Бней Барух Академія кабали

4. І немає числа – бо є там тварини малі разом з великими, тобто чи має людина малі життєві сили, чи є в неї великі, - все міститься в цьому морі. І це через те, що існує правило: «З небес давати дають, а забирати - не забирають» (тобто все, що з небес дають, небеса не приймають назад, а залишається це внизу). Тому, якщо людина притягнула щось згори, а потім пошкодила це, воно вже залишається внизу, але не у людини, а падає в море сітри ахри.

Тобто, якщо людина притягнула певне світіння, і не в її змозі утримувати його постійно, тому що її келім поки що не чисті, щоб пасувати світлу, тобто щоби людина отримала це в келім віддачі, як таке світло, що приходить з боку Того, хто віддає, - тому світіння мусить зникнути з неї.

І тоді це світіння падає в сітру ахру. І так це кілька разів. Тобто, людина притягує світло, а потім воно зникає з неї. Тому збільшуються світла в мору сітри ахри. І так аж поки наповниться її міра. Інакше кажучи, після того, як людина проявляє всю міру зусиль, які вона здатна проявити, тоді сітра ахра віддає їй назад все, що взяла в своє володіння, за суттю: «Поглинула силу – і виригне її».

Виходить згідно з цим, все, що сітра ахра отримала в своє володіння, було як вклад. Тобто, весь той час, коли має вона владу над людиною, - а феномен влади, яку вона має, - все це для того, щоб людина мала можливість з’ясувати свої келім отримання і ввести їх до святості. Це означає, що якби вона не панувала над людиною, то людина вдовольнялася б малим, і тоді всі клі отримання людини залишалися б у відокремленими від Творця.

І людина ніколи не могла б зібрати келім, що належать до кореня її душі і ввести їх у святість і притягти призначене їй світло. Тому це є виправленням, що кожного разу, коли вона притягує, - дещо таки притягує, і стається з нею падіння, вона вимушена ще раз почати заново, тобто нові з’ясовування. А з минулого, того, що було в неї, впало в сітра ахра, і та тримає це в своєму володінні як вклад. Тобто, і після того, як людина отримує від неї все те, що та брала в неї весь цей час. Проте, слід також і те знати, що якби була можливість у людини утримувати якесь світіння, навіть маленьке, але якби це було б постійно, вже людина вважалася б досконалою. Тобто, з цим світлом могла би йти вперед. Тому, якщо пропадає в неї світіння, мусить вона шкодувати про це.

І це подібно до того, як людина садить в землю насіння, щоби з нього виросло велике дерево. Але відразу ж виймає це насіння з землі. А якщо так, - то яка користь від її роботи, від того, Що садила насіння в землю? І більш того, ми можемо сказати, що не лише витягнула з землі насіння і занапастила його, а можемо сказати, що вийняла з землі дерево з дозрілими плодами та занапастила їх.

Так само і тут, що якби не втрачено було нею це невелике світіння, виросло би з нього велике світло. Виходить, що не тільки мале світіння втрачено нею, а наче втрачено величезне світло.

І слід знати, що є правилом те, що не може людина жити без життєвої сили і насолоди, через те, що це випливає з кореня створіння, яким є Його бажання дати благо Своїм створінням. Тому жодне створіння не може існувати без життєвої сили й насолоди. А тому будь-яке створіння змушене йти та шукати місце, звідки може отримати задоволення та насолоду. Проте, отримання насолоди відбувається у трьох часах: в минулому, в теперішньому та в майбутньому.

Але, в основному, отримання насолоди відбувається в теперішньому часі. І хоча ми бачимо, що людина відчуває задоволення також від минулого та майбутнього, однак це саме те, що минуле і майбутнє світять їй в теперішньому. Тому якщо людина не знайшла відчуття насолоди в теперішньому часі, тоді вона отримує життєву силу від минулого. І вона може розповідати іншим, як їй було добре в минулі часи, і від цього здатна отримувати життєву силу в даний час. Або ж вона уявляє собі, що сподівається, що в майбутньому їй буде добре. Однак міра відчуття насолоди від минулого і майбутнього залежить від того, наскільки вони світять людині в теперішньому. І слід знати, що це відноситься як до матеріальних насолод, так і до насолод духовних. І як ми бачимо, навіть в той час, коли людина працює в матеріальному, вона зазвичай шкодує під час своєї роботи, що змушена неволити себе до праці.

І знай, що це правило відноситься як до матеріальних насолод, так і до насолод духовних, і єдине, в силу чого вона може продовжувати роботу, - це що майбутнє світить їй тим, що отримає винагороду за свою роботу. І ця надія сяє їй в даний час, тому вона в змозі продовжувати роботу. Якщо ж вона не в силах уявити винагороду, що отримає в майбутньому, то людина має діставати насолоду майбутнього не від оплати, яку отримає колись за свою роботу, тобто не винагородою вона втішатиметься, а тим, що не матиме страждань від праці, - від цього людина отримує задоволення наразі, в теперішньому, від того, що буде в майбутньому. Просто майбутнє світить їй нині тим, що скоро закінчиться робота, тобто час, коли потрібно працювати, і вона отримає спокій. Виходить, що все одно їй світить насолода відпочинку, який вона отримає в кінці, - тобто вигода її в тому, що не матиме страждань, котрі відчуває в даний час від роботи. І це дає їй силу, яка дозволяє зараз працювати. А якщо людина не в змозі уявити собі, що скоро буде вільною від страждань, котрі зараз відчуває, - вона впала б у відчай та в тугу до такої міри, що могла би позбавити себе життя.

І з приводу вищесказаного говорили мудреці: "У того, хто позбавляє себе життя, немає частки в майбутньому світі", оскільки він заперечує вище управління, те, що Творець управляє світом як Добрий і той, Хто творить добро.

Тому повинна людина вірити, що ці стани приходять до неї через те, що згори хочуть, щоб це принесло їй виправлення. Тобто, щоби вона отримала решимот від цих станів і змогла б ще більше і з особливою силою розкрити та зрозуміти шлях світу. І ці стани називаються станами ахораїм (зворотна сторона). А коли вона подолає ці стани, то удостоїться стану панім (обличчя), - тобто світло засвітить всередині цих ахораїм.

І є правило, що не може жити людина, не маючи можливості отримувати задоволення та насолоду. Виходить, що в той час, коли вона не в змозі отримувати від нинішній момент, вона в будь-якому випадкові зобов'язана отримати життєву силу від минулого або від майбутнього. Тобто тіло шукає для себе життєву силу всіма засобами, які є в його розпорядженні.

І тоді, якщо людина не згодна отримувати життєву силу від матеріальних речей, то у тіла немає виходу, і воно змушене погодитися отримувати життєву силу від келім віддачі, - адже без життєвої сили жити неможливо.

Згідно з цим виходить, що коли людина звикла виконувати Тору та заповіді ло лішма (заради себе), - тобто отримувати винагороду за свою роботу, все ж таки в неї є можливість уявити собі, що потім вона отримає якусь оплату, - і вже може працювати в рахунок того, що потім отримає задоволення і насолоду.

З іншого боку, якщо людина працює не заради того, щоб отримати винагороду, а хоче працювати без будь-якої оплати, - то як вона здатна уявити собі, звідки вона отримає життєву силу згодом? Адже вона не може уявити собі ніякого образу, адже немає їй про що. Тому в ло лішма, немає необхідності давати їй згори життєву силу, адже вона отримує життєву силу від картини майбутнього, а з висі не дають надлишкове, а лише необхідне.

Тому, якщо людина бажає працювати тільки для користі Творця і не згодна приймати життєву силу ні в якому іншому вигляді, тоді не залишається іншого виходу, і згори зобов'язані дати їй життєву силу. Адже вона не вимагає нічого, крім сили, яка необхідна для життя аби змогла продовжити жити. І тоді вона отримує життєву силу з будови святої Шхіни.

І це так, як сказали мудреці: "Кожен, хто терпить лихо зі спільнотою, удостоюється втіхи за всю спільноту". Спільнотою називається свята Шхіна, адже спільнота означає - зібрання, тобто зібрання Ісраеля, а Малхут - це сукупність всіх душ.

А оскільки людина не бажає жодної винагороди для власної користі, а хоче працювати на користь Творця, що називається підняти Шхіну з праху, щоби вона не була такою приниженою, тобто - не хочуть працювати на користь Творця, а все, що людина бачить, - бажає, щоб зросла з цього користь для неї, і тоді є в неї енергія для роботи. Коли ж справа стосується користі Творця, і людина не бачить, що отримає якусь оплату, тоді тіло противиться цій роботі, відчуваючи в цій роботі смак праху.

І ця людина дійсно хоче працювати на користь Творця, лише тіло опирається цьому, тому вона просить Творця дати їй силу, щоби все ж таки зуміти працювати та підняти Шхіну з пороху. Тому вона удостоюється лику Творця, який розкривається їй. І приховання йде від неї.