Бней Барух Академія кабали

Те, що тлумачив рабі Ханіна бар Папа: «Той ангел, що призначений над вагітністю, ім’я його – Ніч. І бере краплю, і представляє її Творцеві, і питає: «Володаре світу, крапля ця, - що буде з неї: герой чи слабак, мудрець чи дурень, багач чи бідняк? А от грішник, чи праведник – не сказано».

І слід пояснити згідно з правилом, що неможливо дурню стати праведником, як сказали мудреці: «Не грішить людина інакше, як тільки коли ввійде в неї дух глупоти». А тим більше якщо був дурнем все своє життя. Якщо так, то тому, хто народився дурним, немає ніякого вибору, оскільки присуджено йому бути дурнем. Коли так, те, що сказали: «Праведник і грішник – не сказано», це тому, щоби був йому вибір. А яка користь, що не сказав «грішник чи праведник», адже якщо вирішено про нього, що буде дурним, то це само собою як наче присуджено йому бути грішником? І також потрібно зрозуміти слова мудреців: «Сказав рабі Йоханан: «Побачив Творець, що праведники нечисленні, встав і розсадив їх по всіх поколіннях. Як сказано: «Бо Творцю належать устої землі і заснував на них населену землю». І пояснив Раші: «І заснував на них населену землю», - розсіяв в усіх поколіннях бути підвалинами, існуванням та основою, аби існувала земля людей».

«Що нечисленні вони» - означає, що все більше зменшуються. Тому що Він зробив, щоби примножились? Встав та розсадив їх по всіх поколіннях. І слід запитати: який зиск – тим, що розсадив їх в усіх поколіннях, ставало їх більше? І треба зрозуміти, яка різниця, якщо всі праведники існують в одному поколінні, або коли розсіяв їх по всіх поколіннях, як пояснює Раші, що оскільки існують в багатьох поколіннях, цим збільшиться кількість праведників?

І аби зрозуміти сказане вище, треба розширити і пояснити слова мудреців, що Творець присуджує краплі, щоб був з неї мудрець чи дурень. Тобто, такий, хто народжується слабким, в кого немає сил подолати своє зле начало, і народився зі слабким бажанням, і не має великого хисту, але оскільки також і в період підготовки, тобто коли людина починає роботу Творця, вона мусить бути підготовленою для прийняття Тори та мудрості, як сказано «дає мудрість мудрим», то виникає питання: якщо вони вже мудрі, чому вони потребують ще мудрості? Отже, треба щоб було – «дає мудрість дурним»?

І пояснення таке, що мудрим називається той, хто прагне мудрості, хоча поки що не має мудрості. Але, оскільки є в нього таке бажання, а бажання називається «клі», виходить, що той, хто має бажання та прагнення до мудрості, це й є клі, щоб світила там хохма (мудрість). Відповідно, виходить, той, хто є дурним, означає це, що не має прагнення до мудрості, а все прагнення його лише до власних потреб. А щодо віддачі, то дурень не здатний до віддачі анітрохи.

Якщо так, то людина, що народилася з такими властивостями, як може досягти ступеня праведника? Виходить, що немає в неї вибору, коли так, яка користь, що праведник або грішник не сказано? Щоби був вибір. Адже якщо народилася людина дурною та слабкою, вже не зможе вибрати, оскільки не здатна на жодне подолання і прагнення до мудрості Творця.

І щоби зрозуміти це, тобто, що може бути вибір навіть у дурня: зробив Творець виправлення, що зветься в словах мудреців: «Побачив Творець, що праведники нечисленні, взяв і розсадив їх по всіх поколіннях». І ми запитали: яка користь з цього?

Зараз зрозуміємо цю справу. Адже відомо, що не можна об’єднуватися з грішниками, навіть якщо не діє подібно до них, як написано: «І на сходинах глузіїв не сидів», і означає це, що головний гріх у тому, що сидить людина між глузіїв, хоча й сидить і вчить Тору й виконує заповіді. Інакше заборона була б через нехтування Торою та заповідями. Проте, саме перебування як таке, заборонено. Тому що людина переймає думки і бажання людей, які їй подобаються.

А також і навпаки. Якщо сама людина не володіє силою бажання і прагнення до духовного, але перебуває серед людей, котрі мають прагнення та бажання до духовного, і ці люди є приємними для неї, вона також дістає їхню силу подолання і їхньої тяги. Незважаючи на те, що за своїми властивостями вона не має таких бажань, прагнень і сили подолання. Але саме завдяки прихильності та повазі до цих людей, вона отримує нові сили.

І з цього зрозуміємо сказане вище: «Побачив Творець, що нечисленні праведники...» Це означає, що хоча не кожна людина здатна бути праведником, адже відсутні в ній необхідні властивості, бо, як зазначено вище, народилася вона дурною або слабкою, - є в неї також вибір, і немає їй виправдання з боку своїх особистих властивостей. Тому що Творець розсадив праведників по всіх поколіннях. А тому є в людини свобода вибору, піти туди, де є праведники, та прийняти їхню зверхність, тоді вона отримає від них сили, яких не вистачає їй з боку її власної природи.. І отримає це від праведників. І в цьому користь від того, що «розсіяв по всіх поколіннях», аби в кожному поколінні було б до кого звернутися і пристати, та отримати від них сили, потрібні для сходження на ступінь праведника. І завдяки цьому такі люди самі потім стають праведниками.

Виходить, що «праведник чи грішник не сказано» означає, що є в людини вибір, тим, що може піти й приліпитися до праведників, щоб вони навчили, як діяти, і отримати сили завдяки їм. І після цього такі люди можуть стати потім праведниками. Але ж якби всі праведники були б в одному поколінні, то не було б ніякої ради дурним та слабким, як наблизитися до Творця. Виходить, що не було б їм вибору. Але ж оскільки розсіяв праведників по всіх поколіннях, тому вже є сила вибору в кожної людини, піти та наблизитися до праведників, котрі присутні в кожному поколінні. А інакше мусила б бути її Тора смертельною отрутою.

І зрозуміємо це на матеріальному прикладі. Коли двоє людей стоять один проти одного, тоді виходить, що права рука одного - навпроти лівої руки другого, а ліва рука його – навпроти правої руки другого. І оскільки існує два шляхи, один – правий, це шлях праведників, усі інтереси яких – лише віддавати. І лівий шлях, де всі інтереси лише отримувати собі, і цим вони відділяються від Творця, який є, повністю, віддачею, і, само собою, вони відокремлюються від життя живих.

Тому грішники за свого життя називаються мертвими. Виходить, згідно з цим, що коли людина ще не удостоїлася злиття з Творцем, - їх двоє. І тоді, коли людина вчить Тору, яка називається правою стороною, але це – відповідає лівій стороні Творця. Тобто, вона вивчає Тору з причин егоїстичного отримання, що відокремлює її від Творця. Виходить, що Тора її робиться для неї смертельною отрутою, бо вона залишається в розлуці з Творцем. Адже людина бажає, щоб її Тора облачилась би в її тіло (егоїстичне бажання), це означає, що бажає, щоб Тора збільшила б її матеріальність. І цим вона робиться для людини смертельною отрутою.

Коли ж людина зливається з Творцем, то виходить, що тоді утворюється володіння Єдиного, бо вона приєднується до Його єдиності. Тоді, само собою, її права сторона є правою стороною Творця, і тоді робиться тіло облаченням для її душі.

А визначення, аби знати, чи йде людина істинним шляхом, те, що коли вона займається потребами свого тіла, то дивиться, щоб не працювати для потреб тіла більше, ніж їй необхідно для потреб своєї душі. А коли здається їй, що має вона більше, ніж необхідно щоби облачити потреби її душі, то сприймає це як одяг, який одягає людина на своє тіло. Тоді вона пильнує, щоби одяг не був занадто довгим, і не надто широким, а щоб точно облачав би її тіло. Також, коли займається потребами свого тіла, має пильнувати, щоб не було більше, ніж вона потребує для своєї душі, тобто щоб облачити свою душу.

Прийти до злиття з Творцем, - не кожен, хто хоче так називатися, прийде та назветься. Адже це проти природи людини, створеної в бажанні отримувати, що є властивістю себелюбства, тому нам необхідні праведники покоління.

Адже коли людина приліплюється до справжнього рава, всі бажання якого – чинити добрі діяння, але людина відчуває, що не здатна чинити добрі діяння, тобто, щоби наміром було принесення задоволення Творцю. І тоді, тим, що людина приліплюється до справжнього рава і хоче заслужити його прихильність, тобто робить те, що рав любить, і ненавидить те, що ненавидить рав, тоді вона може бути в злитті зі своїм равом і отримувати від нього такі сили, яких немає в її природі від народження. І це є причиною того, що розсадив праведників по всіх поколіннях.

Але з цього незрозуміло, навіщо було Творцю розсіювати праведників по всіх поколіннях, - ми говорили, що це задля дурних та слабких. Але чи не було Йому іншої ради, тобто щоби не створювати дурних? Хто змушує Творця, проголошувати, що крапля ця стане дурнем або слабким, - міг би всіх створити мудрими.

А відповідь, - що також і дурні необхідні, адже вони є носіями бажання отримувати. І бачимо, що вони, як такі, не мають жодної ради аби змогли б наблизитися до Творця, і тоді вони, як написано: «І вийдуть, і побачать трупи людей цих, яких вогонь не згасне і черва не помре, і будуть вони ганьбою для усякої плоті». І стануть вони «прахом під стопами ніг праведників», і це буде знаком праведникам, яке добро зробив їм Творець, що створив їх мудрими та сильними, і таким чином наблизив їх до Себе. І зможуть тоді складати хвалу та подяку Творцеві за це, адже побачать, як воно – перебувати в стані ницості. І це вважається прахом під ногами праведників, що означає, що праведники завдяки цьому йдуть і підносять хвалу Творцю.

Однак, потрібно знати, що низькі рівні також необхідні, і низькість ступеню не можна назвати зайвим, сказавши, що й маленьким ступеням краще б відразу народжуватися великими.

Адже це є подібним матеріальному тілу, в якому, зрозуміло, є більш важливі органи, такі, як розум та очі, та подібне. І є в нього органи не такі вже й «поважні», як шлунок і кишечник, і пальці рук та ніг. Але не можна сказати, що якийсь орган, який виконує не таку вже й важливу роль, є зайвим. Бо все важливе. Так само і в духовному, де також і дурні та слабкі нам потрібні.

І з цього зрозуміємо написане, що Творець говорить: «Поверніться до Мене і повернуся до вас». Це означає, що Творець говорить: «Поверніться!» А Ісраель говорять навпаки: «Поверни нас до Себе, Творець» а потім «І повернемося».

А означає це, що під час падіння з рівня духовної роботи, - спочатку Творець говорить: «Поверніться». І завдяки цьому приходить до людини підйом в роботі Творця. Тоді людина починає кричати: «Поверни нас!» Тоді як під час падіння людина не кричить «поверни нас», а навпаки, тікає від роботи. Тому людина повинна знати, що коли вона кричить: «Поверни нас!» - це спричинено пробудженням згори, що спочатку Творець упередив, сказавши: «Поверніться» І від цього людина дістає підйом і може тепер сказати «Поверни нас».

І це є поясненням: «І було, коли рушав у путь ковчег, говорив Моше: «Повстань, Творце, і розсіються вороги Твої». Бо рухом, ходінням називається час, коли йдуть в роботі Творця, що є підйомом. Тоді Моше говорив «Повстань». Коли ж зупинявся, говорив: «Повернися, Творце». Під час зупинки в роботі Творця, треба, щоби Творець сказав «поверніться», що означає «Поверніться до Мене». Тобто, Творець дає пробудження. Тому потрібно знати, коли говорити «повстань», а коли «повернися».

І в цьому сенс сказаного в главі Екев: «І пам’ятатимеш весь той шлях... знати, що є в серці твоєму, - берегтимеш ти заповіді Його, чи ні». «Берегтимеш заповіді Його» - це категорія «повернися». «Чи ні» - це категорія «повстань». І потрібні обидві. І це рав знає, коли «повстань», і коли «повернися». Тому що ці 42 переходи – це підйоми та падіння, які присутні в роботі Творця.