Бней Барух Академія кабали

«Яка вона, суперечка «в ім’я небес»…, а та, що не «в ім’я небес», - це суперечка Кораха та його громади». Виникає складне питання, чому не написано «Моше та Корах з його громадою», як написано про Гілеля й Шамая?

Аби зрозуміти це, маємо знати, що означає «заради небес». Святий Зоар пояснює: «ради небес» - це Зеїр Анпін». Пояснено в коментарі Сулам, що справа суперечки Шамая та Гілеля є справою правої лінії та лівої лінії. І оскільки в самій правій немає досконалості, бо немає в ній хохми, а ліва лінія недосконала, хоча й є в неї [хохма], але все ж таки немає там хасадім, котре облачається на хохму, адже без цього вбрання вона перебуває в пітьмі. Виходить, що суперечкою, коли кожен показує іншому, що той недосконалий, і показує йому недоліки в його лінії, це приводить до того, що обидві лінії включають одна одну, тобто обидві приходять до середньої лінії, що зветься Зеїр Анпін, який є середньою лінією в парцуфах. І зветься Зеїр Анпін «ім’ям небес». З’ясовується, що якби не було суперечки, кожний з них залишився б в своїй лінії, тому й була суперечка, щоб прийти до «в ім’я небес».

Але Корах та його громада йшли лівою лінією і бажали залишитися в ній, тобто хотіли залишитися в хохмі без хасадім. Вони бажають мети «насолодити Його створіння», без облачення в хасадім. І це те, що сказали кабалісти: «Корах прозорливий був», тобто бажали залишитися в лівій лінії, хохмі, без хасадім.

Виходить, що суперечка Кораха та його громади була не «ради небес», тобто, щоб прийти до середньої лінії, котра зветься «небесами», і є хасадім. Але ж Моше, напевно, складався з середньої лінії, бо Моше зветься іменем «даат», знання, - і це середня лінія. Як написано в Зоар, що Яаков є категорією тіферет, а Моше є категорією даат. Тому властивістю Моше було «ради небес», тому й не сказали «суперечка Моше та Кораха» зветься не «ради небес», бо певно, що категорією Моше була категорія «небеса».

А поняття правої та лівої ліній існують навіть в час роботи в підготовці, тобто навіть ще до того, як людина удостоїлася ввійти в палац Царя. А щоб увійти в палац Царя, людина мусить заслужити категорію «лішма», як наведено в трактаті “Авот”, розділ 6: «Рабі Меїр говорить: кожний, хто займається Торою лішма, удостоюється багатьох речей…, і відкривають йому таємниці Тори». Тоді це зветься, що він увійшов до палацу Царя.

І там, в таємницях Тори, починається феномен правої лінії, званої хесед, та лівої лінії, званої ґвура, як написано в «Почав Еліягу»: «Хесед – права рука, ґвура – ліва рука». І лише в таємницях Тори з’ясовуються всі ці речі шляхом істини. Але до того, як людина заслужить вийти з себелюбства і заслужити робити все заради віддачі, що зветься «лішма», попри те, що людина вивчає всі ці речі, як вони є, але ж вони лише як назви без жодного пояснення, тобто немає людині ніякого осягнення в тих поняттях, які вивчає, бо не має вона жодного знання щодо матеріалу вищих коренів, що звуться святими іменами, або ж – сфірот та парцуфім.

І дано нам вивчати вищі поняття, звані наукою кабала, лише як «сґулу», чудодійний засіб, оскільки вони можуть дати людині прагнення приліпитися до Творця через святість понять, що говорять про святі імена. Але ж у відкритій Торі людина повинна вірити, що вся цілком Тора є іменами Творця, виходить, що поняття кабали є більш придатними (до цього) (як пояснено в «Даруванні Тори»)

І коли людина вивчає вищі поняття, аби вони дали їй наближення до святості, це приводить до наближення світел. Мається на увазі, що це навчання дасть людині заслужити прийти до наміру, щоб усі її дії були б заради віддачі, і це зветься роботою в підготовці, коли вона готує себе бути здатною увійти до палацу Царя і злитися з Творцем.

Також і тут, в роботі [підготовки] ми вивчаємо виправлення ліній, що продовжуються за принципом «кореня та гілки». Отже, права зветься хеседом, і є категорією «приховані хасадім», що є рівнем вище знання, і називається категорією «бо бажає хеседу», адже не потребує нічого, бо радіє своїй долі, тому, що є в нього, і говорить, що скільки б не дали йому дарувань з небес, аби міг би він триматися Тори та заповідей, того й досить йому.

І попри те, що бачить, що виконує він Тору та заповіді лише через виховання, бо так його виховували, і немає значення, чи виховували його, коли був малим, або ж напучували його, коли вже був дорослим, неважливо, бо все в роботі починається з виховання; і це ще не зветься правою лінією, бо можна говорити про праву лінію лише тоді, коли є в нього дві лінії, тоді говоримо, що перша зветься правою, а друга – лівою.

Однак потім, коли з’являється критичний підхід, і вже починає працювати над собою, і бажає тоді знати, яка мета його життя, і коли прагне до чогось, то розраховує, чи прагненням цим він дістанеться до якоїсь мети, і головне – яка мета творіння, і бачить, що написано всюди, що метою цією є – насолодити створіння, а сам він бачить, що ще не відчуває жодного добра й насолоди, і запитує себе: коли так, чому він не відчуває добра та насолоди мети творіння, проте на все це бачить пояснення, що спочатку треба прийти до тотожності властивостей, а лише потім можна прийти до відчуття добра та насолоди.

А для того, щоб прийти до віддачі, що зветься тотожністю властивостей, то робота полягає в дослідженнях та контролі, чи справді він іде шляхом любові до ближнього, бо інакше неможливо прийти до злиття з Творцем, що зветься «Злийся з Його властивостями, як Він милосердний, так і ти милосердний».

А якщо він бачить тоді, що перебуває поки що в себелюбстві, і ще не зрушив ані на йоту зі стану своєї ницості, тоді приходить іноді до зневіри. А буває іноді, що не лише не просунувся вперед, а відчуває, що відступив назад. І в такий час важко йому виконувати Тору та заповіді в радості, а навпаки, весь час він перебуває в смутку, і тоді й світ тьмариться іноді йому в очах, бо сум приносить багато думок та бажань, які буквально проти тієї мети, що хоче досягти, і стан цей зветься лівою лінією, бо те, що потребує виправлення, зветься «ліве».

І тоді, коли вже людина прийшла до лівої лінії, і бачить свій стан, наскільки вона порожня від усього, тоді вона має перейти до правої лінії. І коли є в неї ліва лінія, тоді можна говорити про праву, а права зветься досконалістю, як сказано вище. Адже до того, як буде в людини ліва лінія, це зветься «просто лінією», через те, що не може бути правого без лівого. Тому зараз перша лінія, яка є станом досконалості, і людина повертається до цієї лінії, оскільки тут і є основа, з якої починають всю будову, що називається категорією «вище знання», адже є в неї тепер знання, і бачить свій справжній стан, що немає ніякої зачіпки за духовне.

Тобто з боку розуму весь її стан - одна лише тьма, і прийшов час йти вірою вище розуму й говорити: «Є очі в них, але не бачать, мають вуха , але не чують». Але людина - весела і радісна від того, що удостоїлася виконувати заповіді Творця, передані нам через Моше. І, незважаючи на те, що не відчуває в цьому ніякого сенсу і розуміння, все одно вірою вище розуму вона вірить, що це велика честь для неї, що вона може виконувати заповіді Творця на звичайному рівні в той час, коли є інші люди, у яких і цього немає. І людина вірить, що все приходить зверху. Іншим дали втішатися дурницями, які підходять тільки для тварин і звірів, а їй дали думки й бажання побачити, що все їхнє життя є нікчемністю і порожнечею.

Тому вона цінує цей подарунок, "як той, хто знайшов велику здобич" (Псалми 119:162), і завжди перебуває у великому захваті від цієї важливості. І це для неї настільки цінно, як ніби вона удостоїлася найвищих ступенів. Тоді це називається правою лінією, досконалістю, тому що саме завдяки тому, що людина в радості, вона знаходиться в злитті з Творцем, як сказано мудрецями: "Шхіна присутня лише завдяки радості". А оскільки вона перебуває зараз у стані досконалості, тому є в неї причина, з чого радіти.

Тому навіть у період підготовки є можливість отримати світіння згори, незважаючи на те, що не може бути це світіння в людини постійно, все ж таки й невеличкий зв’язок з духовним є великим прибутком, бо навіть будь-який контакт з духовним. Людина не в змозі оцінити це.

І ця права лінія називається «істина» через те, що досконалість базується на основі істини, тобто людина не говорить, що вона має великі статки в Торі та заповідях, тобто: відчуття, осягнення та розуміння. А говорить те, що в неї є. Тобто скільки дають їй згори, навіть коли вона відчуває, що знаходиться в ще гіршому стані, ніж отримала з боку виховання, вона приймає це вище розуму, і що для неї має величезну важливість те, що удостоїлася невеликого дотику до духовного.

І коли людина працює над цим, тобто задовольняється малим, своєю часткою, і хоче вшанувати Тору та заповіді, неначе відчуває в них смак, в сенсі знання та істинного відчуття, коли й тіло згідно на цю роботу, як сказано "і ворогів його примирить з ним" (Мішлей 16:7), адже в той час, коли вона повинна зробити щось вірою вище розуму, то тіло противиться цій роботі, тому така робота називається "істинною роботою". Тобто коли людина бачить своє справжнє становище, і все одно переборює так, як наче це було б у розумі, тоді це називається правою лінією.

І все це через те, що хоче надати честь Торі вище розуму. І хоча здається, що вона нібито зводить будову на основі розуму, коли говорить, що є багато людей, у яких немає жодної належності до Тори і заповідей, адже тоді виходить, що в неї вже є причина для радості, оскільки має вона надбання, а в інших людей цього немає - це дійсно так. Але сказати, що це так, і що цьому варто радіти, для цього людині вже потрібно йти вірою вище розуму. І це називається "радість заповіді", тобто побудовано воно на основі віри, і тоді вона може співати й танцювати, і все - істина, тому що вона йде вірою вище розуму.

А ліва лінія, що йде від кореня ґвури, а ґвура означає «ітґабрут», подолання, і позаяк людина робить собі розрахунок, наскільки вона наближена до святості, іншими словами, скільки сил вона може приділити любові до ближнього, що означає робитиме дії у віддачі без ніякого повернення їй, на благо товаришів, адже вона може виміряти це, міру, наскільки готова поступитися на благо товаришів, не бажаючи отримати за це жодної винагороди. І коли вона бачить свій справжній стан, що не може поки що поступитися нічим, тоді немає в людини іншої ради, крім молитви. І це називається, що ліва лінія дає їй можливість молитися.

З цього з’ясовується, що права лінія дає їй можливість скласти подяку й хвалу за те, що дали їй досконалість, і тоді немає місця для молитви, адже відсутній в ній тоді хісарон, а також бракує їй місця для «синів» (івр. «банім»), що звуться розумінням (івр. «hавана») в Торі та заповідях, бо не має вона в той час ніяких складних питань, щоб потребувала пояснень для них, і тоді, само собою, немає їй «розплодження й розмноження» в Торі.

Але ж ліва лінія, ґвура, коли вимагається подолання, а оскільки подолання необхідне, і бачимо, що немає до цього сил, тоді є місце для молитви, а також є там місце для «синів», бо завдяки силам, що приходять згори, що людина притягує своєю молитвою. Це дає їй «розплодження та розмноження» в Торі.

Але треба знати, що ці дві лінії повинні бути врівноваженими, тобто користуються ними обома нарівно, тоді можна сказати: «Приходить третій текст і вирішує між ними», і це зветься середньою лінією. А поняття «рішення» - це тому, що вона поєднує обох їх в одну. І якщо одна більша за другу, тоді не можна включити одну в одну через те, що та більша, і не бажає включатися в другу, тому що відчуває, що її властивість більш корисна, тому треба старатися, щоб обидві були рівними.

І який з того виграш, що є дві лінії? А також – треба простежити, щоб були обидві рівними, аби отримати середню лінію. Адже треба знати, що середня лінія зветься світлом, що приходить згори і розкривається у двох лініях. І це можна пояснити згідно з тим, що сказали кабалісти: «Троє беруть участь в людині: її батько дає білину, а мати дає червоність, а Творець дає душу». Білина означає білий колір, як написано: «Якщо будуть гріхи ваші, як баргяниця, то, як сніг, побіліють». І мається на увазі, що завжди просуватиметься людина в стані «біле». І це зветься правою лінією, тобто коли людина не бачить у своєму стані жодного хісарону, а завжди радіє своїй долі, і навіть коли відчуває у своїй роботі, що немає ніяких набутків, все ж вона радіє.

І це можемо зрозуміти з однієї історії, як розказують, що колись заболіла царська донька, і не знаходили жодних ліків від її хвороби. Аж поки не прийшов один мудрець і сказав, що він може її вилікувати, але лише за допомогою одного чудодійного засоба. Тільки якщо вона одягне білий одяг людини, що рада своїй долі, то в такий спосіб зможе одужати. Що зробив цар? Відправив посланців до найбагатших з народу, аби запитали їх, чи вони раді своїй долі. І кожен з них повідомив про те, чого йому бракує. Потім послав запитати людей з середнього прошарку, може серед них знайдеться той, що радіє своїй долі, - і не знайшли. І так - аж поки не зневірилися.

А наприкінці прийшов один і розказав цареві, що далеко звідси є ліс, і чув він, що сторож лісовий завжди радий своїй долі. Само собою зрозуміло, що цар послав шанованих посланців до того сторожа. І коли прийшли посланці до сторожа, той запитав їх: «Я бачу, що ви люди поважні, то чому прийшли до мене». І розповіли йому все про царську доньку, «тому ми й прийшли до тебе, і хотіли б знати, чи то правда те, що розказують про тебе, що ти той, хто радіє своїй долі». Тоді відповів їм: Дійсно, без усяких сумнівів, я відчуваю, що не бракує мені нічого в житті і всім я задоволений». "Коли так, - сказали йому, - дай нам одну твою сорочку для царської дочки». Тоді він відповів їм: «Повірте мені, коли була б у мене сорочка, я дав би її царській дочці, але – немає в мене сорочки».

І з цього оповідання ми можемо бачити, що коли людина бажає радіти своїй долі, то немає для цього ніяких умов, бо це зветься досконалістю, і не потрібно нічого, про що можна було б сказати, що завдяки цьому людина може бути рада своїй долі. І це називається правою лінією, коли не потребує нічого, бо якщо людина має потребу в будь-чому, не має значення, що це, вже не може бути в досконалості.

А мати дає червоність, як написано: «Якщо будуть гріхи ваші, як багряниця», бо там є лінія червоності, адже коли людина перевіряє добрі справи, які вона робить, то бачить, що неможливо їй іти вперед, а то й навпаки, вона задніх пасе. І це зветься лінія червоності, коли тіло дає зрозуміти, що нема чого йти вперед, коли лінія – червоність, і немає людині тоді іншої ради, як тільки більше молитися.

І це як наводиться в Збірнику: «Сказали Ісраель перед Творцем: «Коли Ти визволиш нас?» Сказав Творець: «Коли спуститеся на найнижчу сходинку, в той же час я визволяю вас». Саме тоді, коли людина потрапляє в червону лінію, бо відчуває, що вона стоїть на найнижчій сходинці, тоді приходить визволення, бо тоді Творець дає душу, і тоді світить людині вище світло, бо вона дістає допомогу згори, як сказали кабалісти: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І наводиться в Зоар запитання, чим допомагають їй? І відповідає: святою душею. І тоді здійснюється «А третій співучасник, яким є Творець, дає душу», і це зветься середньою лінією.