Бней Барух Академія кабали

Зрозуміймо те, що іноді називають духовне іменем “нешама”, як написано: “гуф ве-нешама” (з івр. “тіло й душа”). А іноді називають духовне іменем “нефеш”, як написано: “Полюби Творця свого всім серцем своїм і всією душею (в ориг. - “нефеш”) своєю”.

Ось, зазвичай, коли йдеться про духовне, тоді говорять про найвищий ступінь, який є там, і це - “нешама”. Щоб знала людина, що приготований для неї високий рівень, яким є “нешама”. І щоб це пробудило в ній, в серці її, стан прагнення - досягти цього. І міркувала б: що то за причина, що вона ще досі не осягла його. Тоді людина почне розуміти, що все, чого бракує їй для того, щоб прийти до осягнення духовного, - це брак тотожності властивостей.

Оскільки тіло народжується з єством самолюбства, і це стан відмінності властивостей стосовно Творця, який осягається нами як такий, що тільки віддає. Відповідно до цього, повинна людина очистити своє “тіло” і прийти до тотожності властивостей, аби вона також прагнула чинити дії, які є тільки віддачею.

І через це буде в неї можливість дійти цього високого рівня, що зветься “нешама”. Тому завжди висловлюються виразом “тіло і нешама”.

Але ж коли йдеться про порядок роботи, тоді після ступеня “тіло” йде ступінь “нефеш”. Тому й говорить уривок: “Полюби Творця свого всім серцем своїм і всією душею ("нефеш") своєю”, бо це наступний рівень, який іде за “тілом”.

Тому й написано “усім серцем”, а потім - “і всією душею”. Тобто те, що є в людини, вона повинна бути готова віддати Творцю. Але потім, якщо вона досягла ще вищого рівня, тобто “руах”, а потім “нешама”, вона також повинна бути готовою віддати Творцю. Просто уривок починає це з першого ступеня, який іде за “тілом”.

І все, що є в людини, вона має віддати Творцю, що означає, що вона не робить нічого задля себе, але ж усе на користь Творця, і це зветься, що всі її дії - тільки віддавати. І вона нічого не варта у своїй самоцінності, а все на користь Творця.

А через це зрозумієш те, що написано в Зоарі (розділ “Трума”, стор.219, пункт 670, і в “Суламі”), і ось його слова: “І всією душею”. Питає: було б треба сказати - “і душею”. Що таке “і всією душею”? “Всією” - чому це сказано? І відповідає: з’явилося воно, щоб узагальнити “нефеш”, “руах”, “нешама”. Бо це й є “і всією душею своєю”. Усім, що тримає (утримує) ця “нефеш”.

І з цього ми бачимо, що Зоар пояснює нам: слово “і всім”, що Тора додає нам, воно для того, щоб сповістити нас, що також і в категорії “нефеш” включені там і “руах”, і “нешама”.

Проте починає навмисне категорією “нефеш”, тому що після ступеня “тіло” починається ступінь “нефеш”. Але ж коли ми говоримо просто про духовне, ми називаємо його ім’ям “нешама”, як написано: “і дух (в ориг.“нешама”) життя вдихнув у ніздрі її”.

І для того, щоб досягти ступеня НАРАН, ми повинні йти шляхом віддачі й намагатися вийти з самолюбства. І це зветься “шлях істини”. Тобто через це дійдемо осягнення міри істини, яка є в управлінні Творця, що поводиться з нами за категорією “Добрий і Той, хто дає добро”.

І це називається “Печатка Творця - це істина”. А означає це, що завершення роботи Творця, а саме Його праці в створенні світів, аби насолодити створіння, щоб людина повинна була дійти властивості “істина Творця”.

Щоб знала людина, коли вона вже дійшла досконалості своєї, це після того, як осягла управління Творця, те, що воно в категорії “Добрий і Той, хто дає добро”. При тому, що є в неї повний достаток, повинна також наглядати, щоб був повний достаток і в інших теж. Тобто, щоб вона бачила, що є повний достаток у всього загалу.

І це наведено в “Передмові до ТЕС” (пункт 150), і ось його слова: “А четвертий рівень любові, зміст якої - любов, яка ні від чого не залежить, і також вона вічна, бо після того, як переважив також терези всього світу на заслугу, тоді ця любов вічна й абсолютна. І не зможе бути уявлене жодне приховування й утаєння у світі, бо в ньому місце цілковитого проявлення Творця, за принципом написаного: “І не приховуватиметься більше Вчитель твій, будуть очі твої бачити Вчителя твого”, бо вже знає всі справи Творця з усіма створіннями в категорії істинного управління, яке розкривається з імені Його - “Добрий і Той, хто дає добро злим і добрим”.

З цього виходить, що коли людина досягла остаточної досконалості, яка полягає в стані осягнення її істинного становища, то перед цим є попередні етапи. Як написано там, у “Передмові до ТЕС”, що “перший ступінь - це повернення до Творця від остраху”. І написано (в пункті 63), ось його слова: “Перший щабель осягнення - проявлення Творця, тобто осягнення й відчуття управління винагородою і покаранням таким чином, що засвідчить про людину “Той, хто знає таємне”, що не повернеться до глупоти своєї знову”, як згадано вище, цей ступінь зветься “повернення від остраху”, коли зловмисності людини вважаються її помилками. І називається “незакінчений праведник”, і також називається “середній”.

Але до того, про що сказано вище, є ще одна ознака того, чи йде людина шляхом істини. І це позиція заперечення. Тобто, незважаючи на те, що людина бачить, що зараз вона в стані гіршому, ніж перед тим, як вона почала йти шляхом істини, вона почувається більш близькою до святості, бо, коли людина починає йти шляхом істини, то почуває, що вона більш ніж завжди віддалена від святості. А згідно з відомим правилом “піднімають у святості, а не понижують”, постає питання, чому зараз, коли йде шляхом істини, вона почувається, що пішла назад, а не вперед, як належить бути, коли прямують шляхом істини. Щонайменше, щоб не спускатися так з попереднього стану.

А відповідь на це така, що має бути небуття перед існуванням. Що означає, що передусім повинно бути клі, яке зветься “нестача”, а потім є місце виповненню недостачі. Тому передусім повинна людина йти вперед, кожного разу все більше й більше наближаючи себе до істини.

Тобто щоразу вона просувається вперед і бачить своє становище, що занурена вона в самолюбство. І чимраз вона повинна бачити все більше, наскільки самолюбство є злом, тому що це перешкода наша, щоб дістатися добра й насолоди, які Творець приготував для нас, бо воно, як відомо, - те, що роз’єднує нас і Творця.

І відповідно до цього зрозуміємо: те, що людина думає, що вона йде навспак, у час, коли розпочинає шлях істини, тоді маємо знати, що не так воно. Навпаки, вона йде й просувається до правди. І що перед цим, коли ще робота її не була заснована на шляху віддачі й віри, тоді вона була далека від того, щоб бачити правду.

Але ж зараз людина повинна дійти й відчути зло, що в її нутрі. Як написано: “Не буде в тобі чужого божка”. І пояснювали кабалісти: “Який він, “чужий божок” у тілі людини? Себто це зла основа”. Тобто бажання отримати, яке є в нутрі людини, саме воно й є її зло.

І тоді, коли вже вона дійшла до визнання зла, тоді доречно сказати, що є бажання виправити його. Згідно з цим виходить, коли ще людина не усвідомила своє зло в такій мірі, що не може терпіти його більше, немає їй що виправляти. Тож висновок з усього цього, що людина й справді просунулася набагато вперед у категорії істини - побачити своє істинне становище.

І в час, коли людина бачить зло, що в ній, в мірі, що не може терпіти його, тоді починає шукати порад, як вийти з цього. Але ж єдина рада, яка є в людини з “ізраїлю”, це лише звернутися до Творця, щоб Він освітлив очі й серце її, щоб виповнити її вищим світлом, як сказали кабалісти: “Тому, хто прийшов очиститись, допомогають”.

І тоді, коли людина одержує допомогу від Творця, тоді всі нестачі виповнюються світлом Творця. І тоді вона починає сходити щаблями святості, тому що вже приготований в неї нестаток тим, що прийшла до розуміння свого істинного стану. Тому є тепер “місце” - отримати свою цільність.

І тоді людина починає бачити, як вона щодня відповідно до своєї роботи підіймається все вище.

Але належить завжди збуджувати ту річ, що згладжується з серця. А річ ця - саме те, що необхідно для виправлення серця, і це - товариська любов, кінцева мета якої - дійти любові до ближнього. І це те, що неприємно серцю, яке зветься “самолюбство”. Тому коли є будь-яке зібрання товаришів, вони повинні пам’ятати: треба “покласти на стіл” це питання.

Тобто, щоб кожен запитав себе, наскільки ми вже просунулись у любові до ближнього. І скільки дій зробили, щоб надати собі поступу в цій справі.