Бней Барух Академія кабали

"До Тори Творця бажання його, і над Торою Його міркуватиме…". І кабалісти пояснили: тут – перед тим, як вивчає, а тут – після того, як вивчає. І маємо запитати: чому про Тору Творця сказано слово "бажання його".

Щоб зрозуміти це шляхом понять кабали, треба подивитися те, що ми бачимо в житті учнів релігійних училищ, які вчаться вдень і вночі, що є причиною, котра зобов’язує вивчати Тору.

Ми бачимо багато причин, таких:

а) відразу на початку навчання першою причиною є те, що його батько зобов’язує до зусиль займатися Торою та заповідями. І якщо не послухається, тоді той покарає його, тому батько є тим, хто змушує. Тобто виходить, що він займається Торою та заповідями не заради Творця, а заради свого батька;

б) після того, як підросте, коли вже звичний ходити до школи, тоді вчитель, тобто рабі його, або наглядач, примушує його, а коли не послухається, покарають його:

в) коли мужніє й починає думати про майбутнє життя, він вже бачить, що якщо не стане "мудрим учнем", буде важко йому в плані пристойного одруження або ж дістати важливий статус між людьми, щоб давали йому шану, як дають тим, хто вивчає Тору. Також і тут немає інших причин, щоб змусили його займатися Торою та заповідями, крім людей, таких, як і він.

Згідно з цим виходить, що він учить не Тору Творця, а Тору створінь. Це означає, що можна сказати про це, що навіть не буде ця Тора, котру він вивчає, Торою Творця, він також мусить її виконувати, тому що згадані чинники зобов’язують його виконувати, інакше вони покарають його.

Але "від ло лішма приходять до лішма". Тому якщо він має розум і проводить в собі розрахунок, що він робить у цьому нашому світі, тоді починає вірити, що є "управитель в домі", і тоді він вірить, що Тора, яку вивчає, є Торою Творця, і тоді він може виконувати "Бо лише до Тори Творця бажання його", тобто вона - Тора Творця, а не Тора створінь.

І тоді він виконує Тору як заповідь, і не як Тору. "Заповіддю" зветься категорія віри, а "Торою" зветься категорія подарунку. І заповідь, що є вірою, є праведністю, як написано: "І повірив у Творця, і Він зарахував це йому як праведність". А сенс того, що віра називається праведністю в тому, що як ми бачимо, за звичаєм світу, коли людина робить щось, і не має задоволення від самої дії, вона не здатна виконати її інакше, як завдяки винагороді, пошані або грошей і таке інше.

А якщо людина робить щось і не отримує оплати, це називається праведністю, позаяк не отримує нічого за це. Тому, оскільки феномен віри належить до часу приховання, і тоді немає людині насолоди при виконанні цієї дії, тому віра називається праведністю. Але ж подарунок... Тоді людина насолоджується від самої дії, тобто втішається від подарунку, який отримує, а якщо немає втіхи від подарунку, це не вважається тоді подарунком. А оскільки Тора називається подарунком, як написано: "І від Дару Нахліеля", треба знати, що саме в час, коли людина насолоджується від Тори, тоді зветься Тора подарунком. Але ж коли не удостоюється скуштувати солодкий смак Тори, тобто ще реалізувалося в ній написане "Привабливіші від золота й червоного золота і солодші від меду й стільникового меду", тоді не можна сказати, що Тора для неї є подарунком.

Навпаки, коли людина займається Торою, вона чекає, що отримає оплату за свої труди в Торі. Виходить, що тоді Тора є категорією заповіді. Тобто, якщо людина займається Торою не ради отримання платні, тоді вважається вона для неї праведністю. Мається на увазі, що вчиться лише з боку заповіді, яка зветься вірою. Ми бачимо, що в справі давання подарунку, щоб була радість повною, тобто і з боку того, хто дає, і тому, хто отримує, залежить це від двох речей:

а) щоб той, хто дарує, вважав би одержувача гідним такого великого подарунка. Якщо той, хто отримує є людиною важливою, тоді той дає йому значущий і цінний подарунок. А якщо той не дуже шанований ним, тоді він не витратить зі своїх коштів надто багато грошей, аби дати йому подарунок.

б) а одержувач може дуже радіти подарунку лише в міру необхідності цієї речі, навіть неважливо, якщо подарунок коштує багато грошей. Адже ми бачимо іноді, що на повноліття за звичаєм кожен дає підлітку подарунок. І буває інколи, що коли цей підліток не так вже й потребує певної речі, то мало того, що вона не приносить йому радості, а навпаки, пробуджує в нього неприємні відчуття саме отримання подарунку. І це лише тому, що він не потребує цього подарунку. Буває таке, що коли один з чоловіків дарує йому золотий годинник, що коштує сто лір, то, напевно, цей радіє годиннику, оскільки ця річ коштує багато грошей, бо, як водиться, звичні люди давати подарунки вартістю п’ять лір, десять або двадцять лір.

То само собою, коли той дає йому подарунок, що коштує сто лір, звісно, що він дуже втішається з цього. Але потім приходить інший чоловік і також дає йому годинник, що коштує сто лір. То він вже не настільки радіє цьому, бо що робитиме з двома годинниками? А продати годинник не личить, бо не гарно продавати подарунок, одержаний від товариша, бо це напам’ять, щоб завжди пам’ятав, що є в нього товариш, а не дає йому з наміром, щоб той продав.

Виходить, що почувається неприємно. Але все ж таки не страшно, бо може одягти один на правицю, а другий на лівицю. А якщо прийде ще один чоловік, і той також дасть йому годинник… він вже відчуває деяку нервовість, бо не знає, що робити з третім годинником, проте знайде таки собі раду, мовляв, може одягати цей третій в суботу.

Але коли приходить четвертий чоловік, та й дає йому годинника, це зовсім збиває його з пантелику, бо не знає, що робити, адже врешті-решт коштує це сто лір, і він міг би втішатися з якоюсь річчю, що вартує сто лір, а тепер не має з цього ніякого задоволення! Виходить, що він настільки знервований, не знаючи що робити, що йде собі подумки у світ фантазій, так що аж забуває, що сидить він посеред застілля з шанованими гостями, які прийшли його вшанувати, взяти участь у святкуванні на його честь, а він вже й не сидить з ними, а занурений в смуток і гризоти. І все це лише через те, що не має потреби в подарунках, які отримав. Отже, ми бачимо, що неможливо радіти дорогоцінному подарунку, коли немає потреби в цій речі.

І бачимо, що маємо тут два пункти:

а) з боку того, хто дає дорогий подарунок для будинку громади, і подарунок коштує не сто лір, а набагато більше, бо він знає поважність громади, що дати їм треба лише цінний подарунок;

б) а також щодо одержувачів подарунку, є в них потреба в сувої Тори. Годі й нагадувати, що є в них достатньо сувоїв Тори, але ж кожен сувій в будинку громади додає святості, і дає присутність Вищого, і додає сили й пишноти наміру, і боронить від злих подій, і додає життя і миру, і багатства, й слави.

"Багатство й достаток в домі його і праведність його встоїть навік". Великим є багатство її і великим – милосердя її. Один сказав: “Це той, хто вивчає Тору і навчає їй”. А другий сказав: “Це той, хто пише Тана, і дає користуватися іншим" (трактат Брахот, 50:1).

Тут ми бачимо, що дві ці речі ми впорядкували: училище, де вивчають Тору, що є категорією "вивчає Тору та викладає її іншим", а також, ось, внесення нового сувою Тори, зветься "пише Танах і дає користуватися іншим", але він не просто дає користуватися, а дає мешканцям району, то певно, що здійсниться "багатство й достаток у домі його і праведність його встоїть навік".

Треба запитати:

а) що додає "багатство й достаток" до "праведність його встоїть навік"? Людині досить, якщо дадуть їй за її клопоти багатство й достаток, то що їй до її праведності? І що вона виграє з того, що праведність її встоїть навік?

б) що за розбіжність думок між равом Гуна і равом Хісда?

Ось відомо, що путь духовної роботи – прийти до довершення цілі, задля якої створено людину, що зветься "дати благо створінням", тобто що людина має отримати всі вищі насолоди. А щоб змогла прийти до цієї цілі, мусить відбутися спочатку виправлення створіння, і це називається “лішма”, тобто всі насолоди, якіі вона думає отримати, існують лише тому, що Творець бажає цього, бо цим виправиться ґандж "хліба сорому". Тому саме коли людина виправляє себе, щоб був їй намір лише віддавати "в ім’я небес", тобі прийде все до кінцевого виправлення.

А щоб прийшла людина до лішма, тобто щоб не ради отримання платні, дана їй робота у вірі, бо лише тоді можна сказати, що існує вибір. Тобто, незважаючи на те, що не бачить і не відчуває жодної насолоди в роботі, а все ж працює, тому що це заповідь. Проте якби відчувала людина смак у Торі та заповідях, то не було б ніякої можливості працювати без винагороди, адже немає оплати більшої, ніж те, коли відчуваєш в роботі смак і піднесення духовне.

І лише коли основа її роботи у вірі, тоді можна говорити про вибір, а також про те, що працює лішма, тобто з причини, що це заповідь Творця. А коли її робота лішма, тоді здійсниться для людини сказане рабі Меїром, що "заслуговує на багато речей". І тоді мусить знову поновити свою роботу, щоб була вона у вірі, що зветься мовою коментаря Сулам, "середня лінія". Лише цим людина може врятуватися, щоб не впасти, в егоїстичне задоволення. Через численність насолод, що отримує від розкриття таємниць Тори, яких заслуговує навчанням лішма.

Отже, відомо, що віра зветься "праведністю", а знання Тори називається "багатством". Як сказали кабалісти: "Якщо бідний – то лиш знанням". І з цього зрозуміємо сказане: "Багатство й достаток в домі його і праведність його встоїть навік". Тобто, як сказано, що той, хто вже удостоївся багатства й достатку, якими є знання Тори, і щоб воно було в нього дійсним, той потребує категорії віри, що зветься праведністю.

Тому, щоб його мудрість справдилася, він має намагатися завжди поновлювати віру. Тому потребує благословення, щоб його праведність, тобто віра, встояла б навік, щоб була в нього завжди віра, щоб справдилося багатство.

Закінчу лист свій тим, що говорив я сьогодні вдосвіта перед учнями. Ось, знаходимо ми в сувої Естер: "Після цих подій підвищив цар Амана". І за простим сенсом цього важко зрозуміти. Чи не повинен був би цар, після того, що вдіяв Мордехай, зробивши добро цареві, підвищити Мордехая, а не Амана?

І треба пояснити це в поняттях кабали. Тобто після того, як людина робить щось заняттями своїми в Торі та заповідях, тоді Творець збільшує зло людини, що зветься "Аман". Іншими словами, Творець показує людині істину, яким чином зло, що в її нутрощах, заважає їй отримувати всі духовні насолоди, бо якби йшла б людина добрим шляхом, тобто якби її наміром було б лише приносити задоволення своєму Сотворителю, тоді була б гідна всіх найвищих речей. І це зветься "шлях Ісраелю".

А коли людина не здатна бачити істинну фізіономію свого зла, тобто властивість Амана, тоді вона не здатна молитися Творцеві, щоб допоміг їй врятуватися від зла. І лише коли людина бачить велич Амана, який бажає вбити й загубити всіх юдеїв і так далі, тобто хоче Аман винищити все, у чому є належність до "ісраелю", і що не дає їй нічого зробити у святості, тоді вона може підняти молитву до Творця. І тоді реалізується "Творець допоможе йому". Тому тоді є придатними пости та волання, коли моляться Творцеві, щоб врятував від цього злого Амана.

І коли Творець допомагає, тоді Він запитує Амана: "Що зробити чоловікові, якому цар бажає скласти почесть?" Тоді Аман думає: "Кого захоче цар вшанувати більше, ніж мене?" Тобто все зло походить від бажання отримувати (як написано в Передмові до коментаря Сулам), котре є "Аманом" людини. І він твердить, що бажання Творця дати благо створінням, а значить, всі насолоди належать бажанню отримувати.

Але Творець говорить: "І зроби так Мордехаю-юдею". Тобто, якщо запитав би добре начало, що зветься Мордехаєм-юдеєм, чи бажає він чогось, тоді той відповість, що все його бажання – це лише віддавати Творцеві, і нічого йому не треба. Тому запитав в Амана, який бажає дістати всі насолоди, що є у світі. І тоді сказав Творець: “Усі ці насолоди треба віддати Мордехаю”. Це означає, що людина отримає всі насолоди лише для того, щоб принести задоволення Творцю.

І це те, що сказав мій батько й учитель: "Світла Амана в келім Мордехая". Що означає отримувати всі насолоди лише з наміром "в ім’я небес".