Бней Барух Академія кабали

«І відповів Моше, і сказав: «Але вони не повірять мені... І мовив до нього Творець: «Що це в руці твоїй?» І сказав: «Посох». І сказав: «Кинь його на землю», - і став змієм, і побіг Моше від нього».

І слід пояснити, що не існує більше, ніж два ступеня: або святість (віддача), або сітра ахра (егоїзм, букв. «інша сторона»). А стану серединного не існує. І з того самого посоха, безпосередньо, робиться змій, якщо кидають його на землю. А для того, щоб зрозуміти це, упередимо висловом мудреців, що «оселив Шхіну свою на дерево й камінь». Де «деревом й камінням» називаються речі, низькі за своєю важливістю. Саме там і так помістив Свою Шхіну.

І це є змістом запитання: «Що це в руці твоїй?» Бо рука означає осягнення, від слів «Якщо досягне рука...» Посох (івр. «мате»). Тобто всі осягнення базуються на категорії «нижче (івр. «мата») за важливістю», що є суттю віри вище знання.

(Адже віра вважається у людини як щось низьке за своєю важливістю, як ницість. А людина поважає речі, що облачаються в розум. Однак, якщо розум людини не осягає цього, а протидіє поглядам людини, вона повинна сказати, що віра важливіша за її знання. Тобто, принижує своє знання, і говорить: те, що вона розуміє в рамках свого знання, протирічить шляху Творця, тож віра для неї є важливішою за її знання.

Бо всі інтелектуальні висновки, які суперечать шляху Творця, існують тому, що цей розум нічого не вартий, а «мають очі, і не бачитимуть, мають вуха і не чутимуть». Тобто, анулює все, що вона чує та бачить. Це зветься, що людина йде вище знання. А ввижається людині все саме так через низькість та малість.

Тоді як у Творця віра не розцінюється як ниций стан. Це тільки людині, яка не має іншої ради, і мусить іти шляхом віри, віра здається ницістю. В той час, як щодо Творця, який міг надати свою Шхіну не обов’язково на дерево й каміння, але обрав саме цей шлях, званий вірою, то напевно вибрав його саме тому, що це краще і успішніше. Виходить, у Нього віра не зветься низькою за важливістю, а навпаки, саме цей шлях має численні переваги, але у створінь це називається низьким).

І якщо кидають посох на землю та бажають працювати більш високою властивістю, тобто в рамках знання і зневажають те, що вище знання, бо така робота здається людині ницою, то негайно робиться з її Тори та духовної роботи категорія «змій», втілення первинного змія.

І це сенс сказаного: «Кожен, хто гордує, говорить йому Творець: Я і він не можемо жити в одному місці». А сенс цього, як зазначено вище, що оселив Шхіну свою на дереві й камінні. Тому, якщо людина кидає «посох» на землю, і підносить себе, - працювати з більш високою властивістю, це вже – «змій». І немає серединної властивості. А – або змій, або святість. Тому що вся Тора та духовна робота людини, які були їй низькими, все увійшло в категорію «змій».

І відомо, що у сітри ахри немає світла. І через це також і в матеріальному у бажання отримувати є лише хісарон (нестача), а не наповнення нестачі. І клі отримання залишається завжди в нестачі, без наповнення. Бо той, хто має сто, хоче двісті і т.д. І не буває, щоб людина помирала, маючи хоч би половину бажаного. І це походить від сили вищих коренів, бо корінь кліпи це суть келім отримання. І впродовж шести тисяч років немає їм виправлення. І на них перебуває скорочення. Тому й не мають вони світел та вищого достатку.

І тому вони спокушають людину, щоби притягувала світло на їхній рівень. І все світло, яке людина отримала тим, що була злита зі святістю, - адже в святості світить вище світло, - вони, коли спокушають людину, щоби притягувала світло до їхніх властивостей, - отримують це світло. І цим мають вони владу над людиною, тобто тим, що дають їй постачання, в той стан, в якому вона перебуває, щоб не рухалася звідти.

Тому, через цю владу, людина не може йти вперед, тому що немає їй потреби в більш високому ступені. А оскільки немає потреби, то не може зрушити з місця анітрохи. І тоді не має можливості визначити, просувається вона в святості, чи навпаки, тому що сітра ахра дає їй сили для роботи з більшою наснагою та силою. Адже людина перебуває в рамках знання, отже, має можливість для роботи не в стані ницості, тому й залишилася б так, в володінні сітри ахри.

І для того, щоб людина не залишалася у володінні сітри ахри, зробив Творець виправлення, що коли вона облишає властивість «посох», відразу падає у властивість «змій», і зараз же переходить в стан неудач. І немає їй снаги зміцнитися інакше, як тільки якщо знову прийме властивість віри, що зветься ницістю.

Виходить, що самі невдачі спричинюють, щоб людина прийняла на себе знову стан «посох», що є категорією віри вище знання.

І це сенс того, що сказав Моше: «Але вони не повірять мені», що означає, що не побажають прийняти на себе спосіб роботи у вірі вище знання. Тоді сказав йому Творець: «Що це в руці твоїй?» - «Посох». «Кинь його на землю», - і відразу «і став змієм». Тобто, між посохом та змієм немає серединного стану. А це тільки щоб знати людині, чи вона в святості, чи в сітрі ахрі.

Виходить само собою, що немає їм іншої ради, як прийняти на себе властивість віри вище знання, що зветься «посох». І посох цей має бути в руці, і не кидати його вниз. І це смисл того, що написано: «І розцвів посох Аарона», тобто всі стани розквіту, які були у людини в роботі на Творця, були саме на основі посоху Аарона.

Це тому, що бажав дати нам ознаку, щоби знати, чи йде людина шляхом істини, або ні. Дав нам знак пізнати вже в самій основі роботи, тобто на якій основі людина працює. Якщо основа – посох, тоді це святість. А якщо основа її – в знанні, то це не є шляхом до святості.

Але в самій роботі, тобто в Торі та молитві, не розрізняється «служитель Творця від не-служителя», бо там все навпаки. Якщо основа – в рамках знання, тобто на спираєтсья на знання та отримання, тоді тіло (егоїзм людини) дає «пальне» для роботи, і може людина вчитися і молитися з більшою постійністю і більшим натхненням, тому що це на основі «в рамках знання».

А от коли той, хто йде дорогою святості, і основою його є віра та віддача, тоді йому потрібна велика підготовка, щоби святість світила йому. А просто, без підготовки, тіло не дає йому сили для роботи. І потрібні завжди надмірні зусилля, тому що корінь людини це властивість отримання і «в знанні».

Тому, якщо робота людини на «земній» основі, в неї завжди все може бути до ладу. Але ж якщо базується її робота на властивості віддачі та вище знання, людині потрібне постійне зміцнення, щоб не впасти в корінь отримування і на рівень «в знанні». І не можна відволікатися на мить, інакше вона впаде до кореня земного рівня, що зветься «порох». Як написано: «бо із праху ти з’явився і у прах повернешся». І це було після гріха Древа пізнання.

І наводить з’ясування, - чи йде дорогою святості, або (боронь Боже) навпаки: це те, що «Інший бог оскопиться і не приносить плодів». Цю ознаку дає нам Зоар, що саме на основі віри, званої посохом, заслуговуємо «розпліднення й розмноження» в Торі. І це суть сказаного: «І розцвів посох Аарона», коли і рост і розквіт відбуваються завдяки посоху.

Тому, кожного дня, як людина встає зі свого ліжка, і миється, очищаючи своє тіло від тілесної нечистоти, так само потрібно мити себе від нечистоти кліпи. Хай перевірить себе, чи її властивість «посох» у неї в досконалості. І перевірка ця повинна бути постійною. А якщо вона відволікається думкою від цього, відразу падає в володіння сітри ахри, що зветься егоїстичним отриманням. І відразу робиться поневоленим нею. Бо відомо, що світло утворює клі. Тому, відповідно до того, як людина працює ради отримання, цією ж мірою вона потребує все більшого прагнення до егоїстичного отримання, і віддаляється від усього, що стосується віддачі.

І цим буде зрозмілим нам вислів мудреців: «Дуже, дуже будь смиренним». І що це за гамір такий, що говорить: «дуже-дуже»? А це, як вже зазначалося, буває, що людина зробилася залежною від людей, тим, що надали їй колись пошану, і почала сприймати пошану не через те, що бажає втішатися славою, а з інших причин, - для уславлення Тори і тому подібне. І людина впевнена в цих розрахунках, позаяк знає сама, що не має вона ніякого прагнення до слави. Тому загальна думка говорить, що дозволено їй приймати пошану. І все ж таки – не можна приймати, оскільки світло утворює клі. Тому, після того, як людину вшанували, – вже утворилася в ній потреба в пошані. Адже вона вже володіє людиною, і важко звільнитися від шанолюбства. Але цим вона робиться окремим існуванням «в собі», і вже важко анулюватися перед Творцем, тому що через почесті вона стала «окремою дійсністю». А для того, щоб удостоїтися злиття з Творцем, людині треба анулювати своє окремішнє існування. Тому й «дуже-дуже»: одне «дуже» - тому що не можна приймати почесті для власних потреб. А друге «дуже» - навіть, коли намір людини не для власної потреби, також заборонено отримувати, як зазначено вище.