Таємниця імен Творця

(переклад з івриту)

Спасіння і милостиня

Дві дії, які не дано виконати одну за одною, не дано виконати і водночас, бо для з’ясування цього виникає явище часу, - вхід душі, яка є духовною і вічною, в тіло, яке є матеріальним, тимчасовим, - і від цього поєднання зможе душа отримати світло Творця у формі, згаданій вище, за принципом «спасіння і милостиня одночасно». Бо ніяк не можна уявити розумом, що отримає «нічого істинного» в своє володіння, і це не залишиться в нього навіки, адже духовне не належить до того, що грабують і крадуть, і вточни це. А якщо так, то не можна уявити в духовному переможеного в якійсь слабкій частині, а всякий, якщо переможений, то повністю, тобто переможець вмертвить його.

І це є поняттям (трактат «Ірувін», 62:1): «Син Ноаха був убитий за таке, що коштує менше копійки». Бо не дана їм Тора, а силою Тори все відбувається саме одночасно, і це те, в чому помилилась Хава щодо заборони дотику. Бо не зрозуміла, що в світлі досконалості не може бути жодного недоліку, а лише в отримувачі, який існує під владою часу, досконалість зрівнюється з ним, аби вдосконалити його поступово. І тому спочатку розкривається суть досконалості, зміст самого даяння, а потім вже слід було показати як він виглядає, і через це помилилася в «існує» і «не існує», і осягла там нескінченність. А насправді сам образ – це кінець, але з приєднанням форми милостині, істинне розкриття прихованого світла без облачення, що дає побачити практично, що Створювач, хай благословиться, не зобов’язаний щоб Його світло існувало в келім, а [це є Його] простим бажанням. І тому заборонено було поїдання, яке заперечує таке становище і показує необхідність появи Його світла в сфірот. Але дотик абсолютно не заборонений. Бо зміни тут аж ніяк не в сутності подарунку, а – в формах отримання, шляхом зобов’язання чи бажання. А якщо так, то навпаки, дотик також розкриває суть бажання, і немає тут жодного примусу, і зрозумій це.

І правда в тому, що спасіння і милостиня злиті разом аби довершити характер насолоди, яку винайшов Творець для душ. Бо силою спасіння, розкриттям Його єдиності, що підноситься над усіма створіннями і пригодами цього світу, розкривається величезне світло, в якому поглинаються всі переваги, що осягаються в досконалості, тобто деталі досконалості, такі як багатство, мужність та мудрість і так далі, «бо всі мудреці – як не існують, і герої…» і так далі.

Тому через милостиню не зменшується аж ніяк єдиність, а навпаки, підноситься і зміцнюється все більше, за суттю «величний у святості», і ще й додається досконалості розкриттям деталей, що в ній, тобто примноженням мужності й примноженням мудрості, й примноженням багатства. І все це походить від благословення Адама, за суттю: «Плодіться й розмножуйтеся… і пануйте» тощо, так, що якби не сила милостині, всі ці частини загального пішли б у ніщо, і взагалі не були б відомі душам в плані вічності, бо тому і не залишилося їм навічно нічого крім світіння єдиності, і уточни це.

І це сенс («Дварім», 18:8): «Рівними долями будуть користуватися, крім проданого один одному батьками». Бо тепер, коли поєдналися водночас і навіки, бере первосвященик буквально частини деталей досконалості, як і простий коен, в додаток… загальна досконалість, це усвідомлення того, що батьки його розповіли йому… і зрозумій.

І це те, що мав на увазі Арі, що творіння світу було для того, щоб довершилися імена Творця, і уточни, бо в її словах «Небеса між мною і тобою зроблять через прохання» не розкрилося, що це суть того, що позитивне приходить через бажання, і слід пояснити… за принципом «хай буде світло». І саме у спосіб прохання є розкриття всім Його іменам: мудрий, сильний, багатий.

Йди і вивчи: істинна мудрість, причина всього цього ускладнення, що Самого Творця «Думка Його не сприймає абсолютно», а причина проста, бо всі думки, що спадають на розум людини, вони самі суть дії Творця. Інакше кажучи, не те, як відчувається людиною, що вона залучає їх з якогось місця, або ж народжуються в ній «від неї самої і всередину», - це неправда, початок всіх брехень.

Бо будь-яка думка, найменша з найдрібніших, - Творець її посилає у мозок людини, і це є силою руху людини, худобини і всього живого. Тобто, як побажає Творець зрушити з місця щось живе, діє в ньому посиланням однієї думки, і та думка рухає ним, за її мірою. Так, як посилає дощ на поверхню землі, і земля не здатна відчути, хто посилає до неї дощ, - так і людина не спроможна відчути жодним чином, Хто посилає їй думку. Адже не відчує її до того, як приходить у володіння уявлення в її розумі, а коли вона вже у володінні людини, здається їй частиною її сутності. І цим зрозумій те, що думка не осягає Його, з простої причини, - через те, що у Творця не виникає бажання послати нам таку думку, щоб була готова Його осягнути.

Але налаштував Він для нас такий порядок думок, що згідно з тим порядком зобов’язана людина врешті-решт осягнути Його в істинній мірі, що є суттю слів: «Не буде відштовхнутим від Нього віддалений».

І ось, феномен «Творець» даний нам для вивчення згідно з усією суттю окремого створіння, в якому кожне бажання, дане йому, походить від Кореня лиш тільки до нього, а сам корінь його, де «воно саме і для себе», з якого воно виходить й розвивається, і все збудження знизу, є категорією «посаджене в ньому бажання». І воно вживлене в те створіння, природа якого, як природа його Створювача, - залучати благо собі, і ці бажання вкарбовані в усе загальне створіння, в неживе, рослинне, тваринне і людське, у кожного за його рівнем.

А те, що дає і наповнює всі бажання, вживлені в більшість створінь, називаються в притчах мудреців «мазаль» (доля). Тобто існує домовленість у Творця з Його створіннями, задовольняти всі бажання, що вживлені в них, у кожному. Але відмінності існують в мірах бажання, яке вимагається від них. Від якоїсь частини (створіння) не вимагається сильне жадання, і навіть коли збуджується в них легке бажання, відразу наповнює їм його. А якійсь частині з них їхнє бажання наповнюється виключно лиш коли є сильне збудження.

І це те, що сказали (Зоар, глава «Насо»): «Усе залежить від «мазаля». І навіть рослини, є серед них такі, що живляться легко, і є такі, яким важко живитися. І також плазуни і тварини. І також рід людський, як це відчувається, однак способи існування і задоволення бажань влаштовані в них в іншому порядку, відмінному від усіх створінь світу. Бо в них наповнюються їхні бажання тільки згідно з посиланням їм думок. Як, наприклад, убога людина, що стоїть вже при воротях смерті, не маючи й надії дістати щось їстивне, - і Творець посилає багатій і щедрій людині подумати про добродіяння і згадати бідняків його міста. І раптом спливає їй в пам’яті згадка про того бідняка, і посилає вона слугу свого взнати, чи має той що їсти, і дати йому одну буханку хліба.

Так чи інакше, але кожна думка, що виникає в людини, є виключно доброю думкою, і ніколи не впаде з небес лиха думка. А сенс простий, - оскільки людина залучає ту думку в своє володіння, тому думка є бажанням, вживленим у створіння, а природа вживленого бажання – вимагати завжди добра для свого наповнення. Якщо так, не притягне ніколи думку, яка буде якогось чужого їй виду.

Тому визначимо кожну думку, що падає з небес, назвою «наповнення бажання», тобто наповнює вона бажання, яке її притягнуло. Однак, потрібно подумати над цим добре, що так само як отримувач дістав думку не інакше як згідно з бажанням, що вживлено в нього йому на благо, так само і той, Хто дає, не посилатиме на землю іншої думки, крім тієї, що відповідає бажанню йому на благо, і це річ проста, і уточни це.

І цим зрозуміло, що хоч форми думок матеріалізуються і дуже численні у отримувачів, все одно щодо того, Хто дає, вони зовсім не численні, бо Він бачить їх в одній і цільній формі, якою є – наповнення бажання, … І це тобі (різниця) між думкою і бажанням, от тільки бажання приходить лише … завжди як сенс теперішнього, тоді як думка, вона, коли приходить вчасно, … не відчувається зовсім. Бо людина думає, що забажає чогось, що існує, … час, і що жадає, це форма думки, а коли жадає і бажає … з усіх її думок і переймається у відчутті … … .

І це суть слів: «…китиці на кутах одягу їхнього для поколінь їхніх, і додадуть в китиці на куті нитку блакитну… і побачите її…» Бо за суттю речей, коли осяг стан, що існує кінець, тому були б одяг і кути одягу відтак і далі зайвими, тоді як для розкриття деталей імен Його – бачимо завдяки їм, і вточни це.

І це сенс «мирра і алое». Розкрилася суть правила, а потім, коли розкрилася Нескінченність і безмежність, якщо так, «… кориця – весь одяг твій». Тобто, кінець днів, бо є багато кінців (івр. «кце») в усіх видах одягу, сенс деталей Його імен. І це сенс «кориць» (івр. «кція»), як написано (Ішайягу, 50:4): «Уміти словом зміцнити втомленого». І це смисл сказаного в Псалмах: «Замість батьків твоїх будуть сини твої, поставиш їй вельможами по всій землі». Бо смисл батька в тому, щоби був царем над усією землею, давав би в спадщину синам своїм красу і силу і багатство, і кожен – особливий вельможа в своїй сфері над усією землею, - і радітиме батько твій і т.д.

А сенс «кційот» (кориць) той, що «кец» (кінець) отримує від часів і віддає їм, як сказано (Ішайя, 50:4): «Творець Всесильний дав мені язик навчання, аби вміти словом зміцнювати втомленого. Пробуджує щоранку, пробуджує вухо моє, щоб слухати як ті, хто вчаться». Означає це, що добре втримався щодо таємниці кінця. І бачив наочно сутність кінця, тому й утворився для нього як мова навчання, нині, знанням безкраю і безмежності. Як написано: «Уміти словом зміцнити втомленого», адже суть кінця впливає саме усією силою, бо ось, до цього місця ще не стояли за істинність кінця і призначення, яке вимагається від цього світу. І це самі розвідували, ще до розкриття істини, і не збагнули істинного рішення, а поки що не дійшли до бачення всіх діянь, характер яких, від початку до кінця, щоб вдивлятися потроху в облачення і діяння цього світу, як відомо.

І коли прийшли до кінця справи, тоді, якщо були б достойні й варті цього, мали б вони силу наслідувати всі діяння, і знали б істинний смисл.

Але не так було, бо не могли осягати в світі Нескінченності і безкрайності, і навпаки, це плутало їхнє розуміння, бо розкривалося їм несподіване, нескінченне і безмежне благо, і це є першою причиною. Друга причина та, що «дочка постає проти матері», і походить від першої причини, бо прихована від їхніх очей краса царської дочки, і тому, при раптовому розкритті її обличчя, забажали саме приписати їй переваги матері, і це є другою плутаниною.

Це сенс «І кинута правда в землю», бо коли піднеслися небеса, вогонь уніс з собою всі води що в світі, і не було взагалі (нічого) від зловмисних і брудних (вод), і насправді була саме в цьому стані сутність «Я АВАЯ не міняв». І це істинний кінець днів, а доказ цього, що розкрив тоді цією дією приховане світло і також пізнав темряву істинну.

Але починає утворювати склепіння небесне до (стану) незрушного кілка, тоді через додаткову біну, яку дав, не піднялися всі води цим діянням, а причина – через дві згадані плутанини. Тоді спустилися нижні води у велику безодню, і плакали, і з цього почалася суть створіння, бо скинута була правда в землю, задля з’ясування, і через це «стоїть цариця праворуч від тебе в золоті офірському». І це джерело заздрості, яке зветься ознакою заздрості, і від цього походить заздрість Ефраїма до Єгуди, і заздрість Єгуди до Ефраїма, і це сенс «м’які були і затверділи». І ось, сяйво і дощ, і зібралися води і показалася суша, в найвищому бажанні зсередини серця, і завдяки цьому явлені були небеса і земля нові, і всі паростки і дерева, «в якому сім’я за родом його», і худоба і звірі, і плазуни, що плазують по землі, - благословення риб і благословення людини. Це сенс продовження, починаючи з другого дня, за суттю нижніх вод, від яких п’ють хмари і напувають поверхню землі вдосталь, аби дати створінням силу виправити те, що спотворили і доповнити те, чого бракує, і прийти до кінця днів, і кінця виправлень, як це було в перший день.

І це те, що мали на увазі мудреці, коли сказали: «У другий день створені були ангели», як вони написали: «Немає жодної травинки внизу, над якою не було б ангела вгорі, який б’є її і каже їй: «Рости!». Бо поняття про посилання в основі таке, що той, хто посилає, не може йти, і, по правді, не було взагалі в тому стані людини обробляти землю, … за принципом «Куди піду я від духу Твого, і куди від лиця Твого втечу?». «Бо слово Моє навік постане», і хто скаже Йому що Йому робити і що вдіяти. А тому це як у вислові «Хай трав’яніє земля травою» тощо. І нічого не бракує в домі Царя. І це те, що сказали мудреці: «У другий день створені були ангели», як відбиток.

Тому кожне вживлене бажання призначено для конкретного створіння, і жодне інше створіння не отримає нічого від вживленого бажання іншого створіння, і не переймається взагалі. І зовсім інше – думка: людина може прийняти думку ближнього і тішитися нею так само, як тішиться ближній.

Тому всі створіння, які не мислять, вони також не існують в реальності часу, бажав сказати, що не знають визначення «час», і відчувають тільки теперішнє, і навіть минуле осягають в уяві своїй як теперішнє і вічне. Усі, крім людського роду, що мислить, що відчуває сенс часу, і прокладає ним всі свої шляхи, мірами і порціями. Також здатна людина прийняти думку ближнього свого, тобто ту думку, яку залучив той ближній згідно з його вживленим бажанням.

І тому мислить головним чином тими думками і уявленнями, що гідні правителів і царів, також і людина з маси мислить думками, що личать мудрецям. І крім цього є ще причина, що оскільки природа думки реалізуватися вчасно, а природа людини – бути здатною своєю роботою досягти всіх рівнів, що у світі, тому навіть в час, коли не гідна певного рівня, все одно, оскільки здатна людина його (досягти), тому в змозі вона відразу ж мислити думками з цього (рівня).

Тому описано так (трактат «Хаґіґа», 15): «Бере свою долю і долю ближнього свого в Ґан Едені». І це у простому сенсі, бо ті добрі думки, які залучив Реувен згідно з бажанням, що вживлено в нього, але поки що притягнув ще й чужі думки, що відповідають тому бажанню, що вживлено в нього, і не встиг проявити перші, і приходить його ближній, який згідно зі своїм вживленим бажанням не здатний притягнути ті добрі думки, але мозок його здатний бачити і вбирати в себе думки Реувена у свій розум, і він реалізує їх, виходить, що Реувен орав, а Шимон поїдає плоди.

І також відчутно, що оскільки людина залучає в себе думки мас, зобов’язана також мислити і рештою думок, що належать до мас, а коли думає, що «немає суду і немає судді», мислитиме також думками розпутства, бо в думках мас ці дві думки з’являються завжди зв’язаними одна з одною. Навіть якщо хтось розумний і далекий від другої думки, так чи інакше, оскільки не далекий він від першої думки, то перше завжди тягне за собою друге. Тому мудрі люди, коли хочуть удостоїтися мудрості, вони йдуть у ліси й таке подібне, бо немає там людської юрби, і тоді свідомість їхня – чиста.

І є такі, що додали, щоб не мати задоволень навіть від необхідного, бо коли людина міркує про насолоди від їжі так, як це прийнято в загалі, відразу, зовсім ненавмисне, залучаються разом з цим думки загалу, що зв’язані з думками пристрасті до їжі.

Тому віддаляються від усякої насолоди, тоді насправді розум їхній усамітнюється в них самих, від усіх людей світу, що ліпляться лише до насолод, і не думають взагалі про те, що існує за межами насолод і втіх. І тільки ті, що поводяться так, удостоюються з великою легкістю чистоти свідомості і досягнення, - як це перевірено і випробувано. І це є образним висловом: «Результат знання – у незнаному», означає це, що всі шир і пишнота усіх знань, що між Творцем і тими, хто Його осягають, довершуються лише вагомою відомістю, що описується як «незнане», тобто так, що і «невідоме» дається прямо від Нього, нарівно як і ясні відомості.

Випливає з цього, що сила руху, що в світі, це – думки, і вони даються прямо від Творця, але потрібно знати (Ішайягу, 55:8): «Бо не є Мої думки вашими думками». Тобто форма думки, яка виглядає як уявлення мозку людини, зовсім не мала ту ж форму у Творця, бо Він позбавлений жодного образу, і тому називається в жіночому роді, аби показати, що її форма завжди злита з отримувачем, бо Той, хто дає, не має жодної форми.

… Той, хто спроможний, показує вірним Йому форму Своєї думки, також і нам в найвищій формі духовного і найтоншого, яку тільки може досягти народжений жінкою, так, що тому, хто осягає її, відома кожна з думок, що приходить у світ, як було … у джерелі, мається на увазі, перш ніж прийшло до того, хто сприймає, і за принципом («Йов», 14:20): «Змінюєш вид його і відсилаєш його». Бо до Того, хто відсилає, не гідний був цей аж ніяк говорити з Ним, тому що розкрилися у другий день, за суттю «нижні води», з двох згаданих причин, тобто незбагненний в необмеженості («Йов», 28:3): «І кожну грань Він обстежує». А справа незбагненності для «царської дочки», що дуже піднесеною є в цьому стані, і тому не могли нижні води бути радими, і з тих вод пили хмари і зрошували лице землі, щоб вивести на світ трави і плодове дерево, сім’я якого в ньому, і т.д. І це - маси, які били трави і казали їм: «Рости!» і уточни й побачиш зрозумілим.

І це є поняттям («Берешіт», 3:7): «І зшили листя смоковниці». «Листя» (івр. «але»), за змістом – наказові заповіді. А «смоковниця», за змістом, – заборонні заповіді. І одяг цей був з цих двох категорій разом, і аж ніяк не були гідні тієї дії, бо («Теилім», 139:7): «Куди піду я від духу Твого?», («Берешіт», 3:11): «Хто сказав тобі, що нагий ти?». І це поняття «Покваптеся, сини Мої…», і це те, що сказано («Шмуель 2», 23: 4, 5): «І якщо при світлі ранку засяє сонце, ранок безхмарний і від сяйва й від дощу – трава з землі, - то не такий дім мій (у Творця)…  бо всяке спасіння моє і всяке бажання – чи не Він зростить?» Бо це суть: «І ось останні слова Давида». Адже розкриються всьому світові швидко і в найближчий час, і тоді анулюється влада ангелів, бо буде Творець Сам царем над усією землею, і це сенс слів «Я, а не ангел». І зрозумій це. І відомо, що від цього походить корінь чотирьох видів смертей за вироком суду, де побивання камінням це, за суттю, спуск САҐ до БОН на два рівні. Спалення це суть двох згаданих вище причин, що є закінченням і кінцевою межею, і тому «не знайшли рук і ніг своїх в домі навчання». А потім стяли голову Ейсава «відсіканням». А потім присуд за злягання з дружиною ближнього – удушенням, а причина та, що … і душать йому горло, щоб не ганьбився і не паскудився, і зрозумій.

І це сенс слів (трактат «Сангедрін», 97:1): «Шість тисяч років існує світ і одну тисячу руйнується». Бо насправді шість тисяч років продовжувалися як посланництво, як згадано вище, але «і опочив у день сьомий», бо цей день дійсно руйнував все з того, що народилося завдяки двом дням, але за суттю: «Поспішають (до тебе) сини твої, руйнівники твої, й спустошувачі твої підуть від тебе». Бо не дотримувалися Ісраель, - «і вийшли з народу збирати, і не знайшли». І тому здійсняться в них всі діяння, що народилися в шість днів творіння, і не панував над ними день суботній святий з його законами, і сказано про них: «Ось, направляю Я посланця перед тобою… не переч йому» і т.д. Але як завершиться все, повернуться до Батька їхнього, що на небесах, тоді поглине день суботній всі справи шести днів діяння. Як сказано («Шмуель 2», 23:5): «Адже всяке спасіння моє і всяке бажання моє чи не Він зростить?» І той один день буде днем, який увесь є добро, і днем, який увесь буде довгим, «і з’їсть з древа життя і житиме вічно».

І це сенс істинного кінця, зависокого для осягнення всіма живими, і поки що не був при цьому жоден зі створених при утворенні склепіння і утворення нового, - ангелів. За суттю сказаного: «Час діяти заради Творця, - порушили Тору Твою». Бо при утворенні небесного склепіння не служили як належить і порушили вищу Тору, бо ясно було сказано їм («Теилім», 139:12): «І темрява не приховає (мене) від Тебе», і зрозумій це. Але не знайшли собі часу узгодити для себе виконання двох цих текстів разом, - як пояснено про написане «І зробив Всесильний склепіння небесне». І про цей текст наробив Бен Зума галасу в світі, і зрозумій. Тому знову прийшли один за одним, і поновився феномен часу для нижніх, тобто до істинного виправлення, і тоді стануть два тексти як один, і буде день, який весь є суботою, і скасуються шість днів діяння щодо одного дня, який живе й існує вічно. Бо не буде ні розуму, ні бажання й можливості відійти від духу Творця й від лиця Його, за суттю сказаного: «Я, а не (посланець) ангел», як сказано вище, і вточни, і зрозумій.

І ще розкрилося в сенсі «одного дня», що в кінці виправлення також існуватиме категорія «поступу» (ходьби), тобто, за суттю слів «Хай буде світло, і стало світло», і це сенс «вагітна й породілля разом». Як у тому випадку, що був, і згадай, скільки благань і потягу відчувається в стримі перед розкриттям завершення дій, але … закінчення речей, за сенсом – прірва, і слова «і стало світло», відтоді … виправлені всі діяння істинно навіки, бо немає стійкості … в цьому сенсі «явиться він перед Всесильним в Сіоні». І це є сенсом розкриття влади двох великих світел разом, спасіння й благословення.

І є їй умови:

1. Абстраговане від форми часу, тобто відчувається це так, що ніколи не явиться жодної думки людині, яка не стосувалася б трьох частин часу: чи то минулого, чи теперішнього, чи майбутнього, але ця форма проминає як блискавка над тими трьома частинами, і не торкається жодної частини, і майбутнє функціонує буквально як теперішнє, і минуле діє як теперішнє, так, що ім’я такого задуму, коли приходить у клі часу, називається вічністю.

2. Так, що в одному огляді будуть узагальнені всі переваги, які можна уявити в усьому світі. Тобто, що поширюється на різноманітні види бажань, найславніших в усьому світі, але сама не триматиметься жодного з них, тобто така загальна форма, що тільки при її поширенні проявляється щодо всіх подробиць. І коли подивишся на неї саму і побажаєш віднести її тільки до чогось конкретного, - ніяк це неможливо, бо духовне включає в себе матеріальні прояви, але матеріальне – не знайдеш в ньому у жодному вигляді.

3. Сенс справжньої істини, так, що ні з якого боку не знайдеш в ній чогось фальшивого навіть на мить. А те, що відбудеться з нею протягом часу, вплине це тільки на отримувача, якщо з’єднається з нею повністю, або з частиною її, але не уявиться навіть отримувачу в якійсь формі і в малій мірі, навіть від марноти або тимчасового фальшу.

4. Немає в неї ніякої зрідненості з чимось іншим, і смак її як смак відчуття живого за його життя, і розумні відчувають види існування свого розуму, тобто що не залишиться після неї можливості дослідження, як не спаде на думку живому досліджувати, чи він існує, бо його існування злите з його життям. І те і те є одне, бо в духовному мудрість і життя є одним і не складені, як в матеріальних живих, які мають життєвість окремо а розум, що в своєму живому – окремо. Адже коли існує єдиність, в ній знання – це життя, а життя – це знання, і матеріальне живе відчуває існування своєї матеріальності, а духовне мудре - знає досконалість свого знання, і воно є його особистим існуванням, тобто його життям, і уточни це уважно.

5. Не має вона свого смаку, коли її усвідомлення щодо нього – як наче відомі всім за всіма умовами.