Бней Барух Академія кабали

Вислів "А навкружжя Його збурене сильно" тлумачили мудреці так, що Творець вимогливий до праведників до "товщини волосини". І запитав: "Чому належить їм велике покарання, якщо вони, загалом, праведники?"

А справа в тому, що всі межі, коли говорять про дійсність духовних світів, у мірі тих, хто отримує. Тобто тим, що нижній робить собі якесь обмеження й скорочення, так і залишається внизу. Через те, що так погоджуються вгорі з усім, що роблять нижні, в цій мірі приходить вниз достаток. Тому нижній своєю думкою, словом та дією спричинює, що так згори прийде достаток вниз.

Виходить згідно з цим, якщо нижній, з його легкою думкою, словом та дією, вважає, неначе зробив велику справу. Наприклад, припинення злиття з Творцем на мить він вважає, наче переступив заборону Тори, сувору з найсуворіших, тоді також і вгорі згодні з думкою нижнього. І вважається це вгорі, наче він насправді переступив серйозну заборону. Виходить через це, що праведник говорить, що Творець є вимогливим до нього аж до міри "товщини волосини". І згідно з тим, що нижній каже, так згоджуються з ним вгорі. А коли нижній не відчуває легкої заборони такою, щоб була вона для нього серйозною, як сувора заборона, також і вгорі не вважають ці легкі речі, котрі він порушив, такими, що вважались би великими заборонами. Виходить, що з цією людиною поводяться так, як коли вона була б маленькою. Тобто заповіді її вважаються маленькими, і також проступки її визначаються невеличкими, бо й те, і те зважуються однією вагою, і сама людина взагалі визначається як мала.

Але ж той, хто, думаючи про легкі речі, говорить, що Творець вимогливий до них на "товщину волосини", вважається великою людиною, коли й прогріхи її великі, і також заповіді її великі.

Відповідно до цього насолода, яку людина відчуває при виконанні заповідей, відповідає мірі страждань, які вона може відчути при скоєнні гріхів.

І сказав про це притчу про чоловіка, який вчинив якесь важке правопорушення проти царської влади, і засудили його на двадцять років позбавлення волі з каторжними роботами, і місце заслання було за межами держави, в якомусь далекому куточку свіьу. І відразу ж виконали присуд, і відіслали його у віддалене місце на краю світу.

І там знайшов ще людей, яких примусила царська влада бути там, як і його. Але він захворів на хворобу пам’яті і забув, що має дружину, і дітей, і друзів, і знайомих. І думає, що весь світ не більший, ніж те далеке місце, що він бачить разом з людьми, які там, і вважає він, ніби й народився там. А більш за це він не знає нічого.

Виходить, що його правда відповідає відчуттям, тому, що він зараз відчуває, і зовсім не бере до уваги справжню дійність, все лише згідно з його знанням та відчуттям.

І там навчали його законам та постановам, щоб знати йому, аби ще раз не порушував би закони, і утримував би себе від всіх тих правопорушень, про які написано в законах, і знав би, як виправити свою поведінку, щоб випустили б його звідти. І коли він вивчав книги царських законів, бачив, що того, хто скоїв такий-то, наприклад, злочин, посилають в призначене місце, далеке від людського світу. І він вражається таким суворим покаранням і обурюється, чому виносять такі жорстокі вироки.

Але жодного разу не спадає йому на думку, що він сам з тих, хто переступив закони держави, і вже засудили його суворим судом, і вже виконали вирок. А позаяк він хворіє на хворобу пам’яті, ніколи не відчує справжню дійсність.

І це пояснення написаного: "А навкружжя Його збурене сильно", що людина має робити внутрішній розрахунок стосовно кожного свого кроку, що сама вона порушила заповідь Царя, і вже виселили її з жилого місця.

А завдяки збільшенню добрих справ починає діяти в людині пам’ять. І людина починає відчувати, наскільки вона віддалена від населеного місця у світі. І починає займатися каяттям, аж поки не забирають її звідти, і повертають в населене місце. А відчуття це приходить саме завдяки роботі людини. І починає відчувати, наскільки вона віддалена від місця її походження і свого кореня. Аж поки не заслуговує на злиття з Творцем.