33. Суть жеребів, що були в Йом Кіпурим і у Амана

Почуто в шостий день [тижня глави] Трума (12 лютого) 1943 р.

(переклад з івриту)

Як написано: «І поклав Аарон на двох козлів жереби, один жереб для Творця, і один жереб для Азаеля» (Тора, глава «Ахарей»). А щодо Амана написано: «І кидав пур, і це - жереб» (Меґілат Естер, 3:7)

Жереб має місце там, де не можуть з’ясувати розумом, тому що думка не сягає туди, щоби змогли з’ясувати, що є добро і що є зло. Тоді кидають жереб, бо покладаються не на розум, а на те, що жереб їм говорить. Виходить, згідно з цим, що коли користуються словом «жереб», це говорить нам, що наразі йдуть вище розуму.

Поняття сьомого адара, дня, коли народився Моше, і цього ж дня помер Моше.

Треба зрозуміти, що означає слово «адар». Воно від слова «адерет»(накидка), як написано про Еліягу: «І кинув йому свою адерет (тут - волосяну накидку)». Де адерет – це накидка з волосу (івр. «сеар»), що є категорією «бурь та судів», в духовній роботі це чужі думки та погляди, що віддаляють людину від Творця.

І тут виникає проблема подолання їх. І попри те, що людина бачить багато протиріч, що існують в управлінні Творця, все ж вона має перебороти їх вірою вище знання, і сказати, що вони є управлінням властивістю «Добрий, Той, хто дає добро». І це зміст того, що написано про Моше: «І закрив Моше обличчя своє», тобто, побачив всі суперечності і стримав їх тим, що зміцнився силою віри вище знання. І як сказали мудреці: «В заслугу «І закрив Моше обличчя своє, бо боявся глянути, удостоївся образ Творця [він] бачить».

І це суть написаного: «Хто сліпий, як раб Мій, і хто глухий, як посланець Мій».

Відомо, що «очами» називаються знання, розум, тобто очі розуму. Бо коли щось осягають розумом, говорять, - адже ми бачимо, що розум і думка зобов’язують нас говорити так. Тому той, хто йде вище розуму, подібно це неначе немає в нього очей, і він зветься «сліпим». Тобто, робить себе наче сліпого. Також і той, хто не бажає чути те, що розвідники говорять йому, і робить з себе неначе глухого, він називається глухим.

І це те, що каже: «Хто сліпий, як раб Мій, і хто глухий, як посланець Мій». І говорить людина: «Очі в них і не побачать, вуха в них і не почують». Тобто, як сказано, не бажає слухатись того, до чого зобов’язує розум, і того, що чують вуха, як сказано про Єгошуа бін Нуна, що в його вуха ніколи не входило нічого злого.

І це є поняттям адерет сеар, - що було в нього багато протиріч і судів, обмежень. Де кожне протиріччя зветься «сеар» - волосина, а під кожною волосиною є западина, тобто робить вона діру в голові. Інакше кажучи, чужа думка розколює і пробиває голову людині. І коли є в неї багато чужих думок, це зветься, що є в неї багато волосся. І називається адерет сеар.

Це й є зміст написаного про Елішу: «І пішов звідти, і знайшов Елішу бен Шафата, і той оре дванадцятьма парами волів перед ним, і він при дванадцятій, і пройшов Еліягу до нього, і кинув накидку свою йому». (А смисл «пара» - це два воли, оскільки орали разом двома волами, які з’єднані між собою, і це зветься парою волів).

«Бакар» (бик, віл) означає «бікорет» (критика). А дванадцять – це довершеність ступеня (як дванадцять місяців, дванадцять годин). Тобто, що вже є в нього всі «сеарот» (тут - суперечності), які можуть бути в світі. І тоді з сеарот робиться адерет сеар.

Але у Еліші це було у властивості «бокро шель Йосеф» (ранок Йосефа), як написано: «Світло ранку і люди відіслані, вони і віслюки їхні». Тобто, що вже удостоївся світла, що перебуває над цими протиріччями. Адже коли він бажає подолати протиріччя, що звуться «критикою», - це робиться тільки притягненням світла на них.

І це як написано: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». А оскільки вже притягнув світло на всю «критику», і немає йому більше що додати, бо вже завершено ним всю критику, отже, критика і протиріччя самі собою усуваються. І це за правилом, що не існує жодної марної дії, оскільки немає діяча без цілі.

І дійсно, слід знати: те, що уявляються людині речі, які суперечать управлінню Доброго, Того, хто дає добро, це лише для того, щоб людина була вимушена притягнути вище світло на ці протиріччя, коли вона бажає подолати їх. Інакше не може вона перебороти це. І також це називається піднесеністю Творця, те, що притягує в час, коли є суперечності, що звуться «дінім» (суди, обмеження).

Іншими словами, якщо людина хоче подолати протиріччя, вони можуть анулюватися лише тоді, коли вона притягує піднесеність Творця. Виходить, що ці суди, протиріччя є чинниками для притягнення піднесеності Творця. Що є суттю написаного: «І кинув накидку свою йому». Тобто після цього приписував всю адерет сеар «йому», тобто Творцеві. Інакше кажучи, побачив тепер, що Творець дав йому цю адерет, і це було з наміром, щоби притягнути вище світло на них.

Однак це можна побачити лише потім. Тобто, після того, як вже удостоїлася людина світла, що перебуває в цих прихованнях [Творця] і судах, що були в неї спочатку. Адже вона бачить, що без «волосся», тобто падінь, не було б можливості вищому світлу перебувати там, бо не існує світла без клі. Тому вона бачить, що вся піднесеність Творця, котрої досягла, відкрилася через «волосся» і протиріччя, які були в неї, і це сенс сказаного: «Могутній (івр. «адір») у висотах Творець», тобто завдяки накидці (івр. «адерет») удостоюємося піднесеності Творця.

І це є суттю сказаного: «Велич Творця в гортані (івр. «ґарон») їхній», тобто недоліки (недолік - івр. «ґіраон») в роботі Творця спричинюють, щоб людина підняла себе аби здійнятися вгору. Бо без поштовху людина лінується рухнутися, і згодна залишатися в стані, в якому перебуває.

Але ж якщо вона спускається на рівень, нижчий ніж вона себе мислить, це дає їй силу подолати, бо не може залишатися в стані настільки поганому, позаяк зі станом, до якого спустилася, не може згодитися і так залишатися. Тому людина мусить щоразу переборювати і виходити зі стану падіння, і тоді ій треба притягувати піднесеність Творця. Це підштовхує її притягати згори сили ще вищі, інакше вона залишиться в цілковитій ницості.

Виходить, що кожного разу завдяки «сеарот», протиріччям, людина просувається і розкриває піднесеність Творця, аж поки розкриє імена Творця, що звуться тринадцятьма мірами милосердя, і про це сказано: «І старший служитиме молодшому». А також: «Грішник підготує, а праведник одягне». Також: «І брату своєму служитимеш».

Це означає, що все служіння, тобто протиріччя, які були, - а виглядали вони так, неначе перешкоджають духовній роботі, і діють проти святості, - тепер, коли заслужили світло Творця, що перебуває на цих суперечностях, бачимо навпаки, що вони служили святості. Тобто завдяки їм виникла можливість, щоби святість могла б облачитися в їхнє вбрання. Що зветься: «Грішник підготує, а праведник одягне», тобто вони дали келім і місце для святості.

І цим маємо пояснити те, що сказали мудреці: «Удостоївся, - праведник, отримує свою частку і частку ближнього свого в раю. Провинився, – грішник, отримує свою частку і частку ближнього, в пеклі».

Що означає, що дістає суди і чужі думки свого ближнього, котрого слід розуміти як весь світ, тобто, з цієї причини створено світ настільки сповнений безліччю людей, що кожен – і другий, і третій, - має свої думки і свої погляди, і всі перебувають в одному світі. Це з тим наміром, щоби кожен включав би в себе всі думки ближнього, і тим, коли людина повертається до Творця, був би виграш від цього взаємовключення, оскільки людина, коли бажає вчинити це повернення, вона мусить схилити себе і весь цілий світ на шальку виправдання, адже вона сама включає всі погляди і всі чужорідні думки цілого світу.

І це суть сказаного: «Провинився, – грішник, отримує свою частку і частку ближнього, в пеклі», це означає, що в час, коли був поки що грішником, що й зветься провинився, тоді його власною часткою були «бурі» і протиріччя і чужі думки. А також включив у себе частку ближнього свого в пеклі, тобто включив у себе всі думки всіх людей, які існують в світі.

Тому потім, коли стало: «Удостоївся, – праведник», тобто після того, як повернувся до Творця, схилив себе і весь цілісінький світ на шальку виправдання, має свою частку і частку ближнього свого в раю. І це тому, що мусить притягнути вище світло також для чужорідних думок людського загалу всього світу, тому що він складається з них і повинен схилити їх на шальку виправдання. І це, саме як зазначено, способом притягнення вищого світла на ці «суди» усього загалу.

І хоча вони самі не можуть отримати це світло, яке людина притягнула для них, тому що не мають готових для цього келім, але вона отримує також і для них.

Однак слід зрозуміти, згідно з відомим правилом, що кожен, хто викликає притягнення світел до вищих ступенів, говорять, що мірою, якою він став причиною світла для вищого, то й він сам також отримує від цих світел, через те, що був цьому причиною. І тому також і грішники мали б отримати частину з тих світел, причиною яких вони були для праведників.

І щоб зрозуміти це, нам необхідно спочатку поняття жеребів, адже було два жереби, як написано: «один жереб для Творця, і один жереб для Азаеля».

Як відомо, феномен жереба – це «вище розуму, знання», тому тоді, коли один жереб вище за знання, це призводить до того, що другий буде для Азаеля, що є суттю сказаного: «і буря на голову нечестивих».

Оскільки людина притягнула завдяки цим протиріччям вище світло, виходить, що цим збільшується піднесеність Творця. А для грішників це є недоліком, оскільки всі їхні прагнення лише в рамках розуму. А коли посилюється світло, що приходить на основі «вище за розум», само собою, що вони все більше усуваються і анулюються. Тому немає в грішників нічого, крім того, що допомогли вони праведникам притягнути піднесеність Творця, а після цього вони анулюються.

І це зветься: «Удостоївся, - отримує свою частку і частку ближнього свого в раю». (На мою думку, звідси витікає, що лише той, хто допоміг зробити виправлення, щоби здійснилося розкриття світла завдяки добрим справам, і тому ця дія залишається в святості, і він отримує те, що викликав вгорі, щоб була можливість розповсюдження світла, тоді нижній отримує те, що спричинює вищому. Протиріччя ж і обмеження анулюються, позаяк приходить на їхнє місце піднесеність Творця, що розкривається в роботі вище за розум. А вони бажають саме, щоби вона в келім, що в рамках розуму, тому вони анулюються. Так можна пояснити). Однак також і чужі думки, до яких призвів людський загал, і якими притягується піднесеність, - це світло залишається для них. І коли будуть гідні отримати, вони отримають також, те, чому кожен з них був причиною в притягненні вищого світла на них.

І це поняття «Шлях, що утворюється при розділі волосся (івр. «сеар»)», що наведено в Зоар, і він розділяє між правим і лівим. І два козли (івр. «сеїр») були в Йом Кіпурим, що є суттю повернення в трепеті. А також був жереб в Пурим, що є суттю повернення в любові. Адже це було перед будівництвом Храму, і було потрібно тоді повернення в любові. І мусила бути спочатку потреба, щоб вчинили повернення. А ця потреба спричинює до обмежень і «сеарот».

І в цьому суть того, що згори дали владу Аману, за принципом: «Я ставлю над вами владу. Він пануватиме вами». І це те, що написано, що Аман «кинув пур, - це жереб». В місяці адар, а це – дванадцять, суть дванадцяти волів, про які написано у Еліші, як сказано «шість-шість сполучень», і це місяць адар, за сенсом адерет сеар, що є найбільшими судами й обмеженнями. І з цього узнав Аман, що він переможе Ісраель, оскільки в місяці адар помер Моше. Але не знав, що в ньому народився Моше, за принципом: «І побачили його, що хороший».

Отже, в найтяжчому стані, коли зміцнюються, то заслуговують найбільших світел, які звуться піднесеністю Творця. І в цьому таємниця «шеш машзар» (переплетення шести ниток). Тобто, коли удостоюються «проділу, що розділяє волосся», шість-шість сполучень, то виникає машзар (переплетення), від слів ве-маш зар «і видаляється чужинець", це – сітра ахра (букв. «інша сторона», егоїзм). Тобто чужинець, або сітра ахра, анулюється та йде собі, оскільки вже виконала свою роль.

Виходить, що всі обмеження і протиріччя з’явилися аби проявити піднесеність Творця. Тому щодо Яакова, який є «чоловік гладкий», - без волосся, - не міг він розкрити піднесеність Творця, тому що не було йому причини і потреби притягувати її. І з цієї причини не мав Яаков можливості отримати благословення від Іцхака. Адже не було в нього келім, а світла не існує без клі, тому порадила йому Рівка, щоби взяв одяг Ейсава.

І це є сенсом: «І рука його тримається за п’ятку Ейсава». Тобто, хоча й не було в нього ніякого волосся, але він узяв це від Ейсава. І це те, що побачив Іцхак, і сказав: «Руки – руки Ейсава», але «голос – голос Яакова». Тобто Іцхаку сподобалося це виправлення, що зробив Яаков. І з цього утворилися в нього келім для благословень.

І це обставини, через які нам потрібен такий великий світ де так багато людей. І це для того, щоб кожен включився б у ближнього свого. І з цього виходить, що кожна окрема людина включає в себе думки та бажання цілого світу. З цієї причини називається людина «окремим маленьким світом», - через те, що описано вище.

Також це є поняттям «не удостоївся». Тобто, коли людина ще не заслужила, - «отримує свою частку і частку ближнього свого в пеклі». Це означає, як сказано, що вона включає в себе пекло, що належить її ближньому. І більш за це, - якщо навіть виправила свою часть «пекла», але не виправила частку ближнього, тобто те, що включено в неї самої від усього світу, - то це ще не виправлення, і людина ще не називається досконалою.

І звідси зрозуміло, що хоча Яаков сам по собі був гладким, без волосся, все ж він тримався за п’ятку Ейсава. Інакше кажучи, дістав «сеарот» тим, що включив у себе Ейсава. І тому, коли він удостоюється виправити їх, отримує частку ближнього в раю. Мається на увазі частку піднесеності вищого світла, що притягує на «сеарот» людського загалу. Він заслуговує цього, хоча весь світ ще не можуть отримувати, тому що бракує їм підготовки для цього.

А зі сказаного зрозуміємо зміст суперечки між Яаковом і Ейсавом. Коли Ейсав сказав: «Є в мене багато». А Яаков сказав «Є в мене все». Означає шість-шість сполучень, тобто в рамках розуму і вище розуму, що означає бажання отримувати, - і світло злиття. Бо Ейсав сказав «Є в мене багато», що є світлом, яке приходить в келім отримання, і це означає в рамках розуму. А Яаков сказав, що є в нього все, тобто дві категорії. Іншими словами, що він користується келім отримання, і є в нього також світло злиття.

І це є суттю «ерев рав», великого наброду, які зробили тельця і сказали: «Елє - елокейха, Ісраель» (ось це – всесильний твій, Ісраель). Тобто елє без мі. Означає, що тільки до «елє» хотіли приєднатися, а не до «мі», тобто не хотіли обох разом, щоб було б мі і елє, а разом це – ім’я Елокім (Всесильний). Тобто, все і багато – цього не хотіли.

І це - таємниця «крувім» (херувімів), званих Крав’я і Пат’я. Де один керув з однієї сторони, що є категорією багато, а другий керув з іншої сторони, що є категорією все.

Це є суттю написаного: «Голос говорить до нього з-проміж двох керувів». Але як це може бути, чи не є вони двома краями, протилежними один одному? Все одно, він повинен утворити «пат’я» (івр. «петі» - простак), і так прийняти. І це зветься «вище розуму». Хоча він і не розуміє нічого, що говорять йому, все одно він виконує.

А стосовно все, що зветься вище розуму, людина має старатися працювати в радості. Бо завдяки радості розкривається істинна міра категорії все. А коли немає в людини радості, вона журиться через те, що немає їй радості. Оскільки саме тут головне місце роботи, - розкрити радість від того, що працює вище знання. Тому, коли не має вона радості від цієї роботи, людина має журитися про це.

І це сенс написаного: «Кого спонукає серце його», що означає скорботу й біль від того, що не має радості від цієї роботи. І це суть: «За те, що не служив Творцю Всесильному своєму в радості від [того, що] всього багато». А облишив все, і взяв одне тільки багато. Тому результат цього той, що будеш в самому низу, і будеш мати нестачу в усьому. Інакше кажучи, втратиш також і багато. А в мірі, в якій має все, він перебуває в радості, і цією мірою заслуговує також категорії багато.

І зі сказаного маємо пояснити те, що написано: «Жінки оплакують тамуз». І пояснив Раші, що «служили ідолам, і був свинець (івр. «оферет») в очах, і розпалювали цю роботу, щоби виплавити свинець з очей». Кінець цитати.

І треба пояснити поняття «оплакують», тобто немає їм радості, тому що є прах (івр. «афар») в очах. Прах – це суть четвертої стадії, тобто малхут небес, яка є категорією віри вище за розум. І вона – як прах, тобто неважлива. Тож відчувається в цій роботі смак праху. Тобто, вона зовсім не важлива, а як прах.

А та притча, що жінки оплакують тамуз, означає, що розпалюють це ідоловірство, для того, щоб через розігрів вийшов би прах із свинцю.

А натяк такий, що вони плачуть про роботу, коли дано вірити в управління Творця вище знання, що Він - Добрий, Той хто дає добро. А в рамках знання бачать лише протиріччя в Його управлінні. І ця робота є роботою в святості. І вони хочуть видалити прах, тобто роботу вище знання, звану прахом, - а вона «в очах», що зветься баченням, і є натяком на бачення управління Творця, - щоб було в знанні. І це називається служінням ідолам.

Це схоже на чоловіка, ремесло якого робити глечики та посудини з глини. І робота його - виробляти глиняний посуд. А порядок такий, що перш за все він робить круглі кулі з глини, а потім він видавлює і робить отвори в цих кулях. І коли його маленький син бачить, що його батько робить, то кричить: «Тату, чому ти псуєш ці кульки?» І не розуміє син, що головне в намірі батька це саме отвори, що лише отвори здатні бути келім отримання. А син бажає саме закрити ті отвори, які батько робить в кулях.

Так само і тут, адже цей прах, що в очах, він застилає людині зір, і куди б вона не подивилася, - все протирічить вищому управлінню. І це є все те клі, за допомогою якого може людина розкрити іскри любові, яка не залежить від еґо. Що зветься «радістю заповіді».

І про це сказано: «Якби Творець не допоміг йому – не подолав би його». Тобто, якщо б Творець на давав би людині цих думок, не була б готова досягти жодного піднесення.