Бней Барух Академія кабали

Дивуюсь я тому, що не отримую листів від вас щотижня. А думав, що ви поміняєте ту роботу, що була у вас, коли був я в Ізраїлі і ви старалися вивчати Тору, - трудами рук своїх, тобто писатимете листи, а ви поки що не дійшли до розуміння цього. Тільки один, який відзначається в цьому більше за інших, … - він не чекає на мою письмову відповідь, а робить те, що покладено на нього, як видно він повністю усвідомлює, як поводитися.

А рав …, - іноді він думає що слід надіслати свої запитання у письмовому вигляді, а іноді думає, що вже осяг і предосить йому послати свої запитання думкою. Але необхідно знати, що нам потрібні діяння, що існують: «думка, мовлення і діяння», (а дію слід ввести в думку), і думку треба вкласти в дію. Мовлення (івр. «дібур»), від вислову «Дабар» (лідер) - один в поколінні», тобто від «лідер», – бо потрібно щоб думка перетворилася на дію, бо кожна річ має своє виправлення.

Рав … почав писати, і припинив. А рав … - ще не удостоївся я одержати від нього жодної літери. А рав …, коли був я в Ізраїлі, отримував від нього лист кожні два тижні приблизно, і явно має він добру пам’ять, бо минулого року послав один лист в Лондон, і адреса не була повною, тож лист повернувся до нього, а коли так, то він боїться що може аж поки трудитиме себе, і напише й пошле, то дивись, воно ще й повернеться до нього, то на його думку буде дурно працювати, - так може це й є для нього достатньою причиною.

Але насправді це не так, як кажуть люди: «Не вкладеш – не виймеш». А може бути також, що він покладається на свого вірного й відданого йому друга, позаяк той позбавляє його обов’язку тим, що сам благословляє, а цей відповідає на його благословення. А рав … напевно що йде шляхом «приховуй діяння свої», і тямущому досить. А … - який ще не думав про виправдання, але він знайомий з собою і знає, що коли почне думати про виправдання, то напевно знайде. А щодо найстаршого в компанії, вчителя і рава …, - він потребує товариської любові, тобто щоб знайшовся хтось, хто напише за нього.

Але все одно, необхідно нам зміцнитися і йти вперед, прийти з допомогою Творця до бажаної кінцевої цілі. А головне, чого вимагають від нас, це молитви. Бо феномен молитви слід розуміти, - навіщо нам це дано, і чи не може Творець дати нам все благо без молитви? Однак, про це сказав мій пан, батько й учитель, що немає смаку ні в чому, якщо немає до цього потреби й апетиту, що зветься прагненням.

І через це, коли людина починає йти шляхами духовної роботи, і готує свої келім отримати подарунок від Творця, тоді Творець дає їй можливість збільшити своє бажання. І робиться це саме молитвою. Відштовхування та приховання, які людина отримує від Нього, і докладає вона зусиль щоразу знову йти вперед, але бачить, що йде назад, - через це зростає потреба в тому, щоб Творець визволив її. Така природа того, коли людина прагне, і щоразу здається їй, що вже йде царською дорогою, раптом дивиться назад, тобто на місце, звідки вже вийшла, - і залишає царську дорогу і знову приєднується до селюків і йде за ними. А коли бачить що вже увійшла в село (івр. «кфар»), тобто в стан «кфіра» (відступництво), тоді починає знову прагнути до категорії віри. І тоді завдяки молитві збільшується і розширюється прагнення, аж поки приходить до такої міри, коли Творець каже, що келім її вже готові отримати визволення. Тоді людина удостоюється і бачить, що Творець чує молитву. Але по правді, кожна молитва, якою людина молиться, це спосіб виправлення. Бо кожна молитва робить свою справу, тобто розширює клі отримання. І це сенс сказаного: «Творець жадає молитов праведників», тобто завдяки молитві розширюються бажання в людині. І при кожній молитві, коли людина молиться і бачить, що поки що не отримала відповіді, - виникає в неї потреба в Творці. Бо відчуває в своїх органах, що лише Творець власною персоною може визволити.

Виходить у нас з усього сказаного, що над усіма станами найбільшої нікчемності, ще є можливість молитви щоб Творець витягнув би людину з її ницості. Тоді як коли людина відчуває свою нікчемність і тікає з поля бою, виходить, що внаслідок усіх відштовхувань, які дістала для того, щоб наблизитися до Творця, - вона віддаляється. Тому цьому потрібно приділити особливу увагу, щоб подолати це молитвою.

А головне те, що маємо знати, що в кожної людини є точка в серці, що дає силу для роботи. Але коли беруть цю силу і користуються нею для того, щоб обслуговувати звичайність, що зветься «людська вивчена заповідь», само собою вже не залишається більше енергії служити основній меті. Бо врешті-решт тіло знає, що вже виконувало дії в Торі та заповідях, і немає вже в нього наснаги чинити нові дії.

Тож слід знати, що в плані дії немає чого додати, чи то в заповідях, що виконуються за звичкою, чи то в заповідях, що сприймаються з вірою. Адже той, хто насправді праведник, не робитиме собі до одягу більш ніж четверо цицит (скручені нитки на кутах одягу) і не накладатиме тфілін також і на праву руку, і не прибиватиме дві мезузи на одвірок тощо.

Тільки в намірі дано відрізнити хто зобов’язує. Чи оточення, чи віра. Тобто, або та звичність, якої набула людина від оточення, - або заповідь Творця. І це: «Молитва бідняка, коли огорнеться (сумом) і перед Творцем виллє слова свої». І відомо зі святих книг, що молитву бідняка приймають вгорі. Тож необхідно знати що таке молитва бідняка, - і це пояснюється в написаному: «Молитва бідняка, коли огорнеться (сумом)», чого бажає? – щоб перед Творцем вилити слова свої. Усі слова будуть звернені лише до Творця, а не до оточення.

Бо це є правилом, адже завжди діє людина тільки заради якогось чинника. Або заради оточення, коли воно є чинником для її роботи, - тоді виходить, що працює перед оточенням, а не перед Творцем. І про це людині слід горювати, - чому щоб було не перед Творцем, і просити про це у Творця, щоб змилостивився над нею.

І це те, що написано в Зоар: «молитва бідняка». Зоар пояснює: «Що я, - я є наріканням», так само повинно бути нарікання людини, - чому вона дістає всю життєву силу від оточення. А коли почне працювати в режимі віри, - пропадає всяка життєва сила і робота ця робиться їй бридкою як падаль.

Але про це сказав мій батько й учитель, - про те, що сказала голубка Ноаху: «Краще хай буде пожива моя гіркою як маслина, але не давалася б мені з руки людини». Тому що основною ціллю є лише наблизитися до Творця. А істина укаже свій шлях, тобто чи з вірою в людини все гаразд. Тому, коли бажає досягти Тори та заповідей лішма і не відчуває ніякої життєвої сили в цьому, це ознака того, що не має вона віри в Творця, то як може працювати тоді, коли не вірить у Нього? Тому тільки на цю точку необхідно спрямувати всю енергію, яку людина придбала від точки в серці.

Бо кожна точка в серці дає сили до роботи, але з цією силою йдуть і служать оточенню, - і з цього зрозумій слова мудреців: «Кожен мудрець, який не має знання, - падаль краща за нього». І маємо зрозуміти, якщо немає в нього знання, за що він зветься «талмід хахам» (учень мудрого)? А справа в тому, що він «учень» мудрого через те, що навчався у оточення, але «знання», що зветься злиттям з Творцем, - немає в нього.

І людина бачить, що якщо не бере силу для роботи від оточення, а від феномену «заради небес», тоді її робота бридка для неї, як падаль. Тому що «Такий він, шлях Тори, - життям скрути живи», де мається на увазі, що відчуває скруту в духовній роботі, а не задоволення, як наведено вище про голубку, яка сказала, - краще хай буде моя пожива гіркою як маслина, і т.д.

А чому дійсно – «гірка»? Тому що форма роботи лішма, вона всупереч природі, яка є отриманням, як в розумі, так і в серці. І перш ніж людина проявить свою молитву, як зазначено вище, - Творець не може визволити її, як сказано: «Час скрути це для Яакова, і від неї буде врятований», бо тільки тоді отримує прагнення до Творця. І це є категорією: «якби Творець не допоміг, не подолав би його», тому що це проти природи.

Тоді як оточення насичує людину своїм харчуванням, тобто вона відчуває отримання в Торі та духовній роботі, то, природно, є в неї життєва сила, а отже не потребує Творця і відсутня вимога отримати категорію знання, що є станом: «І взнаєш сьогодні і покладеш (івр. «гашевота») на серце своє», що є відповідями (івр. «тшувот») серцю, коли людина удостоюється злиття з Творцем.

І це означає: «Мудрець, який не має знання, - падаль краща за нього». Тобто краще для нього, аби прийняв на себе роботу, що була б для нього бридкою як падаль, в якій немає життя. І це є сенсом: «Облуплюй (івр. «пшот») падаль на базарі, але не май потреби в людях», тобто, як сказано вище, якщо ти знаходишся на «базарі», тобто в оточенні, візьми собі роботу найпростішу (івр. «пашут») і не май потреби в людях, тобто щоб отримувати поживу та життєву силу від оточення, що і зветься «люди».

І також це є поняттям: «Зроби суботу свою буднями і не май потребу в людях». Тобто заспокоєння серця буде категорією будень, навіть коли ти не відчуваєш ніякої святості. «Покладення на серце», коли немає ніякої життєвої сили, а головне – не май потреби в тому, щоби люди давали тобі поживу. А кожного разу, коли немає життєвої сили, звертайся до Творця, щоби змилостивився над нами і вивів нас з пітьми на світло, і від уярмлення тіла до визволення.

І таким чином, людина повинна стояти на цьому з усіх сил, - йти вперед шляхами Творця, а не простувати шляхами оточення. І це те, що сказали мудреці: «Кожен мудрець, який не є жорстким як залізо, не є мудрецем». І слід уважно придивитися, чи він мудрець, тобто навіть якщо він знавець Талмуда і законовчителів, і виконує заповіді, чому якщо він не твердий як залізо, то не вважається мудрецем. Однак, як зазначено вище, треба бути стійким як залізо, щоб не брати сили від оточення. І тоді приходять до стану «І застогнали сини Ісраеля від роботи».

А основна рада цьому це молитва. І кожен з вас хай виділить собі час віддавати серце молитві, а тим більше ті, хто служили «древу великому», нашому вчителю, і хай його заслуги будуть нам у поміч, щоби удостоїлися ми йти дорогою його духовної роботи, яку він впорядкував для нас.

«Великими є праведники у смерті своїй, більшими ніж за життя свого». Тобто означає це, що праведники є великими в своїй смерті, отже, коли людина відчуває праведника, що він живий, тобто бачить велич праведника. Бо те, що бачить катнут (малий стан) праведника, це на користь людини. Адже іноді потрібно людині проявити власну молитву, коли бачить, що залишилася самотньою у світі, як написано: «І ніхто хай не піднімається з тобою на гору». Тобто коли людина повинна піднятися на гору Творця, тоді не бачить нікого з собою, щоб можна було дістати підтримку від нього. І поняття це чув … з уст мого батька й учителя.

А в іншому варіанті означає, що за межами віри все зветься лише неживим святості. Як сказав мій батько й учитель, неживим зветься загальний рух. Тобто, у земної кулі загалом є рух, але у деталей неживого немає руху, і немає відчуття істини. А особистий рух називається категорією «рослинне», і цього заслуговуємо саме коли йдемо шляхом істини, як написано: «Немає хто б закликав справедливо і немає хто судився б істинно, покладаються на ніщо і говорять марноту, зачинають біду (і народжують несправедливість).

А пояснення сказаного вище, - і з ним зможемо хоч трошки зрозуміти пояснене у «Вченні десяти сфірот», - що є три стани, що звуться холам, шурук, хірик. «Холам» - так називається «нижня гей в ейнаїм», і келім вищого містяться в нижньому. Означає це, що нижній бачить, що свята Шхіна – в поросі. Тобто на очах, - а вони є категорією відкритого управління (а не віра), - існує заслін.

Іншими словами, вищий скоротив себе і показує свою малість, для того щоб нижній зміг узяти на себе функцію вибору, - а саме в час приховання є місце для вибору. Тоді як в стані відкритого вищого управління, і коли бачимо велич вищого, це зветься знанням, а не вірою. І тоді немає ніякої роботи. А з цього виходить, що вищий знеславив себе і принизив себе для потреб нижнього. І тоді у нижнього є вибір, бо в такому стані може з’явитися злослів’я, і тямущому досить.

А коли нижній приймає на себе цю роботу, через молитву і зусилля, і віру, всі ці три речі йдуть разом, загалом тільки в формі віри, - тоді удостоюється і бачить велич вищого. І це зветься, що вищий підняв свій АХАП із нижнього, бо був той у нижньому і виглядав як нижній (як пояснював мій батько й учитель, - «учень, якого виганяють, виганяють і рава його з ним», - це якщо людина в стані катнуту, тоді все, на що подивиться, чи то на Творця, чи на товаришів, все в нього має форму нижнього).

А коли Творець чує молитву нижнього, тоді АХАП вищого – вгорі, і це завдяки спуску нижньої гей з ейнаїм (очей), що є станом відкритого вищого управління. І бачить тоді, що вищий – у великому стані. Виходить, що нижній піднімається завдяки вищому, якщо він бачить вищого великим, і тоді, природно, він сам робиться великим. І це саме через те, що АХАП був у нижнього, тобто нижній тужив про те, що вищий в малому стані. І це зветься «Шхіна в поросі», і називається категорією «шурук».

Але через це пропадає у нижнього можливість для роботи, і тому нижній не бажає приймати будь-яку велич, яка визначається як ҐАР де-хохма. Тоді вищий зменшує себе через нижнього, і це вказує, що вищий включає в себе нижнього, з ґальґальта-ейнаїм нижнього, тоді нижній спричинює ще раз, щоб вищий зменшив себе до категорії «хірик». І це зветься, що чинник – він з боку нижнього, що нижній зможе прийняти усвідомлення цього тільки як ЗАТ, що зветься – в облаченні хасадим. Тобто, в мірі, в якій зможе йти шляхом віри, цією мірою він прийме усвідомлення, і не інакше. Бо в іншому випадку не буде в нього можливості вибору.

Немає в мене наміру пояснювати більше, а той, хто напише, щоб пояснити більше, то хай напише мені запитання, і якщо удостоюся, зможу відповісти йому.

Від друга вашого, який сподівається на визволення,

Баруха Шалома Алеві,

сина пана мого, батька й учителя, Бааль Сулама