Бней Барух Академія кабали

Вже говорив я від імені Бааль Шем Това що до того, як виконати заповідь, не треба взагалі думати про особисте управління, а навпаки, має людина сказати: «Якщо не я собі – хто мені?» Але після дії зобов’язана людина заспокоїтися і вірити, що не завдяки «силі моїй і міці руки моєї» виконав я цю заповідь, а лише силою Творця, бо так задумав про мене з самого початку, і так був я вимушений зробити.

Такий самий порядок і в справах нашого світу, бо вони відповідають одне одному, духовне та матеріальне. Тому, перш ніж виходить людина на вулицю здобути собі щоденний заробіток, треба їй відкинути свої думки про особисте управління, і тоді вже сказати: «Якщо не я собі – хто мені?» І вдатися до всіх заходів, які роблять матеріальні створіння, щоб, як і вони, здобути собі свої копійки.

Однак увечері, коли приходить додому і заробіток його при ньому, боронь Боже й подумати, що завдяки численності своїх видумок дістав той здобуток, адже навіть коли просидів би в льосі весь той день, так само мав би той заробіток в руках. Бо так задумав про нього Творець з самого початку, і так мало статися.

І попри те, що для зовнішнього розуму це є речами суперечливими, і не прийнятні для серця людського, все ж зобов’язана людина вірити так, бо саме таке присудив їй Творець в Своїй Торі через книги та їхніх авторів.

І це є суттю поєднання «АВАЯ Елокім», де суть АВАЯ - це особисте управління, коли Творець являє собою все і не потребує, щоби «мешканці глиняних домів» допомагали Йому. А Елокім, за ґематрією а-тева (природа), коли людина поводиться згідно зі своєю природою, яку Творець втілив у системи матеріальних неба й землі, і дотримується законів, як і решта матеріальних створінь, але разом з цим вірить в ім’я АВАЯ, тобто в особисте управління, а отже поєднує одне з одним, - «і будуть як одне в його руці», - і приносить цим задоволення своєму Створювачу, і дає цим світло в усі світи.

І це є суттю трьох речей: заповідь, гріх, дозвіл. Так, що заповідь є місцем святості. Гріх є місцем сітри ахри (букв. «іншої сторони»). А дозвіл, що не є ні заповіддю, ні гріхом - це місце системи, за яку воюють святість та сітра ахра. І коли людина робить дозволені речі і не поєднує їх з володінням святості, все це падає у власність сітри ахри. А коли людина зміцнюється, аби робити з тим, що належить до дозволеного, поєднання з Творцем, в міру своїх сил, - повертає дозволене у власність святості.

2. Бааль Сулам. Шаматі 217. "Якщо не я собі – хто мені?"
(переклад з івриту)

«Якщо не я собі – хто мені, а якщо я для себе – то що таке я?» І це є взаємно заперечливими твердженнями. А справа в тому, що людина має виконувати всю свою роботу в категорії «якщо не я собі – хто мені?» – так, як ніби немає нікого, хто міг би виручити її, а «в устах твоїх і в серці твоєму виконати це». Тобто категорія винагороди й покарання. Але, віч-на-віч з собою, тобто для самої себе, людина повинна знати: «якщо я для себе – то що таке я?». Тобто все під особистим управлінням, і ніхто не може нічого вдіяти.

А якщо скажеш, що коли все під управлінням, то в чому сенс роботи «якщо не я собі, – хто мені?». Справа в тому, що завдяки роботі в стані «якщо не я собі, – хто мені?», людина удостоюється особистого управління. Тобто – осягнути це. Інакше кажучи, що все йде шляхом виправлення. А дарування додаткової приязні, що зветься «сини Творцю», – це розкривається лише коли цьому передує робота в категорії «якщо не я собі – хто мені?».

3. Рабаш. Стаття 19 (1990). "Що означає в духовній роботі, що Тора зветься середньою лінією-2"

(переклад з івриту)

Проте людина має вірити, що «немає нікого, крім Нього», що все робить Творець. Це означає, що людина повинна сказати перед кожною дією, що лише вибір дано людині, бо «Якщо не я собі, то хто мені?». Тобто, що все залежить від вибору людини. Однак після дії людина має сказати, що все це – вище управління, що сама людина не робить нічого.

4. Рабаш. Стаття 6 (1991). "Що означає в духовній роботі «пастухи худоби Аврама» і «пастухи худоби Лота»"

(переклад з івриту)

«Не тобі закінчити роботу». Означає, що це не в силах людини, а, як написано: «Творець закінчить за мене», тобто не в змозі людина досягти бажання віддавати. І діють тут дві речі:

1) те, що людина повинна сказати: «Якщо не я собі – хто мені?». Тому хай не переймається людина тим, що не удостоїлася ще досягти бажання віддавати, хоч і вклала в це, на свою думку, багато роботи, все ж вона повинна вірити, що Творець чекає на неї, поки людина розкриє те, що вона має зробити;

2) а потім: «Творець закінчить за нього». Тобто тоді людина отримає за один раз все, чого бажає. Як написано: «Порятунок від Творця – як оком змигнути».

5. Рабаш. Стаття 18 (1986). "Хто спричинює молитву"

(переклад з івриту)

Тобто, що не можна людині казати, що я чекаю, аж поки Творець дасть мені збудження згори, тоді матиму можливість працювати в роботі святості. Бо сказав він (мій батько), що про майбутнє людина має вірити у винагороду й покарання, тобто має вона сказати: «Якщо не я собі – хто мені? А коли я собі - що таке я? І якщо не зараз, то коли?» (трактат «Авот», розд.1).

Якщо так, то не можна чекати жодної миті, яка «потім». А людині потрібно сказати, - якщо не зараз, то коли? І заборонено чекати часу більш придатного, що «тоді я стану до виконання роботи в святості». А як сказали мудреці (в трактаті «Авот», 2:5): «І не кажи: «Коли звільнюся – учитимусь, бо може не звільнишся».

6. Рабаш. Записка 659. "Що таке Тора і духовна робота"

(переклад з івриту)

Щодо Творця можна говорити про Тору, бо духовна робота належить саме до створінь.

Робота стосується тільки лиш створінь. Тому, коли говоримо про духовну роботу, мається на увазі, що вивчаємо те, що людині потрібно робити. І людина повинна сказати в цьому стані: «Якщо не я собі - хто мені?»

А потім до цієї роботи слід залучити категорію «Тора», і вона - це те, що робить Творець. Тобто треба залучити категорію особистого управління, і не можна людині казати: «Сила моя і міць руки моєї зробили для мене це досягнення». І це те, що Тора зветься іменами Творця, тобто - все робить Творець.

7. Рабаш. Записка 845. "Немає святого, подібного Творцю"

(переклад з івриту)

Тобто вся святість, котру людина відчуває, що є в неї, приходить їй від Творця. І це означає, що немає святості, тобто жодної святості у світі, котру була б можливість у людини досягти своїми силами, а все – від Творця. Це те, що написано: «Немає святого, як Творець, і немає твердині, як Всесильний наш».

Відомо, що загалом келім називаються іменем Всесильний, а світла називаються іменами АВАЯ. І це те, що написано: «Немає твердині…», це те, що людина бачить, що є в неї келім віддачі. Що створено в ній нову річ, що зветься «твердиня». Тобто замість келім отримання, котрі були в ній, сформувалися в ній келім віддачі. І хай не спаде на думку людині, що вона допомогла чимось Творцеві, і цим досягла келім віддачі, - а все прийшло згори.

Як відомо те, що сказав мій батько й учитель, що перед духовною роботою людина повинна сказати: «Якщо не я собі – хто мені?», а після роботи вона повинна вірити в особисте управління, тобто що все робить Творець. І це те, що написано там, що «Творець, Він сформував форму всередині форми». Це слід пояснити так, що всередині властивості келім, котрі є отриманням, там сформував властивість віддачі.

8. Бааль Сулам. Шаматі 5. "Лішма це пробудження згори. А навіщо потрібно пробудження знизу?"
(переклад з івриту)

Тому покладено на людину вдаватися до всіх дій, які тільки можуть бути у світі, щоб заслужити властивості «ради небес». Тоді вона може піднести молитву з глибини серця. І тоді Творець чує її молитву.

Але людина повинна знати, коли намагається досягти властивості лішма, що має захотіти й прийняти рішення працювати повністю у віддачі, у цілковитій довершеності. Тобто вся вона – у віддачі, не отримуючи нічого. І лише тоді людина починає бачити, що її органи (бажання) не згодні з цією позицією.

А від цього вона може прийти до ясного усвідомлення, що немає їй іншої ради, крім як вилити своє благання перед Творцем, аби допоміг їй, щоб тіло таки згодилося підкорити себе Творцеві без будь-яких умов.