Лист 34
(переклад з івриту)
Товаришам, хай живуть вічно.
Після того, як наблизився я до вас в матеріальному і уявному просторі, будемо сподіватися на зближення сердець. Бо це вже багато часу минуло, як не було між нами листування, бо матеріальна дія приводить до єднання, як говорять в молитві Рош а-Шана: «І утворять всі єдиний союз…», - тоді буде набагато легше «…виконувати Твоє бажання зі щирим серцем».
Бо в час, коли не існує єдиного союзу, тоді важко працювати зі щирим серцем, адже частина серця залишається для власної користі, а не на користь Творцю. Як наведено в Мідраші Танхума: «Ви стоїте цього дня…» - як день світить двічі і тьмариться двічі, так і ви, коли для вас темрява – в майбутньому світитиме вам вічне світло. Як сказано: «І буде тобі Творець світлом вічності». Коли? Тоді, коли будете всі єдиним союзом, як сказано: «живі ви всі сьогодні». Як ведеться в світі, що коли бере людина зв’язку стебел, - чи зможе переламати їх враз? А якщо брати їх по одному, - навіть дитина ламає їх. І також бачимо, що Ісраель не звільнюються, аж поки не стануть всі єдиним союзом, як сказано: «У ті дні, й у той час, - слово Творця, - прийдуть сини Ісраеля, вони і сини Єгуди разом, і т.д. Коли вони з’єднані, - зустрічають Шхіну».
Навів я слова Мідраша, щоб ви не думали, що поняття «група», що є товариською любов’ю, - це поняття з хасидизму. Бо це твердження мудреців, котрі бачили, наскільки нагальним є єднання сердець, щоб стали єдиною групою для зустрічі Шхіни.
При тому, що напевно є один з товаришів, що стоїть і волає: «Допоможіть єдності союзу!» - і постійно вішає на товаришів провину в недбалості. І все ж я не можу виключити і його з числа тих товаришів, які виявляють недбалість в цій справі. І достатньо тому, хто розуміє.
А головне, - будемо сподіватися, що в новому році, році 5718-му (з перестановкою літер – «шин-тав, хет-юд», читається: «шет хай»), Творець дасть нам життя вічне, як написано: «Бо встановив мені Всесильний сім’я інше, замість Евеля», і здійсниться: «Шет живий» (івр. «шет хай»).
А зміст Рош а-Шана – це новий початок, тобто, коли людина починає будувати споруду з самого початку. І це як сказали кабалісти: «Завжди хай бачить себе людина, неначебто наполовину винною і наполовину достойною. Виконала одну заповідь, - щаслива, що схилила себе і весь світ на шальку заслуг. Зробила один прогріх, - горе їй, що схилила себе і весь світ на шальку провини».
І маємо зрозуміти, що означає, що завжди бачитиме себе людина неначебто вона «половина на половину»:
а) якщо виконала одну заповідь і схилила на шальку заслуг, - коли так, до чого після цього говорити ще раз, що вона «половина на половину», адже вона вже вирішила справу, і вже є в неї більшість заслуг? А також і навпаки, коли вже вчинила, - хай нас омине! – один гріх, як можна сказати після цього, що вона «половина на половину»?
б) як можна сказати, щоб бачила, неначе вона «половина на половину», в той час, коли сама людина знає, що вона сповнена гріхів і злочинств? І разом з цим змушують людину говорити сповідь, - «Завинили, зрадили…» і «За гріх..»?
Справа в тому, що кабалісти дають нам зрозуміти порядок роботи. Тобто, що немає тут суду й судочинства перед вищим судом, коли зважують прогріхи й заслуги. А кабалісти навчають нас тут, що завжди може людина почати роботу, і бути тим, хто обирає добро і гребує злом. Бо поняття вибору існує саме там, де є «половина на половину», тоді є сила вибрати. Але ж коли з одного боку є більшість, - вже немає можливості вирішувати, бо людина тягнеться за більшістю, і, само собою, нічого й говорити тоді про вибір.
І виникає питання, - як людина може дурити себе, говорячи, що вона «половина на половину», в той час, коли сама знає, що вона сповнена гріхів? Але треба знати, що можливість вибору, котру дають людині, - вона завжди і постійно існує, за принципом: «Кожний хто більший за ближнього, - і зле начало його більше за того». Згідно з цим виходить правило: якщо є в людини багато гріхів, тоді є в неї зле начало, що не більше за добре начало, а точно «половина на половину». І це для того, щоб була в неї можливість вирішувати.
А оскільки гріхи з’являються через зле начало, а виконання заповідей – через добре начало, як пояснював Раші: «Створив Ти праведників добрим началом, створив Ти грішників злим началом», тому сказали кабалісти: «Завжди хай бачить себе людина наполовину винною і наполовину виправданою», тобто вибір – він існує завжди, і якщо прогріхи з… тоді зле начало зменшується, виходить, що людина – «половина на половину». А також, якщо виконав одну заповідь, і вже переважив на шальку заслуг, - відразу дають йому зле начало ще більше, як сказано: «Кожний, хто більший за ближнього, - і зле начало його більше». Само собою, є в нього зараз «половина на половину». І це для того, щоб була можливість у людини схилити на шальку заслуг.
Тому в Рош а-Шана людина починає свою роботу спочатку. І в додаток до сказаного вище, дні «Десяти днів повернення» звуться днями «сліхот», - прохання пробачення, - і спокутування гріхів. І все це, аби була в людини можливість увійти знову в роботу Творця, незважаючи на те, що була настільки далекою від роботи.
І головне в роботі це молитва, бо лише завдяки молитві людина здатна вийти з володіння багатьох і увійти в володіння Єдиного. Бо щодо молитви – рівні малий і великий. І навпаки, той, хто більше відчуває свою малість, - той більше здатний підняти справжню молитву з глибини серця. Адже знає сам, що не в змозі він своїми власними діями врятуватися з тіснини. Бо може тоді сказати, що саме той, кого створено з особливими здібностями і з тендітними властивостями, - той може вдіяти щось своїми силами, але ж той, хто не має здібностей і добрих властивостей, той потребує лише «милосердя небесного». Виходить, що лише ця людина здатна підняти справжню молитву.
Проте, треба остерігатись, щоб не стати тим, хто тікає з поля бою. Бо шлях злого начала, - там, де людина може підняти справжню молитву, воно дає їй іскри зневіри, і надає їй докази і утруднення, і логічні висновки, що молитва її не буде, - хай нас омине! – на користь, так, що людина вже не здатна вірити в «Бо Ти чуєш молитву кожних вуст». Адже відомий вислів кабалістів: «Творець жадає молитви праведників», бо молитва є головне в клі для перебування там Шхіни, бо воно зветься «молитва бідняка».
І справа молитви є звичайною і у найбільшого з великих, бо інакше людина приходить до зупинки в роботі. І це пояснює: «Бо не переведеться нужденний з-посеред землі», і маємо зрозуміти, чому дав нам Творець таку обітницю, де розуміється, як річ обов’язкова, що мусить бути нужденний. І чи не було б краще, щоб не було такого явища в Ісраелі?
А пояснення цьому, - як сказано вище: бо «нужденний» означає місце молитви, і якщо немає місця відчуттю нестачі, немає місця і для молитви. А якщо так, то коли людина заслуговує величі, - тоді немає місця для молитви? Тому й пообіцяв нам Творець: «Бо не переведеться…» Бо завжди буде можливість знайти місце нестачі, щоб зміг піднятися на більш високий ступінь.
І це означає: «Личить бідність для Ісраеля, як червона вуздечка білому коневі». Що означає, - навіть коли людина є «ісраелем» в максимальній величі, все ж личить їй «бідність», що є місцем нестачі, для того, щоб змогла підняти молитву, як сказано вище.
І це питання наводиться в Ґемарі: «Сказав рабі Ілаа до Улі – коли ввійдеш туди, запитай про здоров’я рава Бруни, брата мого, бо він чоловік великий і радіє заповідям. Одного разу наблизив визволення до молитви, - і не сходила усмішка з уст його цілий день» (Брахот, 9:2). Де мається на увазі, що той є великим чоловіком, - тобто, коли він вже в стані визволення, тоді він вже визволився від усіх нестач, і коли так, - вже немає йому що робити. І є тоді в нього робота, - знайти собі якусь нестачу, щоби зміг підняти про це молитву. А коли «наблизив визволення до молитви», тобто відразу знайшов можливість молитися, і була йому радість нескінченна, як сказано: «Бо не переведеться нужденний з-посеред землі».
Висновується для нас з усього згаданого вище, що головне – це молитва. І зміцнюйтесь в молитві, і вірити в «Бо Ти чуєш молитву кожних уст».
І удостоїмось доброго запису й підпису.
Ваш друг, Барух Шалом Алеві,
син батька мого, пана, вчителя й наставника, Бааль Сулама, благословенна його пам’ять.