Наведене висловлювання, при тому, що воно є одним з найвідоміших і найбільш цитованих в наші дні, разом з тим воно не є ясним для всіх в усій його широті та обсязі. Бо слова «загальне правило» вказують нам на суму деталей, що належать до несомого «правила», коли кожна з деталей є носієм його частки, так, що в з’єднанні всіх частин разом утвориться те «правило».

І коли ми говоримо «велике загальне правило в Торі», то сенс цього, - що все, написане в Торі й 612 заповідей, є сумою частин, що належать до цього вислову: «Полюби ближнього свого як самого себе». І на перший погляд важко зрозуміти, як може цей уривок бути «загальним правилом» для всіх заповідей Тори? Щонайбільше, він може бути «загальним» для частини Тори і законів, що належать до стосунків між людиною та її ближнім. Проте, левову долю Тори, що займається справами служіння, що між людиною та Творцем, - як можна включити в рамки написаного про те, щоб любити ближнього як себе?

Те, що ненависно тобі, ближньому своєму не роби

І якщо вже за великої потреби можна улагодити наведений вислів, то от, з’являються слова Старого Гілеля до того чужинця, що постав перед ним і просив його, щоб зробив його ґером, як це наведено в Ґемарі: «Зроби мене ґером з умовою, що навчиш мене всій Торі, поки я стою на одній нозі…» Сказав йому: «Те, що ненависно тобі, ближньому своєму не роби. Це – вся повністю Тора, а решта – пояснення, іди й учи».

Отже, ми бачимо, відкрито, що він сказав йому, що вся повністю Тора є поясненням вислову «Полюби ближнього свого як самого себе».

І тепер, згідно з Гілелем, - учителем всіх танаїв, і закон галахи встановлюється за його словом, - ясно нам, цілковито й певно, що головне бажання нашої святої Тори це привести нас на рівень найвищого ступеня, щоб змогли ми виконати те, що написано: «Полюби ближнього свого як самого себе». Бо він сказав ясно: «А решта – пояснення, іди й учи», тобто, пояснюється нам, як прийти до цього правила.

Отже, дивно те, як ця постанова може бути виправданою щодо більшості глав Тори, котрі займаються законами, що між людиною і Творцем? І кожний, хто навчається у знавців, знає фактично, що ті закони – головні в Торі, і не є поясненнями для з’ясування написаного про те, щоб любити ближнього як себе.

Полюби ближнього свого як самого себе

І ще маємо ми вдивитися і зрозуміти істинний намір писання, коли воно говорить: «Полюби ближнього свого як самого себе», що означає, в простому сенсі, - любити ближнього свого в тій мірі, котрою ти любиш себе. А ми бачимо, що людський загал абсолютно не здатний встояти в цьому. І якби було написано: «Полюби ближнього свого так, як він любить тебе», то також не багато було б тих, хто зміг би виконати це досконало, але все ж таки, це сприймається розумом.

Але любити ближнього свого так, як людина любить саму себе, це, на перший погляд, не в рамках можливого. І навіть якби був у світі лише хтось один крім неї, - і тоді це було б неможливим, а тим більше, коли світ сповнений людей, і якщо любитиме всіх як себе, не залишиться їй часу для себе. Бо безперечно те, що свої потреби людина забезпечуватиме, не пропускаючи нічого, і з великим прагненням буде наповнювати їх, з любові до себе.

Але щодо потреб загалу, справа зовсім інша. Бо немає в людини серйозної причини, щоб пробудилося бажання діяти заради них. І навіть якщо було б у неї бажання, - чи зможе виконати написане в його простому сенсі, чи вистачить їй сил? То якщо так, як Тора зобов’язує людину чомусь, в чому та аж ніяк не може встояти і виконувати?

Однак не можна навіть помислити, що цей уривок сказано як перебільшення, - хай нас омине! – бо попереджені ми: «Не додавай і не віднімай від неї», і стоїмо на цьому. І з цим погодилися всі коментатори, - тлумачити написане в його простому сенсі. А також сказали ще більш за це, - що повинна людина задовольняти потреби ближнього свого навіть в тому, в чому вона сама має потребу, навіть і в цьому заповідано їй, що надаватиме потрібне ближньому своєму. А себе залишити в нестачі.

Як тлумачили Тосафот в трактаті Кідушін, 20: «Кожний, хто купує раба єврея, неначе купляє собі пана». І пояснюють там, в Тосафот, від імені Єрусалимського Талмуду, так: «Коли іноді немає в нього більше ніж однієї подушки, то якщо лежить на ній сам – не виконує «Бо добре йому з тобою», а якщо не лежить на ній, і також і рабу своєму не дає, - це риса Содому. Виходить, що вимушено повинен дати рабові своєму, а сам господар лежатиме на землі».

Одна заповідь

І тут виникає кілька питань. Відповідно до сказаного вище, всі ми визначаємося як порушники законів Тори, і мало того, - ми не виконуємо головне в Торі. Бо ми виконуємо деталі, а до загального правила й не наближаємося. І це те, що написано: «У час, коли ви виконуєте бажання Творця, нужденні будуть у інших, а не серед вас…» Бо як може бути, щоб були нужденні, при тому, коли вся громада виконує бажання Творця, і люблять ближніх своїх як самих себе?

А питання «раба єврея», що наведено в Єрусалимському Талмуді, потребує вивчення. Бо сенс того, що написано, - що навіть ґера, котрий не з євреїв, повинен любити як себе. І не можна пояснити це так, що статус ґера такий самий, як і єврея, мовляв, через те, що: «Одна Тора і закон один буде і вам, і ґеру, що живе з вами»(4). Бо ґер означає також «ґер тошав», (чужинець, що живе на землі Ісраель), - котрий зовсім не приймає Тору, хіба тільки що відокремлює себе від ідоловірства, адже про нього сказано: «Ґеру, який у воротах твоїх, дай її»(5). І нема про що тут більше говорити.

І це те, що зветься «одна заповідь», як сказав тана: «Виконав одну заповідь, - схилив себе і весь світ на шальку заслуг»(6). І дуже важко зрозуміти, - до чого тут «увесь світ»? І це не можна відкинути, пояснивши, що, мовляв, сказано про те, коли він сам «наполовину винний і наполовину достойний», - бо якщо скажемо так, то бракуватиме головного. І ще: чи не сповнений увесь світ народів та деспотів? - і як людина може бачити їх «наполовину винними і наполовину достойними»? Себе вона може бачити наполовину винною і наполовину достойною, але не весь світ. І ще: все ж таки мав би він сказати: «весь Ісраель», а до чого тут «світ», котрий приєднав сюди тана? Чи ж є в нас порука також щодо народів світу, щоб приєднувати і їх до рахунку наших добрих справ?

Треба зрозуміти, що кабалісти говорили лиш тільки про практичну частину Тори, що приводить до бажаної мети світ і Тору. Тому, коли говорять «одна заповідь», мається на увазі, безсумнівно, «практична заповідь». І це точно як слова Гілеля: «Полюби ближнього свого як самого себе», тобто, лише цією одною заповіддю людина заслужить істинної мети, котра є – злиття зі Всесильним. Отже, ти бачиш, що однією заповіддю заслуговуєш реалізувати ціль і кінцеву мету.

І тепер вже немає жодного утруднення щодо заповідей між людиною і Творцем, бо практичною стороною в них є також ця мета, очищення тіла, кінцевий стан котрої – любити «ближнього свого як самого себе», відразу ж за яким іде злиття.

І в цьому, як пояснено, є загальне і часткове, бо від деталей приходять до загального, а загальне приводить до остаточної мети. Коли так, тоді певно, що немає різниці, з якого боку починати, чи з загального, чи з деталі. Бо головне почати, - а не йти посередині, - аж поки прийдемо до нашої мети.

І злитися з Ним

Проте поки що залишається в нас місце для запитання: якщо вся кінцева мета Тори та всього створіння є ніщо інше як підняти все нікчемне людство, так, щоб стали достойні тієї дивної височіні, - «і злитися з Ним, хай благословиться й звеличиться», - то було б Йому створити нас на цьому високому рівні, і не утруднювати нас зусиллями щодо створіння, Тори та заповідей?

І можна пояснити згідно з тим, що сказано у кабалістів: «Той, хто їсть не своє, соромиться дивитися в обличчя тому, хто дає»(7). Означає це, що кожний, хто існує і живиться завдяки зусиллям інших, боїться (соромиться) навіть їхнього виду, оскільки сам він не має людського образу… А оскільки через досконалість Творця не походить від Нього нічого недосконалого, тому, щоб змогли ми відчувати задоволення від своїх зусиль, приготував Він нам цю роботу, і створив творіння таким низьким, а робота виконується з допомогою Тори та заповідей, котрі піднімають нас з ницості створіння. І цією роботою ми досягаємо свою піднесеність як своє власне надбання. І щодо насолоди та блага, що дістаються нам від Його руки, широкої та повної, - то ми відчуваємо себе їх власниками, а не отримувачами подарунку.

Проте, разом з цим, маємо збагнути джерело тієї ницості, котру ми відчуваємо під час отримання подарунку. А зрозуміємо його завдяки закону, відомому дослідникам природи, - що «природа і закон кожної гілки – як у її кореня». І все, що ведеться в корені, бажатиме гілка цього і любитиме це, і вабитиме це її, і буде вона отримувати з цього користь. І навпаки, все, що не ведеться в корені, гілка також віддалятиметься від цього, і не зможе терпіти і зазнаватиме шкоду від цього.

А оскільки корінь наш це Творець, і Він не отримує, а віддає, тому находить на нас смуток і відчуття ницості при кожному отриманні від ближнього.

Тепер ясним є для нас значення «і злитися з Ним», - що велич цього злиття є ніщо інше, як тотожність гілки з її коренем. І навпаки, з іншого боку, весь зміст ницості є ніщо інше, як віддалення її від кореня. Або, іншими словами, кожне створіння, поведінка якого щонайкраще виправлена в плані віддачі ближньому, перебуває в найбільшому піднесенні і здатне найкраще злитися з Ним, хай благословиться. А кожне створіння, звичкою якого є себелюбство і щонайбільше отримання, - таке перебуває в найбільшій ницості і віддаленості від Творця.

І як ліки від цього, - приготовані нам Тора та заповіді, і спочатку виконують їх ло лішма, тобто, щоб отримати винагороду, що ведеться в малому стані, катнуті, - для цілей виховання. А коли виростає людина, навчають її займатися Торою та заповідями лішма, тобто аби принести задоволення Творцеві, а не заради себелюбства.

І зі сказаного зможемо зрозуміти слова кабалістів, які підняли складне питання: «Творця не хвилює, - хто зарізає худобину з боку горла, а хто зарізає з боку шиї. Адже заповіді дані лиш тільки аби очистити ними створіння»(8).

Проте, поки що ми не знаємо: «очищення» - що це таке? А зі сказаного вище добре зрозуміло, - «Бо диким осленям людина народжуватиметься»(9), і перебуває в остаточній нечистоті та нікчемності, щонайбільшому отримуванні лише для себе і себелюбстві, без жодних іскор любові до ближнього і віддачі ближньому. В такому стані вона перебуває в найвіддаленішій точці від її Кореня, Творця.

А коли виростає, і виховується в Торі та заповідях, що визначається як «лише в намірі заради насолоди Творця, і ні в якому разі ради себелюбства», - приходить до рівня віддачі ближньому за допомогою «сґули», природного чудодійного засобу, що в заняттях Торою і заповідями лішма. І це знав Той, хто дає Тору, як сказали кабалісти: «Створив Я зле начало, - створив для нього Тору-приправу»(10).

І цим створіння розвивається все більше ступенями згаданої величі, аж поки приходить до рівня, коли знищує в собі все себелюбство і отримання для себе. І всі властивості його тепер – віддавати, або отримувати ради віддачі. І про це сказали кабалісти, що Тора та заповіді дані лише для того, щоб очистити ними створіння. І тоді зливається зі своїм Коренем в мірі написаного: «і злитися з Ним».

Дві частини в Торі:

між людиною і Творцем, і між людиною і ближнім її

І хоч ми бачимо, що є дві частини в Торі: одна, - заповіді, що ведуться між людиною і Творцем, і друга – заповіді, що ведуться між людиною і ближнім її, але обидві вони є одним. Тобто, практична частина, що в них і бажана мета, що походить від них, - є одне: «лішма». І немає ніякої різниці для створіння, чи воно працює заради ближнього, або працює ради Творця. Бо так вкарбовано в створінні від його народження, що все, що стосується ближнього, є беззмістовним і ніби й не існує.

І оскільки це так, то людина, так чи інакше, мусить і зобов’язана спершу почати з ло лішма. Як писав Рамбам: «І сказали мудреці: «Хай завжди людина займається Торою ба навіть ло лішма, бо із ло лішма приходять до лішма. Згідно з цим, коли навчають малих та жінок, і загал простолюду, - то навчають їх працювати (на Творця) виключно зі страху і щоб отримати винагороду, аж поки побільшає їхнє знання і здобудуть додаткової мудрості, - тоді розкривають їм цю таємницю потроху і призвичаюють їх до цього потихеньку, аж поки осягнуть це і знатимуть це, і працюватимуть на Творця з любові»(11).

Тому що при вдосконаленні людини в любові до ближнього й у віддачі ближньому, в кінцевій формі, стане вона довершеною разом з цим в любові до Творця і в принесенні задоволення Творцеві. І немає відмінності між цими двома, бо все, що існує за межами тіла людини, тобто, за межами інтересів власної користі, - закон один цьому, - чи то віддавати ближньому, чи приносити задоволення Творцеві.

І це те, як визначив Гілель а-Насі, що «полюби ближнього свого як самого себе» є останньою ціллю практичних дій. Бо воно за формою і характером є найбільш ясним для людини. І не можна помилитися в практичних діях, адже вони всі нам перед очима, і знає людина, що коли упереджує потребами ближнього свої потреби, то це вже властивість віддачі. Тому і не визначив він мету: «Полюби Творця Всесильного свого всім серцем своїм і всією душею своєю, і всією сутністю своєю»(12). Бо насправді вони є одне й теж, адже й товариша також людина має любити всім серцем своїм і всією душею, і сутністю своєю. І саме це виражає слово «як самого себе». Бо самого себе напевно людина любить всім своїм серцем, душею і сутністю, але щодо Творця може впасти в оману. А щодо ближнього свого все завжди відкрито їй перед очима.

Чому не дана Тора праотцям

Отже, цим ми пояснили три перших питання, але виникає запитання: як можна це виконати? Бо на перший погляд річ ця з категорії речей неможливих. Проте, знай, що тому й дана була Тора не праотцям, а синам синів, - цілому народові, що налічував шістсот тисяч чоловік віком від двадцяти років і вище, коли запитано було в кожного з них, чи готовий прийняти на себе роботу і таку піднесену кінцеву мету. А після того, як кожен з них сказав: «Зробимо й почуємо», тоді річ ця зробилася можливою. Бо це ясно без жодного сумніву, що коли у шестисот тисяч чоловік не буде в житті іншого заняття, як тільки пильнувати, щоб не забракло нічого для потреб його ближнього, і не тільки це, а що й займатимуться цим зі справжньою любов’ю, всім своїм серцем і сутністю, тоді ясно, без жодного сумніву, що не буде аніякої потреби в кожного індивіда з усього народу турбуватися про своє власне існування. Бо має він шістсот тисяч тих, хто любить його і вірні йому, які наглядають за ним, щоб не забракло йому нічого з його потреб.

І сказаним вище розв’язується це утруднення: чому не дана була Тора святим праотцям. Бо в малій кількості людей Тора не може існувати, адже неможливо навіть почати справу роботи лішма, як пояснено вище, - і тому не була дана їм Тора.

Всі в Ісраелі є поручителями один за одного

І разом з цим зрозуміємо чудове висловлення кабалістів, які сказали: «Всі в Ісраелі є поручителями один за одного»(13). І мало того, - рабі Елазар син рабі Шімона додає: «Бо світ судиться за більшістю». Тобто, згідно з цим, ми є поручителями також для всіх народів світу, - дуже дивно! – бо на перший погляд це є річчю, котру думка просто не приймає. Бо як поручитися за гріхи людини, з якою не знайомий зовсім? Адже вираз в Торі ясний: «Не будуть умертвлені батьки за синів, і сини не будуть умертвлені за батьків, кожного за свій гріх буде вмертвлено»(14).

Але з того, що ми говорили, речі ці зрозумілі в цілковитій простоті, адже з’ясувалося, що неможливо, що Тора й заповіді прийдуть до реалізації, коли це не за участю всього народу. Виходить, що кожний природно робиться поручителем за ближнього. Тобто, що порушники спричинюють до того, що ті, хто дотримується Тори, залишаться в своїй нечистоті, бо не зможуть удосконалюватися в любові до ближнього і віддачі ближнім своїм без їхньої допомоги, як пояснено. Виходить, що коли частина народу грішить, - вони призводять до того, що решта народу страждає через них.

І це те, що написано в Мідраші: «Ісраель, - один з них грішить, а всі відчувають». І навів про це Рашбі притчу про людей в судні, - взяв один з них свердло і почав свердлити під собою, сказали йому його товариші: «Що це ти там сидиш і робиш?» Відповів їм: «Яке ваше діло, - чи не під собою я свердлю?» Сказали йому, що вода підніметься і затопить нам судно». Тобто, все так, як ми з’ясували вище, що через те, що порушники занурені в себелюбство, отже, вони будують своїми діями залізну огорожу, що не дає тим, хто дотримується Тори та заповідей, навіть почати виконувати Тору й заповіді в їхній основі.

І тепер з’ясуємо вираз рабі Елазара, сина рабі Шімона, який говорить: «Оскільки світ судиться за більшістю, і кожний судиться за більшістю, - виконує одну заповідь, - щасливий, що схилив себе і весь світ на шальку заслуг. Вчинив один гріх – горе йому, що схилив себе і весь світ на шальку провини. Як сказано: «І один грішник занапастить багато добра»(6).

Ми бачимо, що рабі Елазар, син рабі Шімона, йде ще далі щодо поруки, адже каже: «Бо весь світ судиться за більшістю». І це тому, що на його думку, не досить одного народу для отримання Тори та заповідей. І позиції своїй він або навчився у тій дійсності, що перед нами, - адже ми бачимо, що врешті-решт поки що не дійшла справа кінця, або сприйняв це від своїх учителів.

Також і писання допомагає йому, тим, що гарантує нам на етапі визволення: «І сповниться земля знанням»(15), і т.д. А також: «І полинуть до Нього всі народи»(16). І ще багато уривків. І тому поставив він поруку в залежність від усього світу, аби сказати, що також і окрема людина не зможе прийти до бажаного результату виконанням Тори та заповідей, інакше, як тільки з допомогою всіх мешканців світу, як це пояснено.

І тому виходить, що кожна з заповідей, котрі виконує окрема людина, є вирішальною для всього світу. І це подібно до людини, що важить зерна для певної міри, коли кожне з зерняток, котрі вона кладе на терези, сприяє кінцевій бажаній перевазі, - так кожна з заповідей, котрі людина виконує аж поки сповниться земля знанням, сприяє тому, що розвинеться світ і всі прийдуть до цього.

І це те, що сказали: «І один грішник занапастить багато добра», бо через гріх, котрий він робить, він, таким чином, призводить до зменшення ваги, неначе хтось інший забирає назад те зернятко, котре людина поклала на терези. І виходить, повертає весь світ назад.

Чому Тора дана Ісраелю

І цим добре з’ясовується питання, чому дана Тора народу Ісраеля, і не приєднані до неї всі народи світу. Бо правда в тому, що кінцева мета творіння призначена для всього роду людського, ніхто не мине. Проте через ницість природи створіння, і сили її щодо всіх створінь, не було жодного способу, щоб створіння змогли зрозуміти, вирішити і згодитись піднятися над нею. І не проявляли й бажання вийти з рамок себелюбства і прийти до тотожності властивостей, котра є злиттям з властивостями Творця. Як сказали кабалісти: «Як Він милосердний, так і ти милосердний»(17), і т.ін.

А завдяки заслугам праотців пощастило Ісраелю, які протягом чотирьохсот років розвивалися і робилися готовими, і схилили себе на шальку заслуг. І ввійшли, кожний з людей народу, в прийняття на себе любові до ближнього, бувши єдиним малим народом між сімдесятьма великими народами, де проти кожного з Ісраеля стоять сто й більше чужинців. І коли прийняли на себе любов до ближнього, дана була Тора саме народу Ісраеля і для його власного вдосконалення.

Однак народ ісраельський був цим налаштований як «перехідник», бо в тій мірі, що сам Ісраель виходять очищеними виконанням Тори, так переводять свою силу і решті народів. І коли також і решта народів переважать себе на шальку заслуг, тоді відкриється Машіах Творця. Роль якого полягає в тому, що крім того, що довершить синів Ісраеля до кінцевої мети, до злиття з Творцем, також прийде навчати шляхам Творця всі народи. Як написано: «І полинуть до Нього всі народи».