалості, в "Небесних висях". Якщо ж людина хоче прибрати цю перешкоду, тобто вона хоче, щоб її духовна робота ґрунтувалася на бажанні віддавати, тоді вона відчуває себе "приниженою до пекла". Тому що її егоїзм не бачить, що вона може отримати щось натомість, і тому всі її бажання, "органи" її егоїзму, чинили опір, не даючи людині працювати.

І тепер зрозуміло нам, що головна наша молитва повинна бути про те, що Шхіна в нас подібна до праху. Це означає, що духовна робота - насолодити Творця - відчувається нами, як низька й брудна, і ми просимо Творця, щоб Він "посвітив" нам (прочинив духовне), щоб "завіса темряви" (бажання самонасолодитися) спала з наших очей. І про це ми й повинні просити, щоб "підняв Творець з праху бідняка, із сміття підніс жебрака", як сказано в Теїлім.

Відомо, що Шхіна називається "бідна й убога", як сказано в "Зоар", що "у праху Вона". "Хто з сміття підняв жебрака" - йдеться про тих, хто прагне злитися зі Шхіною, і тому відчувають свій стан як низький і важкий і не бачать ніякої можливості самим вибратися з цього болота. І тоді вони просять Творця, щоб Він підняв, підніс їх.

Якщо ж духовна робота ґрунтується на бажанні отримувати, тоді тіло (егоїзм) з цим погоджується і не противиться, адже немає в нього навіть найменшого уявлення про те, що таке бажання віддавати. І така робота призводить людину до марнославства і зарозумілості, і вона чваниться тим, що "служить" Творцю. Такій людині здається, що інші нижчі й гірші за неї, тому що вона бачить лише їхні недоліки.

Все зовсім інакше у тих, хто просувається до Істини, тобто у тих, хто хоче досягти властивостей віддачі. Ці люди бачать свої недоліки, і тому вони не вважають себе вищими за інших. "Ашпаа" може бути тільки в тих, хто придушив, принизив своє его. Такі люди називаються "приниженими".

Коли такі люди йшли звичайним шляхом, то їм здавалося, що вся духовна робота, все, що вони роблять, - це дуже велика й важлива справа, вона була для них предметом гордості. А зараз, коли вони почали йти шляхом істини, їм стало соромно, що вони все робили лише заради власної вигоди, задовольняючи власний егоїзм. Але вони змогли усвідомити це тільки за допомогою Творця.

На більш пізньому етапі людина, що йде шляхом істини, починає розуміти, що раз їй допомагав у цьому сам Творець, то її духовна робота є найважливішою з усього, що існує у світі.

Тепер про поняття "Шхіна в галуті" (вигнанні, поневоленні). Людина повинна відчути, що Шхіна, тобто духовне, знаходиться у "вигнанні" в ній. Відомо, що людина - це світ у мініатюрі, і в ній є 70 основних народів світу, (сукупність її егоїстичних бажань), а Ізраїль (бажання до духовного), що всередині людини, знаходиться в галуті, тобто він поневолений цими 70 народами. І тому не в змозі людина зробити що-небудь на благо Творця, а вся її робота - тільки заради себе.

Властивості, бажання людини, спрямовані до Творця, називаються "народ Ізраїлю" ("яшар-к-ель"), тобто прямо до Бога. Коли людина знаходиться в них, вона бажає приносити задоволення Творцеві. Але її "народи світу" хочуть служити Творцеві, тільки отримуючи оплату, тобто заради отримання власної вигоди. Саме таке, егоїстичне отримання й називається "народи світу".

Згідно з цим можна пояснити те, що сказано в Талмуді (Мегіла): "Ісраель, що знаходиться в галуті ..." - тобто коли народ Ізраїлю знаходиться у вигнанні, і тому не може людина нічого зробити для своєї властивості "яшар-к-ель", тоді "... Шхіна перебуває з ними" - людина відчуває, ніби Шхіна теж вигнана разом з нею і тому не може нею правити, тому що знаходиться під владою "народів світу", людина відчуває, що знаходиться під владою свого егоїзму.

І про це сказав цар Давид: "Не нам, але Імені Твоєму дай славу через милість Свою, заради правди Твоєї. Чому говорять народи:" Де ж Бог їхній? "А Творець наш на небесах. Все, що хоче, робить Він".

Пояснимо тепер вищесказане. Коли ми просимо Творця, щоб Він допоміг нам вийти з рабства (егоїзму), то ми говоримо: "Не нам", тобто не заради нашого бажання отримувати. Це означає, що ми хочемо, щоб усі наші думки, бажання й дії базувалися не на бажанні отримувати заради себе, (а це рівень народів світу), але "Імені Твоєму дай славу" - щоб Шхіна не була в галуті, не була в праху, тобто щоб розкрилася перед нами Велич Творця, про що сказано: "Хай буде звеличено й освячено Велич Його Імені".

І це пояснюють слова: "Чому говорять народи:" Де ж Бог їхній? "Це означає, що егоїстичні властивості, "народи світу", що всередині самої людини, чинять опір альтруїстичним властивостям" Ісраель", що в ній. Тобто замість духовної роботи, заснованої на розумі й серці (властивість "Ісраель"), егоїзм людини (властивості "народи світу") штовхає її до роботи, яка ґрунтується лише на власному знанні ("бе тох а-даат"). "Але Творець наш на небесах" (саме просування вище розуму, вище власного знання й називається "небеса"). І це означає, що Творець вище нашого розуміння.

Чому ж Він зробив так, що наша духовна робота вимагає віри вище знання? Адже Він міг зробити як завгодно, проте Творець вирішив, що це найкращий для людини шлях, щоб зміг він дійти мети творіння - отримувати добро й насолоду, залишаючись при цьому тим, хто віддає, тобто подібним до Творця, а не отримувати заради власної вигоди.

Коли ми просимо Творця, щоб "Імені Своєму дав Він славу...", то "через милість Свою..." означає, щоб розкрилася нам властивість "хесед", що дає сили для духовного просування, тому що це властивість бажань віддачі - "келім ашпаа". Тим самим ми станемо рівними за властивостями з Творцем, що дозволить нам потім отримувати насолоду. Такий стан називається "мірою правди". Як пояснюється в "Талмуді Есер Сфірот", "Розкриття Управління Творця називається "правдою", тому що це і є справжнє Його бажання. Адже всі приховування, існуючі в світах, створені Ним тільки для того, щоб розкрилося потім це істинне Його управління - бажання дати насолоду Своїм творінням. Тому ім'я цього виправлення в "Зеїр Анпін" - правда ". І тому говоримо ми в молитві: "Заради правди Твоєї".