Лист 59
(переклад з івриту)
Cвято Шавуот, 1962, Антверпен
Другу моєму…
Щодо твого запитання про те, що сказали кабалісти «Син буйний і непокірний» - не було і не має бути, лише – вивчай, і дістанеш винагороду» (трактат Сангедрін, 71:1). І твоє питання, - адже Тора – «довша за землю її міра», то чому дає речі, котрі лише щоб вивчити і дістати оплату, а не в речах реальних?
І також запитав про винагороду. Власне, чи не повинні бути такими, що служать Господарю не заради отримання оплати, що означає – лішма?
І треба зрозуміти, чи ж не відомо, що мета творіння, це – дати благо створінням, тобто, щоби створіння отримали б все добро та насолоду? А те, що створіння повинні займатися Торою та заповідями не за оплату, це лише з боку самих створінь є таке виправлення, оскільки створіння нездатні відчути смак отримання насолоди без сорому, що мовою Зоар зветься «Той, хто їсть не своє, боїться дивитися в обличчя давцю».
Тобто, відчувають ваду в час отримання насолоди. Тому дана нам «сґула» - чудодійний засіб Тори та заповідей, і ними робиться людина підготовленою, щоб був їй спосіб отримати всі насолоди, те, що задумав Творець для нас, і щоб не було вади сорому, оскільки все робить лише «заради небес». Виходить, згідно з цим, що згадане «вивчення» - це лише виправлення, а через нього зможемо отримати «винагороду», і не буде вже це для себе, а «заради небес». Інакше неможливо отримати винагороду, тобто насолоди, бо насолода називається оплатою.
А щодо того, що «не було і не має бути» і т.д. – це написано приховано, бо є речі, що дані осягнути їх в ці шість тисяч років. А оскільки дано осягнути це приховане, то дано нам в матеріальному у вигляді виконання – ці речі виконувати. І це ведеться в нашому «світі дії».
Але є речі, що не дано осягнути інакше, як у сьоме тисячоліття. Тому, хоч вони й вказані нам у вигляді матеріальних заповідей, як наприклад «син буйний і непокірний», але вони не реалізуються в шести тисячах років, тому не може це бути буквально зроблено, лише «вивчай, і дістанеш винагороду».
Бо лише вивчення є реальним впродовж шести тисяч років, а «винагорода», тобто вище управління, буде в сьоме тисячоліття. І це зветься «не було» - на початку шести тисяч років, «і не має бути» наприкінці шести тисяч років, лише на початку сьомого тисячоліття це розкриється.
А в поняттях етики треба пояснити, що буває іноді, коли людина приходить до стану ницості, настільки, що не відчуває смаку в Торі та смаку в молитві. І хоча і вчиться, але знає сама і відчуває правду, що справжня і головна причина того, що вона продовжує вивчення Тори, - це не через трепет перед Творцем, а через звичку, і головне – що скажуть люди, тобто оточення, в якому людина існує, коли побачать, що вона ставиться недбало до вивчення Тори, і вони вважатимуть її як порожню посудину, без «страху небес», і відтак не поважатимуть її так, як звикли поважати. Тому, якщо людина покине вивчення Тори, то терпітиме страждання від того, що її оточення а також і сім’я зневажатимуть її.
А також і в молитві, людина молиться лише через звичку, але не відчуваючи обов’язку з боку трепету перед Творцем. І продовжує й тут діяти той же чинник, що і й у вивченні Тори. А головне, - не бачить людина кінцевої мети в своєму житті, і не здатна й далі продовжувати діяти в такому стані багато часу.
І є цьому виправлення, зване «володар забуття», тобто, забуває вона мету, - причину, що зобов’язує її продовжити займатися Торою та молитвою. А коли людина забуває причину, що зобов’язує її, тоді вона продовжує Тору та заповіді лише через звичку. І якщо трапиться їй вийти з-під цієї причини, відразу вона це й робить.
І в такий час ми потребуємо великого милосердя, аби змогли б витримати, аж поки пройде «гнів», тобто ця ницість. А оскільки страждання виправляють прогріхи людини, тому стражданнями милосердяться над людиною згори, і дають їй світіння трепету перед Творцем, і знову повертається до життя, і повертається все, бути як і раніше, якою була вона до того, як упала в стан ницості.
А згаданий час ницості зветься «не було і не має бути», тобто, що не було його в цілі творіння, і не буде. Бо цей стан називається проміжним пунктом. Бо є стан святості, і стан нечистоти. Щодо стану нечистоти, людина може сподіватися, що повернеться до Творця. Але згадане положення зветься станом смерті.
Тобто, все, що людина робить, позбавлене життя, і це вважається категорією смерті, і цього не було в меті, і не має бути. Коли так, то навіщо воно потрібно? Лише – «вивчай, і дістанеш винагороду». Бо в згаданому стані людина повинна вимагати Творця, як сказали кабалісти: «Сіон – немає того, хто потребував би його, тому що необхідно, щоб була потреба». Тобто, цей стан даний людині, аби була в неї можливість вимагати, мається на увазі, що вимагатиме від Творця, щоби наблизив її до святості.
Але коли людина виконує заповіді, тоді вона відчуває сама, що Творець наблизить її. І саме час, що згаданий як «проміжний пункт», він є можливістю для вимоги, що з’ясовується в молитві та проханні.
Хай буде бажання, щоби Творець освітив очі наші Торою Своєю.
Баруш Шалом Алеві Ашлаґ,
син батька свого, пана, вчителя і наставника, Бааль Сулама.
P.S.
А щодо відлічення Омеру, це відомо, що головне в роботі людини це зв’язати себе з Творцем.
«Омер» від слова «маалім алумім», - в’яже снопи. І пояснював Раші: «Як переклад арамейською – «зав’язуючи, зав’язуєм омери». Де мається на увазі, що через те, що зробився «німим», (івр. «ілем»), і не розкриває рота з претензіями проти Творця, і у нього «все що робить Творець – на добро робить». І говорить сам собі, тобто думка його та бажання його, щоб було тільки «заради небес», - тоді він є «сніп» (омер).
Що означає: тим, що зв’язав сильним вузлом всі свої думки та бажання, щоб була в них тільки одна ціль – тобто, приносити задоволення Творцеві, тоді людина називається «омер».
А відлічення, «сфіра», Омеру, про що коментатори говорили, що це від виразу «а під ногами його – як зроблена цеглина з сапфіру, і як саме небо чистотою».
Що означає, що цим людина зв’язує себе з Творцем, тоді вона заслуговує, що розкриється їй світло Творця. Виходить, що тим, що людина зробилась «омером», бо зв’язує всі бажання в один вузол, тобто до однієї мети, і це – «заради небес», тоді світить цей «омер». І це сенс відлічення Омеру, коли людина світиться світлом Творця.
І оскільки «іудей» складається з 7 властивостей, і треба виправити їх, щоб були всі для Творця, а є правило, що кожна властивість включає іншу, тому виходить сім разів по сім, отже це – 49 днів. Тому ми лічимо 49 днів до отримання Тори. Бо «омер», сніп, він з ячменю (івр. «сеурім»).
А це мається на увазі, - те, що він з «сеурім» (або «шеурім»), що цим оцінює (івр. «мешаер») в серці велич Творця, як пояснює Зоар про вираз «Відомий в воротах (івр. «ба-шеарім») чоловік її» - говорить Зоар: «Кожний відповідно до того, як оцінює в серці», - в тій же мірі перебуває на ньому світло Творця.
І це називається категорією віри. А коли людина заслуговує віри в Творця, тоді називається категорією «худобина». І це зміст того, що «омер», сніп, був з ячменя, а це – пожива худоби, що означає, що ще не заслужив «думки Тори». Але в Шавуот, коли заслуговують отримання Тори, тоді дістають «думку Тори», тому приносять тоді (в Храмі) підношення пшеничне, бо це вже їжа людини, котра є категорією «медабер» - той, хто мовить. Але ж до того, як удостоївся категорії Тори, що вже є категорією «медабер», називається приношення ячмінне, і це – пожива для худоби. І тоді називається «в’яже снопи» («маалім алумім»), що є властивістю «німий» (івр. «ілем»), бо він тільки рівень тваринний, а не людський. Бо лише завдяки Торі заслуговуємо категорії «медабер», людської.