879. Доброго запису та підпису

(переклад з івриту)

Ми бачимо, що людина сама не зобов’язана писати листа, що бажає надіслати товаришеві, аби щось йому повідомити, чи попросити в нього щось, бо якщо вона підписує листа, це вже достатнє (свідчення), що написаний лист є правдою і що це вона його надіслала.

Також і навпаки: коли людина сама написала листа, але хтось інший підписав його, цей лист не є свідченням тому, що написане в ньому - це правда, хоч отримувач і впізнає почерк свого товариша.

У роботі Творця «записом» зветься чорне на білому, тобто те, що людина займається Торою та заповідями, називається, що вона пише на скрижалі свого серця, інакше кажучи, вчинки, які людина робить, записуються.

І бажають, щоб запис був «на добро», тобто добрі вчинки. А підпис - це намір, що свідчить про суть написаного, тобто що намір свідчить про те, чиї заповіді людина виконує. Означає це, чи намір її при виконанні заповідей, він «заради небес», чи ні.

Виходить, що запис, тобто заповіді та добрі вчинки, звуться «добрим записом», тобто, що може бути й навпаки, коли робить погані вчинки. Отже, спочатку треба, щоб були добрі вчинки, котрими є найпростіше виконання Тори та заповідей.

А потім йдеться вже про намір спрямовувати помисли, щоб все було «заради небес». А якщо не звертати на це уваги, не знатиме людина, ради кого і задля чиєї потреби вона виконує Тору та заповіді, може статись, що весь намір зовсім не «заради небес». Тому говорять: «Доброго запису й підпису», тобто спочатку має бути дія, що зветься «тіло», а потім – намір, що зветься «душа».