Передмова до Вчення про десять сфірот

1. Перш за все, знайшов я для себе вкрай необхідним зруйнувати залізну перегородку, що існує, відокремлюючи нас від науки кабала з часів руйнування Храму й далі, аж до цього покоління, що дуже серйозно обтяжувала нас, і викликає страх, щоб не забута була ця наука Ісраелем. А коли я починаю звертатися до серця кого-небудь щодо її вивчення, то ось яким є перше питання:

Перше питання: «Навіщо мені знати, скільки ангелів на небі і як звуться вони по іменах? Хіба не зможу я виконувати всю повністю Тору в усіх її деталях та подробицях без цих відомостей?»

По-друге, запитає: «Хіба не ухвалили вже мудреці, що треба спершу «наповнити черево» Талмудом і законами, - а хто той, хто зможе обдурити самого себе, що вже завершив усю відкриту Тору і лише прихованої Тори бракує йому?»

Третє, він боїться щоби не впустив він чогось, (не приведи Бог), через це заняття. Бо вже траплялися випадки, коли люди сходили зі шляху Тори через заняття кабалою. «А якщо так, - то навіщо мені ця напасть? І який дурень піддасть себе небезпеці нізащо?»

Четверте: навіть ті, хто полюбляють це навчання, дозволяють його лише святим слугам Всесильного, і «Не кожен, хто бажає здобути ім’я, прийде та й візьме».

П’яте, і воно головне: «Адже прийнято в нас, що за будь-якого сумніву – вийди й подивися, що каже народ. А очі мої бачать, що знавці Тори, що в моєму поколінні, всі вони зі мною єдиної думки, і уникають вивчення прихованої частини, а також радять і тим, хто їх запитує, що без будь-яких сумнівів краще вивчити сторінку Ґемари замість цього заняття».

2. Проте, якщо ми звернемо серце наше до спроби відповісти лише на одне запитання, дуже відоме, - впевнений я, що всі ці запитання та сумніви зникнуть з обрію, глянеш на місце, де були, - і немає їх. І ось, те грізне питання, котре стає перед усіма, хто спустилися в цей світ, воно: «У чому сенс нашого життя?»

Тобто, кількість років цього нашого життя, що коштує нам настільки дорого, тобто численні болі та страждання, які ми терпимо щоб змиритися з ними в результаті, - тож хто той, хто ними втішається? Або, якщо точніше: кому я приношу втіху?

І правда в тому, що вже втомилися дослідники в поколіннях розмірковувати над цим. І годі й говорити про це наше покоління, коли не захоче будь-хто навіть подумати про це. І разом з тим, суть питання залишається незмінною, в усій своїй силі та гіркоті. Адже іноді воно зустрічає нас, незване, і довбає наш мозок, і принижує нас до праху, перш ніж пощастить нам знайти відомий прийом, тобто - тягнутися, неусвідомлено, течіями життя, як і завжди.

3. Саме задля розв’язання цієї незбагненної загадки сказало писання: «Скуштуйте та побачте, що добрим є Творець». Бо ті, хто виконує Тору та заповіді як належить, - вони є тими, хто куштує смак життя, і вони бачать та свідчать, «що добрим є Творець». Як сказали мудреці, що створив світи, аби принести добро Своїм створінням, бо в звичаї доброго - приносити добро».

Але ж ясно, що той, хто ще не скуштував життя у виконанні Тори та заповідей, той не може зрозуміти та відчути, «що добрим є Творець», як сказали мудреці, що весь намір Творця, коли творив  світ, був лише аби принести йому благо.

І тому немає йому іншої ради, як лише йти й виконувати Тору та заповіді як годиться.

І це те, що написано в Торі (глава Ницавім): «Дивись, поклав Я перед тобою сьогодні життя й добро, та смерть і зло». Тобто до вручення Тори були перед нами лише смерть та зло. Пояснення: як сказали мудреці, грішники за життя свого називаються «мерцями». Оскільки смерть їхня краща за їхнє життя, бо страждання та муки, які терплять заради підтримки свого життя, коштують набагато більше ніж трішечки насолоди, котру відчувають у цьому житті.

Однак тепер, коли удостоїлися ми Тори та заповідей, виконуючи які ми заслуговуємо істинне життя, радісне і таке, що радує його володільця, як сказано: «Скуштуйте та побачте, що добрим є Творець», тому й говорить писання: «Дивись, поклав Я перед тобою сьогодні життя й добро...», - те, чого взагалі не було у вас, насправді, до дарування Тори.

І це те, чим закінчується написане: «Обери ж життя, аби жив ти й нащадки твої». Адже здавалося б, це тавтологія: обери життя, аби жив ти. Однак тут мається на увазі життя у виконанні Тори та заповідей. Бо тоді – насправді живуть. У той час, як життя без Тори та заповідей є важчим за смерть.

І це те, що сказали мудреці: «Грішники за життя свого звуться мерцями», як пояснено. А також те, що говорить писання: «Аби жив ти й нащадки твої». Тобто життя без Тори є не тільки позбавленим будь-якої втіхи для його володільця, але й не може принести задоволення іншим. Тобто навіть від синів, яких породжує, немає йому задоволення, бо життя синів цих теж є важчим від смерті. І який дар він передає їм у спадок?

Однак той, хто живе Торою й заповідями, не лише те, що удостоївся втішатися від власного життя, - він до того ж має радість породити синів та передати їм наділ від цього хорошого життя. І про це сказано: «Аби жив ти й нащадки твої», бо є йому додаткова насолода, в житті його синів, причиною якої для них був він.

4. І зі сказаного зрозумій слова мудреців про написане: «Обери життя». І ось їхні слова: «Я вказую вам, щоб ви вибрали частину, що зветься «життя», - як людина, яка каже синові: «Обери собі гарну частину в моєму наділі». І ставить його на цю гарну частину, та каже йому: «Це вибери собі».

І про це сказано: «Творець – уділ мій та доля моя, ти підтримуєш жереб мій, поклав Ти руку мою на добру долю, кажучи: «Це візьми собі».

Хоч на перший погляд дивними є ці слова, адже писання говорить: «Обери ж життя», і сенс в тому, що людина вибирає сама. А мудреці кажуть, що Творець людину ставить на гарну частину. Якщо так, - то вже немає тут вибору? І мало того, а ще й кажуть, що Творець кладе руку людини на добру долю. І це дуже дивно, адже якщо так, - то де ж вибір самої людини?

Але з поясненого ти зрозумієш їхні слова в їхньому істинному сенсі. Бо і правда це, і дуже правильно, що Творець Сам покладає руку людини на добру долю, тобто тим, що дає їй життя в спокої та насолоді серед матеріального життя, сповненого страждань і мук та позбавленого всякого змісту. Адже людина неодмінно зривається та тікає від нього, коли вбачиться їй, навіть крізь якусь щілину, будь-яке місце спокою - вислизнути туди від цього життя, важчого за смерть. Так, що не знайдеш «покладання руки» людини зі сторони Творця, більшого ніж це.

А вибір людини полягає лише в справі зміцнення. Оскільки ясно, що велика робота і численні зусилля є тут, доки не очистить тіло своє і зможе виконувати Тору та заповіді як належить. Тобто не заради власної втіхи, - а для того, щоб принести задоволення Творцеві своєму, що зветься «лішма». Бо лише так удостоюється щасливого і приємного життя, яке супроводжується виконанням Тори.

А перш ніж досягне такого очищення, відбувається, звичайно, вибір, - зміцнитися на доброму шляху різними засобами та прийомами. І робитиме все, що знайде рука його, діючи своїми силами, доки не завершить роботу очищення. І не впаде, (не доведи Боже), під поклажею своєю посередині дороги.

5. І відповідно до з’ясованого, зрозумій слова мудреців у трактаті Авот: «Такий він, шлях Тори: хліб з сіллю їж і води трохи пий, і на землі спи, і життям скрути живи, і в Торі працюй. Якщо ти чиниш так, - щасливий ти і добре тобі. Щасливий ти в цьому світі й добре тобі в світі майбутньому».

І слід запитати про ці їхні слова: чим відрізняється наука Тори від решти наук світу, що не потребують такого аскетизму та життя в скруті, а лише праці однієї цілком достатньо в цих науках, аби удостоїтися них. А в науці Тори, хоч ми дуже багато працюємо, цього все ще недостатньо, щоб удостоїтися її, а лише завдяки самообмеженням: «хліб з сіллю, життя в скруті й т.п.»?

А закінчення вислову є ще більш дивним, - де сказали: «Якщо ти чиниш так, щасливий ти в цьому світі і добре тобі в світі прийдешньому». Адже можна зрозуміти, що в майбутньому світі мені, можливо, й буде добре, однак в цьому світі, в той час, як я виснажую себе в їжі, в питті й у сні, і живу у великій скруті, скажуть про таке життя: «щасливий ти в цьому світі»? Хіба таке життя буде назване «щасливим» в розумінні цього світу?

6. Однак, згідно з поясненим вище, - заняття Торою та виконання заповідей, як належить, та ще й за суворої умови, що це для того, аби принести втіху Творцеві своєму, а не для потреб власного задоволення, - до цього неможливо прийти інакше, як шляхом великої роботи і численних зусиль в очищенні тіла.

І першим прийомом є: привчити себе не отримувати нічого заради власного задоволення, навіть у тому, що є дозволеним та необхідним для потреб існування тіла людини. І це: їжа та питво, та сон, і подібне з речей необхідних. Так, що абсолютно усуне себе від будь-якого задоволення, котре супроводжує його навіть в необхідному, в процесі забезпечення існування свого життя. Аж поки життям скрути житиме в буквальному сенсі.

І тоді, після того, як уже звик до цього і вже немає в його тілі жодного бажання отримати будь-яке задоволення для себе, може він, з цього часу, займатися Торою та виконувати заповіді також тим же способом, тобто для того, щоб надати задоволення Творцеві своєму, а не для власного задоволення будь у чому.

І коли удостоюється цього, тоді удостоюється скуштувати щасливого життя, сповненого всього блага та насолоди, без вади будь-якої прикрості, - життя, що розкривається в занятті Торою та заповідями лішма. Як рабі Меїр говорить (Авот, 86): «Усякий, хто займається Торою лішма, удостоюється багатьох речей. І більш того: весь цілком світ є вартим для нього... І розкриваються йому таємниці Тори, і стає він немов джерело, що посилюється...»

І про нього говорить писання: «Скуштуйте та побачте, що добрим є Творець». Як пояснено вище, що той, хто смакує, займаючись Торою та заповідями лішма, - саме він удостоюється й бачить задум творіння, який є, виключно, - принести благо створінням Його, бо звичай доброго – приносити добро. І він веселий та радий усі роки життя свого, які подарував йому Творець, і весь цілком світ вартий для нього.

7. Тепер ти зрозумієш обидві сторони, що в «монеті» занять Торою та заповідями.

Де одна сторона – це шлях Тори. Тобто, велика підготовча робота, коли людина повинна підготувати чистоту тіла свого, перш ніж удостоїться самого виконання Тори та заповідей. І тоді, неминуче, що займається Торою та заповідями не лішма, а з домішками наміру ради власного задоволення (івр. «ло лішма»), адже поки що не встиг очистити та освітлити тіло своє від бажання отримувати задоволення од суєт цього світу. І в цей період покладено на нього жити життям скрути і працювати в Торі, як сказано вище, в Мішні. Однак, коли закінчив і завершив шлях Тори і вже очистив тіло своє, і готовий виконувати Тору та заповіді лішма, аби надати задоволення Творцеві його, - отже, приходить він до другої сторони монети, - що є життям насолоди та великого спокою, що й було задумом творіння, «принести благо створінням Його». Тобто до найщасливішого життя і в цьому світі, і в світі майбутньому.

8. Отже, добре з’ясувалася велика відмінність між наукою Тори та рештою наук світу: адже осягнення інших наук світу зовсім не поліпшує життя в цьому світі. Бо навіть простого забезпечення не дає людині за муки й страждання, які все більше терпить протягом днів свого життя. Тому не зобов’язана вона виправляти тіло своє, а достатньо їй праці, яку докладає задля них. Такими є всі придбання цього світу, що купуються зусиллями та працею за них.

Інша справа - заняття Торою та заповідями, вся суть яких – підготувати людину, щоби була гідна отримати все те благо, що в задумі творіння «принести благо створінням Його». Тому, звісно, що треба очистити своє тіло, аби було достойним та вартим того блага від Всесильного.

9. Також добре з’ясувалося те, що говорить Мішна: «Якщо чиниш так, - щасливий ти в цьому світі». Бо з довершеним наміром уточнили це, аби вказати, що щасливе життя в цьому світі уготоване лише для того, хто завершив шлях Тори. Так що обмеження в їжі, питті, сні та життя в скруті, вказані тут, мають місце тільки під час перебування на шляху Тори. І саме тому уточнили й сказали: «Такий він, шлях Тори».

А після того, як закінчив цей шлях в «ло лішма», живучи в скруті та обмеженнях, завершує Мішна: «Щасливий ти в цьому світі», оскільки удостоїшся того щастя і блага, що в задумі творіння. І весь цілком світ буде вартим для тебе. Тобто, навіть цей світ, і тим більше, світ майбутній.

10. І це те, що сказано в Зоар про написане: «І сказав Всесильний: «Хай буде світло», і виникло світло». «Хай буде світло» - для цього світу, і «виникло світло» - для світу майбутнього» (глава Берешит, 31:2).

Пояснення: створене спочатку, в образі своєму створені були, і у всій висоті своїй створені були, - тобто в повній досконалості своїй та пишноті своїй. І відповідно до цього, світло, що створене в перший день, з’явилося у всій своїй довершеності, що включає також життя цього світу у всій витонченості та принадності, - в мірі, що виражена в словах «Нехай буде світло».

Але щоби підготувати місце для вибору та роботи, став та приховав його для праведників, на час, що має прийти, як сказали мудреці. Тому сказали вони чистою мовою своєю: «Нехай буде світло – для цього світу». Але не залишилося так, а: «І виникло світло для світу майбутнього». Тобто ті, хто займаються Торою та заповідями лішма, удостоюються його тільки в майбутньому, що означає: в часи, що мають прийти, після кінця очищення тіл їхніх на шляху Тори, коли гідні тоді того великого світла також і в цьому світі, як сказали мудреці: «Світ свій побачиш за свого життя».

11. Однак ми знаходимо і бачимо в словах мудреців Талмуду, що полегшили нам шлях Тори більш, ніж мудреці Мішни, - сказали вони: «Завжди займатиметься людина Торою та заповідями навіть ло лішма, і від ло лішма прийде до лішма, тому що світло, яке в ній, повертає її до добра».

Отже, винайшли для нас новий засіб замість обмежень, наведених у вищезгаданій мішні з трактату Авот, і це – «світло, що в Торі», в якому є достатньо сили аби повернути людину до добра та привести її до занять Торою та заповідями лішма. Адже згадали тут не обмеження, а виключно те, що від занять Торою та заповідями достатньо людині світла, котре повертає її до добра, - щоби змогла займатися Торою та заповідями заради принесення задоволення Створювачу своєму, а зовсім не для власної втіхи, що і зветься лішма.

12. Але, на перший погляд, слід задуматися над цими їхніми словами: хіба не знаходили ми деяких учнів, яким не пішло на користь заняття Торою, щоби удостоїлися завдяки світлу, що в ній, прийти до лішма? 

Однак, поняття «заняття Торою та заповідями ло лішма» означає, що людина вірить в Творця, в Тору і в винагороду та покарання, і займається вона Торою тому, що Творець повелів займатися нею, - але поєднує власне задоволення з наданням задоволення Творцеві своєму. І якщо після всіх зусиль в заняттях Торою та заповідями стане ясно людині, що не буде їй з цих великих клопоту та занять, ніякого задоволення і особистої користі, вона жалкує про всі ті зусилля, які доклала, тому що катувала себе з самого початку, вважаючи, що вона теж отримає задоволення від праці своєї, - таке називається «ло лішма».

Та незважаючи на це, дозволили мудреці початок занять Торою та заповідями також ло лішма. Оскільки від ло лішма приходять до лішма, як пояснено вище.

Однак, безсумнівно, якщо той, хто займається, не заслужив поки що віри в Творця і Тору Його, а (не приведи Боже) перебуває в сумнівах, - то не про нього сказали мудреці, що із ло лішма приходить до лішма. І не про нього сказали, що «завдяки тому, що займаються нею, світло що в ній, повертає їх до добра».

Бо світло, що в Торі, світить лише тим, хто має віру. І більше того, величина цього світла відповідає силі його віри.

А ті, хто позбавлені віри, навпаки, - як сказано: «Тим, хто йде лівою [лінією], в ній – зілля смерті» (трактат Шабат, 88). Бо отримують пітьму з Тори і тьмяніють очі їхні.

13. І вже наводили мудреці гарну притчу з цього питання, про уривок: «Горе тим, хто жадає дня Творця, навіщо це вам, день Творця, - він морок, а не світло» (Пророки, Амос, 5). Притча про півня і кажана, які чекали на світло. Сказав півень кажану: «Я чекаю на світло тому що світло – воно моє. А ти – навіщо тобі світло?»

І ясна річ, що ті учні, які не удостоїлися від ло лішма прийти до лішма, тобто через те, що вони позбавлені віри (не приведи Боже), - і тому не отримали ніякого світла від Тори, і тому в пітьмі ходитимуть і помруть не в мудрості.

Однак тим, хто удостоївся повної віри, обіцяно в словах мудреців, що через те, що займаються Торою навіть ло лішма, світло, що в ній, поверне їх до добра. І удостояться, навіть без передування страждань та життя скрути, Тори лішма, котра приводить до життя у щасті й добрі, як в цьому світі, так і в світі прийдешньому. І про них говорить писання: «Тоді насолоджуватися будеш Творцем і зведу Я тебе на висоти землі».

14. І подібно до наведеного вище питання я роз’яснив колись вислів мудреців: «Той, для кого Тора його – це ремесло його», що у його занятті Торою пізнається величина віри його, оскільки в «умануто» (ремесло його) – ті ж літери, що і в «емунато» (віра його).  Подібно до людини, яка вірить своєму товаришеві, і позичає йому гроші. Можливо, що повірить йому на одну ліру, а якщо попросить в неї дві ліри, відмовиться позичати йому. А може, повірить йому до ста лір, але не більш за це. А може що й повірить йому в борг до половини своїх статків, але не все майно. А може також, що повірить йому на всі свої статки, без будь-якої тіні страху. І цей останній вид віри вважається повною вірою. Однак в попередніх випадках визначається як не повна віра, а віра часткова, менша або більша.

Так і людина: один виділяє собі, виходячи з величини своєї віри в Творця, лише одну годину в день для занять Торою та духовною роботою. А другий виділяє собі дві години, відповідно до міри своєї віри в Творця. Третій не втрачає навіть однієї миті зі свого вільного часу, не займаючись Торою та духовною роботою. Я б сказав, що лише в останнього віра є повною, адже вірить Творцеві в розмірі всього свого майна. Тоді як у попередніх, віра їхня поки що не зовсім досконала, як зрозуміло. І не варто більше про це.

15. Таким чином, добре з’ясувалося, що нема чого людині й сподіватися, що заняття Торою та заповідями ло лішма приведуть її до лішма, - крім як лиш тоді, коли знатиме в душі своїй, що удостоїлася віри в Творця й Тору Його, як належить. Тому що тоді «світло, що в ній, повертає її до добра», і удостоїться «дня Творця, який весь – світло». Бо святість віри очищає очі людини, щоби втішалася від світла Творця, - настільки, що «світло що в Торі, повертає до добра».

Однак ті, що позбавлені віри, є подібними до кажанів, котрі не зможуть дивитися на світло дня. Адже обертається їм світло дня на морок, жахливіший ніж пітьма ночі. Бо живляться лише від нічної тьми.

Так і ті, хто позбавлені віри, - очі їхні сліпнуть при світлі Творця. Тому обертається для них світло на темряву і «еліксир життя» перетворюється їм на «зілля смерті». І про них говорить писання: «Горе тим, хто жадає дня Творця, навіщо це вам, день Творця, - він морок, а не світло». А необхідно спочатку вдосконалитися у повній вірі, як пояснено.

16. І сказаним пояснюється питання з Тосафот, де сказано: «Кожен, хто займається Торою лішма, - Тора його стає для нього еліксиром життя. А кожен, хто займається Торою ло лішма, - робиться вона для нього зіллям смерті» (трактат Тааніт, 7). І запитали: «Хіба не сказано в нас: «Завжди займатиметься людина Торою, хоча б і ло лішма, тому що із ло лішма приходить до лішма». І згідно з роз’ясненим слід провести простий поділ на:

- того, хто займається Торою «заради заповіді вивчання Тори» - який, так чи інакше, вірить у винагороду та покарання, однак поєднує власне задоволення та особисту вигоду з наміром принести задоволення Творцеві своєму, - тому «світло, що в ній, повертає його до добра», і приходить до лішма.

- і того, хто займається Торою не «заради заповіді вивчання Тори», бо не вірить у винагороду та покарання до такої міри, щоби ради цього так вже й гарувати, а докладає зусиль лише заради свого власного задоволення, - і тому стає для нього [Тора] зіллям смерті, бо «світло, що  в ній, обертається для нього на пітьму», як пояснено.

17. І згідно з цим, зобов’язується той, хто вивчає, перед навчанням зміцнитися у вірі в Творця та Його управління винагородою та покаранням, як сказано мудрецями: «Вірним є Господар твоєї роботи, що заплатить тоді винагороду за діяння твої». І спрямує зусилля свої, щоб були «заради заповіді Тори». І таким чином удостоїться втішатися від світла, що в ній, так, що і віра його зміцниться та зросте від чудодійної дії цього світла, як написано: «Лікуванням буде це для тіла твого і відсвіженням для кісток твоїх».

І тоді безумовно буде готовим серце його, щоб «із ло лішма прийти до лішма». Так, що навіть у того, хто знає сам, що поки що не удостоївся віри, є і в нього також надія, завдяки заняттям Тори. Бо якщо зверне серце своє і розум свій до того, щоб удостоїтися за їх допомогою віри в Творця, тоді вже не може й бути заповіді, більшої за цю. Як сказали мудреці: «Прийшов Хавакук і встановив усі заповіді на одному: «Праведник вірою своєю житиме» (трактат Макот, 24).

І більше того, немає для нього іншої ради, крім цієї, як наведено: «Сказав Раба: «Хотів Йов звільнити весь світ від категорії суду. Сказав перед Ним: «Володаре світу, створив Ти праведників, створив Ти грішників, хто ж стане на заваді Тобі?» (трактат Бава Батра, 16:1).

І пояснив там Раші: «Ти створив праведників доброю основою, Ти створив грішників злою основою. Тому ніхто не врятується від руки Твоєї. Бо хто затримає [її]? Приневолені вони, ті хто грішать». І що відповіли Йову його товариші? «Ти ще й порушуєш страх [перед Творцем] і молитву перед Ним переводиш на ніщо. Створив Творець зле начало, створив для нього Тору-приправу».

І пояснив Раші там: «Створив йому Тору, яка є приправою, бо вона скасовує «злочинні роздуми», як сказано, загалом: «Якщо уразив тебе цей негідник, тягни його в дім навчання. Якщо камінь він – розтане...», тому не приневолені вони, адже можуть врятувати себе».

18. І це ясно, що не можуть вони визволити себе від суду, якщо скажуть, що прийняли цю приправу, і поки що є в них злочинні роздуми. Тобто, перебувають ще в ваганнях, (боронь Боже) і все ще зла основа не розтала. Бо Творець, який створив її і дав їй силу, ясно, що вмів також, створити вірні ліки та приправу, аби виснажити силу злої основи та винищити її абсолютно.

І якщо хтось займався Торою і не вдалося йому відвести від себе злу основу, то це тому лиш, що:

- або виказав недбалість в докладанні зусиль та в праці, обов’язкових для заняття Торою, як сказано: «Не трудився і знайшов – не вір»,

- або, може бути, що виконали необхідну «кількість» зусиль, але недбалими були в «якості», тобто не звернули розум свій та серце своє, протягом часу занять Торою, на те, щоб удостоїтися притягнути світло, що в Торі, яке приносить віру в серце людини, а займалися, відволікаючи свою увагу від того головного, що вимагається від Тори, - тобто від світла, що приводить до віри, як сказано. І хоча спочатку спрямовували себе на нього, але під час навчання відвернули від нього свою увагу.

Але, так чи інакше, не слід звільняти себе від суду під приводом примусу, оскільки мудреці зобов’язують твердженням: «Створив Я злу основу, - створив їй Тору-приправу». Бо якби був у цьому якийся виняток, то питання Йова залишилося б у силі (боронь Боже).

19. І всім тим, що прояснилося досі, я усунув величезну претензію, з того, в чому сумніваються щодо слів рабі Хаїма Віталя в його передмові до книги «Шаар а-Акдамот» (Врата передмов) Арі, а також надрукованому у вигляді передмови до книги «Ец хаїм» (Древо життя). І так він пише:

«І однак, хай не скаже людина: «Піду я собі, та займуся наукою кабала, - перш ніж займатиметься Торою та Мішною, та Талмудом. Бо вже сказали наші мудреці: хай не увійде людина в «пардес» (сад) інакше, як лише коли «наповнила черево своє м’ясом та вином». Адже це подібне до душі без тіла, якій немає ні винагороди, ані діяння та розрахунку, - аж поки матиме зв’язки всередині тіла, коли воно довершене, виправлене заповідями Тори, в 613-ти заповідях.

А також навпаки: коли займається мудрістю Мішни та Вавилонського Талмуду, і не приділить частину також таємницям Тори та прихованому в ній, - бо це подібно до тіла, яке сидить в у пітьмі, без душі людської, світильника Творця, щоб світив у ньому. Так, що тіло є сухим, і не вдихає від джерела життя».

Отже, учень Мудрого, котрий займається Торою лішма, треба, щоб займався спочатку мудрістю Тори, Мішни й Талмуда, - скільки зможе розум його витримати це. А потім займатиметься пізнанням свого Господаря в науці істини. І як наказав цар Давид синові своєму Шломо: "Пізнай Всесильного отця твого, і служи Йому".

А якщо людині цій буде тяжко і важко в справі вивчення Талмуду, краще їй відкласти його, після того як спробувала своє щастя в цій науці, та зайнятися наукою істини. А отже, з цього висновок для того, хто вивчає, і не побачив гарного знаку в навчанні своєму п’ять років, - вже не побачить. Але  кожен, кому легко дається навчання, зобов’язаний приділяти частину часу, одну чи дві години в день вивченню Галахи, і вирізняти та вирішувати складні питання, що виникають в «пшат» - простому розумінні Галахи». Кінець цитати, слово в слово.

20. І ось, на перший погляд, ці його слова дуже дивують, оскільки він говорить, що перш ніж досяг успіху у вивченні відкритої частини Тори, хай іде і займеться наукою істини. Що суперечить сказаному ним же вище, що наука кабала без відкритої Тори, вона як душа без тіла, якій немає ні  діяння, ні розрахунку й винагороди.

І аргумент, який він наводить – про учня, який не побачив гарного знаку, - ще більш дивний: хіба сказали мудреці, щоби відклав через це вивчення Тори? Але певно, аби застерегти його, щоб переглянув свій шлях і спробував би займатися у іншого рава, або ж по іншому трактату. Але звісно, ні в якому разі не залишав би Тори, і навіть її відкритої частини.

21. Також важко зрозуміти як слова Хаїма Віталя, так і слова Ґемари. Бо з них випливає, що необхідні людині деяка підготовка та особливі здібності, щоби удостоїтися мудрості Тори. Але чи не сказали мудреці (Мідраш Раба): «Сказав Творець Ісраелю: «Слово честі, вся мудрість і вся Тора – це проста річ. Кожен, хто тремтить переді Мною та виконує сказане в Торі, - вся Тора і вся мудрість у серці його». Отже, не потрібно тут ніякої попередньої відзначеності, а лиш тільки чудодійною силою трепету перед Творцем і виконанням заповідей, удостоюються всієї мудрості Тори.

22. Тому, якщо звернемо увагу на його слова, вони робляться ясними для нас, як чистота суті небес. Бо те, що написав: «Краще йому відкласти це, після того, як спробував своє щастя у відкритій Торі», - має на увазі не щастя в гостроті розуму та ерудиції, - а як з’ясували ми вище, в поясненні про «Створив Я зле начало, - створив Тору-приправу». Тобто, трудився й докладав зусиль у відкритій Торі, але зле начало все ще в силі своїй, і не розтануло зовсім, бо поки що не врятувалася людина від злочинних роздумів, як сказав вище Раші в поясненні слів: «Створив Я йому Тору в приправу».

І тому радить йому відкласти все це, та зайнятися наукою істини, оскільки легше притягнути світло, що є в Торі, заняттями та зусиллями в науці істини, ніж зусиллями у відкритій Торі. І причина тому дуже проста, бо мудрість відкритої Тори одягнена у зовнішнє матеріальне вбрання, такі як [закони про] крадіжку, грабіж, збитки та подібне, тому дуже важко і тяжко кожній людині спрямувати розум свій та серце своє на Творця під час занять, щоби притягнути світло, що є в Торі. І тим більше такій людині, якій надто важко й трудно дається вивчення самого Талмуду.

І як зможе пам’ятати до того ж, під час навчання, про Творця? Адже в самому навчанні йдеться про матеріальні теми, - і вони не можуть (не дай Бог) йти у людини разом з наміром, зверненим до Творця. І тому, радить людині займатися наукою кабала, адже наука ця вдягнена вся в імена Творця. І тоді, звичайно ж, зможе спрямувати розум свій і серце своє на Творця в час навчання, без зусиль. І навіть коли людині надзвичайно важко вчитися. Тому що вивчення тем цієї науки і Творець – суть одне й те ж. І це дуже просто.

23. І тому він наводить гарне свідчення зі слів Ґемари: «А тому, той, хто вчить, і не бачив гарного знаку в навчанні своєму за п’ять років, - вже не побачить його». Адже чому не побачив доброго знаку в навчанні своєму? Звісно, це не інакше, як тільки через нестачу наміру серця. А не через брак здатності до нього. Бо мудрість Тори не потребує ніякого хисту, а, як сказано вище: «Сказав Творець Ісраелю: «Слово честі, вся мудрість і вся Тора – це проста річ. Кожен, хто тремтить переді Мною та виконує сказане в Торі, - вся Тора і вся мудрість у серці його».

Однак, певно, потрібен час, аби призвичаїти себе до світла, що в Торі та заповідях. І я не знаю – скільки? І може людина очікувати цього всі сімдесят років свого життя. Тому застерігають нас у Берайті (вислови мудреців, що не увійшли в канон Мішни), що не слід очікувати більше п’яти років. А рабі Йосі каже: тільки три роки, яких цілком доволі й досить, аби удостоїтися мудрості Тори.

А якщо не побачила людина доброго знаку за такий відтинок часу, - то нехай не дурить себе марними надіями та ілюзіями, а знає, що не побачить більше доброго знаку ніколи. А тому хай негайно шукає, аби знайти собі якийсь гарний прийом, щоб завдяки йому вдалося їй прийти лішма, і удостоїтися мудрості Тори.

А берайта (один з висловів у Берайті) не пояснила цей прийом, а лише попередила, щоб не сиділа людина в тому ж самому стані і не чекала б більше.

І це те, що говорить рав (Хаїм Віталь), що найбільш вдалий і надійний для людини прийом – це заняття наукою кабала. І нехай зовсім облишить заняття відкритою Торою, бо вже спробувала в ній своє щастя і не досягла успіху. І віддасть весь свій час мудрості кабали, вірному засобу для свого успіху, - з причини, поясненої вище.

24. І це дуже просто: тут ні слова не мовиться про вивчення відкритої Тори, в усьому, що мусить знати для практичного виконання закону, бо «Невіглас не є благочестивим, а помилка у навчанні прирівнюється до зловмисності, і один грішник погубить багато блага». Тому повинен обов’язково повторювати закони, наскільки це йому необхідно, щоб не зазнати невдачі в дії.

А все, про що йдеться тут, - це лише про вивчення мудрості відкритої Тори, аби визначати та розв’язувати важкі питання, що виникають у простому сенсі галахот, як там робить висновок сам рав Хаїм Віталь. Тобто, частину того, що вивчається в Торі, що не торкається ні практичної дії, ні практичних галахот.

Отже, можна зробити полегшення в цьому, вивчати скорочений виклад матеріалу, а не з першоджерел. Але й тут необхідно серйозне навчання, бо той, хто знає закон з першоджерела, відрізняється від того, хто знає його, один раз прочитавши ще й з якогось скорочення. І для того, щоби не помилитися в цьому, наводить нам рав Хаїм Віталь відразу ж, на початку своїх слів, що душа зв’язується з тілом лише якщо воно є досконалим, виправленим заповідями Тори, 613 заповідями.

25. Тепер ти побачиш, що всі важкі питання, які ми навели на початку цієї «Передмови», є суєтою суєт, і вони є нічим іншим, як пастками, які розставляє зле начало, полюючи на нехитрі душі, щоби звести їх зі світу без жалості.

І погляньмо на перше питання, коли уявляють себе здатними виконувати всю цілком Тору без знання науки кабала. Ось, кажу я їм: «Навпаки, якщо зможете ви вивчати Тору й виконувати заповіді, як годиться, лішма, тобто виключно аби втішити Творця, тоді вам дійсно не потрібне вивчення кабали. Бо тоді це про вас сказано: «Душа людини навчатиме її», адже тоді розкриваються вам усі таємниці Тори, подібно до джерела, що посилюється, як сказав рабі Меїр в трактаті Авот, - без того, щоб була вам потрібна допомога від книг.

Однак, якщо ви поки що перебуваєте на стадії занять ло лішма, і плекаєте надію завдяки ним удостоїтися лішма, - коли так, слід мені запитати вас: скільки років  ви займаєтеся так? Якщо не завершився для вас ще термін п’яти років, згідно з «тана кама» (мудрець, слова якого наведені першими), чи трьох років згідно з рабі Йосі, тоді слід вам ще чекати й сподіватися.

Однак, якщо минуло для вас часу занять Торою та заповідями ло лішма більше ніж три роки згідно з рабі Йосі, або п’ять років згідно з тана кама, то берайта попереджає вас, що більше не побачите доброго знаку на тому шляху, яким ступаєте. І навіщо вам вводити в оману свої душі марними надіями, в той час, коли є у вас такий близький та надійний засіб, як вивчення науки кабала, як довів я вище сенс цього. Адже вивчення тем цієї науки є тим самим, що й сам Творець. Дивись уважно вище.

26. Також розглянемо і друге питання, про те, що написано, що необхідно спочатку «наповнити черево Талмудом та законами» - то це, звісно, так, за загальним твердженням.

Однак, звичайно ж, все це сказано, якщо ви вже удостоїлися навчання лішма, або навіть ло лішма, якщо ви ще не завершили трьох або п’яти років.

Але ж якщо минув цей термін, то берайта попереджає вас, що не побачите більше доброго знаку ніколи. І тому зобов’язані ви спробувати щастя у вивченні кабали.

27. І ще необхідно знати, що є дві частини в науці істини:

частина перша – вона називається «таємниці Тори», які заборонено розкривати інакше, як натяком з вуст мудреця-кабаліста тому, хто отримуючи, розуміє це зі свого знання. І «маасе меркава» (світобудова) і «маасе берешит» (дія творіння) також відносяться до цієї частини. І мудреці Зоар називають цю частину ім’ям «три перші сфіри: кетер, хохма, біна». І зветься також «рош (голова) парцуфа».

частина друга – вона називається «смаки (або смисли) Тори». Які можна розкривати, і ще й великою заповіддю є її розкриття. Й іменується вона в Зоар «сім нижніх сфірот парцуфа». І називається також «ґуф (тіло) парцуфа». Бо в кожному з парцуфів святості (віддачі) є десять сфірот, званих: кетер, хохма, біна, хесед, ґвура, тіферет, нецах, год, єсод, малхут. З них три перших сфіри іменуються «рош парцуфа». А сім нижніх сфірот іменуються «ґуф парцуфа».

І навіть в душі нижньої людини також є категорії цих десяти сфірот з вищезазначеними назвами. І так в кожній категорії, як у вищих, так і в нижніх, - як будуть пояснені ці речі з їхнім смислом в самій книжці.

А сенс того, що сім нижніх сфірот, котрі є ґуфом парцуфа, називаються «смаками Тори» полягає в сказаному: «Піднебіння їжу смакуватиме». Тому що світла, що розкриваються під трьома першими сфірот, які є рош парцуфа, іменуються «смаками», а малхут де-рош («де» – прийменник, вказує на приналежність) називається «піднебінням». І тому називаються «смаками Тори», тобто вони розкриваються від «піднебіння», що в рош, котре є джерелом усіх смаків і являє собою малхут де-рош. А звідти й нижче немає жодної заборони розкривати їх, а навпаки, винагорода тим, хто розкриває їх, є великою безмежно та безмірно.

І отже, ці три перші сфіри й ці сім нижніх сфірот, згадані тут, тлумачаться, - або всі загалом, або в найдрібніших деталях, на які тільки можна їх поділити, - так, що навіть три перших сфіри в малхут, що в кінці світу Асія, належать до частини «таємниці Тори», які заборонено розкривати. А сім нижніх сфірот що в кетері рош світу Ацилут належать до «смаків Тори», котрі дозволено розкривати. І речі ці відомі з кабалістичних книжок.

28. А джерело цих речей знайдеш у трактаті Псахім, де сказали: «Написано (Ішайягу, 23:18): «І будуть торгівля його й дари його присвячені Творцю, не будуть вони ні збиратися ані зберігатися, бо лише для тих, хто живе перед Творцем, буде торгівля його, аби їсти досита й одягатися як за давніх часів (букв. «покривати давнє - «атік»)». Що таке «аби покривати «атік»? Це означає, що покриває те, що утаїв Атік Йомін (Прадавній). А що це? Таємниці Тори. А є ті, що стверджують: «Це той, хто розкриває речі, які утаїв Атік Йомін». Що це? Смаки Тори».

І пояснив Рашбам так: «Атік Йомін (Прадавній) – це Творець. Як сказано: «іІ Прадавній сидить». «Таємниці Тори» - це «маасе меркава» (будова створіння) і «маасе берешит» (дія сотворіння). А «ім’я» означає, як в написаному: «Це – ім’я Моє повік». А «Той, хто покриває», - тобто той, хто не передає їх будь-кому з людей, а лише тому, чиє серце є неспокійним, як написано в «Ейн доршін» (Не тлумачать): «Це той, хто розкриває речі, котрі утаїв Прадавній».  І це означає – про того, хто приховує таємниці Тори, які були утаєні від початку. А Прадавній розкрив їх, та дав право розкривати їх. А той, хто розкриває їх, удостоюється того, що сказано в цьому вислові». Кінець цитати.

29. Звідси очевидною є величезна різниця між:

- таємницями Тори, коли той, хто осягає їх, бере собі всю цю величезну винагороду (пояснену там, в Ґемарі, в з’ясуванні написаного), за те, що приховує і не розкриває їх;

- і їхньою протилежністю, смаками Тори, коли той, хто осягає їх, бере всю цю величезну винагороду за те, що розкриває їх іншим.

І є такі, що говорять: не оспорюють першого вислову. А лише з’ясовують сенс того, що є між ними, коли є перший вислів, але досліджують кінцевий, де написано: «одягатися як за давніх часів (букв. «покривати прадавнє»). І тому тлумачать як отримання великої винагороди за те, що приховує таємниці Тори.

А є такі, що говорять, досліджуючи початок вислову, де сказано: «аби їсти досита», що означає «смаки Тори», в сенсі написаного: «І піднебіння їжу смакуватиме». Бо світла «таамім» (букв. «смаки», або «сенси») називаються їжею. І звідси виводять отримання великої винагороди, про яку йде мова у вислові про того, хто розкриває смаки Тори.

Але і ті, й інші вважають, що таємниці Тори зобов’язані приховувати, а смаки Тори – розкривати.

30. Ось тобі чітка відповідь на четверте і п’яте питання, що наведені на початку «Передмови»: те, що знайдеш ти в словах мудреців і в святих книгах, - що «передають її лише тим, чиє серце непокоїться в нутрі його...», - це про ту частину, яка називається «таємниці Тори», які є трьома першими сфірот і категорією «рош», що передають її лише скромним, і на відомих умовах. І в усіх книгах кабали, рукописних та друкованих, не знайдеш навіть згадки про них. Бо це ті речі, що приховав Прадавній, як сказано в Ґемарі.

І навпаки: скажи, хіба можна щось навіть помислити й засумніватися в усіх тих святих та відомих праведниках, які є великими людьми нації, кращими з найкращих, таких, як автори книг «Книга Єцира» і «Книга Зоар», і «Берайта рабі Ішмаеля», і рав Хай Ґаон, і рав Хамай Ґаон, і рабі Ельазар з Гормайзи, і решта «рішонім» (перших) до Рамбана, і Бааль а-Турім, і автор Шульхан Аруха, до Віленського Ґаона і Ґаона з Ляд, та інші праведники, нехай буде благословенна пам’ять всіх їх, від яких вийшла для нас вся відкрита Тора і завдяки устам їхнім ми живемо, аби знати діяння, які маємо робити, щоби здобути милість в очах Творця, - адже всі вони писали і друкували книги з науки кабала. А немає більшого розкриття, ніж написання книги: той, хто пише її, не знає, хто ті, що читають його книгу, адже може бути (боронь Боже), - закінчені грішники дивитимуться в неї.

А якщо так, то немає розкриття таємниць Тори більшого, ніж це. І не можна навіть помислити про цих святих та чистих мудреців, що вони порушать, навіть на дещицю, те, що написано й пояснено у Мішні та Ґемарі, - про те, що не можна розкривати, як написано в «Ейн доршін» у трактаті Хаґіґа.

Отже, безсумнівно, що всі книжки, рукописні та друковані, є категорією «смаки Тори», які «Прадавній» (парцуф Атік світу Ацилут) приховав від початку, а потім розкрив їх, як сказано: «Піднебіння їжу смакуватиме». Бо таємниці ці не тільки немає заборони розкривати, але навпаки, великою заповіддю є розкривати їх (як сказано в трактаті Псахім, 119). І винагорода того, хто вміє розкривати та розкриває їх, є дуже великою. Бо від розкриття цих світел для багатьох, - і саме для багатьох, - залежить прихід праведного визволителя, незабаром, в наші дні. Амен.

31. І є велика потреба пояснити колись, чому залежить прихід праведного визволителя від поширення вивчення кабали для багатьох, що так добре відомо в Зоарі, і в усіх книгах з кабали. А маси нехтують цим до нестерпності.

І роз’яснення цього питання тлумачено в «Тікуней Зоар» («Виправлення Зоар») («виправлення 30»), і написано так:

«Другий напрямок: «І дух Всесильного витає над поверхнею води». Що таке «І дух»? А це, певно, в той час, коли Шхіна спускається у вигнання, - дух цей віє на тих, хто займається Торою, оскільки Шхіна оселилася між ними...

«Уся плоть – трава», - всі є подібними до худоби, що їсть траву. «І вся милість його, як билинка польова», - вся милість, яку роблять, - для себе роблять... І навіть всі ті,  хто докладає зусиль в Торі, вся милість, яку роблять – для себе роблять.

У той час: «І згадає, що плоть вони, - дух відходить і не повернеться», - не повернеться ніколи, і це – дух Машіаха. Горе їм, тим, що призводять, що піде зі світу, і не повернеться ніколи. Бо це ті, хто робить Тору сухою, і не бажають докласти зусиль в мудрості кабали. Вони спричинюють те, що відійде джерело мудрості (хохми), і це буква юд імені Творця. І цей дух, що відходить, - це дух Машіаха, і це – дух святості, і це – дух мудрості та розуміння (хохми й біни), дух доброї ради та мужності (ґвури) , дух знання (даат) та трепоту перед Творцем.

Друга заповідь: «І сказав Всесильний: «Нехай буде світло», і стало світло» - це любов, яка є любов’ю милості. І це те, що написано: «І любов’ю вічною полюбив Я тебе, тому пригорнув Я тебе милістю» (Пророки, Ірміягу, 31:2). І про це сказано: «Не будіть і не збуджуйте любов, доки не побажає вона». Любов і трепет – основа цього. Чи то добро, чи зло, - і через це називається вона «трепотом і любов’ю» ради отримання винагороди. І тому сказав Творець: «Заклинав Я вас, доньки Єрусалиму, газелями й ланями польовими: не будіть і не збуджуйте любов, доки не побажає вона», - що є любов’ю без винагороди а не заради отримання винагороди. Бо трепет і любов ради отримання винагороди пасують служниці. «Під трьома трясеться земля... Під рабом, що стає царем... і служницею, що успадковує місце своєї господині».

32. І почнемо роз’яснювати «Тікуней Зоар» від кінця до початку. Адже говорить, що трепет і любов, які є у людини в заняттях Торою та заповідями заради отримання винагороди, тобто коли сподівається, що виросте для неї якесь благо завдяки Торі та духовній роботі, то це – категорія служниці, про яку написано: «Служниця, що успадковує місце своєї господині». І на перший погляд це незрозуміло: адже прийнято нами, що «Завжди займатиметься людина Торою та заповідями, навіть якщо це ло лішма». Так чому «тряслася земля»? І ще потрібно зрозуміти, чому заняття ло лішма відноситься саме до категорії «служниці»? І вираз «що успадковує місце своєї господині» - який спадок тут є?

33. І це питання ти зрозумієш з усім тим, що роз’яснене вище в цій Передмові. Бо дозволили заняття ло лішма лиш тільки тому, що від ло лішма приходить до лішма, оскільки «світло, що в ній (в Торі) повертає до добра».

І тому вважатиметься заняття ло лішма «служницею, що допомагає» і виконує низькі роботи за свою господиню, якою є свята Шхіна. Адже в результаті прийде людина до лішма і удостоїться того, що перебуватиме в ній Шхіна. І тоді вважається й служниця, - яка є заняттями ло лішма, - категорією «святої служниці», адже вона допомагає і підготовлює святість. Але називається світом Асія святості.

Однак, якщо віра людини є недосконалою (боронь Боже), і вона займається Торою й духовною роботою лише тому, що Творець заповідав їй вчитися, то, як уже пояснювалося вище, в таких Торі та роботі абсолютно не розкриється світло, що є в Торі. Бо очі людини пошкоджені й обертають світло на темряву, подібно до кажана, як зазначено вище. І таке заняття вже виходить за рамки «святої служниці», оскільки не удостоїться завдяки їй прийти до лішма. І тому приходить у володіння служниці, що належить до кліпи, яка успадковує ці Тору та духовну роботу та перебирає їх собі.

І тому «тряслася земля», тобто свята Шхіна, звана, як відомо, «землею». Бо ті Тора та робота, що повинні були прийти до неї, у надбання святої Шхіни, забирає їх «погана служниця» та опускає їх у володіння кліпот. І виходить, що «служниця» (не приведи Боже) успадковує місце своєї господині.

34. І пояснили «Тікуней Зоар» таємницю клятви: «Не будіть і не збуджуйте любов, доки не побажає вона», так: вимога така, щоб Ісраель притягнули вище світло милості, «хесед», зване «любов’ю милості», бо це те, що є бажаним. Адже воно притягується саме завдяки заняттям Торою та заповідями не ради отримання винагороди.

І сенс той, що цим світлом «хесед» притягується до Ісраеля світло вищої мудрості, «хохми», що розкривається та зодягається в це світло «хесед», котре притягнули Ісраель. І це світло хохма є суттю написаного: «І перебуває на ньому дух Творця, дух мудрості та розуміння (хохми й біни), дух доброї ради та мужності (ґвури) , дух знання (даат) та трепоту перед Творцем»  (Ішайягу, 11:2), - що сказано про царя Машіаха. І як сказано там же, далі: «І піднесе знамення народам, і збере вигнанців Ісраелю, і розсіяних Іудеї збере з чотирьох країв світу».

Оскільки після того, як Ісраель притягують за допомогою світла хесед світло хохма, за змістом написаного: «дух мудрості й розуміння...» - тоді розкривається Машіах і збирає вигнанців Ісраеля тощо. Адже все залежить від заняття Торою та духовною роботою лішма, здатного притягнути велике світло хесед, в яке вдягається і притягується світло хохма. Що й є суттю закляття: «Не будіть і не збуджуйте...», бо повне визволення та зібрання вигнанців є неможливим без цього, оскільки таким є порядок каналів святості.

35. І ще витлумачили так: «І дух Всесильного витає над поверхнею води». Що означає «і дух Всесильного»? А це напевно, що в час, коли Шхіна перебуває у вигнанні, цей дух віє на тих, хто займаються Торою, тому що Шхіна перебуває між ними».

Пояснення цього: бо в час вигнання, коли Ісраель поки що займаються Торою та заповідями ло лішма, але ж якщо вони в категорії «коли з ло лішма приходить до лішма», то Шхіна – серед них, однак у стані вигнання, оскільки ще не прийшли до лішма, - також, як сказано вище про категорію «святої служниці».

І це те, що написано: «тому що Шхіна перебуває між ними», - тобто в прихованні. Але результат цього – удостоїтися розкриття Шхіни. І тоді, дух царя Машіаха витає над тими, хто займається, та пробуджує їх прийти до лішма за принципом «Світло, що в ній, повертає до добра», чим сприяє (служниця) і готує до того, що перебуватиме Шхіна, господиня її.

Однак, якщо це заняття в ло лішма не є гідним того, щоби привести їх до лішма, з вищенаведених причин, тоді журиться Шхіна і каже: «Уся плоть – трава, всі вони є подібними до худоби, що їсть траву». Пояснення: бо немає в тих, хто займається Торою, того духу людини, що піднімається вгору, а задовольняються духом тварини, що спускається вниз.

І пояснюють там сенс цього: тому що все благодіяння такої людини, як билинка польова, і навіть усі ті, що докладають зусиль в Торі, все благодіяння (хесед), яке вони роблять, - для себе вони роблять. Тобто, все їхнє заняття Торою та заповідями, - воно для власної їхньої користі і власного задоволення, і таке заняття Торою не здатне привести їх до лішма. 

І це те, що написано там: «У той час, і згадає, що вони – плоть, дух іде і не повертається ніколи, і він – це дух Машіаха». Пояснення: не витає над ними дух Машіаха, а йде від них безповоротно, тому що «нечиста служниця» забирає Тору їхню та успадковує місце своєї господині, оскільки вони – не на шляху, що веде від ло лішма до стану лішма.

І тому висновує там: це ті, що роблять Тору сухою, і не бажають докладати зусиль в науці кабала. Означає це: бо незважаючи на те, що не досягають успіху заняттями відкритою Торою, тому що немає в ній світла, і виходить, вона – суха, через те, що малий їхній розум, все ж таки можуть вони досягти успіху заняттями кабалою. Адже світло, що в ній, зодягнене в облачення Творця, тобто в святі імена та сфірот, так що з легкістю могли б прийти до стану «ло лішма, що приводить їх до лішма».

І тоді дух Всесильного витав би над ними за суттю сказаного: «Світло, що в ній, яке повертає їх до добра».

І все ж, у жодному разі не бажають вивчення кабали, і це те, що написано: «Горе їм, що спричинюють до злиднів і меча, і грабунку, і вбивства, і погибелі в світі, і цей дух, що відходить, - це дух Машіаха, як сказано: дух святості, і він є духом мудрості й розуміння...»

36. З’ясовується зі слів «Тікуней Зоар» те, що існує закляття, що не пробудиться світло милості та любові в світі, доки дії Ісраеля в Торі та заповідях не будуть з наміром не отримувати винагороду, а лише – принести насолоду Творцеві, що є суттю клятви: «Заклинаю Я вас, доньки Єрусалиму...» (Пісня Пісень, 5:8)

Таким чином, що вся тривалість вигнання і страждання, які ми терпимо, чекають на нас, аж доки не удостоїмося заняття Торою та заповідями лішма і залежать від цього. І як тільки удостоїмося цього, відразу пробудиться це світло любові й милості, чудодійна властивість якого – привабити те, що написано: «І перебуває на ньому дух мудрості й розуміння (хохми й біни)...» І тоді удостоїмося повного визволення.

Також з’ясувалося, що неможливо, щоб уся спільнота Ісраеля прийшла до цього великого очищення інакше, як за допомогою вивчення кабали, що є найлегшим шляхом, достатнім також і для малих розумом.

На противагу цьому, шляхом занять однією лише відкритою Торою, - завдяки їй можливо удостоїтися тільки обраним одиницям та ще й за допомогою великих зусиль, - але не більшості народу, з причини, поясненої вище, в п.22. І цим добре з’ясувалася нікчемність четвертого та п’ятого питань, що на початку цієї Передмови.

37. Що ж стосується третього питання, яким є страх «як би не втратити», - то немає тут ніякого страху анітрохи. Бо збочення зі шляху Творця, яке траплялося колись, відбувалося з двох причин:

а) або порушили сказане мудрецями про те, чого не можна розкривати;

б) або тому, що сприйняли слова кабали в їхньому зовнішньому значенні, тобто в матеріальному розумінні, і переступили заборону «Не роби собі кумира та всякого зображення». І тому дійсно існував укріплений мур навколо цієї науки до сьогоднішнього дня, і тоді багато хто намагався та приступав до навчання, і не могли продовжити його від нестачі розуміння та через «матеріальні» назви.

І тому подбав я в роз’ясненнях книги «Панім Меїрот у-Масбірот» витлумачити велику книгу Арі «Древо життя» і зняти з понять матеріальні форми, і поставити їх у відповідність до законів духовного, - вище понять місця й часу. Так, щоби зміг кожен початківець зрозуміти ці речі в їхньому сенсі та обґрунтуванні, ясним розумом і з великою простотою, - не менше, ніж розуміють Ґемару завдяки коментарю Раші.

38. І продовжимо розширювати пояснення обов’язку занять Торою та заповідями лішма, про який я почав говорити. Ось, слід зрозуміти цю назву «Тора лішма». Чому визначається досконала, бажана робота назвою «лішма» (букв. «в ім’я її», «заради неї»), а робота, яка є небажаною, - назвою «ло лішма» (букв. «не заради неї»)?

Адже, згідно з простим розумінням, якщо той, хто займається Торою та заповідями, зобов’язаний спрямовувати серце своє на те, щоби принести задоволення своєму Створювачу, а не на власне благо, треба було б назвати це й визначити ім’ям «Тора лішмо» (букв. «Тора заради Нього») і «Тора ло лішмо» (не заради Нього), що означає заради небес.

То чому називається це ім’ям «лішма» та «ло лішма», що означає заради Тори?

Проте, певно, є тут сенс більший, ніж сказано. Адже сам вислів доводить, що «Тора лішмо», що означає робити задоволення Створювачу своєму, - все ще недостатньо, а потрібно також, щоби заняття було «заради неї», що означає «заради Тори». І це потребує пояснення.

39. Справа в тому, що, як відомо, Тора називається «Торою життя», як сказано: «Життя вони для тих, хто знайшов їх...» (Писання, Мішлей, 4:22). І ще: «Бо не пуста річ це для вас, бо це життя ваше...» (Тора, Дварім, 32:47). І оскільки це так, то сенс «Тори лішма» в тому, що заняття Торою та заповідями приносять людині життя та довголіття, і тоді Тора відповідає своїй назві.

А той, хто не спрямовує свої серце та розум до сказаного вище, заняття Торою та заповідями, приносять йому протилежність життю та довголіттю (не приведи Боже), тобто повністю «не ради її імені», адже ім’я її – «Тора життя», і зрозумій це.

І ці речі приходять до нас поясненими в словах мудреців: «Кожен, хто займається Торою ло лішма, Тора його стає для нього зіллям смерті. А кожен, хто займається Торою лішма, його Тора робиться для нього еліксиром життя» (трактат Тааніт, 7:1).

Однак ці їхні слова потребують пояснення: треба зрозуміти, як і в чому робиться для людини свята Тора смертним зіллям? Мало того, що працює даремно й марно і немає їй жодної користі від клопоту та старань своїх, - до того ж Тора та духовна робота самі перетворюються для неї на смертне зілля, що є дуже дивним.

40. І зрозуміємо спочатку слова мудреців в трактаті Меґіла, 6:2, де вони сказали: «Трудився і знайшов – вір. Не трудився і знайшов – не вір». І слід запитати про вислів «трудився і знайшов», бо виглядають ці слова так, що суперечать одне одному.

а) адже слово «трудився» означає роботу й клопоти, які дають як ціну за будь-який бажаний здобуток. Коли задля важливого придбання докладають великі зусилля, а за придбання невелике докладають маленьких зусиль;

б) і протилежною цьому є «знахідка», яка зазвичай надходить до людини в стані повної неуважності, без будь-якої підготовки у вигляді турбот, зусиль та оплати.

А якщо так, як можна сказати: «працював і знайшов»? Адже якщо є тут праця, треба було б сказати: «працював і придбав», або «працював і заслужив» тощо, а не «працював і знайшов»?

41. І ось, наведено в Зоар про написане: «І ті, хто шукають Мене, знайдуть Мене», і запитали про це: «Де знаходять Творця?» - і сказали, що не знаходять Його ніде, крім Тори. І так сказали про написане: «Істинно, Ти – Сильний, який приховується», що Творець приховує Себе у святій Торі.

І слід зрозуміти слова їхні, як належить. Адже, на перший погляд, Творець приховується лише в речах і подіях матеріальних, та в усіх марнотах цього світу, що за межами Тори. І як скажеш ти зворотне, що лише в Торі Він приховує Себе?

До того ж, щодо загального поняття, що Творець вкриває Себе, так, що потрібно шукати його, - приховання це навіщо Йому? А також щодо «Всі, хто бажає Його, знайдуть Його», що зрозуміло з написаного: «І ті, хто шукають Мене знайдуть Мене», - потрібно добре зрозуміти суть цих пошуків і суть цієї знахідки – чим вони є і навіщо вони?

42. І потрібно, однак, щоб ти знав, що все це віддалення, коли ми є такими далекими від Творця, і те, що ми настільки здатні до того, щоб переступити бажання Його, - все це лиш тільки через одну причину, яка стала джерелом усіх страждань та мук, які ми терпимо, та всіх злих задумів і помилок, на яких ми весь час оступаємося.

І разом з цим зрозуміло, що при усуненні тієї причини позбавляємося відразу від усякого горя та від усілякого страждання, й удостоюємося негайно злитися з Ним, усім серцем, душею та сутністю. І кажу я тобі, що тією кореневою причиною є ніщо інше, як «нікчемність нашого розуміння того, як Він управляє Своїми створіннями», те, що ми не розуміємо Його, як належить.

43. От припустимо, наприклад, якби Творець поводився б зі Своїми створіннями відкритим управлінням, таким чином, що, скажімо, кожен, хто їсть заборонене, задихнувся б миттєво на місці, а всякий, хто виконує заповідь, - знайшов би в ній дивну насолоду, подібну до найвідмінніших насолод, які є в цьому матеріальному світі. І тоді:

а) який дурень подумав би навіть покуштувати заборонене, коли знав би, що негайно ж втратить через це своє життя, - так само, як навіть не помислить стрибнути в полум’я;

б) а також, який дурень залишив би будь-яку заповідь, не виконавши її негайно з усією спритністю, - як не може забаритися або відокремитися від великої матеріальної насолоди, що йде до нього в руки, не отримавши цього негайно з усією спритністю, на яку тільки здатний.

Отже, якщо було б перед нами відкрите управління, то були б усі мешканці світу довершеними праведниками.

44. Отже, очевидно, що не вистачає в нашому світі лише відкритого управління. Оскільки, якщо мали б ми відкрите управління, були б усі, хто в цей світ приходять, абсолютними праведниками. І також були б злиті з Ним в довершеній любові. Бо, напевно, великою честю було б це для кожного з нас подружитися (з Ним) і закохатися в Нього всім серцем і душею та злитися з Ним назавжди, не втрачаючи ні миті.

Але, оскільки все це не так, а «немає винагороди за заповідь у цьому світі», та й ті, хто переступає Його бажання, аніяк не караються у нас на очах, а Творець є терплячим до них, і не тільки це, а ще й здається нам іноді навпаки, як сказано: «Ось, ці є лиходіями, але благоденствують у світі, здобули силу...»  (Теилім, 73:12).

І тому, «Не кожен, хто бажає здобути ім’я, прийде та й візьме», а перечіплюємося ми на кожному кроці, до того, що як сказали мудреці про написане: «Одну людину з тисячі знайшов Я», - що «Тисяча входять до кімнати (навчання) – і лише один виходить до світла».

Тому розуміння управління Творця є причиною всього блага, а нерозуміння, - причина всього зла. І виходить, що воно – полюс, навколо якого обертаються всі, хто приходить у світ, коли до покарання, коли до милості.

45. І коли добре вдивимося в осягнення вищого управління, що приходить у відчуття людей, ми знайдемо серед них чотири види. Коли кожен з видів приймає на себе управління Творця особливим способом. Так, що існують тут чотири види осягнення вищого управління. Але насправді, їх лише два. А саме:

- приховання лику Творця;

- і розкриття лику.

Однак, діляться на чотири. Бо є два рівні в управлінні прихованням лику, і це:

а) одинарне приховання;

б) приховання всередині приховання.

І два рівні в управлінні розкриттям лику, і це:

в) управління винагородою й покаранням;

г) управління вічністю.

46. І ось, говорить писання: «І запалиться Мій гнів на нього в той день, і залишу Я їх, і «вкрию» обличчя Моє від них, і буде він пожертим, і спіткають його численні лиха та нещастя, і скаже того дня: «Чи не тому, що немає Всесильного мого в моєму середовищі, спіткали мене біди ці?» А я «прихованням укрию» лик Свій у той день за все те зло, яке він зробив, коли звернувся до інших богів»  (Тора, Дварім, 31:17).

І коли глянеш на це, виявиш, що спочатку написано: «І запалиться Мій гнів... і вкрию лик Мій», - тобто одинарне приховання. А потім написано: «І спіткають його численні лиха та нещастя... А я прихованням укрию лик Свій...» - тобто подвійне приховання. І треба зрозуміти, подвійне приховання – що це?

47. А спочатку зрозуміємо, що значить «лик» Творця, про який говорить писання: «І вкрию лик Мій». І зрозумієш це на прикладі з людиною, коли вона бачить обличчя товариша, то негайно впізнає його. І зовсім інше, коли бачить його ззаду, - адже тоді не впевнена, що саме його вона впізнає, і може перебувати в сумнівах, - «можливо це інший, а не її товариш?»

Те ж саме і з тим, що перед нами. Адже всі знають і відчувають Творця, що добрий Він, а звичай доброго – приносити добро. І тому тоді, коли Творець дає й продовжує давати добро для всіх Своїх створінь, яких створив, даруванням щедрої Своєї руки, - визначається це так, що «Його лик є відкритим для Його створінь». Бо тоді всі знають та впізнають Його, Котрий поводиться як личить Його імені, - як це пояснено вище, в питанні про відкрите управління.

48. Однак, коли поводиться зі Своїми створіннями зворотним чином від описаного, тобто, коли вони отримують страждання й болі в Його світі, то це визначається як «зворотна сторона Творця». Бо «обличчя» Його, тобто повна міра Його блага, - абсолютно приховане від них, а така поведінка не відповідає Його імені.

І це подібно до того, хто бачить свого друга ззаду, коли може засумніватися і подумати, що можливо, це інший. І про це сказано: «І запалиться Мій гнів... і приховаю лик Свій від них...». Бо в час гніву, коли створіння дістають горе та муки, виходить, що Творець «приховує Свій лик», котрий є повною мірою Його блага, і лише Його зворотна сторона є відкритою. І тоді необхідне велике зміцнення у вірі в Нього, аби уберегтися від злочинних роздумів, бо важко впізнати Його ззаду, як пояснено. І це називається «одинарним прихованням».

49. Однак, коли збільшуються біди та муки до найбільшої міри, то призводить це до подвійного приховання, званого в книжках «приховання всередині приховання». Це означає, що навіть Його зворотну сторону не видно, - хай нас омине! Тобто, люди не вірять, що Творець сердиться на них та карає їх. А обумовлюють це випадком та природою. І приходять до заперечення управління Творця нагородою й покаранням. І це те, що написано: «А Я прихованням укрию лик Мій... коли звернувся до інших богів». Тобто приходять до невіри та звертаються до ідоловірства.

50. Тоді як раніше, коли говорить писання лише про одинарне приховання, завершує так: «І скаже він того дня: «Чи не тому, що немає Всесильного мого в середовищі моєму, спіткали мене біди ці?» Тобто, вірять ще в управління винагородою й покаранням і кажуть, що біди та страждання приходять до них через те, що вони не злиті з Творцем, як написано: «Чи не тому, що немає Всесильного мого в середовищі моєму, спіткали мене біди ці?» І це визначається так, що бачать ще Творця, але лише зі зворотної Його сторони. І тому називається це «одинарним прихованням», тобто тільки прихованням лику.

51. Отже, з’ясувалися два рівні сприйняття прихованого управління, яке відчувається створіннями, тобто: одинарне приховання та приховання всередині приховання.

Одинарне приховання означає лише приховання лику, а зворотна сторона відкрита їм. Тобто, вірять вони, що Творець спричинив їм страждання тому, що карає їх. І хоча важко їм постійно впізнавати Творця з Його зворотної сторони, як пояснено вище, бо приходять через це до прогріху, разом з тим, навіть тоді називаються «незавершеним грішником». Тобто, ці гріхи є подібними до помилок, оскільки прийшли до них через безліч страждань, тому що в цілому вірять вони у винагороду та покарання, як сказано.

52. А приховання всередині приховання означає - коли навіть зворотна сторона Творця прихована від них, оскільки не вірять у винагороду й покарання. Отже, прогріхи, які є в них, визначаються як зловмисності. І називаються вони «закінченими грішниками», тому що вільнодумствують і кажуть, що Творець зовсім не управляє Своїми створіннями, та звертаються до ідоловірства, як сказано: «Коли звернувся до інших богів».

53. І слід знати, що вся робота, яка ведеться у виконанні Тори та заповідей шляхом вибору, ведеться головним чином на двох вищезгаданих рівнях прихованого управління. І про той час мовиться: «Сказав Бен ГаГа – за стражданням – платіж» (трактат Авот, 5:23).

Бо оскільки Його управління не є явним, і неможливо бачити Його інакше як у прихованні лику, - тобто лише з Його зворотної сторони, подібно до людини, яка бачить друга свого ззаду і може засумніватися й подумати – можливо, це хтось інший. Тож таким же чином вибір завжди в руках людини, - чи виконати бажання Творця, чи (борони Боже) переступити Його бажання.

Бо лиха й муки, які відчуває, приносять людині сумніви у реальності Його управління Своїми створіннями, чи то на першому рівні, - і це помилки, чи то на другому рівні, - і це зловмисності.

Так чи інакше, людина перебуває у тяжкій скруті та докладає величезних зусиль. І про цей час говорить писання: «Все, що знайде рука твоя робити своїми силами, - роби» (Писання, Коелет, 9:10). Бо не удостоїться розкриття лику, яке означає повну міру блага Творця, перш ніж постарається і зробить все, що тільки в руках її та в силах її зробити. А по стражданню – платіж.

54. Однак, після того, як бачить Творець, що людина довершила міру своїх зусиль і закінчила все, що належало їй зробити силою свого вибору та свого зміцнення у вірі в Творця, тоді допомагає Він їй і удостоюється вона осягнення відкритого управління, тобто розкриття лику.

І тоді, удостоюється повного повернення, що означає: повертається та зливається з Творцем усім серцем, душею та сутністю, як це випливає, само собою, з осягнення явного управління.

55. Отже, ці згадані осягнення й повернення приходять до людини двома ступенями. Перший – це абсолютне осягнення управління винагородою та покаранням. А крім того, що ясно осягає винагороду за кожну заповідь у майбутньому світі, - удостоюється також осягнути чудову насолоду під час виконання заповіді, - відразу ж, у цьому світі. А також, крім того, що осягає гірке покарання після смерті, котре випливає з кожного порушення, заслуговує також відчути гіркий смак кожного порушення ще за свого життя.

І само собою зрозуміло, що той, хто удостоюється цього явного управління, впевнений у собі, що не згрішить він більше. Як упевнена людина, що не буде різати свої члени, завдаючи собі жахливих страждань. А також упевнений в собі, що не залишить заповідь, не виконавши її відразу, як тільки вона прийде йому до рук, як впевнена людина, що не облишить жодної насолоди цього світу, чи великої вигоди, що йдуть до неї в руки.

56. І з цього зрозумій сказане мудрецями: «Повернення – як це? Поки не засвідчить про нього Той, хто знає таємне, що не повернеться більше до глупства свого». Хоч на перший погляд, дивними є ці слова: адже якщо так, - то хто підніметься на небеса почути свідчення Творця? І перед ким повинен Творець давати це свідчення? І чи не досить того, що Сам Творець знає, що людина повернулася всім серцем своїм та не згрішить більше?

Але з’ясовується, що річ ця є абсолютно простою. Адже людина дійсно не впевнена повністю, що вона більше не згрішить, - доки не удостоїться осягнення управління винагородою та покаранням, тобто розкриття лику. А розкриття лику – це те, що з боку визволення, яке дає Творець, називається «свідченням». Адже саме визволення Творцем - аж до осягнення цього стану, винагороди й покарання, - воно гарантує людині, що не згрішить більше, як це пояснено вище. Тому й визначається це як те, що Творець свідчить про неї.

І про це сказано: «Повернення – як це?» Тобто, коли саме людина буде впевнена, що удостоїлася повного повернення? Для цього дали їй ясний знак, тобто: поки не засвідчить про неї Той, хто знає таємне, що не повернеться більше до глупства свого. Отже, - коли удостоїться розкриття лику. І тоді визволення її Самим Творцем свідчить про неї, що не повернеться більше до глупства свого.

57. І ось, це повернення, про яке йдеться, називається «поверненням з трепоту». Тому що хоча й повернувся хтось до Творця всім серцем і душею так, «що свідчить про нього Той, хто знає таємне, що не повернеться більше до глупства свого», разом з тим – вся ця впевненість, що не згрішить більше, - має причиною осягнення й відчуття покарання та лютих страждань, що походять від порушень. І саме тому впевнений у собі, що не згрішить. Так само, як упевнений, що не заподіє собі жахливих страждань.

І все ж, кінець кінцем виходить, що і повернення, і ця впевненість, - все це лише через страх перед покараннями, що випливають з порушень. Тож виходить, що повернення його – лише зі страху перед покаранням, через це й називається «поверненням з трепоту».

58. Отже, стають зрозумілими слова мудреців, що «той, хто здійснює повернення з трепоту, удостоюється того, що зловмисності стають для нього як помилки». Але слід зрозуміти, - як це відбувається?

І разом з цим добре зрозумій те, що пояснено вище, (п.52): зловмисності, які здійснює людина, приходять до неї тому, що сприймає вище управління через подвійне приховання, - приховання всередині приховання, - а це означає, що вона не вірить в управління винагородою й покаранням.

Однак, з боку рівня одинарного приховання, котре означає, що людина вірить в управління винагородою й покаранням, але через безліч страждань приходить іноді до «злочинних помислів», - бо хоч і вірить, що страждання прийшли до неї як покарання, разом з цим це подібне до когось, хто бачить свого друга ззаду, коли може засумніватися й подумати – може це інший. І ці гріхи – вони лише помилки, оскільки в цілому людина вірить в управління винагородою та покаранням.

59. А тому, після того, як удостоїлася повернення з трепоту, сенс якого в чіткому осягненні управління винагородою й покаранням, - до такої міри, що не згрішить, - тоді виправляється для неї повністю стадія приховання всередині приховання. Адже тепер людина бачить вочевидь, що існує управління винагородою й покаранням. І ясно їй, що вся безліч страждань, які вона відчувала будь-коли, були їй покаранням від управління Творця за гріхи, які вчинила.

І відкрилося людині, заднім числом, що вона тоді гірко помилялася. А тому вона викорчовує ці зловмисності з коренем. Однак не повністю, а стають вони для неї помилками. Тобто, подібними до порушень, які здійснювала на стадії одинарного приховання, коли зазнавала невдач через сум’яття у свідомості, яке сталося їй з-за безлічі страждань, що позбавляють людину глузду. І порушення ці вважаються лише помилками.

60. Однак одинарне приховання, яке було в неї перед тим, людина зовсім не виправила цим поверненням. Лише з цього моменту й далі (це відбувається) після того, як удостоїлася розкриття лику. Але в минулому, коли ще не заслужила повернення, все ж залишилися в неї приховання лику і всі помилки, такими, як були. – зовсім без усякого виправлення та зміни. Адже й тоді теж вірила, що біди та страждання прийшли до неї в покарання. Як написано: «І скаже в той день: оскільки немає Всесильного мого в середовищі моєму, спіткали мене біди ці».

61. І тому поки що не називається закінченим праведником. Бо той, хто удостоюється розкриття лику, що означає – повної міри блага Творця, як личить Його імені, - називається «праведником», оскільки він виправдовує Його управління, яким воно є насправді. Тобто, що Творець поводиться зі своїми створіннями абсолютно по-доброму і абсолютно досконало, так, що дає благо і злим, і добрим.

І тому, оскільки удостоївся розкриття лику, відтак і далі гідний називатися іменем «праведник». Однак, через те, що не виправив (все) повністю, а лише стадію приховання всередині приховання, а стадію одинарного приховання виправив лише з цього моменту й далі, - виходить, що в цей період, тобто до того, як удостоївся повернення, - ще не годен зватися «праведником», адже й тоді залишається для нього приховання лику, яким і було. І тому називається «незакінчений праведник», тобто слід ще виправити йому своє минуле.

62. А також називається «середнім», оскільки після того, як удостоївшись все ж таки «повернення з трепоту», став, завдяки досконалим заняттям в Торі та добрих діяннях, підготовленим заслужити також і «повернення з любові». І тоді удостоїться ступеню «закінчений праведник». І тому тепер виходить, що він – посередині, між трепетом та любов’ю, і внаслідок цього називається «середнім». Тоді як до цього він був не повністю здатним навіть підготувати себе до «повернення з любові».

63. І ось, чітко з’ясувався перший ступінь осягнення розкриття лику, - тобто осягнення і відчуття управління винагородою та покаранням. Так, щоб засвідчив про нього Той, хто знає потаємне, що не повернеться більше до глупства свого. І це називається «поверненням з трепоту», коли зловмисності стали для нього як помилки. І називається «незакінчений праведник». А також називається середнім, як пояснено.

64. А тепер з’ясуємо другий ступінь осягнення розкриття лику, що є осягненням довершеного, істинного, вічного управління. Сенс якого в тому, що Творець управляє Своїми створіннями властивістю «добрий, що дає благо» і злим, і добрим. І тепер людина називається «закінченим праведником» і це – «повернення з любові», коли заслуговує, що зловмисності обертаються їй на заслуги.

Отже, з’ясувалися всі чотири ступеня розуміння управління, які існують у створінь. Причому три перших ступеня, якими є: розуміння подвійного і одинарного приховання, й осягнення управління винагородою та покаранням, - є нічим іншим, як підготовками, завдяки яким людина удостоїться четвертого ступеня, - осягнення істинного вічного управління, зміст якого буде пояснено далі.

65. І слід, однак, зрозуміти, чому недостатньо людині третього ступеня, яким є осягнення управління винагородою та покаранням? Адже, як ми сказали, вона вже удостоїлася того, що Той, хто знає таємне, свідчить про неї, що не згрішить більше. То чому зветься людина все ще «середнім», або «незавершеним праведником», і назва ця доводить, що все ще робота її є небажаною в очах 

Творця? І поки що присутні недолік та дефект в її Торі та роботі.

66. Але спочатку з’ясуємо те, що запитали коментатори про заповідь любові до Творця: як це зобов’язала нас свята Тора заповіддю, яку ми не в силах виконати? Адже в усьому може людина примусити себе і присилувати себе виконати, однак щодо любові, - не допоможе жоден примус і силування в світі.

І пояснили, що з того, що людина виконує всі 612 заповідей як належить, сама собою виникає любов до Творця. І тому вважається для людини, ніби в змозі вона виконати її. Адже вона може примусити та присилувати себе щодо 612 заповідей, щоб виконати їх як належить, - а тоді удостоюється й любові до Творця.

67. Проте, ці їхні слова потребують ще чималого роз’яснення. Адже, врешті-решт, не повинна була б любов до Творця бути даною нам як заповідь. Оскільки не можемо ми вдатися щодо неї ні до якої власної дії або примусу, а приходить вона сама собою після того, як ми вдосконалюємося в 612 заповідях. І якщо так, було б досить нам, і повністю вистачило б наказу про 612 заповідей. То навіщо ж написана була заповідь любові?

68. А щоби збагнути це, перш за все необхідне справжнє розуміння суті самої любові до Творця. І слід знати, що всі схильності та властивості, втілені в людині, щоб користувалася вона ними щодо своїх товаришів, - усі ці природні схильності й властивості є необхідними для служіння Творцю. І від початку вони вкарбовані в людині лиш тільки в силу їхньої завершальної функції, котра являє собою кінцеву мету і фінал кожної людини, в сенсі написаного: «І не буде відштовхнутий від Нього віддалений». І тоді людина потребуватиме всіх їх, щоби вдосконалитися ними на шляхах отримання блага та виконати бажання Творця.

І це те, про що написано: «Все, що назване іменем Моїм і на Мою честь, створив Я його...»  (Пророки, Ішайягу, 43:7). А також: «Усе вдіяв Творець на хвалу Собі...»  (Писання, Мішлей, 16:4). Але поки що уготований для людини цілий світ, щоби всі ці природні схильності та властивості, що в ній, розвинулися б та вдосконалилися б тим, що завдяки їм спілкувалася б зі створіннями. Так, щоби стали вони гідними своєї мети.

І це те, що сказали мудреці: «Зобов’язана людина сказати: «Для мене створено світ», тому що всі створіння світу необхідні індивідууму, адже вони розвивають і готують схильності та властивості кожної окремої людини, доки ті не будуть придатними і не стануть допоміжним інструментом для роботи Творця.

69. А оскільки це так, отже, слід нам зрозуміти сутність любові до Творця, виходячи з властивостей любові, якими людина користується по відношенню до свого ближнього. Адже неминуче любов до Творця також дістає вплив цих властивостей, оскільки від самого початку вкарбовані вони в людині лише заради Творця, як пояснено вище.

І коли вдивимося у властивості любові, що між людиною та її ближнім, ми знайдемо в них чотири міри любові, одна над іншою, тобто дві, які є чотирма.

70. Перша – це «залежна любов». Це означає, що від великого блага, насолоди та користі, які хтось отримав від свого товариша, злилася в ньому його душа з ним в чудовій любові. І в цьому – дві міри.

Міра перша: до того, як познайомилися і полюбили один одного, завдавали один одному зло, проте не бажають його пам’ятати, тому що всі злочини покриє любов.

І друга міра: те, коли завжди чинили добро та користь один одному, і жодного спогаду про шкоду та будь-яке зло не було між ними ніколи.

[Помітка редактора: пункту 71 бракує в оригіналі]

72. Друга – це «незалежна любов», яка означає, що пізнав рівень свого товариша, і він чудовий, і набагато перевищує все, що можна уявити й припустити, і через це злилася душа його з ним у великій, неосяжній любові.

І також і тут є дві міри.

Міра перша – це до того, як дізнається про всю поведінку та справи свого товариша з іншими, і тоді ця любов визначається як «неабсолютна любов». Оскільки є у його товариша якісь справи з іншими, в яких той, на поверхневий погляд, виглядав би як такий, що завдає їм бід та втрат через недбалість. Так, що якби той, хто любить його, побачив їх, постраждала б уся достойність його товариша і зіпсувалася б любов між ними. Однак він ще не бачив ці його справи. І тому поки що їхня любов є досконалою і дивовижно великою.

73. Міра друга – в «любові, яка не залежить ні від чого», - це четверта міра любові взагалі, і вона приходить також від визнання рівня його товариша. Але, на додаток до цього тепер він знає всі справи і звичаї того з усіма, з кожною людиною, без жодного винятку. І перевірив, і знайшов, що не лише немає в них найменшої вади, навпаки, доброта його до них нескінченна та перевищує все мислиме й уявлюване. І тепер це є «любов вічна й абсолютна».

74. І ось, всі ці чотири міри любові, що діють між людиною та її товаришем, діють також між людиною та Творцем. І більш того: вони стали тут, в любові до Творця, ступенями в причинно-наслідковому зв’язку. І неможливо прийти до жодного з них, перш ніж удостоїться першої стадії - залежної любові. А після того як удостоїться її в усій досконалості, ця перша міра стає для людини причиною удостоїтися другої міри, а потім, коли заслужить її, другу міру, і прийде до її завершення, тоді вона зумовлює для неї удостоїтися третьої. І так само третя – четвертої міри, вічної любові.

75. І в зв’язку з цим постає питання: як можливо людині удостоїтися першого ступеня любові до Творця, що є першою мірою залежної любові, котра означає любов, що приходить внаслідок великого блага, отриманого від Улюбленого, - тоді, як відомо нам, що немає винагороди за заповідь у цьому світі?

А тим більше, згідно з поясненим, кожна людина мусить пройти через дві перші стадії управління шляхом приховання лику. А це означає, що лик Творця, тобто міра добра Його, - «добрий» означає «приносить добро», - є в той час прихованим (п.47). І через це відчувають тоді горе й страждання.

Однак роз’яснилося, що все заняття Торою та духовною роботою шляхом вибору ведеться, головним чином, в той самий час приховання лику. А якщо так, то як можна уявити, що удостоїться людина другої міри залежної любові, яка означає, що все життя її й до цього дня приносив їй Улюблений лише велике й чудове благо і не заподіяв їй ані дещиці будь-якого зла? Не кажучи вже про те, щоб удостоїтися третьої або четвертої міри?

76. Проте, дійсно, пірнули ми вже в могутні води. І, принаймні, слід нам підняти звідси дорогоцінну перлину. А тому з’ясуємо сказане нашими мудрецями: «Коли виходили мудреці з дому рабі Амі, - а є що говорять, що з дому рабі Ханіни, - говорили йому так: «Світ свій побачиш за життя свого, а остаточне твоє – для життя світу прийдешнього... І кроки твої – бігти, слухати слова Прадавнього»  (трактат Брахот, 17).

І слід тут зрозуміти: чому не сказали вони: «Світ свій отримаєш ти за життя свого», а лише «побачиш»? І якщо вони прийшли благословити, то мали б вони дати довершене благословення, - тобто щоб осягнув і отримав би свій світ за життя. І ще взагалі слід зрозуміти, - навіщо йому бачити свій прийдешній світ за життя, чи настільки прикро те, що остаточне його – для життя світу прийдешнього? І ще: чому поставили це благословення спочатку?

77. Тож перш за все потрібно зрозуміти, як здійснюється це його бачення майбутнього світу ще за життя? Тому що, звичайно ж, матеріальними очима не видно нічого духовного. А також не в звичаї Творця змінювати одвічні порядки. Оскільки всі споконвічні порядки, ще з їхнього початку, встановив Творець лише тому, що вони є найбільш вдалими для бажаного від них кінцевого результату. Тобто щоб удостоїлася людина завдяки їм злитися з Творцем, як написано: «Усе вдіяв Творець на хвалу Собі...» А якщо так, то слід зрозуміти, - як з’явиться в людини бачення її світу за життя?

78. І говорю я тобі, що це бачення приходить до людини завдяки «розкриттю очей» в святій Торі, як написано: «Відкрий очі мої і побачу чудеса з Тори Твоєї». І стосовно цього приводять до присяги душу перш ніж входить вона в тіло (трактат Ніда, 30:2): «Якщо навіть весь світ скаже тобі, що ти праведник, - будь в очах своїх грішником». Тобто, саме «в очах своїх». Пояснення: доки не удостоївся розкриття «очей» в Торі, вважай себе грішником, і не обдурюй себе тим, що ти в усьому світі відомий як праведник.

І звідси зрозумій також, чому поставили благословення «світ свій побачиш ти за життя свого» на початку благословень. Адже до цього ще не удостоюється навіть ступеню «незавершеного праведника».

79. Проте, слід зрозуміти: якщо дійсно знає про себе, що вже виконав усю повністю Тору, а також і весь світ погодився з ним в цьому, - чому всього цього йому ще зовсім недостатньо, а стоїть, вірний клятві, на тому, що вважає себе грішником?

І через те, що бракує йому цього чудового ступеня розкриття очей в Торі, аби побачити свій світ за життя, ти уподібнюєш його грішникові? Усе це надзвичайно дивно.

80. Отже, вже з’ясувалися чотири ступеня осягнення людьми управління Творця ними, а саме: два – в стані приховання лику, і два – в стані розкриття лику. І було пояснено сенс приховання лику від створінь, який полягає у великому намірі дати  людям можливість докладати зусилля та займатися роботою Творця в Торі та заповідях в стані «вибору».

Бо тоді збільшується задоволення Творця від їхньої роботи в Торі та Його заповідях, більше, ніж Його задоволення від вищих ангелів, у яких немає вибору, а діють вони вимушено в своїй місії, як відомо. І ще є смисли в цьому, і дуже яскраві, але немає тут місця продовжувати їх.

81. Проте, разом з усією хвалою, сказаною про стан приховання лику, він вважається не досконалістю, а лише «перехідною» стадією. Оскільки стан цей і є тим місцем, звідки удостоюються всієї очікуваної довершеності. Тобто всієї, вготованої для людини, винагороди за виконання заповіді, вона удостоюється лише завдяки своїм зусиллям в Торі та добрих діяннях саме під час приховання лику. Тобто з того часу, коли займається цим силою «вибору».

Тому що тоді відчуває вона гіркоту в той час, коли зміцнюється у вірі в Творця, виконуючи Його бажання. І вся винагорода людини вимірюється лише гіркотою, котру відчуває від виконання Тори та заповідей, відповідно до слів Бен ГаГа «За стражданням – платіж».

82. А тому змушена кожна людина пройти цей «перехідний» період приховання лику. І коли завершує його, тоді заслуговує осягнення відкритого управління, тобто розкриття лику.

А перш ніж удостоїлася розкриття лику, то хоч і бачить зворотну сторону, неможливо їй не прийти інколи до порушення. І мало того, що не в силах людини виконати всі 613 заповідей, оскільки любов не приходить шляхом силування й примусу, а і в 612 заповідях також вона є недосконалою, бо навіть трепет її не є постійним, як належить.

І це є сенсом того, що «Тора» за ґематрією 611, - а будь-яка ґематрія, по суті, є зворотною стороною, -  тобто навіть 612 заповідей не може виконати як годиться. І це є змістом сказаного: «Не вічно буде сперечатися», - а в результаті удостоїться розкриття лику.

83. І ось, першим ступенем розкриття лику, що є «розкриття управління винагородою та покаранням з абсолютною очевидністю» і приходить до людини лише завдяки визволенню Творця, коли удостоюється розкриття очей в святій Торі чудесним осягненням, «і стає немов джерело, що посилюється» (трактат Авот, 86). І в кожній заповіді, що в святій Торі, яку людина вже виконала зусиллями у призначену для неї в майбутньому світі. А також велику втрату, яка є в порушенні.

84. І попри те, що ще не надійшла винагорода їй в руки, бо «немає винагороди за заповідь в цьому світі», - разом з тим достатньо їй цього явного осягнення, з цього моменту й далі, щоби відчувати велику насолоду під час здійснення кожної заповіді, бо «Все, що має бути стягненим, подібне до вже стягнутого».

Наприклад, як торговець, який уладнав справу і заробив на ній велику суму: хоча прибуток прийде до нього через тривалий час, все ж таки, якщо він впевнений без жодної тіні найменшого сумніву, що прибуток прийде йому до рук вчасно, - радість його така сама, як ніби щойно прийшло йому в руки.

85. І само собою зрозуміло, що таке явне управління свідчить про людину, що відтак і далі зіллється з Торою та заповідями всім серцем, душею та сутністю. А також, що буде відсторонятися й тікати від порушень, як тікає від вогню.

І хоча вона ще не є «закінченим праведником», оскільки ще не удостоїлася повернення з любові, при всьому тому, її велике злиття з Торою та добрими справами допомагає людині поступово удостоїтися й повернення з любові, - тобто другого ступеня «розкриття лику». І тоді може виконувати всі 613 заповідей у досконалості, і робиться завершеним праведником.

86. І тепер нам добре зрозуміло те, про що ми запитали з приводу присяги, до якої приводять душу, перш ніж приходить вона в цей світ, коли «навіть весь світ говорить тобі – «праведник», ти будь в очах своїх як грішник».

І запитали ми: оскільки весь світ згоден з тим, що людина є праведником, то чому вона зобов’язана вважати себе грішником, й усьому цілому світові не йнятиме віри?  І слід ще додати запитання про слова: «навіть весь світ говорить тобі...» - при чому тут свідоцтво всього світу? Хіба сама людина не знає краще, ніж увесь світ? Тож треба було заклясти її: «Навіть якщо сам ти знаєш, що ти праведник...»

І найскладніше от що: чи не ясно мовить Ґемара: «Сказав Раба: «Знає людина в душі своїй, чи є вона закінченим праведником, чи ні» (трактат Брахот, 61). Отже, існує обов’язок і є така дійсність, (що вимагають) бути дійсно завершеним праведником. І більш того, людина зобов’язана сама з’ясовувати та дізнаватися цю істину. А якщо так, - то як же заклинають душу, щоби «завжди була в очах своїх як грішник», щоб ніколи сама не взнала б істину, - після того, як мудреці зобов’язали до зворотного, як пояснено?

87. Між тим, ці слова є дуже точними, тому що сама людина, - доки не удостоїлася розкриття очей в Торі чудесним осягненням, якого вистачило б їй для ясного пізнання управління винагородою та покаранням, - звичайно ж, не зможе обманювати себе ніяким чином, вважаючи себе за праведника. Адже безсумнівно відчуває, що бракує їй двох найбільш всеосяжних заповідей, що в Торі, якими є «любов» і «трепет».

Адже навіть удостоїтися трепоту в досконалості, - тобто так, що «засвідчить про нього Той, хто знає таємне, що не повернеться більше до глупства свого», - з причини свого великого страху перед покаранням та втратами від порушення, - це ніяк не може статися з людиною, перш ніж удостоїться повного, ясного та абсолютного осягнення щодо управління винагородою та покаранням. Тобто до здобуття першого ступеня розкриття лику, що приходить до людини завдяки розкриттю очей в Торі.

І немає потреби й говорити про «любов», феномен якої повністю за рамками можливостей людини, оскільки вона залежить від розуміння серця, і жодне зусилля та примус не допоможуть їй тут.

88. І тому формула клятви така: «І навіть весь світ говорить тобі – «праведник»... Бо дві заповіді: «любов і трепет», - передані лише самій людині, і ніхто з мешканців світу, крім неї, не може розрізнити їх та взнати їх».

І тому, коли бачать людину досконалу в 611 заповідях, відразу говорять, що, мабуть, також і заповіді любові та трепоту є в неї. А оскільки природа людини зобов’язує її вірити світові, то вона, дуже може статися, припуститься гіркої помилки. Тому заклинають про це душу ще до її приходу в цей світ, і (дай Боже) щоб нам це допомогло. Однак людина, сама по собі, звичайно ж, зобов’язана досліджувати та знати в своїй душі, - чи є вона завершеним праведником, як сказано вище.

89. Також добре зрозуміло те, про що ми запитували вище, - як удостоїтися любові. Запитання наше було: як можна заслужити навіть першої міри любові, коли «Для нас існує таке: немає винагороди за заповідь в цьому світі»?

І тепер цілком зрозуміло, що й не треба отримувати буквально винагороду за заповідь за життя свого, бо про це уточнили мудреці: «Світ свій побачиш ти за життя свого, а остаточне твоє – для життя в світі прийдешньому». Тобто, щоб навчити, що «винагороди за заповідь в цьому світі немає», - а є в світі прийдешньому. Але бачити, знати та відчувати винагороду за заповідь, яка дається в світі прийдешньому, - людина мусить дійсно знати це з повною ясністю ще живучи цим життям. Тобто - завдяки своєму чудовому осягненню в Торі. Тому що тоді удостоюється, у всякому разі, стадії залежної любові, що є першим ступенем виходу зі стану приховання лику і приходу до розкриття лику. А це є обов’язковим для людини, для виконання Тори та заповідей як належить, тобто так, що «засвідчить про нього Той, хто знає таємне, що не повернеться більше до глупства свого».

90. І відтепер, докладаючи зусиль у виконанні Тори та заповідей на рівні залежної любові, що прийшла до людини від знання винагороди, котра очікує її в світі прийдешньому, в плані «Все, що має бути стягненим, подібне вже стягнутому».

Тоді йде вона вперед і удостоюється другого ступеня розкриття лику, що є управлінням Творця всім світом, котре виходить з Його вічності та істинності. Тобто від того, що Він є добрим і приносить благо злим і добрим. І удостоюється людина незалежної любові, і тоді зловмисності стають для неї як заслуги. А відтак і далі називається «завершеним праведником», бо може виконувати Тору та заповіді в любові й трепеті. А називається «завершеним», оскільки є у неї всі 613 заповідей у довершеності.

91. І улагоджується також те, про що ми запитували вище, про того, хто удостоївся третього рівня управління, тобто управління винагородою та покаранням, коли вже Той, хто знає таємне, свідчить про нього, що не повернеться більше до глупоти своєї. І разом з цим називається ще тільки «незакінченим праведником».

І тепер цілком зрозуміло, що в підсумку бракує йому поки що «однієї заповіді», тобто «заповіді любові», як пояснено. І він, звичайно ж, є незакінченим, адже обов’язково повинен закінчити 613 заповідей, що неодмінно є першим кроком на поріг довершеності.

92. І з усього сказаного добре з’ясуються для нас вже розібрані нами важкі запитання: як це зобов’язала нас Тора заповіддю любові в той час, як взагалі цією заповіддю не в нашій владі займатися і доторкатися до неї, навіть найменшим дотиком?

І тепер ти зрозумієш і побачиш, що саме про це застерігали наші мудреці: «Трудився й не знайшов – не вір». А також: «Завжди хай займається людина Торою та заповідями ло лішма, бо з ло лішма приходить до лішма» (трактат Псахім, 50). І про це також свідчить написане: «І ті, хто шукають Мене – знайдуть Мене».

93. І ось вислів мудреців: «Сказав рабі Іцхак: «Якщо скаже тобі людина: «Трудився і не знайшов», - не вір. «Не трудився і знайшов» - не вір. «Трудився і знайшов – вір». Речі ці стосуються Тори, але прості перемовини [залежать від] допомоги з небес» (трактат Меґіла, 6:2).

І ось, ми, вище, запитали про написане: «Трудився і знайшов – вір», що, на перший погляд, суперечить саме собі. Адже праця відповідає придбанню, а знахідка відповідає тому, що приходить до людини без ніякого клопоту і неочікувано. Тож мав би сказати «Трудився і купив».

Однак знай, що це слово, «знахідка», що згадується тут навмисно, - вказує на написане: «І ті, хто шукає Мене, - знайдуть Мене». І мається на увазі «знайдення лику Творця» - як наведено в Зоар, що «Не знаходять Його ніде, окрім як в Торі». Тобто, завдяки зусиллям в Торі удостоюються віднайти розкриття лику Творця.

І тому точними були мудреці в своїх словах і сказали: «Трудився і знайшов – вір». Тому що зусилля – в Торі, а «знахідка» - в розкритті лику Його управління.

І навмисно не сказали: «Трудився й удостоївся – вір», або «Трудився і придбав», бо тоді була б можливість помилитися в цих словах, як ніби поняття «удостоїтися»  або «придбати» мають на увазі придбання лиш тільки Тори. Тому й уточнили словом «знайшов», - указати, що мається на увазі дещо інше, ніж придбання Тори, тобто знайдення розкриття лику управління Творця.

94. І цим також узгоджується написане: «Не трудився і знайшов – не вір». Адже, на перший погляд, це дивно: хто той дурник, якому спаде на думку, що можна удостоїтися Тори без необхідності трудитися ради неї? Однак, через те, що слова ці ґрунтуються на вислові: «І ті, хто шукає Мене – знайдуть Мене», що означає, що будь-хто, малий чи великий, хто бажає Творця, відразу знаходить Його, бо на це вказує вислів «І ті, хто шукає Мене», - можна було б подумати, що не потрібно для цього особливих зусиль. І що навіть незначна людина, яка не готова докласти до цього жодного зусилля, - вона теж знайде Творця. Тому й застерегли наші мудреці, що не вір такому трактуванню, бо зусилля тут є необхідним, а «не трудився і знайшов – не вір».

95. І звідси зрозумій, чому іменується Тора «життям», як сказано: «Дивись, поклав Я перед тобою сьогодні життя й добро...» (Тора, Дварім, 30:15), а також: «Обери життя». А також: «Бо вони є життям для тих, хто знайшов їх» (Писання, Мішлей, 4:22).

Бо все це походить від написаного: «У світлі лику Царя - життя» (Писання, Мішлей, 16). Оскільки Творець є джерелом усього життя і всього блага, тому життя належить тим наслідкам, що зливаються зі своїм джерелом, - а це сказано про тих, хто трудився і знайшов світло обличчя Творця в Торі. Тобто, удостоїлися розкриття очей в Торі чудесним осягненням. Настільки, що удостоїлися розкриття лику, що означає осягнення істинного управління, гідного Його імені «Добрий», а звичай доброго – приносити добро.

96. І ті, хто удостоївся, вже не можуть відсторонити себе від виконання заповіді як належить, подібно до людини, котра нездатна відсторонитися від чудової насолоди, що прийшла до неї в руки. А також тікають від порушення, як той, хто тікає від пожежі, як наведено вище.

І про них сказано: «А ви, котрі злиті з Творцем Всесильним вашим, - живі ви всі сьогодні», бо любов Його приходить і впливає на них природною любов’ю по природних каналах, що вготовані людині природою створіння. Бо тепер злиті наслідки зі своїм корінням як слід. І життя ллється до них безперервно великим достатком зі свого джерела. І тому називається Тора «життям».

97. І тому попередили нас мудреці в багатьох текстах про обов'язкову умову в занятті Торою: щоб було саме «лішма». Тобто, так, щоб удостоїтися завдяки їй «життя», адже вона – «Тора життя». І для цього вона була дана нам, як сказано: «Обери життя».

А тому мусить кожна людина під час занять Торою працювати в ній, докладаючи розум свій і серце своє, щоби знайти в ній світло «лику Царя життя». Тобто, осягнення явного управління, званого «світлом лику».

І кожна людина здатна на це, як сказано: «І ті, хто шукають Мене – знайдуть Мене». А також як сказано: «Трудився і не знайшов – не вір». І нічого не бракує людині для цього, крім лише зусиль. І це те, що написано: «Кожен, хто займається Торою лішма, - Тора його стає для нього еліксиром життя». Тобто, тільки хай додасть розум свій і серце своє, щоб удостоїтися «життя», - що й означає «лішма».

98. Тепер ти побачиш, що те, про що запитали коментатори з приводу заповіді любові, сказавши, що виконати цю заповідь не в наших силах, оскільки любов не приходить через силування та примус, - це зовсім не є складним питанням, бо справа ця цілком в наших руках. Адже кожна людина може докладати зусиль в Торі, доки не спроможеться на осягнення відкритого управління Творця, як сказано мудрецями: «Трудився і знайшов – вір». І коли удостоюється відкритого управління, любов уже ллється до людини сама собою, по природних каналах.

А той, хто не вірить, що він здатен удостоїтися цього своїми зусиллями, - з будь-якої причини, - це безсумнівно означає, що він не вірить в слова наших мудреців. А уявляє собі, що недостатньо для кожної людини лише зусиль, і це суперечить сказаному: «Трудився і не знайшов – не вір». А також це всупереч словам писання, яке говорить: «І ті, хто шукають Мене – знайдуть Мене». Отже, саме «ті, хто шукають» - тобто хай то буде хто завгодно, хоч малий, хоч великий, - але ж ясно, що зусилля йому потрібне.

99. І з того, що з’ясувалося, зрозумій також сказане мудрецями: «Кожен, хто займається Торою ло лішма, його Тора стає для нього смертним зіллям». А також щодо написаного: «Істинно, Ти – Сильний, що вкривається», що Творець приховує Себе в Торі.

І ми запитали, вище: адже ми розуміємо так, що Творець прихований саме в марнотах цього світу, в тому, що за межами Тори, а не в самій Торі, адже виключно в ній, - місце розкриття.

І ще ми запитали: «Це приховання, яким Творець вкриває себе, аби шукали Його та знаходили б Його, як написано в Зоар, - все це мені навіщо?

100. І з того, що пояснено, зрозумій добре, що це приховання, яким Творець укриває себе, аби забажали Його, - означає приховання лику, яке ведеться у Творця з Його створіннями на двох рівнях: одинарне приховання і приховання всередині приховання. І каже нам Зоар, що хай не спаде тобі на думку, що Творець бажає залишитися (боронь Боже) в стані управління «прихованням лику від Своїх створінь». Просто, подібно до людини, яка навмисно приховує себе, аби її товариш шукав та знайшов би її, так і Творець, - коли поводиться зі Своїми створіннями приховуючи лик, то це лише тому, що хоче, аби створіння побажали б розкриття Його лику та знайшли б Його.

Тобто немає у створінь ніякого способу й підходу, щоб змогли вони удостоїтися світла лику Царя життя, якби Він не поводився з ними, з самого початку, приховуючи Свій лик. Таким чином, все утаєння є просто підготовкою для розкриття лику Творця, як це пояснено вище.

101. І це те, про що сказано, що Творець приховує Себе в Торі. Бо страждання та горе, які людина відчуває в час приховання лику, різні: для людини, яка має порушення та мало виконувала Тору й заповіді, - і для людини, яка примножувала Тору та добрі діяння.

Тому що перша є найбільш підготовленою до того, щоби виправдати свого Господаря, тобто подумати, що ці страждання прийшли до неї через її порушення та те, що мало вчила Тору.

У той час як друга людина, - надзвичайно важко їй виправдати свого Господаря, адже, на її думку, вона не заслужила таких важких покарань. І мало того, - бачить, що її товариші, котрі є гіршими за неї, не страждають в такій мірі, як сказано: «Лиходії, - але благоденствують у світі, здобули силу...», а також: «Даремно очищав я серце своє» (Писання, Теилім, 73:13).

І звідси побачиш, що доки людина не удостоюється управління розкриттям лику, - виходить, що Тора й заповіді, котрі вона примножувала, великою мірою обтяжують їй приховання лику. І це й є те, що написано, що Творець приховує Себе в Торі.

І дійсно, вся ця тяжкість, котру людина щонайбільше відчуває саме через Тору, є нічим іншим, як закликами, якими сама свята Тора звертається до людини і пробуджує її максимально поспішити й поквапити себе, щоб доклала суму зусиль, котрі вимагаються від неї, аби негайно удостоїти її розкриття лику з волі Творця. І добре зрозумій це.

102. І про це сказано, що «Кожен, хто вчиться ло лішма, Тора його стає йому смертним зіллям». Бо крім того, що не виходить він зі стану приховання лику до розкриття лику, - адже не спрямував розум свій, щоби працювати та удостоїтися розкриття, - а ще й Тора, вивчення якої все примножує, додає йому приховання лику в великій мірі, до того, що падає у приховання всередині приховання. А це є станом смерті, оскільки абсолютно відірваний від свого кореня. І виходить, що Тора стає йому смертним зіллям.

103. І цим роз’яснюється дві назви, що вживаються в Торі: «відкрите» і «приховане». І слід зрозуміти: прихована Тора, - навіщо мені? І чому не відкрита вся Тора?

Проте, є тут глибокий намір. Бо прихована Тора натякає на те, що Творець «приховується в Торі», як пояснено вище. І через це називається «прихованою Торою».

А відкритою називається тому, що Творець розкривається завдяки Торі.

І тому сказали кабалісти, а також наведено в молитовнику Віленського Ґаона, що порядок осягнення Тори починається з таємниці (івр. «сод»), а закінчується простим змістом (івр. «пшат»). Тобто, як сказано, завдяки бажаним зусиллям, які людина докладає з самого початку у прихованій Торі, заслуговує завдяки їй відкритої Тори, яка є простим сенсом, як добре пояснено вище. Таким чином, - починає з прихованого, званого «сод», а коли удостоюється, - завершує простим змістом, «пшат».

104. І добре з’ясувалося те, що запитували ми вище: як можна удостоїтися першої міри любові, тобто залежної любові? Оскільки стало нам відомо, що хоча немає винагороди за заповідь в цьому світі, - все ж таки досягнення винагороди за заповідь існує також і в цьому світі, і приходить воно до людини через розкриття очей в Торі. І це явне осягнення є абсолютно подібним тому, як наче отримує винагороду за заповідь негайно ж на місці. І через це відчуває чудову доброту Творця, включену в задум творіння, і суть її в тому, щоби дати благо Його створінням, як це личить добрій та широкій руці Творця. А від великого блага, котре людина осягає, проявляється між нею і Творцем чудова любов, що проливається на неї безперервно, тими ж шляхами та каналами, якими розкривається і природна любов.

105. Проте, все це приходить до людини з моменту осягнення й далі. Але всі страждання, спричинені управлінням приховання лику, які відчувала, перш ніж удостоїлася згаданого розкриття лику, хоча й не бажає пам’ятати їх, тому що «всі злочини покриє любов», все ж певно вважаються великою вадою, навіть з точки зору любові між створіннями. То годі й говорити як це щодо істинності управління Творця, адже Він – добрий і дає благо злим і добрим.

І тому слід зрозуміти, - як можна людині заслужити любов Творця в такому вигляді, щоби відчувала і знала, що Творець чинив їй завжди чудове благо, від її народження й далі, і не заподіяв їй жодного граму будь-якого зла, за все її життя й назавжди, - що є другою мірою любові?

106. І щоб зрозуміти це, нам необхідні слова наших мудреців, котрі сказали: «Хто здійснює повернення з любові, робляться його зловмисності як заслуги». Означає це, що Творець не лише прощає йому зловмисності, але кожну зловмисну дію та порушення, які вчинив, обертає Творець на заповідь.

107. І тому, після того, як удостоїлася людина світла лику в такій мірі, що кожне з порушень, яке зробила, і навіть ті, які здійснила зі злим умислом, - вони обертаються та стають їй заповіддю. А отже, з цього виходить, що людина тішиться й радіє всім відчуттям страждань та болей гірких, і турбот численних, яких зазнала за своє життя, з того часу, як піддали її двом стадіям приховання лику. Оскільки саме вони викликали й принесли їй всі ці зловмисності, котрі обернулися для неї тепер на заповіді з причини світіння лику Творця, прекрасного на диво.

І кожні горе й турбота, що зводили людину з розуму, коли терпіла невдачі й помилялася при одинарному прихованні, або ж оступалася, чинячи зловмисні дії при подвійному прихованні, - перетворюються і стають тепер для неї чинником та звичайною підготовкою до виконання заповіді, і отримання за неї великої та чудової винагороди навічно. І тому обертається для людини кожна скрута на велику радість, а будь-яке зло – на чудесне благо.

108. І це подібно до історії, котру розповідають в світі про єврея, який був вірною людиною в домі одного господаря, і пан любив його, як свою душу. І одного разу сталося, що пан поїхав собі в дорогу, і залишив свої справи в руках свого заступника. А чоловік цей був ненависником (народу) Ізраїлю. Що зробив? Взяв єврея і дав йому п’ять ударів прилюдно, на очах у всіх, аби добряче принизити його. І коли повернувся господар, пішов до нього єврей і розповів йому все, що з ним сталося. І дуже розгнівався той, і покликав заступника, і наказав тому негайно дати євреєві в руки 1000 дукатів за кожен з ударів, які той завдав йому.

Узяв їх єврей і повернувся додому. Знайшла його дружина, - а він плаче. Спитала його, дуже стривожившись: «Що сталося в тебе з паном?» Розповів їй. Сказала йому: «Якщо так, то чому ж ти плачеш?». Сказав він їй: «Плачу я тому, що той завдав мені лиш тільки п’ять ударів. Ах, яки він дав мені хоча б десять ударів, то було б у мене нині десять тисяч дукатів».

109. Отже, побачив ти наявно, що після того, як заслужила людина прощення гріхів так, що зловмисності стали їй як заслуги, тоді удостоюється також увійти з Творцем у стан любові на рівні другої міри, коли улюблений не заподіяв тому, хто його любить за все його життя ніякого зла, ба навіть тіні зла, а приносив йому все більше численних та чудових благ, з його народження та завжди. Так, що повернення з любові та перетворення зловмисностей на заслуги відбуваються одночасно, як і говорять мудреці.

110. І до цих пір роз’яснили ми лише залежну любов у двох її мірах. Отже все ще потрібно зрозуміти, - як удостоюється людина прийти зі своїм Господарем до двох мір незалежної любові?

І в цьому питанні маємо добре зрозуміти слова мудреців, написані в трактаті Кідушін (40:2): «Сказали вчителі наші: «Нехай завжди бачить себе людина, ніби вона є наполовину винною, а наполовину – виправданою. Виконала одну заповідь – щасливою є вона, бо схилила себе до виправдання. Здійснила один злочин – горе їй, бо схилила себе до звинувачення, як сказано: «І один грішник...»

Рабі Ельазар, син рабі Шимона, каже: «Оскільки весь світ судиться за більшістю його, і індивідуум судиться за більшістю його, отже, виконав одну заповідь – щасливий він, що схилив себе і весь світ до виправдання, скоїв один злочин, - горе йому, бо схилив себе і весь світ до звинувачення, як сказано: «І один грішник...» Через гріх індивідуума, який зробив це, втратив він сам і весь світ багато блага».

111. І на перший погляд, слова ці є трудними й складними, від початку й до кінця. Адже говорить, що той, хто виконує одну заповідь, відразу ж схиляє чашу терезів до виправдання, бо судиться за більшістю. Хіба не сказано це лише про тих, які наполовину винні та наполовину виправдані, про що рабі Ельазар, син рабі Шимона, не говорить зовсім? А головне залишається неясним.

І Раші пояснив його слова, що ґрунтуються на тому, що сказав тана кама: «Завжди хай бачить себе людина так, ніби є наполовину винною, а наполовину виправданою». А рабі Ельазар додає: щоби бачила також і весь світ так, - ніби вони є наполовину винними, і наполовину – виправданими. Однак, головне залишається неясним. І ще, - навіщо змінив слова, і чому не говорить так, як висловився тана кама, якщо сенс один?

112. А більш за все неясна сама суть справи: те, що людина бачитиме себе, ніби вона лише наполовину є винною. І це дивно: якщо людина знає свої численні гріхи, то буде брехати собі, що в неї «половина на половину»? Але ж Тора сказала: «Від слова неправди віддалися».

І ще: адже написано ясно – «І один грішник занапастить багато блага». Тобто через одне порушення схиляє себе і весь цілісінький світ до звинувачення. Отже, те, що говориться,  - це про справжню реальність, а не про якусь оманливу фантазію, в якій людина повинна уявляти себе і світ.

113. А також дивно: чи можливо таке, щоби в кожному з поколінь не було багатьох людей, які виконують хоч одну заповідь? То як світ – чи схиляється до виправдання? Адже стан взагалі не змінюється, а світ діє за своїм звичаєм. Однак, необхідне тут додаткове поглиблення, бо ці слова з поверхневого погляду ніяк неможливо зрозуміти.

Отже, дійсно, берайта зовсім не говорить про людину, яка сама знає, що гріхи її численні, - аби навчити її брехати, що вона «половина на половину», а також спокусити її тим, що бракує їй лиш тільки однієї заповіді. Адже таке зовсім не в звичаї мудреців.

А говорить берайта про людину, яка відчуває та уявляє себе, що вона є повністю закінченим праведником, і бачить себе у повній досконалості. І це тому, що вона вже удостоїлася першого ступеня любові через розкриття очей в Торі, коли «Той, хто знає таємне свідчить про неї, що не повернеться більше до глупства свого», як сказано вище.

І про неї говорить «тана» (мудрець періоду Мішни), і пояснює їй шляхи її та доводить їй, що вона все ще є не праведником, а «середнім», що означає: наполовину винна і наполовину виправдана. І це тому, що поки що бракує їй «однієї заповіді» з 613 заповідей, що в Торі, і це – заповідь любові. Адже все свідоцтво «Того, хто знає таємне, що не згрішить більше», - воно є лише ясністю, з якою вона розуміє велику втрату від порушення. Що визначається, як «трепет перед покаранням» тому й називається «поверненням з трепоту», як ми детально пояснили це вище.

114. Також з’ясувалося вище, що цей ступінь повернення з трепоту поки що виправляє людину лише з моменту повернення й далі. Однак усе горе й страждання, які терпіла перш ніж удостоїлася розкриття лику, залишаються як і були, - без усякого виправлення. Також і порушення, які зробила, не виправилися в неї повністю, а залишаються в категорії помилок, як детально пояснили ми це вище.

115. І тому говорить тана кама, щоби така людина, якій все ще бракує «однієї заповіді», бачила себе «ніби вона є наполовину винною й наполовину виправданою». Тобто, щоб уявляла собі, що той момент, коли вона заслужила повернення, знаходиться посередині її життя. Таким чином, вона є «винною наполовину». Адже та половина років своїх, які прожила перш ніж зробила повернення, - за ті роки вона, певно, є винною, оскільки повернення з трепоту не виправляє їх.  

А також виходить, що вона «наполовину виправдана», тобто з середини свого життя, з моменту, коли удостоїлася повернення, й далі, - вона, звичайно ж, виправдана, оскільки впевнена, що не згрішить більше. Таким чином, в першу половину своїх років вона є винною, а в останню половину своїх років вона є виправданою.

116. І сказав їй, людині, тана, - щоб думала про себе так, що коли виконала «одну заповідь», тобто ту заповідь, якої бракувало їй з числа 613-ти, - щаслива вона тим, що схилила себе до виправдання. Бо той, хто удостоюється заповіді любові, - тобто завдяки поверненню з любові заслуговує, що і зловмисності обернулися йому на заслуги, - тоді й усе горе та печаль, які відчував, скільки жив, перш ніж удостоївся повернення, перетворюються для нього на нескінченні чудові насолоди, - до того, що сам шкодує про те, що не страждав від них у багато разів більше. Як у притчі про господаря та улюбленого ним єврея.

Саме це є тим, що називається «схиленням на чашу виправдання». Адже всі його почуття щодо всіх помилок та зловмисностей обернулися йому на «заслуги». А отже це – схилення на «чашу заслуг», коли вся чаша, наповнена провинами, перетворилася й зробилася чашею, повною заслуг. І це перетворення називається мовою мудреців «схиленням».

117. І ще говорить тана та попереджає його, що доки він – «середній» і не удостоївся «однієї заповіді», якої бракує йому з 613-ти, - нехай не вірить у себе до дня смерті своєї. І хай не дасть собі спертися також на свідоцтво «Того, хто знає таємне, що не повернеться більше до глупства свого». Бо ще може він схибити, прийти до порушення.

І тому нехай думає про себе: якщо скоїв одне порушення, - горе йому, що схилив себе до винності. Бо тоді втрачено буде негайно все його чудове осягнення в Торі, і все розкриття лику, якого удостоївся, і повернеться до стану приховання лику. І виходить, що схилить себе до винності, бо втрачені будуть всі заслуги та благо, навіть з останньої половини його років. І про це наводить йому тана доказ з написаного: «І один грішник занапастить багато блага».

118. А тепер зрозумій доповнення, яке додає рабі Ельазар, син рабі Шимона до слів, які сказав тана кама. Також і те, чому не наводить вислів «наполовину винний і наполовину виправданий», як тана кама. Бо тана кама говорить про другу та третю міри любові, як пояснено вище, п.70. А рабі Ельазар, син рабі Шимона, говорить, однак, про четверту міру любові, яка є любов’ю вічною, тобто розкриття лику Творця в його істинному вигляді, у властивості «добрий і такий, що приносить благо злим і добрим».

119. І з’ясувалося там, що неможливо удостоїтися четвертої міри інакше, як тільки тоді, коли він відає достеменно і визнає, і знає всі справи улюбленого, - як той поводиться з усіма іншими, - і нічого від нього не приховано. І тому навіть великої заслуги, якої людина удостоїлася – схилити себе до виправдання, все ще недостатньо їй, щоб удостоїтися довершеної любові, тобто четвертої міри. Бо зараз бачить велич Творця в Його властивості «добрий, що приносить благо злим і добрим», висновуючи це лиш тільки з Його управління по відношенню до самої себе.

Однак, ще не відає, як Творець управляє, в цій піднесеній та чудовій формі, іншими створіннями світу. І з’ясувалося вище, що доки людина не знає всіх справ Улюбленого з іншими, - так, щоб жодної з них не бракувало, - доти любов не є вічною. І тому вона зобов’язана схилити також і весь світ до виправдання. І лише тоді розкривається їй вічна любов.

120. І це те, що говорить рабі Ельазар, син рабі Шимона: «Оскільки весь світ судиться за його більшістю...» А оскільки говорить про весь світ, не може сказати про всіх людей, як тана кама, що побачить їх, ніби вони наполовину винні й наполовину виправдані. Адже цей рівень людина дістає лише тоді, коли удостоюється розкриття лику і повернення з трепоту.  То як це може бути сказано про всіх у світі тоді, коли вони не удостоїлися такого повернення? І тому мусить лише сказати, що світ судиться за його більшістю й індивідуум судиться за його більшістю.

Пояснення: адже можна подумати, що людина заслуговує стадії завершеного праведника лише тоді, коли немає в неї жодного порушення і не грішила ніколи. А ті, хто оступилися в гріхах та зловмисностях, вже непридатні до того, щоб удостоїтися рівня довершених праведників. Тому вчить нас рабі Ельазар, син рабі Шимона, що це не так, а світ судиться за більшістю і так само – індивідуум.

Тобто, після того, як вийшов зі стану «середнього», іншими словами, після того, як здійснив повернення з трепоту, - тоді відразу ж удостоюється 613 заповідей і називається «середнім». А це означає, що половину життя свого він винний, а половину життя свого він  виправданий. І от після цього, щойно додає одну заповідь, тобто заповідь  любові, - визначається, що він здебільшого виправданий та схиляє все до виправдання. Інакше кажучи, чаша злочинів також обертається на заслуги.

Так, що навіть якщо має він повну чашу гріхів та зловмисних дій, обертаються всі вони на заслуги. І, безперечно, подібний він до того, хто ніколи не грішив, і вважається закінченим праведником. І про це мовиться, що світ, а також індивідуум судяться за більшістю. Тобто, злочини, які скоїв до повернення, зовсім не беруться в розрахунок, бо обернулися на заслуги. Так, що навіть закінчені грішники, після того як удостоїлися повернення з любові, вважаються закінченими праведниками.

121. І тому каже: якщо індивідуум виконав «одну заповідь», тобто, після повернення з трепоту, коли бракує йому лише «однієї заповіді», - щасливий, що схилив себе і весь світ до виправдання».

Тобто не лише те, що удостоюється завдяки поверненню з любові, яке здійснив, схилити себе до виправдання, - як казав тана кама, - але до того ж виходить, що удостоюється також схилити весь світ до виправдання.

Це означає, що заслуговує піднестися в чудових осягненнях в святій Торі до того, що відкривається йому, що фінал усіх мешканців світу – удостоїтися повернення з любові. Тоді й щодо них розкриєш і побачиш все те дивне управління, яке осягнув для себе, і вони теж звернуті всі до виправлення. І тоді «згинуть гріхи з землі, - і грішників більше немає».

І хоча  самі мешканці світу ще не заслужили навіть повернення з трепоту, - все ж таки, після того, як цей індивідуум осягає, що вони мають отримати переваження на сторону виправдання, осягненням ясним та абсолютним, - це схоже на стан «Світ свій побачиш за життя свого», а це сказано про того, хто робить повернення з трепоту. І ми сказали, що переймається й насолоджується цим як наче вже щойно осягнув це, оскільки «Усе, що має бути стягненим, подібне до вже стягнутого».

Так само й тут, зараховується тому індивідууму, який осягає повернення всього світу, - буквально немов би всі вже заслужили й прийшли до повернення з любові. І схилив кожен з них свої провини на сторону виправдання, так, що цього йому повністю досить для того, аби знати справи Творця з кожним з мешканців світу.

І це те, що каже рабі Ельазар, син рабі Шимона: «Щасливий, що схилив себе і весь світ до виправдання». І з цього моменту знає всі шляхи управління Творця щодо кожного зі створінь, в стані істинного розкриття лику, тобто, що Він «добрий і дарує благо злим і добрим». А оскільки знає це, отже, удостоївся четвертої міри любові, яка є любов’ю вічною, як пояснено вище.

А до того ж рабі Ельазар, син рабі Шимона, як і тана кама, також попереджає, що навіть після того, як удостоївся схилити і весь світ до виправдання, при всьому цьому, - хай не вірить у себе до дня смерті своєї. І якщо (боронь Боже) схибить в одному порушенні, будуть втрачені негайно всі його осягнення й чудові блага. Як сказано вище в словах тана кама: «І один грішник занапастить багато блага».

І ось, з’ясувалася розбіжність між тана кама і рабі Ельазаром сином рабі Шимона:

- що оскільки тана кама говорить тільки про другу та третю міри любові, тому не згадує про схилення всього світу;

- однак рабі Ельазар, син рабі Шимона, говорить про четверту міру любові, яку не можна уявити інакше, як осягнувши схилення всього світу на бік виправдання, як це пояснено.

Однак все ще слід зрозуміти: чим заслуговують цього дивного осягнення, - схилити весь світ до виправдання?

122. І потрібно нам тут зрозуміти слова мудреців: «У час, коли суспільство перебуває в біді, хай не скаже людина: «Піду додому, і їстиму й питиму, і мир тобі, душе моя». А якщо хтось робить так, про нього писання говорить: «А ось – веселощі й радість! Забивай худобу та ріж вівці, їж м’ясо та пий вино, їжте й пийте, бо завтра помремо!» (трактат Тааніт, 11:1).

Що написано після цього: «І відкрито було слуху моєму Творцем Воїнств: не буде прощено вам гріх цей, доки не помрете». До цих пір – міра середніх. Але щодо властивості грішників що написано: «Приходьте, візьму вина й нап’ємося хмелю, і буде такий самий день і завтра». Що написано після цього: «Праведник пропав, і немає нікого, хто взяв би до серця, що через зло гине праведник. А хай би людина горювала разом з загалом... і удостоюється й бачить розраду загалу».

123. І на перший погляд, не мають ці слова жодного зв’язку, адже хоче навести з написаного доказ, що людина зобов’язана горювати разом з суспільством. А якщо так, - навіщо нам розділяти й розрізняти тут між властивістю середніх та властивістю грішників?

І ще: що це за уточнювальний зворот: «властивість» середніх і «властивість» грішників? І чому не говорить «середні» та «грішники», - адже властивості навіщо мені?

І ще: звідки висновується, що писання говорить як про гріх, коли хтось не горює з суспільством?

І ще: адже ми не бачимо ніякого покарання стосовно властивості грішників, а лише написано: «Праведник пропав, і немає нікого, хто взяв би до серця...» І якщо грішники згрішили, то праведник що такого зробив, що буде покараний? І яке діло грішникам, якщо праведник помер?

124. Однак знай, що ці властивості, - середніх, грішників та праведників, які згадують в цій берайті, - належать не окремим людям, а всі три містяться в кожному з людей у світі. Бо в кожній людині слід розрізняти три вищезгаданих властивості.

Оскільки, коли для людини лик Творця прихований, тобто ще до того, ніж удостоїлася навіть повернення з трепоту, це визначається, що тоді вона належить до властивості грішників.

А потім, якщо удостоюється повернення з трепоту, визначається, що належить до властивості середніх, як згадано вище.

А потім, якщо заслужить також повернення з любові, в її четвертій мірі, тобто вічній любові,  - визначається людина, як завершений праведник.

І тому не сказали просто «середні» та «праведники», а «властивість середніх» і «властивість праведників», як пояснено.

125. І ще слід пам’ятати, що неможливо удостоїтися зазначеної четвертої міри любові, якщо не удостоїться спочатку досягти стадії розкриття лику, яке має відбутися для всього світу. І в цьому людина здатна схилити також увесь світ до виправдання, згідно зі сказаним рабі Ельазаром, сином рабі Шимона.

І вже з’ясувалося, що розкриття лику зобов’язане перетворити будь-яке горе й печаль, що з’явилися в період приховання лику, та зробити їх чудовими насолодами. Настільки, щоби шкодував потім про малість страждань, які терпів, як це добре пояснено вище.

А оскільки це так, слід запитати: людина, коли вона схиляє до виправдання себе, - вона, певно, пам’ятає все горе та  болі, які були в неї в час приховання лику. Тому існує стан, коли всі вони обертаються для неї на чудові насолоди, як сказано вище.

Але коли вона схиляє до виправдання весь світ, - звідки вона знає міру страждань та болей, які терплять всі створіння в світі, щоби зрозуміти їх: як саме вони схиляються до виправдання, - чи у той же спосіб, як ми пояснювали вище про людину, котра схиляє себе саму?  

І для того, щоб не було недоліку у виправданні всього світу, коли буде людина готовою схилити їх до виправдання, - не має вона ніякого іншого способу, окрім як знайти, як самій завжди горювати горем загалу, точно так, як горює з власного нещастя. Бо тоді вже буде чаша провини всього людства готова в її нутрі, як і власна чаша провини. Так, що коли заслужить схилити себе до виправдання, зможе також схилити весь світ на чашу виправдання, і удостоїться властивості завершеного праведника.

126. І з того, що пояснено, належним чином зрозумілі слова берайти, що коли людина не горює разом з суспільством, виходить, що навіть в час, коли удостоїться повернення з трепоту, - що є властивістю середнього, - каже про неї писання і говорить за неї: «А ось – веселощі й радість...»

Означає це, що людина, котра удостоїлася благословення «світ свій побачиш за життя свого», і бачить всю свою винагороду за заповідь, що вготована для прийдешнього світу, вона, звичайно ж, «сповнена веселощів і радості». І тоді каже собі: «Забивай худобу та ріж вівці, їж м’ясо та пий вино, їжте й пийте, бо завтра помремо». Тобто людина сповнена великої радості через винагороду, гарантовану їй у світі прийдешньому. І це те, що говорить з великою радістю: «бо завтра помремо і після смерті моєї справлю своє життя майбутнього світу з Досконалого».

Однак, що написано після цього: «І відкрито було слуху моєму Творцем Воїнств: не буде прощено вам гріх цей, доки не помрете». Тобто, писання вказує людині на помилки, що є в неї, бо, як з’ясовується, той, хто робить повернення з трепоту, зловмисності обертаються йому лише на помилки. А якщо так, оскільки не може заслужити повернення з любові, - а тоді зловмисності перетворилися б для людини на заслуги, - то, безсумнівно, її помилкам не буде ніякої спокути за життя. І як може радіти життю в майбутньому світі? І це те, що написано: «не буде прощено вам гріх цей», - тобто, помилки, - поки не помрете, отже, перш ніж помре вона, а значить, позбавлена вона прощення.

127. І ще говорить берайта: це – «властивість середніх». Тобто, цей текст говорить, починаючи з моменту, коли здійснила людина повернення з трепоту, і далі, - а в цей період називається «середнім». «Але про властивість грішників що написано?» - у сенсі, що вийде з того часу, коли була занурена у приховання лику, те, що називалося тоді «властивістю грішників».

І з’ясувалося, що повернення з трепоту не виправляє те, що було з нею до того, як здійснила повернення. І тому наводить про них берайта інший вислів: «Приходьте, візьму вина й нап’ємося хмелю, і буде такий самий день і завтра». Означає це, що ті дні й роки, які пройшли для людини з часу приховання лику, - коли не виправила ще те, що називалося «властивістю грішників», - не бажають, щоб вона померла, бо не буде їм після смерті ніякої частки в майбутньому світі, оскільки вони є мірою грішників.

І тому в час, коли властивість середніх в людині радіє й тріумфує, - «бо завтра помремо» - і удостоїться вона життя майбутнього світу, разом з тим, властивість грішників, що в ній, не говорить цього, а каже: «І буде такий самий день і завтра». Тобто бажає радіти й жити в цьому світі повік, бо немає їй поки що ніякої частки в майбутньому світі, адже не виправила її людина, як пояснено вище, - тому немає їй іншого виправлення, як лише через повернення з любові.

128.  І це те, чим закінчує берайта: що написано після цього? – «праведник пропав». Тобто стадія довершеного праведника, якої повинна удостоїтися ця людина, пропала в неї. «І немає нікого, хто взяв би до серця, що через зло гине праведник». А це через те, що «середній» не намагався горювати разом з суспільством, і не може удостоїтися через це повернення з любові, яке перетворює зловмисності на заслуги, а зло – на чудові насолоди. А всі помилки й біди, котрі терпіла людина, перш ніж удостоїлася повернення з трепоту, - вони все ще в силі, з погляду «властивості грішників», котрі почуваються зле від управління Творця. І через те зло, яке вони все ще відчувають, не може людина удостоїтися та стати завершеним праведником.

І це те, що написано: «і немає нікого, хто взяв би до серця», тобто, та людина не приймає до серця, «що через зло», тобто те «зло», яке поки що відчуває в управлінні Творця, з минулого часу, - «загинув праведник». Тобто, пропала в людини властивість праведника. І помре, і піде зі світу тільки лише в стані середнього, як пояснено. І все це означає, що той, хто не намагається тужити разом з суспільством, не удостоюється і не бачить розради суспільства. Бо не зможе схилити їх на бік виправдання і побачити їхню втіху, як пояснено. І тому ніколи не удостоїться властивості праведника.

129. Отже, з усього сказаного досі ми удостоїлися дізнатися, що не знайдеш жодного «народженого жінкою», в якому не реалізувалося б трьох вищезазначених  властивостей, якими є: властивість грішників, властивість середніх, і властивість праведників. І називаються вони в оригіналі «мідот» - міри, оскільки походять вони від різних мір осягнення управління Творця. І як сказали мудреці: «Тією мірою, якою міряє людина, - відміряють їй» (трактат Сота, 8). Тому що ті, хто осягає міру Його управління в стані приховання лику, визначаються мірою грішників. Або «незакінчених грішників», зі сторони одинарного приховання, або – «закінчених грішників», коли це зі сторони подвійного приховання.

І через те, що на їхню думку та за їхнім відчуттям, світ керується недобрим управлінням, - тобто так само, як вони «проявляють себе грішниками» тим, що отримують від управління Творця страждання та болі, і весь день відчувають лише зло, - то вони «грішать» ще більше, тим, що думають, що всі мешканці світу управляються як і вони, недобрим управлінням.

І тому ті, хто осягає управління зі сторони приховання лику, називаються ім’ям «грішники». І зрозумій це, бо з глибин відчуття їхнього розкривається в них це ім’я. І залежить це від розуміння серця, і не важливі зовсім слова, і не важлива думка, що виправдовує управління Творця, коли вона суперечать відчуттю всіх органів та почуттів, котрі не вміють самі брехати з примусу, як вона.

І тому ті, хто перебувають в цій мірі осягнення вищого управління, розглядаються як такі, що схилили себе і весь світ у бік провини, як сказано вище в словах рабі Ельазара, сина рабі Шимона. І це з вищезазначеної причини, оскільки вони уявляють собі, що управління всіма мешканцями світу здійснюється, як і ними самими, управлінням недобрим, - не таким, як пасувало б Його імені: «Добрий і такий, що дає благо злим і добрим».

130. А ті, хто удостоюється осягти й відчути управління Творця у вигляді розкриття лику на його першому ступені, званому «повернення з трепоту», визначаються мірою «середні». Тому що почуття їхні діляться на дві частини, звані «дві шальки терезів». Бо тепер, коли удостоїлися розкриття лику в плані «Світ свій побачиш за життя свого», - отже, осягли вже, принаймні з цього моменту й далі, добре управління Творця, - як і личить Його доброму імені. Тому й є в них «чаша виправдання».

Однак всі біди й гіркі страждання, які добре закарбувалися в їхніх почуттях, з усіх тих днів та років, коли відчували «управління прихованням лику», тобто з минулого, перш ніж удостоїлися повернення, - все це залишається в силі й називається «чашею провини».

І оскільки є в них дві ці чаші, налаштовані одна проти одної так, що з моменту їхнього повернення й далі попереду них розташована й залишається в силі чаша провини. А з моменту їхнього повернення і назад, позаду них, розташована й гарантована їм чаша виправдання. Таким чином, час повернення знаходиться у них «бейн» (між) провиною і «бейн» (між) виправданням. І тому називаються «бейнонім» (середніми).

131. А ті, хто заслужив розкриття лику на другому ступені, що зветься «поверненням з любові», коли зловмисності робляться для них як заслуги, - визначається це, що вони схилили вищезгадану «чашу провини» до «чаші виправдання».

Тобто, все горе та страждання, які висічені на кістках їхніх в той час, коли перебували під управлінням прихованням лику, переважені тепер і перетворилися на «чашу виправдання», бо будь-яке горе й печаль обертається на чудову нескінченну насолоду. І називаються тепер «праведниками» в ім’я того, що виправдовують управління Творця.

132. І потрібно знати, що згадана «міра» - властивість середніх, ведеться також і в той час, коли людина перебуває навіть під управлінням в прихованні лику. Бо завдяки додатковим старанням у вірі в винагороду та покарання розкривається їм світло великої впевненості в Творці. І удостоюються на певний термін ступеню розкриття лику Творця в мірі середніх. Але недолік в тому, що не можуть вони встояти в своїх властивостях, щоб залишитися так на постійно. Бо залишитися у сталості можна лише завдяки поверненню з трепоту, як зазначено вище.

133. Також слід знати, що в сказаному нами про те, що свобода вибору існує лише під час приховання лику, - не мається на увазі, що після того, як удостоївся управління розкриттям лику, немає в нього більше ніяких турбот та зусиль в заняттях Торою та заповідями. А навпаки, основна робота в Торі та заповідях як належить, починається після того, як удостоїлася людина повернення з любові. Бо лише тоді можна їй займатися Торою та заповідями в любові й трепоті, як заповідано нам. «І створено світ лиш тільки для закінчених праведників» (трактат Брахот, 61).

І подібно це до царя, який забажав обрати для себе всіх тих, хто любить його, хто є найвірніший йому, з усієї країни, і ввести їх до служіння собі в приміщеннях свого палацу. Зробив таке: дав відкритий наказ по країні, щоб кожен, хто бажає, великий чи малий, прийшов би до нього займатися внутрішніми роботами в його палаці. Але поставив зі служителів своїх численних охоронців на вході до палацу й на всіх шляхах, що ведуть до його чертогів. І наказав їм хитрістю вводити в оману всіх, хто наближається до його палацу та збивати їх зі шляху, що веде до нього.

І зрозуміло, що всі мешканці країни побігли до палацу царя. Проте, були відсторонені хитрістю спритних охоронців. Але багато хто подолали їх, так що аж вдалося їм наблизитися до входу в палац. Однак же ті, що при вході, були стражниками надзвичайно ревними, і того, хто наближався до входу, відволікали і відсторонювали з великим завзяттям, доки той не повертався туди, звідки прийшов.

І так знову приходили й поверталися, і знову зміцнювалися, і знову – і приходили, і поверталися. І так повторювали знову й знову багато днів, роками, аж поки втомилися більше намагатися. І лише найгероїчніші з них, яким міра їхнього терпіння допомогла, перемогли тих стражників, та розчинивши вхід, удостоїлися відразу зустріти царя, який призначив кожного до служби, яка тому підходила.

І зрозуміло, що відтоді й далі не було в них більше справ з тими стражниками, які збивали та відштовхували їх і робили гірким життя їхнє кілька днів і років, туди й назад при вході. Тому що удостоїлися працювати й служити перед пишнотою світла лику царя у внутрішніх приміщеннях його палацу.

Так само і в роботі завершених праведників: вибір, який ведеться в період приховання лику, звичайно ж, не існує більше з того часу, як розчинили вхід в осягнення явного управління. Однак, в основному роботу Творця розпочинають на стадії розкриття лику, і тоді починають крокувати по численних щаблях «сходів, встановлених на землі, вершина яких сягає небес», як написано: «А праведники йтимуть від успіху до успіху». І як сказали мудреці, що «Кожен з праведників заздрить силі (букв. «обпікається об «хупу»-екран) товариша свого», і роботи ці готують їх до волі Творця, аби в них здійснився Його задум творіння, яким є «аби насолодити створіння» Його доброю й широкою рукою.

134. І бажано знати цей вищий закон, що не має розкриття ніде більше, крім як там, де було приховання. Як і в справах цього світу, де відсутність передує існуванню, адже проростання пшениці розкривається лише там, де вона була посіяна й розклалася.

Так само й у вищих речах: приховання та розкриття співвідносяться як ґніт і світло, що тримається за нього. Бо кожне приховання, після того, як виправлене, - розкривається завдяки ньому світло, що належить до виду цього приховання. І світло, що розкривається, тримається за нього, як вогонь тримається ґніту. І пам’ятай це на всіх своїх шляхах.

135. Разом з цим зрозумій сказане мудрецями, що вся Тора – це імена Творця. І на перший погляд, це дивно, бо знайшли ми багато грубих слів, як, наприклад, імена лиходіїв: фараон і Біл’ам, та подібні до них, а також «заборонені речі» і «скверна», і жорстокі прокляття у «двох осудженнях», і таке інше. То як можна зрозуміти, щоби всі вони були іменами Творця?

136. І щоби зрозуміти це, потрібно знати, що наші шляхи – не Його шляхи. Бо наші шляхи – прийти від недосконалого до досконалості, а Його шляхом приходять до нас всі розкриття, від досконалості до недосконалого. Адже спочатку утворюється і з’являється перед Ним закінчена довершеність, і ця довершеність спускається від лику Його і поширюється, скорочення за скороченням, через багато ступенів, аж поки приходить до останнього, найбільш скороченого, рівня, який відповідає нашому матеріальному світові. І тоді розкривається нам тут, в цьому світі.

137. І зі сказаного урозумій і знай, що свята Тора, висоті достойності якої немає межі, - не створена і не з’явилася перед Ним відразу ж, такою, якою постає нам тут, у цьому світі; адже відомо, що «Тора і Творець єдині», а в Торі цього світу це зовсім не помітно.

І більш того, - тому, хто займається нею ло лішма, робиться його Тора смертним зіллям. Але, як сказано вище, спочатку, коли утворена була перед Ним, то створилася й з’явилася в повній досконалості, тобто в стані «Тора і Творець єдині», буквально. І це те, що називається «Торою світу Ацилут», як наведено у передмові до Тікуней Зоар, що «Він і світла Його, і келім Його – єдине».

А потім спустилася від лику Його і скоротилася поетапно, багатьма скороченнями, доки не була дана на Синаї, коли була написана такою, як постає нам тут, в цьому світі, у своєму облаченні в грубі вбрання матеріального світу.

138. Однак знай, що хоча відстань між вбранням Тори, що в цьому світі, та її шатами, що в світі Ацилут, є незмірною, - разом з тим сама Тора, тобто те світло, що всередині облачень, - є повністю незмінним, як в Торі світу Ацилут, так і в Торі цього світу, за принципом написаного: «Я, Творець, не змінився» (Пророки, Малахі, 3:6).

І більш того, ці грубі вбрання, що в нашій Торі світу Асія, анітрохи не є менш цінними щодо світла, яке облачається в неї, а навпаки, їхня цінність набагато і незмірно перевищує, з точки зору їхнього кінцевого виправлення, усі її чисті вбрання, що в вищих світах.

І це тому, що приховання є причиною розкриття. Бо приховання, після виправлення його в час розкриття, проявляється, як ґніт проявляється в світлі, що тримається за нього. І що більшим є приховання, то, природно, більше світло розкриється в ньому і триматиметься за нього в час його виправлення.

Таким чином, всі ці грубі вбрання, в які Тора зодяглася в цьому світі, є анітрохи не менш цінними, ніж світло, що облачається в неї, а ще й навпаки, - як це пояснено.

139. І так переміг Моше ангелів своїм твердженням: «Хіба є серед вас заздрість? Є серед вас зле начало?» (трактат Шабат, 89:1). Тобто, як пояснено, більше приховання  розкриває більше світло. І показав їм, що за допомогою чистих убрань,  в які зодягається Тора в світі ангелів, не зможуть розкритися найбільші світла, так, як це можливо в облаченнях цього світу.

140. Отже, з’ясувалося, що немає (боронь Боже) ніякої відмінності, ані в чому, між Торою світу Ацилут, де «Тора і Творець – єдині», і Торою, що в цьому світі. А вся відмінність лише у вбраннях. Оскільки вбрання, що в цьому світі, вони вкривають Творця та приховують Його.

І знай, що по імені Його облачення в Торі, Він називається ім’ям «Вчитель» (івр. «море»), аби повідомити тобі, що навіть під час приховання лику, і навіть в стані подвійного приховання, Творець перебуває в Торі та зодягнений в неї, бо Він – «Вчитель», а вона – «Вчення» (івр. «тора»).

Але грубі вбрання Тори, що перед нашими очима – вони як крила, що покривають і приховують Вчителя, котрий вдягнений та приховується в них. Однак, коли удостоюється людина розкриття лику поверненням з любові в четвертій властивості, мовиться про неї: «І не буде приховуватися більше Вчитель твій, і очі твої бачитимуть Вчителя твого» (Пророки, Ішайягу, 30:20). Бо відтоді й далі вбрання Тори не прикривають і не приховують більше «Вчителя», і розкриється людині навіки, що «Тора і Творець – єдині».

141. І з цього зрозумій слова мудреців про написане в Єрусалимському Талмуді: «Мене залиште, а Тори Моєї дотримуйтесь», і це означає: «Добре, якби Мене залишили, а Тори моєї дотримувались би, - світло, що в ній, повертає їх до добра». Що на перший погляд є дивним. Проте, мають вони на  увазі, що люди постили й виснажували себе, аби знайти розкриття лику Творця, як сказано: «Близькості Всесильного жадатимуть» (Пророки, Ішайягу, 58:2). Тож говорить їм написане, від імені Творця, кажучи їм: «Добре, якби залишили ви Мене», бо всі ваші зусилля марні й не приносять користі, тому що Я не перебуваю в жодному іншому місці, крім Тори. Тому дотримуйтесь Тори і там шукайте Мене. І світло, що в ній, поверне вас до добра, і знайдете Мене», як пояснено в сказаному: «І ті, хто шукає Мене – знайдуть Мене».

142. А тепер можна прояснити суть науки кабала в певній мірі, так, щоби вистачило для вірного уявлення характеру цієї науки, аби не вводити себе в оману помилковими уявленнями, які маси вигадують собі у великій кількості.

І потрібно, щоб ти знав, що свята Тора поділяється на чотири складові частини, які охоплюють всю реальність:

- бо три частини вирізняються у всій дійсності цього світу, і звуться: світ, рік, душа;

- а четверта складова частина – це шляхи існування цих трьох частин дійсності, тобто їхнє живлення, управління і все, що з ними відбувається.

143. Це означає, що:

а) зовнішня сторона реальності, - як небеса і небесні склепіння, і земля, і моря й подібне, згадані в святій Торі, - все це називається «світ»;

б) а внутрішня сторона реальності, - тобто людина і худоба, і звір, і птах за видами їхніми тощо, що наводяться в Торі, котрі існують у вищезазначених місцях, званих «зовнішньою стороною» - вона зветься на ймення «душа»;

в) а розвиток реальності в поколіннях – (звуться) причиною й наслідком. Наприклад, розвиток глав поколінь від Адама а-Рішона до Єшуа і Калева, які прийшли в землю Ісраелю, наведених в Торі, причому батько визначається як «причина» синові своєму, який «спричинений» ним. І ось, цей феномен розвитку деталей реальності вказаним шляхом причини й наслідку, іменується «рік»;

г) а всі шляхи існування всієї реальності, як у її зазначених, зовнішньому і внутрішньому, видах, за всіма способами їх управління і того, що з ними відбувається, наведеними в Торі, - іменуються «існуванням реальності».

144. І знай, що чотири світи, звані в науці кабала: Ацилут, Брія, Єцира, Асія, коли спускалися вниз і утворювалися, - утворилися вони один з одного за принципом «печатка та відбиток». Тобто, як усе, що написано на печатці, неодмінно проявляється й існує в її відбитку, - не менше й не більше.

Так було в поширенні вниз світів. У такий спосіб, що всі чотири складові частини, котрими є світ, рік, душа та їхнє існування, які були в світі Ацилут, - усі вони вийшли і відбилися й проявилися, у тому ж вигляді, також і в світі Брія. І так само – зі світу Брія у світ Єцира, - до світу Асія.

Так, що всі три складові тієї реальності, що перед нами, звані світ, рік, душа, з усіма шляхами їхнього існування, налаштованими нам перед очима тут, в цьому світі, - походять і розкриваються зі світу Єцира. А Єцира – від того, що вище за нього. Так, що джерело всіх тих численних деталей, що в нас перед очима, - в світі Ацилут. І мало того, навіть те нове, що виникає сьогодні в цьому світі, - мусить кожне оновлення розкритися спочатку згори в світі Ацилут. А звідти приходить і спускається і розкривається нам в цьому світі.

І це те, про що сказали наші мудреці: «Немає тобі жодної травинки внизу, щоб не було над нею долі й наглядача згори, який вдаряє по ній і каже їй: «Рости!» (Берешит Раба, ч.10). І це сенс сказаного: «Не поворухне людина пальцем унизу, доки не проголосять про неї згори» (трактат Хулін, 7:2), і зрозумій це.

145. І знай, що зодягання Тори в три категорії реальності: світ, рік, душа та у види їхнього існування в цьому світі, - матеріальні, як сказано вище, - звідси існують для нас ті заборонені речі, скверна та все дефектне, що згадуються у відкритій Торі. І як роз’яснено вище, Творець зодягнений в неї за принципом «Тора і Творець – єдині», але у великому вкритті та прихованні, оскільки ці матеріальні облачення – суть крила, що покривають та приховують Його. Однак облачення Тори в категорії тонких «світу, року, душі та видів їхнього існування», що в трьох вищих світах, званих Ацилут, Брія, Єцира, - вони іменуються у сукупності своїй «наука кабала».

146. Таким чином, наука кабала та відкрита Тора – суть одне й те ж. Але поки людина отримує все від вищого управління в прихованні лику, а Творець приховується в Торі, - визначається це, що людина займається відкритою Торою. Тобто, не підготовлена ще отримати жодного світіння з Тори світу Єцира, не кажучи вже про те, що вище від Єцира.

А коли людина удостоюється розкриття лику Творця, тоді починає займатися наукою кабала. Оскільки саме вбрання відкритої Тори очистилися для неї, і зробилася її Тора – Торою світу Єцира, що зветься «наука кабала». І навіть той, хто удостоюється Тори світу Ацилут, - це не означає, що помінялися для нього букви Тори, а лише ті ж самі вбрання відкритої Тори очистилися для нього і зробилися дуже чистими, прозорими. І стали відповідними до сказаного: «І не буде приховуватися більше Вчитель твій, і очі твої бачитимуть Вчителя твого», і зробилися як «Він і світла Його, і келім Його – єдине».

147. І для того, аби трохи наблизити це до розуміння, я наведу тобі приклад. Скажімо, що поки людина перебувала в періоді приховання лику Творця, неминуче букви та вбрання Тори приховували Творця, і тому людина оступалася через зловмисності й помилки, які чинила. І тоді перебувала під «різками покарання», зодягненими в грубих речах Тори, якими є скверна, заборонені й дефектні речі, й подібне.

Однак, коли заслуговує відкритого управління і стану повернення з любові, коли зловмисності стають людині як заслуги, отже, всі зловмисності й помилки, в яких оступилася, коли була в стані приховання лику, ось, тепер скинули з себе грубі й дуже гіркі облачення і зодяглися в облачення світла і заповідей, і заслуг. Бо ті грубі вбрання самі обернулися на заслуги, і тепер вони – облачення, що походять зі світу Ацилут, або Брія. І вони не прикривають і не приховують «Вчителя», а навпаки, «І очі твої бачитимуть Вчителя твого».

Адже немає ні змішання, і ніякого заміщення, будь в чому, між Торою Ацилуту і Торою, що в цьому світі, тобто між наукою кабала і відкритою Торою. А вся відмінність лише у властивостях людини, яка займається Торою. І двоє, що займаються Торою, одним законом і однією мовою, буквально, - разом з тим, у одного буде та Тора наукою кабала і Торою світу Ацилут, а для другого буде Торою світу Асія і - відкритою. І зрозумій це добре.

148. І з цього зрозумій правоту слів Віленського Ґаона (в молитовнику, в «Благословенні Тори») який написав, що починають Тору з таємниці, «сод», тобто з відкритої Тори світу Асія, яка є прихованою, бо Творець приховується там зовсім. А потім (займаються) натяком, «ремез», що найбільш розкривається в Торі світу Єцира. Доки не удостоїться простого сенсу, «пшат», що є Торою світу Ацилут, званою «пшат», тому що «ітпашта», - зняла з себе, - усе вбрання, що приховує Творця.

149. І після того, як ми дійшли до цього, можна дати деяке поняття й визначення про чотири світи, відомі в науці кабала під іменами: Ацилут, Брія, Єцира та Асія святості, і про чотири світи АБЄА кліпот, розташовані за принципом «це проти цього», - напроти АБЄА святості. І зрозумій це з вищенаведеного пояснення про чотири рівні осягнення управління Творця, і про чотири міри любові. І роз’яснимо спочатку чотири світи АБЄА святості. І почнемо знизу, зі світу Асія.

150. Отже, з’ясувалися вище два перших рівні управління в стані приховання лику. І знай, що обидва вони є рівнем світу Асія, тому й наводиться в книзі «Древо життя», що світ Асія, більшість його - зло. І навіть та малість добра, що є в ньому, також змішана зі злом до невпізнання.

Пояснення: отже, з боку одинарного приховання походить більшість його зла, тобто, страждання та біль, які відчувають ті, хто дістає таке управління. А з боку подвійного приховання виходить, що добро, що в ньому, також змішується зі злом, і є абсолютно непомітним.

А перша стадія розкриття лику Творця – це стадія «світ Єцира», і тому наводиться в «Древі життя» (Врата 58, ч.3), що світ Єцира – половина його добро, а половина зло. Тобто, як зазначено вище, той, хто осягає першу стадію розкриття лику, яка є першою мірою залежної любові, званої лише «поверненням з трепоту», - той називається «середнім», і він наполовину винний, наполовину виправданий.

А друга міра любові є також залежною, проте, немає між ними ніякого пам’ятування про будь-які шкоду та зло. І так само третя міра любові, яка є першою мірою незалежної любові, і ось, обидві вони – рівень «світ Брія». І тому наведено в «Древі життя», що світ Брія є – «більшість його – добро, а меншість його – зло, і ця меншість зла є непомітною».

Тобто, як сказано вище, в поясненні берайти: через те, що середній удостоюється «однієї заповіді», він схиляє себе до чаші виправдання, і називається через це «здебільшого добрим». Тобто це – друга міра любові. А меншість зла, непомітна, яке є в світі Брія, походить від третьої міри любові, котра є незалежною. І хоча людина вже схилила себе до чаші виправдання, проте все ще не схилила увесь світ, і тому виходить, що мала її частина – зло, бо ця любов поки що не є вічною. Однак ця дещиця є непомітною, оскільки людина ще не відчула ніякого зла і шкоди, навіть по відношенню до інших.

А четверта міра любові, що означає «любов незалежна і вічна» - це рівень світу Ацилут. І це те, що написано в книзі «Древо життя», що в світі Ацилут немає абсолютно ніякого зла. І там існує принцип «не житиме з тобою зло». Бо після того, як схилила людина також і весь світ до чаші виправдання, любов є вічною та абсолютною, і не можна уявити більше ніколи ніякого вкриття та приховання. Адже там – місце остаточного розкриття, як сказано: «І не буде приховуватися більше Вчитель твій, і очі твої бачитимуть Вчителя твого». Бо вже знає всі справи Творця з усіма створіннями з боку істинного управління, що розкривається з Його імені, «Добрий і Той, хто дарує благо злим та добрим».

151. І звідси зрозумій також категорію чотирьох світів АБЄА кліпи, розташованих навпроти АБЄА святості, за принципом «одне проти одного утворив Всесильний». Бо система кліпот світу Асія, - вона в стані приховання лику на двох її рівнях, якими ця система панує, аби спричинити людині, щоби схилила все на чашу провини.

А світ Єцира кліпи тримає в своїх руках чашу вини, котра не виправлена в світі Єцира святості. І тим самим панують над середніми, котрі отримують від світу Єцира, за принципом «одне проти одного утворив Всесильний».

А світ Брія кліпи – є в нього сила, щоби скасувати залежну любов, тобто скасувати лише те, від чого залежить любов. А отже, недосконалість, що в другій мірі любові.

А світ Ацилут кліпи – саме він тримає в своїх руках ту дещицю зла, непомітну, що є в світі Брія в силу третьої міри любові. І хоча вона істинна любов, силою «Доброго, того, Хто дарує благо злим і добрим», - що є стадією світу Ацилут святості, разом з цим, оскільки не удостоїлася людина схилити таким же чином і весь світ до виправдання, - є сила у кліпи сприяти невдачі любові, в силу управління над іншими.

152. І це те, що написано в «Древі життя», - що світ Ацилут кліпот стоїть супроти світу Брія, а не навпроти світу Ацилут. Тобто, як пояснювалось, світ Ацилут святості, звідки походить лише четверта міра любові, - немає там зовсім влади кліпот, бо вже схилила людина весь світ до виправдання і знає всі справи Творця також і в Його управлінні всіма створіннями, - управління Його іменем «Добрий, той, Хто дарує благо  злим і добрим».

Але в світі Брія, звідки походить третя міра любові, яка ще не схилила весь світ, і тому є ще зачіпка для кліпот, проте, ці кліпот визначаються як Ацилут нечистоти, оскільки вони розташовані навпроти третьої стадії, а це – незалежна любов. І ця любов є категорією Ацилуту.

153. І добре роз’яснилися чотири світи АБЄА святості а також – світи нечистоти, які є категорією «протистояння» для кожного зі світів, і вони є категорією хісарону, недоліку, який є у світі, котрий навпроти нього, в святості, і вони є тими, що називаються чотирма світами АБЄА кліпот, як пояснено.

154. Отже, все це є достатнім для кожного, хто вивчає, щоби відчув у своїй свідомості, хай в деякій мірі, сутність науки кабала. І варто тобі знати, що більшість авторів книжок з кабали адресували свої книги лише таким читачам, які вже удостоїлися розкриття лику та всіх вищих осягнень. І не слід питати: якщо вони вже удостоїлися осягнень, - отже, вони вже знають все з власного пізнання.  Так навіщо ж їм ще й вивчати кабалістичні книги інших?

Але не від мудрості таке питання. Бо це подібно до того, хто займається відкритою Торою і не має ніяких відомостей про справи цього світу, - в категорії світ-рік-душа, що в цьому світі. І не знає ситуацій з людьми та як вони поводяться по відношенню до себе та їхньої поведінки з іншими, і не знає худоби, звірів та птахів, що в цьому світі. То хіба спаде тобі на думку, що така людина буде здатна зрозуміти якесь питання в Торі, як годиться? Адже вона перевертала б питання, що в Торі, зі зла на добро і з добра на зло, і так ні в чому б і не розібралася.

Так само і в тому питанні, що перед нами: попри те, що людина удостоюється осягнення, хай навіть осягнення в Торі світу Ацилут, все одно знає звідти лише те, що стосується її власної душі. Але все ж таки повинна пізнати всі три зазначені категорії: світ, рік, душа в усіх їхніх подіях та управлінні досконалим пізнанням, щоб змогла зрозуміти питання Тори, які відносяться до того світу. А ці питання в усіх їхніх деталях та подробицях роз’яснюються в книгах Зоар та в істинних книгах з кабали, які кожен, хто мудрий і розуміє зі свого знання, зобов’язаний вивчати вдень і вночі.

155. І тому слід запитати: якщо так, то чому зобов’язали кабалісти кожного вивчати науку кабала?

Однак, є в цьому річ велика і гідна оприлюднення: існує неоціненна чудодійна властивість для тих, хто займається наукою кабала, - адже, хоч і не розуміють того, що вчать, але через прагнення та сильне бажання зрозуміти те, що вивчають, пробуджують на себе світла, що оточують їхні душі.

Означає це, що кожній людині з Ісраелю забезпечено в результаті, що досягне всі чудові осягнення, якими задумав Творець в задумі творіння насолодити кожного створеного. А той, хто не удостоївся в цьому кругообігу, - удостоїться в іншому і т.д., аж доки не заслужить завершити задум Творця, який Той замислив для нього, як це написано в Зоар. І ось, поки людина не удостоїлася своєї довершеності, ті світла, яким належить прийти до неї, визначаються щодо неї як «навколишні світла». Означає, що стоять вони напоготові для неї, однак, чекають на людину, щоб очистила вона своє клі отримання, і тоді зодягнуться світла ці у підготовлені келім.

І тому, також і в час, коли бракує людині келім, все ж, якщо займається вона цією наукою, і згадує імена світел та келім, які мають з боку її душі належність до неї, - вони негайно світять їй у певній мірі. Однак, вони світять людині без облачення у внутрішність її душі, через те, що бракує келім, що готові їх прийняти. І все ж світіння, яке отримує раз по раз під час занять, притягує до людини милість з небес, і дає їй достаток святості та чистоти, що дуже наближає людину до того, щоб досягла своєї досконалості.

156. Але є сувора умова під час занять цією наукою:  не матеріалізувати те, що в ній, уявними та матеріальними поняттями. Бо цим порушують сказане: «Не роби собі ідола та жодного зображення». Адже тоді навпаки – мають шкоду замість користі. І тому застерегли мудреці з обережності: вивчати цю мудрість лише після сорока років, або з вуст рава тощо. І все це – з вищеописаної причини.

І тому підготував я (з Божою поміччю) коментарі «Лик світний і привітний» на книгу «Древо життя», і зробив це, щоби врятувати тих, хто вивчає, від будь-якої матеріалізації.

Однак, після того, як надруковані були чотири перших частини з цих коментарів і розповсюдилися в середовищі тих, хто вивчає, побачив я, в цьому, що поки що не виконав я свій обов’язок пояснити так, як думав. І весь той великий труд, який я вклав, - пояснити та розширити, щоби стали теми ясними й легкими, - майже не приніс користі.

І було це тому, що ті, хто вивчають, не відчувають великого обов’язку пильнувати значення кожного зі слів, що перед ними, і повторювати це кілька разів, так, щоб було досить, аби добре запам’ятати його впродовж всієї книги в усіх місцях, де те слово наведено. І через забування якогось слова, заплутувалося в них розуміння, бо внаслідок тонкості поняття, коли бракує сенсу одного лише слова, досить, аби затушувати їм все те поняття.

Отже, щоб виправити це, почав я укладати «Пояснення слів» в абетковому порядку, на всі слова, що наведені в кабалістичних книгах і потребують тлумачення: з одного боку, зібрав тлумачення Арі та інших перших кабалістів, - усе, що сказано ними про те слово. А з іншого боку, дав пояснення кожній такій концентрації тлумачень. І склав точне визначення в поясненні того слова, таким чином, щоб достатньо було тому, хто вивчає, зрозуміти його в кожному місці, де зустріне те слово, в усіх істинних книгах кабали, від перших до останніх. І так зробив для всіх слів, звичайних в науці кабала.

І ось, вже надрукував я ті слова, що починаються на літеру «алеф». Також трохи з літери «бет». І лише те, що «з одного боку». І цього вже близько тисячі сторінок. Однак, через брак коштів, припинив я цю роботу на її початку. І це вже майже рік, як я не продовжую більше цю важливу роботу, і Творець знає, чи вдасться це мені далі, бо витрати надзвичайно великі, а таких, хто посприяв би, немає в мене зараз.

Тому взяв я нині інший напрямок, за принципом «ухопив трохи, - ухопив». І ось, ця книга, - «Вчення про десять сфірот за Арізалем» («Арізаль» - скорочення «Арі, благословенна його пам’ять»). У ній я збираю з книг Арі, а особливо з його книги «Древо життя» всі основні вислови, що стосуються роз’яснення десяти сфірот, і ці вислови поставив я на початку кожної сторінки. І зробив на це один осяжний коментар, що іменується «Ор пнімі» (внутрішнє світло). І другий коментар, званий «Внутрішнє споглядання». І вони пояснюють кожне слово і кожне поняття, з тих, що наведені в словах Арі на початку сторінки, в простому викладі та легкою мовою, наскільки зміг.

І поділив я книгу на шістнадцять частин, де кожна з частин буде як один урок на особливу тему, щодо десяти сфірот. Де «Ор пнімі» пояснює головним чином слова Арі, що наводяться в цьому уроці, а «Внутрішнє споглядання» пояснює, в основному, тему в загальному обсязі. І для кожної з частин упорядкував я «Таблицю питань» і «Таблицю відповідей» на всі слова й на всі поняття, що наведені в тій частині.

А після того, як закінчить той, хто вивчає, цю частину, спробує сам, - чи зможе відповісти як годиться на кожне питання, наведене в «Таблиці питань». А після того, як відповість, подивиться в «Таблицю відповідей», - у відповідь, що належить до того ж пункту, що й питання, аби побачити, чи відповів правильно. І навіть якщо добре вміє відповідати на запитання з пам’яті, разом з цим хай повторить ці питання дуже багато разів, аж поки стануть як наче покладені в скриньку. Бо тоді вдасться йому згадати слово в момент, коли знадобиться йому, або ж принаймні згадає його місце, щоб пошукати його. «І бажання Творця в руці його здійсниться».

Порядок навчання

Прочитай спочатку «внутрішнє», тобто слова Арі, що надруковані на початку сторінок, - до кінця книги. І хоча не зрозумієш, повтори їх кілька разів, за принципом «Спочатку до закінчення, і повернутися до тлумачення». Після цього вчи пояснення «Ор пнімі», і докладай старання в ньому, так, щоби зміг вивчати й розуміти добре «внутрішнє» також і без допомоги пояснення. А потім вчи пояснення «Внутрішнє споглядання», аж поки зрозумієш його і пам’ятатимеш його все. А після всього, випробуй себе в «Таблиці питань». А після того, як відповів на питання, подивись у відповідь, що позначена тим же номером, що й питання. І так роби з кожним з питань. І вчи, і повторюй, і повертайся до них кілька разів, аж поки пам’ятатимеш добре, як покладені в скриньку. Бо буквально в кожному зі слів, що в третій частині, треба добре пам’ятати всі дві перші частини, щоб жодного невеличкого поняття не бракувало. А гірше за все те, коли той, хто вчиться, не відчує зовсім те, що забув, якщо речі ці або затушуються для нього, або прийме він помилкове пояснення поняття, через забудькуватість. І, безперечно, одна помилка тягне за собою десять помилок, аж поки прийде до повного нерозуміння, і буде вимушений зовсім залишити навчання.

Автор