<- Кабалістична бібліотека
Продовжити читання ->
Кабалістична бібліотека

Моше

Рашбі

Рамхаль

Аґра

Лист 26

(переклад з івриту)

Місяць кислев (листопад-грудень) 1926 р., Лондон

Душевному другу ... світильник його хай світить вічно..

Твій останній лист від п’ятого кислева одержав благополучно, і на твоє здивування нечисленністю моїх листів скажу тобі, що клопотів у мене дуже збільшилося, тому піднесу молитву до Творця, щоб «завершив Він за мене».

Я здивований, чому ти не дав тлумачення моєму листу, котрий надіслав я другу нашому ... хай світить світильник його, стосовно теми «господар відрізає, а гість благословляє». Бо написав він мені, що не розуміє цього.

І як мені здається, втомився ти нести тягар прагнень удостоїтися ярма Тори та заповідей, через знегоди.

То що можу я сказати тобі здалека, коли ти не зможеш почути мого голоса і слів моїх, а лише дивитися в сухі та мертві літери, аж поки не вдихнеш у них дух життя, а для цього потрібні зусилля, а для зусилля потрібен вільний час для думки.

Написано: «Дзвіночок золотий і гранат, дзвіночок золотий і гранат, на полах мантії по колу... і чується звук його при вході до святилища» і так далі.

І це секрет ефода (частина одягу первосвященника), від слів «ей-по-д (де тут «далет»). Адже там де «делет» (двері) – там вхід, коли зачинено. В матеріальному можна бачити двері так само як і вхід, але в духовному не бачимо нічого, крім входу. І ніяк неможливо побачити вхід, крім як коли у вірі, повній та чистій, бачимо двері, - і в цей момент обертаються вони на вхід, бо Він та ім’я Його є одне.

І сила ця, - почути голос мудреців у цій реальності в «далет», називається вірою, через те, що утворюється не за один раз, а лише вихованням, привчанням себе, і роботою. Так, як пестять малу дитину, що лежить, як камінь, якого немає кому перевернути, крім того, хто цю дитину ростить. І тому називається загалом ця робота «меіль» (тут – «мантія»), оскільки це зовнішній одяг, і оскільки він «лемала» (вище) людського розуму. І в нього включено, як краї посудини, місце, де накопичуються дріжджі та нечистота.

І ось, той час, коли опікуються ним, він як «ходить туди й сюди», як усі, хто шукає вхід, і в останній момент ходіння, коли вже близький до входу, саме тоді втомлюється і повертається назад. Це ходіння називається «загав» (золото) від слів «зе гав» (це – дай), як написано в Зоар, бо ходіння відбувається силою прагнення й пристрасного бажання до злиття з Творцем, і уповає, і молить – це дай, це дай.

І називається «паамон» (дзвіночок), тому що немає в нього сил відчинити, і повертає назад, і так проводить свій час в ходінні туди й назад, «паам ахар паам» (раз за разом), в пошуках входу. І називається «рімон» (гранат), адже «ромемут» (піднесення) вище рамок розуму оточує його навколо. І тому «знову» називається гранатом, бо якби не так, впав би, боронь Боже, зовсім.

І з примноженням днів накопичується нечистота і великий трепіт, по краям мантії навколо, як у стані дзвіночок, так і в стані гранат, (збирається) навколо ей-фо-д («і по делет» - «де тут двері»), в якому немає краю...

І чому зробив Творець так своїм створінням, - це тому, що треба винайти голос для мовлення, щоби розкрилася тут двері, при вході його в святилище, як написано: «І чується звук його при вході до святилища».

Йди й навчись з літер цього світу, що немає звуку інакше як в тремтінні, як відчувається в струнах скрипки, бо коли силою примушують струни дрижати, відбувається тремтіння в повітрі, яке і є звуком, і ніщо інше. І так само є в кожному людському вусі певна звивина вуха, що мовою медиків зветься барабанною перетинкою. І від того, з рота ближнього йде удар по повітрю, частинки повітря, які отримали удар, приходять до вуха людини і сильно тиснуть. Внаслідок цього вони ударяють по барабанній перетинці, вона тремтить від кожного удару по-іншому. І в цьому полягає вся перевага обраного з усіх створінь, роду «медабер» (людського, букв. «той, хто говорить»), і завдяки цьому «все поклав йому під ноги». І це те, що написано: «І радійте в трепоті», і пояснили мудреці: «В місці веселощів, там буде трепіт». І вислів цей незрозумілий, бо було б їм узяти короткий вислів: «Радість і трепіт будуть разом». Однак зауважили, що радості не було б місця без трепоту. І це те, що сказали: в тому місці, де мають бути веселощі й радість, саме там – існування трепоту, який є місцем радості.

Також можеш спробувати таке: побрязкати по металевому тазику чи мисці, це викликає звук. Але, якщо покладеш руку на миску, відразу послабиться звук, і це тому, що звук, що йде від миски, це тремтіння миски, і коли кладеш руку, ти зменшуєш тремтіння, і само собою, послаблюється звук.

І ти «бачиш звуки», адже звук і тремтіння є одне. Але не всі звуки можуть бути приємними, адже відповідають якості попереднього явища, тобто тремтіння. Наприклад: звук грому, що лякає і не є приємним для слуху людини, тому що до тремтіння додається велика міра силою удару, і також міра занадто тривалого часу. І навіть якщо сила удару була б мала, це також різало б слух, тому що займає багато часу. Але звук скрипки є солодким для слуху слухача, оскільки він зважений щодо сили удару і вивірений повністю й точно щодо тривалості часу. А той, хто подовжує час звучання більше навіть на 64-ту долю хвилини, зіпсує приємність.

А тим більше, зрозуміти звуки слів Творця, адже дорогі вони, і певно, що потрібна велика точність в силі удару, яка поділяється на сім ступенів. А тим більше в тривалості часу, щоб не зіпсувати 64-ту долю хвилини, бо там «нога гордині» міститься, як сказано: «І ставиш в колодки («сад», букви самех-далет, ґематрія 64) ноги мої». І тоді знатимеш, що всі ангели підносяться в співі, і в місці радості передувало тремтіння. І тому не всі тремтіння добрі, і лише той, хто тремтить перед словом Творця, збирає всі тремтіння в місце, де передує радість, і це суть сказаного: «Зберуться води... в одне місце», і не інакше.

І це те, що сказали мудреці: «Скрипка була підвішена вгорі над ліжком Давида, і коли наставала північ, приходив північний вітер і дув у неї, і вона грала сама собою». Бо той, хто тремтить перед словом Творця, називається це тремтінням в місці північного вітру, тобто, за суттю «граната», як зазначено вище, що цим «господар відрізає [хліб]».

А ніч поділяється способом «молитва робить половину», і тому він лежить у ліжку, що є сенсом «Повік не дасть схитнутися праведнику» і так далі. А те що написано: «І «ішкав» («ліг», або «є 22») в тому місці», пояснили: «Існують 22 літери, що є «каф» (ложка), що утримує «бет»-дві (каф-бет, ґематрія - 22) літери, які є двома точками, найбільш віддаленими в нашій дійсності, як детально описав я в своєму листі. А «вгорі над ліжком його» - це суть «рімон» (гранат), як зазначено. І оскільки розкрилася нижня точка, то Творець виходить гуляти з праведниками в Ґан Едені (райському саду), бо вхід розкрито, і свята Шхіна промовляє всі свої виспівування та хвали, і тому скрипка Давида грає сама собою, тобто без долучення до неї будь-чого, крім тремтіння північного вітру. І тямущому досить.

А якщо ці речі поки що неясні, іди та вчи алеф-бет (абетку). Що немає нестачі у «бет», якою створено світ, ні в чому, крім як у «алеф» слова «анохі» (я), і це її пролом в північному вітрі літери бет. І тому «з півночі почнеться лихо», і це великий пролом. Однак тому «з півночі золото приходить». Спочатку в дзвіночках, а коли поєднуються дві літери, розкривається тут Творець, і тому потрібно зібрати тремтіння в одне місце, аби тремтіти лише перед словом Творця. І тоді готують «золотий дзвіночок і гранат на полах мантії навколо».

І таким чином, потроху, буде того, що встояло, більше за пробите, і відчує запах трепету перед Творцем, і відчуває, що «все, чим клопотався Господар, клопотався лиш тільки для мене». І знатиме, і побачить сім частин «руах» («вітер», або «дух») тремтіння, тобто додається до духу трепету перед Творцем. І ще шість «руах». Що перебувають на Машиаху Творця, як написано: «І покоїться на ньому... дух хохми і біни», і решту дивись там.

І про подібне сказали мудреці: «Господар відрізає»... Що незважаючи на те, що господар відрізає, гість благословляє на скибку як на ціле. А той, хто, боронь Боже, не робить так, про нього сказано: «і увійдуть в нього насильники і осквернять його», як написано: «Невже ще й царицю опанувати в моєму домі». Увійти туди в грубості, в «пробитого більше ніж уцілілого», - і все на ганьбу й на гнів. І це сенс укороченого «вав» у слові «шалом» глави Пінхас, оскільки він стоїть там, де пробитого більше перед ним, «і припинився мор», бо святістю примножив уціліле порівняно з пробитим, і знову поєднався народ з Моше. І була йому винагорода, що Творець сказав до Моше: «І ось Я... союз священства вічного». Навік, як написано в Зоар.

І цим з’ясується для Авраама, ця пам’ять його, що є там, щоб не думала людина про подробиці справ, в яких загрузла, адже це порада злого начала і сітри ахри. А лише загалом, і мається на увазі те, що я детально і ясно пояснив тут. І це принцип, що всі діяння людини повинні бути з наміром лише аби «підняти Шхіну з пороху», з якого живиться предвічний змій. І вточни, й побачиш, що легко.

І що мені робити тим, хто дає обітниці й зголошується йти за більшістю, і досить їм половини утішення, яке отримують завдяки їм, як говорять люди: «Загальна біда – половина розради». Тому працюють і задовольняються тим, аби отримати винагороду, і якби піднесли б вони шляхи свої, раз і назавжди вище десяти п’ядей, тоді побачили б двері, бо вхід розкритий навстіж, і двох протилежностей в одному місці й одночасно більше не буде, бо перебуває він вище десяти.

... Написано: «Якщо над глузіями, Він глузує, то смиренним дає милість», - скажу вам притчу, може зрозумієте.

Великий цар, добрий і добродійний, усі спрямування якого були аби дати задоволення жителям своєї країни. Бо не потребував ніякої робити, щоб йому робили. А все прагнення його було дати благо мешканцям своєї країни.

Проте, знав, що є різні рівні в одержувачів його блага, за мірою любові до нього і за мірою визнання його величі. Виникло в нього бажання насолодити визначною мірою саме тих з мешканців країни, хто був гідний цього. А вся решта народу побачать, що цар не затримує винагороду тим, хто все збільшує любов до нього, а насичує їх своїм благом різноманітних насолод, які приготував для них. А в додаток до насолод, які дає їм щедро, по-царськи, мають вони особливу насолоду в тому, що відчувають себе, що вони є обраними з народу, і це також бажав дати тим, хто любить його.

А щоби вберегти себе від скарг народу, що брехали ті про себе, або помилялися в собі, говорячи, що вони з тих, хто люблять царя, - і цим зменшиться цінність їхньої винагороди, - через досконалість свою цар остерігався також і від цього, і тому придумував він спосіб реалізувати свої задуми в досконалості. Аж поки не знайшов чудову ідею.

Видав указ для всіх мешканців країни, без жодного винятку, прийти на цілий рік на царську службу. І виділив він місце в своєму палаці для цього. І ясно обумовив, що не можна працювати за межами призначеного місця, бо це гидота, і в очах царя буде той небажаним.

І ось, винагорода для них - в місці їхньої праці. Бо приготував їм трапези великі і всі делікатеси світу з усього, чого б вони не забажали. А потім, коли закінчиться річний термін роботи, тоді візьме всіх за свій царський стіл, і будуть вони серед тих, хто споглядає лик царський, хто сидить першими в царстві.

І оголосили указ. І всі, як один, прийшли в царське місто, оточене військом та муром, бо були вони заперті там протягом призначеного року, і почалася робота.

Вважали вони, що цар підготував наглядачів за виконанням робіт, аби знати, хто його робітник, а хто ні. Однак цар приховався, і немає ніякого нагляду, і кожен робить те, що вважає правильним. Так уявлялася їм справа. І не знали того чудового винаходу, що додано злий порошок у делікатеси та солодощі. А проти цього розсіяв цілющий пил в будинку для роботи.

І цим проявився нагляд сам собою. Бо ті, хто люблять царя і вірні йому насправді і щиро, хоч і бачили, що немає нагляду в цьому місці, все ж через свою вірну любов дотримувалися наказів царя ретельно, і виконували всю свою роботу згідно з тим, як покладено на них. І також пильнували працювати в місці, призначеному саме для цього. І, само собою, вдихали в свої тіла цілющий пил. І також, коли прийшов час їди, - куштували солодощі та делікатеси. І було в них тисяча смаків, і в житті вони не смакували такого, і не відчували такої насолоди.

І тому дуже хвалили і славили царя. Адже за царським столом, який вище за всі хвали, вони їдять!

Але ті ниці, які не розуміють зовсім величі царя, і що годиться через це любити його любов’ю відданою і вірною, коли побачили, що нагляду немає, - не дотримувалися наказу царя, як належить. Нехтували місцем, призначеним для роботи, і кожен виконував свою роботу в місці, що впало йому в око на царських теренах. А як прийшов час їсти, коли скуштували солодощі, - наповнилося піднебіння їхнє гірким смаком через згаданий вище порошок. І ганьбили і зневажали царя і стіл його гидкий, який він приготував їм як винагороду за їхню працю. І обернувся в них цар на великого брехуна, подібного якому й немає. Який замість делікатесів та насолод світу дав їм таку гіркоту й солоність.

А коли так, почали вони знаходити десь на теренах міста різні харчі, аби вгамувати голод. І тоді подвійним зламом були зломлені, - бо й робота їхня збільшилася вдвоє. І не знали вони тієї насолоди, що на царському столі, який у них перед очима.

А висновок такий: Тора поділяється на дві частини: частина для служіння Творцю, як тфілін, шофар і вивчення Тори. І частина для служіння створінням: як заборона грабунку, і «бережіть душі свої»... заборона крадіжки, обману, дотримуватися чистоти тощо.

І ось, частина, що між людиною та ближнім її є справжньою роботою. А частина, що між людиною та Творцем це винагорода та насолоди, розкладені на царському столі.

Однак, «все вдіяв Творець ради Себе», зробив, що і частина служіння людям має бути в місці Царя.

Тобто, підняти Шхіну з пороху. І в цьому є цілющий пил проти зілля смерті, що закладено між людиною та Творцем.

І це сенс: «а смиренним дасть милість». В Торі та заповідях, що між людиною та її ближнім, і між людиною та Творцем. «Тим, хто любить Його і дотримується Його заповідей», - зробити їх тими, хто працюють в призначеному місці, і відчуватимуть вони милість у святості. І «в землі своїй успадкують вдвічі», - бо крім того, що не працюють вони так сильно в служінні людям, - вони все життя занурені в насолоду, в милості Творця.

Але «з глузіїв Він глузуватиме», як сказано. І говорять вони, що стіл Царя гидкий, боронь Боже. Бо відчувають духовність як насмішку, і якщо так, грішники не виграють з гріха свого, а отже, хто може що втратити, якщо відокремиться від них, - навіть в час, коли є лише надія на знаходження милості.

Єгуда Лейб