Передмова до книги "Панім Меїрот у-Масбірот"

1) Сказано в кінці трактату Укцін: "Не знайшов Творець іншого клі, що утримувало б благословення для Ісраелю, крім миру. Як сказано: "Творець силу дасть Своєму народові, Творець благословить Свій народ миром". І треба навчитися з цього багато чому:

а) звідки доказ того, що немає кращого для Ісраелю, ніж мир?

б) у сказаному пояснено, що мир - це благословення само по собі, бо написано, що дарування - силою, а благословення – миром, а згідно з їхніми словами треба було б сказати, що дарування миром.

в) чому приєднаний цей вислів до закінчення Талмуду? І також потрібно зрозуміти, що означають слова "мир" і "сила" і на що вони вказують?

Щоб роз'яснити справжній зміст цих слів, мусимо ми вийти в дальню дорогу, бо глибину серця авторів аґади неможливо осягнути. І справедливо сказав автор "Афікей Єгуда" в коментарі на слова кабалістів про уривок: "Підкріпіть мене солодощами, – це галахот, - освіжіть мене яблуками," – це аґадот. І пояснили кабалісти, що у всіх темах Тори та заповідей є відкрите і є приховане. Як написано: "Золоті яблука в срібних прикрасах". Кожна річ має свій характер, проте галахот подібні до винних солодощів, коли дає товаришеві подарунок - срібний келих з вином, то внутрішнє й зовнішнє – обидва важливі, адже і в келиха є власна цінність, як і у вині, що в ньому. Але ж аґадот подібні до яблук, де внутрішнє з’їдається, а зовнішнє викидається, бо зовнішнє не варте нічого, і виходить, що вся цінність і важливість є лише у внутрішньому, у серцевині. Так і в словах аґади, немає в її видимій простоті нічого розумного та бажаного, а є лише у внутрішньому змісті, прихованому в словах, котрі базуються ні на чому іншому, як на засадах науки істини, що передається лише обраним одиницям. Кінець переказу їхніх слів.

І хто наважиться витягти це з серця мас і зрозуміти їхні шляхи, коли осягнення їхнє неповне навіть у двох частинах Тори, званих "пшат" і "друш". Коли на їхню думку порядок чотирьох частин Тори "пардес" є таким, що спочатку розуміють пшат - простий сенс, а потім друш - тлумачення, а потім ремез – натяк, і в кінці всього розуміють сод – таємницю.

Проте наведено в молитовнику Ґаона з Вільно, що осягнення починаються з соду, а потім, після того, як осягли таємну частину Тори, можна осягнути частину друш, а потім частину ремез, а потім, коли удостоїлася людина удосконалитися в цих трьох частинах Тори до тонкощів, тоді заслуговує осягти частину пшат, що в Торі. Отже й сказали кабалісти в трактаті Тааніт: "Заслужив – зробилося для нього еліксиром життя, не заслужив - зробилося йому зіллям смерті. Тому величезної милості ми потребуємо, щоб зрозуміти пшат – простий смисл книг Тори, тому що спочатку ми зобов’язані осягнути три частини внутрішньої Тори, котрі одягнуті в пшат, простий сенс, а просте не спроститься. А якщо поки що не удостоївся цього, великого милосердя потребує, щоб не зробилось йому це зіллям смерті. І це назворот твердженню тих, хто нехтує осягненням внутрішньої частини, які говорять у серцях своїх: "Досить нам осягнення пшату, і дай Бог осягнути його, раділи б ми своїй долі". І словами своїми подібні тим, хто хоче піднятися на четверту сходинку до того, як пройде три перші.

2) Однак відповідно до цього необхідно зрозуміти, що у внутрішній Торі існує велике приховування, як сказано в трактаті Хаґіґа: "Не вивчають дію творіння удвох і світобудову наодинці". І так усі книги, що є в нас з цього предмету, запечатані й недоступні масам. І не зрозуміє їх ніхто, крім тих, хто залишився, кого закликає Творець, оскільки вже розуміють корені на основі свого знання і з передачі "з вуст в уста". І це дуже дивно, як перешкоджають поширенню мудрості й розумінню в лавах народу, адже це все життя й довголіття їхнє. І на перший погляд це є карним злочином. І про це говорили кабалісти в Мідраш Раба, Берешит, про царя Ахаза, адже й звався Ахаз тому, що тримав (івр. "ахаз") доми зібрань і доми навчання тощо, і через це зросла провина його… Та й закон природи такий, що скупиться людина виділити іншим з багатства та майна свого, але немає жодного, хто скупився б виділити з мудрості та розуміння свого. А навпаки, "набагато більше, ніж теля хоче смоктати, корова хоче нагодувати". І як написано: "У Торі Творець і бажання Його".

Дійсно, ми знаходимо про приховання мудрості навіть в іноземних вчених минулих поколінь. І наведено в передмові рабі Моше Бутріля, в його коментарі на Книгу “Єцира”, вислів від імені Платона, який застерігав своїх учнів так: "Не передавайте мудрість тому, хто не знає її величі". А також застерігав і Аристотель: "Не передавайте мудрість тому, хто не гідний її, щоб не пограбували". І він пояснив, що коли мудрець навчає знанню того, хто не гідний його, він грабує мудрість і руйнує її. Але не так роблять учені зовнішніх наук у наших поколіннях, а навпаки, намагаються розширити врата своєї мудрості для всього народу без будь-яких обмежень і умов. І на перший погляд є великі претензії до перших мудреців, які закрили двері мудрості за невеликою, обраною ними групою людей, яких визнали готовими до неї, а більшість народу залишили обмацувати стіну.

3) І я поясню це. Отже, чотири групи ми вирізняємо в роді людському ступенями одна над одною: маси народу, володарі, багатії, мудреці. І вони відповідають за відносним значенням чотирьом рівням у загальній дійсності, і звуться:

а) неживе

б) рослинне

в) тваринне

г) людське (той, хто говорить).

При цьому неживе здатне утворити з себе три властивості: рослинне, живе, людське, і ми вирізняємо три ступені величини сили корисної та шкідливої, що є в них.

Найменша сила серед них – це рослинна, бо хоч рослина своєю дією, наближенням корисного для неї і відштовхуванням шкідливого для неї, подібна видам людському і тваринному, проте не має вона окремих відчуттів щодо цього, а є загальна, спільна сила в усіх видів рослин у світі, котра виконує в них цю роботу.

На додаток до них – вид тваринний, де в кожному зі створінь, як в такому, є своє власне відчуття для наближення корисного і віддалення шкідливого. І виходить, що значення однієї окремої тварини дорівнює значенню всього виду рослин, що є у світі, бо та сила, що відчуває, аналізуючи корисне та шкідливе, котра є в загалі всього рослинного виду, існує в одному окремому створінні тваринного виду, і є окремою та самостійною. І ось ця сила, що відчуває, діє на тваринному рівні, є дуже обмеженою місцем і часом, оскільки відчуття не діє при віддаленні від тіла навіть на волосину, а також не відчуває за межами свого часу, тобто в минулому та майбутньому, а лише в ту мить, в котру вона діє.

У доповнення до них – вид людський, що складається одночасно з сили, що відчуває і з сили розуму. І тому його сила не обмежена часом і місцем для наближення корисного і віддалення того, що шкодить йому, як тваринний вид. І це внаслідок його знання, що не обмежене часом і місцем, і може отримати знання всіх створінь на їх місцях в усій дійсності. А також минулих і майбутніх з усіх поколінь. Тому виходить, що значення однієї окремої людини, істоти з людського виду, дорівнює значенню сукупності сил, які є у видах рослинному та тваринному, що існують в усьому світі і в цей час, і в усіх минулих поколіннях, оскільки сила її охоплює їх і включає в себе всі їхні сили разом.

І цей же закон діє також у чотирьох групах на рівні людського виду, тобто маса народу: багатії, володарі, мудреці, бо ясно, що всі з’являються з маси народу, котра є першим ступенем, за принципом, що все пішло з пороху, за порядком трьох властивостей: рослинне, тваринне, людське, котрі походять з нього. Так оцінюється значення маси народу: за властивостями, що походять від неї, тому й поєднані вони формою "лик людини". А для цього вкарбував Творець в загалі народної маси три схильності, звані заздрість, пристрасть і честолюбство, через які маса розвивається щабель за щабелем, щоб виробити з себе досконалий "лик людський".

Отже, схильністю пристрастей формують із себе багатіїв. Найліпші з них – великим бажанням і пристрастями визначаються в справі здобування багатства, і вони є першим щаблем у розвитку маси, і подібно до рослинного виду у світі взагалі, бо чужа сила керує ними, спрямовує їх за їхньою властивістю, адже сила пристрасті є чужою силою в роді людському, і запозичена з тваринного рівня.

А завдяки схильності честолюбства виробляють із себе володарів, іменитих людей, і вони панують у домі зібрання і в місті тощо. А тим, у кого найбільше бажання, і схильність честолюбства слугує, визначаються вони в досягненні влади. І є другим щаблем у розвитку маси, і подібні рівню тваринному у світі, де сила, що діє в них, вже існує в їхній сутності. І як сказано вище, схильністю до честолюбства наділене людство, як таке, і разом з нею – прагнення до влади, як написано: "Все поклав опорою під ноги свої" (Теїлім, 8:7).

А завдяки схильності "заздрість" утворюють із себе мудреців, як сказали кабалісти, заздрість авторів книг примножує мудрість. І ті, у кого бажання сильне, і схильність до заздрості служить їм, робляться визначними в осягненні мудрості та знань. І це подібно до людського рівня в загалі світу, сила, котра діє в ньому, необмежена часом і місцем, а є загальною та всеосяжною щодо всіх деталей світу, і всіх часів, як сказано вище. А також через природу вогню заздрості, котра є загальною, так що охоплює всю дійсність і всі часи, бо це закон заздрості, що, якби не бачив щось у ближнього, ніколи не пробудилося б бажання до цього. І виходить, що відчуття нестачі не тому, що бракує йому, а тому, що це є у ближнього, маються на увазі всі нащадки Адама і Хави в усіх поколіннях. Тому немає краю цій силі, що діє, і тому вона придатна до своєї функції, високої й піднесеної. Однак ті, що залишаються без жодної властивості через те, що немає в них сильного бажання, всі згадані три схильності використовують у змішаному стані: іноді жадають чогось, іноді заздрять, а іноді прагнуть до почестей. Бажання їхнє розбито на уламки, і вони схожі на дітей, які хочуть все, що бачать, і не щастить їм досягти нічого, і тому цінність їх як солома та висівки, що залишилися після борошна.

Відомо, що сила корисна і сила шкідлива діють паралельно, тобто наскільки здатний принести користь, настільки здатний завдати шкоди. Відповідно до цього, оскільки сила кожної окремої людини переважає силу всієї худоби і тварин усіх поколінь і часів, так і сила зла у ній переважає над усіма. І тому поки не гідна вона своєї висоти так, щоб служила своєю силою лише для добра, треба дуже оберігатися, щоб не здобула великої міри того, чим визначається людина, - науки та знання. Тож заради цього приховали перші з мудреців науку від широких мас, боячись, щоб не трапились їм недостойні учні, і скористалися б силою науки, щоб завдавати зло і шкоду, і не спалахнули б пристрастю та дикістю тваринною, володіючи великою силою людською, і не зруйнували б увесь світ.

А після того, як здрібніли покоління, і мудреці самі почали прагнути "сидіти за двома столами", тобто й гарного життя, і матеріальних статків, тому й наблизилися їхні погляди до маси, і почали торгувати собою, і продали науку "за плату повії й за ціну собаки", то відтоді зруйнувався міцний мур, котрим оточили її перші, і пограбували її собі люди маси, дикуни, і зміцніли силою людською, і ухопилися за науку й розірвали її, половину успадкували розпусники, половину – вбивці, і виставили її на безчестя та вічну ганьбу, так і до сього дня.

4) І з цього суди про науку істини, у котру включені всі зовнішні науки, котрі є її "семеро маленьких служниць", як відомо. А вона є довершеність роду людського і ціллю, заради котрої всі світи створено, як написано: "Коли б не союз Мій вдень і вночі, законів неба й землі не встановив би Я". То саме через це визначили нам кабалісти (трактат Авот, мішна 5): "Хто користується короною (Тори) – згине", отже, заборонили нам діставати за її допомогою жодну втіху в тілесному житті. І це захищало нас до цього дня. Стояти силою й стіною за науку істини, і всякий чужинець і сторонній щоб не рвався увійти в неї, також щоб не брали з собою від неї, щоб не вийшли торгувати нею на базарі, як це у вчених зовнішніх наук, бо кожен, хто входить, вже буде перевірений "сімома перевірками", аж поки можна бути певним у ньому без жодної підозри та остраху.

Але після всіх цих слів істини ми знаходимо, на перший погляд, велике протиріччя цьому в словах кабалістів, бо наведено в Зоар, що напередодні приходу Машіаха розкриється тоді ця наука навіть для молодих віком. І згідно з цим ми, виходить, вчимо, що напередодні приходу Машіаха буде все те покоління на найбільшій висоті, так що не треба буде оберігатися, і розкриються джерела мудрості напоїти весь народ. Проте в трактаті Сота, 49 і в трактаті Сангедрін, 97:1, сказали кабалісти: "Напередодні приходу Машіаха нахабство зросте… мудрість мудреців смердітиме… і тими, хто боїться гріха, гребуватимуть…". Отже ясно, що немає гіршого покоління, ніж це. І як можуть існувати два ці вислови? Адже певно "і ці й ті – слова Всесильного живого".

Справа в тому, що вся надійна охорона і запирання дверей палацу мудрості через страх перед людьми, у яких дух "заздрості авторів книг" перемішаний з силою пристрастей і честолюбства, і їхня заздрість не обмежується лише заздрістю до мудрості та знань.

І з цього виходить, що обидва вислови кабалістів разом істинні, коли один з’являється, щоб навчати другого. Адже після того, як "обличчя покоління, як морда собаки", тобто волають, як собака "гав, гав" (арам. "дай, дай"), і тими, хто боїться гріха, гребуватимуть, і мудрість мудреців засмердить у них, то само собою дозволено розширити ворота мудрості і зняти надійну охорону, бо будуть гарантованими, за природою речей, від грабунку і визиску. І немає більше страху недостойного учня, що візьме її продавати на базарі народній масі, зануреній в матеріальне, оскільки не знайдуть вони покупців на цей товар, бо вже ганебною стала для них. І оскільки вже немає надії здобути нею насолод та почестей, зробилася вона цим, само собою, гарантованою і збереженою, так що ніхто чужий не наблизиться, а лише ті, хто любить мудрість і кмітливість, і тому знята буде будь-яка перевірка тих, хто входить, так що навіть молоді віком зможуть удостоїтися її.

І з цього зрозумій сказане кабалістами (Сангедрін, 98:1): "Не прийде син Давида інакше, ніж у покоління, котре або все заслужене, або все грішне". І дуже дивно це, бо якщо знайдуться кілька праведників у поколінні, то затримається визволення, а коли зникнуть праведники з лиця Землі, і тоді буде можливість приходу Машіаха? Дуже дивно.

Однак треба дуже-дуже зрозуміти, що ця справа, визволення і приходу Машіаха, сподіваного нами, щонайшвидше і в наші дні, є справою кінцевої висоти довершеності осягнення і знання, як написано: "І не вчитиме більше людина ближнього свого знати Творця, бо всі знатимуть Мене від великих їхніх до малих…" А з досконалістю знання отримають досконалість і тіла, як написано у Ішайя, 65, "Юнак столітнім помре". А коли вдосконалються сини Ісраелю повним знанням, посиляться джерела розуму і знань над кордонами Ісраелю, і напоять всі народи світу, як написано у Ішайя, 11, "Бо сповнена земля знанням Творця", і як написано: "І полинуть до Творця і до Його блага". А це посилення знання є справою поширення царства Машіаха на всі народи, всупереч масам народу, грубим, у котрих їхня уява за досконалість визнає лише силу кулака, і тому вкарбована в їхній уяві справа поширення царства Ісраелю на народи лиш тільки у вигляді влади, що звичайна у тіл над тілами, брати свою "платню" від Досконалого з великою пихою, хизуючись перед мешканцями світу. І що я можу зробити з ними, якщо навіть мудреці відштовхнули їх і таких, як вони, від громади Творця, сказавши: "Кожен, хто гордує, - говорить Творець, - не можемо Я і він жити в одному місці". А також відділити від тих, хто, помиляючись, судить так, що як існування тіла первинно по відношенню до існування душі і досконалого знання, так здоров’я тіла та його потреби передують досягненню душі і довершеності знань. Слабке тіло заважає досягненню досконалих знань, і це є помилкою гіркою та гіршою за смерть. Адже не можна ніяк уявити досконале тіло до того, як дістане довершене знання, тому що воно, як дірявий мішок і розбитий колодязь, не має жодної користі ні собі, ні іншим, за винятком осягнення повного знання, коли тіло йде паралельно з ним у своєму вдосконаленні. І закон цей діє і в деталях, і в цілому, і вчи все це в Зоар, у главі Шлах, у темі про розвідників.

5) І з цього зрозумієш те, що написано в Зоар, що завдяки цьому твору (Зоар) вийдуть сини Ісраелю з вигнання, а також і в багатьох місцях, що лиш тільки через розповсюдження науки кабала в лавах народу удостоїмося повного визволення. І так сказали кабалісти: "Світло, що в ній, повертає до добра". І роз'яснили це з чітким наміром вказати нам, що тільки світло, що криється в ній, як золоті яблука в срібній оправі, є тим чудодійним засобом, здатним повернути людину до добра. Й індивідуум, і народ не виконають призначення, задля якого створені інакше, як осягненням внутрішнього змісту Тори та її таємниць. А досконалість знання очікує на нас з приходом праведного Машіаха. Однак сказано: "Дає мудрість мудрим", а також: "І в серце кожного мудрого серцем дав Я мудрість". Тому ми потребуємо спершу великого розповсюдження науки кабала в народі, щоб бути гідними мати користь від праведного Машіаха, і тому залежать розповсюдження науки кабала та прихід праведного Машіаха одне від одного, і зрозумій це добре. І якщо це так, зобов'язані ми відкривати школи й писати книги, щоб прискорити поширення науки серед народу. І не було цього в попередні часи через побоювання, що долучаться недостойні учні, як ми вже пояснили вище. І тому було це основною причиною тривалості нашого вигнання через численні гріхи наші до сьогоднішнього дня.

Як сказано мудрецями: "Не прийде Машіах, син Давида, інакше, ніж в поколінні, повністю достойному", - тобто, коли всі будуть вільні від гонитви за пристрастями та почестями. І тоді можна буде заснувати дома навчання в народі, готувати їх до приходу Машіаха, сина Давида. "Або в поколінні, повністю грішному", тобто в такому поколінні, коли "його обличчя – як морда собаки і тими, хто бояться гріха, гребуватимуть…, і мудрість мудреців смердітиме…" І тоді, навпаки, можна буде зняти посилену охорону, і кожен, хто залишиться в домі Яакова, і серце його б’ється до осягнення мудрості та призначення, "святий" буде сказано йому, і прийде, і вчитиметься, бо немає вже побоювання та страху, що може раптом не встояти у своїх гідностях і піде й торгуватиме нею на базарі, бо вже не буде покупця з усього народу, і вже мудрість упосліджена в їхніх очах, так що не зможе дістати за неї ні приваб, ні почестей. І тому кожний, хто бажає увійти, прийде й увійде, і багато хто блукатиме, і збільшиться знання в усіх тих, хто вартий його, і цим удостоїмося незабаром приходу праведного Машіаха і викупу душ наших якнайшвидше в наші дні, амен.

І відповідно до сказаного відвів я від себе серйозне звинувачення в тому, що наважився в порівнянні з усіма моїми попередниками розкрити у своїй книзі основи мудрості, зазвичай прихованої, яку ще не пізнала ні одна людина, тобто сутність 10-и сфірот з усіма їх законами, зі (світлами) прямим і відбитим, внутрішнім і навколишнім, і сутність зіткнення, і сутність стоншування - те, що автори, які передували мені, навмисно розкидали тут і там тонкими натяками так, щоб людина недостойна не змогла зібрати їх, тоді як я, у світлі Творця, що осяяло мене, і з допомогою учителів моїх зібрав все і розкрив досить ясно, за їх духовним характером, вище місця й вище часу. І могли б пред’явити мені велику претензію, так чи інакше: чи немає тут доповнень до сказаного моїми вчителями? Адже самі Арі і Хаїм Віталь, а власне, і справжні укладачі і коментатори їхніх праць, могли б розкрити і ясно роз'яснити сказане ними, як це зробив я. І якщо ти можеш сказати, що їм було розкрито, то хто такий цей укладач (для якого, звичайно ж, було б величезною честю бути прахом і попелом під їх ногами), щоб сказати, що його уділ, котрий дарував йому Творець, більший за їхній уділ?

Однак, дійсно, я нічого не додав до моїх учителів, і не відкрив нічого нового. Як ти побачиш у посиланнях при складанні, все, сказане мною, вже записано і описано в "Шмона Шеарім", в "Ец Хаїм" і в "Маво Шеарім" Арі. І я не додав до цього жодного слова, але вони мали намір приховати сказане, і тому розсіяли це всюди - дещо тут і дещо там. І це тому, що все покоління ще не було все грішним, і необхідна була надзвичайна обережність. Тоді як у нас, завдяки численним гріхам нашим, здійснилося все, передбачене мудрецями про прихід Машіаха, що в такому поколінні знову не буде страху перед розкриттям мудрості, як ми вже говорили вище, і тому слова мої відкриті і впорядковані.

6) А тепер, сини, слухайте мене, дійсно мудрість назовні співатиме і ось, зараз, з вулиць закликає до вас: «Хто за Творця, до мене!» Не марна річ я для вас, бо я – життя ваше і довголіття ваше, бо не створені ви повертатися після роботи зі збіжжям та картоплею, ви та віслюки ваші до одних ясел. І як не може бути призначенням віслюка обслуговувати всіх віслюків, що живуть з ним у світі, так не буде метою людини обслуговувати всі тіла створінь, її сучасників, тіла тваринні. Але призначенням віслюка є служити людині, вищій за нього, щоб приносити їй користь. А призначенням людини є служити Творцеві і довершувати Його задум, як сказав Бен Зума: «Усі ці створені лиш тільки, аби обслуговувати мене, а я – служити Господарю своєму», і говорить: «Все, що зробив Творець – заради Себе», бо Творець прагне і жадає досконалості нашої, як сказали в Берешит Раба, 88, про створення людини такими словами: «Ангели сказали перед Ним, що є людина, що згадаєш про неї, і син людський, що визначиш його, напасть ця навіщо Тобі?» Сказав їм Творець: «Якщо так, то дрібна й велика худоба навіщо?.. На кого це схоже? На царя, в якого був палац, повний всякого добра, і немає в нього гостей. Яка втіха цареві, що наповнив...» Відразу сказали перед Ним: «Творцю, Пане наш, наскільки могутнє ім’я Твоє на всій землі, роби те, що бажано Тобі!» На перший погляд маємо взяти під сумнів це іносказання, адже дійсно, існує та стоїть цей палац, сповнений всякого добра, в наші дні. То насправді, мали б ми наповнити його гостями вщерть. Проте істинні ці слова, адже ти бачиш, що не мали претензій ангели ні до кого зі всіх створінь, які були створені в перші шість днів творіння, крім як до роду людського. А його ж створено за образом Всесильного, і складається з вищих і нижніх разом. Тож ангели, що побачили це, дійсно здивувалися й збентежились: як духовна, чиста та ясна душа, прийде з верхів’я світу та увійде в це нечисте тваринне тіло й житиме разом з ним? Отже, вразилися: напасть ця навіщо Тобі?" І на це було дано їм відповідь, що вже здавна є замок, повний всякого добра, але порожній він без гостей. І щоб заповнити його гостями, нам вже потрібна людина, що складається з вищого і нижнього разом. І з цієї причини необхідно було, щоб чиста душа одяглася в "напасть" брудного тіла. І негайно зрозуміли вони це і сказали: "Зроби так, як добре Тобі".

І знай, що цей палац, повний всякого добра, вказує на всі блага і насолоду, заради яких створив створіння. Як сказано кабалістами "... у звичаї Доброго – давати добро". Тому створив світи, щоб принести задоволення створінням. А оскільки відносно Творця немає минулого й майбутнього, потрібно зрозуміти, що відразу ж, як задумав Він створити створіння і дати їм насолоду, з’явилися і втілилися перед Ним вони і все їхнє наповнення благом і насолодою разом, як було Ним задумано.

Як наведено в книзі Арі "Хафці ба", відомо, що всі вищі і нижчі світи включені в Нескінченність, ще до скорочення, в таємниці - Він і ім'я Його єдині. А скорочення, котре є коренем світів АБЄА, обмежених нашим світом, відбулося із сукупності коренів самих душ, через їхнє бажання якомога більше уподібнитися Творцеві, що є злиттям. А роз’єднання й злиття в духовному неможливі інакше, як в мірах подібності чи відмінності властивостей.

Внаслідок того, що хотів Творець дати насолоду створінням, неодмінно вкарбовано в тих, котрі отримують, бажання отримувати насолоду, і тим самим їхні властивості стали відмінними від Творця, тому що немає абсолютно у Творця цієї властивості, адже від кого Він отримає? І для виправлення цього зроблено скорочення і обмеження до створення цього світу, до реальності облачення душі в матеріальне тіло, щоб перебуваючи в ньому, займаючись Торою і духовною роботою на віддачу Творцю, повернулася властивість отримання до об'єднання з наміром заради віддачі.

У такій мірі, як написано: "І злитися з Ним". Тоді уподібнюєтья властивість з Творцем, де тотожність властивостей означає злиття в духовному, як сказано. І коли повністю закінчиться злиття в усіх частинах душі, повернуться світи в стан Нескінченності, як було до скорочення.

"І в землі своїй удвічі успадкують" (Ішайягу, 61:7), тому що зможуть тоді повернутися і отримати всю насолоду і благо, вже приготовані їм у світі Нескінченності, як було сказано. А на додаток до цього, оскільки вже готові до істинного злиття, без будь-якої розбіжності властивостей, бо вже й отримання у них буде не заради власного задоволення, а щоб зробити приємність Творцю, і, виходить, що уподібнюють властивість віддачі з Творцем, і вже докладно описав я це в книзі Панім Меїрот у-Масбірот.

7) І з цього зрозумієш сказане кабалістами, що "стан "Шхіна в нижніх" є великою потребою", і слова ці дуже дивують. Проте вони узгоджуються зі сказаним в згаданому мідраші, де прирівняли справу до царя, у якого є палац, повний всякого добра, але немає у нього гостей, і звичайно ж, на гостей він сидить і чекає. А якщо не так, то з усієї підготовки немає жодної користі і йде в порожнечу.

І про великого царя, що народився в нього син вже на старості. І дуже любив він сина, і тому з дня його народження думав про нього й планував. І зібрав він всі книги і найвизначніших мудреців царства, і влаштував для сина школу мудрості, і зібрав усіх будівників визначних, і побудував для сина палаци насолод, а потім - усіх музикантів і співаків, і влаштував йому доми співів, і зібрав найкращих кухарів і кондитерів з усього царства, які готували для сина кращі делікатеси світу і т.д.

І ось виріс син і змужнів, але він дурний і немає в нього бажання до знань, і сліпий він, не бачить нічого, і не відчуває краси будівель. І він глухий, і не почує голосу співаків і співачок. І він хворий на цукровий діабет, і не можна йому нічого їсти, крім чорного хліба. І ганьби, й люті задосить.

І з цього зрозумій сказане кабалістами у вірші: "Я - Творець, у свій час прискорю". І роз'яснено це в трактаті Сангедрін, 98: "Не удостояться – у свій час, удостояться - прискорю". Тобто існують два шляхи досягнення згаданої мети:

- або самі звертають увагу, що називається шляхом повернення. І якщо удостояться цього, здійсниться їм "прискорю", тобто немає для цього певного терміну, а як тільки удостояться - закінчиться виправлення, як зрозуміло;

- а якщо не удостояться звернути увагу, є інша дорога, яка називається дорогою страждань. Як сказано кабалістами в трактаті Сангедрін, 97: "Я ставлю над вами царя, такого як Аман - і ви вимушено повертаєтесь до добра". І це вже "у свій час", бо на це є певний термін. І захочуть цього. Аби показати нам, що шляхи Творця - не наші шляхи. І тому не вийде у Творця, як у земного царя в наведеному прикладі, який клопотався і приготував стільки всього надзвичайного для свого улюбленого сина, і в результаті журба йому від усього цього, і всі турботи і витрати даремно, все пішло в безодню, в лють і ганьбу.

Навпаки, всі дії Творця впевнені та правильні, і не можуть бути шахрайством. Як сказали кабалісти: "Не удостояться – в свій час", - а те, що не зробить бажання, зробить час. У мірі написаного: "Чи слатимеш ти блискавки, і чи підуть вони, і скажуть тобі: "Ось ми"? Бо існує шлях страждань, що здатен спокутувати грубе матеріальне, аж поки не зрозуміє, як підняти голову з ясел для худоби, щоб підняти її вгору, і піднестися, і зійти сходами щастя і людського успіху, тому що повернеться і зіллється зі своїм коренем, і довершить задумане.

8) Відповідно до цього зрозуміймо, наскільки ми маємо бути вдячні нашим учителям, які передають нам свої духовні світла і віддають душі свої, аби дати благо нашим душам, що стоять посередині між шляхом тяжких страждань і шляхом повернення. Вони рятують нас від пекла, що страшніше смерті. Вони привчають нас іти до небес насолоди, до висоти вишуканості й приємності, яка є нашою долею, котра готова й очікує нас з самого початку. І кожен у своєму поколінні діє відповідно до сили світла його вчення та святості.

І вже сказали кабалісти: "Немає покоління, у якому не було б таких, як Авраам, Іцхак і Яаков". Однак ця божественна людина, рав Іцхак Лурія, трудився і передав нам знання, помноживши їх, і перевершив своїх попередників. І якби вмів я говорити пишномовно, то прославляв би той день, коли відкрилася мудрість його, майже як день дарування Тори Ісраелю.

Немає достатньо слів оцінити його святу роботу для нас тоді, як були двері осягнення замкнені на замки й засуви, а він прийшов і відкрив їх для нас таким чином, що кожен, хто прагне увійти всередину царського палацу, повинен мати лише святість і чистоту - і піде, омиється, і поголить волосся, й одягне чистий одяг, аби постати перед вищим Царством, як належить.

І ось, ти знаходиш тридцятивосьмирічного, що перевершив своєю мудрістю святою усіх попередників, аж до ґаонів, і взагалі. І всі старці землі, звитяжці пастирства, друзі та учні божественного мудреця Рамака (рабі Моше Кордоверо), піднялися і стали перед ним, як учні перед учителем.

І також всі мудреці наступних поколінь до наших днів, всі без винятку, припинили користуватися книгами і працями, написаними до нього, чи то кабала Рамака, чи кабала перших або кабала ґаонів, і все своє духовне життя присвятили виключно злиттю з його священною мудрістю. І само собою зрозуміло, що не просто так заслуговують такої абсолютної перемоги, якої здобув цей батько мудрості, молодий роками.

Однак до скорботи сердець наших пощастило диявольській справі, і з'явилися труднощі на шляху поширення його мудрості серед святого народу, і поступово, крок за кроком, почали стримувати його. І в основному це через те, що слова його записувалися на слух, як він щодня викладав своїм учням, які були вже похилого віку, і були великими знавцями в осягненні Зоар і Тікуней Зоар. І здебільшого порядок його святих промов був відповідно до глибоких питань, котрі задавали йому, кожний на свою тему. І тому не передав він мудрість у придатному для використання вигляді, як у тих творах, що передували йому. І ми знаходимо у записах, що сам Арі прагнув навести порядок в темах. Дивись про це в розділі Статті Рашбі з коментарями "Ідра Зута", з короткою передмовою рава Хаїма Віталя. І на додаток до всього був коротким час його викладання, тому що школа його проіснувала лише близько 17 місяців, як пояснено в "Шаар а-Ґільґулім" (розділ 8 стор. 49), тому що прибув з Єгипту у Цфат 5331 року, напередодні Песаху, а раву Хаїму Віталю було тоді 29 років, і року 5332-го перед суботою глави Матот-Масаей, першого ава захворів, а у вівторок тижня глави Дварім, 5 ава, помер до життя у світі прийдешньому.

І роз'яснено ще в розділі 8, стор.71:1, що на момент смерті заповів він раву Хаїму Віталю, щоб не навчав він мудрості інших, хоча йому самому було дозволено займатися таємно. А іншим абсолютно заборонив займатися нею, бо сказав, що не зрозуміли вони мудрість, як годиться. І в цьому причина, з якої рав Хаїм Віталь не систематизував записи, а залишив їх неупорядкованими. І тим більше не пояснив зв'язку між темами, щоб не було це, неначе навчає інших. І тому ми вчимося в нього великої обережності поводження з тим, що відомо знавцям, як у праці Арі.

А той порядок, який ми знаходимо у працях Арі, був зроблений третім поколінням, у три різні періоди часу трьома укладачами. Першим з укладачів був мудрець рав Цемах, який жив в один час з равом Азулаєм, який помер у 5404 році. До нього в руки потрапила велика частина праць, з якої він склав багато книг. Найбільш важлива з них - книга "Адам яшар", у якій він зібрав усі основні тлумачення, що знаходилися в нього. Але частина книг, складених ним, загублена. У вступі до своєї книги "Коль ба-рама" наводить він весь перелік книг, котрі впорядкував.

Другим упорядником є його учень мудрець рав Папріш, який зробив внесок набагато більший, ніж його рав, оскільки до його рук потрапила частина праць, яка була в рава Шмуеля Віталя (сина Хаїма Віталя). З них він склав багато книг, найбільш важливими з яких є книги "Ец Хаїм" і "Прі Ец Хаїм", що включають в себе велику мудрість у повному розумінні.

Третім упорядником був мудрець рав Шмуель Віталь, син рава Хаїма Віталя, який був великим і відомим мудрецем. Зі спадщини свого батька він склав книгу "Шмона Шеарім".

Ми бачимо, що кожен з укладачів не мав усіх праць, що викликало в них великі труднощі при укладанні тем, котрі були зовсім не призначені для тих, хто не мав справжніх знань у Зоар і Тікуней Зоар, і тому мале було число тих, хто піднімався.

9) І замість цього дана нам любов Творця, щоб прийшли ми й удостоїлися духу життя нашого, Бааль Шем Това, велич і святість якого вище будь-якої думки і слова. Не бачили і не побачать його, крім тих, достойних, які служили його світлу, але й ті в певній мірі, - "кожен згідно з тим, що приймає його серце".

І це правда, що світло його вчення і святої мудрості засноване виключно на святих засадах Арі. Однак вони не схожі одне на одного. І поясню це на прикладі того, хто потопає в річці, і він то спливає, то зникає під водою. Іноді з'являється лише волосся голови, і тоді вдаються до різних способів, щоб схопити його за голову і врятувати, а іноді з'являється й тіло, і тоді починаються спроби схопити його навпроти серця.

Так і в цьому випадку, людина з Ісраелю стала тонути в брудних водах вигнання, відтак і до сьогоднішнього дня піднімається вона в них і опускається. Але не всі часи однакові. За часів Арі було видно лише голову, і тому Арі намагався врятувати нас "через голову". А за часів Бааль Шем Това було полегшення, і тому дано було благословення врятувати нас "через серце". І визволення нам було великим і вірним.

Але через численні гріхи наші повернулося колесо для нашого покоління, і відбулося падіння надзвичайне, як з високої гори - у глибоку яму. До того ж почалася протидія народів, що заплутала цілий світ. І стали великими потреби, а розум коротким і спотвореним брудом матеріальності, що займає думки. І "раби їдуть на конях, а вельможі землею йдуть". І все, що передбачено в мішні в трактаті Сота, згадане вище, виповнилося в нас через численні гріхи наші, і знову утворилася залізна завіса й на це величезне світло Бааль Шем Това, про яке говорили ми, що світить воно до нашого повного звільнення. Не вірили мудрі серцем у можливість того, що прийде покоління, яке не зможе побачити його світло. І ось потьмарилися наші очі і віддали ми добро забуттю. І побачивши це, сказав я: "Час діяти!" А тому встав я відкрити навстіж ворота світла Арі, бо саме він підходить для нашого покоління, а двоє краще, ніж один.

Не можна звинувачувати мене у стислості викладу в цій праці, яка підходить для всіх, хто любить мудрість, тому що велика кількість глечиків послаблює смак вина, і обтяжує поняття для того, хто вивчає. Але ми не відповідальні за грубі серця, для котрих ще не створено мови, що допомогла б їм, і які, куди б не звертали свій погляд, сприймають тільки дурість. І є правило, що те, що є джерелом мудрості для мудреця, для дурня служить джерелом його дурості. Ще на початку своєї книги я попереджаю, що старався я абсолютно не заради зівак, а для тих, кому дороге слово Творця, хто сумує за тим, щоб плинути за словом Творця і Його благом, для того, щоб здійснити мету, заради якої були створені. І здійсниться в них за бажанням Творця написане: "Всі, хто прагне, знайдуть Мене".

10) Іди та подивися на слова мудреця рабі Авраама ібн Езри в книзі його "Єсод Мора", 8:2: "А тепер зверни увагу і знай, що всі заповіді, записані в Торі або, як прийнято, встановлені праотцями - хоча більша частина їх виконується дією або словами, всі вони покликані виправити серце, бо всі серця вимагає Творець, і всяке породження думок розуміє".

Сказано: "Для чесних у серцях їхніх". І навпаки: "Серце, що виковує замисли…". І знайшов я вислів, що включає в себе усі заповіді: "Бійся Творця свого і працюй заради Нього". Слово "бійся" включає в себе всі заборонні заповіді у слові, у серці і в дії. І це перша сходинка, з якої підніметься до роботи Творця, котра включає в себе всі наказові заповіді. І вони привчать серце її і будуть вести, поки не зіллється з Творцем, тому що для цього була створена людина. Адже не була створена вона для того, щоб збирати багатство і будувати будинки. І тому людина має просити все, що прищепить у ній любов до вивчення мудрості, і просити віру. І тоді відкриє Творець очі її серця і дасть їй іншу душу, і буде вона за життя свого любима Творцем. І знай, що Тора дана лише людям, які мають серце, оскільки слова - як тіла, а "таамім" (знаки інтонації) - як душі. І якщо не зрозуміє "таамім" (букв. "сенси"), то марні будуть всі труди і зусилля, неначе б трудив би себе, перераховуючи сторінки і слова в книзі з медицини - такими зусиллями не вилікувати недугу. Так і верблюд, який несе шовк: ні верблюд нічого не дає шовку, ні шовк - верблюду".

Висновок зі сказаного мудрецем один: потрібно триматися за мету, заради якої була створена людина. І говорить про неї, що це - злиття з Творцем. І тому говорить, що людина зобов’язана повторювати способи, котрі привели її до любові до Творця, вивчати мудрість і шукати віру, допоки не удостоїться того, що Творець відкриє очі її серця, і утворить у ній іншу душу, і буде людина за життя свого любима Творцем.

Аби вказати, що допоки не удостоїлася людина цього здобуття, робота її не є довершеною. А роботу, яка дана нам, сьогодні потрібно робити. І так завершує це: "Тора дана лише людям, які мають серце". Тобто тим, хто знайшов серце любити Його і жадати Його, кого мудреці назвали "мудрими серцем", бо немає в них більше тваринної душі, яка йде вниз, і зле начало панує лише над тими, в кого серце порожнє від мудрості.

І роз'яснюючи, каже: "...слова - як тіла, а "таамім" - як душі. І якщо не зрозумієш сенс, то схоже це на того, хто старанно перераховує сторінки і слова в книзі з медицини, але такими зусиллями не вилікувати недугу". Він хоче сказати, що зобов'язана людина знайти способи, щоб удостоїтися згаданого набуття, тоді вона здатна скуштувати сенси Тори, яка є внутрішньою, прихованою мудрістю, і смаки заповіді, котрі є любов і жадання до Творця. А без цього немає в людини нічого, крім слів і дій, які є тіла позбавлені душ, що схоже на "того, хто перераховує сторінки і слова в книзі з медицини...", адже не осягне вона медицини, поки не зрозуміє сенсу написаного. А також після того, як піде й здобуде її за всі кошти, котрих вистачить їй для цього. І якщо порядок навчання та самі дії не налаштовані на досягнення цього, тоді це немов верблюд, який несе шовк, і шовку ніякої користі з нього, і сам шовк нічим не допоможе йому досягти досконалого наміру, заради якого і створений.

11) І відповідно до вищесказаного, удостоїлися ми того, що були відкриті нам очі статтею рава Симона, в Мідраш Раба, розділ 6, про слова "Зробимо людину", (коли побажав Творець створити людину, і порадився з ангелами служіння), і говорить, що розділилися вони на групи і ґурти. І сказали одні з них: "Буде створено". А інші сказали: "Не буде створено". Як сказано: "Милосердя і правда зустрілися, справедливість і мир з’єдналися". Милосердя сказало - буде створено, тому що людина робить милість. Правда сказала – не буде створено, тому що вся вона – брехня. Справедливість сказала – буде створено, тому що вона вершить справедливість. А Мир сказав – не буде створено, бо вона – суцільні чвари.

Що ж зробив Творець? Взяв і скинув Правду на землю, як сказано: "І послана була Правда на землю". Звернулися ангели до Творця: "Чому зневажаєш подобою Своєю? Підніми Правду з землі, як сказано: "Правда з землі виросте".

І ця оповідь ускладнена з усіх боків.

а) все ще не роз'яснено серйозність сказаного "Зробимо людину". Невже Творець потребує поради так, як сказано: "Визволення – в серці радника"?

б) слова Правди: як можна говорити про весь рід людський, що весь він - брехня, адже немає покоління, в котрому не було б як Авраам, Іцхак і Яаков.

в) і якщо справедливі слова Правди, як же ангели Милосердя і Справедливості погодилися на існування світу, котрий весь – брехня?

г) чому називається Правда подобою, що означає - печатка, яку ставлять на полях листа, коли, звісно, основне знаходиться за межами печатки, але безсумнівно, що поза межами правди немає жодної реальності?

ґ) чи можливо, щоб ангели Правди подумали про Того, Хто діє правдою, що немає правди в діях Його?

д) за що дано було Правді як важке покарання, що була вона кинута на землю і всередину землі?

е) чому в Торі не наведена відповідь ангелів так, як наведено питання до них?

І потрібно зрозуміти ці два види управління, цілком протилежні один одному, якими є: управління існуванням всієї дійсності цього світу, і управління видів існування, як вони постають, кожний, з тієї дійсності, що перед нами. З одного боку, перед нами постає надійне управління, з надзвичайно безсумнівним наглядом, котре панує аби дати буття кожному зі створінь дійсності.

Візьмемо, наприклад, порядок буття в існуванні людини. І ось любов і насолода є надійною й істинною першопричиною людини, певною та правильною у виконанні свого призначення. І відразу ж після того, як відокремилася від задуму її батька, управління підготувало їй надійне місце, захищене від будь-якої шкоди в утробі матері так, що ніхто сторонній не може торкнутися її. Там управління щодня забезпечує її хлібом насущним у мірі потреби. Так опікується нею в усіх її потребах, не забуваючи ні на мить, поки не здобуде вона силу з'явитися в нашому світі, сповненому труднощів.

І тоді Управління дає майбутній людині міць і силу. І вона, як озброєний, досвідчений і звичний до всього боєць, йде та відкриває брами й пробиває стіни. Аж поки не з’явиться серед людей, на яких зможе покластися, які допомагатимуть, поки вона слабка, бувши найдорожчими для неї з усіх мешканців світу, з любов'ю, милосердям і жагою величезною заради її існування. Так продовжує Управління, оберігаючи її, допоки не підготує її до продовження розвитку свого існування після цього. Так само, як у випадку з людиною, і весь тваринний і рослинний види перебувають під надзвичайним наглядом, що забезпечує їх існування в реальності, і це відомо всім природознавцям.

А з іншого боку, розглядаючи порядок становлення та забезпечення проявів існування в тій же дійсності – "від рогів антилопи до яєць вошей", ми знаходимо безлад, подібно до війська, що біжить з поля бою, побите і хворе, уражене Творцем. І все його життя веде до смерті. Немає у нього права на існування, котрому не передують страждання й біль, і в небезпеці здобуває свій хліб.

І навіть маленька людина ламає собі зуби, виходячи здобути їжу, і скільки стрибків стрибає аж поки дістане собі достатньо їжі поїсти, для права існувати. І як і в неї - доля всіх, від малого до великого. І годі й говорити про рід людський обраний з усіх створінь, "рука котрого – на всіх, і рука всіх – на ньому".

12) Однак і в 10-ти сфірот святості ми розрізняємо дві протилежності: дев'ять перших сфірот - це властивість віддачі, а малхут - отримання. І дев'ять перших сфірот наповнені світлом, а малхут - немає в ній від себе самої нічого. І суть в тому, що ми розрізняємо в кожному парцуфі два види світла - внутрішнє світло і навколишнє світло; і два види келім, де внутрішнє клі призначене для внутрішнього світла, а зовнішнє клі - для навколишнього світла.

І причина цього - у двох протилежностях, згаданих вище. Що неможливо двом протилежностям існувати в одному носії і тому потребують спеціального носія для внутрішнього світла і окремо - носія для навколишнього світла.

Але насправді в духовному вони не протилежні, бо малхут знаходиться там в зівузі з дев'ятьма першими сфірот, і набуває також властивості віддачі, що є суттю відбитого світла. Що стосується сітра ахри, немає в ній нічого від дев'яти перших сфірот, і основа будови її - порожній простір, що є величезним бажанням отримувати, на яку й було зроблено перше скорочення (івр. "цимцум алеф”), і навіть тоді, коли приходить світіння лінії всередину решімо, цей корінь залишається без світла. І тому вона від початку до кінця протилежна життю і святості за суттю написаного: "Одне на противагу іншому створив Творець". І тому "називаються мертвими".

І ось з’ясовано вище, в пункті 6, призначенням скорочення було прикрасити душі тотожністю властивостей з Творцем, тобто перетворення клі отримання на властивість віддачі.

А в згаданому стані мета ця досі недосяжна, як щодо будови духовних парцуфів, де немає нічого від порожнього простору, котрим є величезне бажання отримувати, на яке й було зроблено скорочення, і тому не може статися виправлення того, що не існує там; так і щодо будови сітра ахри, звісно ж немає там ніякого виправлення, незважаючи на те, що є там порожній простір, бо характер її абсолютно протилежний, і все, що отримує вона, йде до смерті.

І тому потрібна тільки людина цього світу, яка перебуваючи в малому стані отримує живлення та існування від сітра ахри, придбаючи від неї келім порожнього простору. У великому ж своєму стані за допомогою Тори й заповідей приєднується до духовного, щоб дати насолоду Творцю. І стає протилежністю величезного бажання отримувати, яке вже придбала, і налаштовано воно зараз виключно заради віддачі. Тим самим ототожнює свої властивості з властивостями Творця. І здійснюється в ній намір.

Це є суттю існування часу в нашому світі. Ти бачиш, що спочатку розділилися дві вищезгадані протилежності на дві відокремлені одна від одної сутності, тобто на систему святості й сітра ахру за суттю сказаного: "Одне на противагу іншому створив Творець", в яких все ще не може здійснитися виправлення, бо мають вони бути в одному носії - людині. І таким чином, нам неодмінно необхідне існування часу, щоб ці дві протилежності виникали в людині одна за одною. І в малому стані, і у великому.

13) З цього можна зрозуміти необхідність розбиття келім та їхніх властивостей. Як сказано у книзі Зоар і в Арі, два види світла перебувають у всіх десяти сфірот, у поступально-зворотному русі:

- перше світло - це світло Нескінченності, котре сходить зверху вниз, і називається прямим світлом;

- друге світло є породженням клі малхут, воно повертається знизу вгору, і називається відбитим світлом.

І обидва ці світла з'єднуються в одне. І знай, що від цимцума й нижче точка скорочення була відокремлена від усього світу і залишилася порожнім простором (івр. "халаль пануй"). І вище світло не з’явиться в останній стадії до остаточного виправлення, і це говориться особливо про світло Нескінченності, що називається прямим світлом. Але друге світло, зване відбитим світлом, може бути присутнім в останній стадії, бо на нього взагалі не було скорочення.

І з’ясувалося, що необхідність існування системи "сітра ахра" і кліпот обов’язкова для досягнення цілі скорочення. І служить вона для того, щоб відбилося в людині величезне клі отримання під час її малого стану, коли людина живе за її рахунок. І коли так, то сітра ахра також потребує світла, але звідки це відомо, оскільки вся будова її складається лише з останньої стадії, що є простором, вільним від усякого світла, бо від скорочення й нижче, вище світло видалилося звідти остаточно.

І згідно з цим підготовлено феномен розбиття келім, бо розбиття вказує на відокремлення частини від відбитого світла, що в десяти сфірот світу Некудім, котре спустилося з місця Ацилут і назовні, аж до порожнього простору. І ти вже знаєш, що відбитому світлові можна з’являтися також і в порожньому просторі. І ось в цій частині відбитого світла, що спустилася з місця Ацилут і назовні, і в ній від кожної сфіри з десяти сфірот Некудим, 32 особливих категорії, і десять раз по 32, це 320. І триста двадцять цих категорій, що спустилися, приготовані для існування реальності нижніх, і виступають вони як дві системи за суттю написаного: "Одне в протилежність іншому створив Всесильний". Тобто світи АБЄА святості, і протилежні їм світи АБЄА сітра ахри.

І сказали кабалісти (трактат Меґіла, 6) в поясненні написаного: "І народ від народу міцнішатиме", що коли один піднімається, інший падає, і не будується Цур інакше, як з руїн Єрусалима. Можна б, щоб всі ці 320 категорій перебували в сітра ахрі, і тоді зруйнується вщент щодо нижніх будова системи святості. І можна так, щоб приєдналися всі до святості, і тоді виходить, що зовсім руйнується система сітра ахри у світі. А можна, щоб розподілилися вони між двома в більшій або меншій мірі відповідно до дій людей. І так вони переходять в цих двох системах, аж поки закінчать все виправлення.

І ось після розбиття келім і спуску 320 категорій, іскор згаданого світла, від Ацилута назовні, вибрані були і піднялися з них 288 іскор. Тобто все, що спустилося з дев’яти перших сфірот, що у світі Некудим, бо дев’ять разів по 32 дорівнює РАПАХ (288) категорій. І вони повернулися та з’єдналися з будовою системи святості. І виходить, що залишилося в сітра ахри лише 32 категорії з тих, що спустилися від малхут світу Некудим. І було це на початку будови сітра ахри, в найменшій мірі, поки що не гідної для її функції, а довершення її будови закінчилося потім з причини гріха Адама Рішона з Древом пізнання. І ось з’ясувалося, що дві системи, одна проти одної діють в існуванні та забезпеченні дійсності. А кількість світла, потрібного дл цього існування, - 320 іскор. І вони підготовлені та відміряні силою розбиття келім. Цій кількості призначено переходити між двома системами, бо від цього залежать порядки існування й забезпечення дійсності. І знай, що система святості зобов’язана постачати принаймні кількість РАПАХ-іскор для довершення дев’яти її перших сфірот, і тоді може існувати й забезпечувати існування нижніх. І це було в неї до гріха Адама, і тому була вся дійсність тоді під управлінням системи святості, тому що були в неї повністю всі 288 іскор, як сказано.

14) А зараз знайшли ми "вхід" до згаданого вище мідраша, щодо чотирьох ангелів: Милосердя та Справедливості, Правди та Миру, котрі вели перемовини з Творцем про створення людини, бо ці ангели є служителями душі людини. А тому вів з ними переговори, оскільки все створіння за їхньою думкою створено, як сказали кабалісти. І відомо, що кожна з душ включає десять сфірот внутрішнього світла і навколишнього. І ось Милосердя є внутрішнім світлом дев’яти перших свірот душі. А Справедливість - це внутрішнє світло малхут душі. А Правда - це навколишнє світло душі, і вже говорили ми, що внутрішнє та зовнішнє світла є протилежними одне одному. Оскільки внутрішнє світло притягується за законом світіння лінії, що утримується від появи в точці скорочення, котра є властивістю величезної міри бажання отримувати. А навколишнє світло походить від світла Нескінченності, що оточує всі світи. І там, в Нескінченності, рівні малий і великий, і тому внутрішнє світло світить і дає благо також і точці скорочення, а тим більше категорії малхут. І через те, що вони протилежні, тому потребують двох келім, бо внутрішнє світло світить в дев’яти перших, і тому навіть в малхут світить лише за законом дев’яти перших, а зовсім не за її особистою властивістю. Однак навколишнє світло світить у келім, що походять виключно від точки скорочення, що зветься зовнішнім клі.

І з цього зрозумій, чому Правда називається печаткою, - бо ця назва запозичена від печатки, котру ставлять на полях листа в кінці змісту, проте саме вона дає йому цінність і дійсність, бо без печатки немає в нього жодної цінності, і все написано марно. Так і навколишнє світло дає благо точці скорочення, що є великим станом отримання, так що робить її тотожною за властивістю з Творцем у віддачі, що є ціллю всіх обмежених світів, вищих та нижніх. І це протест Правди при створенні людини, бо стверджувала, що та вся є брехнею, оскільки з боку створіння людини Творцем немає в неї зовнішнього клі, котре повинно походити від точки скорочення, бо вже відокремлена від світла Творця, як сказано вище. І коли так, то неможливо ангелам Правди допомогти людині дістати навколишнє світло, що оточує, і таким чином, всі обмежені світи вищі й нижні, бо створені лише тільки для реалізації цього, і ця людина має бути єдиним носієм його, а оскільки ця людина не готова для своєї функції, тому всі вони є порожнеча і брехня, і всякий труд щодо них є безцільним.

Однак ангели Милосердя та Справедливості, відносяться виключно до внутрішнього світла душі, оскільки немає в ньому порожнього простору, а навпаки, могли б у надлишку забезпечити його всіма світлами душі в повному достатку, давши досконалість ще більш піднесену. І тому були вони раді допомогти і повністю погодилися зі створенням людини. Адже вони становлять собою НЕГІ, що беруть участь в зівуґу де-акаа, а тому наполовину відносяться до навколишнього світла з боку відбитого світла, що знаходиться в ньому.

Ангели Миру стверджували, що людина - це суцільні чвари. Тобто, яким чином вона може отримати навколишнє світло? Адже в кінцевому результаті неможливо, щоб навколишнє і внутрішнє світло знаходилися разом в одному носії, адже протилежні вони один одному, а тому людина - суцільні чвари. (Означає це, що навколишнє світло визначається двома: майбутнє відбите світло, і майбутнє навколишнє світло. І зовнішнє клі відбитого світла - це екран, а зовнішнє клі прямого світла - це сам авіют четвертої стадії, категорія "лев а-евен" (кам’яне серце). І виходить, що Адаму бракувало лише зовнішнього клі, що належить до ангелів Правди, і не бракувало йому зовнішнього клі, що належить до ангелів Миру. І тому згодились на створення його, але стверджували, що весь він – чвари, тобто пряме світло не може увійти у внутрішнє клі, тому що протилежне йому.

15) У сказаному ми удостоїлися зрозуміти продовження висловів про гріх Древа пізнання добра і зла, що є надзвичайно глибокими. І кабалісти, які розкрили в них одну міру, приховали у своїх словах ще десять мір. І ось на початку теми написано: "І були Адам і його дружина, обоє, голими і не соромилися". І знай, що поняття одягу є феноменом зовнішнього клі. А тому упереджує цим писання, вказати на причину гріха Древа пізнання, як сказали кабалісти про вислів "Страшне звинувачення людям", бо зі звинуваченням підходиш ти до Адама. Інакше кажучи, був приготований для нього гріх з самого початку. І це є оцінка написаного, що були Адам і дружина його з початку їхнього створення без зовнішніх келім, лише з внутрішніми келім, що походять від системи святості. І тому не соромилися, тобто ще не відчували свого недоліку, адже сором – це відчуття недоліку. І відомо, що відчуття недоліку є першою причиною заповнити нестачу подібним. Той, хто відчуває свою хворобу, готовий прийняти лікування, але той, хто не відчуває себе хворим, певно, уникає всякого лікування. Отже, ця функція покладена на зовнішнє клі, бо позаяк воно в будові тіла, і порожнє від світла через те, що походить від порожнього простору, породжує в людині відчуття порожнечі та нестачі, і соромиться вона цього. Тому необхідно наповнювати нестачу і притягувати навколишнє світло, котрого їй бракує, і котре готове для наповнення цього клі. І це сенс написаного: "І були Адам і дружина його, обоє, голі, – без зовнішнього клі, - і тому не соромилися, бо не відчували нестачі, і були усунуті від мети, заради котрої були створені”. Проте треба дуже добре зрозуміти піднесеність цього Адама, виробу рук Творця і дружини його, яку Творець наділив ще й додатковою біною (розумінням) порівняно з ним. Як сказали кабалісти (в трактаті Ніда, 45) про розуміння написаного: "І вибудував Творець одну з сторін..," – то як помилилися і зробилися, наче дурні, не вміючи оберігатися від хитрощів змія? Також, з іншого боку, цей змій, про якого свідчить писання, був хитрішим від усіх, як вимовив устами своїми таку дурницю і марноту, що коли з’їдять плід Древа пізнання, то стане з них "Всесильний"? І як глупство це знайшло місце в їхніх серцях? І ще-бо далі сказано, що не через жадання зробитися "всесильною" їла з Древа пізнання, а просто, "бо добре дерево для їжі…", що це на перший погляд тваринне жадання.

16) І потрібно знати характер двох видів аналізу, котрими ми користуємося:

- перший аналіз називається визначенням добра і зла,

- другий аналіз називається визначенням правди і брехні.

Пояснення: Творець вкарбував силу аналізу в кожне створіння, котра дає йому всю бажану користь, і піднімає його до бажаної досконалості. І ось перший аналіз - це дієва тілесна сила, характер дії котрої - через відчуття гіркого й солодкого. Коли створіння гидує властивістю "гірке" і відторгає її, бо зле йому, і любить властивість "солодке", і наближає воно її, бо добре йому. І ось ця дієва сила є достатньою і довільною для всього неживого, рослинного і тваринного, що у світі, бо приводить їх до повної бажаної досконалості.

І в додаток до них є рід людський, у котрий вкарбував Творець дієву силу розуму, характер дії котрої в другому аналізі, і котра відторгає поняття брехні та марноти з огидою аж до нудоти, і наближає речі правдиві та все корисне з великою любов’ю. Цей аналіз зветься вибором між правдою і брехнею, і ведеться виключно в роді людському, в кожному за його мірою. І знай, що ця, друга дієва сила, створена і з’явилася в людини через пораду змія, бо з боку створіння не була в людини лиш тільки перша дієва сила для з’ясування добра та зла, котра була достатня й довільна для неї, для її блага в той час.

І я поясню це на такому прикладі: якщо б у нашому світі праведники винагороджувалися, тому що вчинки їхні добрі, а грішники каралися, тому що їхні вчинки погані, то святість була б визначувана нами як солодке і хороше, а сітра ахра була б визначувана нами як погане і гірке.

І в цьому випадку заповідь вибору визначалася б для нас сказаним: "Дивись, дав Я тобі солодкість і гіркоту, і вибери солодкість". І тоді всім людям було б гарантовано досягнення досконалості, бо певно тікали б від злочину, бо зле їм від нього. І клопоталися б заповідями Творця вдень і вночі, не заспокоюючись, як сучасні дурні справами тіла та його бруду, оскільки добре їм та солодко. І отже, такою була справа Адама Рішона від створення його Творцем. І помістив його в Еденському саду, обробляти та зберігати, як пояснили кабалісти: обробляти – це наказові заповіді, а зберігати – це заборонні заповіді. Наказовими заповідями для нього було їсти й насолоджуватися з усіх дерев саду, а заборонні заповіді його були не їсти від Древа пізнання добра і зла. І наказова заповідь була солодка і приваблива, а заповідь заборонна полягала у відділенні себе від плоду гіркого і тяжкого, як смерть. І дивно, як можна назвати таке заповідями та роботою, бо бачимо ми так і в нашій нинішній роботі, що насолодою в суботу та свята ми удостоюємося вищої святості, а також відділенням себе від бридких дрібних істот та плазунів, і всього, чим гидує душа людини, - ми отримуємо винагороду. І ти знаходиш, що справа вибору в роботі Адама Рішона була способом "і вибери солодке", і виходить, що лише тілесного піднебіння було досить і доволі йому для його блага знати, що заповідав йому Творець, а чого не заповідав.

17) А тепер зрозуміємо хитрість змія, бо кабалісти додали, повідомивши нам, що Сам облачився в нього, адже видно, що слова його дуже піднесені. Тож почав з: "Чи справді сказав Всесильний: "Не їжте з усіх дерев саду""? Тобто почав з нею бесіду, оскільки жінці не було заповідано з вуст Творця, як відомо. І тому запитав її способом з’ясування, тобто звідки ти знаєш, що заборонено Древо пізнання, може заборонені вам також всі плоди саду?" І сказала жінка: "Від плодів дерев саду можемо їсти… не їжте від нього і не торкайтесь до нього, щоб вам не вмерти".

І є тут два серйозних уточнення:

а) ось дотик ніколи не був заборонений, а тоді чому ж вона додала до заборони?

б) отже, виявила сумнів у словах Творця, адже Творець сказав "смертю помрете". А жінка сказала: "Щоб вам не вмерти". Хіба можливо, щоб не повірила в слова Творця ще до гріха?

Однак жінка відповіла змієві відповідно до його запитання, оскільки знала вона, що заборонив Творець, бо всі дерева саду солодкі й приємні, і придатні до їжі, але не це дерево, що в середині саду. Вона була вже близька до торкання і відчула в цьому смак тяжчий за смерть. І вона впевнилася сама, що з боку її з’ясування існує підозра на смерть, навіть від дотику, і тому ще більше зрозуміла заповідь заборони, про котру чула від свого чоловіка, бо немає більш розумного, ніж досвідчений, а "щоб вам не вмерти" вказує на дотик. Мабуть, відповідь була задовільною повністю, тому що хто може втрутитися і спростувати смакове відчуття свого ближнього? Однак змій спростував її і сказав: "Смертю ви не помрете, бо знає Всесильний, що в день, коли скуштуєте від нього, розкриються очі ваші". І потрібно уточнити, що означає в цьому випадку "розкриття очей", адже нову й піднесену річ повідомив їй, адже довів їм, що дурість думати, ніби створив Творець у Своєму світі щось зле та шкідливе. А та гіркота, котру скуштуєте в ньому, навіть близько до дотику, відчувається лише вами, оскільки це куштування поставить вас на вищий ступінь, і тому потребує від вас більшої святості в час дії, щоб був весь ваш намір дати насолоду Творцеві, здійснити намір, заради котрого ви були створені. І отже, те, що здається вам злом і шкодою, це лише для того, щоб зрозуміли ви більшу святість, яка вимагається від вас. Однак "в день, коли скуштуєте від нього..." означає, що якби дія в святості і чистоті була ясна, як день, то були б ви подібні до Всесильного в знанні добра та зла. Тобто, як стосовно Творця, вони є певно солодкими, в повній тотожності, так будуть і для вас добро і зло повністю тотожні в солодкості й задоволенні. І поки що лишається місце сумнівам в правдивості змія, бо не сказав про це сам Творець, тому випередив змій, сказавши: "Бо знає Творець, що в день, коли скуштуєте від нього, розкриються очі ваші". Тобто з боку Творця це річ зайва – повідомляти це вам, оскільки знає Він, що коли звернете ви серця ваші на це – їсти у святості, то самі по собі відкриються очі ваші, зрозуміти всю велич піднесеності цього, бо відчуєте в ньому надзвичайну насолоду та приємність. І тому немає потреби повідомляти вам, адже для цього вкарбована у вас сила аналізу - знати самим корисність.

І відразу написано: "І побачила жінка, що добре дерево для їжі і що насолода воно для очей…" Це означає, що не довірилася його словам, а пішла та перевірила своїм розумом і знанням і освятила себе додатковою святістю доставити задоволення Творцеві, щоб довершити намір, що бажається з її боку, і зовсім не для власного задоволення. І тоді розкрилися її очі, як сказав змій: "І побачила жінка, що добре дерево для їжі.

Таким чином, побачивши, що "насолода воно для очей", тобто ще до того, як доторкнулася до нього, відчула вона солодкість і величезне жадання, тільки лише подивившись, відчула таке бажання, яке не відчувала ні до одного з дерев саду. І стало ясно їй також, що дає дерево знання, тобто тим, що навіть здалеку вабить воно і пробуджує бажання, дає воно зрозуміти, що створені вони для того, щоб скуштувати плоди його. В цьому мета, як розкрив їй змій. І тоді, після цих чітких з’ясовувань, "І взяла з його плодів і їла, і дала також чоловікові з нею, і їв". І уточнює писання словом "з нею", тобто з її чистим наміром, тобто лише для віддачі, а не для власних потреб. І на це вказує писання, що дала чоловікові "з нею", тобто з нею у святості.

18) А зараз зазирнемо в глибину теми й помилки, котра була "прив’язана до його ноги", бо це Дерево пізнання добра та зла було змішане з порожнім простором, тобто з великим станом властивості отримання, на котре було скорочення, і вище світло вже вийшло і відділилося від нього.

І вже з’ясувалося, що в Адама Рішона абсолютно не було в його структурі властивості величі отримання, що походить від порожнього простору, а весь він походив з системи святості, характером котрої є віддача. Як написано в Зоар, в главі Кдошім, що в Адама Рішона не було нічого, притаманного цьому світові. І тому заборонено йому було Древо пізнання, як і його кореню, і всій системі святості, котрі відділені від сітра ахри, через розбіжність властивостей з нею, і це є відокремлення від неї. І тому також йому було заповідано і дано застереження від з'єднання з нею, позаяк відокремиться він від свого святого кореня і помре, як мертві сітра ахра і кліпот, через свою протилежність і відокремленість від святості і Життя життів. Однак сатан, котрим є Сам, і він – ангел смерті, який втілився в змія, і спустився, і спокусив Хаву неправдивими словами своїх уст: "Не помрете смертю". І відомо, що будь-яка брехня, якщо не говорять слово правди спочатку, не встоїть, тому й почав свою брехню словом правди, і розкрив їй мету творіння, сутність котрої ніщо інше, як виправити це Древо, тобто щоб перетворити великі келім отримання на віддачу. І це те, що сказали кабалісти, сказав їй, що Всесильний їв з цього Древа і створив світ, тобто дивився на це за суттю "Кінець дії в початковому задумі", і тому створив світ. А як пояснено вгорі, вся справа першого скорочення була лише для людини, яка призначена уподібнити властивість отримання віддачі. І це правда. І тому була йому удача, і жінка повірила йому, коли підготувала себе отримати і насолодитися ради віддачі. Виходить само собою, що залишило зло Древо пізнання добра і зла, і залишилося воно Древом пізнання добра. Оскільки весь зміст зла, що в ньому, лише в сенсі відмінності властивості отримання заради себе, котру було вкарбовано в ньому, проте отриманням заради віддачі вона привела до цілковитої досконалості. І виходить, що спричинила велике єднання, котре притаманне кінцю дії.

Однак ця вища святість була ще несвоєчасна, бо була гідна жінка встояти в ній лише коли скуштувала перший раз, але не за другого куштування.

І поясню тобі, що не подібні той, хто відділяє себе від насолоди до того, як скуштував і призвичаїв себе до неї, і той, хто відділяє себе від насолоди після того, як скуштував і прив’язався до неї, бо перший напевно може відокремити за один раз назавжди, але ж другий потребує додаткової роботи – відділятись від свого жадання потроху, аж поки закінчить цю справу. Так і тут: через те, що жінка поки що не скуштувала від Древа пізнання, і була вся в категорії віддачі, тому легка була для неї справа першого куштування ради того, щоб принести задоволення Творцеві в цілковитій святості. Але ж після того, як скуштувала його, вже прив’язана була великим жаданням і надзвичайним прагненням до Древа пізнання, так що не могла вже більше позбутися своєї пристрасті, бо вже вийшла справа з-під її контролю. І це те, що сказали кабалісти, що з’їли недостиглий плід, це означає - до його готовності, тобто до того, як набули сили й міці панувати над своїм злим началом. І зрозумій це добре. І подібно це тому, що сказали кабалісти в трактаті Євамот згідно зі словами Аба Шауля, який сказав: "Одружується з вдовою брата для краси і для інтимних стосунків, він як той, хто потрапляє в нечистоту". І сказали: заборонена перша сполука через другу". І це те, що сказали кабалісти: "Їв і їстиму ще", тобто що навіть тоді, коли вже почув ясно, що розгнівався на нього Творець, все ж не може відокремитись від цього, бо вже прив’язана до нього пристрасть. І виходить, що перший раз їв у святості, а другий раз – у великій нечистоті. І з цього зрозуміла суворість кари за Древо пізнання, через котре долучені всі люди до смерті. Проте ця смерть походить від того куштування Адама, як і попередив його Творець: "В день, коли з’їси від нього, смертю помреш". І справа в тому, що оскільки притягнута була в його органи властивість великого стану отримання з порожнього простору, котра існує починаючи зі скорочення, то неможливо вже вищому світлу існувати з нею разом. І тому ця вічна "душа жива", котра пояснюється в написаному: "І вдихнув Творець в ніздрі його душу живу", була вимушена піти звідти, і стало залежним його тимчасове життя від хліба. І це життя не є життям вічним, як колись належало йому, а схоже на "краплі поту життя", тобто розділилося його життя на краплі, так що кожна крапля є частиною його попереднього життя. І по суті, є іскрами душ, що розділилися на всіх його нащадків, усіх мешканців світу всіх поколінь до останнього, що реалізують мету творіння, на зразок одного великого ланцюга. Отже, дії Творця ніяк не змінилися через гріх Древа пізнання, а це світло життя, що було в Адама Рішона, як одне, простягнулося і продовжилося одним великим ланцюжком, зміною форм аж до кінцевого виправлення, не перериваючись ні на мить, тому що дії Творця мають бути живими і дійсними, вони піднімають у святості, а не опускають. І зрозумій це добре. І за прикладом цієї людини таке ж трапилось і з усіма іншими істотами у світі, бо все впало з рівня вічності й загальності послідовністю зміни властивостей, як і людина, бо людина і світ за своїм значенням - це як внутрішнє і зовнішнє, так що зовнішнє завжди піднімається й опускається відповідно до внутрішнього, і більше нічого тут додати. І це є поняттям "У поті лиця свого їстимеш хліб", бо замість первинної душі живої, котру вдихнув Творець у його ніздрі, виходить тепер, що в "ніздрях" його - "краплі поту життя".

19) І вийшло, як сказали кабалісти: "Воно – зле начало, воно ж – сатан, воно ж – ангел смерті, що спускається й підбурює, піднімається й звинувачує, приходить і забирає душу". І це тому, що два пошкодження виникло з причини гріха Древа пізнання. Перше пошкодження – це те, що "піднімається й звинувачує", бо після того, як спокусився і їв з Древа пізнання і здобув для структури свого тіла клі отримання від порожнього простору, утворилися через це ненависть і віддалення між вічним світлом життя, котре вдихнув Творець у ніздрі Адама, і між тілом Адама. І подібно до того, що сказали кабалісти: "Про кожного, хто гордує, говорить Творець: "Я і він не можемо жити в одному місці", бо феномен погорди походить від клі отримання порожнього простору, коли вже вище світло віддалилося і відділилося від нього, під час скорочення й надалі. І це так, як сказано в Зоар, що Творець ненавидить тіла, бо основа їхня – лише для себе. І тому відлетіло від нього світло життя, і це є першим пошкодженням. А друге пошкодження – це спуск РАПАХ, 288 іскор, котрі були вже з’єднані з системою святості, як зазначено вище, і котрі тепер, щоб не зруйнувався світ, були передані та спустилися в систему "сітра ахра" і кліпот, бо система святості не могла постачати й живити людину та мешканців світу через ненависть, що утворилася між святістю і келім порожнього простору, що є законом для речей протилежних одне одному, як сказано вище: "Я і він не можемо жити в одному місці". Тому передані були РАПАХ іскор системі "сітра ахра", щоб вони постачали й живили людину та світ на весь час кругообігу душ в тілах за принципом "десять тисяч на покоління" і на тисячу поколінь до кінцевого виправлення. І з цього зрозумій, чому вони називаються "кліпот", тому що їхня цінність, як у кліпи (шкаралупи), що на плоді, бо тверда кліпа огортає і покриває плід, охороняючи від всякого забруднення та пошкодження, аж поки дійде плід до їстівного стану, і без неї плід зіпсувався б і не дійшов би до свого призначення. Те ж саме знаходиш і тут, що РАПАХ іскор передані до кліпот, щоб постачати і підготувати дійсність до того, що всі поєднаються і досягнуть свого бажаного призначення.

А друге згадане пошкодження - це "і приходить, і забирає його душу". Я хочу сказати, що й це є невеличкою частиною душі, що залишилася людині в образі крапель поту первинного життя. І сітра ахра визискує її тією ж самою віддачею, котру дають їй РАПАХ іскор, що випали їй на долю.

А щоб зрозуміти тобі це, треба добре змалювати образ сітра ахри такий, як вона є, щоб зміг ти зрозуміти всі її шляхи. І вже показав я наочно в книзі "Панім Масбірот" у шостому розділі, що всі частини дійсності нижнього світу є галуззям, що походить від своїх коренів, як відбиток від печатки, від вищого світу, а вищий – від ще вищого за нього, а вищий – від вищого над вищим тощо. І знай, що вся відмінність, що є у гілок від коренів полягає лише в основі їхнього матеріалу, тобто матеріал, що в цьому світі є основою матеріальних сутностей, а матеріал, що у світі Єцира є основами духовних сутностей, в плані духовного світу Єцира. І так у кожному зі світів за його властивістю, але ж те, що відбувається, і процеси в них мають однакове значення в кожній гілці та її корені, як дві краплі води, що дорівнюють одна одній, або як у відбитка, що повністю збігається своїми формами з печаткою, від котрої відбитий. А після того, як ти знаєш це, досліди ту гілку, що є у вищої сітра ахри у цьому світі, і тоді знатимеш завдяки їй також і корінь вищої сітра ахри.

І знайшли ми в Зоар, в главі Тазріа, що хвороби в тілах людей є гілками вищої сітра ахри. І тому візьмімо, щоб зрозуміти, рівень тварини, і знайдемо в ньому, те, як виражається осягнення насолоди в її тілі. Це збільшує й примножує їй життя. І тому втілило вище Управління в дітях таке, що куди б не поглянули, знайдуть там задоволення й насолоду, і навіть у дрібницях, нічого не вартих. Через те, що малий їх рівень зобов’язаний якомога більше примножувати життя, щоб було йому задоволення для розквіту та росту, тому задоволення для них завжди знаходиться. І ти бачиш, що світло насолоди є батьком життя. Але цей закон діє лиш тільки щодо задоволення, котре дається всій істоті цілком, але частковій, окремій насолоді, тобто коли насолода концентрується, бувши отримуваною лише окремою частиною всієї живої істоти, тоді ми бачимо тут зворотний закон. Тобто, якщо є в нього пошкодження на тілі, воно потребує, щоб його потирати та почісувати. І ось це почісування є винагородою для нього з одного боку, бо відчуває в цьому, величезну насолоду, котрої неймовірно жадає, але ж з цією насолодою зв’язана крапля зілля смерті, бо коли не опанує зле начало і довершить вимогу жадання тіла, то це довершення ще збільшує йому його "обов’язок". Тобто згідно з мірою досягнення насолоди від почісування збільшується пошкодження, і обертається насолода болем. А коли знову зникає біль, народжується разом з цим нова потреба в почісуванні в ще більшій мірі, ніж раніше, і якщо досі ще не володіє своїм злим началом, знову платить за тілесну вимогу. І виходить, що пошкодження продовжує збільшуватись, аж поки приносить насамкінець гірку краплю, що отруює всю кров цій істоті. І виходить, що вмирає через отримання насолоди, тому що насолода ця – відокремлена і приймається лише окремою частиною тіла. І тому смерть для всього тіла протилежна насолоді, котра дається саме всьому тілу. І ось з’являється перед нами образ вищої сітра ахри, з голови до ніг, де головою є бажання отримувати лише для себе і не давати нічого назовні, як це притаманне вимозі пошкодження на тілі відносно до всього живого тіла. А тіло сітра ахри є характером вимоги, що не призначена бути оплаченою, бо оплата продовжується, аж поки збільшує борг і пошкодження щонайбільше, як у прикладі з отриманням насолоди почісуванням. А "п’ятка" її – те, що крапля зілля смерті, котра визискує істоту і відділяє її навіть від останньої іскри життя, котре їй залишилось, на зразок тієї каплі смерті, що отруює всю кров у тілі живої істоти. Тобто, як сказали кабалісти, що насамкінець "приходить і забирає його душу". І це те, що сказали, що ангел смерті зустрічає з оголеним мечем і краплею гіркоти на кінчику меча, і людина відкриває вуста, і той вливає туди цю краплю і вмирає. Де меч ангела смерті – це вплив сітра ахри, що зветься мечем (івр. "херев"), через відокремлення, що зростає в мірі отримання, бо відокремлення руйнує (івр. "махрів") людину. І людина вимушено відкриває вуста, оскільки змушена отримати достаток для існування і сталості з її рук. Аж поки з’являється капля гіркоти, і врешті-решт – меч, що є кінцем відділення останньої іскри живої душі.

20) І внаслідок двох вищезгаданих пошкоджень, зіпсувалася також будова тіла людини, пристосована з боку створення, цілком точно до отримання достатку для свого існування від системи святості, бо кожна дія належна й гідна існувати, складові її гарантовані від надлишків або недоліків, щонайменших, а дія недоцільна і не гідна існувати, вона така через те, що частинам її бракує енергії, і є в них у певній мірі недолік або надлишок. І як сказано в "Пісні єдності": "В усій праці своїй нічого Ти не забув, не надбавив і не упустив". І це є обов’язковим законом, що від досконалого Майстра походить досконала дія. Проте під час переходу людини з системи святості до системи "сітра ахра", через приєднання до будови її тіла від Древа пізнання, вже існують зайві численні частини в будові її тіла, без потреби, оскільки вони нічого не отримують з достатку для свого існування, що дається від сітра ахри. Як ми бачимо, це відносно кістки "луз" в Зоар, Мідраш а-неелам, глава Толдот, а також апендиксу, а також відповідної частини в кожному органі.

І згідно з цим мусить людина отримувати харчування у своє тіло більше, ніж потрібно, оскільки згадані надлишки приєднуються до кожної потреби, що походить від тіла, і тому отримує тіло для них. Проте самі надлишки не можуть отримати свою долю, і тому залишається їхня доля в тілі у вигляді зайвого та непотрібного, що тіло зобов’язане потім вивести назовні. І виходить, що органи прийняття їжі та травлення працюють даремно щодо себе самих, і тому все більше псуються до загибелі, бо вирок їм ухвалено, як кожна дія позбавлена енергії, кінець котрої – зруйнуватися. Так і відносно тіла - смерть його зумовлена і походить від Древа пізнання.

І зараз ми удостоїлися зрозуміти й пізнати два види управління, що абсолютно суперечать один одному, котрі ми вивчали в пункті 11, бо управління існуванням та забезпеченням тих, хто існує, вже перейшло від системи святості до системи "сітра ахра", і це з причини приєднання величі бажання отримувати для себе, що додалося людям з причини їжі з Древа пізнання. Це привело до роз’єднання і протилежності й ненависті між системою святості і будовою людських тіл цього світу. І оскільки святість не може підтримувати їхнє існування і харчувати їх з вищого столу, тому, щоб не зруйнувалася дійсність, і щоб підготувати їм процес виправлення, передала загальний достаток існування дійсності, що є 288 її іскор дійсності системі "сітра ахра", щоб вони забезпечували всіх мешканців світу впродовж усього часу виправлення.

І тому порядки існування дуже переплутані, бо грішники породжують зло, і так чи інакше, якщо зменшити достаток для мешканців світу, то це, напевно, призведе до руйнування та страждань, і якщо збільшити достаток, спричинить це ще більшу силу роз’єднання для отримувачів. Так, як сказали кабалісти: "Є в нього сто – бажає двісті, а є в нього двісті – бажає чотириста". На зразок відокремленої насолоди, котру відчуває плоть відокремлена і поранена, як описано вище, коли кількість насолоди збільшує роз’єднання та пошкодження. І виходить, що себелюбство все більше посилюється в отримувачах, і людина ближнього живцем ковтає, також і життя тілесне коротшає, бо збільшенням кількості отримання, приходить спочатку до краплі гіркоти, що в кінці його, і куди б не повернулися, всюди грішать.

І звідси зрозумій сказане в Тосафот, трактат Ктубот, 104, що до того, як людина молиться, щоб увійшла Тора в її тіло, хай молиться, щоб не увійшли принади в її тіло. Тобто, оскільки отримання заради себе протилежне святості, збільшується й примножується в мірі насолоди, що отримується тілом, тому як можна людині отримати світло Тори у своє тіло, коли воно остаточно відокремлене розбіжністю властивостей від святості, і велика ненависть існує між ними, як у всіх, що суперечні і ненависні один одному, і не можуть бути разом. І це просто, що зобов’язана людина спочатку молитися, щоб не увійшли насолоди і приваби в її тіло, і згідно зі збільшенням зусиль у Торі та заповідях виходить, що помалу удостоюється вона обернути властивість отримання на заради віддачі. І виходить, що уподібнює свою властивість системі святості, і знову утворюється тотожність та любов між ними, як це було до гріха Древа пізнання, і удостоюється людина світла Тори, позаяк увійшла у володіння Творця.

21) І зараз добре зрозуміло, чому не наведені відповіді вищих ангелів відносно створення людини, про що ми вчили в згаданому мідраші в пункті 11. Адже на теперішню людину не згодились навіть ангели Милосердя та Справедливості, оскільки вона абсолютно вийшла з-під їхнього впливу, і "годується" зі столу сітра ахри. Отже, завершує мідраш, що взяв Правду й кинув на землю, відразу сказали всі: "Підніми Правду з землі". Тобто, що навіть ангели Милосердя та Справедливості розкаялися у своїй згоді, бо якби знали це, ніколи не погодилися б на приниження Правди. І цей випадок стався під час куштування з Древа пізнання, коли перестала Правда брати участь в управлінні існування дійсності, оскільки ослабла і зазнала невдачі сила аналізу, котра вкарбована в людину з боку створення, бо способи її дії були через відчуття гіркого й солодкого, як написано в пункті 16. Адже достаток для існування, котрим є РАПАХ різних властивостей, вже були ясні, як сонце опівдні, і приєднані до системи святості, і піднебіння їжу скуштує, наближаючи і вдосконалюючись в усьому улюбленому й солодкому, і відторгаючи все гірке і зле людині, так що не помилиться людина на цьому. Проте після першого куштування з Древа пізнання, через котре "приліпилася" до них властивість величі отримання для себе, зробилися тіла їхні й святість двома протилежностями. Тоді потрапив достаток для існування, котрим є РАПАХ згаданих властивостей, під владу сітра ахри. І виходить, що РАПАХ іскор, котрі були вже вибрані, знову перемішалися через сітра ахру, і народилася нова форма в дійсності. І це така форма, початок котрої солодкий, а кінець гіркий, бо так змінилася форма РАПАХ через сітра ахру, що світло насолоди, котрими вносить розбрат і краплю гіркоти, є категорією неправди, прародитель ниці руйнувань і всього хаосу.

І це те, що написано, як взяв Правду й кинув на землю, і тому додався людині через пораду змія новий аналіз, котрим є дієва сила розуму, способи дії котрого - аналізом правди й брехні, котрим мусить користуватися впродовж усього періоду виправлення, так що без нього людина безпорадна. Тож дивись і зрозумій, скільки непорозумінь з’явилося внаслідок падіння РАПАХ іскор в руки сітра ахри, бо до того, як скуштували від Древа пізнання, не могла жінка навіть торкнутися до забороненого, як наведено в пункті 17, бо навіть близько до торкання до Древа пізнання, відразу відчувала в ньому гіркоту зі смаком смерті, і тому зрозуміла і додала також заборону дотику. А після першого куштування, коли вже панувало управління сітра ахри і неправди існуванням дійсності, зробилося їм заборонене настільки солодким на його початку, що не могли більше відокремитися від нього, як написано в кабалістів, що сказав: "Їв і їстиму ще".

І зрозумій з цього, що плата, котра в Торі, визначена тільки спокоєм тіл, оскільки вся справа Тори – привести до виправлення гріха Древа пізнання, котрим заплуталося управління існуванням дійсності. І для цього виправлення дана Тора, щоб знову підняти РАПАХ іскор святості, і тоді повернеться управління дійсністю до святості, і зникне плутанина зі шляхів існування дійсності. І тоді будуть готові люди до їхньої бажаної досконалост, самі собою за допомогою лише аналізу "гірко-солодко", котрий діяв першим, ще до гріха Древа пізнання.

І пророки не говорять ні про що інше, окрім як про це виправлення. І так сказано кабалістами: "Усі пророки не пророкували ні про що інше, окрім як про часи Машіаха", - що є поверненням шляхів існування світу до з’ясованого управління, яким воно було до гріха. Але у світі прийдешньому, що означає кінець справи, тобто уподібнення властивості з її Сотворителем: "Нічиє око не бачило іншого Всесильного, окрім Тебе". І як написано про дні Машіаха, "[якщо] Єгипет не піднімуться… не для них буде дощ…", а значить, завдяки аналізу "добро-зло".

22) І зараз зрозуміло нам висловлювання кабалістів, з котрого ми почали: "Не знайшов Творець іншого клі, що утримувало б благословення для Ісраеля, крім миру". І зупинилися ми на ньому. Чому обрано цей вислів для закінчення Талмуду? Тож зрозуміло зі сказаного вище, що з причини гріха Древа пізнання відлетіла вічна жива душа, котру вдихнув Творець в ніздрі Адама, для потреб самого Адама Рішона, і набула нової форми, що зветься "краплями поту життя". Тобто, що розділилося загальне на надто численні деталі, на багато "крапель", котрі поділені між Адамом і всіма його нащадками, до самого кінця. Так, що немає жодної зміни в діях Творця, а є тут лише додаткова форма, коли це загальне світло життя, котре було зв’язане з Адамом Рішоном, поширилося великим ланцюжком, що накручується на колесо зміни властивостей в безлічі тіл, тіло за тілом, до неминучого кінця виправлення. Відповідно до цього виходить, що відразу ж в день коли скуштував з Древа пізнання, помер, і покинуло його вічне життя, але стало пов’язане через місце продовження роду (і це – зівуґ званий "мир", як написано в Зоар і в Арі) до великого ланцюга.

І виходить, що людина не живе для себе, а для всього ланцюга, так що кожна ланка з ланцюга не отримує світло життя в себе, а лише віддає світло життя всьому ланцюгу. І це ти знаходиш в основних періодах його життя. Адже у віці двадцять років гідний одружитися з жінкою. І десять років може чекати народження синів, як написано в мудреців. У тридцять років безумовно стає батьком, а тоді сидить і чекає, поки не буде його синові сорок років, "вік біни", так що зможе передати йому своє майно і знання, котрі придбав сам, і все, що вивчив та успадкував від попередніх поколінь, і буде впевненим у тому, що не витратить це на зло. І тоді відразу йде він в інший світ, а син його продовжує ланцюг замість батька. І от роз’яснено в пункті 15, що вчинення гріха Древа пізнання було обов’язковим для Адама Рішона, за суттю сказаного: "Страшне звинувачення людям". Адже потрібно придбати для свого тіла зовнішнє клі для отримання навколишнього світла так, щоб дві протилежності з’явилися в одному носії, але в різні часи, одна за одною. Так, що в малому стані харчується від сітра ахри, і насолодами відокремлення, котрі отримує від неї, зростають в ньому келім отримання від порожнього простору в бажаній мірі. І тоді, коли приходить до свого великого стану, і займається Торою та заповідями, з'являється в нього здатність обернути великі келім отримання на віддачу, що є головною метою, яку називають "світлом правди" і "печаткою" (пункт 14).

Однак відомо, що перед тим, як приєднується до святості, зобов’язаний знову відмовитися від будь-якої форми отримання, котру дістав від харчування у сітра ахрі. Як дається нам заповідь любові: "Всією душею своєю і всією сутністю своєю". І якщо так, то яка користь від виправлень кабалістів, якщо знову повернувся та втратив усе, що досяг від сітра ахри. І згідно з цим уготовило управління Творця безліч тіл в кожному з поколінь, як сказано у кабалістів: "Побачив праведників, що вони нечисленні, встав і посадовив їх в кожному з поколінь". Це означає, що побачив Творець, що кінцеве призначення праведників – абсолютно відторгнути отримання заради себе, і зменшується їхня кількість через їхнє навколишнє світло, бо відкидається від них зовнішнє клі, придатне для цього, і тому посадовив їх у кожному з поколінь, так що немає покоління, в котрому не було б великої частини тих створінь, котрі створені головним чином для праведників, що бути для них носіями келім порожнього простору. І почне завдяки їм діяти в праведниках зовнішнє клі вимушено, не за власним їх бажанням. І це тому, що всі члени суспільства пов’язані один з одним, дістають вплив один від одного відносно тіла, так і по відношенню до думок. І тому обов'язково привносять тенденцію отримання заради себе в праведників, які таким чином здатні отримувати бажаний навколишній світ. Проте згідно з цим повинні були б праведники та грішники перебувати в кожному поколінні в рівній кількості. Але це не так. Ми бачимо, що на одного праведника – тисячі десятків тисяч людей порожніх. Але необхідно, щоб знав ти два види управління, що діють у створінні. Перший – це сила якості, а другий – це сила кількості. А позаяк всі ті, хто ведеться до ніг сітра ахри, сила їхня нікчемна та дріб’язкова, жалюгідна та ница, без бажання й без мети, а все волочаться, як солома на вітрі. Тому як зможуть такі впливати на людей з мудрими серцями, шлях яких визначено бажанням і метою, а стовп вищого світла світить перед ними вдень та вночі так, що зможуть привнести свої мізерні схильності в їхні серця? Через це уготовив Творець силу кількості в створінні, і ця сила зовсім не має потреби в будь-якій якості. І поясню тобі так, як ми бачимо якісну силу в могутності, як у левів та тигрів, з якими внаслідок високої якості сили їх міці, не боротиметься жодна людина. І в порівнянні з ними знаходимо ми силу та мужність, що не містять ніякої якості, а тільки кількість, як у мух, з якими через їх незліченну кількість не буде битися ні одна людина. І вони гуляють, вільні, в домі людини і на накритому столі, і людина відчуває себе слабкою перед ними. Тоді як щодо польових комах, огидних істот та інших непроханих гостей, хоча сила їхня буде більш якісною, ніж у домашніх мух, не заспокоїться людина і не відпочине, аж поки не вижене їх з дому повністю. І це тому, що природа не нагородила їх силою кількості, як домашніх мух.

Відповідно до цього зрозумій, що на кожного праведника обов'язково повинна припадати величезна маса для того, щоб задіяти в ньому свої грубі схильності в силу своєї більшості, тому що немає у них абсолютно ніякої якості.

І в цьому сенс сказаного: "Дасть Творець силу народу своєму". Силою ж називається вічне світло життя, що досягається в усьому ланцюзі створіння. І обіцяє нам сказане, що Творець дає нам цю силу напевно. Однак маємо запитати: а як? Адже кожен сам по собі недосконалий. Як сказано мудрецями: "Краще тій людині, яка не створена, ніж тій, що створена". І якщо так, як же ми можемо бути впевнені в Його вічності?

І це те, чим завершує сказане: "Творець благословить свій народ миром", тобто благословення синів. Як сказано кабалістами в трактаті Шабат: "Встановлює мир в домі нероби", бо завдяки синам продовжується і зв’язується цей ланцюг до кінцевого виправлення, і тоді всі частини перебувають у вічності.

І тому сказали кабалісти: "Не знайшов Творець іншого клі, що утримувало б благословення для Ісраелю, крім миру", бо як благословення Творця є вічним, повинні й отримувачі бути вічними. І так виходить, що завдяки синам тримають батьків, і роблять між ними ланцюжок вічності, здатний утримувати вічне благословення, і виходить, що мир утримує і долає досконалість благословення.

І тому завершили Талмуд цим висловом, оскільки миром є клі, що утримує для нас благословення Тори та всіх заповідей аж до повного визволення і навіки, незабаром, в наші дні, амен. І все стане на своє місце з миром.