Порука (Арвут)

(переклад з івриту)

«Бо весь Ісраель - поручителі один за одного»

(трактат Сангедрін, 27:2)

І це є порукою, коли весь Ісраель стали поручителями один за одного, бо не була дана їм Тора до того, як було запитано в кожного з Ісраеля, чи згоден він прийняти на себе заповідь любові до ближнього в мірі написаного: «Полюби ближнього свого як самого себе», повністю (як пояснено в пунктах 2 і 3 статті «Дарування Тори»). Тобто кожний з Ісраеля прийме на себе [обов’язок] дбати про кожного в народі та працювати, аби вдовольнити його потреби, не менше, ніж вкарбовано в людині дбати про власні нужди. І оскільки весь народ згодився одностайно і сказали: «Зробимо і почуємо», то кожен з Ісраеля зробився поручителем, щоб не бракувало будь-чого жодній людині з народу, бо тільки в такому разі робляться гідні отримання Тори, і не інакше. Тому що в цій загальній поруці звільняється кожен індивідуум в народі від усіх турбот своїх про власне тіло, і може виконувати заповідь «Полюби ближнього свого як самого себе» в повній мірі, і дати все, що є в нього, кожному, хто потребує, адже більше не турбується за існування власного тіла, бо знає і впевнений він, що навколо нього шістсот тисяч вірних, які люблять його, стоять напоготові аби подбати про нього (як пояснено в пункті 16 «Дарування Тори»).

І з цієї причини зовсім не були готові отримати Тору з часів Авраама, Іцхака та Яакова, і аж поки вийшли з Єгипту і стали довершеним народом, самостійним, бо тільки тоді утворилася реальність, в якій кожен буде забезпеченим щодо всіх його потреб, без жодних турбот і сумнівів абсолютно. Але ж, коли вони були ще змішаними з єгиптянами, тоді неодмінно певна частина з їхніх потреб була віддана в руки цих чужих, диких, сповнених себелюбства. І виходить, що та міра, що була віддана в руки чужих, буде аж ніяк не забезпеченою для кожного в Ісраелі, бо його товариші не зможуть задовольнити ці його запити, оскільки вони не в їхніх руках, і вже з’ясовано, що поки чоловік обтяжений власними клопотами, він не здатний навіть почати виконувати заповідь про любов до ближнього як до самого себе.

І ось, ти знаходиш, фактично, що справа дарування Тори була вимушена затриматися до часу виходу з Єгипту, коли зробилися народом самостійним, тобто, аж поки всі їхні потреби були віддані до їхніх рук без залежності від інших, бо тоді були підготовані для прийняття поруки, про яку йдеться, і тоді була дана їм Тора. І виходить через це, що також і після отримання Тори, якщо зрадить меншість в Ісраелі, і повернеться до нечистоти себелюбства, не зважаючи на ближніх своїх, отже, та міра необхідного, що була передана в руки тих нечисленних, обтяжує тепер кожного з Ісраеля, щоб турбувався про це сам, бо ті нечисленні не пожаліють його абсолютно, і, природно, неможливим стане для всього Ісраеля виконання заповіді любові до ближнього, як сказано вище. Так що ті порушники спричиняють тим, хто дотримується Тори, що залишаться вони в нечистоті і себелюбстві, бо не зможуть займатися заповіддю «Полюби ближнього свого як самого себе» і вдосконалюватися в любові до ближнього без їхньої допомоги, як сказано.

Отже, ти бачиш, що всі Ісраель є поручителями один за одного, як з боку виконання, так і з боку заперечення, бо з боку виконання, тобто, якщо дотримуються поруки, так, що кожний дбає і постачає все, чого бракує ближньому його, то виходить, що можуть виконувати Тору та заповіді досконало, тобто приносити задоволення Творцю (як згадано в пункті 13 «Дарування Тори»). І також з боку заперечення, тобто якщо частина народу не хочуть дотримуватись поруки, а хочуть бути зануреними в себелюбство, отже, вони призводять до того, що решта народу залишиться зануреною в нечистоті своїй і ницості, не знаходячи жодної можливості вибратися зі стану своєї нечистоти, як пояснено.

18. І тому пояснив тана¹ справу поруки на прикладі двох, які пливли в кораблі. І почав один свердлити під собою і робити отвір в кораблі, сказав йому товариш його: «Чому ти свердлиш?» Сказав йому той: «Яке тобі діло, чи не під собою я свердлю? Не під тобою ж». Сказав йому: «Дурню! Адже обидва ми пропадемо разом з кораблем»². І виходить, згідно з цим, що через те, що порушники занурені в себелюбство, роблять вони ділами своїми залізну огорожу, котра не дає тим, хто дотримується Тори, навіть почати ґрунтовно виконувати Тору і заповіді, - в мірі написаного «Полюби ближнього свого як самого себе», - що є сходами підйому до злиття з Творцем, як сказано вище. Тож наскільки слушними були слова притчі, де той сказав: «Дурню! Адже обидва ми пропадемо разом з кораблем».

19. А рабі Елазар, син рабі Шімона, йде ще далі в справі поруки, і не достатньо йому, що веcь Ісраель поручителі один за одного, - а весь світ входить у взаємну поруку. Проте, він не перебільшує, бо всі згодні, що спочатку достатньо одного народу для виконання Тори, а отже, для початку виправлення світу, оскільки неможливо було б почати усім народам світу одночасно. Як сказали кабалісти, що пройшов Творець з Торою по всіх народах і мовах, і не захотіли прийняти, тобто, що були занурені в скверну себелюбства вище носу: ці в розпусту, ці в грабування та вбивство і тому подібне, до того, що неможливо було помислити в ті дні поговорити з ними, чи згодні вони відгородитися від себелюбства.

І через це, не знайшов Творець жодного народу і мови, що були б підготовлені до отримання Тори, крім синів Авраама, Іцхака та Яакова, яким допомагали заслуги їхніх батьків. І як сказали кабалісти, праотці виконували всю Тору ще до того, як була дана, це означає, бо через велич душ їхніх мали вони можливість осягнути і прийти всіма шляхами Творця до міри духовності Тори, котра витікає зі злиття з Творцем, без передування сходів практичних дій що в Торі, бо не мали вони ніякої можливості виконувати їх (як сказано в пункті 16 «Дарування Тори»). Тож безсумнівно, і чистота тілесна, а також і духовна високість святих праотців наших мали дуже сильний вплив на синів і синів цих синів, і чистота ця їхня допомогла тому поколінню, коли кожний з народу прийняв на себе цю піднесену роботу, і кожний сказав без вагань: «Зробимо і почуємо». І з цієї причини обрані були ми, через необхідність, з усіх народів, стати народом-засобом. Отже виходить, що тільки сини народу Ісраеля, одні, увійшли в необхідну поруку, і ніяк не інші народи, бо не брали участі в цьому. І це просто, бо все це є дійсністю, то як може рабі Елазар суперечити цьому?

20. Проте, кінець виправлення світу буде у введенні всіх мешканців світу в принцип роботи на Творця, як сказано: «І буде Творець царем над усією землею, в той день буде Творець один і ймення Його одне»³, і уточнив вислів - «в той день», і не раніше, і також ще кілька висловів: «Бо сповнена земля знанням Творця…»⁴, «І полинуть до Нього всі народи…»⁵. А роль Ісраеля щодо всього світу подібна до ролі святих праотців наших щодо народу Ісраеля, тобто, як заслуга праотців допомогла нам розвинутися і очиститися, аж поки не зробилися ми гідні отримання Тори, що якби не праотці наші, які виконували всю Тору до того, як була дана, тоді, зрозуміло, ми зовсім не були б кращими від решти народів (як сказано вище, в пункті 19). А також, покладено на народ Ісраеля за допомогою занять Торою і заповідями лішма підготовляти себе і мешканців усього світу, аж поки розвинуться щоби прийняти на себе цю високу роботу любові до ближнього, а це - сходи до мети творіння, якою є злиття з Творцем, як пояснено.

Так, що кожна з заповідей, котру кожна людина з Ісраеля виконує аби принести задоволення Творцеві, а не задля якоїсь оплати і себелюбства, виходить, що діє цим в певній мірі для розвитку всіх мешканців світу. Бо не робиться це миттєво, а тільки ступеневим розвитком, потроху, аж поки не примножиться у таку велику міру, так що зможуть переважити всіх мешканців світу на бік бажаного очищення. І це називається, за виразом кабалістів, переваженням на шальку заслуг. Іншими словами, довершується вага бажаного очищення, і уподібнили це, неначе хтось важить на шальках терезів, коли перевага шальки є довершенням ваги, бажаної тому, хто зважує.

21. І ось вони, слова рабі Елазара, сина рабі Шімона, коли він сказав, що світ судиться за більшістю і так далі, - а має він на увазі функцію народу Ісраеля, - підготувати світ до певної чистоти, аж поки будуть гідні прийняти на себе роботу Творця, не менше, ніж були самі Ісраель гідні в час отримання Тори, а це мовою кабалістів називається, що вони вже досягли більшості заслуг, так, що ті переважують шальку з провиною, котрою є себелюбство нечисте. І зрозуміло, що коли шалька заслуг, котра є високим розумінням характеру любові до ближнього, стає великою і перемагає шальку провини нечистої, робляться готовими вирішити і погодитися, і сказати «Зробимо і почуємо», як сказали Ісраель. Але перед цим, тобто до того, як удостоїлися багатьох заслуг, тоді певно себелюбство перемагає так, що відмовляються прийняти на себе тягар Творця.

І це його слова: «Виконав одну заповідь, - щасливий, що переважив себе і весь світ на шальку заслуг», тобто що врешті-решт приєднується власна частина одного з Ісраеля до міри остаточної переваги, як той, хто зважує кунжут, і додає на шальку терезів по зернятку, аж поки вона не переважить. Адже напевно що кожний дає частку в цьому переваженні, і без нього не було б це переваження довершеним, і за цим же прикладом говорить і про дії кожного з Ісраеля, який переважує весь цілісінький світ на шальку заслуг, бо в час, коли закінчена справа і переважила шалька заслуг усього світу, тоді кожний має свою частку в цьому переваженні, бо без його дій було б переваження недостатнім.

І ось, ти знаходиш, що рабі Елазар, син рабі Шімона, не суперечить словам кабалістів про те, що весь Ісраель є поручителями один за одного, а говорить рабі Елазар про справу виправлення всього світу, котре має бути, а кабалісти говорять про теперішній стан, коли лише Ісраель прийняли на себе Тору.

22. І це те, що послуговується рабі Елазар висловом «І один грішник погубить багато блага»⁶, бо вже пояснено вище (в пункті 20), що відчуття захоплення, котре виникає в людини при заняттях заповідями, що між людиною і Творцем, повністю дорівнює відчуттю захоплення, котре виникає в ній в час занять заповідями, що між людиною і ближнім її. Бо всі заповіді повинна людина виконувати лішма, без жодної надії для себелюбства, тобто що жодне світіння і щось сподіване не повертається до неї через ці труди у вигляді оплати або пошани та подібного. Тож тут, у цій високій точці, поєднуються любов до Творця і любов до ближнього буквально в одне єдине (як сказано в пункті 15), і виходить, що людина додає цим певну міру просування сходами любові до ближнього для всіх мешканців світу взагалі, бо той рівень, котрий людина спричинила своїми діями, чи у великій мірі, чи в малій, врешті-решт виходить так, що приєднується він в майбутньому до переваження світу на шальку заслуг, бо також і її частина ввійшла та приєдналася там в переваженні (як вище, в пункті 20), вчити це можна з прикладу зваження кунжуту.

А той, хто робить одне порушення, сенс якого, що не може подолати і опанувати нечисте себелюбство, і тому поривається до крадіжки та подібного, виходить, що переважує себе й увесь світ на шальку провини, бо коли розкривається нечистота себелюбства, то ница природа створіння знову й знову посилюється, то виходить, що він зменшує, забирає певну міру від остаточного переваження на шальку заслуг, подібно до того, як хтось повертається і забирає з шальки терезів те єдине зернятко, котре товариш його туди поклав. І виходить, що на ту ж міру він знову переважує трохи шальку провини, тож знаходимо, що він повертає увесь світ назад, і це те, що сказано: «І один грішник погубить багато блага», бо тим, що не зміг утриматись від своєї дріб’язкової пристрасті, призвів до того, що була відштовхнута назад духовність цілого світу.

23. І в цих словах добре з’ясовується те, чим ми займалися вище (пункт 5), тим, що Тора дана виключно народу Ісраеля. Бо це є певним, і немає щодо цього двох думок, що справа мети творіння покладена на весь рід людський разом: як чорний так і білий, і жовтий, без єдиної суттєвої різниці. Проте через зниження природи створінь до найнижчого рівня, як пояснено вище, що є себелюбством, котре панує цілковитою владою над усім людством, не було жодного шляху й підходу почати з ними переговори і пояснювати їм, щоб підкорилися і згодились би прийняти на себе, навіть просто пообіцявши, вийти з вузьких своїх рамок у широкий світ любові до ближнього. Крім народу Ісраеля, котрі завдяки силі, що дало їм перед цим поневолення у дикого царства Єгипту чотириста років у великих і страшних стражданнях. А відоме ж висловлення кабалістів, які сказали: «Як сіль підсолоджує м’ясо, так страждання очищають гріхи людини», тобто, дають тілу велике очищення, - і в додаток до цього, очищення святих праотців сприяло їм (як згадано вище, пункт 16), і це є головним, як свідчать про те кілька текстів у Торі.

І від сили двох цих попередніх чинників зробилися тоді підготованими до цієї справи, бо тому й називає їх Писання в той час у однині, як написано: «І зупинився там Ісраель проти гори»⁷. І пояснили це кабалісти: “Як одна людина з одним серцем”. Тому що кожний з народу відокремив себе повністю від себелюбства, і все спрямування його було - лише бути корисним ближньому своєму, як ми довели вище (пункт 16), в сенсі заповіді про любов до ближнього як до самого себе. І виходить, що зґуртувались разом усі індивіди в народі, і зробилися єдиним серцем і однією людиною, бо тільки тоді були підготовлені до отримання Тори, як пояснено.

24. І тому, через згадану необхідність, дана була Тора виключно народу Ісраеля, роду Авраама, Іцхака та Яакова, лише їм, бо не було можливості навіть помислити, що хтось чужий візьме з ними участь в цьому. Проте, через це народ Ісраеля був перетворений і зроблений як перехід, бо завдяки їм потечуть іскри очищення до всього роду людського, що в цілому світі, так, що ці іскри очищення будуть робитися все більш численними з дня на день, як неначе хто докладає до скарбу, аж поки наповнить його до бажаної міри.

Тобто, аж поки розвинуться і дійдуть до можливості збагнути приємність і умиротворення, котрі є у ядрі любові до ближнього. Бо тоді зрозуміють як переважити шальку заслуг і введуть себе під тягар Творця, а шалька провини зникне з землі.

25. Тепер лишилось нам доповнити те, що ми пояснювали (в пункті 16), що через те не дана була Тора праотцям, що заповідь «Полюби ближнього свого як самого себе», котра є полюсом усієї Тори, і всі заповіді оточують її, щоби уточнити її та пояснити, то не придатна вона щоб її виконувати наодинці, а [можливо це] лише за попередньою домовленістю цілого народу. І тому тягнулася ця справа до виходу їхнього з Єгипту, коли зробилися гідними виконати її, і тоді спершу було в них запитано, чи кожний з народу згоден прийняти на себе цю заповідь, а після того, як згодилися на це, дана була їм Тора. Однак ще треба з’ясувати, де знайшли ми в Торі, що поставлено було синам Ісраеля це питання, і що згодились вони на це перед отриманням Тори?

26. І знай, що ці речі відкриті, фактично, для кожного, хто розуміє, стосовно того запрошення, котре послав Творець Ісраелю через Моше, проводиря нашого, перед отриманням Тори, як написано: «І тепер, якщо слухаючи, дослухаєтесь до голосу Мого, і берегтимете Мій союз, і будете Мені особливими з усіх народів, бо Моя вся земля. А ви будете Мені царством священиків і святим народом. Це ті речі, про які говоритимеш синам Ісраеля. І прийшов Моше, і закликав старійшин народу, і виклав перед ними все те, що наказав йому Творець. І відповіли весь народ разом, і сказали: «Усе, що говорив Творець, зробимо. І повернув Моше слова народу Творцеві»⁸.

І ось, на перший погляд речі ці не відповідають їхній ролі, бо розум зобов’язує: якщо хтось пропонує ближньому своєму виконати якусь роботу, і хоче почути його згоду, адже він повинен пояснити йому, дати приклад змісту тієї роботи, також і оплати, бо тільки тоді є можливість у того, хто береться, збагнути, - чи відмовитися, чи згодитися. А тут, в цих двох уривках, ми не знаходимо на перший погляд, ані прикладу роботи, ані оплати за роботу. Бо говорить: «Якщо слухаючи, дослухаєтесь до голосу Мого, і берегтимете Мій союз», і не пояснює нам ні голосу, і не союзу, про які йдеться, а потім говорить: «І будете Мені особливими з усіх народів, бо Моя вся земля», з чого не можна вивести, чи Він наказує нам докласти зусиль аби бути особливими з усіх народів, чи це - добра обіцянка для нас.

Також треба зрозуміти зв’язок, котрий є тут в кінці уривка: «…бо (кі) Моя вся земля», де три переклади: Онкелос, Йонатан бен Узіель і Єрушалмі, а також коментатори Раші і Рамбан та інші вимушені були тут виправити простий сенс цих слів, а Ібн Езра приводить від імені рабі Мариноса, що «бо» (кі) вказує на «незважаючи на», і пояснює: «і будете Мені особливими з усіх народів», незважаючи на те, що «Моя вся земля». І до цього ж схиляється і його власна думка. Проте, це пояснення є неузгодженим з іншими кабалістами, які сказали: «бо» (кі) застосовується в чотирьох сенсах: «або», «може», «але» і «що». І сам він додає ще п’яте значення: «незважаючи на», а потім завершує уривок: «А ви будете Мені царством священиків і святим народом». І тут також не можна вивести з цього, чи це наказ і обов’язок докласти зусиль в цьому, або ж це добра обітниця. Також і слова ці «царство священиків», - нема їм пояснення і немає подібного їм по всьому Танаху. І головним чином треба визначити тут: все ж таки, якою є відмінність між «царством священиків» і між «святим народом», адже за своїм простим сенсом «священицтво» є однією категорією зі святістю, і само собою зрозуміло, що царство, де всі священики, адже це вже святий народ, і якщо так, то слова «святим народом» зайві.

27. Проте, відповідно до всього того, що ми з’ясували з самого початку статті до цього місця, пояснюються наведені слова за їх належною функцією бути образом переговорів з пропозицією і згодою. Тобто пропонує їм насправді в цих словах повну форму та зміст роботи в Торі та заповідях, і всю належну оплату, яку варто оголосити. Бо форма роботи в Торі та заповідях виражається в написаному: «а ви будете мені царством священиків», бо «царство священиків» означає, що будете всі, від малого до великого як коени⁹. Так само як у коенів немає частки і спадку, і жодної матеріальної власності на землі, бо Творець є їхньою спадщиною, так і весь народ, загалом, буде впорядкований, коли земля і все, що її сповнює, цілком присвячені Творцеві. І кожний користується нею лиш тільки для виконання заповіді Творця, задовольняючи всі потреби ближнього свого, щоби не бракувало йому нічого з потрібного йому, так, що не треба буде жодному турбуватися про свої потреби.

І таким чином навіть роботи буденні, такі як жнива і сівба й таке інше, характеризуються буквально як робота жертвоприношень, котру коени виконували в Храмі, бо це все одно що виконання заповіді всеспалення Творцю, котра є наказовою заповіддю, коли виконує наказову заповідь «полюби ближнього свого як самого себе». І виходить, що той, хто жне поле своє аби харчувати ближнього свого, подібний до того, хто стоїть і приносить жертву Творцю. І мало того, бо можна оцінити й так, що наказова заповідь про любов до ближнього як до самого себе є більш важливою за принесення жертви, як ми довели вище (в пунктах 14, 15).

Однак це ще не все, бо вся Тора і заповіді дані лиш тільки аби очистити ними Ісраель, що є очищенням тіла (як сказано у пункті 12), після чого заслуговують за це істинної винагороди, злиття з Творцем, що є метою творіння (як сказано в пункті 6). І ось, ця винагорода виражається словами «святий народ», бо завдяки злиттю з Творцем зробилися ми святими, як написано: «Святими будьте, бо святий Я, Творець Всесильний ваш»⁸.

Тож ось, як ти бачиш, в словах «царство священиків» виражається вся форма роботи щодо центральної точки «Полюби ближнього свого як самого себе», тобто царство, де всі священики, коени, і Творець – їхній спадковий уділ, і не мають вони ніякої власності від будь-яких матеріальних набутків. І ми змушені погодитися, що це – єдине визначення, яке можна зрозуміти щодо цього «царства священиків», тому що не можна пояснити його заняттям принесення жертв на жертовнику, бо не можна сказати так про цілий народ, бо хто вони, ті, що дійсно будуть приносити жертви? А також в справі отримання даянь коенам, - хто будуть ті, що дають? А також пояснити це щодо святості коенів, - чи вже не сказано «святий народ», і неодмінно виходить, що увесь сенс виразу лиш тільки в тому, що Творець є їхнім спадковим уділом, і відсутні в них матеріальні набутки для себе, і міра любові до ближнього як до самого себе включає всю Тору. А словами «святий народ» виражається повністю форма винагороди, якою є злиття.

28. І тепер зрозумілі нам також попередні висловлення в повній мірі, бо говорить: «І тепер, якщо слухаючи, дослухаєтесь до голосу Мого, і берегтимете Мій союз». Інакше кажучи, укласти союз про те, що Я говорю вам тут, тобто, «і будете Мені особливими з усіх народів», що означає, - будете мені особливим засобом, і через вас пройдуть іскри чистоти і очищення тіла до всіх народів і націй світу. А оскільки всі народи світу поки що зовсім не готові до цього, то Мені потрібен принаймні один народ, почати ним зараз, щоби зробився засобом, особливим з усіх народів. І тому закінчує так: «…бо Моя вся земля», іншими словами, всі народи землі належать Мені, як і ви, то завершать і вони тим, що зіллються зі Мною (як сказано вище, пункт 20).

Проте нині, в час, коли вони ще не придатні до цієї ролі, то народ - засіб Мені потрібен, і якщо ви згодні на це, тобто, бути обраними з усіх народів, то ось, Я заповідую вам, що «…А ви будете Мені царством священиків», що є категорією любові до ближнього, а вона – полюс всієї сукупності Тори та заповідей. «І святим народом», що є винагородою в її остаточній формі «і злийся з Ним», котра включає всю нагороду, про яку тільки можна повідомити.

І це те, що дали нам зрозуміти кабалісти в поясненні закінчення «це ті речі, про які говоритимеш синам Ісраеля», де уточнили «це ті речі» - «не менше» «і не більше», і важко зрозуміти, звідки взято, що Моше, проводир наш, додасть або зменшить щось зі слів Творця, так, що Творцю треба попередити його, бо не знаходимо подібного в усій Торі, і навпаки, написано про нього: «В усьому домі Моєму найвірніший він».

29. Але зі сказаного добре зрозуміло, що в справі описання роботи в її вищій формі, описаній в словах «царство священиків», що є остаточним визначенням «Полюби ближнього свого як самого себе», ось, насправді було можливо Моше помислити затриматись, і не розкривати за один раз форму роботи, таку незвичайну та високу. Боячись, може не побажають сини Ісраеля відійти від усіх матеріальних надбань і передати все майно і власність Творцеві, на що вказують слова «царство священиків». Подібно до того, що писав Рамбам, що жінкам і малим не можна розкривати справу чистого служіння, котре зобов’язане бути заради неотримання винагороди, а почекати поки підростуть і порозумнішають, і буде в них сила виконувати це, як написано вище. І тому передусім Творець попередив його: «не менше», бо треба запропонувати їм справжній характер роботи з усією високою незвичайністю, що виражається в словах «царство священиків».

А також в справі надання оплати, котра визначена словами «і святим народом», було б можливо Моше, проводирю нашому, помислити пояснити та розширити їм щонайбільше приємність і піднесеність насолоди, прихованих в злитті з Творцем, аби призвичаїти їх і наблизити, щоби прийняли і згодились з цією надзвичайною високістю, - віддалитись цілком від усіх набутків цього світу, як належить коенам. І через це звернуто було до нього попередження «і не більше» - обов’язково прикрити і не пояснювати всі властивості надання винагороди, включеної в ці слова: «і святим народом». А сенс цього в тому, що якби розкрив їм чудову незвичайність, котра є в змісті цієї оплати, тоді б неминуче заплутались і прийняли роботу Творця аби дістати собі цю добру платню, а це вважалось би як робота на себе самого і на своє себелюбство, чим увесь намір було б вихолощено, як сказано вище (пункт 13).

І ось з’ясувалося, що про міру тієї форми роботи, що виражається в «царство священиків», сказано йому «не менше», а про приховану міру надання винагороди, що виражається в словах «і святим народом», сказано йому «не більше».