Бней Барух Академія кабали

Як удостоїтися властивості лішма, не в силах людини зрозуміти, бо не розумом людським осягається, як може бути таке у світі. Лише коли займатиметься Торою та заповідями, то досягне чогось. Та має бути при цьому власна користь, бо інакше людина не здатна нічого вдіяти, лише завдяки світінню, що приходить згори. І тільки той, хто скуштував його, може знати й розуміти. І про це сказано: «Пробуйте й побачте, що добрим є Творець».

Коли так, треба зрозуміти, для чого людині вдаватися до вигадок та прийомів, як прийти до лішма? Адже не допоможуть їй ніякі прийоми, якщо Творець не дасть їй іншу природу, що зветься бажанням віддавати, не принесуть їй користі ніякі зусилля, щоб досягти категорії лішма.

А відповідь полягає в сказаному мудрецями: «Не тобі закінчити роботу, але й не вільний ти відмовитися від неї» (трактат Авот, 2:21). Це означає, що на людину покладено дати «пробудження знизу», оскільки це є категорією молитви. А молитвою зветься хісарон (нестача), і без хісарону немає наповнення. Тому, коли є в людини потреба в категорії лішма, тоді приходить зверху задоволення потреби, і тоді являється згори відповідь на молитву. Тобто вона отримує наповнення для своєї нестачі.

Виходить, те, що потрібна праця людини, щоб отримати від Творця лішма. Це є феноменом хісарона та клі. А наповнення людина ніколи не може досягти сама, бо це є подарунком Всесильного.

Однак молитва має бути цілісною. Тобто з глибини серця, що означає, що людина знає на сто відсотків, що немає у світі нікого, хто б допоміг їй, окрім Самого Творця. А як людина знатиме, що немає того, хто допоміг би їй, окрім, особисто, Самого Творця? Це усвідомлення вона може досягти саме тоді, коли вже вклала всі сили, що були в її розпорядженні, - і не допомогло їй.

Тому покладено на людину вдаватися до всіх дій, які тільки можуть бути у світі, щоб заслужити властивості «ради небес». Тоді вона може піднести молитву з глибини серця. І тоді Творець чує її молитву.

Але людина повинна знати, коли намагається досягти властивості лішма, що має захотіти й прийняти рішення працювати повністю у віддачі, у цілковитій довершеності. Тобто вся вона – у віддачі, не отримуючи нічого. І лише тоді людина починає бачити, що органи (бажання) її не згодні з цією позицією.

А від цього вона може прийти до ясного усвідомлення, що немає їй іншої ради, крім як вилити своє благання перед Творцем, аби допоміг їй, щоб тіло таки згодилося підкорити себе Творцеві без будь-яких умов. Адже бачить, що не здатна вона переконати тіло, щоб повністю скасувало свою сутність. Виходить, що саме в час, коли людина бачить, що годі й сподіватися, щоб тіло саме згодилося працювати на користь Творця, саме тоді її молитва може бути з глибини серця. І тоді молитва її приймається.

І маємо знати, що тим, що заслуговує категорії лішма, людина вмертвляє зле начало, яке є бажанням отримувати. І тим, що удостоюється бажання віддачі, людина анулює бажання отримувати, не залишаючи йому що робити. Це називається “вмертвляє” його, оскільки усуває від його функції. І немає тому що робити, бо вже не користуються ним, і те, що воно позбавлене своєї дії, вважається наче вмертвили його.

А коли людина дасть собі звіт: "Що є мені в моєму світі, щоб оце гарувати під сонцем?", тоді вона побачить, що не так вже й важко підпорядкувати себе Творцеві з двох причин:

а) Адже чи так чи сяк, тобто бажаючи того, чи ні, вона мусить трудитися в цьому світі. І що залишається їй від усіх зусиль, які доклала?

б) Однак, якщо людина працює лішма, вона отримує насолоду також під час роботи.

Згідно з притчею Магіда із Дубна, який сказав про написане: "Не Мене ти кликав, Яакове, бо тяжився ти мною, Ісраелю". І сказав він, що це подібно до багача, що вийшов з потягу, маючи при собі невеличкий саквояж, і поставив його в місці, де всі торговці ставлять свій багаж. А носильники беруть ті речі та доставляють їх в готель, де зупиняються торговці. І носильник думав, що невеличкий саквояж торговець сам взяв би, і для цього не потрібен носій. Тому взяв великий тюк. І багач хотів дати йому невелику суму, яку звик платити. А носильник не бажає брати, й говорить: "Я притягнув на готельний склад величезний пакунок, дуже втомився, насилу тягнув твою ношу, а ти хочеш дати мені за це таку мізерну плату?"

Мораль така, що коли людина приходить і каже, що вона докладала великих зусиль тим, що виконувала Тору та заповіді, говорить їй Творець: "Не Мене ти кликав, Яакове ". Тобто не Мою ношу ти взяв, і цей "тюк" належить комусь іншому. Позаяк ти говориш, що є тобі багато труда з Торою та заповідями, певно був у тебе інший господар, для якого ти працював. Тому йди до нього, хай він заплатить тобі". Це те, що написано: "Бо тяжився ти Мною, Ісраелю". Тобто той, хто працює на Творця, не повинен докладати жодних зусиль, а навпаки, має відчувати насолоду та піднесення. Тоді як той, хто працює на інші цілі, не може звернутися до Творця з вимогами: чому Творець не дає йому життєвої сили в роботі. Адже людина працювала не для Творця, щоб Той платив би їй за її роботу.

А може вона звернутися з претензією до тих людей, для яких працювала, щоб вони дали б їй насолоду та життєву силу. І оскільки в ло лішма є багато цілей, тому людина має вимагати від тієї цілі, заради якої працювала, щоб саме ця ціль, для якої докладала зусиль, дала б їй винагороду, тобто насолоду та життєву силу. І про це сказано: "Подібними до них будуть ті, хто утворив їх, кожен, хто покладається на них!"

Але ж, якщо так, все буде незрозуміло: адже ми бачимо, що навіть коли людина приймає на себе "ярмо малхут небес" без жодного іншого наміру, все-таки не відчуває ніякої життєвої сили, щоб сказати, що ця життєва сила зобов’язує її прийняти на себе тягар малхут небес (влади властивості віддачі). А те, що вона таки приймає на себе цей тягар, лише завдяки вірі вище знання, тобто робить це в стані подолання, примусом, не для свого блага.

Якщо так, постає питання: чому людина таки відчуває важкість у цій роботі настільки, що тіло дивиться кожну мить: коли я зможу звільнитися від цієї роботи? Оскільки людина не відчуває ніякого духу життя в роботі. Але відповідно до сказаного вище, коли людина працює, приховуючи свої шляхи, і коли не має вона при цьому жодної іншої цілі, як лише працювати ради віддачі, то, якщо так, чому Творець не дає їй смак і дух життя в роботі?

А відповідь така. Треба знати, що все це є великим виправленням. І якби не так, тобто, якби світили б світло й сила життя відразу ж, коли людина починає переймати на себе ярмо малхут небес, і мала б вона дух життя в роботі, тобто, коли бажання отримувати також було б згодне з цією роботою, тоді ясно, чому воно згодне: це, певно, тому, що бажає задовольнити свої пристрасті, тобто, щоб працювати для власної користі.

І якби було так, не було б жодної реальної можливості прийти до лішма. Людина була б вимушена працювати для власної користі через те, що відчувала б в роботі Творця більше насолоди, ніж в матеріальних бажаннях. Коли так, мусила б людина залишатися в ло лішма, і це тому, що було б у неї задоволення від роботи. А там, де є задоволення, людина не може нічого вдіяти, бо без здобутків вона не здатна працювати. Якщо так, якщо людина діставала б задоволення в роботі ло лішма, мусила б залишатися в цьому стані.

І було б це подібно тому, як говорять у народі: коли люди женуться за крадієм схопити його, то й злодій також біжить та кричить: "Хапайте злодія!" І тоді неможливо впізнати, хто він, справжній крадій, аби схопити його і забрати в нього крадене.

Але ж коли злодій, тобто бажання отримувати, не відчуває смаку та життєвої сили в роботі прийняття на себе ярма малхут небес, тоді, якщо людина працює у вірі вище знання методом примусу, і тіло звикає до цієї роботи - проти бажання його егоїзму, тоді є в людини засоби, якими може прийти до роботи з метою приносити задоволення своєму Створювачу. Позаяк головне, чого вимагають від людини, - це щоб завдяки своїй роботі вона прийшла до злиття з Творцем, що є категорією тотожності властивостей, коли всі її дії будуть ради віддачі.

І це як написано: "Тоді насолоджуватимешся Творцем", де тоді означає, що перед цим, на початку роботи, не мала вона насолоди, а була її робота через примус. Але ж потім, коли вже привчила себе працювати ради віддачі і не дивитися на себе, чи відчуває вона смак в роботі? Вірить, що вона працює для того, щоб своєю роботою принести задоволення Творцеві. І людина має вірити, що Творець приймає роботу нижніх, і не важливо, скільки її та якого вона виду, адже все, на що Творець дивиться, - це намір, і від цього має Він задоволення. Тоді людина заслуговує насолоджуватись Творцем.

Отже, також під час роботи на Творця вже відчує благо на насолоду, оскільки нині вона точно працює на Творця, бо зусилля, яке доклала в період роботи під примусом, готує людину, щоб змогла працювати насправді в ім’я Творця. Виходить, що вже й тоді та насолода, яку отримує, – для Творця. Тобто виключно для Творця.