Лист 44
(переклад з івриту)
Тиждень глави «Матот» (липень) 1927 р., Лондон.
Дорогим учням, хай живуть і хай буде з ними Творець.
... І хвалю я р. ..., якого відчуваю ближчим до мене за всіх учнів, і з серйозним наміром славлю я його відкрито, аби пробудив би в своєму серці хвалу й подяку Творцеві за те, що коли відійшов я від нього на короткий час, удостоївся він бути зв’язаним зі мною у великій мірі. Це не що інше, як подарунок Творця.
А те, що я відповідаю на його запитання особисто, це тому, що такий мій звичай стосовно речей поважних, - міняти адресатів одного на іншого, аби не дати причепитися сітрі ахрі.
І тому зобов’язаний кожен з вас докласти зусиль і розуміти [написане] в усіх листах, абсолютно не дивлячись на адресу.
І хай не підозрює мене, що слова його не вкарбовані в моєму серці як належить, - хай омине нас і згадувати про таке, - а я ділю з ним його тягар, в усіх його зусиллях, клопотах і болях.
Правда те, що це вже кілька місяців, як він нагадав про себе переді мною щодо сильного болю, який охопив йому пів голови, і дуже хотів я поквапитися й написати йому про вірний засіб, яким є посилення вивчення Тори. Але такий мій звичай, здавна і спрадавна, що перш ніж я повідомлю свій засіб, проситиму Творця, щоб людина сама осягла це. А після того, як вона сама осягає, також і я долучуся і доповню все, «бо в Іудеї ще й називати?», і скажу йому той же самий спосіб.
І тому так сильно раділо нутро моє, коли дістав я це кілька тижнів тому, від нього, слова Тори про вислів «А чоловік Моше дуже скромний», де розкрив він в істинному розумінні, що вся справа визволення, вона в осягненні хохми, і таємниць Тори тощо. І підніс я хвалу й подяку Творцеві за це.
Але після цього одержав від нього лист, з якого зрозумів, що порушив він «не позбавляй сили слова свого», і знову розуміє шляхи та визволення ще до осягнення таємниць Тори. Оскільки написав мені, що знову охопив йому біль усю голову. Тому нині я беруся нагадати йому, що вже згодився він, що не можна уявити повне визволення, навік, перш ніж осяг смаки Тори і смаки заповідей, і тому не можна йому тужити інакше, як тільки про осягнення Тори.
Адже відомо, що Творець не віддає дочку свою простолюдину, як сказали мудреці: «Кожен, хто віддає дочку свою за простолюдина, наче зв’язує її і кладе перед левом»...
... І відомо, що дружина називається завжди на ім’я чоловіка. Як він цар, то вона – цариця, він – мудрець, вона – мудрість, він «навон» (тямовитий), вона – «біна» (розуміння), як це написано в Тікуней Зоар. І виходить через це, що дружина невігласа зветься дурістю, оскільки він – дурний, бо не може зберігати царську честь. Адже постійне житло злого начала – в серці, вільному від Тори, однак Тора та мудрість виштовхують зле начало з серця, потроху, а оскільки він дурень, виходить, уготована йому дружина «дурість», яка є кліпою ноґа, що спокусила Хаву.
І це те, що говорить писання: «І гнів у серці дурнів відпочиватиме». Отже, ти бачиш чітку причину, чому не віддасть цар дочку свою за невігласа. Але якщо дійсно жадає душа твоя дочки Яакова, тобі не треба примножувати викуп і дари, згідно з поверхневою думкою Хамора, батька Шхема, хивійця. А треба старатися осягнути смаки Тори і смаки заповіді, ні одного не пропускаючи. Бо тоді його та її прагнення зустрінуться і поєднаються одне з одним, і любов завершить сама свою справу, без жодної допомоги зі сторони, тобто від сили людини.
Єгуда