«Завжди хай продасть людина все, що має, і одружиться з дочкою мудреця» (трактат «Псахим», 49). І це означає, що все майно, яке набув власними зусиллями, все хай продасть, тобто все віддасть і всім поступиться, і візьме замість цього дочку мудреця. Витікає з цього, якщо не візьме дочки мудреця, - всі зусилля людини в Торі та заповідях, яких докладала всі дні свого життя, немає в цьому ніякої довершеності. І лише якщо одружиться з дочкою мудреця, тоді удостоїться своєї досконалості. І тому сказали мудреці, щоб продав усе, що має, тобто варто продати все за дочку мудреця. А отже, слід нам зрозуміти, що це за поняття «дочка мудреця».

Ось, мій пан, батько й учитель казав, що «мудрець» (досл. «учень мудрого») це той, хто є учнем мудреця, тобто вчиться у мудреця, - тоді він зветься «учнем». А «мудрим» зветься Творець, властивість Якого – виключно віддавати. І той, хто навчається в Нього властивості віддачі, той зветься «учнем Мудрого», тому що навчається у Творця властивості віддачі.

І з цього зрозуміємо те, що сказали мудреці: «Завжди хай продасть людина все, що має, і одружиться з дочкою мудреця». Тобто всі зусилля, яких доклала у Торі та заповідях, віддасть і отримає за це плату – придбає [властивість] віддачі.

Тобто хай усталить в серці своєму нову натуру, замість того, що було в неї природне бажання самолюбства, отримає нині природу іншу, яка є бажанням віддачі. Тобто всі думки, слова та дії людини будуть тільки заради надання задоволення Творцю, бо в цьому – вся людина. Адже тільки до цього рівня вона має прийти, бо лише келім нам потрібно досягти. Тоді як вище благо, яке є наповненням келім, воно приходить від Творця, бо «більше, ніж теля хоче смоктати, корова бажає його нагодувати». Тому тільки лиш сили віддачі нам бракує.

І цим слід тлумачити те, що написано в Зоар (глава «Пинхас», стор.78, п.218): «Якщо удостоювалися Ісраель - спускався [вогонь], як лев вогняний, поїдати жертви. А якщо не були гідними, спускався там, як вогняний собака». Відомо, що «лев» вказує на хесед, що є правою стороною системи. «Якщо удостоювалися (івр. «заху»)», - «зхут» (право, достоїнство) це властивість «зах» (чистий), тобто віддача. Тоді показують їм міру за міру, що також і згори приходила властивість «лев», тобто властивість хесед сходила вниз, тоді було велике світло для нижніх.

«А якщо не були гідними», тобто не займалися віддачею, а лише себелюбством, тоді і згори приходила властивість «собака». А поняття «собака» дає натяк на те, як написано в Зоар про вислів: «А у пиявки дві дочки, які гавкають, як собаки: «Гав» (дай) нам багатство цього світу, і «гав» (дай) нам багатство світу прийдешнього». Тобто дві дочки, які лементують, як собаки: «Дай нам багатство цього світу і дай нам багатство майбутнього світу», увесь зміст чого – лише отримувати, а не віддавати. Тому також і згори показують нам, що не можуть дати благо для нижніх, що і зветься «міра за міру».

Виходить з цього, що головне в нашій роботі - це лише досягти келім, гідних для отримання блага, якими є келім віддачі. Тому людині треба зосередити всі свої зусилля тільки на одній речі, що зветься «келім віддачі». І це буде всією її винагородою, яку вона бажає дістати в Торі та заповідях, і цим вона прийде до злиття з Творцем, що й є кінцевою метою людини, - щоб удостоїлася злиття з Творцем.

Також ми бачимо в тексті Зоар те, що сказали про вислів «А благодіяння народів – гріх, увесь «хесед» (благодіяння), який роблять, для себе самих роблять». Це означає, що весь хесед, тобто дії віддачі, які вони роблять, їхній намір не є «заради віддачі», а намір їхній – для своїх потреб. Тобто, щоб отримати за це винагороду, інакше вони не здатні діяти у віддачі.

У той час як народ Ісраеля - вони таки здатні виконувати дії віддачі. І слід зрозуміти, яка причина того, що народ Ісраеля таки в змозі діяти у віддачі. А також маємо зрозуміти, згідно з тим те, що ми чуємо від людей, які пішли в релігію, як вони кажуть, що до того, як стали релігійними, вони були більш здатними виконувати дії ради віддачі. Тоді як потім, тобто після того, як зробилися релігійними, тоді важче стало їм працювати у віддачі.

Для того, аби зрозуміти сказане вище, маємо згадати правило: те, що відомо нам, що людина називається «створінням», то це тільки через те, що є в неї бажання отримувати, адже саме воно зветься «створеним сущим з нічого». Виходить, згідно з цим, з боку природи людина не здатна на жодну дію віддачі, якщо вона не отримає за це якусь оплату. А оплата не повинна бути саме такою, щоб отримала якусь річ за зусилля. А може бути, що дістане певне заспокоєння. Тобто, якщо пробудилося в людині якесь милосердя до іншого, і сумління не дає їй спокою, аж поки буде вимушена допомогти йому, - це також називається «винагородою». Але просто робити щось комусь для того, щоб той мав задоволення, то людина каже собі:«А що мені буде з цього?»

Тоді як народ Ісраеля, завдяки Торі та заповідям, можуть досягти другу природу. Тобто замість природи, в якій народилися з бажанням лиш тільки отримувати, - дістануть іншу природу, коли виконуватимуть дії виключно заради віддачі. І це досяг завдяки Торі та заповідям, що ввели в людину іскри віддачі, які дають їй таке відчуття, що хоче мати бажання уподібнитися своєму Кореню. Тоді як без Тори та заповідей людина не може вийти зі своєї природи, якою є бажання отримувати тільки собі, і не здатна вчинити жодної дії віддачі без оплати.

І з цього зрозуміємо, що ті, хто повернулися до релігії, кажуть,що до того, як зробили це, було їм більше сили виконувати дії віддачі. А от потім, коли стали релігійними, вони відчувають, що важче їм виконувати дії віддачі.

І слід відповісти на це так, як пояснено в «Передмові до книги Зоар» (п.п. 29, 30), де написано так: «…Бо з часу його народження немає в нього іншого бажання, як тільки до матеріального. А тому, попри те, що здобув надмірне бажання отримувати до тринадцятирічного віку, - це ще не найбільша величина бажання отримувати. А основна велич бажання отримувати виявляється тільки в духовному. Бо, наприклад, до тринадцяти років жадало його бажання отримувати проковтнути все багатство та славу, що в цьому, матеріальному, світі, про який відомо всім, що він, як світ не вічний, існує для нього лише як тінь, що проходить, минула – й немає її. Тоді як коли досягає надмірного духовного бажання отримувати, - тоді він бажає проковтнути собі на втіху все добро та багатство, що в прийдешньому, вічному світі, який для нього є здобутком незмірним і вічним. Отже, основне бажання отримувати довершується лише в бажанні отримати духовне».

Витікає з цього, що перш ніж зробилися релігійними, було в них матеріальне бажання отримувати, не таке вже й велике, тому мали вони більше сили чинити дії віддачі. Тоді як коли стали релігійними, і коли бажання отримувати зросло разом з бажанням отримати духовне, тоді, само собою, стало набагато важче через те, що має воно тепер більше сили, ніж тоді, коли було в них лише матеріальне бажання отримувати. Тому до того, як зробилися релігійними, мали вони трошки сили для дій віддачі. А от коли стали релігійними, коли дістали духовне бажання отримувати, тепер набагато важче їм займатися справами віддачі.

А тому не можна ж сказати, що вони стали тепер гіршими, або сказати, що релігійні люди вони набагато гірші за інших, тому що їм набагато важче виконувати дії віддачі. А просто бажання отримувати, воно стало набагато більшим, тому важче його подужати. Наприклад, до того, як досяг духовного бажання отримувати, було зла в ньому тридцять відсотків. А потім, коли досяг духовного бажання отримувати, його зло отримало ще сімдесят відсотків. Тому йому потрібні тепер набагато більші сили, щоби зміг перебороти його.

Але не казати, що тепер він, за станом своїх сил, відступив далеко назад. А навпаки, нині йому потрібно тільки вдатися до «сґулот» (чудодійних засобів), - як перемогти ті сили зла, яких досяг. А «сґулот» для цього – це виконання Тори та заповідей з наміром, щоб «світло, що в ній, повернуло б його до добра».

Виходить, згідно з цим, що людина просунулася вперед і досягла ще зла для того, щоб його виправити. Але «усі починання важкі», тому вона думає, що стала наразі набагато гіршою. Але повинна людина знати: щоразу дають їй все більше зла, щоб його виправляти, - аж поки удостоїться виправити все.

[Продовження пояснення статті – дивіться в наступній статті]