Бней Барух Академія кабали

Загалом, знайшов я в цьому листі годинку задоволення. Хоча й не уникнув ти тут, щоб лоно матеріального не зайняло б тобі частину думок, разом з цим пункт [внутрішнього] все ж великий в цьому листі, як ти сам написав.

А те що написав ти, що я серджуся, або турбуюся про тебе, через те, що не писав мені нічого це вже два роки, то це ти так відчуваєш. То ось, відповім тобі: хоч відчуття це не викликає зневіру загалом, проте, вона є зневірою за своєю формою, бо відкрито й відомо перед Творцем, що не трапиться зі мною, боронь Боже, нічого ні доброго, ні злого від тих, хто розуміє лише тіло, і як тоді, так і нині, я стою на одному: «Горе цій красі, що прийшла занепала в цьому поросі», і від цього вся радість моя і весь смуток.

А після цієї передмови, підійду я до виконання твоєї вимоги, яку ти написав мені такими словами: «Дуже проситиму, щоби написав ти мені якісь нові слова Тори».

Нам слід пильно вдивлятися в слова мудреців, адже слова їхні як жарини вогненні. І ось, сказали вони: «Краща одна година в каятті та добрих справах в цьому світі від усього життя світу прийдешнього, і краща одна година втіхи в світі прийдешньому від усього життя цього світу». Отже, на перший погляд, початок і закінчення суперечать одне одному, бо після того, як вирішили, що одна година світу майбутнього краща за все життя цього світу, коли так, то певно мається на увазі духовне життя, що в цьому світі. Тобто, «повернення до Творця та добрі справи». Адже не можна підозрювати, боронь Боже, що Мішна говорить про життя уявних насолод, яке ведеться у грішників, дурнів та грубіянів.

Бо вже вказали нам мудреці, що «грішники за життя свого звуться мерцями». Тобто, той спосіб життя, якому може бути подібний грішник, - ця форма життя є самою смертю. Тобто, протилежним життю та щастю, так, що смерть, що розуміється грішникові, як зникнення уявної насолоди, є, однак, поняттям фальшивим. Бо зникнення тілесної насолоди не є протилежним життю, щоб годилося його назвати смертю. А лише й тільки сутність тілесних насолод, які грішники отримують і радіють та веселяться, - саме вони тчуться для них в залізну перетинку, і відокремлюють від Життя живих, і занурюються вони у світ смерті. Як написано: «Він – сатан, він – зле начало, він – ангел смерті».

І згідно з цим ясно з повною певністю, що слова Мішни «життя цього світу» вказують на духовне життя, що в цьому світі, бо мова мудреців зцілює, і не говоритимуть неправди, боронь Боже.

І про це сказали вони, що одна година втіхи в цьому світі краща за нього. Коли так, як же вони додали, сказавши що одна година повернення до Творця та добрих справ в цьому світі краща за все життя світу прийдешнього? І не можна віднести це до того, що поняття повернення до Творця та добрих справ це справа клопоту та терпіння. І через це стоїть воно віддалене від життя цього світу, і тому й сказали спочатку, що одна година втіхи в цьому світі краща за нього.

Однак, клопоти й зусилля без насолоди, є вищими за духовну насолоду, що в цьому світі, що коштує більше за все життя майбутнього світу. Проте, такі речі сприймаються лише між людьми, невеликими розумом. І ніколи не прийдуть до місця, з якого живляться мудреці. Бо вже визначили нам наші мудреці в Зоарі: «Там, де є клопіт, там є сітра ахра, тому що у сітри ахри завжди відчуття нестачі». І так само всі зв’язані з нею, і зовсім інше – святість, там існує досконалість, і всі служителі святості, вони є досконалими, без клопоту, лише в насолодах та щасті». Дивись там добре.

Перш ніж промкнемося в глибину їхніх слів, визначу для тебе точно значення цих слів, - цей світ і світ прийдешній, в словах мудреців: це як наведено в Зоар від імені «Сефер а-Багір», що запитали рабі Рахимая, - що таке майбутній світ, і що таке «в майбутньому, що має прийти»? І відповів їм: «У світі, що майбутній, і приходить». Тобто, що благо вже готове з’явитися перед нами.

І ти добре бачиш відмінність та розрізнення, між цим світом та світом прийдешнім. Адже поняття «цей» дається нам в осягненні «в теперішньому», або ж уже осягли «в минулому». А от поняття світу прийдешнього, яке ми поки що не осягли тут, нині, «в теперішньому», а воно має з’явитися нам «в майбутньому». Тобто, за деякий час. Але обидва говорять про те, що людина осягає і отримує в цьому світі. Бо поняття винагороди для душі, сподіваної в майбутньому, наведено в Зоар, - що вона визначається виключно словом «в час, що має прийти». Тобто, до кінця виправлення прийняти його зовсім не здатні люди, що в цьому світі, - а лише душі, без облачення в тіло або після кінця виправлення. Адже тоді цей світ підніметься на високий ступінь світу Ацилут, і не можна тут продовжувати про це.

Наведено таке: «Спочатку ідоловірцями були праотці наші, а нині наблизив нас Творець до служіння Йому. Терах, батько Авраама...» І треба зрозуміти бажання автора Аґади стосовно цього «Терах, батько Авраама» - нагадати нам найкращий, обраний час, час свободи нашої?

Однак, ми знаходимо таке також в святій Торі, де написано: «І помер Терах в Харані». «І сказав Творець Авраму: «Іди собі з землі своєї...» І таке сусідство дивує і вражає, це відкриття Творця вперше, першому праотцю, що є коренем і ядром загалу Ісраеля, і всього виправлення, що включає в себе все благо і сподіване щастя, яке розкриється нам, і благо в світах усім праведникам і пророкам, з початку й до кінця.

Адже такий закон святості та духовного, що корінь включає в себе все потомство, що піде від нього й розкриється завдяки йому, як сказали мудреці про Адама а-Рішона, що включав у себе всі душі, які прийдуть у світ. Так само і первісток, включає всіх синів, які народжуються після нього, як відомо з книжок. І якщо так, треба було, здавалося б, розділити кількома реченнями ім’я Тераха і перше розкриття Аврааму, яке є коренем усього, як сказано.

І тут мені потрібно пояснити поняття «авода зара» (ідолопоклонство, букв. «чужа робота») в його корені. І це так, як наведено в книжках, про вислів: «Не буде в тебе бога чужого», і мається на увазі, що Творець не буде в тебе як чужий. Тобто, служіння чужій людині, воно є клопотом, і тому це «чужа робота». А служіння Творцю повинно бути в любові та радості, і тоді місце її – в святості, і не інакше.

І також, наводиться від імені Бааль Шем Това: «Хай не буде в тебе інших богів перед лицем Моїм», бо той, хто вірить, що є інші сили, крім сили Творця, що зветься «Елокім», - той займається ідоловірством, і річ ця глибока. І це тому, що робітник Творця не потребує ніяких змін в матеріальній системі, оскільки вона впорядкована у доброму, гарному й чудовому вигляді. Як написано в «Пісні єдності»: «Жодного бажання Свого не забув Ти і жодної речі не пропустив Ти, не відняв і не додав зайвого, і марного нічого в них не вчинив».

А матеріальна система впорядкована таким чином, що всі мешканці світу поєднаються і будуть підготовлені до служіння Творцю, як написано: «Усе вдіяв Творець заради Себе». І це те, що написано: «Не було радості перед Ним такої, як у день, в який створено було небо та землю». І так в Торі написано: «І побачив Всесильний усе, що зробив, і ось, добре дуже».

Дійсно, налаштована вона так, що підходить цій роботі, і підготовлена до дивної винагороди, коли «Око не бачило Всесильного, крім Тебе». І це є поняттям роботи та винагороди, налаштованих нам перед очима в цьому світі, в матеріальності.

І тут ми бачимо, що вся оплата винагороди відповідає скруті, яка відчувається працівником під час роботи. Але поняття важкого труда та страждань, що проявляються під час роботи, оцінюються та виміряються мірою віддалення оплати від часу докладання зусиль, бо природним є те, що оплати гасять та викорінюють страждання важкого труда. Тобто, не відчувається як горе, ні взагалі, ні трошки.

І уяви собі, якщо ти обмінюєш корову на віслюка, для тебе задоволення, яке ти досягаєш в цьому віслюкові, дорівнюється широтою та обсягом до корови. І в усякому разі не менше за неї. Бо якби не так, ти не міняв би її на віслюка. Також і працівник: якби господар не давав би йому такі оплату та винагороду, які роблять його задоволеним, не менше, принаймні, ніж такий, яким він був до цієї роботи, то певно, не поміняв би з ним роботу на оплату. Бо ясно, що намір робітника заробити і отримати задоволення через цей обмін, а не додати ще якийсь сум до печалі, і це річ проста і зрозуміла кожному.

Правда, існують також особистості, що становлять винятки з цього правила, але мається на увазі більшість світу. Бо справжня ціна зусилля вона справджується лише в більшості мешканців світу, а не в особистостях.

І ось, відчуття заперечує все сказане вище, бо кінець кінцем, здається, що тіло не буде робити розрахунків розумових, і відчуває більше чи менше, мінус під час роботи, і оплата зовсім не гасить біль від зусиль в свій час.

Але, насправді, розрахунок правильний, бо тіло насолоджується і горює не від майбутнього, а від теперішнього. І тому, якщо господар стояв би над ним і платив би робітнику його платню в теперішньому, тобто, кожну мить, за кожне відчуття давав би йому монету, то, певна річ, що не відчував би зовсім важкості своїх зусиль, тому що ці виплати гасили б біль, і викорінювали б його. Однак господар не робитиме так, а платить йому оплату і винагороду в кінці його роботи. Через день, або тиждень, або місяць. І тому тваринне тіло, якому від майбутнього - ні насолоди, ні горя, відчуватиме біль та турботу, тому що воно насправді в його тваринному відчутті програє в усіх своїх трудах.

Виходить з наших слів, що тіло, яке отримує виплати, не працювало зовсім, а тіло, що працювало, не отримало нічого за це, тому воно відокремлене, і втішається лише від теперішнього моменту, а відчуття майбутнього відчувається ним як інше, чуже тіло. І зрозумій це добре.

Подивись уважно: торговець, господар крамниці, от він дійсно отримує свою оплату в теперішньому. Тобто, за кожну мить, коли клопочеться і страждає, обслуговуючи покупців. Адже він дійсно не відчуває зовсім свого труда, а навпаки, він радіє й веселиться в час оплати, а зусилля, зв’язане з цією оплатою, видаляється в нього з коренем. І це не подібно до робітника, який отримує оплату ввечері і перебуває в смутку і в скруті під час роботи.

І це те, що я сказав: усі відчуття болю та страждань, які існують в дійсності, вони лиш тільки через віддалення оплати від часу роботи. І якщо вдивишся більше, знайдеш: що більше віддалення між ними в часі, то більшим робиться біль від роботи, і вони буквально як дві краплі води рівні між собою.

І разом зі сказаним зрозуміло визначення двох назв: «праведник» і «грішник», бо людина не ходить неробою в цьому світі, а неодмінно кожну мить є в неї якесь відчуття причини існування в світі, чи на благословення, чи, боронь Боже, на прокляття.

Тобто, поняття благословення, те, що нам заповідано благословляти Творця, це справа, яка робиться сама собою. Як багатій, який дає солідний подарунок біднякові, знає напевно, що бідняк благословляє його за це, і не треба йому дослухатися до того, що той говорить устами. І так само навпаки, якщо людина б’є і лає ближнього, вона знає напевно, що ближній проклинає її, й не треба задумуватися про це.

І таким же чином, буквально, якщо людина втішається від свого перебування в світі Творця, виходить, що в цей час вона благословляє Творця, який створив її аби давати їй задоволення, і майже й не треба вимовляти це устами. І навпаки, боронь Боже, якщо людина відчуває якийсь біль, в час перебування її в світі Творця, отже, в цей час, вона чинить навпаки.

І незважаючи на те, що не вимовляє ганьби устами, все одно, відчуття панує, і це й є назва: «грішник». Бо коли відчуває якийсь біль, незаперечно те, що звинувачує, боронь Боже, і т.д. Адже досада виражається в самому відчутті, і не повинна розкриватися на людях. І хоча й вимовляє устами якесь благословення, то це подібно до лестощів, як наче коли господар б’є свого раба, а раб говорить йому, - я дуже втішаюся від цих побоїв, я радий і веселий від усього серця. Про це сказано: «Хто говорить брехні – не встоїть».

І згідно з цими словами, зрозумій також визначення назви: «праведник», що мається на увазі людина, що перебуває в світі Творця, і разом з цим, постійно, все більше отримує добрі та приємні відчуття, і вона повсякчас перебуває в насолоді.

І тому, виходить, завжди благословляє Творця, який створив його, винайшовши для нього такий добрий і радісний світ. І також йому, звісно, не потрібно промовляти ці речі саме язиком, бо самі відчуття є благословеннями, якими він увесь час благословляє Творця. Як пояснено в наведеному прикладі. І тому називається «праведник». Бо виправдовує створіння і відчуває його таким, яке воно є насправді. Як написано: «І побачив Всесильний усе, що зробив, і ось, дуже добре». І це те, що написано: «І праведник вірою своєю житиме». І це навчає нас силі праведника, бо на перший погляд це річ незрозуміла для простої людини, адже як можливо, щоб перебувала людина в цьому світі й була би позбавлена болю та страждань. І ще більше дивує, що продовжує перебувати в постійній насолоді, що, здавалося б, протирічить відчуттям!

Але зі сказаного зрозумій, що будь-яке відчуття зусиль та болю, яке є в реальності, існує лише через феномен віддаленості оплати від роботи. І саме тому, хоча й є така властивість у оплати - погасити страждання і викорінити їх в основі, але не діє це на людину під час роботи, тому є в неї час відчути їх, як докладно пояснено вище. А також як у прикладі крамаря, - коли біль його клопоту видаляється повністю, глянь – і немає його зовсім, - в час, коли є виторг і обслуговування покупців. Внаслідок того, що оплата і труд робляться як одне, і немає між ними часової перерви, щоби розкрився біль труда. І зрозумій це добре.

І з цього зрозумій в простоті слова Зоар: «Там, де є клопіт, там є сітра ахра, тому що у сітри ахри завжди відчуття нестачі, і всі її діяння – в нестачі». І це тому, що той, хто удостоївся повної віри, те майбутнє служить йому за теперішнє, буквально. Бо якщо не так, не називається «повною». Як, наприклад: коли вірна людина обіцяє мені щось, то я неначе вже отримав цю річ собі в руки. А якщо бракує в моєму відчутті якоїсь міри, тобто, якщо я відчуваю, що буде приємніше мені, якби я насправді отримав би цю річ в руки, отже – точно в цій мірі мені бракує віри в ту людину. І зрозумій це добре.

Виходить, само собою зрозуміло, що людина-праведник, яка удостоїлася повної віри, в мірі сказаного мудрецями: «Вірний Він, Господар твоєї роботи, що заплатить тоді винагороду за роботу твою», - неодмінно, відчуває в кожній дещиці болю від свого труда - свою платню, яку одержує від Творця, попри те, що поки що не отримав у теперішньому. Адже для цього, однак, світить йому його досконала віра. Так, що й саме дарування не може додати до неї навіть щонайменшу часточку задоволення.

Бо якщо було б дарування трішечки меншим, ніж обіцянка, - навіть меншим за все взагалі, - отже, поки що не прийшов до завершення віри, а якщо так, не називається праведником. А необхідно щоб прийшов до [вищого] краю віри, коли обіцянка слугує йому за дарування, і немає для нього ніякої різниці між майбутнім та теперішнім. І якщо так, то він подібний до крамаря, коли не може бути, щоби проявився б у ньому біль від труда, коли обслуговує покупців, оскільки клопіт і оплата йдуть разом. І це те, що написано: «Праведник вірою своєю житиме».

А з цього зрозумілі слова Зоар, що «Там, де є клопіт, там є сітра ахра... а святість перебуває лише в досконалості...» Адже це чітка ознака, якщо людина удостоїлася бути злитою зі святістю, безперечно, що удостоїлася повної віри. А коли так, звідки в неї відчуття клопоту й зусиль? Тож безперечно, що сітра ахра перебуває на ній, бо віра її недосконала. І якщо так, то обов’язково приходить відчуття скрути, і тоді називається «грішник», як це докладно описано вище.

І це те, що написано, що «грішники за життя свого звуться мерцями». Що грішник «короткий життям і пересичений злістю». «А праведник вірою своєю житиме», і збагни.

І з цього зрозумієш запитання філософів про нашу святу Тору, щодо заповіді про любов до Творця. Бо згідно з законами природи, в любові не ведеться вказівок та примусу. А вона є річчю, яка з’являється сама собою, і т.д. як просторікували вони в глупстві своєму.

А зі сказаного, зрозумій тут місце питання. Адже дана була Тора лише синам Ісраеля, які удостоїлися перед цим повної віри. Як написано: «І повірили в Творця і в Моше, служителя Його», і також, ще до дарування, сказали «Зробимо й почуємо», як відомо.

І таким чином дістали ми всі 613 заповідей, виконувати їх, і цьому передувала їхня повна віра, як відомо, яка є «входом до житла». І якщо так, буде міра написаного «і люби Творця Всесильного твого» залежати буквально від самої людини. Тобто, щоби доклала б усіх своїх сил дістатися до такого постійного рівня, щоби все більше отримувати, постійно, благо святості, і зливи сильні, і всяку приємність у постійній насолоді. І тоді любов гарантована їй сама собою, так, як вона закладена в законах природи, так, що міра любові та заповіді про неї, є справою нашої підготовки до отримання від Нього постійної насолоди, приємність над приємністю. Як це ведеться в святості, бо в святості збільшують.

І це напевно в наших руках, тобто, встановлення віри, як сказано. А якщо це напевно, то світло Його любові приходить само собою, бо відчуття отримання насолоди, воно саме є виразом любові й благословення Дарителю. Подібно до свічки та світла, і це просто.

Єгуда Лейб