“Полюби ближнього свого, як самого себе”. Рабі Аківа говорить: “Це головне правило в Торі”. З цього випливає: якщо виконуємо загальне правило, у ньому вже включено всі елементи, тобто до деталей вже прийдемо само собою, без жодного зусилля, і більш за це немає нам що робити.

Але ми бачимо, що Тора говорить нам: “Чого Творець вимагає від тебе? Лише бути в трепоті переді Мною”. Згідно з цим виходить: якою є найважливіша вимога, яку ставлять людині? Це лише трепіт, бо якщо людина виконує заповідь трепоту, вже включена в це вся Тора й заповіді, тобто навіть заповідь “Полюби ближнього свого, як самого себе”.

А згідно зі словами рабі Аківи, наведеними вище, воно навпаки, тобто також і трепіт включено в обсяг заповіді “полюби ближнього”. Відповідно ж до слів інших кабалістів, виходить це не як у рабі Аківи, бо так тлумачили вислів “Висновок: Творця бійся й заповідей Його дотримуйся, бо в цьому вся людина”, а Ґемара запитує: “Що це: “бо в цьому вся людина?”. І сказав рабі Ельазар: “Говорив Творець: “Увесь цілий світ створений лише для цього”. (трактат “Брахот”, 6). А зі слів рабі Аківи висновується, що все міститься в правилі “полюби ближнього”.

Однак ми бачимо у словах кабалістів, що вони сказали: головне – це віра. Як написано: “Прийшов Хавакук і поставив їх на одному, як сказано: і праведник вірою своєю житиме” (трактат “Макот”, 24). І пояснює там Магарша, що те “одне” є найбільш загальним для кожного з Ісраелю в усякий час, і це – віра. Випливає з цього, що основне в цьому правилі є віра, і згідно з цим виходить, що і трепіт, і “полюби ближнього” – все це включено у спільність «віра».

І для того, щоб зрозуміти сказане вище, треба щонайуважніше придивитися до того: а) що таке віра, б) що таке трепіт, в) що таке “полюби ближнього свого як самого себе”.

Найголовніше – маємо завжди пам’ятати, що є метою творіння. І відомо, що вона – насолодити Його створіння. Якщо так, якщо Творець хоче дати їм добро й насолоду, то ті три речі, що згадані вище, до чого вони тут? Тобто віра, трепіт і любов до ближнього.

І загалом виходить, що вони потрібні лише для підготовки келім, аби ті були здатні отримати добро й насолоду – те, чим Творець бажає насолодити створіння.

А зараз маємо зрозуміти, у чому ці три згадані вище речі дають нам підготовку.

Так от, віра, а в складі її – впевненість, говорить нам, що передусім маємо вірити в мету творіння, якою є насолодити Його створіння. Також слід вірити тій впевненості, яку може людина забезпечити собі, що й вона може досягти мети, тобто що мета творіння не обов’язково для обраних особистостей, а стосується мета творіння всіх створених без винятку.

І не лише людей обдарованих і стосилих, тобто тих, у яких є сила подолання, мужніх серцем тощо, а належить це всім створінням. Дивись уважно в “Передмові до Вчення про десять сфірот”, пункт 21, що написав там (Бааль Сулам) від імені “Великого коментаря” про вислів “І ось благословення”: “Говорив Творець Ісраелю: “Клянуся, вся мудрість і вся Тора – це легка річ: кожен, хто в трепоті переді Мною й виконує слова Тори, - вся мудрість і вся Тора в серці його”, кінець цитати.

Виходить, що треба також скористатися з аспекту віри, аби була в людини впевненість у тому, що вона може прийти до мети, а не зневірятися посеред роботи та тікати з поля бою. А вірити, що Творець може допомогти також людині ницій та нікчемній, як вона, тобто що Творець наблизить її до Себе, і удостоїться вона злиття з Ним.

А для того, щоб заслужити віру, маємо упередити це трепотом (“Передмова книги Зоар”, лист 191, в коментарі “Сулам” починається зі слів “пояснення сказаного”), і написано там, що трепіт – це заповідь, яка включає всі заповіді, що є в Торі, будучи входом до віри в Творця, так що в мірі збудження в людині трепоту перед управлінням Творця, перебуває в ній віра в Його управління. І завершує там так: і трепіт – це те, коли боїться, що може зменшити в наданні насолоди Творцю. Це означає, що трепіт, яким людина повинна боятися Творця, це те, що, можливо, не спроможна буде надати насолоду Творцю, а не так, щоб страх її був про особисту користь. Відповідно до сказаного вище виходить, що вхід до віри – це трепіт. Іншим чином неможливо прийти до віри.

А щоби прийти до трепоту, тобто щоб був у людини страх, може, не зможе надати насолоду Творцю, передусім слід, щоб було в неї бажання і прагнення віддавати. І вже потім можна говорити, що є місце для страху, що, може, й не буде в неї можливості виконати заповідь трепоту. Але зазвичай людина боїться, що не вдасться їй реалізувати у повноті любов до себе, а не те, щоб турбувалася, що не зможе віддавати Творцю.

Проте з якої такої матерії людина може здобути нову натуру, мовляв, повинна вона віддавати, а отримання заради себе – це річ негідна? Адже це проти природи. І хоч приходить до неї іноді якесь міркування та бажання, що потрібно ж звільнитися від себелюбства, і це прийшло їй з того, що сприйняла від кабалістів і з книжок, - але сила цього дуже мала. Так, що не світить їй це усвідомлення постійно, щоб могла дорожити ним, аби користуватися цим послідовно й говорити, що це є загальним для всіх заповідей Тори.

Тому є одна рада, якщо збираються декілька одинаків, в яких є ця мала сила переконання, що варто вийти з себелюбства, однак не мають вони ніякої снаги й важливості у справі віддачі, щоб змогли бути самостійними без допомоги ззовні, і всі ці одинаки анулюються кожен перед іншим. У всіх є, принаймні потенційно, поняття любові до Творця, але на ділі не можуть реалізувати її. Тож тим, що кожен увійшов у групу і скасував себе щодо громади, тоді утворюється єдине тіло, і тіло це складається, наприклад, з десяти людей, а отже, є в цього тіла міць вдесятеро більша, ніж коли був чоловік сам один.

Але за умовою, коли вони збираються разом, кожен нехай думає, що він прийшов зараз із метою анулювати себелюбство. Тобто, щоб не міркував у цей час, як би наповнити своє бажання отримати, а думав би зараз, наскільки це можливо, лише про любов до ближнього, тільки цим він може дістати прагнення й потребу в необхідності здобути нову властивість, яка зветься "бажання віддавати". А від товариської любові він може прийти до любові до Творця, а саме: бажатиме надати Творцю насолоду.

Виходить, що тільки завдяки цьому набула людина потребу зрозуміти, що питання віддачі – річ важлива й необхідна, і прийшло це до неї через любов до товаришів. І тоді вже доречно сказати “трепіт”, тобто коли боїться: може, не спроможеться надати насолоду Творцю, - що і зветься трепотом.

Отже, суть основи, на якій можна будувати будову святості, – це правило “полюби ближнього”, бо за його допомогою можна набути потребу в тому, щоб надавати насолоду Творцю. А потім вже справа стосується трепоту, тобто людина боїться, що буде не в змозі надати насолоду Творцю. А після цього, коли вже є в неї вхід, що зветься трепіт, тоді вона може прийти до віри. Бо віра – це, як відомо, клі для перебування Шхіни, як це розтлумачено в кількох текстах.

Згідно з цим виходить, що є в нас три правила. Перше правило належить рабі Аківі – і це “полюби ближнього”, бо перед цим немає нічого, що давало б якесь «пальне» людині, аби змогла зрушити хоч трошки зі стану, у якому вона перебуває, тому що тільки у такий спосіб є можливість вийти з себелюбства до любові до ближнього й відчути, що себелюбство – це погана річ.

А потім приходимо до другого правила, яким є трепіт, бо без трепоту немає місця вірі, як згадано вище в словах Бааль Сулама.

А потім приходимо до третього правила, яким є віра.

А після того, як здобули ці три згадані речі, тоді удостоюємось відчути мету творіння, якою є “насолодити створіння”.