52. Прогріх не скасовує заповіді

Почуто напередодні суботи дев’ятого іяра (14 травня) 1943 р.

(переклад з івриту)

«Прогріх не скасовує заповіді, і заповідь не скасовує прогріху».

Ось, шлях духовної роботи такий, що треба йти дорогою добра. Але зло, що в людині, не дає їй іти дорогою добра. Проте, треба знати, що людині не треба викорінювати зло, бо це річ неможлива.

А треба лише ненавидіти зло, як сказано: «Ті, хто люблять Творця, ненавидьте зло». І лише ненависть потрібна, бо в природі ненависті - розділяти з’єднаних.

І через це зло не має власного існування, як таке. А існування зла залежить від любові до зла, або від ненависті до зла. Іншими словами, якщо є в людини любов до зла, тоді вона попадає у володіння зла, а якщо вона ненавидить зло, тоді вона виходить з місця, де воно є, і немає в того зла ніякої влади над людиною. Виходить, що головна робота – не з суттю зла, а з мірою любові та з мірою ненависті, і через це гріх тягне за собою гріх.

І слід запитати: чому належить людині таке покарання, адже коли вона відпадає від своєї роботи, треба допомогти їй, аби піднялася зі свого падіння. А тут ми бачимо, що ще й додають їй перешкод, аби впала ще нижче, ніж впала в перший раз.

Однак, для того, щоб людина відчула ненависть до зла, додають їй ще зла, щоб відчула, наскільки гріх віддаляє її від роботи Творця. І хоч вона й розкаювалася щодо першого прогріху, але ще не було в неї міри каяття, яка принесла б їй ненависть до зла. Тому гріх тягне за собою гріх. І щоразу людина розкаюється, і певно, що кожне каяття додає їй ненависті до зла. Аж поки довершиться для неї міра ненависті до зла. І тоді вона відокремлюється від зла, як зазначено вище, адже ненависть спричинює відокремлення.

І згідно з цим виходить, якщо людина розкриває міру ненависті настільки, що це приводить до відділення [від зла], вона вже не потребує виправлення «гріх тягне за собою гріх». І само собою вона виграє час. І в той час, який вона здобула, вона входить до любові до Творця. І це те, що написано: «Ті, хто люблять Творця, ненавидьте зло». Бо лише ненавидять зло, але саме зло залишається на своєму місці. І тільки ненависть до зла необхідна.

І це походить від «І ненабагато применшив його від вищих». І це суть того, що змій сказав: «І будете як Всесильний, знавцями добра та зла». Це означає, що людина старається і бажає розуміти всі шляхи вищого управління, як Творець. І це те, що: «пристрасть людини принизить її». Принизить тим, що вона бажає зрозуміти все зовнішнім розумом. І якщо не розуміє, - людина [відчуває себе] в повній ницості. А насправді, якщо людина пробуджується, аби пізнати щось, - це ознака того, що їй потрібно це знати. Але коли вона пересилює свій розум, своє бажання зрозуміти, і приймає все вірою вище знання, - це називається [у людини] «ницістю, більше якої немає в вимірах людських». Виходить, що чим більшою є її вимога знати більше, але приймає це вірою вище знання, - то в більшому приниженні вона перебуває.

І цим зрозуміємо те, що пояснили про вислів: «А чоловік той, Моше, скромний дуже», смиренний та терплячий. Це означає, що терпів ницість в такій мірі, більше якої не буває.

І це суть того, що Адам а-Рішон до гріха їв з Древа життя і був у досконалості, але не міг просунутися далі того ступеня, на якому стояв. Бо не відчував ніякої нестачі в своєму стані. І, само собою, не міг розкрити всі святі імена. Тому «страшну дію для людей» зробив, що їв з Древа пізнання добра та зла. І через цей гріх всі світла видалилися з нього. І, само собою, мусив почати свою роботу заново.

І про це говорить писання, що «вигнаний був з Ґан Едена (райського саду)». Оскільки якщо з’їсть з Древа життя, - «і житиме вічно». А це вже – внутрішність світів, де, якщо він увійшов туди, залишається там навічно. Тобто, знову він залишиться без відчуття потреби. Тож для того, щоби зміг просуватися й відкривати святі імена, які розкриваються виправленням [в системі] добра і зла, тому мусив з’їсти з Древа пізнання.

І це подібно до чоловіка, який бажав дати своєму товаришеві велику бочку, повну вина. Але в його товариша є лише маленький стакан, і не більше. То що він зробив? Він налив йому вина в цей стакан. І той поніс цей стакан додому і вилив там, а потім знову приходить з тим стаканом і наповнює ще раз вином. І знову йде додому. Аж поки отримує всю бочку вина.

І чув я ще притчу, яку сказав [Бааль Сулам] про двох товаришів, як один став царем, а другий був бідним та злиденним. І почув, що товариш його зробився царем. І пішов тоді бідняк до товариша свого, царя, і розказав йому про своє зле становище. Тоді цар дав йому листа до свого скарбника, щоби протягом двох годин цей отримав би грошей, скільки бажає. І бідняк прийшов до скарбниці з невеличкою скринькою, і увійшов, і наповнив цю маленьку скриньку грошима.

Коли вийшов, службовець вдарив йому по скриньці, і всі гроші впали на землю. І так повторювалося щоразу. І бідняк плаче: «Чому він робить мені це?» А насамкінець сказав той, - усі гроші, які ти взяв за весь цей час, - твої вони. І візьми собі все. Адже не було в тебе посудин (келім), аби взяти достатньо грошей зі скарбниці». Тому і вдався до такого виверту.