Бней Барух Академія кабали

«Хай дасться довголіття листку опалому і проголосять, - ось, я серед посланців Господаря їхнього, аби літати в лавах тих, хто літає», тому мужу, якому Господар допомагає, шановному вчителю і раву …

Отримав я лист твій і Творець освітить те, що дорога наша є шляхом правильним, і зміцнимо те, що пам’ятаємо, на День Пам’яті, і тоді удостоїмося світла пам’яті, що допоможе очистити повітря матеріальності, і тоді будемо дихати повітрям святості, що є життям істинним і вічним.

Отже, додам я про те, що ти пишеш, і ось твої слова: «Дай мені впевненість, навіть коли б я зустрівся з найбільшим єретиком…»

Відоме нам правило, прийняте в усьому світі, що коли хтось є майстром, то не добре, коли потрапляє він між ремісниками поганими, і навчається їхнім діянням. Тобто, якщо він фахівець, скажімо, швець, і коли потрапляє між шевцями непрофесійними, то вони дають йому зрозуміти, що не варто робити добре взуття, а роби так, як виходить, і не варто виробляти взуття гарне й доброякісне.

Або ж кравець, якщо він майстер своєї справи, то коли він заприятелює з кравцями непрофесійними, то вони дають йому зрозуміти, що не варто силувати себе і докладати зусиль та праці, щоб вбрання було чистим та ладним, і щоб підходило замовнику. Тому йому слід остерігатися, щоби не входити з ними в контакт.

Тоді як той, хто за фахом будівельник, коли він буде в компанії кравців, він не навчиться від них поганим діянням, тому що між ними ніякого зв’язку немає. Але, якщо люди однієї професії, тоді кожен повинен стерегтися, щоби бути в контакті лише з людьми щиросердними.

І, згідно зі сказаним вище, кожен, кого ти вважаєш робітником Творця, слід тобі пильнувати, щоб він був добрим фахівцем, тобто бажав би, щоб робота його була чистою та щирою, щоб тенденція була – в ім’я Творця.

І щонайменше, якщо він знає, що не є добрим робітником, то шукає ради своїй душі, як бути фахівцем, а не простим роботягою, всі наміри якого, аби заробити. А добрим робітником і майстром називається той, хто не зважає на винагороду, а має він задоволення від самої роботи. Це, коли майстер, - наприклад, кравець, - знає, що одяг пасує в усіх дрібницях господарю, від цього має він більшу духовну втіху, ніж від грошей, котрі отримує.

Тому, якщо люди не належать до твоєї професії, то не страшно, якщо попадаєш в їхнє оточення, тому що ти займаєшся будівництвом, а вони – вичинкою шкур, і тямущому досить. Тоді як ті люди, які займаються Торою та заповідями, але не пильнують, щоб вбрання пасувало б Господарю, то вони мають лише такий розум, котрий проти Тори, протилежний думці Тори, і через це ти мусиш бути завжди насторожі… і віддалятися від таких людей «на відстань пострілу з лука».

І зовсім інше з простими людьми, як сказано вище. Тому, оскільки з людьми з руху «Мізрахі» немає в тебе зв’язку, отже, тобі не потрібно так вже й остерігатися. А від людей «Аґудат Ісраель» вже необхідно берегтися, а щодо людей з хасидів, - вже потрібна тобі обережність ще більша. А за тими людьми, які були близькими до вчителя нашого, благословенна його пам’ять, - необхідно завжди пильнувати і бути насторожі.

Проте, правду кажучи, є в цьому ще один сенс. І він є особливим, згідно зі словами Арі і поясненням мого батька й учителя в його книзі «Вчення десяти сфірот», де він розкриває сенс слів Арі, чому в світі Некудим мелех а-даат, котрий є рівнем кетер, тобто він – перший мелех (букв. «цар»), у час розбиття впав униз нижче за всіх млахім (царів). Тому що кожен, хто має більший авіют, при тому, що він є найкращим, коли має екран, - тоді, коли втрачає екран, він – найгірший з усіх. Тому і впав нижче за всіх млахім.

І можна пояснити його слова так, що ті, хто йдуть шляхами Творця, є в них бажання отримувати подвійне, як до матеріального, так і до духовного, як казали наші вчителі.

Тому, ті наближені, які були у нашого вчителя, коли вони спиралися на нього, був у них і екран, і авіют, тоді як нині, коли не мають вже підкорення, і немає їм потреби утворювати екран, а вся робота їхня лише - як бути «добрими юдеями», або ж рабинами, тоді це вже авіют без екрану. І, само собою, виходить з них те, що виходить, і для мене вони підозрілі в усьому, і ніхто їх не втримає, і тямущому досить.

Я скоротив своє описання, тому що не бажаю, щоб вони були б у моїх думках, адже відоме тобі правило: людина знаходиться там, про що вона думає. Просто, оскільки я визнаю в тобі, що ти любиш знати правду, змушений був я міркувати про авіют без екранів. Адже вони з боку розбиття келім, котрі досі ще не піднялися на той шлях, де можна було б вибрати гідні, - і хай Творець помилує.

Аби зрозуміти все це найясніше, дам тобі коротенький приклад. Адже відомо, що між кожними двома ступенями є посередня категорія, що складається з обох разом. Як між неживим і рослинним є проміжне, що зветься «коралові дерева», а між рослинним і тваринним існує «камені польові», які є тваринами, зв’язаними пупом із землею і живляться від неї, а між тваринним і людським є мавпа.

Якщо так, виникає питання: що є посереднім між правдою і брехнею? Що то за точка, котра включає в себе дві категорії разом?

І перш ніж я поясню, додам одне правило – відомо, що малу річ не дано побачити. Тоді як велику річ легше побачити. І через це, коли людина займається невеличкими брехнями, вона не здатна побачити істину, – те, як вона йде дорогою брехні. А каже, що вона йде дорогою правди. І немає брехні, більшої за це.

А сенс в тому, що немає в неї стільки неправди, щоби змогла вона побачити свій істинний стан. Тоді як коли людина набула вже багато брехні, виходить, що брехня вже зросла в ній до такої міри, що коли захоче побачити, вже має можливість це зробити. Виходить, що наразі, тобто, коли вона бачить брехню, те, що вона йде дорогою брехні, тоді вона бачить свій істинний стан. Тобто, людина бачить правду в своїй душі, як піднятися на правильний шлях. Виходить, що ця точка, котра є точкою правди, що вона йде дорогою брехні, є серединною між правдою і брехнею. І це той міст, що з’єднує правду з брехнею. Коли ця точка є кінець брехні, а від неї й далі починається шлях правди.

І, таким чином, стане зрозумілим нам те, що сказав мій пан, батько й учитель, що, аби удостоїтися лішма, потрібно спочатку підготувати ло лішма якомога більше, а потім можна прийти до лішма. І можна пояснити це у спосіб, описаний вище, тобто, що ло лішма називається брехнею, а лішма зветься правдою. І коли брехня мала, тобто заповіді та добрі діяння, вони нечисленні, виходить, що є в людини невелике ло лішма, і тоді вона не здатна бачити істину. Тому вона й каже тоді, що йде шляхом добрим та істинним, тобто займається «лішма».

Тоді як коли займається вдень і вночі Торою та заповідями ло лішма, тоді людина здатна побачити істину, тому що через примноження брехні зробилася вона в неї великою, виходить, що вона вже бачить, що вже насправді рухається шляхом брехні. І тоді людина починає виправляти свої діяння.

Тобто, тоді вона відчуває, що все, що б вона не вдіяла, все це ло лішма. І з цієї точки переходять на шлях правди, тобто до лішма. І лише тут, у цій точці, починається процес «із ло лішма приходять до лішма». Тоді як перед цим людина стверджує, що вона займається лішма, і як можна міняти свій стан і своє спрямування.

Тому, якщо людина лінується на шляхах духовної роботи, вона не спроможна побачити істину, наскільки вона занурена в брехню. І лише примноженням Тори та заповідей, аби принести задоволення Творцю, можемо побачити істину, як ми йдемо шляхами брехні, званої «ло лішма», і це й є серединною точкою між правдою та брехнею.

Тому нам слід зміцнитися на шляху Творця, згідно з тим, як напучував нас мій батько й учитель, і зміцнімося в потужній впевненості, і кожен день буде для нас, як новий. Бо необхідно щоразу поновлювати засади і, завдяки цьому, удостоїмося такої основи, що не схитнеться повік, і будемо крокувати вперед.

Твій друг, Барух Шалом Алеві Ашлаґ