Лист 23
Шістнадцятого хешвана (20 листопада) 1926 року, Лондон.
(переклад з івриту)
Другові моєму, рабі… світильник його хай світить вічно.
…Щодо того, що ти порівнюєш свої справи зі шляхами сходження донизу світів, чим не задоволені твої товариші, - це тому, що сприйняли вони від мене, що треба спочатку зрозуміти вищі світи, адже порядок саме такий, - спочатку згори вниз, а потім – знизу вгору, бо матеріальне око породить лише матеріальність, і, куди не подивись, вийде, що тільки опредметнюєш. А з духовного «ока» виходить тільки духовна картина. І те, на що звертає погляд – благословляється.
І навіть матеріальні картини, коли відчувають їхнє джерело, знову робляться справжніми духовними, без порівнянь та уявлень. А обертаються на повністю духовне, на зразок того, як написано: «Змінилася б, як матеріал від печатки і постала б, мов одіж».
Те, що ти вимагаєш від мене знову повторити тобі поняття єднань, бо не удостоївся сприйняти цього від авторів-кабалістів, дивуюсь я, як ти сприймеш це з книг.
Бачив я приклади та вислови твої, що починаються: «Наведу приклад і скажу, - речі виміряні «омером». Проте, виміряв ти слова свої омером, але доклади зусиль ще утворити благословення омеру: бо «омер є десятою частиною ефи (івр. «ейфа»)». «Ейфо» (де?) - це вираз великого здивування, як ти написав: «Де вона, - сторона, що має рацію. А «десята частина» (івр. «асіріт») – це від слова «заборонені» (івр. «асурот»)». Бо є «матір» у традиції (івр. «масорет»), і є «матір» у тексту [Тори], як відомо. І це так, як «Цар, полонений (івр. «асур») тими кучерями». А суть цієї «міри» – Тора, бо силою віри та впевненості також і дивування сердечне забороняється (івр. «неесар»), тобто, не залишається навіть сліду від дивування, і це є мірою «омеру». Однак потрібно благословляти, а цього я не знайшов у твоєму листі.
Наводиться таке: «Грабіжник вихваляє себе, паплюжить Творця». Означає, що «молитва робить половину». І, зазвичай, кожен, хто молиться за себе, немає йому досконалості, лише половина. Бо досконалому немає про що молитися. Тому застерегли нас кабалісти, щоб не працювали ми заради отримання платні, а заради досконалості. І це висока таємниця, зрозуміє її тільки той, в кого немає жодної спонуки заради себе самого.
Тому сказали кабалісти: «Господар розрізає, а гість благословляє». Тобто, не можна йому брехати самому собі, що Господар дає йому досконалість, а має він відчувати правду такою, яка вона є, з великою точністю. Тому і сказали: «Господар розрізає». І, незважаючи на це, гість має благословляти. «Гість» (івр. «ореах») від виразу «І дух (івр. «рейах») його в страху перед Творцем», і, оскільки отримує те, що Господар дає йому від відрізаного, як наче від цілого, само собою виходить, що «благословляє». А міра його благословення відповідає мірі радості його від дарованого, і це можливо для нього тільки силою «і дух його в страху перед Творцем».
І це те, що сказали кабалісти: «А якщо взяв, пограбувавши, міру пшениці, змолов, замісив і спік, і відділив «халу», - як благословлятиме? Це зветься, що не благословляє, а «паплюжить». І це є дуже-дуже глибоким поняттям. Бо той, хто грабує, не дякує пограбованому, бо пограбований не давав йому нічого. А взяв у нього примусом, не на благо йому.
А справа відрізання і скиба, яку належить дати людині, все це від сили першого гріха, бо «прогріх тягне за собою прогріх». «Спочатку подібний до павутинки, а наприкінці подібний до кодол возових». І все йде вслід за початком. І зрозумій це.
А тому, незважаючи на те, що вірить, що всі нестачі й відрізання - рука Творця чинить все це, разом з тим, про перший гріх не зможе таке подумати, бо ясно, що «з уст Вищого не вийде зле», і вивчи це добре. Тож явно, що є справжнім грабіжником в цьому, неначе вихопив це у Творця не на благо Йому, і зрозумій це.
А «древо пізнання було пшеницею», як відомо, і так написано: «взяв, пограбувавши, міру пшениці», «міра» - тому, що «по мірі його, відіславши, сперечаєшся з ним». Пшениця (івр. «хітім»), тобто перший гріх (івр. «хет»), і якщо так, попри те, що перемолов і спік, тобто, що зробилося як «кодоли возові», а потім відділив з неї «халу», і це від слова «хулін» (буденне), - «все Творцю», що вказує на піднесеність і відділення (хали) вище знання, все ж зветься не «благословляє», а «проклинає». Бо це – «виконання заповіді через порушення». Бо, якби не перший гріх, не було б цієї великої заповіді. І зрозумій.
І все це тому, що грабіжник він, і не споглядає, що праведник дарує та дає, і тому не благословляє всім серцем, і не чинить «повернення з любові», коли «зловмисності робляться йому як заслуги». І тоді визнав би міру пшениці, що вона є подарунком Творця, а не [наслідком] його сили і міці його руки.
Тому сказали кабалісти: «Господар розрізає», а не «гість». Інакше кажучи, і міра пшениці - дарунок Творця «тим, хто береже Його союз і пам’ятає Його укази, аби виконувати їх». А коли гість зміцниться в вірі, що все, над чим трудився Господар, клопотався виключно для нього, тоді благословить Його всім серцем, і вийде, що це саме розрізання є насправді річчю досконалою, згідно з благословенням Творця згори вниз.
Але спочатку має зміцнитися у благословеннях своїх знизу вгору. Адже зветься гостем, якому можна зміцнитися та посилитися силою духу, як написано: «І дух його - в страху перед Творцем». А також, як написано: «Хто грабує батька свого й матір свою, і говорить: «Немає злочину», - товариш він згубнику». Тобто, що перший гріх вкорінився в тілі його через батька та матір його. І тому зробився він грабіжником, тим, що говорить, що це не даяння Творця, а сам він те чинить, і тому називається «грабує батька свого й матір свою». Та ще й додає гріх до злочину, бо говорить: «Немає тут злочину». Тобто, що і заповідь подобається губити, хай нас омине! І розумному досить натяку.
І це суть «благословення омеру», що треба відчувати «даяння Творця» також в мірі пшениці, а отже і в згаданій вище силі духу. І тоді радість його буде повною в усій його роботі, і цим скиба обертається на ціле. І знає Творець шлях праведних.
Єгуда Лейб