Бней Барух Академія кабали

А якщо загалом, то ось кабалісти сказали: «Кожен, хто лінується в оплакуванні мудреця, вартий бути похованим ще за життя». І треба запитати, - чому належить йому таке суворе покарання.

Проте, маємо знати, що лінощі походять завжди від того, що не відчувається нестачі, лише там діють лінощі, але ж там, де є хісарон, відчуття нестачі, завжди пробуджуються рухи, щоб знайти спосіб, як наповнити хісарон. Тому саме той, хто не відчуває в кончину мудреця ніякого хісарону, то це видно під час оплакування мудреця, коли він лінується в оплакуванні.

І виникає питання, - чому не відчуває нестачі через кончину мудреця. Отже, мусимо сказати, що й коли був живий мудрець, - і за його життя не сприйняв нічого від нього. Тому не відчуває нестачі в смерті мудреця.

І це те, що сказали: «вартий бути похованим ще за життя», тобто, за життя мудреця. Не лише зараз він робить недобре тим, що лінується в оплакуванні його, а й тоді він чинив зле. Тому слова «вартий бути похованим ще за життя», означають «ще за життя мудреця».

Проте, всьому цьому є зцілення, але ж «Тому, хто зневажає мудреця, немає зцілення його лиху».Тобто, якщо мало йому того, що лінується в оплакуванні мудреця, а ще й говорить, що стоїть на одному рівні разом з мудрецем, укупі, - немає для мудреця більшої ганьби за це, і сказали кабалісти, «немає зцілення його лиху». І щоразу він падає ще нижче, аж поки не розкриє перед усіма свою справжню подобу, тобто, Тора його робиться для нього зіллям смерті, не про нас будь сказано.

А відповідь моя така, що свято Суккот відповідає на всі питання, навіть найважчі і найгірші. Бо відомо, що поняття сукки – це категорія «тінь віри», і з точки зору закону треба, щоб була «тінь її більша за її сонце (світло)».

І відомо, що «сонце» вказує на категорію знання, а місяць вказує на категорію віри. І це так, як сказали кабалісти: «Ісраель вважаються як місяць, а народи світу вважаються як сонце». Тобто, кожного разу, коли бачимо (в суці), що сонця більше ніж тіні, тоді треба ще більше прикрити, щоб тінь її була більшою.

А коли людина удостоюється, і не додає від себе тіні, тоді з небес милосердяться над нею і прикривають сонце заради неї. І тоді людина сердиться, оскільки вона розуміє інакше. Бо людина, за своїм розумінням, коли є в неї «сонце», бажає, щоб додали їй ще «сонця», але ж – «Мої думки – не ваші думки», і додають їй тіні.

А коли людина переборює «тінь», дають їй «сонце». І тоді вона має додавати «тіні». А коли не додає, тоді додають їй тіні з небес, і так повторюється. Аж поки удостоюється вічного злиття.

Але треба докладати все більше й більше зусиль аби отримати «тінь», і сказати, що це – «свята тінь», що вся ця тінь прийшла з небес, а не від «сітра ахра», що дали це людині аби була в неї можливість прийняти на себе віру, і тоді це зветься «тінню віри», і є святим. А також відповідно до сказаного «Бо прямими є шляхи Творця, праведники йтимуть ними, а грішники…» і т.д.

І це те, чому роблять схах, дах сукки, з відходів току й виноробні, - як пояснював мій пан, батько й учитель, тік, (івр. «ґорен») – від слів «ґер анохі» (чужинець я), а виноробня (івр. «єкев») – від слів «ве-нокев шем Ашем» (і назвав ім’я Творця). Означає це, що схах – це категорія «тінь віри», що зветься вірою вище знання, котра є протилежною знанню. Бо знання приводить людину до відходів, до «ґорену» та до «єкеву».

Тобто, з боку знання, як бачать матеріальні очі, є місце для відходів току й виноробні. І саме з цього людина робить тінь і сидить під нею. Тобто, робить собі місце сидіння з усіх цих речей, найнижчих і найгірших, і відходами виконує заповідь сукки.

А головне, що має вона радість від цієї заповіді, бо віра вище знання зветься «радість заповіді». Виходить, що всі утруднення та питання, що існують в дійсності, в світі, всі вони виправляються в суці, тобто, що без них неможливо зробити «схах».

І через це людина має бути «добрим гостем» і сказати: «Все, чим клопотався Господар, - робив Він лише для мене». Отже, людина має сказати ясно, що все, що відбувається в світі, тобто, хай це будуть люди, що страждали б і отримували б зле, борони боже, - щоб я зміг би отримати добро, тобто, дати існування категорії віри. Навіть те, що я бачу те зло, що є у людей, це для того, щоб була в мене можливість прийняти на себе тягар «царства небес».

І ще більше за це сказати, що інші зазнаватимуть зла, лише аби була б у мене можливість отримувати. Але насправді важко сказати так, а [можливо] лише тоді, коли людина працює заради того, щоб принести задоволення Творцеві. Виходить, що сама людина і не причетна до цього, а все лише «в ім’я небес». І тоді, коли самої людини в цьому немає, можна сказати все, - бо це, що говорить: «Працював Господар лише для мене», означає, щоб людина змогла продовжити роботу віри, і все це лише для Творця, і не для себе.

Бо в час, коли людина дбає про задоволення, тоді важко обманути себе і сказати, що весь світ створено лише для неї. Але коли людина турбується про користь для Творця, тоді не так вже й важко вірити, тому що тоді егоїзм не має значення.

Виходить з усього цього, що «схах», дах сукки, що зветься тінню, робиться саме з відходів току й виноробні. І це те, що ми говоримо в молитві в суці: «І прикрити від течії й від дощу». Тобто, віра рятує людину від усього, що шкодить їй. Бо питання «шкідників» є питанням чужих думок і чужих поглядів, а віра базується саме на «відходах», і лише таким чином вона є укриттям від течії та дощу, інакше людина тягнеться за течією цього світу.

А «дощ» - це те, що оживляє землю (івр. «адама»), бо люди, котрі в категорії «неживого» (івр. «домем»), вони живляться лише від знання, і лише знання оживить їх. А туди, де знання не досягає, вони не здатні встояти. І це знання залишає цих людей в категорії «неживого».

Але той, хто бажає бути в категорії «рослинного», не можна йому приймати це знання як опору. Бо цей «дощ» не придатний для того, хто бажає йти шляхом істини. І якщо людина зазнає невдачі, і бере собі якусь підтримку з цього знання, відразу вона дістає спуск і падіння в найнижчий жалюгідний стан.

Але неживому він здатний підтримати існування, і не дістають жодного падіння, тому вони завжди шукають категорію знання, що підтримає їхню роботу. І щоб не спотикнутися через це «знання», що зветься «дощ», є чудодійний засіб у «схаха», як згадано вище. І це те, що ми говоримо: «І прикрити від течії й від дощу», і цим питання отримають відповідь, і хай буде вище бажання, щоб удостоїлися ми «тіні віри».

І для того щоб зрозуміти справу щонайясніше, скопіюю для вас слова з листа батька мого, вчителя й наставника, і вдивіться в це добре, і житиме душа ваша. І ось його слова: «І, до речі, поясню тобі суть милостині злиденному, що дуже вихваляється в Зоар і в Виправленнях Зоар, і у кабалістів, що є один орган в людині, котрим не можна, борони боже, діяти, то коли навіть з’являється в людини щонайменше бажання діяти ним, залишається цей орган наче ураженим і покараним небесами.

І зветься «міскена», злиденність, - коли вся можливість його існування та забезпечення себе в світі в тому, що інші працюють для нього і милосердяться над ним. І це сутність сказаного: «Той, хто дає існування одній душі з Ісраеля, неначе дає існування цілому світові», бо оскільки він живиться від інших, не має він більшого, ніж просте існування, і зрозумій це.

І все ж таки, вважається це Творцем неначе забезпечив існування цілому світові, що це само по собі є благословенням світу та його наповненню, бо плодяться, примножуються та вдосконалюються лише силою душі цього злиденного, що існує від праці інших органів, і досить тямущому.

І це сутність написаного: «І вивів його назовні, і сказав йому: подивись-но на небо… і повірив у Творця, і залічив йому в праведність». Пояснення: бо коли вивів його назовні, отже, було якесь бажання діяти цим органом, і тому заборонена йому робота, і це те, що сказав: «Подивись-но на небо». Але разом з тим, обіцяно йому благословення нащадкам, і це як дві протилежності в одному носієві, бо все його потомство благословенне неодмінно через цей «орган» з’являється, а тому, якщо не працюватиме, - як матиме потомство?

І це є поняттям «і повірив у Творця», тобто прийняв ці дві речі, дані йому, як вони є, - як цілковиту заборону цієї роботи, так і обіцянку благословення потомством. А як прийняв їх? Закінчує так: «І залічив йому в праведність (івр. «цдака», тобто у вигляді милостині (івр. «цдака») нужденному, котрий живиться від праці інших.

І це сутність двох висловлень кабалістів, - один вважав, що Творець зробить йому милість, що забезпечить йому існування та живитиме його без його праці, а інший вважав, що Авраам вчинить милість Творцеві. І те й інше є словами Всесильного живого, бо до виправлення міститься цей орган на небесах, і милість залічується нижньому, а в кінці його виправлення «не на небесах він», і тоді вважається це милістю вищого, і вточни це, бо правдивим є» - кінець цитати.

Попрохаю вас, хай кожен з вас напише мені свій коментар на наведені вище слова Бааль Сулама, бо це є чудовим висловленням.

А зараз налаштуємо роботу взимку, бо це час роботи довгими ночами. До цього місця говорив я в категорії лівої лінії, що зветься «ліва відштовхує», і вимагається велике зусилля й робота в подоланні всіх перешкод, і всіх поглядів та думок, чужих нам. Але маємо ми займатися також правою лінією, як сказали кабалісти: «Роби Тору свою постійною, а роботу свою тимчасовою», адже Тора зветься правою лінією, котра є категорією досконалості. І людина має вважати себе довершеною добірними чеснотами та властивостями, і має узгодити дії в Торі та заповідях, як належить досконалій людині, наскільки це в її можливостях.

Але не сумувати, якщо не може виконати своє бажання, тобто, якщо є в неї бажання примножити добрі справи і вивчення Тори, і не може, - хай не тужить про це, а буде в радості під час роботи в правій лінії. І скільки буде змоги зробити, - хай радіє своїй долі, і складе хвалу й подяку імені Його, за те, що дано їй услужити Цареві невеличкою роботою, навіть мить одну в день, або навіть мить за два дні, - хай буде це для людини, неначе знайшла велику здобич.

І хай це є найпростіша дія, тобто, без життєвої сили, все одно людина має намагатися бути в радості, і отримати життєву силу від того, що дано їй служити Цареві. І так, тобто в досконалості, вона повинна бути під час навчання. І це зветься Торою, адже вона – права лінія, як написано: «З правиці Його – вогонь закону». І за будь-яку можливість людина зобов’язана скласти подяку Творцеві.

І чув я від батька мого й учителя, що хвала та подяка, котрі дають Творцю за наближення до Нього, - ними притягують світло Його святості вниз. Бо людина має відчувати себе досконалою, і тоді називається вона благословенною, а благословенний зливається з Благословенним. Але ж коли людина вважає себе проклятою, то Благословенний не зливається з проклятим, як сказали кабалісти.

Тому ви маєте вважати себе досконалими в час Тори і виконання заповідей, і заборонено знаходити в собі в цей час ніяких вад, як написано: «Бо кожний, в кого буде вада, хай не наближається». І це називається категорією Тори, тобто досконалості.

Однак сама лише Тора це також недобре, як сказали кабалісти: «Той, хто займається лише Торою – він як той, в кого немає Всесильного, як сказано: «І численні дні Ісраеля без Всесильного істини» (Авода Зара, 17).

Адже «дні» це категорія досконалості, тобто – Тора. «Численні» означає що займається лише Торою, тоді він без «Всесильного істини», бо в лівій лінії, як зазначено вище, саме ця робота веде дорогою істини. І це – «Гарним є вивчення Тори разом з земним шляхом, бо зусилля в обох притлумлює гріх», і «Тора, кожного разу, коли немає з нею роботи, зрештою скасовується і тягне за собою гріх».

І не треба утруднювати питання, чому сама лише Тора тягне за собою гріх, чи не досить того, що не притлумлює його. Сенс в тому що коли не йдуть шляхом істини, тоді залишаються в категорії «якщо не удостоїлись – то зілля смерті», хай нас омине! А «робота», зазначена вище, котра є категорією «царства небес», - лише це можна назвати роботою та зусиллям. Тому попередили кабалісти, бо саме «зусилля в обох притлумлює гріх». Але – «Применшуй справи та займайся Торою, роби Тору свою постійною, а роботу тимчасовою», бо більшу частину дня повинна людина йти саме в правій лінії, а невеличку частину дня в роботі очищення в розумі та в серці.

Завершу свій лист з надією, що удостоїмося вічного злиття з Його іменем.

Барух Шалом, син пана мого, батька й учителя, Бааль Сулама