Ось вислів каже: «Я – перший, і Я – останній, і окрім Мене немає Всесильного». Відомо, що процесом духовної роботи на шляху до мети, якою є злиття з Творцем, є робота ради віддачі. Але те, як людина перейняла процес духовної роботи з її виховання, то процес той – ло лішма, як сказав Рамбам (у «Законах повернення», розд.10): «Сказали мудреці: завжди займатиметься людина Торою, хай навіть ло лішма, бо із ло лішма приходить до лішма. А тому, коли навчають малих і жінок, і загал простолюду, то навчають їх працювати не інакше, як зі страху і аби отримати винагороду. І аж коли примножиться їхнє знання і помудрішають додатковою мудрістю, - розкривають їм цю таємницю потроху. І привчають їх до цієї справи неквапно, аж поки осягнуть її і знатимуть її, і працюватимуть з любові», кінець цитати.

А тому, коли людина хоче йти шляхом, що веде до мети, якою є злиття з Творцем, - а полягає він в спрямуванні наміру, щоб усе було ради віддачі, - то спершу вона має дістати хісарон, тобто щоб не знаходити задоволення в роботі ло лішма.

Тоді вона починає шукати інший порядок в роботі. Бо те, до чого була звична досі в заняттях Торою та заповідями, було воно на основі бажання отримувати, що зветься «ло лішма». А тепер, коли їй потрібно змінити всю свою основу, на якій будувала весь зміст свого життя, це залежить від того, в якій мірі вона бачить, що стан ло лішма є шляхом неправильним, і це не дає людині спокою. І не заспокоїться й не вгамується, аж поки не вийде з цього стану до стану лішма.

Але хто дає людині відчути, коли вона перебуває в стані ло лішма, що це ще не істинна дорога і вона ще далека від злиття з Творцем? У той час, коли людина дивиться на людський загал, як всі люди йдуть цією колією, то чому вона має бути винятком? І ще одне є для неї складним: коли вона дивиться на загал, то бачить людей, які більш талановиті і більше, ніж вона, займаються духовною роботою. Але вони задовольняються тим порядком роботи, який прийняли ще тоді, коли були малими і вчителі навчали їх працювати тільки ло лішма, як сказано вище в словах Рамбама. І тоді людина бачить по собі, що хоч «горе загалу – половина розради», але вона не може змиритися зі станом ло лішма. Тоді виникає питання: якщо вона дійсно має менше хисту і менше може працювати, то звідки прийшло це до неї, - те, що стан ло лішма не дає їй спокою?

На це приходить відповідь: «Я – перший». Тобто Творець дав їй цей хісарон, щоб не мала вона можливості продовжувати рухатися цим шляхом. І хай не думає людина, що досягла вона це своїм розумом. А як каже Творець: «Я – перший. Тобто Я дав тобі перший поштовх, щоб ти почала рухатися дорогою істини. Тим, що Я утворив тобі хісарон, щоби відчула, що ти маєш недоліки в плані істини».

І тоді починається робота, коли виникає в людини надія прийти до стану, коли відштовхне себелюбство і коли всі діяння будуть лиш тільки заради віддачі. І тоді слід людині присвятити цьому всі думки та ресурси, що є в її розпорядженні, за принципом «усе, що в руці твоїй і силі твоїй зробити, - роби».

А потім, коли удостоюється людина злиття з Творцем, тоді вона думає, що це завдяки її зусиллям в Торі та заповідях і її подоланню себелюбства. І думає вона, що заслужила це тільки своєю роботою, де вона проявила велику наполегливість, і лише вона мала силу використати до кінця можливість, котру конче треба було використати, - це привело її до досягнення і заслужила вона того, що заслужила.

На це каже вислів: «І Я – останній». Тобто, як був Я першим, тим, хто дав тобі хісарон, як зазначено вище, так само Я – останній. Це означає, що Я дав тобі наповнення хісарону». Бо хісарон, відчуття нестачі, називається «клі» (букв. «посудина»), а наповнення називається «світло». І оскільки немає світла без клі, тому, перш за все, починають утворювати клі, а потім дають вище благо в клі. Тому Творець дав спочатку все клі, що зветься «Я – перший». А потім дав вище благо, і це зветься «Я – останній».

І з цього зрозуміємо відмінність, що існує між тим, як робітник виконує матеріальну роботу на якомусь заводі, і між робітником, який виконує духовну роботу. І в світі ведеться так, що робітник, який не працює, не отримує оплати. Але покарання він не дістає, якщо не працює.

І зовсім інакше в духовній роботі. Той, хто не працює, тобто той хто не виконує (боронь Боже) Тору та заповіді, той отримує покарання, як сказали мудреці (в трактаті «Авот», розд.5): «Десятьма реченнями створено світ. І що каже писання: чи не міг бути створений одним реченням? Проте це аби стягнути з грішників, які гублять світ, створений десятьма реченнями, і дати добру винагороду праведникам, які дають існування світові, створеному десятьма реченнями».

І вже з’ясувалося це у попередніх статтях, а суть теми та, що поняття «стягнути з грішників» - це те, що будуть страждання, які є у грішників в їхньому житті. Що означає: коли людина дивиться на «грішників» у собі, тобто на своє бажання отримувати, то бачить, що з усього того, що труждається ради бажання отримувати, не має вона відради в такому житті. І тією мірою, якою вона бачить і відчуває всю неприємність такого життя, цим вона отримує клі і хісарон до духовного, тому що та прикрість, яку людина відчуває в своєму житті, підштовхує її шукати місце, де вона могла б дістати життєву силу.

Виходить, відповідно, покарання, яке людина отримує за те, що не йде правильним шляхом, не є помстою або злопам’ятством за те, що вона не бажає йти шляхом Творця, що звалося б «працювати ради небес (властивості віддачі)», - а навпаки, це допомога, якою підштовхують людину до щастя і добра.

Тому виходить: те, що вона бачить як покарання, що існує для грішників, - вона сама повинна відчувати такі страждання, що бачить у грішників. І це сутність того, що написано («Теилім», 94): «Щасливий чоловік, якого визискує Творець», що означає: страждання, які людина відчуває, коли йде неправильним шляхом, означають, що Творець дає їй клі, зване, як пояснено вище, «Я – перший».

Але не всім Творець дає відчути страждання, коли йдуть дорогою ло лішма. А тільки «тому, кого любить Творець, докорятиме». І це зветься, що має людина зараз те, що відчувають грішники, занурені в себелюбство. І це підштовхує її перейти з дороги неправди на шлях істини.

Витікає з цього, що в матеріальному, коли робітник не працює, він не отримує платню, але й покарання не дають йому за те, що не бажає працювати. Тоді як в духовному, коли лінується в роботі, дістає покарання, як сказали мудреці: «Стягнути з грішників», але це не входить в поняття, що карають його, а піднімають його йти правильним шляхом. Це не є покаранням, а визначається як виправлення. Тобто існує два види виправлення:

а) шлях Тори;

б) шлях страждань.

Отже, це не зветься «покаранням», а називається «виправленням», а виправлення дається людині у вигляді страждань.

А потім, коли вже є в неї клі, що зветься «клі віддачі», тобто замість того, що було в неї раніше лише бажання егоїстичного отримання, одержує тепер [інше] бажання, точніше сподівається, що Творець дасть їй клі, зване «бажанням віддачі». А коли вже є в людини клі бажання віддачі, тоді вона удостоюється того блага і щастя, що були в задумі творіння «дати благо Його створінням». І це, як зазначено вище, - «Я – останній», де мається на увазі наповнення. І чого бракувало людині раніше, - наразі вона наповнює всі свої потреби.

Але це тільки зі сторони особистого управління. Тобто людина зі свого боку має сказати, що все залежить від неї, бо лише в мірі свого подолання в духовній роботі вона може удостоїтися мети, задля якої була створена. І це зветься, що людині необхідно вірити у винагороду й покарання. І разом з цим, після того, як виконала свою роботу, вона має сказати, що все це [було керовано] особистим управлінням, як ясно сказано вище: «Я – перший, і Я – останній».

А щодо того, щоби прийти людині до мети, вона має знати, що основне тут те, що вона повинна дійти до спрямування всіх своїх дій та думок, щоб були лішма, як написано: «Усе, що зветься Моїм ім’ям, Собі на славу Я створив, сформував і зробив». І слід зрозуміти те, що написано: «Усе, що зветься Моїм ім’ям, створив Я його», - хіба те, що не «зветься Моїм ім’ям», не Творець створив для слави Своєї? І також слід зрозуміти, що означає «зветься Моїм ім’ям».

Маємо пояснити «зветься Моїм ім’ям», тобто відноситься до Творця, як написано: «Ісраель, народ Твій», або «народ Його, Ісраель», мається на увазі, що він належить Творцю. Тоді він має бути тотожним Творцю за властивостями, як написано: «Як Він милосердний, так і ти милосердний», що означає, - виключно віддавати Творцеві, щоби всі дії людини були тільки ради слави Творця, і не дбати про власну користь.

І цим пояснимо вислів «все, що зветься Моїм іменем». Тобто ті, що відносяться до Мене. Ті люди, які кажуть, що все створіння Творець створив для слави Своєї, а не для [нашої] власної користі, - ці люди можуть віднести себе до Мене, і вони входять у спільноту, звану «народ Його, Ісраель», або ж «Ісраель». І тоді людина може відчути те, що написано: «Той, хто обирає народ Свій, Ісраель, з любов’ю».

Виходить з цього, що людина повинна дістати хісарон, щоби відчути, що вона потребує, аби Творець допоміг їй прийти до того, «щоби всі діяння її були заради небес». І тоді починається порядок роботи лішма. І тоді удостоюється того, про що каже рабі Меїр.